39.4. Іхтіофауна і рибний промисел

До основних промислових видів риб Чорного моря належать катран, мерланг, калкан, осетер, хамса, шпрот, ставрида. У 30—40-х pp. через Босфор у Чорне море заходили косяки хамси, сардини, ставриди. Тут з'являлись пеламіда, тунець, скумбрія, які навіть розмножувались у Чорному морі.

До 1940 р. у Чорному морі добували 860 тис. ц риби. Структура уловів була така: хамса і шпрот — 38 %, тарань, лящ, сазан — 11%, кефаль — 6 %, бички — 5 %, лиманно-річкові риби — 38 %, прибережні — 45 %, риби відкритої частини моря — 14 % . В останні роки різко спадають улови скумбрії осетрових, оселедців, камбали-калкана. Втратили промислове значення пеламіда, луфар, велика ставрида, кефаль.

Так, у 1998 р. Україною заготовлено в Чорному морі 34305 т рибної продукції. Серед основних промислових видів риб були чорноморська хамса (Engraulis encrasicholus ponticus), шпрот (Sprattus sprattus phalericus), камбала річкова чорноморська (Platichthys flesus luscus), акула колюча (Squalus blainvillei), акула колюча (Squalus acanthias) та піленгас (Mugil soiuy).

Для кожної з Чорноморських країн виділяються ліміти на використання біоресурсів. Ліміт вилову риби для України у 1998 р. становив 65636 т, але він не був використаний у повному обсязі. Недовилов риби у данному випадку характеризує не стан рибних запасів, а, скоріше, економічні можливості риболовецьких організацій.

З інших морепродуктів Чорного моря у промислових цілях заготовляють мідію, черевоногого молюска рапану, невелику кількість філофори тощо.

39.5 Проблеми екологічного оздоровлення Чорного моря

Сучасний стан екосистеми Чорного моря викликає занепокоєння громадськості всіх причорноморських країн. Інтенсивний економічний розвиток і виснажливе природокористування призвели до значного екологічного навантаження на екосистеми Чорного та Азовського морів. При цьому перевищення надходження забруднень над асиміляційною здатністю морських екосистем, застосування екологічно небезпечних засобів добування біоресурсів в обсягах, що перевищують їх природне відтворення, обумовили протягом останніх років XX ст. значні зміни стану екосистеми Чорного моря. Особливо відчутний негативний вплив антропогенного навантаження у прибережній його частині, куди скидаються недостатньо очищені стічні води. У зв'язку з надходженням забруднень із стоком Дунаю та інших річок північно-західного Причорномор'я лише за період з 1973 по 1990 pp. щорічно зоною дефіциту кисню та придух ставали ділянки моря площею від 3,5 до 40 тис. км². Це супроводжувалось масовою загибеллю гідробіонтів. Загальні втрати донних організмів у зоні північно-західного шельфу становили не менше 60 млн т, у тому числі близько 5 млн т риби. Істотно скоротилося видове різноманіття гідробіонтів — водоростей, губок, молюсків, ракоподібних, риб. Зменшилось число видів риб — об'єктів промислу: з 26 промислове цінних видів риб у Чорному морі зараз видобувають тільки 6, серед них акліматизант — далекосхідна кефаль піленгас. Різко скоротились популяції крабів, асцидій, калканів чорноморських, камбали, бичків та осетрових риб.

У зв'язку із зростанням антропогенного навантаження на екосистему Чорного моря особливої актуальності набуває здійснення природоохоронних заходів та охорони найбільш цінних і зникаючих видів флори і фауни. Більшість з них мають транскордонне поширення і тому їх охорона вимагає погоджених дій усіх причорноморських країн. З цією метою створена комп'ютерна версія Червоної книги Чорного моря (Black Sea Red Data Book, 1998), до якої вже занесено 43 види рослин, 45 — безхребетних, 41 — риб, 6 — ссавців та 25 — водоплавних птахів. Перший досвід створення Червоної книги для моря, ініціаторами якої стали українські гідробіологи, уже отримав високу оцінку як в Україні, так і далеко за її межами [17].

З наведених загальних показників стану Чорного моря і факторів, що впливають на його екосистему, логічним є висно­вок про стратегічні підходи до здійснення заходів по оздоров­ленню моря. Це, перш за все, необхідність зменшення виносу біогенних елементів і небезпечних забруднюючих речовин з річковим стоком. При цьому увага повинна приділятись не тільки Дунаю як основному їх джерелу, але й іншим річковим системам і локальним місцям надходження стічних вод від великих промислових центрів і масивів зрошуваних земель.

Хімічні речовини найбільше забруднюють дельти річок, естуаріїв та прибережні зони морів. Особливо небезпечна ситуація складається у північно-західній і західній частині Чорного моря, де сконцентровані не тільки промислові і портові комплекси, але й зони відпочинку, міжнародні рекреаційні центри.

Найбільш серйозну екологічну загрозу Чорному морю можуть становити будівництво нафтового терміналу в порту Іллічівськ, нафтопровід Новоросійськ—Туреччина та розробка газових родовищ в Каркінітській затоці. Всі ці проекти вимагають висококваліфікованого екологічного та еколого-токсикологічного обґрунтування з метою недопущення забруднень прилеглих акваторій.

Україна — незалежна Європейська держава, розташована безпосередньо у північно-західній частині Чорноморського басейну, активно співпрацює з багатьма державними і міжнародними організаціями в галузі охорони і оздоровлення Чорного моря.

Основним міжнародним документом, який окреслює спільні заходи щодо запобігання забруднення морського середовища, є Конвенція про захист Чорного моря, яка підписана Україною в 1992 р. і ратифікована в 1994 р. Головною метою Конвенції є створення сприятливих умов для об'єднання дій країн Чорноморського басейну по збереженню довкілля Чорного і Азовського морів та живих організмів, з урахуванням економічних, соціальних і медичних аспектів забруднення. Виконуючи взяті на себе зобов'язання та з метою відтворення біологічних ресурсів, Україна у 1998 р. вселила у пониззя Дніпра, Азовське море і лимани Чорного моря 63,5 млн екземплярів молоді риб, у тому числі: товстолоба — 35, коропа — 7,9, піленгаса — 6,5, осетрових — 4,9, карася — 4,5, камбали — 3,5, білого амура -1,0 та форелі — 0,2 млн екземплярів.

Особлива увага приділяється у Конвенції запобіганню забруднення нафтопродуктами та іншими небезпечними речовинами, здійсненню природоохоронних заходів на суші з метою зменшення негативного впливу водозбірної площі на морське середовище.

У рамках міжнародного співробітництва країн Середземноморського басейну підписана Конвенція про запобігання забруднень морського середовища з суден (MARPOL), прийнята Декларація (Одеса, 1993), яка окреслює політичні рамки для впровадження Конвенції про захист Чорного моря. Вона стала основою для створення Міжнародної програми управління довкіллям у басейні Чорного моря та розробки Стратегічного плану дій, який був підписаний міністрами, відповідальними за охорону навколишнього середовища причорноморських країн, у 1996 р.

Згідно з Стратегічним планом дій передбачено розширення у два рази площі природоохоронної смуги природних ландшафтів морського узбережжя, зокрема, розширення та перетворення державного заповідника «Дунайські плавні» в біосферний заповідник, розширення площі Чорноморського біосферного заповідника до 36800 га, Азово-Сивашського національного парку до 40000 га, а заповідника «Мис Март'ян» — до 500 га. Передбачено створення Тарханкутського державного заповідника (20000 га) та заповідника «Дністровські плавні» (8000 га).

Позитивно вплине на морське довкілля створення Севастопольського національного парку (27000 га), Нижньо-Дністровського (27000 га), Тилігульського та Кінбурнського ландшафтних регіональних парків та інших заповідних об'єктів на узбережжі Чорного моря.