§ 8. Цивільно-правові угоди та договори

До найпоширеніших юридичних фактів відносяться угоди. Це вольові та правомірні дії, які спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. В угоді виявляється воля її учасників. Закон допускає різні форми зовнішнього вияву волі: усно, письмово, поведінкою особи.

Угоди укладають як юридичні так і фізичні особи.

Угоди бувають односторонніми(для виникнення такої угоди достатньо волевиявлення однієї сторони); двосторонніми(для виникнення угоди необхідні зустрічні волевиявлення двох сторін); багатосторонніми (для їх виникнення необхідне волевиявлення трьох і більше сторін).

До двосторонніх угод належать договори.

Договір – це угода двох або більше осіб, яка направлена на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Сторони, які укладають договір, рівні між собою, тобто ніхто з них не користується ніякими перевагами.

Договори можуть укладатися в усній або письмовій формі. Письмова форма може бути простою (наприклад, розписка, що дається за договором позики) або нотаріальною (наприклад, договір купівлі-продажу будинку).

Якщо в угоді діям однієї сторони відповідає обов’язок іншої сторони вчинити зустрічну дію, то така угода називається оплатною. Якщо в угоді одна сторона зобов’язана вчинити дію, а інша має право вимагати вчинення цих дій без учинення зустрічних дій, то така угода називається безоплатною (наприклад, договір дарування, безоплатного користування майном). Деякі угоди можуть бути як оплатними, так і безоплатними (наприклад, договір схову).

Розрізняють угоди реальні і консенсуальні. Реальні угоди вважаються укладеними з моменту фактичної передачі речі (наприклад, угода позики, дарування, перевезення). Консенсуальні – це угоди, які вважаються укладеними з моменту досягнення згоди сторін за основними умовами угоди (наприклад, купівля-продаж, найм та інші).

Договори, які щоденно укладають юридичні особи і громадяни, є досить різноманітними.

Розрізняють договори планові та регульовані. До планових відносяться ті договори, які укладаються відповідно до планового завдання. Регульовані (позапланові) укладаються вільно між суб’єктами.

Договори можуть бути односторонніми – коли одна сторона має право, а інша – обов’язок (наприклад, договір дарування); двосторонніми –коли є дві сторони і кожна з них має права та обов’язки; багатосторонніми – коли є три і більше сторони і кожна з них має певні права та обов’язки.

Крім того, цивільним законодавством України передбачені такі конкретні види договорів: договір купівлі-продажу, договір міни, дарування, поставки, майнового найму, підряду, перевезення, страхування, позики, доручення, схову, довічного утримання і т. д.

Кожний договір має свій зміст, тобто сукупність умов, які сформульовані сторонами або випливають із закону, на підставі якого укладається договір. Розрізняють істотні (необхідні), звичайні та додаткові (випадкові) умови договору.

Істотними визнаються такі умови договору, без яких договір не може вважатися укладеним. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договору даного виду. Наприклад, у договорі купівлі-продажу істотними будуть такі умови, як предмет і ціна; у договорі поставки істотними умовами є строк, предмет і ціна.

Звичайні умови, як правило, в договір не включаються, оскільки вони передбачені в нормах цивільного права. До звичайних умов відносяться ті, які самі по собі передбачаються, наприклад, місце виконання договору – якщо воно не вказано, то діє норма Цивільного кодексу (місцезнаходження будови, місцезнаходження кредитора та інше).

Випадкові (додаткові) умови встановлюються за угодою сторін. Додаткові умови, якщо вони включені до договору, повинні бути виконані. Наприклад, винагорода повіреному в договорі доручення за виконання доручених йому дій не передбачається, але якщо сторони передбачать умову про винагороду, то повірений має право вимагати її виплати.

Всі угоди (договори), які укладаються, повинні бути укладені та оформлені відповідно до вимог закону. Таких вимог можна назвати декілька – це умови дійсності угод:

1) Всі особи, які заключають угоди, повинні бути правоздатними і дієздатними в повному обсязі, що дає їм право на здійснення угод. Оскільки угода є вольовим актом, спрямованим на досягнення певного результату, то й укладати її можуть лише особи, які володіють у тому чи іншому обсязі дієздатністю, тобто воля яких характеризується достатньою психічною зрілістю.

2) Всі угоди за своїм змістом повинні відповідати закону або не суперечити йому. Наприклад, при продажу частки у спільній власності сторонній особі з порушенням прав привілейованої купівлі інший учасник спільної власності може звернутися до суду з позовом про перевід на нього прав і обов’язків покупця. У даному випадку зміст угоди купівлі-продажу не відповідає закону і тому співвласник має право у межах, встановлених законом, вимагати переведення на нього прав і обов’язків покупця за укладеною угодою.

3) Форма угоди, що обирається за розсудом осіб, які його укладають, за винятком випадків, коли закон зобов’язує укласти угоду у певній формі. Так, наприклад, договір комісії укладається завжди в письмовій формі, а договір позики між громадянами на невелику суму укладається усно, але, за бажанням сторін, може укладатися в письмовій формі.

4) Волевиявлення осіб, які її укладають. Наявність угоди свідчить про те, що обидва учасники бажали її укласти і що зовнішнє вираження їх волі (волевиявлення) відповідає внутрішній волі. Це означає, що ніхто не може фізично чи психічно тиснути на особу, примушувати її укладати ту чи іншу угоду. Всі угоди, які укладаються під тиском насильства, погрози, обману або внаслідок збігу тяжких обставин, можуть бути визнані судом недійсними, якщо потерпіла сторона подасть позов до суду і буде вимагати визнання угоди недійсною у зв’язку з тим, що в ній волевиявлення не відповідає внутрішній волі даної особи.