3.1.4 Проблеми реалізації трудової активності населення.

На рівні суспільства компоненти трудового потенціалу можна приблизно оцінити певними узагальненими показниками. Здоров’я населення країни характеризується середньою тривалістю життя, часткою інвалідів, смертністю за віковими групами в залежності від різних причин, розміром та часткою витрат на охорону здоров’я тощо. Моральність суспільства визначається його релігійністю, відношенням до інвалідів, дітей, престарілих, показниками соціальної напруги, злочинності тощо. Творчий потенціал і активність проявляються темпами науково-технічного прогресу в країні, доходами від авторських прав, кількістю патентів та міжнародних премій і т.ін. Організованість на рівні суспільства можна оцінити якість і стабільністю законодавства, обов”язовістю дотримання законів і угод, стабільністю політичної ситуації, якістю доріг і громадського транспорту тощо. Рівень освіти населення характеризується середньою кількістю років навчання в розрахунку на одну людину, часткою витрат на освіту в державному бюджеті, доступністю різних рівні освіти тощо. Ресурси робочого часу оцінюються кількістю працездатного населення, кількістю і часткою зайнятих, рівнем безробіття, кількістю відпрацьованих людино-днів за рік тощо.

На жаль, більшість цих показників за роки кризи значно погіршилася в Україні. Так, очікувана тривалість життя зменшилася від 71 року в 1989-1990 роках до 68,1 рік в 1997-1998 роках. Особливу тривогу викликає зростання на 21 % смертності населення працездатного віку, різке збільшення смертей від вбивств, самогубства, отруєнь алкоголем тощо, що свідчить про погіршення не лише фізичного, але і духовного здоров”я нації, її моральності. Погіршилися також показники, які характеризують освіту населення. Під дією економічних чинників все більше молодих людей заради заробітку відмовляється від продовження навчання. Недостатність державних асигнувань на освіту призводить до закриття або комерціалізації багатьох навчальних закладів, що привело до зменшення кількості осіб на 423 тис., які навчались у 1998-1999 році порівняно з 1985-1986 навчальним роком. Крім цих кількісних показників викликають тривогу і менш видимі, але не менш серйозні проблеми використання освітнього потенціалу (значна і все зростаюча частка людей з високим рівнем освіти не може знайти відповідну роботу), практична недоступність вищої освіти для малозабезпечених людей, корупція в навчальних закладах (як і в усьому суспільстві).

Вирішення цих і цілого ряду інших проблем дасть змогу підвищити рівень трудової активності населення, дасть змогу її реалізації.

3.2. Загальна характеристика ринку праці..

3.2.1 Поняття та особливості ринку праці.

3.2.2 Попит та пропозиція праці.

3.2.3 Інфраструктура ринку праці.

3.2.4 Сегментація ринку праці.

3.2.1 Поняття та особливості ринку праці.

Ринок взагалі – це система економічних відносин між продавцями і покупцями товарі та послуг, форма зв’язку між сторонами обміну, в процесі якого встановлюється ринкова ціна на об”єкт обміну і відбувається зміна його власника.

Також поняття ринку означає економічний або географічний простір, у якому відбувається процес товарного обміну, обміну товарів на гроші і навпаки.

Ринком називають також механізм, що зводить разом продавців і покупців товарів та послуг і регулює відносини між ними.

Відповідно, РИНОК ПРАЦІ – це система суспільних відносин, пов’язаних з наймом і пропозицією праці, тобто з її купівлею і продажем; це також економічний простір – сфера працевлаштування, в якій взаємодіють покупці і продавці праці; і це механізм, що забезпечує узгодження ціни і умов праці між роботодавцями і найманими працівниками та регулює її попит та пропозицію.

Слід підкреслити, що ринок праці не вичерпується відносинами по працевлаштуванню безробітних та заповненню вакансій, а охоплює всю сферу найманої праці. Це положення має не лише теоретичне, але і важливе практичне значення, оскільки з нього витікає, що об”єктом політики ринку праці повинно бути широке коло трудових відносин і все економічно активне населення. Сюди відносяться проблеми оплати і умов праці, обсягу й інтенсивності виконуваної роботи, стабілізації і гарантій зайнятості, трудової мотивації, підготовки і перепідготовки робочої сили. Таке трактування предмету ринку праці називається розширеним на відміну від звуженого, яке відносить до проблем ринку праці лише сферу обігу, а до суб”єктів ринку праці лише людей, що безпосередньо в даний момент активно шукають роботу, та вакантні робочі місця. Звужене трактування ринку праці веде до підміни всієї сукупності проблем у сфері трудових відносин однією проблемою безробіття, яка хоча і є дуже важливою, однак не може розглядатися як єдина.

Ринок праці як органічна складова ринкової економіки в своєму розвитку залежить від наявності й розвиненості всіх інших її елементів (включаючи ринки капіталу, житла тощо), що визначають міру свободи руху робочих місць (тобто їх створення і ліквідації) та перерозподілу працівників між сферами зайнятості, галузями господарства і територіями.

Праця є унікальним товаром і має багато таких характеристик, які вирізняють її зі світу звичайних товарів чи послуг. Внаслідок цього ринку праці притаманні важливі особливості, що впливають на його функціонування і на методологію його аналізу.

1. На звичайному ринку купівля товару означає перехід права власності на нього від продавця до покупця. Купівля праці роботодавцем означає, що він набуває права певний час використовувати працю вільної людини і стає власником результатів праці, оскільки остання проявляється лише в результатах.

2. На ринку матеріальної продукції контакти між продавцем і покупцями короткі і знеособлені. Угоди ж, що укладаються на ринку праці, означають початок тривалих взаємовідносин роботодавців і найманого працівника. Оскільки праця невіддільна від працівника, її використання передбачає тривале взаємне спілкування. Людина виходить на ринок праці не лише як носій робочої сили, але в усій повноті своєї особи. На відміну від інших факторів виробництва людина може сама контролювати і змінювати якість своєї праці, виявляти більшу чи меншу прихильність до підприємства роботодавця. У зв’язку з цим ринок праці існує не лише в сфері обігу, поза підприємствами, а значною мірою і на підприємствах.

3. Своєрідність відносин, що виникають на ринку праці, викликає необхідність чіткої і детальної регламентації різних аспектів і детальної регламентації різних аспектів діяльності його агентів. Тому цей ринок дуже насичений різноманітними інституціональними структурами особливого роду. До них передусім належать:

   • система трудового законодавства, що регламентує умови найму, використання, оплати праці, звільнення працівників;

   • державна служба зайнятості;

   • профспілки різного рівня як представники інтересів найманих працівників і спілки роботодавців як виразники їхніх інтересів;

   • державні програми в галузі праці і зайнятості.

4. На ринку праці важливішими, ніж на інших ринках, є не грошові аспекти угоди. До них передусім належать зміст і умови праці, гарантії зайнятості, перспективи професійного розвитку і службового просування, мікроклімат в колективі, територіальне місцезнаходження підприємства та ін. Дуже часто на ринку праці негрошові аспекти угоди стають важливішими, ніж розмір заробітків. Якщо є можливість вибору, сучасний працівник все частіше відмовляється від нецікавої безперспективної, а тим більше шкідливої роботи, навіть за умови її вищої оплати.

5. Угоди, що укладаються на ринку праці, відрізняються від угод на інших ринках величезною різноманітністю. Кожен працівник по-своєму унікальний, якщо навіть формальні ознаки якості робочої сили (професія, спеціальність, кваліфікація, стаж тощо) однакові, на відміну від інших товарів, вироблених за одним стандартом. Кожне робоче місце теж якоюсь мірою відрізняється від інших і має особливі вимоги до працівників. Більше того, найчастіше унікальність робочого місця і особливо працівника розпізнається не в момент укладання угоди, а вже пізніше, в процесі праці. Тому угоду не ринку праці слід розглядати швидше не як короткий акт, а як тривалий процес.

3.2.2 Попит та пропозиція праці.

Головними складовими частинами ринку праці є сукупна пропозиція (Пр), що включає все економічне активне населення, та сукупний попит (П), що визначається загальною потребою економіки у найманій робочій силі. Вони складають сукупний ринок праці, або ринок праці в широкому розумінні

(Пр П). Основна частина сукупного попиту та сукупної пропозиції задовольняються, що забезпечує працівників роботою, а робочі місця – працівниками та створює умови для функціонування економіки.

Менша частина сукупного ринку праці з причин природного, механічного та економічного руху робочої сили і робочих місць виявляється вільною і потребує задоволення попиту та пропозиції шляхом зведення здобувачів роботи з вакантними робочими місцями. Ця частина сукупного ринку праці називається поточним ринком праці, або ринком праці у вузькому розмінні. Його обсяг визначається кількістю вакантних робочих місць та кількістю працівників, активно зайнятих пошуками роботи.

Співвідношення попиту і пропозиції на ринку праці – це його кон”юнктура. Вона обумовлена багатьма чинниками, серед яких основними є загальний стан економіки; галузева структура народного господарства; рівень науково-технічного розвитку країни; рівень життя населення; загальна міра розвитку ринкових відносин (багатоукладність економіки, розвиненість ринків житла, послуг, цінних паперів тощо); стан соціальної та виробничої інфраструктури та ін.

Залежно від співвідношення попиту та пропозиції розрізняють три типи кон’юнктури ринку праці:

1. трудодефіцитна – якщо попит перевищу пропозицію. Це було характерним для нашої країни в останні роки радянської влади;

2. трудонадлишкова – якщо пропозиція перевищує попит, що характерно для сучасної української (і не лише української) економіки;

3. рівноважна – коли попит відповідає пропозиції, що в принципі є теоретичним ідеалом, до якого треба прямувати, але якого неможливо досягти.

Особливості праці як товару стають вирішальними в умовах кризи, що характерна для сучасної економіки України. Особливості ці, зокрема, полягають у тому, що, по-перше, праця як товар невід’ємна від її власника, і по-друге, в умовах кризи кошти від продажу цього товару (тобто оплата праці) є головним, а найчастіше і єдиним джерелом існування як абсолютної більшості працівників, так і членів їхніх родин (зазначимо, що в економічно розвинених країнах значну частку в структурі доходів людини мають доходи від власності, діють ефективні системи соціальної допомоги та підтримки, а середня зарплата одного працівника достатня для пристойного утримання сім’ї).

Людина, яка не має інших доходів, окрім від продажу своєї праці, не може не працювати навіть тоді, коли ставки оплати праці наднизькі, оскільки процес споживання – це не просто процес відтворення робочої сили, а фактично процес підтримання життя, і жива людина не може його припинити. Тому для людей, нагальні потреби яких незадоволені, навіть низька оплата праці краща, ніж її повна відсутність, і тому пропозиція праці не зменшується при низьких ставках оплати праці. Більше того, якщо доходи за основними місцем роботи не дають можливості працівнику задовольняти свої потреби на прийнятому для нього рівні і не можливо знайти роботу з вищим рівнем оплати праці, люди змушені збільшувати кількість праці, яку вони продають, або якою заміняють товари і послуги, які не купили за низьку зарплату. Це виявляється у масовій вторинній зайнятості, скороченні споживання платних послуг, забезпечені родини продуктами харчування і отриманні додаткових доходів за рахунок праці вдома, зокрема в підсобних господарства. Інші сторони цієї проблеми – надвисока зайнятість на ринку праці жінок, включаючи тих, що мають малих дітей; зайнятість найманою працею молоді, яка навчається або повинна навчатися; висока зайнятість пенсіонерів, яким не вистачає пенсії навіть для найскромнішого життя; нерегламентована і незахищена законодавством дитяча праці.

Отже, наднизькі ставки оплати праці в кризовій економці за багатьма напрямками призводять не до зменшення, а до збільшення пропозиції праці. Тому пропозиція праці, наприклад в Україні, залишається дуже високою, а частка економічно активного населення сягає 90% загальної чисельності працездатного населення (зазначимо, що в розвинутих країнах цей показник коливається від 50 до 70%).

Високий рівень зайнятості, що економічно відображає як потребу економіки у працівниках, так і потребу населення у робочих місцях, в будь-якому випадку означає низьку ефективність зайнятості, оскільки, з одного боку, зайнятість не забезпечує достатнього рівня продуктивності праці, а з іншого – нормального рівня оплати праці.

Низький рівень оплати праці є не лише наслідком, а і суттєвою причиною кризового стану економіки, і без його підвищення неможливо забезпечити вихід економіки країн з кризи і ефективну зайнятість її населення.