Зміни річкового стоку в Азовське море під впливом господарської діяльності при середніх кліматичних умовах [38]

Річки	Природний річний стік, км3/рік	1976— 1980рр.		1981— 1985рр.		1986— 1990рр.		1991— 2000рр.
		км3	%	км3	%	км3	%	км3	%
Дон	27,9	6,8	24	7,6	27	8,7	31	12	43
Кубань	11,1	4,4	40	5,4	49	6,3	57	7,2	65
Інші річки*	2,1	0,4	19	0,5	24	0,5	24	0,5	24
Всього	41,1	11,6	28	13,5	33	15,5	38	19,7	48

* Інші річки — це Міус, Кальміус, Молочна тощо.

Всього в басейні Кубані побудовано 14 водосховищ загальною площею 749 км² об'ємом 56,2 км³. Передбачалось, що за рахунок акумуляції річкового стоку в цих водосховищах можна буде регулювати надходження води в море. Але введення в експлуатацію великих масивів зрошуваних земель та розширення масштабів рисосіяння спричинило не тільки значне зменшення надходження річкової води в море, але й різке погіршення її якості.

40.2. Гідрохімічний режим

Зарегулювання приток Азовського моря та розвиток зрошуваного землеробства в їх басейнах призвело не тільки до зміни вмісту окремих іонів у воді, але й до зміни класу води. Так, якщо до зарегулювання р. Дон вода була гідрокарбонатного класу групи кальцію, то після зарегулювання вона стала хлоридно-сульфатного класу групи натрію. Такі гідрохімічні зміни негативно вплинули на стан екосистеми Дону і Азовського моря. Істотно змінився також гідрохімічний режим р. Кубань. На фоні зростання мінералізації води на 18 % збільшилась концентрація іонів лужних металів та сульфатів. Такі зміни звичайно спричиняються попаданням у річкову систему дренажних та стічних вод агропромислового комплексу, комунального та господарсько-промислового виробництва.

Привнесення вказаних забруднюючих речовин призвело до їх концентрування в Азовському морі. У його відкритій частині вміст сульфатів збільшився на 14 %, а у Таганрозькій затоці, в яку впадає Дон, — на 43 %.

До зарегулювання з стоком Дону, і особливо Кубані, в Азовське море щорічно виносилась значна кількість завислих частинок, які впливали на формування дельти ріки. Після утворення водосховищ, де відбувається їх осідання і освітлення води, сумарна щорічна маса твердих речовин, що надходять в море, зменшилась з 8,6 до 2,1 млн т.

Після утворення Цимлянського водосховища щорічний водний стік у дельту р. Дон зменшився на 15—20 %. При цьому практично зникла сезонна різниця в об'ємах весняних повеневих вод, що надходять у дельту ріки. Такі води акумулюються у водосховищі, а у весняно-літній період витрачаються у великій кількості на потреби зрошуваного землеробства. Істотні зміни гідрологічного режиму річкової системи призвели до частих нагонів азовської солоної води в дельту і осолонення Таганрозької затоки. Внаслідок таких процесів загальна мінералізація води в ній підвищилась на 2—3 %о. Скорочення притоку прісних річкових вод в Азовське море призвело до зростання мінералізації морської води та її надходження через Керченську протоку в Чорне море. У свою чергу, зросла частина більш мінералізованої чорноморської води.

Зміни сольового режиму Азовського моря слід розглядати в тісному взаємозв'язку з тими процесами, які відбуваються у Таганрозькій затоці, куди надходять води р. Дон і р. Міус, що впливають на гідрохімічний режим не тільки цієї ділянки, але й моря і цілому. Таганрозька затока відіграє виключно важливу роль у біопродукційних процесах, зокрема у формуванні рибних запасів Азовського моря.

Про вплив річкового стоку на сольовий склад води в окремих ділянках моря можна скласти уявлення з таких даних. До зарегулювання р. Дон коливання мінералізації в Азовському морі становили 9,1—11,8 %о (середня 10,4 %о), а в Таганрозькій затоці — від 3,7 до 8,1 %о (середня 6,5 %₀). Після зарегулювання стоку р. Дон та збільшення відбору води на господарські потреби лише за один 1969 р. середня мінералізація морської води зросла на 0,6 %о і досягла 11,7 %о, в 1972 р. вона вже становила 12,3, в 1973 р. — 12,6, а в 1976 р. досягла 13,8 %о. Найбільше підвищення загальної солоності води Азовського моря зареєстровано у 1979 p., коли вона в жовтні становила в середньому 14,2 %о. У 1975—1976 pp. середньорічна солоність води моря становила 13,8 %о, а Таганрозької затоки — 11,4 %0.

Для Азовського моря, як і для інших південних морів, властива циклічність повторення маловодних років, в які зменшується надходження прісних вод і зростає мінералізація води. Саме такий цикл проходив з початку 1969 р. і до 1976 р. Він характеризувався найбільшою за півстолітній період мінералізацією води в морі. У 80-ті pp. спостерігалось деяке зниження солоності води в Азовському морі. Так, у 1979 і 1980 pp. вона становила 12,0, у 1981 р. — 11,3, в 1982 р. — 10,9, а в 1983 р. середньорічна солоність Азовського моря була 11,5 %о, а Таганрозької затоки — 6,9 %о. На початку 90-х pp. (1990— 1992 pp.) середня солоність Азовського моря змінювалась від 11,4 до 11,8 %о.

Загальна лужність води в Азовському морі (середня за багато років) становить близько 2,72 мг-екв./дм³. У Таганрозькій затоці та в ділянках моря, що знаходяться поблизу Керченської протоки, лужність більша, ніж у центральній частині моря. Протягом року лужність води, як і її реакція (рН), мають виражену сезонну мінливість. Якщо навесні і влітку лужність досягає 2,80 мг-екв./дм³, то з наближенням осені вона знижується до 2,6 мг-екв./дм³.

Існує тенденція до зниження рН в Азовському морі від центральних районів до прибережних, особливо це проявляється у зонах впливу стоку річок. Наприклад, у Таганрозькій затоці величина рН значно вища, ніж у самому морі.

Джерелом надходження біогенних елементів (азоту і фосфору) в Азовське море є річковий стік. Якщо до зарегулювання Дону і Кубані до 80 % азоту і фосфору виносилось у море з весняною повінню, то після зарегулювання з річковими водами їх стало надходити не більше 35 %. У 1980 р. надходження біогенних елементів з річковим стоком та за рахунок інших джерел досягало 88,5 тис. т азоту і 7,0 тис. т фосфору (табл. 32). На річковий стік припадало 69% азоту і 76 % фосфору.

Таблиця 32.