Тема 7. Основи адміністративного та кримінального права україни

Доведіть рівність:

1. А =16; Б = 3; В = 2; Г = 20; Ґ = 10; Д = 20; Ж =1; З =5.

2. А = 15; Б = 12; В = 18; Г = 3; Ґ = 5; Д = 2; Ж = 15; З =25.

3. А = 5; Б = 20; В = 20; Г = 2; Ґ = 15; Д = 5.

4. А = 3; Б = 15; В = 1; Г = 3; Ґ = 8; Д = 10; Ж = 3.

5. А = 1; Б = 3; В = 15; Г = 20; Ґ = 5; Д = 1; Ж = 7.

6. А = 6; Б = 8; В = 3; Г = 7; Ґ = 8; Д = 3; Ж = 1.

7. А = 16; Б = 14; В =2; Г = 5;Ґ = 500; Д = 25.

8. А = 15; Б = 1; В =2; Г = 3;Ґ = 3; Д = 7; Ж = 12; З = 3.

9. А = 2; Б = 5; В = 8; Г = 6; Ґ = 2;Д = 3; Ж = 7.

10. А = 30; Б = 1000; В = 50; Г =4; Ґ =3; Д =8; Ж =1.

11. А = 5; Б = 18; В = 65; Г = 15; Ґ = 3; Д = 7; Ж = 15; З = 2; Є = 5.

12. А = 5; Б = 15; В =25; Г = 50; Ґ = 50; Д = 100.

13. А = 3; Б = 6; В = 2; Г = 10; Ґ =20; Д =3; Ж = 2; З = 5.

14. А =3; Б = 15; В = 45; Г = 10; Ґ = 2; Д = 6; Ж = 2.

15. А = 3; Б =6; В = 6; Г = 2; Ґ =6; Д = 5.

1. Конфісковано може бути лише предмет, який є приватною (особистою) власністю порушника, а музична апаратура належить не Бабичу, а іншій людині.

2. Це покарання відповідає Кодексу України про адміністративні правопорушення, якщо дійсно мало місце грубе порушення правопорядку громадянином іноземної держави.

3. Щодо Олександра, який є повнолітнім, можна застосувати адміністративний арешт, а щодо Ігоря, якому 17 років, закон не дозволяє. До Ігоря можна вжити такі засоби впливу: 1) зобов'язання публічно вибачитись перед потерпілим (якщо такий є); 2) застереження; 3) передати під нагляд батьків чи особам, які їх замінюють, що й передбачено ст. 13 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

4. Штраф накладено без порушень закону. Будматеріали можна (і треба) складувати у своєму дворі, бо їх складування на вулиці псує архітектурний вигляд і створює небезпеку для оточуючих. Поняття адміністративного проступку й адміністративної відповідальності за його вчинення дається у ст. 9 Кодексу про адміністративні правопорушення.

5. Лаврова вчинила адміністративне правопорушення, за яке, як правило, можуть зробити усне попередження або накласти штраф. Моральний аспект щодо її похилого віку треба, мабуть, врахувати, але пояснити, що своєю поведінкою вона ставить під загрозу не тільки своє здоров'я, але й життя інших людей. Тому краще і безпечніше все ж таки робити «крюк».

6. Скарга не має законних підстав, бо правопорушення, скоєні в Україні, передбачають відповідальність згідно українського законодавства, це стосується й вірменського комерсанта.

7. Ні. Кримінальний кодекс України визнає такий злочин як злочин, скоєний у стані неосудності - через розлад психіки. Ця людина не могла усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними. Однак, підтвердження того, що людина у момент скоєння злочину перебувала саме у такому стані, повинні встановити експерти-медики. Якщо це не підтвердиться, особу буде притягнуто до кримінальної відповідальності.

8. Власник правий, тому що Кримінальний кодекс передбачає покарання за нездійснені наміри (звичайно, за умови, що доведено: наміри здійснити злочин мали місце). Кримінальна відповідальність за підготовку злочину і замах на злочин настає відповідно до ст. 14 або ст. 15 та статтею Особливої частини Кримінального кодексу України, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин.

9. Дії Дорохова слід кваліфікувати як незакінчений замах на крадіжку, оскільки він не зміг реально розпорядитися викраденим майном. „Замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі.” (Ст. 15 Кримінального кодексу України).

10. Дії Павлова підлягають кваліфікації за ст. 115 (умисне вбивство) і ст.15 (замах на злочин) Кримінального кодексу України, оскільки у даному випадку має місце незакінчений замах .

11. Золотаренко скоїв злочин, передбачений ст. 140 Кримінального кодексу України, а саме - неналежне виконання професійних обов'язків медичним працівником, що спричинило тяжкі наслідки для хворого. Об'єктом цього злочину є здоров'я людини, встановлений порядок виконання медичним працівником своїх професійних обов'язків. Об'єктивна сторона характеризується: 1. Дією - неналежне виконання хірургом своїх професійних обов'язків внаслідок недбалого ставлення до них. 2. Наслідками - у вигляді тяжких наслідків для хворого - втрата органу. 3. Причинним зв'язком між діями хірурга і наслідками. Суб'єкт злочину спеціальний. Суб'єктивна сторона характеризується необережною формою вини, а саме - злочинною недбалістю.

12. Татаринов скоїв злочин, передбачений ч. 1 ст. 119 Кримінального кодексу України „Вбивство через необережність”. Об'єктом злочину є життя особи. Об'єктивна сторона характеризується: 1. дією - посяганням на життя іншої людини; 2. наслідками у вигляді смерті; 3. причинним зв'язком між вказаними діями і смертю. Злочин вважається закінченим з моменту настання біологічної смерті особи. Суб'єктом злочину є особа, яка досягла 16-и-річного віку. Суб'єктивна сторона характеризується злочинною самовпевненістю, оскільки Татаринов за обставинами справи міг передбачити суспільно небезпечні наслідки свого діяння, але легковажно розраховував на їх відвернення. Іншими словами, тут має місце умисел щодо дій і необережність щодо наслідків. Однак в цілому злочин є необережним. „Вбивство, вчинене через необережність, карається обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.”( Ст. 119 Кримінального кодексу України).

13. Вакуленко повинен понести кримінальну відповідальність згідно ч. ІІ ст. 263 Кримінального кодексу України, відповідно до якої „носіння, виготовлення, ремонт або збут кинджалів, фінських ножів, кастетів чи іншої холодної зброї без передбаченого законом дозволу караються штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від двох до п’яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.”

14. У першому епізоді дії Турківчака слід кваліфікувати за ч. І ст.296 Кримінального кодексу України, як хуліганство, „тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом” (передбачає покарання у вигляді штрафу „від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п’яти років”). У другому епізоді, якщо виходити з того, що Турківчак мав намір убити офіціанта, його дії слід кваліфікувати як умисне вбивство з хуліганських мотивів – „карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі”. (Ч. ІІ ст. 115 Кримінального кодексу України).

15. У даному випадку маємо сукупність злочинів. Відповідно до ст. 70 Кримінального кодексу України „при сукупності злочинів суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань. При складанні покарань остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається в межах, встановлених санкцією статті Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає більш суворе покарання.” Тому дії Петрика слід кваліфікувати за ч. ІІІ ст. 185 Кримінального кодексу України, відповідно до якої „крадіжка, поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдала значної шкоди потерпілому, - карається позбавленням волі на строк від трьох до шести років.”

16. Не дивлячись на великий проміжок часу, який минув між моментом початку злочинних дій і настанням злочинних наслідків, дії Чебишева слід кваліфікувати як умисне вбивство з корисливих мотивів, що передбачено п. 6 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України. Об'єктом цього злочину є життя людини, з об'єктивної сторони злочин характеризується: 1. дією - посяганням на життя іншої особи; 2. наслідками - смертю потерпілого; 3. причинним зв'язком між вказаними діями і наслідками. Як знаряддя злочину було використано отруту. Суб'єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного віку. З суб'єктивної сторони злочин характеризується умисною виною. Мотив злочину корисливий, оскільки Чебишев намагався уникнути матеріальних втрат. За цей злочин передбачена відповідальність у вигляді „позбавлення волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна”.

17. Мальчевського слід визнати організатором закінченого замаху на злочин, передбачений ст. 151 Кримінального кодексу України – „незаконне поміщення в психіатричний заклад завідомо психічно здорової особи”. Бузука слід притягнути до кримінальної відповідальності за закінчений замах на скоєння цього злочину як виконавця. Об'єктом злочину є свобода і здоров'я людини. Потерпілим від злочину може бути тільки психічно здорова особа. З об'єктивної сторони злочин полягає в суспільно небезпечних діях - незаконному поміщенні в психіатричний заклад завідомо здорової людини. Суб'єктом (виконавцем) цього злочину може бути тільки лікар, який може прийняти рішення про прийняття особи у психіатричний заклад. Організатором цього злочину може бути будь-яка осудна особа, яка досягла віку кримінальної відповідальності. Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом. Таке діяння „карається арештом на строк від трьох до шести місяців або обмеженням волі на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.” (Ст. 151 Кримінального кодексу України).

18. Дії страйкарів слід кваліфікувати як тримання особи як заручника з метою спонукання власника підприємства до вчинення дій як умови звільнення заручників. Оскільки страйкарів можна вважати організованою групою, то їх дії слід кваліфікувати за ч. ІІ ст. 147 Кримінального кодексу України. Об'єктом злочину є особиста воля. Об'єктивна сторона характеризується суспільно небезпечною дією, яка проявляється у триманні осіб як заручників. Злочин є закінченим з моменту, коли свобода особи була фактично обмежена. Суб'єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного віку. Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом і спеціальною метою. Кримінальний кодекс України передбачає за захоплення або тримання особи як заручника з метою спонукання родичів затриманого, державної або іншої установи, підприємства чи організації, фізичної або службової особи до вчинення чи утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника, вчинене організованою групою, покарання у вигляді „позбавлення волі на строк від семи до п’ятнадцяти років.”

19. Дії Олега і Павла слід кваліфікувати за ч. ІІІ ст. 152 Кримінального кодексу України – „зґвалтування, вчинене групою осіб, або зґвалтування неповнолітньої”. Причому за обома кваліфікуючими ознаками. Для здійснення зґвалтування була використана погроза застосування фізичного насильства. Не дивлячись на те, що статевий акт скоїв тільки Олег, а Павло взагалі не збирався вступати з Тетяною у статеві стосунки, вони обоє вважаються співвиконавцями злочину. За цей злочин передбачена відповідальність у виді „позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років.”

20. Ворон скоїв злочин, передбачений ч. ІІ ст. 156 „розбещення неповнолітніх” за кваліфікуючою ознакою - вчинення дій щодо малолітньої особи. Об'єктом злочину є статева недоторканість і нормальний фізичний, психічний і соціальний розвиток неповнолітніх. Потерпілою може виступати особа як чоловічої так і жіночої статі. З об'єктивної сторони злочин виражається у вчиненні розпусних дій сексуального характеру, здатних викликати фізичне і моральне розбещення неповнолітніх. Суб'єктом злочину виступає особа, яка досягла 16-річного віку. Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом. За злочин передбачається покарання у виді арешту на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на строк до трьох років.

21. Дії Зайчука слід кваліфікувати як умисне вбивство, передбачене ст. 115 Кримінального кодексу України, оскільки він усвідомлював, що наслідком його дій стане смерть людини. При цьому слід зауважити, що як життя Тузлова, так і життя жертви злочину Маркова є юридично рівноцінними і однорідними об'єктами.

22. З кваліфікацією суду погодитися не можна , оскільки Малярчик не діяв у стані необхідної оборони, тому що грюкання у двері приватного будинку навіть серед ночі при тих обставинах, які названі у задачі, ще не є протиправним посяганням. Однак із кваліфікацією суду можна було б погодитися, якби Туряниця намагався проникнути у житло. Дії Малярчика характеризуються невизначеним умислом і тому відповідальність може настати залежно від фактично заподіяних наслідків. Тобто дії Малярчика слід кваліфікувати за ст. 121 Кримінального кодексу України „Умисне тяжке тілесне ушкодження”.

23. Дійсно, Танюк діяв у стані необхідної оборони. Однак, як видно з умов задачі, смерть настала не від удару палиці, а від удару від падіння. Тобто відсутній причинний зв'язок між діями Танюка та наслідками. Таким чином, Танюк взагалі не підлягає кримінальній відповідальності.

24. Яго підлягав би кримінальній відповідальності згідно зі ст. 27 Кримінального кодексу України як співучасник злочину - підбурювач в разі, якби було доведено у суді, що він схилив до вчинення злочину.

25. Сабов добровільно відмовився від доведення до кінця злочину, передбаченого ч. ІІ ст. 194 Кримінального кодексу України - умисне знищення або пошкодження майна шляхом підпалу, на стадії закінченого замаху. Оскільки майно не постраждало (не настало наслідків злочину), то за цей злочин Сабов не підлягає кримінальній відповідальності, але він підлягає кримінальній відповідальності за ст. 263 Кримінального кодексу України „Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами”.

26. Дійсно, у даному випадку маємо замах на злочин, передбачений ст. 152 Кримінального кодексу України – зґвалтування. Але з вироком суду щодо доведеності злочину до кінця погодитися не можна. Оскільки Ставнійчук подолав опір потерпілої і тому усвідомлював, що може довести злочин до кінця, однак не бажаючи заразитися венеричною хворобою, добровільно відмовився від цього. Тому реально говорити про добровільну відмову від доведення злочину до кінця, адже відповідно до ст. 17 Кримінального кодексу України „Добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця. Особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину”.

27. У даному випадку іде мова про те, що заподіяно менш шкідливі наслідки порівняно із первісно запланованими. Це було викликано тим, що Голубченко зробив спробу нейтралізувати причинний зв'язок, запобігши настанню шкідливих наслідків. Тому дії Голубченка слід кваліфікувати з урахуванням фактично спричиненої шкоди, тобто відповідно до ст. 121 Кримінального кодексу України „Умисне тяжке тілесне ушкодження”, оскільки було втрачено орган - нирку.

28. У даному випадку має місце не фізичний, а психічний примус і тому продавець не підлягає кримінальній відповідальності. Тобто це питання має вирішуватися за правилами крайньої необхідності, бо продавець прийняла загрозу як реальну, не дивлячись на те, що Зінченко діяв непридатними засобами.

29. Дії Ганни і Ковальова слід кваліфікувати за за ч. ІІІ ст. 152 Кримінального кодексу України „зґвалтування, вчинене групою осіб”. Ганна є організатором цього злочину і співвиконавцем, оскільки вона своїми діями привела потерпілу до безпорадного стану. Ковальов – виконавець. За злочин передбачається покарання у виді „позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років.”

30. Ст. 43 Конституції України забороняє примусову працю. Суд повинен був зобов'язати їх відшкодувати вартість пошкодженого майна.

31. Ні. Людину не можна карати за її думки чи настрої. Поведінка Івана є нейтральною щодо закону, доки не буде мати місце перша стадія вчинення злочину - підготовка конкретних знарядь, наприклад, придбання й незаконне зберігання пістолета.

32. Ні. Він добровільно відмовився від скоєння злочину і добровільно здав зброю. Якби пістолет він залишив у себе, то навіть у разі добровільної відмови від спланованого злочину він підлягав би кримінальній відповідальності за незаконне зберігання вогнепальної зброї.

33. Притягнуто до кримінальної відповідальності буде всіх трьох. Ст. 22 Кримінального кодексу України, на яку посилаються батьки, також містить перелік дев'ятнадцяти злочинів, за які передбачено кримінальну відповідальність особи, що вчинила злочин у віці від 14 до 16 років, і серед інших в даному переліку є й розбій.

34. Конфіскація житла можлива тільки на підставі закону (ст. 41 Конституції України) і тільки за рішенням суду. Це не в компетенції міськвиконкому.

35. Аргументація суду спростовується „Європейською конвенцією про передачу провадження у кримінальних справах”. Згідно цієї Конвенції, якщо вказані у ч. II ст. 7 кримінального кодексу України особи були виправдані або звільнені іноземним судом від кримінальної відповідальності, то вони не можуть бути притягнуті до цього виду юридичної відповідальності в Україні.

36. Попик не правий, оскільки його в Угорщині не притягнули до кримінальної відповідальності (та й не могли притягнути тому, що там він злочину не скоював). В Україні його мали право притягнути до кримінальної відповідальності відповідно до норми ст.7 Кримінального кодексу України „громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають кримінальній відповідальності”.

37. Суд поступив неправильно, оскільки малозначним може бути визнане тільки таке діяння, шкідливість якого не тільки об'єктивно, а й за змістом умислу винного є незначною. Як видно з умов задачі, умисел щодо передачі таких відомостей у Павловича був наявним .

38. Кримінальну справу дійсно не можна було порушувати, але не через малозначність діяння, а через те, що готування до вчинення злочину невеликої тяжкості не містить складу злочину і відповідно до ч. ІІ ст. 14 Кримінального кодексу України „готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності.”

39. Оскільки Інна неповнолітня, то вона могла укласти угоду про примирення з Олегом тільки за згодою батьків. Однак, як видно з умов задачі, цієї згоди надано не було. Таким чином, угода про примирення є недійсною. Тобто з вищевказаної підстави неможливе звільнення від кримінальної відповідальності.

40. Скоєння ДТП із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень тягне за собою кримінальну відповідальність за ч. II ст. 286 Кримінального кодексу України. Перед потерпілим, за умови подання цивільного позову в кримінальній справі (або подання цього позову поза межами кримінального провадження), Л. повинен понести цивільно-правову відповідальність. Але оскільки ці збитки спричинені джерелом підвищеної небезпеки, то їх відшкодування покладається на власника цього джерела - підприємство “Мотивація”.А оскільки Л. є працівником даного підприємства і спричинив ці наслідки при виконанні своїх трудових обов'язків, то “Мотивація” в порядку регресу має право вимагати відшкодування збитків, спричинених Л. За шкоду, завдану транспортному засобу фірми, водій може понести матеріальну відповідальність, а за появу на роботі в нетверезому стані може бути звільнений, тобто притягнений до дисциплінарної відповідальності ще до того, як набуде чинності вирок суду.

Якщо в аналогічній ситуації мало б місце заподіяння потерпілому легкого тілесного ушкодження, то замість кримінальної відповідальністі він притягався до адміністративної відповідальності і до вказаних вище трьох інших видів юридичної відповідальністі.

41. Тому що неосудну особу або таку, що не досягла віку кримінальної відповідальності, вважають знаряддям злочину, скоєного цією особою.

42. Тому що в цьому випадку має місце умисел щодо дій і необережність щодо наслідків.