Основні магістральні канали України та їх призначення

Канал	Рік пуску в експлуатацію	Джерело водопостачання	Довжи­на, км	Пропускна здатність каналу, М3/С	Основне призначення
				мли м2 /рік
Північно-Кримський	1 черга — 1975 р.	Дніпро, Каховське водосховище	400	300	Водопостачання населених пунктів і промислових підприємств Криму. Зрошення земель північного Криму
	2 черга — 1 990 р.			4200
Головний Кахов- ський магістральний канал
	1979р.	Дніпро, Каховське водосховище	129,7	520	Зрошення і водопостачання населених пунктів і підприємств Херсонської і Запорізької обл.
				8200
		Дніпро
Дніпро — Донбас	1 черга— 1980р.	Дніпродзержинське водосховище	263,0	120	Комплексне водопостачання Донбасу і Харківського промислового району, обводнення р. Сіверський Донець
				2743
Дніпро — Кривий Ріг	1961р.	Дніпро, Каховське водосховище	41,3	41 929	Водопостачання населених пунктів і промислових підприємств Кривбасу, зрошення, риборозведення
Дніпро — Інгулець	1989р.	Дніпро, Кременчуцьке водосховище	40,0	37	Водопостачання підприємств Кривбасу
				1003
Сіверський Донець — Донбас	1958р.	Сіверський Донець	131,6	43 1106	Водопостачання населених пунктів і підприємств Донецької області
Дунай — Сасик	1980р.	Дунай, Соломонове гирло	13,3	130	Заповнення оз. Сасик, зрошення

На основі дунайської води багато років функціонує Дунай— Дністровська зрошувальна система, яка розташована в південно-західній частині Одеської області. Серед більш дрібних зрошувальних систем діють Північно-Рогачинська, Серогозька та інші.

37.2. Особливості гідрологічного режиму каналів та їх вплив на формування гідро біоценозів

Серед екологічних факторів особливе значення мають технічні параметри та джерела водопостачання каналів. Останні зокрема визначають хімічний склад води. Наприклад, хімічний склад води у Північно-Кримському каналі відповідає складу води Каховського водосховища, у якому вода гідрокарбонатно-кальцієва з загальною мінералізацією 350—400 мг/дм³. В Інгулецькому каналі, де хімічний склад води визначається надходженням дніпровської та більш високомінералізованої інгулецької води, її сольовий склад залежить від співвідношення змішуваних вод. Так, протягом короткого часу вода може змінюватись від карбонатно-кальцієвої до хлоридно-натрієвої, а її загальна мінералізація — від 300—700 мг/дм³ до 1 400 мг/дм³.

На формування якості води впливають конструктивні характеристики конструкцій ложа каналів, швидкість течії, об'єм води, що пропускається, та режим роботи каналів. Водообмін у каналах повністю регулюється, виходячи з потреб населення і народного господарства. По трасі каналу об'єм води та швидкість течії поступово спадають, бо вода розбирається для господарських потреб та зрошування земель.

Роботою насосних станцій у каналах регулюється не тільки кількість, а й якість води, бо під час їх роботи відбувається перемішування та аерація води. Від форми ложа, характеру закріплення берегів, наповненості і швидкості течії води та інших морфометричних і гідрологічних факторів залежить розвиток окремих груп гідробіонтів. Якщо відкоси каналів мають тверді покриття (кам'яну відсипку або бетонне облицювання), їх самоочисна здатність значно гірша, ніж, наприклад, при біологічному закріпленні берегів заростями повітряно-водяних рослин, переважно очерету звичайного, коренева система якого міцно зв'язує ґрунт. Оскільки зарості очерету не запобігають інфільтрації, на багатьох каналах застосовують поєднану систему біологічного закріплення берегів та утворення протиінфільтраційного екрану з поліетиленової плівки.

Розвиток гідробіонтів у каналах залежить від їх надходження з місць водозабору. В канали річкового живлення заносяться річкові (реофільні) форми гідробіонтів, водосховищного — озерні (лімнофільні),пристосовані до уповільненої течії. По трасі каналів, особливо якщо вони беруть початок з водосховищ, змінюється видовий склад і чисельність окремих гідробіонтів.

На формування гідробіоценозів у каналах впливають такі їх технічні характеристики, як морфометрія русла, швидкість течії, режим водоподавання тощо. Велике значення для розвитку гідробіонтів відіграє конфігурація поперечного перерізу каналів (крутизна відкосів, наявність мілководних зон) та тип закріплення їх берегів. Якщо для запобігання розмивання відкосів і інфільтрації води застосовуються бетонні і щебінчасті облицювання, то створюються сприятливі умови для розвитку угруповань перифітону. Якщо ж укріплення відкосів здійснюється за допомогою заростей повітряно-водяних рослин, то це сприяє розвитку епіфітону. У заростях макрофітів більш інтенсивно розмножуються організми зоопланктону та зообентосу.