2.3. Стандартизація в бібліотечній сфері. Державні стандарти. Нормативно-інструктивні документи Міністерства культури України, мон України, що регулюють практичну діяльність бібліотеки.

Ефективне управління будь-якою галуззю суспільної діяльності (виробничої, науково, культурної тощо), в тому числі і бібліотечною справою здійснюється на основі Державних стандартів, що унормовують бібліотечну термінологію, бібліотечні процеси, показники діяльності бібліотек.

Основним документом, який регламентує діяльність з розроблення державних стандартів є Декрет Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію»(1993р.), згідно з яким визначили правові і економічні основи систем стандартизації, встановили організаційні форми функціонування в Україні.

Керівництво з питань стандартизації покладено на Державний комітет України по стандартизації, метрології і сертифікації – Держстандарт України, мета якого – застосувати системний підхід до розробки комплексу стандартів з пріоритетних напрямів у різних видів діяльності.

Стандартизація визначається як Стандартизація – встановлення положення для загального і багаторазового застосування з метою забезпечення ефективного використання природних ресурсів, відповідності продукції її призначенню, «…діяльність, що вміщує в собі надходження рішень для повторних задач в сфері науки, техніки, економіки, направлених на досягнення оптимального ступеня упорядкування в певній області». Узгодження рішень фіксуються в стандартах, тобто нормативно – технічних документах, що вміщують комплекс норм, правил, вимог до об’єкту стандартизації і затверджені компетентними органами.

Основна мета стандартизації в області бібліотечної справи – отримання повної і достовірної статистичної інформації про діяльність бібліотек, уніфікації термінології, одиниць і форм обліку і звітності, підвищені рівня організації управління як окремої бібліотеки, так і бібліотечної справи в цілому.

Перші спроби створення стандартів були зроблені у 1853 р. на Першому міжнародному статистичному конгресі у Брюселі. А вже в 1867 році питання про бібліотечну статистику було внесено на порядок денний роботи Шостого конгресу. За період з 1867 р. до 1876 р. були розроблені єдині статистичні стандарти, які не протязі другої половини ХІХ століття з успіхом застосовували у багатьох областях, в тому числі і у діяльності західноєвропейських бібліотек. Цей час можна вважати періодом зародження бібліотечної статистики.

В першій половині ХХ століття різні міжнародні організації, в тому числі ІФЛА (міжнародна федерація бібліотечних асоціацій), неодноразово розглядали проблеми стандартизації бібліотечної статистики, але конкретних рішень прийнято не було.

Новий етап у розвитку міжнародної стандартизації бібліотечної статистики почався у 1950р. з організації при ЮНЕСКО служби статистики. Внаслідок великої і кропіткої роботи ЮНЕСКО спільно з ІФЛА були розроблені «Рекомендації про міжнародну стандартизацію бібліотечної статистики», які були затверджені 13 листопада 1970 р. на засіданні 16-ї сесії ЮНЕСКО. Рекомендації складаються з 3-х розділів: сфера застосування і визначення, класифікація бібліотек, представлення статистичних даних.

Паралельно з ЮНЕСКО роботу по стандартизації бібліотечної статистики вела і Міжнародна організація по стандартизації (ІСО). Діяльність ІСО у даному напрямку завершилася прийняттям у 1974 р. стандарту ІСО-2789-1974 «Міжнародна бібліотечна статистика», який на міжнародному рівні затвердив положення бібліотечної статистики, які були викладені в рекомендаціях ЮНЕСКО.

Разом з тим, зміни, які відбулися в бібліотечній справі, особливо поява у фондах бібліотек нових видів документів, потребували подальшого удосконалення міжнародної бібліотечної статистики. З цією метою ЮНЕСКО і ІСО приступили до перегляду прийнятих ними документів. І у 1991 році був прийнятий ІСО 2789 «Міжнародна бібліотечна статистика» у новій редакції.

Але, з часу розробки другого варіанту міжнародного стандарту у бібліотечній справі відбулись значні зміни. Це стосується використання електронних документів і комп’ютерних технологій, тобто потребують перегляду показників і одиниць обліку формування і використання фонду електронних документів, обслуговування користувачів шляхом комп’ютерних мереж, в тому числу Інтернет. Все це говорить про необхідність перегляду діючої версії стандарту і підготовці його нової редакції.

Перша спроба унормування бібліотечно-бібліографічних термінів була зроблена у 1936р. на Всесоюзній нараді з питань бібліотекознавства і бібліографії , що відбулася в Москві. Рішення наради мали рекомендаційний характер, оскільки на той час бібліотечна діяльність ще не була стандартизована.

Перші стандарти в СРСР з’явилися в 1969 -1970 рр. і були присвячені інформаційно-бібліографічній діяльності. Так, перша в СРСР «Програма комплексної стандартизації в галузі інформації, бібліотечної та видавничої справи (СІБІД) на 1980, 1981-1985 рр.» була затверджена Держстандартом СРСР 30 липня 1979 р. і передбачала розробку зразу трьох стандартів з обліку: «Одиниці обліку фондів в бібліотеках і органах НТІ», «Одиниці обліку аудіовізуальних матеріалів», «Одиниці обліку обслуговування читачів».

ГОСТ 7.20-80 «Одиниці обліку фондів бібліотек і органів науково – технічної інформації» уніфікував первинний облік фондів і встановив статистичні показники кількості фондів бібліотек і органів НТІ; тим самим сприяв уніфікації обліку бібліотечних фондів вітчизняних бібліотек в міжнародному масштабі.

Наступним став ГОСТ 7.41-82 «Одиниці обліку обслуговування читачів і абонентів бібліотек та органів НТІ». Він складався регламентував одиниці обліку читачів і абонентів, відвідувань, видачі видань, неопублікованих матеріалів і їх копій, разових і постійно діючих запитів на СІФ і звітів про них, масової роботи. ГОСТ не відповідав розділам стандарту ІСО і рекомендаціям ЮНЕСКО з бібліотечної статистики. Протягом багатьох років ГОСТ неодноразово переглядався і в нього вносились зміни.

У зв’язку із змінами в політичного і економічного житті країни в 1990 р. був створений Технічний комітет 191 «Науково-технічна інформація, бібліотечна та видавнича справа», який мав займатися розробкою багатьох стандартів, серед яких був і ГОСТ «СІБІД. Бібліотечна статистика». Але в зв’язку з розпадом СРСР подальша діяльність по створенню стандартів припинилась. Таким чином, в СРСР єдиного стандарту з бібліотечної статистики прийняти не вдалось.

Після розпаду СРСР для координації і визначення основних напрямків діяльності на міждержавному рівні в області стандартизації в березні 1992 р. створена Міждержавна рада з питань стандартизації, метрології і сертифікації. До її складу ввійшли представнки національних органів по стандартизації багатьох республік бувшого СРСР, в тому числі і Україна. Міжнародна рада у червні 2000р. затвердила стандарт ГОСТ 7.20-2000 «СІБІД. Бібліотечна статистика». Цей стандарт було ратифіковано Україною у 2002 р.

Інструктивно-методичну документацію для організації практичної діяльності бібліотек (Типові положення про бібліотеки, Правила користування бібліотекою, Інструкції тощо розробляються і затверджуються Міністерствами.

Внутрішні інструктивні документи для регулювання роботи бібліотек розробляються на основі типових правил з урахуванням специфіки кожної бібліотеки. Це – Положення про бібліотеку, положення про окремі відділи, положення про основні напрями діяльності бібліотеки тощо.

Питання:

1. Назвіть основні державні правові акти, що регулюють бібліотечну діяльність в Україні?

2. Назвіть органи керівництва діяльністю бібліотек в Україні.

3. Що таке стандартизація?

4. З якою метою розроблені державні стандарти в галузі бібліотечної справи?

5. Коли розпочалася розробка стандартів для бібліотечної діяльності?

6. Які міжнародні організації займалися питаннями стандартизації?

Література :

1. Конституція України: Прийнята на 5 сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р.- К.: Преса України, 1997. – 80 с.

2. Про бібліотеки і бібліотечну справу: Закон України // Голос України. – 2000. – 5 трав. – С.8 - 9.

3. Основи законодавства України про культуру від 14 лютого 1992 г. № 2117/ХП із змінами і доповненнями внесеними Декретами Кабінету Міністрів України // Законодавство - бібліотекам України. – 2000. – Вип.1 – С. 16-26.

4. Про інформацію Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1992.- № 48.– С. 650–