2.1. Змі: виникнення і сучасний стан

ЗМІ — це система, що динамічно розвивається, маючи своєю кінцевою метою максимальне задоволення інформаційних по­треб суспільства і наповнення інформаційного простору якісними, об'єктивними повідомленнями. За чотириста років існування про­фесійної журналістики в ній відбулося багато змін. Особливої інтенсив­ності вони набули в ХІХ-ХХ століттях. Спочатку журналістика призве­ла до виникнення усередині кожної країни національних інформаційних просторів, які мало співвідносилися між собою.

Але от уже майже два століття тому почав складатися світовий інформаційний простір, а масово-інформаційна діяльність пережила перший розподіл праці: між джерелами інформації та її розповсюджува­чами з'явилися посередники — ними стали інформаційні агентства.

Перше інформаційне агентство було засноване в 1835 році у Фран­ції й називалося Гавас. Під зміненою назвою воно існує до наших днів.

В Україні першим було — РАТАУ — Радіо-телеграфне агентство України, утворене в 1918. РАТАУ було засноване як центральний інформаційний орган Ук­раїни в 1918 році на правах державного комітету за постановою Всеук­раїнського Центрального Виконавчого Комітету. З 1921 року дістало назву РАТАУ. З 1971 року влите до складу єдиної державної інфор­маційної системи СРСР-ТАРС. Головним завданням РАТАУ було зби­рання інформації про життя України для органів преси, радіо й телеба­чення своєї та зарубіжних країн, а також поширення на території Ук­раїни всесоюзної та міжнародної інформації, що надходила каналами ТАРС. В усіх областях України РАТАУ має власних кореспондентів, а в Харкові, Донецьку, Одесі та Львові — відділення.

Із розпадом СРСР в 1991 році в незалежних країнах на базі струк­тур ТАРС створено свої державні інформаційні агентства. В Росії воно дістало назву Російське інформаційне агентство (РІА), в Україні — Дер­жавне інформаційне агентство України (ДІНАУ) "Укрінформ". ДІНАУ "Укрінформ" забезпечує формування інформаційного простору нашої країни.

В Україні зареєстровано 99 інформагенств. Найбільш впливовими є Державне інформаційне агентство України (ДІНАУ), Інтерфакс-Україна, УНІАН. Їхніми передплатниками є центральні та більшість регіональних ЗМІ. Фахівці вважають рівень розвитку цього сегменту медіа ринку недостатнім, вказують на його слабку інтегрованість до міжнародного інформаційного простору. [1, ст. 7; 4].

2.2. Характеристика основних видів змі

2.2.1. Друковані змі

Преса поступається в оперативності телебаченню і, тим більше, радіо. Тому, як правило, радіо першим повідомляє, що власне відбувалося, хоча і в дуже стислій формі. Дещо відстаючи за часом, телебачення демонструє, як саме це відбувалося. І тільки на наступний день, а то й пізніше читач отримує газету, в якій прочитає коментар, чому сталася саме така подія.

Аналітичність – основна перевага преси. Якщо телебачення «працює для всіх», радіо – для «поспішаючих і лінивих», то газета – виключно «для розумних», або для бажаючих виглядати такими: газети та журнали переважно читають люди з вищою освітою. Це дуже важлива характерна риса преси, оскільки, як зазначає О. Литвиненко, «з точки зору планування інформаційних впливів на суспільство саме прошарок інтелектуалів є найважливішою проміжною ціллю». Аналітичність преси має зворотну сторону: газета поступається і радіо, і телебаченню в емоційності повідомлення, а тому поступається в маніпулятивних можливостях, оскільки об’єктом маніпуляції є несвідоме та емоційне.

Незважаючи на те, що в Україні регулярно читає газети лише п’ята частина суспільства, їх роль залишається важливою. Друковані видання були й залишаються для політичних сил та їх лідерів альтернативою більш дорогому телеефіру. Преса також має низку інших переваг. До надрукованого можна повернутися, подумати над ним. Можна передати газету іншим, а потім обговорити прочитане, можна також робити вирізки; оформлення підписки на друкований ЗМІ забезпечує майже 100% прочитання матеріалу.

Кількісні показники теле-, радіомовлення, випуску газет та журналів мають сталу тенденцію до зростання. Проте тиражі періодичних видань все ще залишаються меншими за показники періоду до проголошення незалежності. Падіння тиражів друкованих ЗМІ здебільшого спричинено низькою платоспроможністю населення та відносно високою вартістю видань. Остання, в свою чергу, зумовлюється високими цінами на папір та несприятливою податковою політикою в галузі видавничої діяльності.

Масив друкованих періодичних видань характеризується домінуванням російськомовної преси. Ще більшою мірою це стосується видавництва художньої літератури.

За цільовим призначенням в Україні зареєстровано: загальнополітичних та інформаційних видань – по 22% від загальної кількості, рекламних – 15%, для дозвілля – 5,8%, виробничо-практичних – 4,7%, офіційних – 3,9%. Лише 3,7% становлять наукові й релігійні видання, 3,2% - для дітей і юнацтва, 2,6 – навчальні. Невеликий відсоток наукових, дитячих та навчальних видань свідчить про небезпечність наукових і освітніх потреб українських громадян, про недостатність інформаційного забезпечення розвитку науки та освіти.

Переважна частина (55,3%) засновників друкованих ЗМІ – це окремі громадяни та комерційні структури, отже частка недержавної преси в Україні є досить високою. Водночас лише 8,9% друкованих видань засновано державними органами. При цьому необхідно враховувати, що відповідальні працівники недержавних засобів масової інформації України, зокрема телебачення і радіомовлення, прирівняні в своїх посадах до відповідних посад в органах державної влади. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №377 від 15 березня 1999 р. посада, наприклад, головного редактора засобу масової інформації, заснованого Верховною Радою України або Кабінетом Міністрів України, відповідає посаді заступника голови Верховної Ради або віце-прем'єр-міністра України. Це означає, що їм виплачується надбавка до посадового окладу за ранг державного службовця, гарантуються пристойне медичне забезпечення, високий рівень пенсій. Такий стан справ певною мірою обмежує діяльність журналіста, редактора стосовно надання об’єктивної і неупередженої інформації про діяльність державних органів – засновників ЗМІ. [4; 6, ст. 567]