3.5 Зобов’язальне право.

Зобов’язання – це складне юридичне поняття, правовідносини, в яких сторонами є кредитор і боржник, а змістом – права і обов’язки сторін. Як і будь-які правовідносини, зобов’язання підлягає захисту з боку держави. Норми які регулюють зобов’язання, становлять один із найважливіших інститутів цивільного права – зобов’язальне право. Зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

3.6 Спадкове право.

Після смерті громадянина його майнові права та обов’язки, а також деякі немайнові права (спадщина) переходять до інших осіб (спадкоємців). Такий перехід майна померлого до іншої особи називається спадкуванням.

Відкриття спадщини – це настання певних обставин, за яких у відповідних осіб виникає право спадкоємства. ЦКУ передбачає дві обставини що призводять до відкриття спадщини:

• смерть особи;

• оголошення особи судом такою, що померла.

Спадкоємець – яка у випадку смерті тієї, чи іншої особи набуває права одержати її спадкове майно. Кожна людина (дієздатна особа) може за життя визначити долю належного їй майна на випадок смерті. Таке розпорядження називається заповітом. Заповіт – односторонній право чин, за яким права та обов’язки для інших осіб виникають за волевиявленням заповідача.

Вимоги до заповіту:

• заповіт має бути складений тільки дієздатною особою;

• заповіт має бути складений у формі, визначеній законом;

• зміст заповіту має відповідати вимогам чинного законодавства.

Список літератури:

1. М.І.Панченко. Цивільне право України. Навч.посіб., “Знання” – К., 2005.

2. Основи держави і права України. Навч.посіб.,/За ред.В.В.Сухоноса. Університетська книга, Суми., 2003.

3. Цивільне право України. Підручник для студентів юр.вузів та факультетів. Частина 2. – К., Вентурі, 1997.

4. Цивільний кодекс України. Офіційне видання. К.,Концерн”Видавничий дім ”ІнЮре”., 2004.

Тема № 4. Основи кримінального права України.

4.1 Загальна характеристика кримінального права.

4.2 Поняття злочину. Склад злочину.

4.3 Поняття і мета покарання. Види покарань.

4.1 Загальна характеристика кримінального права.

Кримінальне право – це система правових норм, які встановлюють злочинність дії та покарання за неї, а також підстави і порядок реалізації кримінальної відповідальності. Це галузь права, наука і дисципліна.

Кримінальне право виникло, щоб своїми специфічними засобами захистити особистість, суспільство і державу від злочинних посягань. Тому охорона і є основним історичним завданням кримінального права. Вона не залежить від політики і економіки. Кримінальне право як сукупність юридичних норм являє собою цілісну їх систему, окремі структури утворення якої найтісніше пов’язані між собою. Норми кримінального права не можуть знаходитися в якомусь невизначеному порядку, тому що це може призвести до грубих порушень законності, у тому числі до порушення прав громадян. У зв’язку з цим законодавець піддає їх певній систематизації.

Усі норми кримінального права поділяються на дві частини – загальну і особисту.

Загальна частина включає в себе норми кримінального права, в яких передбачаються його загальні принципи, інститути і поняття, закріплюються основні положення, що визначають підстави, межі кримінальної відповідальності, чинність кримінального закону в просторі і в часі, поняття злочину, форми вини, осудність, замах, співучасть, мету покарання і його види, звільнення від кримінальної відповідальності та покарання, погашення та зняття судимості.

Особлива частина кримінального права включає в себе норми, у яких визначаються конкретні види злочинів, із зазначенням видів покарань за їх скоєння.

Ці частини органічно пов’язані між собою і лише в такій єдності становлять кримінальне право як систему кримінально-правових норм.