9.4. Основні принципи та елементи організації оплати плати

Оплата праці – це механізм визначення як розміру заробітної плати за відпрацьований робочий час, так і інших виплат, які гарантовані договірними угодами за невідпрацьований час: оплата чергових та додаткових відпусток, навчальних відпусток; часу проходження професійного перенавчання, підвищення кваліфікації з відривом від основної роботи; оплата браку та простоїв не з вини працівника та ін.

Організація оплати праці – це приведення складових елементів її механізму в певну систему й встановлення між ними взаємозалежності, завдяки чому забезпечується додержання принципів організації заробітної плати та реалізація її функцій. Метою організації оплати праці є її диференціація та регулювання за категоріями персоналу залежно від складності, важкості робіт, що виконуються, умов праці, а також індивідуальних та колективних результатів праці за умов забезпечення гарантованого в генеральній, галузевій угодах та колективному договорі заробітку за виконання норми праці.

Механізм організації оплати праці ґрунтується на таких компонентах: державному регулюванні оплати праці; договірному регулюванні; ринковому становленні ставки заробітної плати; механізмі визначення індивідуальної заробітної плати на підприємстві.

Принципи організації заробітної плати – це об’єктивні, науково обґрунтовані положення, що відображують дію економічних законів, спрямованих на якомога більшу реалізацію функцій заробітної плати.

Можна сформулювати систему принципів організації оплати праці, що включає:

– принцип оплати за витратами та результатами;

– принцип простоти, логічності та доступності форм та систем оплати праці, що забезпечує широку інформованість про їх сутність;

– принцип підвищення рівня оплати праці на основі зростання ефективності виробництва;

– принцип випередження зростання продуктивності суспільної праці порівнянне із зростанням заробітної плати;

– принцип врахування впливу ринку праці забезпечує формування оцінки різних видів праці та показує зв’язок заробітної плати з місцем працівника на ринку;

– принцип матеріальної зацікавленості в підвищенні ефективності праці;

– принцип диференціації заробітної плати залежно від трудового внеску працівника в результати діяльності підприємства, від змісту і умов праці, регіону розміщення підприємства, його виду економічної діяльності;

– принцип державного регулювання оплати праці передбачає законодавче, податкове регулювання, встановлення державних гарантій з оплати праці тощо. Крім того, регулювання оплати праці здійснюється на основі генеральних, галузевих, територіальних, колективних та індивідуальних договорів та угод.

Головною вимогою до організації заробітної плати на підприємстві є забезпечення необхідного підвищення заробітної плати при зниженні її затрат на одиницю продукції, а також гарантованості виплати заробітної плати за рахунок результатів діяльності підприємства. Згідно із Законом України “Про оплату праці” організація оплати праці здійснюється на підставі:

– законодавчих та інших нормативних актів;

– генеральної угоди на державному рівні;

– галузевих, регіональних угод;

– колективних договорів;

– трудових договорів.

Суб'єктами організації оплати праці є:

– органи державної влади та місцевого самоврядування;

– власники, об’єднання власників або їхні представницькі органи;

– професійні спілки, об’єднання професійних спілок або їхні представницькі органи;

– наймані працівники.

Основними елементами організації праці на рівні підприємства є нормування праці, тарифна система, форми та системи заробітної плати і угоди та договори на різних рівнях економіки. Всі ці елементи мають своє призначення та тісно взаємопов’язані між собою.