§ 6. Виконання рішення про примусовий обмін

Правила ст. 80 ЖК щодо примусового обміну жилого примі­щення в судовому порядку, якщо немає згоди між членами сі­м'ї, не поширюються на обмін жилого приміщення, що нале­жить їм на праві приватної власності. Вони регулюють тільки правовідносини між членами сім'ї наймача жилих приміщень у державному або громадському житловому фонді.

Згода про обмін жилими приміщеннями набирає чинності з моменту одержання ордерів, які видають виконавчі комітети міських, районних у місті, селищних, сільських рад за місцем оформлення обміну жилими приміщеннями (п. 13 Правил об­міну жилих приміщень в Українській РСР, затверджених по­становою Ради Міністрів УРСР від 31 січня 1986 р. № 31^і). Угода про обмін житловими приміщеннями вважається вико­наною з моменту переселення наймачів в обмінювані житлові приміщення.

Державний виконавець, одержавши виконавчий документ про примусовий обмін, встановлює строк для добровільного виконання рішення боржником. У разі добровільного виконан­ня рішення стягувач і боржник підписують акт, який переда­ють державному виконавцеві разом із заявою стягувача про повернення йому виконавчого документа. У разі, якщо рішен­ня про примусовий обмін у добровільному порядку не викона­но державний виконавець виконує його примусово відповідно до ст.ст. 79 і 80 Закону (про виселення та вселення).

Про виконання рішення щодо примусового обміну держав­ний виконавець складає акт, який підписують стягувач і борж­ник (ст. 81 Закону). Відмова третіх осіб, які брали участь у справі про примусовий обмін, від проведення обміну після на­брання рішенням законної сили не може бути підставою для примусового щодо них виконання рішення. Наявність рішення в таких випадках не є перешкодою для пред'явлення позову про примусовий обмін жилого приміщення з новими варіанта­ми (п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України"¹ від 12 квітня 1985 р. № 2).

§ 7. Загальні умови виконання рішення про заборону діяльності об'єднання громадян

Ст. 37 Конституції України встановлює, що заборонено утво­рення і діяльність політичних партій та громадських організа­цій, програмні цілі або дії яких спрямовано на ліквідацію не­залежності України, зміну конституційного ладу насильниць­ким шляхом, порушення суверенітету і територіальної ціліс­ності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалю­вання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення. Діяльність об'єд­нань громадян може бути заборонено лише в судовому порядку.

Діяльність об'єднання громадян може бути припинено шля­хом його реорганізації або ліквідації (саморозпуску, примусо­вого розпуску). Ліквідацію об'єднання громадян здійснюють на підставі статуту або рішення суду (ст. 19 Закону України "Про об'єднання громадян").

До об'єднань громадян може бути застосовано, серед ін­ших, такі санкції, як тимчасова заборона (зупинення) окремих видів або усієї діяльності об'єднань громадян (ст. 31 згаданого Закону) або примусовий розпуск (ліквідація) об'єднання гро­мадян (ст. 32). Наприклад, із метою припинення незаконної ді­яльності об'єднання громадян за поданням органу з легалізації або прокурора суд може тимчасово заборонити окремі види діяльності або тимчасово заборонити діяльність об'єднання громадян на строк до трьох місяців.

Може бути тимчасово заборонено проведення масових за­ходів (зборів, мітингів, демонстрацій тощо), здійснення видав­ничої діяльності, проведення банківських операцій, операцій із матеріальними цінностями тощо. За поданням органу, який звертався до суду щодо тимчасової заборони окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян, суд може продовжи­ти цей термін, причому загальний термін тимчасової заборони не повинен перевищувати шести місяців. За усунення причин, що були підставою для тимчасової заборони, за клопотанням об'єднання громадян його діяльність може бути відновлено судом у повному обсязі.

За поданням легалізую чого органу або прокурора рішен­ням суду об'єднання громадян примусово розпускають (лікві­дують) у випадках:

1. вчинення дій, передбачених ст. 4 Закону України "Про об'­єднання громадян" (не підлягають легалізації, а діяльність легалізованих об'єднань громадян забороняється у судово­ му порядку, якщо їх метою є: зміна шляхом насильства конституційного ладу і в будь-якій протизаконній формі те­риторіальної цілісності держави; підрив безпеки держави у формі ведення діяльності на користь іноземних держав; пропаганда війни, насильства чи жорстокості, фашизму та неофашизму; розпалювання національної та релігійної во­рожнечі; створення незаконних воєнізованих формувань; обмеження загальновизнаних прав людини);

2. систематичного або грубого порушення вимог ст. 22 Зако­ну України "Про об'єднання громадян" щодо джерел одержання коштів та іншого майна політичними партіями, їх установами та організаціями;

3. продовження протиправної діяльності після накладення стяг­нень, передбачених Законом України "Про об'єднання гро­мадян";

4. зменшення кількості членів політичної партії до числа, ко­ли її не визнають як таку.

Суд одночасно вирішує питання про припинення випуску друкованого засобу масової інформації об'єднання громадян, яке примусово розпускають. Про примусовий розпуск (ліквіда­цію) об'єднання громадян реєструючий орган протягом п'ятнад­цяти днів після набрання рішенням суду законної сили повідом­ляє у засобах масової інформації. Рішення про примусовий роз пуск всеукраїнських та міжнародних громадських організацій на території України приймає суд (ст.ст. 31—32 Закону).

Діяльність політичної партії може бути заборонено лише за рішенням суду. В першій інстанції справу про заборону полі­тичної партії розглядає Верховний Суд України (ст. 5 Закону України "Про політичні партії в Україні"). Політичну партію може бути за поданням Мінюсту чи Генерального прокурора України заборонено в судовому порядку у разі порушення ви­мог щодо створення і діяльності політичних партій, встановле­них Конституцією та законами України про створення та діяль­ність об'єднань громадян та політичні партії.

Заборона діяльності політичної партії тягне за собою при­пинення її діяльності, розпуск керівних органів, обласних, мі­ських, районних організацій політичних партій, її первинних осередків та інших структурних утворень, передбачених стату­том партії, припинення членства в політичній партії (ст. 21, 24 Закону України "Про політичні партії в Україні").

Державний виконавець розпочинає виконання рішення про заборону діяльності об'єднання громадян за заявою органу, уповноваженого відповідно до закону здійснювати легалізацію такого об'єднання, на основі виконавчого документа про при­мусовий розпуск цього об'єднання громадян. Легалізуючий орган подає цю заяву до ДВС після офіційного повідомлення у друкованих засобах масової інформації про набрання чинно­сті рішенням щодо заборони діяльності певного об'єднання громадян.

Державний виконавець виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, встановлює строк для добровільно­го виконання рішення та здійснює виконавчі дії, передбачені рішенням суду про заборону діяльності об'єднання громадян, у встановленому порядку.

Він повинен витребувати від керівників або засновників об'єднання громадян оригінали свідоцтва про державну реєст­рацію та Статуту об'єднання громадян, документи органів внутрішніх справ, які підтверджують знищення печаток та штампів, дані від банківських установ про закриття рахунків, акт із податкової інспекції про здавання звітності керівним ор­ганом об'єднання тощо. У разі невиконання об'єднанням гро­мадян зазначених вимог державний виконавець сам уживає за­ходів до виконання (вилучає свідоцтво, статут, печатку, штамп; свідоцтво та Статут передає легалізуючому органу, печатку та штамп — до органів внутрішніх справ тощо) (п. 8.7.3 Інструкції про проведення виконавчих дій).

Про виконання рішення суду про заборону діяльності об'­єднання громадян державний виконавець складає акт, який підписують державний виконавець і представник легалізуючо­го органу. Копії акта надсилають до суду, який постановив рі­шення, та легалізуючого органу (ст. 82 Закону).