2. Поняття, види, зміст і форма виконавчого документа

Підстава виконання це лише передумова для відкриття виконавчого провадження, а безпосередньою підставою для від­криття виконавчого провадження та проведення виконавчих дій є виконавчий документ. Його значення у процедурі реалізації захисту порушеного, оспореного чи невизнаного права полягає у тому, що без нього виконавче провадження не може бути відкрито і державний виконавець зобов'язаний відмовити у такому відкритті (ст. 26 Закону).

Розглянемо докладніше види виконавчих документів. До першої групи належать ті виконавчі документи, які оформля­ють за підставами виконання, визначеними у ст. З Закону.

Виконавчі листи. Виконавчі листи видають суди на підставі: рішень, вироків, ухвал, постанов судів; рішень іноземних судів і арбітражів, якщо їх визнано й допущено на терито­рії України у встановленому законом порядку; рішень третей­ських судів.

Основним виконавчим документом є виконавчий лист, який виписує канцелярія суду і підписує суддя чи голова суду. їх підписи засвідчуються печаткою суду.

На підставі рішення іноземного суду та ухвали про надання дозволу на його примусове виконання, що набрала законної сили, відповідний суд України видає виконавчий лист, який надсилається для виконання в порядку, встановленому зако­ном (ст. 10 Закону України "Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів").

У разі видачі виконавчого листа про конфіскацію майна на виконання вироку у кримінальній справі у ньому має бути зазначено, яку саме частину майна конфіскують, або перераховано, що конфіскують. Відповідно до положень законодавства про третейський суд, цивільного процесуального та господарського процесуаль­ного законодавства для того, щоб виконати рішення третейсь­кого суду у примусовому порядку, необхідним є отримання відповідного виконавчого документа у суді (виконавчого листа чи, наказу господарського суду). Однак у зв'язку із змінами до Закону рішення третейського суду визнано виконавчим доку­ментом.

Відповідно до роз'яснень Вищого господарського суду Ук­раїни, оскільки законодавством передбачено порядок виконан­ня рішень третейського суду, п. 16 Положення про третейсь­кий суд (щодо вирішення господарських спорів), що передба­чає необхідність звернення до арбітражних органів (нині — господарського суду) із заявою про видачу наказу на примусо­ве виконання рішення третейського суду, не повинен застосовуватись, а у видачі наказу господарського суду на примусове виконання такого рішення слід відмовляти з посиланням на чинне законодавство (Вищого арбітражного (господарського) суду України "Про виконання рішень третей­ських судів" від 17 лютого 1997 р. № 02-5/57 ).

Такий стан правового регулювання цих відносин зумовив потребу офіційного тлумачення положень щодо виконання рі­шень третейських судів. Відповідно до рішення Конституцій­ного Суду України від 24 лютого 2004 р. у справі про вико­нання рішень третейських судів вказано, що рішення третейсь­ких судів водночас є виконавчими документами, на підставі яких за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення державні виконавці районних, міських, районних у містах відділів ДВС мають забезпечити примусове виконання рішень цих судів, якщо інше не передбачено законом.

Закон України "Про третейські суди" передбачає необхідність отримання виконавчого документа і встановлює порядок його отримання у разі, якщо його виконання потребує вчинен­ня дій органами державної влади, органами місцевого само­врядування та їх службовими особами (ст. 55), що передбачає виконання рішення третейського суду у примусовому порядку органами ДВС. Тому рішення третейського суду вже не визна­ється виконавчим документом і для примусового виконання виконання вимагає отримання виконавчого листа.

Ухвали, постанови судів у випадках, передбачених зако­ном.

У такому разі виконавчим документом є акти суду, в яких не виписуються виконавчі листи загального територіального чи військового суду. На нашу думку, необхідно наділити ви­конавчою силою ухвали суду про забезпечення доказів у разі потреби витребування та огляду доказу (ст. 36 ЦПК, ст. 133 ЦПК 2004 р.).

Про вжиття запобіжних заходів суд постановляє ухвалу, в якій зазначає обрані запобіжні заходи, підстави їх обрання, по­рядок і спосіб їх виконання, розмір застави, якщо таку призна­чено. Копії ухвали надсилаються заявникові та особі, щодо якої має бути вжито запобіжні заходи, негайно після її постановлення (ст. 62⁴ ЦПК).

Накази господарських судів.

Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Наказ видається стягувачеві або надсилається йому рекомен­дованим чи цінним листом після набрання судовим рішенням законної сили.

У разі повного або часткового задоволення первісного і зустрічного позовів накази про стягнення грошовий сум вида­ються окремо з кожного позову.

Якщо судове рішення прийнято на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів або якщо виконання мало бути проведено в різних місцях, видаються накази із зазначенням тієї частини судового рішення, яка підлягає виконанню за певним наказом.

У наказі господарського суду має бути зазначено:

найменування господарського суду, номер справи, дату прийняття рішення, дату видачі наказу та строк його дії; резолютивну частину рішення;

найменування стягувача і боржника, їх адреси, найменуван­ня і номери рахунків у банках.

Якщо рішенням господарського суду встановлюється від­строчка або розстрочка виконання, в наказі має бути зазначе­но, з якого часу розпочинається перебіг строку його дії.

Наказ після підписання суддею засвідчується печаткою гос­подарського суду (ст. 117ТПК).

Ухвали, постанови господарських судів у випадках, пе­редбачених законом.

Їх застосовують у тому разі, якщо не видається наказ гос­подарського суду. Щодо названих ухвал встановлено загальні правила стосовно складання судових постанов із урахуванням особливостей, пов'язаних із подальшим їх примусовим вико­нанням (забезпечення позову, застосування запобіжних заходів тощо).

Виконавчі написи нотаріусів.

Відповідно до ст. 89 Закону України "Про нотаріат" вико­навчий напис вчинюється на документах, що посвідчують за­боргованість, і має містити такі реквізити:

- дата (рік, місяць, число) його вчинення, посада, прізвище, ім'я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис;

- найменування та адреса стягувача;

- найменування, адреса, дата і місце народження боржника, місце роботи (для громадян), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб);

- строк, за який провадиться стягнення;

- суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підляга­ють витребуванню, в тому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення;

- розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника;

- номер, за яким виконавчий напис зареєстровано.

Виконавчий напис скріплюється підписом і печаткою нота­ріуса.

Посвідчення комісій з трудових спорів.

У разі невиконання власником або уповноваженим ним ор­ганом рішення комісії з трудових спорів у встановлений строк (ст. 229 КЗпП) комісія з трудових спорів підприємства, уста­нови, організації видає працівникові посвідчення, що має силу

виконавчого листа.

У посвідченні має бути вказано: найменування органу, який виніс рішення щодо трудового спору, дату його прийняття і видачі посвідчення; прізвище, ім'я та по батькові праців­ника; рішення по суті спору. Посвідчення засвідчується підпи­сом голови або заступника голови комісії з трудових спорів підприємства, установи, організації та печаткою комісії. Посвід­чення не видається, якщо працівник чи власник або уповнова­жений ним орган звернувся у встановлений ст. 228 КЗпП строк із заявою про вирішення трудового спору до районного (міського) місцевого суду. На підставі посвідчення, пред'явле­ного не пізніше тримісячного строку, держаний виконавець виконує рішення у примусовому порядку (ст. 230 КЗпП).

До другої групи виконавчих документів слід віднести ті, які водночас є підставами виконання. Тому особливу увагу приді-ляють процесуальному (процедурному) оформленню таких ви­конавчих документів.

Постанови органів (посадових осіб), уповноважених роз­глядати справи про адміністративні правопорушення у ви­падках, передбачених законом.

Наприклад, виконавчим документом є постанова про від­шкодування майнових збитків, заподіяних адміністративним правопорушенням, обов'язковою вимогою до якого є встановлення строку на його виконання. Відповідно до ст. 329 КпАП майнову шкоду має бути відшкодовано порушником не пізніше ніж через п'ятнадцять днів із дня вручення йому копії по­станови (ст. 285), а в разі оскарження або опротестування такої постанови— не пізніше ніж через п'ятнадцять днів із дня повідомлення про залишення скарги або протесту без задоволення.

Рішення органів державної влади, прийняті з питань во­лодіння і користування культовими будівлями та майном.

Рішення центральних та місцевих органів у справах релігій приймаються у порядку, встановленому положенням про від­повідне відомство, законами "Про місцеві державні адмініст­рації", "Про свободу совісті та релігійні організації"".

Рішення Антимонопольного комітету України та його те­риторіальних відділень у передбачених законом випадках.

Згідно зі ст. 56 Закону України "Про захист економічної кон­куренції"" рішення (витяг із нього за винятком інформації з обмеженим доступом, а також визначеної відповідним держав­ним уповноваженим Антимонопольного комітету України, го­ловою територіального відділення Антимонопольного комітету України інформації розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі), розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень надається для виконання шляхом надсилання або вручення під розписку або доводиться до відома в інший спосіб.

Постанови державного виконавця про стягнення вико­навчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу.

Ці постанови державного виконавця є самостійним вико­навчим документом, на підставі якого відкривається виконавче провадження тільки у тому разі, якщо виконавче провадження завершено, проте залишилися незавершені стягнення за певни­ми підставами виконання. Хоча, як правило, у цьому випадку нове виконавче провадження не відкривають, а постанову до­лучають до вже відкритого виконавчого провадження за основ­ним, первісним виконавчим документом. Вимоги щодо рекві­зитів таких документів встановлено Інструкцією про проведен­ня виконавчих дій.

Рішення інших органів державної влади у випадках, як­що за законом їх виконання покладено на ДВС.

До цієї категорії належить визнана у встановленому поряд­ку претензія. Хоча вона безпосередньо не є виконавчим доку­ментом, однак відповідь на претензію, в якій не повідомлено про перерахування визнаної суми, є підставою для примусового стягнення заборгованості органами ДВС, якщо через 20 днів після її отримання такого перерахунку не було проведено (ст. 8 ГПК). До заяви про порушення виконавчого провадження додається відповідь боржника, а якщо в ній не зазначено розмір визнаної суми – то й копія претензії.

Отже, виконавчий документ – це документ встановленої форми та змісту, який подається до ДВС і є основною підставою для вирішення питання про відкриття виконавчого провадження з виконання припису юрисдикційного акта, визначеного ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження»

Вимоги до виконавчого документа. Законом встановлено низку вимог, яким має відповідати виконавчий документ. Ці ви­моги можна поділити на загальні та спеціальні. Загальним ви­могам мають відповідати усі виконавчі документи, які подають державного виконавця для відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до ст. 19 Закону у виконавчому документі має бути зазначено:

назву документа, дату видачі та найменування органу, по­садової особи, що видали документ;

дату і номер рішення, за яким видано виконавчий доку­мент;

найменування стягувача і боржника, їх адреси, дату і місце народження боржника, та його місце роботи (для громадян), номери рахунків у кредитних установах (для юридичних осіб);

резолютивну частину рішення;

дату набрання чинності рішенням;

строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Виконавчий документ має бути підписано уповноваженою посадовою особою і скріплено печаткою.

Порушення вимог щодо форми та змісту виконавчого документа мають певні наслідки. У разі невідповідності вико­навчого документа вимірам, встановленим ст. 19 Закону, дер­жавний виконавець виносить постанову про відмову у відкрит­ті виконавчого провадження, яку затверджує начальник відповідного відділу ДВС, і не пізніше наступного дня надсилає її заявникові. У цій постанові державний виконавець зобов’язаний роз’яснити стягувачеві його право звернутися до суду чи іншого органу (особи), який видав юрисдикційний акт, про приведення виконавчого документа у відповід­ність до вимог процесуального (процедурного) законодавства та законодавства про виконавче провадження.

Питання видачі дубліката виконавчого документа регу­лює, як правило, тільки процесуальне законодавство (цивільне процесуальне, господарське процесуальне). Щодо інших підстав виконання окремих правил законодавством не визначено.

Відповідно до ст. 353 ЦПК замість втраченого оригіналу виконавчого листа суд, який постановив рішення, може видати дублікат. Заява про видачу дубліката розглядається в судовому засіданні з викликом сторін і заінтересованих осіб, проте їх неявка не є перешкодою для вирішення питання про видачу дубліката. Аналогічну норму закріплено у ст. 370 ЩІК 2004 р.

За правилами господарського процесуального законодавст­ва, у разі втрати наказу господарський процес може видати дублікат, якщо стягувач звернувся із заявою про це до закін­чення строку, встановленого для пред'явлення наказу до вико­нання. До заяви про видачу дубліката наказу має бути додано: довідку установи банку, державного виконавця чи органу зв'яз­ку про втрату наказу; при втраті наказу стягувачем — довідку стягувача, підписану керівником чи заступником керівника та головним (старшим) бухгалтером підприємства, організації, що наказ втрачено і до виконання не пред'явлено. Про видачу ду­бліката виноситься ухвала (ст. 120 ГПК).