35.2. Гідрохімічний режим ставів

Формування гідрохімічного режиму ставів України тісно пов'язане з характером ґрунтів, на яких вони розташовані, надходженням хімічних речовин з водозбірної площі та процесами мулонакопичення.

Стави часто заливають поблизу населених пунктів, тваринницьких ферм, масивів орних земель та інших господарських об'єктів, їх вплив виявляється у підвищеному надходженні із водозбірної площі не тільки біогенних елементів і органічних речовин, а й хімічних забруднень. Перехід солей з ґрунту впливає на мінералізацію води лише в перші роки після залиття ложа. Мінералізація води має сезонні коливання. Так, навесні та після випадіння атмосферних опадів вона менша, ніж у меженний період. Це пов'язане із фактором розбавлення, а в жаркі літні місяці — з інтенсивним випаровуванням води. З роками значно більшу роль у формуванні якості води починають відігравати мулові накопичення, їх утворення в ставах відбувається досить інтенсивно і пов'язане з високим рівнем евтрофування, зниженим водообміном, заростанням неглибоких ставів вищою водяною рослинністю. Цьому сприяє також надходження з водозбірної площі завислих частинок, які змиваються з поверхні ґрунту під час дощів та танення снігового покриву.

Щороку в осінньо-зимовий період відмирає і мінералізується велика біомаса водяних рослин (водорості, вищі водяні рослини) і тварин, а в мулових донних відкладеннях накопичуються органічні речовини. Вміст біогенних речовин у ставах України звичайно високий. Концентрація мінерального азоту коливається в межах від 0,1 до 2—3 мг N/дм³, фосфору близько 0,5 мг Р/дм³.

У рибогосподарських ставах в залежності від інтенсивності розкладу органічних речовин можуть утворюватись сульфати-їх невеликі концентрації не впливають на життєдіяльність риб та інших організмів. Для більшості водойм рибогоспо­дарського призначення концентрація сульфатів не повинна перевищувати 20—40 мг/дм³, але в деяких, переважно південних водоймах, розташованих на засолених ґрунтах, вміст сульфатів у воді може бути значно більшим.

Важливим фактором є також вміст у воді заліза. У ставковій воді він не повинен перевищувати 1,5—2,0 мг/дм³, а при концентрації 3 мг/дм³ і рН 5,8 гинуть риби (коропи).

Велике значення має газовий режим рибоводних ставів. Найбільша концентрація кисню спостерігається влітку в поверхневому шарі води, а найнижча — у придонному. Інтенсивний розвиток синьозелених водоростей, а також заростання водяною рослинністю, що властиве багатьом ставам України, може призвести протягом однієї ночі до повного виснаження запасів кисню. Таке падіння інколи можна спостерігати і вдень, коли кисень витрачається на розкладання біомаси відмираючих водоростей. При помірному розвитку водоростей, зокрема хлорококових, вміст кисню у ставках може зростати вдень до 10—14 мг 02/дм³, але вночі рівень кисню у воді може знову спадати до 2—3 мг 0₂/дм³.

Взимку через утворення крижаного покриву може різко знижуватись концентрація кисню, що часто є причиною масової загибелі риб (замору). З метою її уникнення застосовують аерацію води або розбивають кригу на поверхні ставів. Виникнення анаеробних умов призводить до зростання концентрації у воді діоксиду вуглецю, метану та сірководню. Особливо інтенсивно анаеробні процеси розвиваються у сильно замулених ставах, багатих на органічні речовини. У ставах, заповнених водою з великим вмістом гумусових речовин, сірководень може утворюватись внаслідок відновлення сірчанокислих солей гумінових кислот. У ставках, розташованих у південних регіонах, зокрема, у середній і нижній течії річок Донбасу, де природні води збагачені сульфатами, утворення сірководню відбувається біологічним і хімічним шляхом внаслідок взаємодії діоксиду вуглецю з сульфатами.

Для рибогосподарських ставів оптимальною є нейтральна або слаболужна реакція води. В стави, утворені на місцях торф'яних виробок і заповнених кислими водами (рН 4,1— 4,4), які зустрічаються в північних регіонах України, треба вносити вапно з метою доведення реакції води до нейтральної. Після такого хімічного оброблення в цих ставках добре розвиваються кормові гідробіонти, особливо зоопланктон, використання якого забезпечує досить високу рибопродуктивність.