3.1 Загальні положення цивільного права.

Цивільне право – одна із провідних галузей національного права України, яка регулює певну групу правових відносин за участю фізичних, юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземних держав та інших суб’єктів публічного права.

Цивільне право – це галузь права, що на засадах юридичної рівності, вільного володіння, майнової самостійності учасників регулює особисті немайнові та майнові відносини (власності і товарообігу, відносини, які складаються у сфері інтелектуальної діяльності, а також охорони і захисту цих немайнових та майнових благ.

Загальні принципи цивільного права:

- неприпустимість цивільного втручання у сфері особистого життя людини;

- неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, прямо передбачених законом, або встановлених Конституцією України;

- свобода договору;

- свобода підприємницької діяльності, не забороненої законом;

- судовий захист будь-якого цивільного права та інтересу;

- справедливість, добросовісність та розумність.

3.2 Особисті немайнові права фізичних осіб.

Цивільним законодавством регулюється особисті немайнові та майнові відносини. Особисте немайнове право – це суб’єктивне право, яке надає уповноваженій особі юридично забезпечену можливість вимагати від оточення утримуватися від будь-яких дій, що заважають правильно оцінювати її індивідуальні особливості.

Особисті немайнові права ЦКУ поділяє на 2 групи. Одна група немайнових прав забезпечує природне існування фізичної особи, а друга – забезпечує її соціальне буття.

До першої групи немайнових прав відносяться:

- права на життя і охорону здоров’я;

- право на свободу та особисту недоторканість;

- право на безпечне довкілля для життя і здоров’я;

- право на сім’ю;

- право на опіку і лікування.

До другої групи немайнових прав відносяться:

- право на ім’я;

- право на честь, гідність та ділову репутацію;

- право на індивідуальність, особисте життя та його таємницю;

- право на інформацію в на особисті папери;

- право на місце проживання і на недоторканність житла;

- право на вибір роду занять і на пересування;

- право на свободу об’єднань і на мирні зібрання;

- право на таємницю кореспонденції.

3.3 Право власності та інші майнові права.

Власність – це відносини між людьми з приводу речі.

Право власності – це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов’язані з володінням, користуванням, розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і в своїх інтересах, усуненням усіх третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов’язки власника не порушувати прав та інтересів інших осіб.

Речове право – це право, яке забезпечує задоволення інтересів уповноваженої особи шляхом впливу на річ без участі інших.

3.4 Право інтелектуальної власності.

Творчість – це цілеспрямована, інтелектуальна діяльність людини, результатом якої є щось якісно нове, що відрізняється оригінальністю, неповторністю і суспільно-історичною унікальністю. Цивільне законодавство встановлює, що всі результати творчої діяльності є творами і, отже, є об’єктами права інтелектуальної власності.

До об’єктів права інтелектуальної власності ЦКУ відносить:

• твори науки, літератури, мистецтва;

• виконання творів;

• фонограми і організації мовлення;

• комп’ютерні програми;

• наукові відкриття;

• винаходи, корисні моделі, промислові зразки;

• компонування інтегральних мікросхем;

• раціоналізаторські пропозиції;

• сорти рослин, породи тварин;

• комерційні (фірмові) найменування, торгівельні марки, географічні зазначення;

• комерційні таємниці.

Всі результати творчої діяльності з погляду з погляду цивільно-правової охорони умовно розділяють на три групи: одна група охоплюється авторським правом, друга – правом промислової власності, третя – правом на засоби індивідуалізації учасників цивільного обігу товарів і послуг.