6.2. Губки (Porifera)

Багато водяних організмів належать до підцарства багатоклітинних тварин (Metazoa). Характерною особливістю таких «організмів є багатоклітинна структура їх тканин, які до того ж виконують спеціалізовані функції.

Представниками найпримітивніших багатоклітинних водяних організмів є губки (тип Porifera). Вони мають циліндричну або глечикоподібну форму, їх довжина 2—3 см (одиночні форми), а утворювані ними колонії можуть досягати висоти 1—1,5 м. Із 5 000 відомих видів більшість — це переважно морські організми, але серед них є й прісноводні форми. За 'морфо-функціональними ознаками губок об'єднують у три класи. Клас вапнякових губок (Calcarea) включає губки, які мають вапнякові спікули. Представниками таких вапнякових губок є морські форми сикон (Sy-соп) та лейкосоленія (Leucosolenia). До класу скляних (Hyalospogia) належать так звані скляні губки, які мають кремнієві шестипроменеві спікули. Серед них виділяється евплек-тела (Euplectella), яку інколи називають кошиком Венери та гіалонема (Hyalonema) (рис. 25). Губки, що мають кремнієві спікули або спонгинові скелетні утворення, об'єднані у клас звичайних губок (Demospongia). У басейні Дніпра виявлено лише 5 видів прісноводних губок. Усі вони — колоніальні форми. Типовим представником класу звичайних губок, що мешкають у прісних водах, є губка звичайна (Spongilla la-custris). її колонії мають вигляд ламких зеленуватих кущиків висотою 10—20 см, що прикріплюються до каміння, залишків дерев або стебел очерету. Завдяки фільтруючому типу живлення губки відіграють важливу роль у процесах самоочищення водойм.

6.3. Кишковопорожнинні (Coelenterata)

Кишковопорожнинні (тип Coelenterata) мають двошарову багатоклітинну будову тіла, ведуть переважно прикріплений, а на певних життєвих стадіях — вільноплаваючий спосіб життя. Більшість кишковопорожнинних — це морські тварини, що входять до класу гідроїдні (Hydrozoa). Серед них є рід гідра (Hydra), який мешкає у прісних водах.

Прісноводна гідра має форму довгастого мішечка до 1 см завдовжки (рис. 26). За своєю структурою — це типовий поліп, один кінець якого (підошва) прикріплюється до твердого субстрату. На протилежному кінці розміщений ротовий отвір, оточений віночком щупалець.

Розмножується гідра статевим і нестатевим способами. При нестатевому способі нові особини можуть утворюватись шляхом брунькування або рідше — поздовжнього чи поперечного поділу гідри. На рівні середини тіла (пояс брунькування) утворюється спочатку орбок, який, поступово збільшується, набуває елементів молодої (утворюється рот, з'являються щупальця). Через деякий час вона відривається від материнського тіла і ходить до самостійного існування, з наближенням осені у гідри з'являються статеві утворення з клітин ектодерми і вона переходить на спосіб множення, характерний для гермафродитів.

З кінця XX ст. до прісноводних виявляють підвищений інтерес, оскільки вони є дуже чутливими показниками забруднень водного серевища.

Найпоширенішим представником морських гідр є обелія колінчаста (Obelia geniculata), яка зустрічається переважно у прибережних мілководних зонах на твердих предметах, вкритих водою. В її життєвому циклі чітко виявляється зміна двох поколінь. Перше покоління має форму гідроїдних поліпів, з яких формується кущоподібні колоніальні поселення гідр (рис. 27). Від нижніх гілок таких колоній відбруньковуються в процесі нестатевого розмноження невеликі рухливі медузи. Вони і є вільно-живучими плаваючими поколіннями обелії. Саме такі маленькі медузи забезпечують розселення цього виду. Вони є їх пелагічною формою і статевим поколінням гідр. У кожній особині утворюється тільки один тип статевих клітин. Це можуть бути рухливі сперматозоїди із джгутиками або яйцеклітини сферичної форми.

У представників інших класів кишковопорожнинних може бути відсутньою стадія медузи або, навпаки, вона може домінувати в їх відтворенні. Так, у аурелії (Aurelia), що належить до класу сцифоїдних медуз (Scyphozoa), у циклі розвитку домінують великі за розміром медузи (дискомедузи). Медуза аурелія вухата (Aurelia aurita), що живе в Чорному та інших морях, досягає розміру 30—45 см у діаметрі (рис. 28).

Навпаки, у актиній, що належать до класу коралових поліпів (Antho-zoa), яких ще називають морськими анемонами, стадія медузи зовсім відсутня. Відомо близько 1 500 видів актиній. Вони поширені в усіх морях, за винятком Аральського та Каспійського, добре розвиваються на літоральних ділянках морів та океанів. Окремі види зустрічаються на дуже великих глибинах (8 000 м). Актинія добре відома своїм симбіозом з раком-самітником, на спині якого вона утворює своє поліпопо­дібне поселення. Пересуваючись по морському дну з актинією на спині, рак отримує від неї певну вигоду. Живлячись безхребетними, дрібними рибами та іншими організмами, які потрапляють в її щупальця, актинія створює певний «кормовий осередок», з якого щось перепадає і раку-самітнику (рис. 29).

До класу коралових поліпів належать мадрепорові корали, які формують коралові рифи. Структурною одиницею тіла цих тварин є поліп, що має багато спільних рис із актиніями. Як і у актиній, у нього навколоротового отвору зосереджений вінчик щупалець, а рот веде безпосередньо у травну порожнину. На щупальцях поліпа розташовані мікроскопічні стрекальні («стріляючі») капсули та стрекальні нитки, які допомагають поліпу захоплювати здобич.

За винятком деяких видів мадрепорові корали — хижі тварини. Більшість видів коралів утворює великі колонії, до складу яких входять сотні тисяч і навіть мільйони окремих поліпів. Усі вони зв'язані між собою в колонії шаром живої тканини. При цьому поліпи мадрепорових коралів і об'єднуючі їх тканини здатні утворювати вапняковий скелет. Саме така здатність і визначає надзвичайне розмаїття форм і конструкцій коралових рифів з цих організмів. Будова окремого колоніального поліла відзна­чається простотою і одноманітністю. В той же час сформовані колонії відрізняються між собою, що відображає спадкові властивості конкретних видів коралів, умови їх існування та гідрологічний режим морських вод. Поліпи мадрепорових коралів бувають чоловічі, жіночі, двостатеві або взагалі безстатеві. Цікаво, що статеві залози коралів розміщені в травній порожнині.

Тіло поліпа вкрито двома шарами клітин, які ззовні формують ектодерму. Саме ектодерма підошви поліпа у нижній частині тіла здатна формувати вапняковий скелет. Процес секреції насичених солями кальцію речовин пов'язаний з особливостями обміну речовин у мадрепорових коралів: надлишок карбонату кальцію, що надходить в організм з насиченої вуглекислим кальцієм морської води, накопичується в живих тканинах, утворюючи кристали аргоніту. Саме він включається в органічну структуру скелету навколо основи поліпа. Після відмирання мадрепорових коралів від них залишається твердий скелет, який зберігає свій первісний вигляд протягом тривалого часу.

Характерною особливістю майже всіх коралових будов є їх здатність рости тільки в ширину, залишаючись весь час вкритими водою. Вони ніколи не підіймаються вгору, внаслідок чого утворюється широка рифова платформа, яка закінчується крутим спуском у глиб моря. Кораловий риф має складну структуру, а мадрепорові корали - це тільки одна, хоч і найбільша її складова. В її розбудові відіграють важливу роль і інші організми, зокрема такі кишковопорожнинні, як альціонарії та горгонарії. Але оскільки їх скелет складається, в основному, тільки з органічних речовин, після відмирання залишаються лише маленькі тверді спікули, які істотно не впливають на структуру рифів.

В утворенні рифів Тихого та Індійського океанів приймає участь понад 700 видів коралів. До формування одного рифу можуть бути причетні близько 400 видів. Існує чотири основні структури коралових рифів: облямовуючі, бар'єрні, атоли та платформенні. Серед коралових рифів створюються унікальні умови для масового розвитку гідробіонтів різних трофічних рівнів.

До морських вільноплаваючих, рідше повзаючих або сидячих тварин, які за будовою тіла схожі на кишковопорожнинних, належать реброплави (тип Ctenophora). Вони об'єднують близько 100 видів, що входять до класу з подібною назвою.

У 80-і pp. XX ст. з Атлантичного океану в Чорне море був завезений з баластними водами суден реброплав мнеміопсис Лейді (Mnemiopsis leidyi), який живиться зоопланктоном, пелагічною ікрою і личинками риб.

Іншим представником реброплавів є морський огірок (Вегое cucumis). Він досить поширений у морях і океанах, а в останні роки почав інтенсивно розмножуватись і в Чорному морі. Це — типовий стенофаг (організм з вузькоспеціалізованим живленням), що живиться драглистими організмами, у тому числі іншими реброплавами і сальпами. Своїм широко відкритим ротом він просто заковтує реброплава мнеміопсиса, а сам є кормом для деяких видів риб.