Тема 5. Основи цивільного права

Доведіть рівність:

1. А = 14; Б = 16; В = 5; Г = 10; Ґ = 1; Д = 18; Ж = 3; З = 3; Й = 6.

2. А = 70; Б = 35; В = 5; Г = 10; Ґ = 20; Д = 6; Ж = 2; З = 10.

3. А = 1; Б = 3; В = 2; Г = 3; Ґ = 20; Д = 1; Ж = 7; З = 5.

4. А = 14; Б = 16; В = 5; Г = 6; Ґ = 14; Д = 14; Ж = 14; З = 14.

5. А = 14; Б = 18; В = 16; Г = 1; Ґ = 20; Д = 2; Ж = 6; З = 1.

1. Дана ситуація регулюється нормами цивільного права. Відповідно до ст. 1 Цивільного кодексу „Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.” Порушено особисте немайнове право школи (юридичної особи) „на недоторканість її ділової репутації” (ст. 94 Цивільного кодексу). Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу „Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.” Отже, директор школи має право звернутися до суду з позовом до редакції щодо спростування неправдивої інформації та відшкодування моральної шкоди (ст. 23 Цивільного кодексу).

2. Остап Бендер не правий, адже, по-перше, „людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою” (Цивільний кодекс, ст. 24), по-друге, „юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку” (Цивільний кодекс, ст. 80).

3. Справді, у ст. 80 Цивільного кодексу не дається розгорнутого детального визначення юридичної особи. Однак це не означає, що юридична особа не повинна мати відокремленого майна. Висновок про те, що однією з обов'язкових ознак юридичної особи є наявність відокремленого майна, можна зробити з аналізу цивільно-правових норм, які регулюють створення і реєстрацію юридичних осіб. Наявність відокремленого майна не означає, що у власності юридичної особи обов'язково мають бути приміщення. Майно юридичних осіб може складатися з грошових внесків на банківські рахунки, а займані ними приміщення перебувати у володінні на умовах оренди. Безперечно, що юридична особа повинна мати місцезнаходження. Згідно зі ст. 93 Цивільного кодексу, ним є місце її державної реєстрації. Адресою юридичної особи може бути приміщення, яким вона володіє на правах оренди. Звичайно, у такому випадку орендоване приміщення не може вважатися юридичною адресою тієї юридичної особи, яка є його власником. Таким чином, фірма „Варіант” є юридичною особою.

4. Не відповідає, бо Господарський кодекс такого обмеження не передбачає.

5. Не відповідає, бо ст. 129 Господарського кодексу проголошує, що “іноземці та особи без громадянства при здійсненні господарської діяльності в Україні користуються такими самими правами і мають такі самі обов’язки, як і громадяни України…”

6. Відмова незаконна, бо у переліку обов'язкових документів для державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності документа про відповідну освіту не вказано. До того ж, Безштанько є засновником підприємства (аптеки) й відповідну фармацевтичну чи провізорську освіту повинні мати особи, які будуть в ній працювати.

7. Помиляється Голік, бо він недочитав ст. 42 Конституції України, а саме „підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом”.

8. У даній ситуації наявне укладення правочину малолітньою особою, яка має часткову цивільну дієздатність і не має права вчиняти інші, крім дрібних побутові правочини. Відповідно до ст. 221 Цивільного кодексу „1. Правочин, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, може бути згодом схвалений її батьками (усиновлювачами) або одним з них, з ким вона проживає, або опікуном. Правочин вважається схваленим, якщо ці особи, дізнавшись про його вчинення, протягом одного місяця не заявили претензії другій стороні. 2. У разі відсутності схвалення правочину він є нікчемним. На вимогу заінтересованої особи суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він вчинений на користь малолітньої особи. 3. Якщо правочин з малолітньою особою вчинила фізична особа з повною цивільною дієздатністю, то вона зобов’язана повернути особам, вказаним у частині першій цієї статті, все те, що вона одержала за таким правочином від малолітньої особи.”

9. У ситуації, що аналізується, наявне укладення правочину неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності. Цей правочин, згідно з ч. II ст. 222 Цивільного кодексу, може бути визнаний судом недійсним. Відповідно до ч. III цієї ж статті, Олег має відшкодувати Владиславу вартість відеокамери за ціною, яка існує на момент відшкодування, а якщо він не має власних коштів - завдані збитки повинні відшкодувати його батьки. У випадку, якщо буде засуджена особа, яка вкрала річ, батьки Олега можуть звернутися до цієї особи з цивільним позовом про відшкодування шкоди, завданої злочином. Якщо відеокамеру вдасться повернути, то вона має бути передана Владиславу, а він, у свою чергу, має повернути Олегу гроші, які він отримав як компенсацію за втрачену річ.

10. У даному завданні необхідно виділити декілька моментів: перший - обсяг цивільної дієздатності Петра, другий – права Петра як покупця, який придбав товар неналежної якості.

Петро має неповну цивільну дієздатність (Цивільного кодексу, ст. 32), тому він має право на укладення дрібних побутових правочинів (придбання комп'ютера до таких не належить) та самостійно розпоряджатися власним заробітком, стипендією та іншими доходами. В умові задачі не сказано, чи належать ці 3000 грн. саме Петру. Якщо це власні гроші Петра, то він мав повне право використати їх на власний розсуд, якщо ні – потрібна згода батьків на укладення відповідного правочину. Отже, по-різному може розглядатися питання визнання дійсності договору купівлі комп'ютера. Якщо цей правочин є дійсним, то магазин „зобов'язаний прийняти товар неналежної якості і задовольнити його вимоги про зміну товару або усунення недоліків”. (Цивільний кодекс, ст. 709). Відповідно до ч. ІV ст. 708 Цивільного кодексу Петро може “відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми”.

11. У ситуації, що аналізується, йдеться про укладення правочину фізичною особою, яка у момент його вчинення була нездатна розуміти значення своїх дій. Відповідно до норми ч. І ст. 225 Цивільного кодексу „Правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи...”

У цій ситуації Олексій не може повернути таксисту отриману ним послугу. Відповідно до норми ч. ІІІ ст. 225 Цивільного кодексу „Сторона, яка знала про стан фізичної особи у момент вчинення правочину, зобов’язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану у зв’язку із вчиненням такого правочину.”

Отже, за рішенням суду таксист має повернути годинника і відшкодувати моральну шкоду, оскільки він не міг не знати про стан Олексія у момент вчинення правочину. Однак надану послугу Олексій повинен оплатити.

12. Згідно з ч. І ст. 46 Цивільного кодексу, „Фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців.”

У ситуації, що аналізується, рішення суду є цілком правомірним. Для того щоб оголосити Петра померлим, необхідно, щоб пройшло не менше трьох років з моменту його зникнення.

13. Ст. 36 Цивільного кодексу, яка передбачає можливість обмеження дієздатності фізичних осіб, не вказує вік фізичних осіб, що можуть бути обмежені в дієздатності. Більше того, ч. 5 ст. 32 Цивільного кодексу передбачає можливість за наявності достатніх підстав обмежити особу, що досягла 14 років, у дієздатності. Підставою для обмеження у дієздатності може бути не тільки той факт, що фізична особа ставить у тяжке матеріальне становище свою сім'ю, а й себе (ч. 2 ст. 36 Цивільного кодексу). Отже, посилання Василя на те, що у нього немає сім'ї, є безпідставним. Таким чином, є всі підстави для винесення судом рішення про обмеження Василя у дієздатності.

14. Справді, купівля нерухомості може здійснюватися особою, яка має неповну цивільну дієздатність, тільки за письмовою, нотаріально посвідченою згодою батьків. Але Дмитрові, у зв'язку з тим, що його було записано батьком дитини, була надана повна цивільна дієздатність. У ст. 35 Цивільного кодексу не вказано, що у випадку смерті дитини (тобто, коли відпала підстава для надання повної цивільної дієздатності) неповнолітня особа втрачає повну цивільну дієздатність, як не вказано і того, що зберігає. Але висновок про те, що така особа зберігає повну цивільну дієздатність, можна зробити, виходячи зі змісту ст. 35 Цивільного кодексу, у якій ідеться про 3 підстави для надання повної цивільної дієздатності. У цій же статті сказано, що якщо відпали дві із цих підстав для надання повної цивільної дієздатності, то вона зберігається, а отже, зберігається і у випадку смерті дитини, батьком якої була записана особа, якій було надано повну цивільну дієздатність. Отже, Дмитро залишився повністю дієздатним і мав право укласти договір купівлі-продажу нерухомості.

15. Марина відповідно до ст. 34 Цивільного кодексу з моменту реєстрації шлюбу набуває повної цивільної дієздатності і має право вчиняти будь-які правочини.

16. Як видно з умов задачі, медсестра уклала шлюб з неповнолітнім без наміру створити сім'ю. Тобто бажання укласти фіктивний шлюб було тільки з боку жінки. Тому поведінка Георгія не була протиправною, і відповідно до ч. II ст. 34 Цивільного кодексу, набута Георгієм повна цивільна дієздатність після визнання шлюбу недійсним за ним збереглася. Отже, відмова нотаріуса неправомірна.

17. Ні. Авторське право охороняє не ідеї, а наукові твори, якщо вони матеріалізовані у літературній формі.

18. Як видно з умов задачі, будинок належав подружжю на праві спільної сумісної власності. Визнання громадянина безвісти відсутнім передбачає встановлення опіки над його майном. Опікун цього майна може його відчужувати тільки з метою погашення боргів безвісти відсутнього і надання утримання особам, яких за законом безвісти відсутній зобов'язаний утримувати. Степана, згідно з нормою ч. І ст. 46 Цивільного кодексу („Фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років...”) необхідно оголосити померлим.

Але навіть якби таке рішення суду і було прийняте, то, згідно з ч. II ст. 47 Цивільного кодексу, нерухомість не може бути відчужена протягом 5 років з дня набуття рішенням суду законної сили. Не може бути взяте до уваги і те, що Яна втратила право власності на ½ автомобіля, тобто це не означає, що їй стало належати більше ніж ½ будинку.

19. Підприємець порушив право інтелектуальної власності й право на товарний знак. Даний надпис треба розглядати як об'єкт промислової власності всесвітньо відомої фірми й самовільне його використання на будь-якій продукції є незаконним.

20. Дійсно, норми Цивільного кодексу передбачають, що особа, яка виявила скарб (закопані в землі чи приховані іншим способом гроші, валютні цінності, інші цінні речі, власник яких невідомий або за законом втратив на них право власності) набуває право власності на нього. У разі виявлення скарбу, що є пам'яткою історії та культури, право власності на нього набуває держава, а особа, яка виявила такий скарб, має право на одержання від держави винагороди у розмірі до двадцяти відсотків від його вартості на момент виявлення, якщо вона негайно повідомила про це і передала скарб органу місцевого самоврядування або державному органу. Але ці норми не поширюються на осіб, які виявили скарб під час розкопок, пошуків, що проводилися відповідно до їхніх трудових або договірних обов’язків. Див. Цивільний кодекс, ст. 343.

Тому С. не має права на отримання винагороди і тим більше на привласнення скарбу.

21. У ситуації, що аналізується, наявне укладення правочину під впливом тяжкої обставини. Це пояснюється тим, що в Олени не було коштів на лікування дочки. Виходячи з того, що автомобіль було продано за дуже низькою ціною, можна зробити висновок, що умови правочину були вкрай невигідними для Олени. Це стосується як об'єктивного моменту (нееквівалентність передачі майна), так і суб'єктивного (очевидність цієї обставини для сторін правочину). Згідно зі ст. 233 ЦК „Правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину... Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов’язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв’язку з вчиненням цього правочину.”

Тому Олені слід звернутися до суду з позовом про визнання правочину недійсним. У випадку визнання правочину недійсним Володимир повинен повернути Олені автомобіль і відшкодувати моральну шкоду, а Олена - повернути Володимирові кошти, отримані за машину.

22. Із керівництвом заводу „Десна” не можна погодитися, бо у даній ситуації треба керуватися не тільки ст. 241 Цивільного кодексу, а й ст. 217 Цивільного кодексу, згідно з якою недійсність частини правочину не тягне за собою недійсності інших її частин. Тобто можна було відмовитися від договору постачання вапна, але аж ніяк не від договору постачання цементу, оскільки ці договори існують самостійно.

23. Згідно зі ст. 186 Цивільного кодексу, приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом. У цьому випадку головною річчю є будинок, а господарська будівля є приналежністю. Якщо у договорі купівлі-продажу будинку було зазначено, що до покупця переходить тільки право власності на будинок, то щодо господарської будівлі претензії Михайла безпідставні, а якщо у договорі цієї умови немає, то претензії виправдані. Щодо вікон - Михайло правий, оскільки вони є складовою частиною речі, а згідно із ч. II ст. 187 Цивільного кодексу при переході права на річ її складові частини не підлягають відокремленню. Однак із Михайлом не можна погодитися щодо меблів і телеантени. Вони мають бути предметом окремого договору купівлі-продажу, оскільки не є приналежністю будинку.

24. У праві є поняття „плоди” - це продукти органічного розвитку тварин і рослин. Плоди (тобто кошенята), відповідно до ст. 775 Цивільного кодексу належать власникові речі (тобто кішки).

25. Згідно зі ст. 707 Цивільного кодексу, покупець має право протягом 14 днів обміняти товар, який йому не підійшов за розміром, формою, габаритом, фасоном, комплектацією. Відлік 14-денного строку можливий тільки з дня придбання товару, незалежно від сезону. У цей 14-денний строк включаються всі дні, в тому числі святкові.

Тому останній день строку припадав на 1 травня, але оскільки цей день і два наступні були неробочими, то, згідно із ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу, останнім днем строку був перший за святковими робочий день, тобто 4 травня. Тому відмова магазину є правомірною.

26. Якби корова отелилася у період дії договору майнового найму, то тоді діяла б спеціальна норма (ст. 775 Цивільного кодексу), яка має перевагу над загальною (ст. 189 Цивільного кодексу), тим більше, що посилання на закон у ч. II ст. 189 Цивільного кодексу - це і є посилання на ст. 775 Цивільного кодексу. Однак корова отелилася тоді, коли строк дії договору майнового найму уже минув. Тому право власності на теля належить наймодавцеві Олегу.

27. Лижі слід вважати головною річчю, а лижні палиці приналежністю. Вони є відокремленими одна від одної, різнорідними речами. Головна річ наділена самостійним значенням, а приналежність виконує допоміжну роль. Приналежність головної речі вказується у стандартах, технічних умовах або прейскурантах, якими визначається комплектність продукції. Правило про слідування приналежності за головною річчю має диспозитивний характер. Тобто якщо було зазначено, що лижі продаються без лижних палиць, то правий магазин, якщо цього документально зазначено не було, то правий покупець.

28. Як видно з умов задачі, Петро не міг без згоди батьків укласти цей правочин. Якщо батьки протягом місяця після вчинення правочину не заявлять Гаврилові претензій, то правочин вважатиметься дійсним (ч. І ст. 221 Цивільного кодексу). Якщо ж батьки заявлять претензію, то правочин не може бути розірваний на вимогу Гаврила, бо розірвати можна тільки дійсний правочин. У випадку, якщо батьки все-таки схвалять договір купівлі-продажу вази, то правочин не може бути розірваний за ініціативою однієї сторони через відсутність підстав. Якщо ж усе-таки Петро за згодою батьків поверне гроші, то з урахуванням зменшення вартості вази у зв'язку з її пошкодженням.

29. Зінченко, купуючи картину, діяв під впливом помилки. (Див. ст.229 Цивільного кодексу: „Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.”) Тому Зінченко може подати до суду для визнання правочину недійсним і відшкодування понесених збитків.

Продаючи ж картину, він навмисно ввів в оману другу сторону щодо такої істотної умови як якість речі. Тому є всі підстави для визнання правочину недійсним, як такого, що укладений під впливом обману. Зінченко, згідно із ч. II ст. 230 Цивільного кодексу, зобов'язаний відшкодувати „другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв’язку з вчиненням цього правочину.”

30. У ситуації, що аналізується, наявне укладення правочину під впливом помилки. З умов задачі можна зробити висновок, що під впливом помилки діяли обидві сторони. Тому кожна зі сторін може звернутися до суду з позовом про визнання правочину недійсним як такого, який вчинено під впливом помилки. Однак у цій ситуації навряд чи можливе звернення до суду з ініціативи родичів композитора, адже у них нема ніякого інтересу у визнанні правочину недійсним. Найімовірніше з позовом до суду можуть звернутися організатори музею, оскільки вони у музеї виставляли експонат, який ніколи не належав тому, чий музей вони організували. Організатори можуть претендувати не тільки на повернення сплаченої ними суми, а й на відшкодування заподіяних їм збитків (ст. 229 Цивільного кодексу).

31. Як видно з умов задачі, Назар і Станіслав домовилися щодо всіх істотних умов договору, і це було підтверджено таким письмовим доказом, як видача продавцем розписки про отримання грошей. Оскільки земельна ділянка реально перейшла у володіння і користування покупцям, а продавець отримав гроші за неї, то з цього можна зробити висновок, що договір було виконано. Можна зробити висновок і про те, що продавець ухилявся від посвідчення договору. Тому є всі підстави для задоволення зустрічного позову на підставі ст. 220 Цивільного кодексу.

32. Це тільки зовні мало вигляд дарунку, а для надання йому законності треба було договір дарування засвідчити нотаріально й зареєструвати у виконкомі місцевої ради.

33. Згідно зі ст. 1047 Цивільного кодексу, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менше як, у 10 разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Тобто цей договір мав укладатися у письмовій формі. Але підпис Вадима мав бути посвідчений нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії (ч. 4 ст. 207 Цивільного кодексу). Оскільки підпис не був посвідчений, то це рівноцінно його відсутності і, отже, наявності письмової форми договору. Разом з тим, відсутність такої форми не тягне за собою недійсність договору, а лише ускладнює його підтвердження. Кредитор може доводити факт укладення договору позики письмовими доказами, засобами аудіо- та відеозапису тощо. Якщо кредитору вдасться навести суду переконливі докази, то договір вважатиметься дійсним, і позичальнику доведеться повернути борг.

34. По-перше, якщо договір про позичання грошей не укладено в письмовій формі, то Миколі ще треба довести, що це було насправді. (Дивись попереднє завдання). Якщо в письмовій (та ще й нотаріальній) формі - можна сміливо подати позов до суду й вимагати повернення боргу. По-друге, права на квартиру Микола не має, бо відчуження нерухомого майна може бути тільки за умови нотаріального посвідчення письмового правочину про це. У даному випадку самого „правочину” не було, бо для цього потрібна згода Івана. Недодержання цих вимог має наслідком недійсність правочину, Іван вправі подати до суду й він обов'язково виграє справу щодо повернення своєї квартири.

35. Згідно зі ст. 231 Цивільного кодексу, визнається судом недійсним правочин, який вчинено під впливом насильства. Але насильство має бути застосоване не до особи, яка посвідчує правочин, а до однієї із сторін правочину. До того ж нотаріус не входить до числа осіб, яким належить право звернення до суду про визнання правочину недійсним.

36. Якщо розписку Федора вважати правочином, то відповідно до норми ч. І ст. 27 Цивільного кодексу („Правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов’язки, є нікчемним”), цей правочин є нікчемним, оскільки він обмежував його право, не заборонене законом, щодо розпорядження майном після смерті. Оскільки цей правочин є нікчемним, то це рівносильно його відсутності. Однак спадкоємець повинен відшкодувати витрати на поховання, зроблені вдовою, відповідно до норми ч. І ст. 1232. Цивільного кодексу („Спадкоємці зобов’язані відшкодувати розумні витрати, які були зроблені одним із них або іншою особою на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця.”)

37. Згідно з Цивільним кодексом України і норм міжнародного права поняття „спадкування” розглядається як перехід прав та обов'язків (спадщини) від спадкодавця до спадкоємця. Тому до Миколиної спадщини входять і борги дядька, які Микола і повинен сплатити, але тільки в межах дійсної вартості успадкованого ним майна. Наприклад, якщо така вартість - 2 600 грн. то він повинен віддати борг повністю, а якщо вартість успадкованого майна - 1 500 грн., то віддати він повинен лише 1 500 грн.

38. Всі описані ситуації стосуються залишення спадщини та її розподілу. У цьому випадку застосовуються правила книги шостої Цивільного кодексу „Спадкове право”:

а) Згідно зі ст. 1261 Цивільного кодексу усі зазначені особи (дружина, дочка та син) належать до спадкоємців першої черги, отже всі вони за відсутності заповіту закликаються до спадкування. Відповідно до ст. 1279 Цивільного кодексу дружина та дочка, які „протягом не менш як одного року до часу відкриття спадщини проживали разом із спадкодавцем однією сім’єю, мають переважне право перед іншими спадкоємцями на виділ їм у натурі предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку в розмірі частки у спадщині, яка їм належить.” Інші речі (автомобіль, дача та гроші) мають бути розділені між спадкоємцями у рівних частках згідно зі ст. 1267 Цивільного кодексу.

б) У цьому випадку слід керуватися статтями 1233 та 1235 Цивільного кодексу. Відповідно до заповіту за ст. 1235 Цивільного кодексу спадкове майно має бути передано синові померлого. Але дочка, яка не досягла ще повноліття, має право незалежно від змісту заповіту, на „половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов’язкова частка)” (ст. 1241 Цивільного кодексу). Отже, щонайменше 1/6 усього майна, незалежно від змісту заповіту, буде передано дочці померлого, спадкоємцем іншого майна стане його син. У разі відсутності згоди щодо розподілу спадщини, це питання розглядає та вирішує суд.

в) Відповідно до 1228 Цивільного кодексу „вкладник має право розпорядитися правом на вклад у банку (фінансовій установі) на випадок своєї смерті, склавши заповіт або зробивши відповідне розпорядження банку (фінансовій установі)”. Тому цей вклад буде передано товаришеві померлого. Щодо іншого майна, то у разі відсутності родичів (у п'яту чергу спадкування входять родичі до шостого ступеня спорідненості включно) або утриманців – неповнолітніх чи непрацездатних осіб, які не менше п'яти років одержували від Ш. матеріальну допомогу, що була єдиним / основним джерелом засобів до існування – у відповідності зі ст. 127 Цивільного кодексу суд визнає спадщину відумерлою. Відумерла спадщина переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

39. Нотаріус, посвідчуючи заповіт, повинен переконатися в тому, що спадкодавець у момент складання заповіту розумів значення своїх дій і міг керувати ними, а також у тому, що воля заповідача відповідає зовнішній формі її волевиявлення. Як видно з умов задачі, цього не було, тому нотаріус не мав права посвідчувати цей заповіт.

40. Якщо на момент смерті батька Дмитру виповниться 18 років, він не одержить своєї частки в спадщині і все буде так, як у заповіті. Якщо батько помре до повноліття Дмитра, то позбавлення сина частки спадщині буде незаконним. Цивільний кодекс гарантує право неповнолітньої дитини на обов'язкову частку спадщини незалежно від змісту заповіту. (Див. Цивільний кодекс ст. 1235).

41. Якщо майно придбане під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім'я одного з подружжя не спростовує презумпції належності його до спільної власності подружжя. Отже, після смерті Федора мала успадковуватися частина будинку. Оскільки дочка не подала заяву про прийняття спадщини, а син і вдова проживали із спадкодавцем, то вони мають вважатися такими, що прийняли спадщину. Тобто після смерті спадкодавця вдові мало належати 3/4 будинку, а синові - 1/4 будинку. Аналогічна ситуація склалася і після смерті Ірини. Тобто весь будинок має успадкувати син, оскільки дочка не прийняла спадщину.

42. Справді, в разі позбавлення батьків батьківських прав між ними і дітьми припиняється правовий зв'язок. Але відповідно до ст. 1214 Цивільного кодексу, діти, щодо яких батьків було позбавлено батьківських прав, не входять до числа осіб, котрі усуваються від права на спадкування. Тому Петро разом з Наталією є спадкоємцями першої черги і можуть успадкувати частину майна, що залишилося після смерті спадкодавця.

43. Мають право на спадкування за законом батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав, якщо їхні права будуть поновлені на час відкриття спадщини. Однак на час відкриття спадщини рішення суду про поновлення Валерія у батьківських правах ще не набуло законної сили. Тому Валерій не може спадкувати за Василем.

44. Ситуація, яка виникла, пов'язана із заподіянням шкоди. За загальним правилом, шкоду має відшкодовувати особа, яка її заподіяла у повному обсязі лише тоді, коли в цьому є її вина (ст. 1166 Цивільного кодексу). Але автомобіль є джерелом підвищеної небезпеки, тому тут діють дещо інші правила. Власник джерела підвищеної небезпеки (громадянин П.) „відповідає за завдану шкоду, якщо … не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого” (ст. 1187 Цивільного кодексу). Таких обставин у цьому випадку не було, отже суд задовольнить вимоги М.

45. Згідно зі ст. 32 Цивільного кодексу, неповнолітні у віці від 14 до 18 років можуть самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами. На укладення договору купівлі-продажу собаки згода батьків не вимагається, отже, договір є дійсним. Інша річ, що батьки могли заборонити синові тримати собаку вдома. Згідно із ч. І ст. 1179 Цивільного кодексу, неповнолітня особа відповідає за заподіяну нею шкоду на загальних підставах. І тільки у разі відсутності у неї майна або недостатності його такий обов'язок покладається на батьків, якщо вони не доведуть, що шкода була заподіяна не з їхньої вини.

46. Той факт, що Едуард погодився замість повернення боргу передати Арнольдові у власність комп'ютер, є свідченням визнання боржником боргу. Згідно зі ст. 264 Цивільного кодексу, визнання боржником свого боргу перериває перебіг позовної давності, а час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Згідно зі ст. 257 Цивільного кодексу, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для відносин, про які йдеться у задачі, застосовується загальна позовна давність. Згідно зі ст. 261 Цивільного кодексу, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. Тобто відлік строку необхідно вести з того дня, коли Арнольд не отримав обіцяний комп'ютер. А від цього дня до подання позовної заяви в суд пройшло менше трьох років, тому рішення суду щодо залишення позову без розгляду не є правомірним. Цю ситуацію можна оцінити і з точки зору зобов'язального права. Згода кредитора на припинення первісного зобов'язання і заміну його новим зобов'язанням є новацією. Тобто право кредитора слід вважати порушеним з того дня, коли не було виконано нове зобов'язання. Таким чином, Арнольд має повне право вимагати захисту свого порушеного права.

47. У цілому шкоду має відшкодовувати винна особа, але в цьому випадку йдеться про дії, вчинені під час рятування майна магазину за обставин крайньої необхідності, коли заподіяна шкода – розбиті вітрина та сервіз – значно менша можливих та відвернутих наслідків пожежі, іншого шляху для проникнення до магазину і боротьби з пожежею не було. Тому згідно ч. ІІ ст. 1171 Цивільного кодексу суд „може покласти обов’язок її відшкодування на особу, в інтересах якої діяла особа” – тобто фактично звільнити Миколу та Тараса від відшкодування шкоди. Микола, згідно норм цієї ж статті, має право вимагати відшкодування магазином шкоди (пошкодженої куртки), завданої йому під час рятування майна магазину.

48. Ситуація багато в чому нагадує попередню. Так само йдеться про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок рятування майна певної організації. Відповідно до ч. ІІ ст. 1162 Цивільного кодексу „шкода, завдана майну особи, яка без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, яке має істотну цінність, відшкодовується власником (володільцем) цього майна з урахуванням його матеріального становища” – вартість куртки та витрати на лікування повинен відшкодувати завод. Щодо вимоги громадянина Ф., то суд має враховути, що Б. завдав шкоду (поламані двері та драбина, що згоріла) Ф., виконуючи свої службові обов'язки, і тому, спираючись на ст. 1172 Цивільного кодексу, має покласти задоволення вимог на завод, працівником якого є Б.

49. Ситуація схожа на попередню розглядається відповідно до ст. 1162 Цивільного кодексу.