Тема 8. Основи сімейного та житлового права україни

Доведіть рівність:

1. А = 17; Б = 18; В = 5; Г = 2; Ґ = 1; Д = 14; Ж = 7; З = 3; Й = 1.

2. А = 18; Б = 23; В = 14; Г = 2; Ґ = 14; Д = 1; Ж = 6; З = 3; Й = 1.

3. А =10; Б =14; В =18; Г =3; Ґ=1; Д =1; Ж = 14; З = 14; Й =7; К = 1.

4. А =10; Б =14; В =7; Г =6; Ґ=3; Д =30; Ж = 10; З = 3.

5. А =21; Б =1; В =10; Г =5; Ґ=18; Д =14; Ж = 14; З = 18; Й = 5; К = 2.

1. Законодавство, зокрема Сімейний кодекс України, тривалого знайомства не вимагає і якщо немає ніяких інших, передбачених законами перешкод, то такий шлюб може бути укледеним через один місяць після подачі заяви і є дійсним.

2. Питання реєстрації шлюбу вирішуються Сімейним кодексом України. Відповідно до ст. 32 “шлюб реєструється після спливу одного місяця від дня подання особами заяви про реєстрацію шлюбу.” Сімейний кодекс України не визначає необхідною умовою укладання шлюбу тривале знайомство. Але ч. ІІ ст. 32 містить норму, відповідно до якої за “наявності поважних причин керівник державного органу реєстрації актів цивільного стану дозволяє реєстрацію шлюбу до спливу” одномісячного строку. Тривале відрядження нареченого є такою причиною, - отже, у цьому випадку керіник РАЦСу має право дозволити “дострокову” реєстрацію шлюбу.

3. Особи, що беруть шлюб, згідно зі ст. 30 Сімейного Кодексу України мають бути взаємно обізнані про стан здоров'я один одного. Вимога Катерини законна.

4. Вінчання не надає шлюбу правового значення й з юридичної точки зору не може бути підставою для виникнення взаємних прав та обов'язків. Порадьте їм обов'язково зареєструвати шлюб у РАЦСі.

5. Відповідно до ст. 32 Сімейного кодексу, відмова від шлюбу не є протиправною поведінкою, і тому не може йти мова про юридичну відповідальність. До того ж, такого виду відповідальності, як сімейна, не існує. Нема підстав і для відшкодування моральної шкоди відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу. Але витрати на оплату за прокат весільного одягу нареченої і витрачені 1000 грн. у зв'язку з приготуванням до весілля мають бути відшкодовані.

6. У даній ситуації йдеться про одруження, обставини, які цьому можуть перешкоджати, та порядок визнання шлюбу недійсним. Відповідно до ст. 24, 38 Сімейного кодексу України реєстрація шлюбу з недієздатною особою призводить до його недійсності. Тому, на перший погляд вимоги дружини є законними. Але слід врахувати норму ст. 40 Сімейного кодексу України, яка проголошує, що “шлюб не може бути визнаний недійсним, якщо на момент розгляду справи судом відпали обставини, які засвідчували відсутність згоди особи на шлюб або її небажання створити сім’ю”. Таким чином, суд швидше за все відмовить дружині у її позові, і вона за бажанням може вимагати розірвання шлюбу в загальному порядку.

7. У першій ситуації має місце примушування до шлюбу, оскільки вимога шлюбу була зумовлена погрозою настання негативних наслідків. Тому тут порушений принцип добровільності шлюбу.

У другій ситуації згода на шлюб була дана від безнадії, а в третій - через матеріальну скруту. Тут нема порушення принципу добровільності.

У четвертій ситуації порушено принцип добровільності шлюбу, незважаючи на те, що примушування має місце тільки щодо однієї з осіб, котрі взяли шлюб.

8. У наведеній ситуації йдеться про так званий “фіктивний шлюб”. Згідно ст. 40 Сімейного кодексу України “шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім’ї та набуття прав та обов’язків подружжя”. Таку ситуацію ми і маємо у даному випадку. Фіктивний шлюб є недійсним. “Недійсний шлюб, а також шлюб, визнаний недійсним за рішенням суду, не є підставою для виникнення у осіб, між якими він був зареєстрований, прав та обов’язків подружжя, а також прав та обов’язків, які встановлені для подружжя іншими законами України.” (Ст. 45 Сімейного кодексу України). Важливо також підкреслити, що “шлюб є недійсним від дня його державної реєстрації”. (Ст. 44 Сімейного кодексу України). Отже, порада Л. повинна бути єдина – звернутися до суду з вимогою про визнання шлюбу недійсним у зв′язку з фіктивним характером шлюбу з боку Р. Доказами слугуватиме відсутність сімейного життя та спільного ведення господарства. Р. не має права на майно та житлову площу, адже, судячи з умов задачі, воно не є спільною сумісною власністю подружжя, адже не “набуте подружжям за час шлюбу”. (Сімейний кодекс України, ст. 57, 60).

9. Проходження чи непроходження медичного обстеження є особистою справою самих наречених. Вимога про проходження медичного обстеження носить рекомендаційний характер, тому РАЦС не може відкласти реєстрацію шлюбу до проведення такого обстеження, тобто не має права примушувати наречених до відповідних дій.

10. Справді, ст. 31 Сімейного кодексу не передбачено відшкодування моральної шкоди особою, яка відмовилась від шлюбу. Але у цьому випадку має місце скоєння злочину, передбаченого ст. 120 Кримінального кодексу, - доведення до самогубства. Отже, батьки Степаниди як потерпілі можуть претендувати на відшкодування моральної шкоди внаслідок вчинення злочину відповідно до ч. ІІ ст. 23 Цивільного кодексу (оскільки вони зазнали душевних страждань через протиправні дії щодо дочки).

11. Особа, яка відмовилась від шлюбу, відповідно до ч. ІІІ ст. 31 Сімейного кодексу зобов'язана відшкодувати реальні витрати, а не гіпотетичну грошову суму, яка відповідає ціні весільного подарунка. Тому вимоги Марини про відшкодування витрат на оренду зали, на придбання продуктів і завдатку за прокат весільного одягу є цілком правомірними, а щодо компенсації неотриманого подарунка - безпідставними. Не може вимагати Марина й подарунка, оскільки його отримання було обумовлене обставиною, яка так і не настала.

12. За рішенням суду шлюб може бути визнаний недійсним у випадках: порушення принципу добровільності; фіктивності шлюбу; якщо він зареєстрований між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною при умові, що усиновлення не було скасоване; між двоюрідними братом і сестрою; між тіткою (дядьком) та племінником (племінницею); якщо шлюб зареєстрований з особою, яка приховала свою тяжку хворобу або хворобу, небезпечну для другого з подружжя і (або) їхніх нащадків; з особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не надано права на шлюб. Інших підстав для визнання шлюбу недійсним немає. Отже, шлюб не і може бути визнаний недійсним, однак це не позбавляє Лесю права вимагати його розірвання.

13. Право на аліменти має особа, яка не знала і не могла знати про перешкоди до реєстрації шлюбу. До того моменту, поки Наталія не знала, що у Володимира є ще одна дружина, вона вважалася такою, що не знала про перешкоди до укладення шлюбу. Після цього її поведінка має вважатися недобросовісною, оскільки Наталія стала непрацездатною більш ніж через рік. Після того, як ії поведінка стала недобросовісною, вона не має права на утримання від Володимира. Тому рішення суду є правомірним.

14. Згідно зі ст. 57 Сімейного Кодексу України коштовності є особистою приватною власністю дружини, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя. Золоті прикраси, з приводу яких іде суперечка, залишаться у дружини.

15. Маємо справу з фіктивним шлюбом, але це повинен визнати суд. Сашко не має ніяких прав на проживання в Ольги (хіба що в статусі квартиранта, за її згодою).

16. У даній ситуації йдеться про розлучення та вирішення майнових суперечок, що при цьому виникають. Відповідно до ст. 109 Сімейного кодексу України, за заявою подружжя суд може розірвати шлюб і вирішити майнові питання. При вирішенні майнових питань суд врахує, що за ст. 60 “майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).” Крім того, відповідно до ст. 70 Сімейного кодексу України, суд може відступити від рівності часток у спільній власності в інтересах дітей, а також непрацездатних повнолітніх сина, дочки, “за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.” Отже, у цьому випадку суд, ймовірно, збільшить частку, що належатиме дружині М., виходячи з того, що з нею залишається і проживатиме син.

17. Якщо Андрію вдасться довести, що друг подарував посуд персонально йому, а весілля було для цього тільки нагодою, то посуд слід вважати його приватною власністю. Якщо ж Андрій цього довести не зможе, то подарунок слід вважати спільною власністю, тобто він має бути включений до складу майна, яке підлягає поділу.

18. Очевидно, правий Степан. Адже, як видно з умов задачі, придбані коштовності хоч і могли бути використані як жіночі прикраси, ніколи за своїм призначенням не використовувалися. Тобто вони не були речами індивідуального користування. Отже, на них має поширюватись правовий режим спільної власності. Ці речі були використані для накопичення капіталів, так само, як з цією метою можна було б використати антикварні речі.

19. Особистою власністю дружини або чоловіка є речі, придбані на заробітну плату, пенсію, стипендію, які не були внесені до сімейного бюджету (за винятком речей, призначених для спільного користування і переданих для спільного користування). Паяльник можна вважати інструментом для професійних занять, тому він є його особистою приватною власністю. Телевізор - спільна власність, бо ним користуються обоє з подружжя. Це ж саме стосується і холодильника, незважаючи на те, що премія є особистою приватною власністю, оскільки вона одержана за особисті заслуги.

20. У Сімейному кодексі не визначено приналежності страхового відшкодування, одержаного за договором страхування майна. Але це питання можна вирішити за аналогією закону. Страхове відшкодування має належати тому, чиє майно було предметом страхування, незалежно від того, з чиїх коштів вносилися платежі. Отже, правим є Валентин.

21. Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу, усе майно, набуте на час шлюбу (крім речей особистого користування), є об'єктом права спільної власності подружжя. Тобто Антоніні не було потреби доводити, що вази є спільною власністю, оскільки ця обставина не потребує доказів. Якщо ж Андрій зможе довести, що вази були йому подаровані, тоді їх слід вважати його особистою приватною власністю відповідно до п. 2 ч. І ст. 57 Сімейного кодексу.

22. Згідно зі ст. 190 Сімейного кодексу, той із батьків, з ким проживає дитина (у цьому випадку Багрова), і той із батьків, хто проживає окремо від неї (у даному випадку Петров), з дозволу органу опіки і піклування можуть укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно. Такий договір нотаріально посвідчується і підлягає державній реєстрації. Петров міг укласти такий договір, але за умови, що він стосувався б не всієї його частки в спільній сумісній власності подружжя, а тільки того майна, на яке поширюється правовий статус нерухомості. Що стосується зобов'язання, яке взяла на себе Багрова, то воно суперечить ст. 27 Цивільного кодексу, згідно з якою правочин, що обмежує правоздатність фізичної особи, є нікчемним.

23. Взаємні обов′язки чоловіка і дружини регулюються Сімейним кодексом України. Зокрема ст. 51 закріплює: “дружина та чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань”. “Дружина та чоловік мають рівне право на фізичний та духовний розвиток, на здобуття освіти, прояв своїх здібностей, на створення умов для праці та відпочинку. “ (Сімейний кодекс України, ст. 52). Конституція України ст. 23 проголошує: “Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов’язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.” “Фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав” (Цивільний кодекс України, ст. 269). Навіть укладення шлюбного договору не може обмежити особисті права подружжя. Ст. 93 Сімейного кодексу України закріплює норму, відповідно до якої “шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми.” Таком чином, вимоги О. неправомірні, Р. має право на вступ до навчального закладу.

24. Батьківство чоловіка настає від моменту зачаття дитини, а не від моменту її народження. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що таке рішення дружина не може приймати самостійно, бо воно стосується найважливіших питань життя сім'ї. Якщо рішення про штучне переривання вагітності дружина приймає одноосібно, вона, відповідно до ч. ІІ ст. 54 Сімейного кодексу, вважається такою, що вчинила протиправні дії. У відповідь на порушення права на батьківство (ст. 50 Сімейного кодексу) Василь має право не тільки вимагати розірвання шлюбу, а й відшкодування моральної шкоди відповідно до п. 2 ч. ІІ ст. 23 Цивільного кодексу.

25. Рішення директора не є правомірним. Для того, щоб дружина отримувала зарплатню свого чоловіка, вона має бути призначена його піклувальником. Але це може відбутися тільки у тому випадку, якщо Куратченко рішенням суду буде обмежений у дієздатності. Але, як видно з умов задачі, для цього немає підстав, визначених у ст. 36 Цивільного кодексу. Однак дружина Куратченка може звернутися до суду на підставі ст. 180 Сімейного кодексу з вимогою про стягнення з нього аліментів на утримання дітей.

26. Конфлікт навколо прізвища колишнього подружжя та дітей від шлюбу, який припинено, регулюється нормами сімейного права. Відповідно до ст. 113 Сімейного кодексу України “особа, яка змінила своє прізвище у зв’язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище”. Тому Р. не має права вимагати від Т. зміни її прізвища після розірвання шлюбу. Щодо зміни прізвища дитини буде діяти ст. 148 Сімейного кодексу України, яка проголошує: “У разі зміни прізвища одного з батьків прізвище дитини може бути змінене за згодою обох батьків та за згодою дитини, яка досягла семи років. У разі заперечення одним із батьків щодо зміни прізвища дитини спір між ними щодо такої зміни може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. При вирішенні спору беруться до уваги виконання батьками своїх обов’язків щодо дитини, а також інші обставини, які засвідчують відповідність зміни прізвища інтересам дитини”. Тому в даній ситуації Т. має право з дозволу органів опіки та піклування або суду змінити прізвище дитини на своє.

27. Право Марії на аліменти припинилося з моменту набрання чинності рішення суду про заперечення батьківства. Ті кошти, які дружина Василя встигла отримати, поверненню не підлягають, оскільки вони були використані за цільовим призначенням. Та обставина, що чоловік певний час сплачував аліменти на утримання чужої дитини, є його специфічним ризиком, який випливає із презумпції шлюбного батьківства.

28. Відмова суду є цілком правомірною. Це пояснюється тим, що відповідно до ч. ІІ ст. 110 Сімейного кодексу позов про розірвання шлюбу не може бути пред'явлено протягом одного року після народження дитини. Той факт, що дитина померла до досягнення одного року, юридичного значення не має.

29. Відповідно до ч. ІІ ст.110 Сімейного кодексу, позов про розірвання шлюбу одним із подружжя може бути пред'явлено до закінчення одного року з дня народження дитини у випадку, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки злочину щодо другого з подружжя. Тобто право на розірвання шлюбу не пов'язується із винесенням судом обвинувального вироку.

30. За загальним правилом “майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).” (Сімейний кодекс України, ст. 60). Проте у ряді випадків набуте у шлюбі майно є особистою приватною власністю дружини (чоловіка). До таких випадків закон також відносить “відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди”. (Сімейний кодекс України, ст. 57). Отже, аппаратура, придбана на кошти стягнені за моральну шкоду, є власністю Володимира.

31. Відповідно до ч. ІІІ ст. 137 Сімейного кодексу, батьки Гаврила можуть оскаржити його батьківство, оскільки він не знав про те, що записаний батьком дитини, і помер, так і не дізнавшись про це. Якщо позов буде задоволено, то спадкоємцями за законом вважатимуться спадкоємці першої черги: батько, мати і дружина.

32. За загальним правилом, у “разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.” (Сімейний кодекс України, ст. 70, ч. І). Однак, у ряді випадків, при “вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім’ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім’ї.” (Сімейний кодекс України, ст. 70, ч. ІІ). У наведеній ситуації при наявності достатніх фактів суд може задовольнити вимоги Ірини.

33. За загальним правилом, майно, набуте до шлюбу, є особистою приватною власністю дружини, чоловіка. (Сімейний кодекс України, ст. 57). Однак, якщо “майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.” (Сімейний кодекс України, ст. 62). У даній ситуації добудовані веранда і гараж можуть розглядатися як спільна сумісна власність і відповідно ця обставина буде врахована при розподілі майна.

34. У Валентина і Галини склалися фактичні сімейні відносини, тому все майно, яке вони нажили за час перебування у “цивільному” шлюбі, є їхньою спільною власністю. Оскільки Галина не може бути спадкоємицею за законом, бо не перебувала із спадкодавцем у зареєстрованому шлюбі, вона успадкувати частину будинку не зможе. Але як члену сім'ї спадкодавця, який був співвласником житла, їй належить особистий сервітут, тобто Галина може довічно проживати у цьому будинку.

35. Відповідно до норм цивільного права Оксана має право на відшкодування шкоди, завданої її здоров'ю у зв'язку з автокатастрофою. У випадку, якщо стане непрацездатною, вона (відповідно до ч. VІ ст. 75 Сімейного кодексу) матиме право на утримання від Роберта, оскільки її непрацездатність пов'язана з його протиправною поведінкою (за умови, що Роберт зможе таке утримання надати). При поділі майна частка Оксани має бути збільшена з урахуванням того, що автомобіль було знищено протиправною поведінкою Роберта (ч. ІІ ст. 70 Сімейного кодексу).

36. Із ситуації, яка аналізується, можна зробити висновок, що майно було пошкоджене випадково. Оскільки подружжя спільно володіє цим майном, вони повинні нести спільний ризик випадкового пошкодження майна. Тому при поділі майна вартість пошкодженого автомобіля не може братися до уваги.

37. Такий договір не може бути правомірним, оскільки він суперечить інтересам дитини. Адже йдеться про те, що власником майна стане тільки мати, а не вона і дитина, як це передбачено ч. ІІ, ст. 190 Сімейного кодексу. Якби цей договір був правомірним, то це означало б відмову від права на аліменти, а за таким договором може мати місце тільки заміна суб'єкта виконання аліментного обов'язку.

38. Батьків притягнуто до відповідальності згідно із законом - не “за поведінку сина”, а дійсно - за нехтування своїми обов'язками щодо виховання сина і контролю за його поведінкою, що й передбачено ст. 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

39. Такі син і дочка є “зведеними” братом і сестрою, а не неповнорідними. Між ними справді виникають сімейні відносини, якщо вони спільно проживають, але ці відносини не регулюються Сімейним кодексом. Між ними може бути зареєстровано шлюб, оскільки вони не перебувають між собою у кровному зв'язку.

40. Справді, батьки повинні утримувати дітей, які навчаються, до досягнення останніми 23-річного віку. Але це зовсім не означає, що такі син чи дочка не мають повної цивільної дієздатності. Тобто, вони можуть укладати будь-які правочини, що не суперечать актам цивільного законодавства і моральним засадам суспільства. Той факт, що кошти, надані батьком, використані не за призначенням, не може бути підставою для визнання правочину недійсним. Інша річ, що з точки зору моралі такий поступок Станіслава не може бути схвалений.

41. З умов задачі можна зробити висновок, що є підстави для прийняття за заявою батьків судового рішення про обмеження права Віктора самостійно розпоряджатися своїм заробітком або, можливо, навіть, позбавлення його цього права. Але без рішення суду директор не мав права видавати наказ про видачу зарплатні неповнолітнього батькам. Що стосується обов'язку батьків утримувати своїх неповнолітніх дітей, то така норма справді міститься у Сімейному кодексі, однак цей обов'язок підлягає виконанню в міру можливостей, якщо взяти до уваги, що батьки Віктора є інвалідами.

42. Відповідно до ст. 199 Сімейного кодексу, батьки Юлії повинні утримувати її, а відповідно до ст. 265 Сімейного кодексу - Олега, оскільки Юлія та Валентин, будучи студентами, не можуть забезпечити своєму синові належного утримання. Що стосується батьків Валентина, то вони не зобов'язані утримувати свого сина, незважаючи навіть на те, що він є студентом, оскільки він уже досяг 24-річного віку. Проте оскільки син не може надавати належного утримання їхньому внукові, то обов'язок щодо утримання Олега може бути покладено і на батьків Валентина.

43. У даній ситуації йдеться про аліментні відносини, що виникають після припинення шлюбу. При призначенні розмірів аліментів суд, відповідно до ст. 182 Сімейного кодексу України враховує стан здоров’я та матеріальне становище дитини; стан здоров’я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. При цьому мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Згідно ст. 183 Сімейного кодексу України “Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.” Якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід (що ми і маємо у даному випадку), то суд “за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі.” (Сімейний кодекс України, ст. 183). “Якщо розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, менше мінімального розміру.., то дитині призначається відповідно до закону державна допомога в розмірі різниці між визначеним розміром аліментів і 30 відсотками прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.” (Сімейний кодекс України, ст. 184). Таким чином, громадянка В. повинна звернутися до суду для вирішення цього питання.

44. Відповідно до ч. V ст. 75 Сімейного кодексу, не має права на утримання той із подружжя, хто негідно поводився у шлюбі. Як видно з умови задачі, поведінка Олексія була саме такою, тому він не має права на утримання від дружини. Що стосується права на утримання від дітей після досягнення ними повноліття, то слід зазначити, що суд може звільнити сина і (чи) дочку від виконання цього обов'язку за умови, якщо буде встановлено, що Олексій ухилявся від виконання своїх батьківських обов'язків.

45. Зіновій не має права на утримання, бо став непрацездатним у зв'язку зі скоєнням умисного злочину і ця обставина була встановлена судом (ч. V ст. 75 Сімейного кодексу).

46. Відповідно до ч. VІ ст. 75 Сімейного кодексу, той із подружжя, хто став непрацездатним внаслідок протиправної поведінки другого з подружжя, має право на утримання незалежно від права на відшкодування шкоди відповідно до Цивільного кодексу України. Тобто суд повинен присудити Вадиму щомісячно сплачувати відшкодування шкоди, яка становила різницю між заробітною платою та призначеною дружині пенсією, і задовольнити вимогу дружини про сплату аліментів.

47. Відповідно до ч. ІІ ст. ст. 75 Сімейного кодексу, право на утримання має той із подружжя, хто є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги. У цій правовій нормі ніде не зазначено, що втрачає право на аліменти той із подружжя, хто своєю поведінкою довів себе до непрацездатності. Тому, якщо Петро у змозі надавати матеріальну допомогу, Андрея має право її вимагати.

48. Відповідно до ч. 2 ст. 76 Сімейного кодексу особа має право на утримання і тоді, коли вона стала інвалідом після спливання одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка під час шлюбу. Якщо опікуну Валентини вдасться довести наявність прямого причинового зв'язку між протиправною поведінкою Георгія та інвалідністю Валентини, то в останньої виникне право на аліменти.

49. Відповідно до ч. IV ст. 76 Сімейного кодексу, якщо у зв'язку з вихованням дитини, веденням домашнього господарства один із подружжя не мав можливості одержати освіту, працювати, зайняти відповідну посаду, він має право на утримання у зв'язку з розірванням шлюбу і тоді, якщо є працездатним і потребує матеріальної допомоги. Але таке право триває тільки протягом 3 років від дня розірвання шлюбу.

50. Той факт, що Анатолій після виплати колишній дружині 16 тис. грн. через певний час сам став непрацездатним, не може бути підставою для визнання договору недійсним. Але якщо інвалідність Анатолія настала протягом одного року з часу розірвання шлюбу, то у Стелли може виникнути обов'язок щодо утримання свого колишнього чоловіка за умови, що вона може надати матеріальну допомогу.

51. Петро хотів домогтися визнання заповіту недійсним з тією метою, щоб повернути собі право власності на квартиру. Але навіть якби заповіт було визнано недійсним, то дочка Галина отримала б квартиру у спадщину за законом. Петрові необхідно оспорити укладений ним договір як такий, що укладений під впливом обману щодо особи. Але на нього як на позивача має лягти тягар доведення цієї обставини.

52. Надія має таке право, оскільки відповідно до ч. ІІІ ст. 104 Сімейного кодексу, якщо один із подружжя помер до набрання чинності рішення суду про розірвання шлюбу, вважається, що шлюб припинився внаслідок його смерті. Тобто на момент смерті Ігоря вважалося, що Надія перебувала з ним у шлюбі.

53. У Сімейному кодексі відсутня норма, яка б вказувала на те, якою має вважатися підстава для припинення шлюбу у випадку, якщо один із подружжя помер у день винесення постановив РАЦСом про розірвання шлюбу. Тому ч. ІV ст. 104 Сімейного кодексу потребує розширеного тлумачення. Тобто якщо один із подружжя помер у день винесення постанови РАЦСом про розірвання шлюбу, то шлюб має вважатися припиненим внаслідок його розірвання. Таким чином, Павло не має права на спадкування за Яною.

54. Досягнення дитиною повноліття не припиняє стягнення заборгованих аліментів. Однак грошові кошти, які надходитимуть після цих термінів, змінюють свій правовий режим. Вони є не аліментами, а компенсацією тому з батьків, з яким проживає дочка, тих витрат на її утримання, які мати понесла не лише за себе, а й за батька.

55. Законодавством передбачено правовий механізм, за допомогою якого жодна обставина не зможе звільнити батька від виплати заборгованих аліментів. У випадку смерті особи, яка має таку заборгованість, ця заборгованість входить як пасив до складу спадщини і підлягає погашенню спадкоємцями за рахунок наявних активів. При цьому слід зазначити, що заборгованість має погашатися за рахунок усіх спадкоємців, за винятком частки неповолітнього сина, який також є спадкоємцем.

56. Оскільки сума боргу за один місяць не додається до суми боргу за інших три місяці, то сума боргу за кожен місяць становитиме 200 грн., а неустойка буде нарахована за квітень і червень по 60 грн. (ці місяці мають по 30 днів і за кожен день неустойка нараховується у розмірі 1 % відповідно до ч. І ст. 196 Сімейного кодексу, а за травень і липень - по 62 грн. (травень і липень мають по 31 дню).Таким чином, (4x200) + (60x2) + (62x2) = 1044. Отже, Геннадій має сплатити 1044 грн.

57. Згідно Сімейного кодексу України, батьки “зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття” (ст. 180), а “повнолітні дочка, син зобов’язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.” (ст. 202). “Якщо мати, батько були позбавлені батьківських прав і ці права не були поновлені, обов’язок утримувати матір, батька у дочки, сина, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав, не виникає.” (Сімейний кодекс України, ст. 202). “Дочка, син можуть бути звільнені судом від обов’язку утримувати матір, батька та обов’язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов’язків.” (Сімейний кодекс України, ст. 204).

58. В обох випадках йдеться про укладання цивільно-правових правочинів. За загальним правилом батьки, а не один з них, “управляють майном, належним малолітній дитині, без спеціального на те повноваження.” (Сімейний кодекс України, ст. 177). При вчиненні одним із батьків правочинів щодо майна малолітньої дитини вважається, що він діє за згодою другого з батьків. Оскільки обидва правочини повинні укладатися в письмовій формі, нотаріально посвідчуватися та підлягають державній реєстрації (відповідно у БТІ і МРЕО) (див. Цивільний кодекс України, ст. 657, 719), то батьки “малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини”(Сімейний кодекс України, ст. 177). Отже, правочини, які уклав батько, не відповідають вимогам законодавства і фактично не можуть бути укладеними.

59. Крім опіки та піклування Сімейний кодекс передбачає ще один шлях влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, - патронат над дітьми, що здійснюється за договором. “За договором про патронат орган опіки та піклування передає дитину, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування, на виховання у сім’ю іншої особи (патронатного вихователя) до досягнення дитиною повноліття, за плату.” (Сімейний кодекс України, ст. 252). Згідно статті 3 Сімейного кодексу України “права члена сім’ї має одинока особа.” “На передачу дитини у сім’ю патронатного вихователя потрібна згода дитини, якщо вона досягла такого віку, що може її висловити”. (Сімейний кодекс України, ст. 253). Тому, відмова працівників органу опіки та піклування в дозволі взяти на виховання на умовах договору про патронат з посиланням на те, що Ярослав Ч. не є сім’єю, є неправомочним.

60. У наведеному договорі п. 2.1.6 суперечить ст. 30 Конституції України, бо огляд житла без рішення суду можливий лише у невідкладних випадках, передбачених законом. У цій ситуації навіть невідома мета огляду житла. П. 2.1.7 законові відповідає, бо ст. 30 Основного Закону допускає це в разі аварій, стихійних лих тощо.

61. Власникам приватизованих квартир нараховується плата, що компенсує витрати РЕУ на утримання будинку, й розмір цієї плати дорівнює розміру квартплати. Бухгалтерія не порушувала закону.

62. Житловий кодекс передбачає, що користування житловим приміщенням у будинках державного та громадського житлового фонду здійснюється за договором житлового найму, тобто угодою, за якою наймодавець (від імені держави ним виступає РЕУ) надає наймачеві (громадянинові, на ім'я якого видано ордер) житло у користування. (Житловий кодекс, ст. 61). Наймач може здати житлове приміщення в піднайм лише за згодою наймодавця (РЕУ) (ст. 823 Цивільного кодексу України), такий договір оформляється у письмовій формі з наступною реєстрацією в РЕУ. (Житловий кодекс, ст. 91). Оскільки Демиденко без дозволу РЕУ здавав квартиру у піднайм, то РЕУ може розірвати з ним договір найму і, за рішенням суду, виселити із квартири.

63. Дана ситуація стосується сімейних відносин та житла та регулюється нормами цивільного права. Дійсно, відповідно до ст. 361 Цивільного кодексу України “Співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.” Але у випадку продажу власної “частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів. Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов’язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає.” Цивільний кодекс України ст. 362.

Таким чином у даній ситуації Павло має переважне право на придбання частки квартири, яка належить Петру за то й ж ціною, що і інший покупець. Якщо ж він не має такого наміру або не має потрібних для цього коштів, то діють інші норми цієї ж статті: “Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо рухомого майна - протягом десяти днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі… У разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред’явити до суду позов про переведення на нього прав та обов’язків покупця.” Цивільний кодекс України ст. 362.

64. Для цього необхідно укласти договір про поділ квартири, нотаріально посвідчити його, одержати відповідні свідоцтва і лише після цього укласти договір дарування.