Розділ 6. Організація рекреаційних територій

1. Функціональне зонування територій.

2. Принципи і завдання ведення господарства у рекреаційних лісах.

3. Рекреація у заповідній зоні.

4. Охорона рекреаційних ресурсів.

Організація і планування рекреаційних територій повинні, в першу чергу, забезпечити їх стійкість при заданих рекреаційних навантаженнях. Тому ємність територій планують, виходячи з допустимих навантажень на її лісові біогеоценози.

В кожному лісопарку є різні зони, які характеризуються різними ємністю, навантаженнями і типом відпочинку. Вся територія лісопаркового поясу поділяється на такі категорії ландшафту за інтенсивності використання під відпочинок і за функціональним призначенням:

І зона – зона інтенсивного відвідування – паркова категорія ландшафту. Виділяється в місцях організації масового відпочинку, розміщених безпосередньо в районі водойм та інших традиційно відвідуваних місцях, а також в лісопаркових масивах, що прилягають до районів часткової забудови. Відповідають IV та V стадіям рекреаційної дигресії.

ІІ зона – зона середньої інтенсивності відвідування – лісопаркова категорія ландшафту. До неї відноситься основна площа парків із середньою відвідуваністю. Безпоседньо межує із зоною інтенсивного відвідування. Відповідає ІІІ стадії рекреаційної дигресії.

ІІІ зона – зона слабкої інтенсивності відвідування – включає території, віддалені від зручних видів транспорту чи позбавлені привабливих елементів ландшафту. Відповідає І-ІІ стадії рекреаційної дигресії.

Отже, насадження на І-ІІІ стадії дигресії є зоною прогулянок і тихого відпочинку. На більшій частині ділянок ІІІ стадії дигресії поєднуються тихий відпочинок, пікніки, прогулянки. Наймасовіші відвідування припадають на лісонасадження IV та V стадій рекреаційної дигресії – тут переважають або зони активного відпочинку (пляжі, місця для спорту), або зони стаціонарного туризму (наметові табори відпочинку, неорганізовані стоянки туристів).

Кожна із зон потребує різного підходу при облаштуванні та експлуатації, тобто різних лісогосподарських і архітектурно-планувальних заходів як для збереження природного комплексу, так і для створення оптимальних умов відпочинку. Тому дуже важливими є дані про природне зонування території при існуючих навантаженнях, тобто про розподіл за площею стадії рекреаційної дигресії. Ці дані можна отримати при зіставленні карт стадій рекреаційної дигресії і допомагають зонувати територію за функціональним призначенням.

Таблиця

Зонування рекреаційних лісів приміських зон

Показники	Зони
	масового відвідування	індивідуального відпочинку	низької інтенсивності відвідування
Рівень відвідування, люд. год/га	7-14	3-6	до 2
Стадія рекреаційної дигресії	сильна, середня IV та V	середня ІІІ	слабка І-ІІ
Зайнята площа, %	16	48	36
Середня відстань від джерел рекреації, км	до 0,5	0,6-3,0	>3,0
Площа дорожно-стежкової мережі та відкритих місць, % до всієї S	10	2-9	до 1

Зона масового відвідування прив’язана до шосейних доріг, зупинок громадського транспорту, до дачних містечок, ставків, озер. Привабливі елементи – відкриті простори, галявини, густа дорожно-стежкова мережа і найвищий рівень архітектурно-планувального благоустрою.

Внаслідок надмірної інтенсивності відвідування знижується довговічність лісових насаджень і ускладнюється процес відновлення корінних насаджень, що відзначаються складною будовою і багатим видовим складом деревно-чагарникового і трав’яного ярусів.

У безпосередній близькості від місць інтенсивного відпочинку доцільно відновлювати порушений рослинний покрив методом поділу площі на 5-7 ділянок і почергового закриття для відвідувачів на 1 рік однієї з них шляхом обгородження чи іншими способами. Це дає можливість забезпечити відпочинок ділянки лісу без закриття всього місця відпочинку, тобто зберегти безперервність його функціонування.

В зоні середньої інтенсивності включені віддалені лісові масиви із живописними ландшафтами і багатими ягідними та грибними місцями, узлісся віддалених дач. В межах зони лише частина площі характеризується майже повним використанням рекреаційного потенціалу.

Основні організаційні заходи тут є покращення і відкриття частини лісових доріг для заїзду індивідуального транспорту у віддалені ділянки лісу; ознайомлення населення за допомогою відповідних планів, схем, буклетів із до ріжковою мережею, розміщенням найзручніших місць відпочинку, оглядових точок, стоянок для автомашин та інших об’єктів; створення і позначення лікувально-оздоровчих, спортивних і туристичних маршрутів.

Докорінно покращити ландшафтно-планувальний благоустрій ІІ і ІІІ зон із метою підвищення естетичної та рекреаційної діяльності шляхом:

• покращення квартальної та доріжково-стежкової мережі;

• вибирання сухостійних дерев;

• ландшафтними рубаннями вздовж доріг створювати необхідну кількість відкритих просторів, об лаштованих лісовими меблями та іншими малими архітектурними формами.

У ІІІ зоні найдоцільніше влаштовувати прогулянковий маршрут, який повинен бути досить привабливим для відпочиваючих або мальовничістю місцевості, або кінцевою метою подорожі, або тим та іншим. Тому його необхідно прокладати наймальовничішими місцями, посилюючи привабливість об’єктів огляду за допомогою ландшафтних рубань і насаджень, а також встановленням малих архітектурних форм.

Регулювання кількості відвідувачів найважливіше у зоні інтенсивного відвідування. До основниї організаційно-господарських заходів регулювання кількості відносять:

• облаштування в межах зон ділянок масового відвідування;

• встановлення у стійких насадженнях малих архітектурних форм;

• влаштування постійних притулків для тривалого та короткочасного відпочинку;

• облаштування будиночками, альтанками, спортмайданчиками, інвентарем;

• влаштування спланованої доріжково-стежкової мережі; спорудження автостоянок поблизу доріг.

Господарська діяльність у рекреаційних лісах спрямована на формування довговічних, здорових, продуктивних і різноманітних за складом та будовою мальовничих насаджень, стійких до підвищених навантажень, що характеризуються високими захисними властивостями, позитивно впливаючих на повітряний режим, особливо густонаселених міст і промислових центрів.

Господарство в тільки рекреаційних лісах повністю підлягає вимогам рекреації, в той час, як у багатофункціональних лісах береться до уваги і народногосподарське значення вирощування деревини.

Перший тип лісів специфічний тим, що застосовуються прийоми створення пейзажного різноманіття, цілеспрямоване формування вікової структури і породного складу лісонасаджень. Ведення господарства в таких лісах пропонує перш за все створення і збереження високо декоративних, біологічно стійких насаджень, дотримання принципів ландшафтного мистецтва, влаштування і утримання доріжок і стежок, загальний благоустрій лісових територій.

Одним з основних заходів, спрямованих на підвищення естетичності та стійкості насаджень, є доглядові рубання, які сприяють формуванню ландшафтів, узлісь, оглядових точок, підвищують декоративність ділянок лісу. За допомогою оглядових рубань проводять реконструкцію малоцінних насаджень, здійснюють догляд за підростом і підліском.

Основне призначення оглядових рубань – регулювання повноти і породного складу , покращення стану насаджень, що забезпечить усунення монотонності, покращить освітленість, формуючи мальовничі перспективи, посилення контрастності форм і кольору.

Цими рубаннями формують різновікові змішані насадження з добре розвинутим другим ярусом, що сприяє покращенню лісової поверхні та посиленню газообміну.

Специфічність рубань у рекреаційних лісах в тому, що освітлення і прочистку необхідно проводити своєчасно з дещо підвищеною інтенсивністю в порівнянні з лісами інших категорій. Такий вид повинен забезпечити догляд за головними породами і супутніми.

Естетичність ці рубання забезпечують залишанням довговічних потужних дерев з гарною формою крони. Для гніздування залишають дуплисті.

В процесі санітарних рубань порід із вибиранням сухостоячих та свіжозаражених дерев, вирубують дерева і спилюють крупні сухі гілки.

Для підвищення мальовничості ландшафтів висаджують деревно-чагарникову рослинність у вигляді ландшафтних груп на відкритих місцях, узліссях і в дерево стані, алеї, живоплоти. Екзоти – в зонах активного відпочинку.

В зонах активного і тихого відпочинку основний принцип – збереження природності лісових ландшафтів та їх особливості. Лісопарк – як єдність природи і елемент паркобудування.

Рекреація заповідних територій

Однією з функцій і способів використання природно-заповідного фонду України є його рекреаційне використання.

До природно-заповідного фонду України відносять:

1. природні території і об’єкти – природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятники природи.

2. штучно створені об’єкти – ботанічні сади, дендрарії та зоопарки, парки-пам’ятники садово-паркового будівництва.

Природні заповідники – як природоохоронні, науково-дослідні заклади загальнодержавного значення. Для рекреації мало використовуються.

Біосферні заповідники – мають зони заповідну, буферну і антропогенних ландшафтів, яка включає території традиційного землекористування, лісокористування, водокористування, рекреації та інших видів господарської діяльності.

Національні парки – є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними закладами загальнодержавного значення. Одним з основних завдань національних природних парків є створення умов для організованого туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з дотриманням режиму охоронних заповідних природних комплексів і об’єктів. В національних природних парках є дві зони для рекреаційного використання:

1. зона регульованої рекреації – в її межах проводиться короткочасний відпочинок і оздоровлення населення, огляд особливо мальовничих і пам’ятних місць. В цій зоні дозволяється влаштування і відповідне облаштування туристичних маршрутів і екологічних стежок. Тут заборонено проводити рубання головного користування, промислове рибальство і мисливство, інша діяльність, яка може негативно вплинути на стан природних комплексів і об’єктів заповідної зони.

2. зона стаціонарної рекреації – призначена для розміщення готелів, мотелів, кемпінгів, інших об’єктів обслуговування відвідувачів парку.

На території зони регульованої і стаціонарно рекреації забороняється будь-яка діяльність, що призводить чи може призвести до погіршення стану навколишнього природного середовища і зниження рекреаційної цінності територій національного природного парку.

Рекреаційна діяльність на території національних природних парків організовується спеціальними підрозділами адміністрації парків, а також іншими підприємствами, закладами і організаціями на основі узгоджень з адміністрацією парку.

Регіональні ландшафтні парки – це природоохоронні рекреаційні заклади місцевого і регіонального призначення, що створюються з метою збереження в природному стані типових чи унікальних природних комплексів і об’єктів, а також забезпечення умов для організації відпочинку населення. Регіональні ландшафтні парки забезпечують створення умов для ефективного туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з дотриманням режиму охорони заповідних природних комплексів і об’єктів; сприянню екологічної освітньо-виховної роботи. Порядок їх використання затверджується державним органом, що організував парк.

Заказники – створюються з метою збереження і відновлення природних комплексів та їх окремих компонентів. Особливою рекреацією не відзначаються.

Об’єкти пізнавального значеня – пам’ятки природи, біологічні та зоологічні сади, дендропарки. Зона рекреаційна – лише в зоопарках.

Пам’ятки садово-паркового мистецтва – природоохоронні рекреаційні заклади. На їх території забезпечується проведення екскурсій і масовий відпочинок населення, здійснюється догляд за насадженнями, включаючи санітарні рубання, рубання реконструкції і догляду із досадженням дерев і чагарників ідентичного видового складу замість загиблих, проводяться заходи із попередження самосіву, збереження композицій з дерев, чагарників і квітів, трав’яних газонів.

Заходи із охорони рекреаційних територій повинні базуватись на визначенні допустимих рекреаційних навантажень і ємності даних територій.

Стійкість біогеоценозів залежить не тільки від соціальних чинників (видів відпочинку, віку відвідувачів…), але і від природних умов (грунтові умови, ступінь зволоження, ухил місцевості, експозиція схилу, основні характеристики переважаючих порід деревостану). При складнішій структурі природного комплексу він є стійкішим, оскільки має більшу можливість взаємозаміни порушених елементів і перерваних зв’язків.

Природні комплекси перед визначенням допустимих навантажень характеризують за існуючими чи можливими видами відпочинку, а також за особливими умовами (наприклад, за наявністю цікавих природних і культурних об’єктів). Потім експериментальним шляхом, тобто штучним витоптуванням чи шляхом спостережень за природним витоптуванням різних типів природних комплексів відпочиваючими, для кожного з них визначають межу стійкості та, відповідно до неї, гранично допустимі навантаження.

Крім граничних навантажень на наземні природні комплекси, визначають також норми навантажень на водойми, а, точніше, на акваторії та узбережжя.

З метою збереження оптимальних в рекреаційному відношенні природних комплексів необхідно встановити не лише верхню, але й нижню межу зовнішнього навантаження.

Найважливіший захід в зоні відпочинку, який підвищує стійкість природи, а, отже, і ємність всієї зони – її благоустрій:

• створення раціональної стежково-доріжкової мережі;

• підсівання трав;

• формування стійких до витоптування насаджень і біогруп;

• створення малих архітектурних форм.

Проблему перенавантаження природних комплексів можна вирішити наступними заходами:

1. раціональнішим функціональним зонуванням території (переведення найнестійкіших ділянок в зону строгого режиму, а стійких – в активну);

2. збільшення площі парку;

3. регулювання відвідуваності шляхом реєстрації відвідувачів; рекламуванням рекреаційних позитивів території в осінньо-зимово-весняні місяці;

4. створення захисних типів насаджень (смугами, кулісами…);

5. загородження нестійких територій.

Правила відвідування національних парків

1. В зонах, відкритих для відвідувачів, рух лише по стежках і дорогах. Спеціально відкривають навчальні стежки природи як різновид туристичних маршрутів.

2. забороняється заготівля „дарів природи”;

3. забороняється рвати рослини;

4. забороняються всі види полювання;

5. забороняється заїжджати на власному авто-мототранспорті;

6. забороняється залишатися на ночівлю, ставити транспортні засоби, намети, розпалювати вогнища, викидати сміття у непристосованих місцях;

7. забороняється псувати і нищити паркове устаткування, як спеціально створене, так і надане в безкоштовне користування відпочиваючим;

8. забороняється рубати живі дерева і чагарники, обламувати гілки, знімати кору, забруднювати ріки та озера.

9. забороняється розорювати мурашники, вбивати дрібних тварин, розкопувати нори, розорювати гнізда, лякати птахів;

10. необхідно використовувати путівники, плакати, наглядну інформацію.