2. Поняття й система стадій виконавчого провадження. Відкриття виконавчого провадження

Виконавче провадження є процесуальною (процедурною) діяльністю, тож його можна поділити на певні етапи — стадії. Стадія виконавчого провадження — це сукупність дій державного виконавця та інших учасників виконавчого прова­дження, спрямованих на досягнення певної процесуальної ме­ти. У чинному законодавстві їх не достатньо чітко висвітлено, тому і юридичній літературі немає одностайності щодо визначення та окреслення їх системи.

Основні стадії (етапи) виконавчого провадження є такі:

1) відкриття виконавчого провадження;

2) підготовка до примусового виконання;

3) вжиття заходів примусового виконання рішення;

4) закінчення виконавчого провадження.

Відкриття виконавчого провадження — це стадія, яка полягає у діях державного виконавця, що спрямовані на визна­чення підстав для відкриття виконавчого провадження.

Питання про порушення виконання (відкриття виконавчого провадження) вирішує державний виконавець у триденний строк із моменту звернення із заявою про виконання або над­ходження виконавчого документа від суду (ст. 24 Закону). Це положення не поширюється на рішення, які підлягають негай­ному виконанню (ст. 25 Закону). У такому разі державний ви­конавець відкриває провадження не пізніше наступного дня піс­ля одержання виконавчого документа і в той самий день про­водить виконавчі дії.

Зміст постанови про відкриття виконавчого провадження:

- встановлення строку для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про при­мусове виселення — п'ятнадцяти днів;

- попередження боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з ньо­го виконавчого збору і витрат, пов'язаних із провадженням виконавчих дій (ст. 24 Закону);

- факультативне положення — за заявою стягувача, з метою забезпечення виконання рішення про майнові стягнення, державний виконавець постановою про відкриття виконав­чого провадження має право накласти арешт на майно борж­ника (крім коштів) та оголосити заборону на його відчу­ження. Одночасно з винесенням такої постанови державний виконавець може провести опис і арешт майна боржника.

Положення про добровільність виконання не діє у справах про:

1) конфіскацію майна; «.

2) стягнення періодичних платежів;

3) забезпечення позовних вимог;

4) застосування запобіжних заходів.

Копію постанови про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного дня надсилають стягувачеві, боржнико­ві та суб'єкту видання юрисдикційного акта (ст. 24 Закону). Постанову може бути оскаржено сторонами в адміністративно­му чи судовому порядку у 10-денний строк.

Значення моменту подання та винесення постанови про від­криття виконавчого провадження полягає у темпоральних ме­жах проведення виконання рішення.

Зокрема, відповідно до ст. 25 Закону державний виконавець зобов’язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців із дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового — у двомісячний строк. Строки здійснення виконавчого провадження не поширюються на час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого проваджен­ня та на період реалізації арештованого майна боржника.

Якщо вказаних підстав немає, державний виконавець виносить постанову про відмову у відкритті виконавчого проваджен­ня, яку затверджує начальник відповідного відділу ДВС, і не піз­ніше наступного дня надсилає її заявникові (ст. 26 Закону).

Додатковим реквізитом постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження у разі невідповідності виконавчого документа формі та змісту, встановлених ст. 19 Закону, є роз'­яснення права на звернення до суду чи іншого органу (посадо­вої особи), які видали виконавчий документ, про приведення виконавчого документа у відповідність до вимог закону.

Постанову про відмову у відкритті виконавчого проваджен­ня заявник може оскаржити начальникові відповідного відділу ДВС або до суду в 10-денний (ст. 26 Закону).