2. Зміст структуралізму е.Б. Тітченера (1867-1927)

Американський психолог, учень В. Вундта, був фундатором Товариства експериментальної психології в США. Основні праці: «Експериментальна психологія» в 2 томах (1901-1906), «Нариси з психології» (1898), «Підручник з психології» (1914), «Систематична психологія» (1924). З 1892 р. керував лабораторією в Корнеуллі. Був викладачем.

Головним предметом психології визнавав свідомість, яка вивчалась переважно методом інтроспекції. Своїй психології дав назву «структурна», розвиваючи її ідеї у праці «Постулати структурної психології» (1898). Поняття структури передбачало елементи та їх зв'язок, тобто виявлення вихідних інгредієнтів психіки та способів їх структурування у складному комплексі свідомості.

Тітченер визначав свідомість як загальний підсумок досвіду особистості, який існує в певний час. Розум він тлумачив як підсумок досвіду особистості, що залежить від неї, досвіду не певного моменту, а всього життєвого шляху людини – від народження до смерті. Розум також є простою сумою процесів, що виникали в досвіді індивіда протягом усього його життєвого шляху. Ідеї, почуття, імпульси і т.д. є розумовими процесами. Повна сукупність ідей, почуттів, імпульсів, які виникають у досвіді протягом життя, і складають розум.

Висунув мету діяльності психолога, що має 3 спрямування:

1. аналіз конкретного (актуального) розумового досвіду в його найпростіших компонентах.

2. відкриття способів комбінування цих елементів та відкриття законів, які керують їхньою комбінацією.

3. приведення цих елементів і комбінацій у зв'язок з їхніми фізіологічними (тілесними) умовами.

Загальна структура системи психології Тітченера виходить з «цеглини», якою виступають відчуття. Він тлумачить їх як елемент свідомості, вони мають певну якість і залежать від спеціальних органів чуття. Відчуття мають такі характеристики – інтенсивність, проблемність і тривалість. Другим елементом свідомості є афект, пов'язаний з відчуттям. Третім елементом свідомості є хотіння, яке опредмечується через увагу.

Побудова системи психології потребувала «розчину» для поєднання різноманітних ідей. Ним стала асоціація, що поділяється на такі види: за одночасністю, послідовністю. Сформулював закони функціонування асоціацій.

Почуття та емоції виступають як ставлення людини до того світу, що формується у сприйманні та осмислюється за допомогою ідей. Приділяється увага закономірностям вираження емоцій та їхній класифікації. Настрої і пристрасті характеризуються як провідні компоненти темпераменту.

Фіксує 2 плани психічного буття: перший завершується формуванням дійової активності, другий – активності вирішальної, суб’єктивного плану (впізнавання, пам'ять, уява, свідомість, розуміння).

Тітченер експериментальним шляхом намагався знайти систему поєднання зовнішнього і внутрішнього, структуру, яка поєднала б свідомість і дію. Свідомість формується за допомогою дії, в результаті чого виникає новий феномен – реакція. Через цю категорію відбувається переосмислення психічних феноменів – розпізнавання, пізнавання, сенситивна реакція, м’язова, автоматична реакція в процесі вибору. Реакція – відповідь на стимул.

У «Нарисі психології» порушує питання природи душі, а саме – відношення душі і тіла. Тлумачить душу як сукупність душевних процесів, які переживала людина з дитинства до старості.

Природничо-науковий нахил Тітченера примушує його твердити, що умовою психологічних законів слугують відомі фізіологічні процеси. А психічне можна пояснити так само систематично і правильно, як у фізиці або фізіології.

Тітченер відкидає можливість існування за душевним процесом душі. Навіть самоспостереження цього не фіксує. Цю загадку психологія відгадати не може. Немає психологічної активності, крім потоку свідомих процесів.

У питанні про відношення душі і тіла Тітченер посідає позицію: психічне явище без відповідного нервового явища неможливе. Це відомий принцип «психофізичного паралелізму».