2. Організація управління Галичиною, Буковиною і Закарпаттям до середини хіх ст.

У складі Речі Посполитої землі Східної Галичини ділилися на 3 воєводства: Руське, Белзьке, Волинське, які ділилися на землі, повіти, волості, міста і гміни. Сейм складався з сенату і посольської ізби. У Речі Посполитої було близько 70 місцевих сеймів. На межі ХVІІ–ХVІІІ ст. з’явилися конфедерації окремих земель або воєводств, які могли об’єднуватися між собою. Конфедерати приймали присягу для підтримки короля і проти нього, обирали керівний орган – генеральність.

Північна Буковина у ХVІІ- ХVІІІ ст. входила до складу Молдавії (Чернівецьку округу очолював староста, Сучавську – паркалаб). Округи ділилися на околи (очолювали – намісники),околи на містечка і села (управляли ворники і ватамани). Міста мали самоврядування (міська рада на чолі з шолтузом), яке контролювали державні чиновники.

На чолі Угорщини був король. Вищим станово-представницьким органом були Державні збори, які складалися з двох палат – табул. Територія Угорщини ділилася на воєводства (банати) на чолі з воєводами. Воєводство Закарпаття ділилося на 13 комітатів на чолі з наджупаном. У ХVІІІ ст. комітати були поділені на округи, а округи на циркули. Міста були королівськими, що мали самоврядування, та сільськими містечками, якими володіли феодали. Села були державними і приватновласницькими.

У кінці ХVІІІ ст. майже всі західноукраїнські землі були об’єднані в Королівство Галичини і Володимерії. Для ведення галицьких справ у Відні у 1774 р. була створена Галицька надвірна канцелярія, яку очолював канцлер з повноваженнями глави уряду.

У 1775 р. у Галичині був заснований провінційний становий сейм (входили магнати, лицарі і два представники від Львова), сесії якого скликалися щорічно, сейм мав тільки дорадчі функції для імператора. Імператор затверджував кандидатури сенаторів після їх обрання. Виконавчим органом сейму був постійний комітет із 7-ми депутатів, що обиралися на 6 років.

У Галичині було створене губернське управління на чолі з губернатором, якого призначав імператор виключно із австрійців. Губернське управління було основним органом, що проводив австрійську колоніальну політику в Галичині. З 1782 р. Галичина поділялася на 18 циркулів, з 1786 р. Буковина стала 19-им циркулем.

У сільських місцевостях вся влада передавалася великим поміщикам (домініям). Поміщик призначав із трьох кандидатів, обраних селом, війта, який мав незначну компетенцію (розглядав суперечки з цивільних справ). У селах всю повноту влади мали мандатори (державні чиновники), яких утримували поміщики.

Закарпаття входило до Угорського королівства і поділялося на 4 жупи, які очолювали призначувані королем чиновники – жупани. Жупи поділялися на комітати на чолі з комітатськими управліннями. Посадовою особою на селі був староста, якого після 1772 р. обирали на 1 рік.

3. Загальнодержавні органи влади і місцевого управління після створення дуалістичної монархії

У 1867 році Австрія була перетворена у дуалістичну монархію, яка складалася з двох держав: Австрії та Угорщини. Поділ держави проходив по р.Лейте, через це частини Австро-Угорщини носили назву:

1) Цислейтанія (входили Австрія, Буковина, Галичина,Чехія);

2) Транслейтанія (входили Угорщина, Трансільванія, Фіуме, Хорвато-Славонія, Закарпаття).

Австрійці уклали угоду з угорськими магнатами. Було утворено конституційну дуалістичну монархію. Австрія і Угорщина мали спільного монарха (австрійський імператор був одночасно і угорським королем)

В Австрії був двопалатний парламент (рейхсрат), який складався з палати панів і палати представників, в Угорщині – державні збори. Австрія і Угорщина мали спільну армію, флот, спільні фінанси (70% Австрія; 30% - Угорщині), проводили спільну зовнішню і митну політику, мали 3 спільні міністерства (іноземних справ, військове, фінансове). Була утворена так звана Делегація (по 60 представників від Угорщини і Австрії) для узгодження загальнодержавної політики, яка 1 раз на рік збиралася на сесію почергово у Відні і Будапешті. В Австрії діяла груднева Конституція 1867 р., в Угорщині була поновлена угорська квітнева Конституція 1848р.

З 1871 р. була заснована посада крайового міністра і для Галичини, на яку призначалися тільки польські магнати.

У 1849 р. замість губернаторського управління в Галичині було засноване намісництво на чолі з намісником, а в Буковині – крайове управління, очолюване крайовим президентом. До компетенції намісництва входило: підтримання буржуазно-поміщицького правопорядку, поліцейський нагляд, питання освіти, релігійних культів, торгівлі, промисловості, сільського господарства, будівництва (всього було 17 намісників, з них – 11 польські магнати). Тому намісництва проводили шовіністичну політику полонізації. Спочатку управління намісництвом поділялося на департаменти, наприкінці ХІХ ст. було поділене на 4 відділи.

Наміснику підпорядковувалися повітові старости, які призначалися з представників польських заможних класів міністром внутрішнім справ. Повітові старости, мали широкі повноваження. В їх розпорядженні перебувала жандармерія, вони могли використати в придушенні повстань військові частини, розташовані на території повіту. Старости наглядали за діяльністю преси, громадських організацій, органами місцевого самоврядування.

Міські громади очолювали бургомістри, сільські – війти, які підпорядковувалися повітовим старостам.

Закарпаття у складі Транслейтанії не було виділено в окремий коронний край. Воно і надалі поділялося на 4 жупи: Ужанська, Березанська, Угочанська, Мараморошська та на комітати.