Глава 7. Особливості звернення стяг­нення на окремі види майна

§ 1. Особливості звернення стягнення на валюту та валютні цінності

Особливість звернення стягнення на грошові кошти полягає в тому, що черех свою оборотоздатність вони є найоптимальнішим способом виконання щодо грошових зобов'язань боржни­ка. Тому готівкові кошти при виявленні у боржника одразу ж вилучають, про що складають акт (ст. 50 Закону). Вилучення проводять за участю понятих; боржника, його представника (для юридичних осіб); представника або членів сім'ї боржника (для фізичних осіб). Акт складають у двох примірниках. Перший залишається у виконавчому провадженні, другий – вручають боржникові під розписку в першому примірнику (п. 5.1.2 Інструкції про проведення виконавчих дій).

На грошові кошти у безготівковій формі звертається стягнення у разі якщо немає у достатній мірі готівкових коштів. Безпосередньої черговості у цьому випадку законодавець не встановлює. Отже оптимальним, враховуючи методи процесуальної економії, слід визнати з’ясування під час підготовки до виконання наявності грошових коштів на поточних та депозит­них рахунках боржника, адже і тоді не потрібно вживати інших виконавчих дій, спрямованих на виявлення готівкової національної валюти.

Якщо в боржника немає коштів у гривнях, достатніх для одночасного задоволення вимог стягувача, державні виконавець накладає стягнення на кошти боржника в іноземній валюті (ст. 51 Закону), яка може бути як у готівковій, так і у безго­тівковій формі. Це впливає на порядок звернення стягнення.

У разі виявлення іноземної валюти у готівковій формі, її вилучають, передають на зберігання та реалізують у порядку, встановленому для цінних паперів та інших речей, згідно із ч. 8 ст. 55 Закону.

Якщо кошти боржника в іноземній валюті є на рахунках, або на зберіганні у банку або іншій кредитній установі, які мають право продажу іноземної валюти на внутрішньому

валютному ринку України, державний виконавець зобов’язує їх протягом 7 днів продати іноземну валюту у розмірі, необхідному для погашення боргу.

Якщо такі кошти є в банку або іншій кредитній установі, які не мають права продажу іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку України, державний виконавець

зобов'язує їх протягом 7 днів перерахувати ці кошти до банку або іншої кредитної установи, що мають таке право для їх реалізації.

Кошти, отримані від реалізації іноземної валюти, зарахову­ються на рахунок відділу ДВС і спрямовуються на погашення грошового зобов'язання боржника та виконавчих витрат.

2. Особливості звернення стягнення на цінні папери, ювелірні вироби та дорогоцінне каміння

Цінні папери, ювелірні та інші побутові вироби із золота, сріб­ла, платини і металів платинової групи, дорогоцінних каменів і перлів, а також лом і окремі частини таких виробів, виявлені під час опису, на які накладено арешт, підлягають обов'язко­вому вилученню і негайно передаються на зберігання устано­вам Національного банку України (далі — НБУ).

Арешт на цінні папери проводять за положеннями Порядку накладення арешту на цінні папери, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 1999 р.

і

Про накладення арешту на цінні папери державний виконавець виносить окрему постанову, або ж це вказується у постанові про відкриття виконавчого провадження. У разі накладення арешту на іменні цінні папери у документарній формі копія постанови надсилається реєстратору або емітенту, що веде реєстр іменних цінних паперів, а у разі накладення арешту на цінні папери у бездокументарній формі, та (або) знерухомлені цінні папери — зберігачеві, а також іншим особам, які беруть участь у виконанні (сторонам виконавчого провадження).

Арешт цінних паперів полягає також у накладенні заборони на розпорядження цінними паперами, яке залежить від форми, в якій їх випущено.

Документарні цінні папери має бути обов'язково вилучено та передано на зберігання до установ НБУ. Заборона щодо розпорядження цінними паперами полягає у блокуванні кош­тів реєстроутримувачем на особовому рахунку власника невід­кладно після отримання відповідної постанови державного ви­конавця. Блокування — у припиненні реєстрації переходу пра­ва власності на іменні цінні папери, обтяжені зобов'язаннями. Такі цінні папери підлягають опису, складають акт, зазначаю­чи їх вид, найменування випуску, категорію та цінність.

Бездокументарні цінні папери обмежують в обігу шляхом здійснення зберігачем відповідної облікової операції невідкладно після отримання копії постанови державного виконавця. У цьому разі частину або усю кількість цінних паперів на рахун­ку власника обмежують в обігу шляхом виконання відповідно­го облікового запису.

Порядок і умови зберігання та реалізації грошей, у тому числі цінних паперів, ювелірних та інших побітових виробів із золота, срібла, платини і металів платинової групи, дорогоцінного каміння і перлів, а також лому і окремих частин таких виробів, на які накладено арешт, визначено відповідним положенням, яке затверджено постановою Правління НБУ від 4 жовтня 1999 р. № 489.

Особливості звернення стягнення на заставлене майно.

Одним із способів забезпечення виконання зобов'язань є за­става, що полягає у можливості кредитора отримати задово­лення з вартості речей, які є предметом застави, переважно перед іншими кредиторами. Ця особливість заставних право­відносин зумовлює особливості щодо звернення стягнення на заставлене майно за вимогами заставодержателя, а також ін­ших кредиторів боржника.

Слід розрізняти: заставу за загальним правилом (ст. 1 Зако­ну України "Про заставу" від 2 жовтня 1992 р.), а також спе­ціальний вид застави — заставу нерухомості, або іпотеку (ст, 1 Закону України "Про іпотеку"" від 5 червня 2003 р., ст. 5 Закону України "Про іпотечне кредитування операцій з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати"). Таку класифікацію зумовлено не тільки предметом заставних правовідносин — рухома чи нерухома це річ, існують особли­вості й щодо проведення виконавчих дій при застосуванні за­стави чи іпотеки.

Відомості про заставу рухомого майна державний викона­вець може отримати у держателя Державного реєстру обтя­жень рухомого майна, порядок ведення якого визначено Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстра­цію обтяжень"¹ від 18 листопада 2003 р. Відповідно до поста­нови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна" від 5 липня 2004 р. № 830"², держателем цього реєстру є Мінюст, а адміністратором — державне підприємство "Інформаційний центр" Мінюсту. Проте слід мати на увазі, що внесення запи­сів про заставу рухомого майна не є обов'язком заставодавця або заставодержателя, тому додатково таку інформацію про наявність застави, якщо такого запису в Державному реєстрі немає, можна отримати в боржника; інформацію про наявність податкової застави також — в органах державної податкової служби. Інформацію про заборону відчуження нерухомого майна може надати нотаріальний орган за місцеперебуванням цього майна (п. 5.3.4 Інструкції про проведення виконавчих дій), а також Державний реєстр прав на нерухоме майно, дер­жателем якого відповідно до ст. З Закону України "Про дер­жавну реєстрацію речових прав нерухоме майно та їх обме­жень" від 1 липня 2004 р. є центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів"⁵. Однак до формування та­кого реєстру прав у складі державного земельного кадастру реєстрації об'єктів нерухомості проводять комунальні підпри­ємства бюро технічної інвентаризації.

На заставлене майно в порядку примусового виконання

звертаються стягнення за виконавчими документами для задо­волення вимог стягувача-заставодержателя. За постановою дер­жавного виконавця про стягнення виконавчого збору, винесеної у виконавчому провадженні про звернення стягнення на заставлене майно, стягнення звертають на вільне від застави майно боржника.

Якщо коштів, одержаних від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача-заставодержате­ля за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно, виконавчий документ повертають стягувачеві-заставодержателю в порядку, визначеному п. 6 ч. 1 ст. 40 Закону.

Для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернено у разі:

• виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів;

• якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборго­ваності боржника заставодержателю.

Про звернення стягнення на заставлене майно для задово­лення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, держав­ний виконавець повідомляє заставодержателя не пізніше на­ступного дня після накладення арешту на майно або тоді, ко­ли йому стало відомо, що арештоване майно боржника пере­буває у заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звер­нення до суду з позовом про звільнення заставленого майна з-під арешту.

Встановлено законодавством і спеціальний порядок реаліза­ції майна, яке є предметом застави. Його регулює Положення про порядок проведення аукціонів (публічних торгів) з реалі­зації заставленого майна, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 1997 р. № 1448.

Із коштів, одержаних від реалізації заставленого майна, здійснюють утримання, передбачені ст. 43 Закону, після чого їх використовують для задоволення вимог заставодержателя. Якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, кошти йому виплачують у разі належного підтвердження права на заставлене майно. Після повного задоволення вимог заставодержателя залишок коштів використовують для задоволення вимог інших стягувачів у порядку черговості, встановленої законом.

Має певні особливості звернення стягнення на предмет іпотеки за виконавчим написом нотаріуса або за рішенням су­ду. Звернення стягнення на предмет іпотеки і його реалізацію для задоволення вимог іпотекодержателя здійснюють відповід­но до умов іпотечного договору.

На майно щодо якого встановлено іпотеку чи накладено заборону відчуження, не може бути звернено стягнення для задоволення вимог стягувачів, які не є іпотекодержателями, згідно із Законом України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати»

У разі звернення стягнення на підставі виконавчого напису нотаріуса на нотаріально посвідчених примірниках іпотечного договору та договору про іпотечний кредит чи на нотаріально посвідчених копіях цих документів або за рішенням суду орган ДВС здійснює реалізацію предме­та іпотеки в порядку, встановленому іпотечним договором. Відчуження предмета іпотеки здійснюють органи ДВС (ст. 62 Закону).