§ 13. Окремі види цивільно-правових договорів

Найбільш поширеними договорами, які укладають фізичні та юридичні особи, є: договір купівлі-продажу, договір майнового найму, договір позики та договір дарування.

Договір купівлі-продажу – це угода, за якою одна сторона – продавець зобов’язується передати майно у власність іншій стороні – покупцеві, а покупець зобов’язується взяти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Цей договір є оплатним, двостороннім, консесуальним і спрямований на безповоротне відчуження майна продавцем і перехід його у власність покупця. Однак не всі учасники цивільно-правових відносин можуть набувати майно у власність. Так майно, що є державною власністю і закріплюється за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання, а майно, що закріплюється за державною установою, яка перебуває на державному бюджеті, належить їй на праві оперативного управління.

Відповідно до законодавства сторонами в договорі купівлі-продажу є покупець і продавець. Істотними умовами договору є умови про предмет і ціну.

Договір майнового найму – це угода, за якою одна сторона (наймодавець) зобов’язується надати інший стороні (наймачеві) майно у тимчасове користування за плату. Цей договір є двостороннім, оплатним, консенсуальним. Укладається він в усній або письмовій формі. Строк договору за загальним правилом визначається за погодженням сторін, якщо інше не передбачено законом. Сторонами договору є наймач і наймодавець, які мають певні права та обов’язки. Предметом договору майнового найму можуть бути індивідуально-визначені, неспоживчі речі, оскільки надане майно підлягає поверненню.

Договір позики – це угода, за якою одна сторона (позикодавець) передає іншій стороні (позичальникові) у власність (в оперативне управління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку саму суму грошей або рівну кількість речей того ж року і такої ж якості.

Договір позики є одностороннім, реальним, оплатним або безоплатним. Відповідно до договору об’єктом позики можуть бути гроші та інші речі, визначені родовими ознаками, які передаються позикодавцем у власність позичальнику.

За договором дарування, одна сторона (дарувальник) передає безоплатно іншій стороні (обдарованому) майно у власність. Договір дарування є безоплатним, реальним, одностороннім і спрямованим на безповортне припинення права власності дарувальника і виникнення права власності у обдарованої особи. Сторонами у договорі можуть бути як громадяни, так і юридичні особи, а у окремих випадках – і держава. Предметом договору дарування може бути будь-яке майно, не вилучене з товарообігу (тобто, те, яке можна вільно купувати і продавати і яке може бути у власності особи, якій воно дарується). Договір дарування укладається у формі, визначеній загальними правилами цивільного законодавства про форму угод.

Мельник П.В. / Ірпінь: Академія ДПС України, 2001 «Правознавство»

Тема 1. Правознавство

1.5. ЖИТЛОВЕ ПРАВО

§ 1. Конституційне право громадян України на житло

Відповідно до ст. 47 Конституції України держава гарантує право на житло і створює умови, за яких кожний громадянин має змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Ніхто не може бути позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Конституція України (стаття 30) гарантує кожному громадянинові право на недоторканість житла. Це означає, що ніхто не має права проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку тільки за вмотивованим рішенням суду.

У невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням житла людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду та обшуку. Такі випадки передбачені Законом “Про міліцію”, Кримінально-процесуальним кодексом України та іншими законами.

Житлове законодавство складається з Житлового кодексу України, який прийнятий 30 червня 1983 року і набув чинності з 1 січня 1984 року, Закону “Про приватизацію державного житлового фонду”, глави 26 Цивільного кодексу України та інших законів.

Крім названих Законів, житлові правовідносини регулюються нормативними актами виконавчої влади. Серед них можна назвати “Правила обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм жилих приміщень в Україні”, затверджені Радою Міністрів України і Укрсовпрофом 11 грудня 1984 року, Постанову Кабінету Міністрів України від 4 лютого 1995 року “Про надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг” та інше.