Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ЛЕКЦІЇ з ІДПУ.doc
Скачиваний:
168
Добавлен:
05.05.2019
Размер:
1.45 Mб
Скачать

Тема 4. Суспільний і державний лад київської русі – 2 години.

  1. Суспільний лад Київської Русі.

  2. Державний устрій Київської Русі як ранньофеодальної монархії.

  3. Центральні органи влади.

  4. Управління територіями: десятинна та двірсько-вотчинна системи.

  5. Військо.

  6. Судоустрій Давньоруської держави.

1. Суспільний лад Київської Русі

Все населення Київської Русі ділилося на 3 категорії:

1) феодали;

2) особисто вільні люди;

3) феодально-залежне населення.

1) Феодали

Найвище місце посідали Великий князь та його найближчі родичі. Трохи нижче суспільне становище посідали місцеві «ясні» князі, які були пов’язані з великокнязівським доменом системою васальних відносин. Клас бояр склався із бояр земських (місцевого походження) і дружинників князя (княжі мужі). Бояри користувалися правом спадкового володіння вотчинами. За заслуги перед князем можна було отримати жалувані землі без права спадкування, дарування чи продажу. Так створювався клас дрібних феодалів. Верства бояр не була замкненою кастою. За визначні заслуги перед князем (державою) до неї міг увійти представник нижчих верств чи іноземець.

У якості радників князя поруч з боярами виступали і так звані «старці градські» або «нарочиті мужі», найвизначнішими представниками яких були великі купці («гості»), що займалися зовнішньою торгівлею, вступали в родинні зв’язки з боярами.

Із уведенням християнства сформувалося духовенство. Воно ділилося на «біле» (мирське) і «чорне» «монастирське». верхівку його становили митрополит, єпископи, ігумени монастирів, яким часто належали великі землеволодіння. Крім доходів із землі церква отримувала десятину, а також грошові штрафи за злочини, підсудні церкві.

2) Вільне населення у Київській Русі називалося «люде», збір данини носив назву полюддя. Найчисельнішою соціальною верствою були вільні общинники селяни (смерди). Смерд був особисто вільним, мав право переїжджати з місця на місце, звертатися особисто до суду. Основним обов’язком смердів була сплата князям, боярам чи іншим власникам (залежно від того, на чиїй землі посаджений) данини, а також відбування військової повинності під час війни.

У містах до вільних людей належали ремісники (майстри і підмайстри), дрібні торговці, крамарі, рядове духовенство, які несли основний тягар міських повинностей (грошові податки, натуральні податки, ремонт, будівництво). Серед міського населення найвищий щабель займала міська знать: великі купці, лихварі, «старці гродські»

3) Феодально-залежне населення

1) напівзалежними були:

1) рядовичі, які перебували у тимчасовій феодальній залежності на умовах договору («ряду»);

2) закупи це селяни, що розорилися, взяли у феодала позику («купу») і за це відпрацьовували в його господарстві;

3) вільновідпущеники – це холопи, які були звільнені господарями.

2) Повністю залежними були: холопи і челядь. Вони не мали ні особистих, ні майнових прав. Джерелами холопства були: полон (челядник), самопродаж чи продаж батьками дітей, вступ на службу до феодала без договору («ряду»), народження від холопки, одруження з чужою холопкою або холопом, продаж боржника, який збанкрутував, безнадійна заборгованість, покарання за злочини. У холопство навертали також закупів-втікачів. Холоп міг викупитися або одержати волю через суд.

Окремим прошарком населення були ізгої – це люди, які вибули з однієї соціальної групи і не вступили до іншої. За церковним уставом Володимира ізгоями були: звільнені холопи, збанкрутілі купці, сини священників, що не навчилися грамоти, князі-сироти, що втратили «причетність» до руської землі. Вільними були доти, поки не пішли до когось в служіння.

Під патронатом церкви перебували прощеники (в минулому вільні, а потім феодально залежні люди, які були «прощені» паном, тобто відпущені на волю) та задушні люди (холопи, яких феодал відпустив на волю за заповітом).