Розділ 9. Мінеральні води та пелоїди як чинник курортотерапії

1. Специфіка мінеральних вод.

2. Класифікація мінеральних вод та їх утворення.

3. Бальнеотерапія:

а) лікувальні ванни;

б) пиття мін вод;

4. Мінеральні води Карпат.

До мінеральних вод прийнято відносити природні води, що мають лікувальну дію на організм людини. Ця дія зумовлена або основним іонно-сольовим складом, або підвищеним вмістом біологічно активних елементів та газів (As, Fe, Br, I, B, CO₂, H₂S), а іноді наявністю радіоактивних елементів або високою температурою. Від прісних вод вони відрізняються також мінералізацією, що складає більше 1 г/л.

Особливості складу і фізичних властивостей мін вод та умови їх залягання визначають такі основні чинники:

1. геоструктурні умови, характер геологічного розвитку водовміщуючих гірських порід;

2. склад водовміщуючих порід, наявність в них розчинених сполук, органічних речовин;

3. наявність молодих глибинних магматичних і сучасних вулканячних процесів;

4. неотектонічні рухи, що супроводжуються утворенням відкритих тектонічних розломів;

5. різноманітні біохімічні процеси.

Сульфатні та сульфатно-хлоридні води формуються у верхній зоні осадових порід, які містять гіпс або ангідрит, розчинення і вилужнення яких призводить до нагромадження у водах сульфатів. Катіонний склад залежить від ступеня промитості водовмісних відкладень: в добре промитих породах відбувається нагромадження кальцію, у менш промитих – кальцію і магнію і нейнепромитіших – хлоридно-сульфатні натрієві води. В газовому складі переважає азот. Відзначаючись невисокою мінералізацією, ці води використовуються для лікувального пиття.

Хлористі води займають глибші частини осадових порід. Їх потужність складає 2-3, місцями 4-5 км. Переважно серед хлоридних вод домінують натрієві, рідше – кальцієво-натрієві типи. Хлоридні розсоли розповсюджені обмежено. Мінералізація хлорид них вод коливається в широкому діапазоні. Серед них є води низької і середньої мінералізації (Миргород), а також розсоли від 35 до 150-270 г/л. Газовий склад – різне співвідношення азоту і метану.

Вуглекислі води – одна з найкрупніших і найцінніших у лікувальному відношенні груп мінеральних вод. До них відносять підземні води, що містять 0,5 г/л розчиненої вуглекислоти. Нагромадження вуглекислоти в підземних водах відбувається за рахунок постування її з вогнищ магматизму, дегазації глибинних зон земної кори, бактеріального розкладу органічної речовини. За хімічним складом і загальною мінералізацією (від 1 до 35 г/л) вуглекислі води дуже різноманітні. Найрозповсюдженішими є гідрокарбонатні води (боржомський, поляно-квасовський тип). Далі з книжки.

Класифікація мінвод

1. Сульфатні та сульфатно-хлоридні.

2. Хлоридні.

3. Вуглекислі.

4. Сірководневі.

5. Залізисті.

6. Йодобромні.

7. Кременисті терми.

8. Мишьяковмісні.

9. Радіоактивні.

Дія мінеральних вод на організм надзвичайно складна і залежить від методу застосування, хімічного складу, температури, кількості та інших причин.

Мінеральні води в залежності від глибини формування і циркуляції можуть мати різну температуру: від дуже холодних (0-1ºС) до 200ºС і вище в областях активного вулканізму. На сьогодні прийнято вважати, що температура води сама по собі не може вважатися ознакою мінеральної (лікувальної) води на противагу теоріям, згідно яких всі термальні води мають лікувальні властивості. Проте температура деяким чином впливає на хімічний склад води, і , що особливо важливо, має велике значення в організації лікувального процесу, бо дозволяє використовувати теплові (субтермальні) води з незначним підігріванням, а гарячі (термальні) – без підігрівання. Води з температурою вище 42ºС вимагають часом складного охолоджуючого устаткування, а холодні – спеціального підігрівання. В обох випадках, головним і найскладнішим завданням є збереження їх лікувальних властивостей.

Залежно від температури, мін води поділяють на холодні (температура нижче 20ºС), теплі або слабо термальні (20-35ºС), гарячі або термальні (35-42ºС) і дуже гарячі або високотермальні (більше 42ºС).

Формула

Приймання мінеральних вод всередину призначають при захворюваннях шлунково-кишкового тракту, хвороби нирок, при порушеннях обміну речовин. При підвищеній кислотності застосовують гідрокарбонатні води у теплому вигляді за 1-2 години до споживання їжі; при пониженій кислотності – хлоридно-натрієві в холодному вигляді за 15-30 хвилин перед споживанням їжі. При захворюваннях печінки та жовчних шляхів звичайно рекомендують сульфатно-магнієві води. На Україні найбільшими бальнеологічними курортами є: Трускавець, Мор шин, Миргород, Березівські мінводи.

Дія мінеральних ванн зумовлена їх специфічним складом: вуглекислі ванни викликають поліпшення кровообігу, розширення судин. Надходячи в кров, СО2 безпосередньо впливає на дихальний центр і викликає поглиблення дихання та зменшення кількості дихальних рухів. Кров переноситься на периферію. За рахунок цього полегшується робота серця, пульс стає рідким, артеріальний тиск знижується, підвищується вентиляційна здатність легенів.

Для лікування органів травлення застосовують вуглекислі ванни в санаторії Поляна (Закарпаття).

Фізіологічна дія сірководневих ванн проявляється підвищенням шкірної температури на 0,5-1,0 °С, зниженням збудливості нервової системи, інтенсивним впливом на обмін речовин. Сірководневі води використовуються при захворюваннях серцево-судинної системи, атеросклерозі, запальних захворюваннях суглобів, обмінно-дистрофічних артритах, хворобах шкіри (псоріаз, екзема), ураження нервової системи (радикуліт, неврити). Основні курорти: Сочі-Мицести, Кемері (Латвія), Гарячий ключ (Краснодарський край).

Радіоактивні мінеральні води у вигляді ванни посилюють функцію серцево-судинної системи, функцію органів травлення, підвищують вуглеводневий обмін. Їх рекомендують при неактивній стадії ревматизму, при патології нервової системи, радикулітах, хворобах серця. Основні курорти: П’ятигорськ, Хмільники (Вінницька область).

В Карпатському регіоні відомо близько 70 родовищ мінеральних лікувальних вод, що нараховують приблизно 820 джерел і свердловин. За хімічним складом і лікувальними властивостями тут є води майже всіх відомих типів, багато з них є унікальними. Крім мінеральних вод без специфічних компонентів тут широко представлені вуглекислі, сульфідні, залізисті, миш’яковисті, йодисті та бромисті води, які містять підвищену кількість фармакологічно активних органічних речовин, а також води з підвищеною температурою.

Лікувальні властивості вод без специфічних компонентів визначаються основним йонним складом і загальною мінералізацією. Води цієї бальнеологічної групи, що мають мінералізацію від 2 г/л до міцних розсолів трапляються в різних частинах Закарпатського прогину, а також у Львівській, Івано-Франківській і Чернівецькій областях.

Вуглекислі води зосереджені, в основному, в Закарпатті, поодинокі виходи їх відомі у Львівській, Івано-Франківській областях. За складом це аналоги вод типу Єсентуки, Боржомі, Нарзан та ін.

Джерела сірководневих вод є в Закарпатті (слабосульфідні) та Передкарпатті ( дуже міцні сірководневі води – Немирів, Любінь-Великий, Брусниця та ін.).

Залізисті води Карпатського регіону. Активним їх компонентом є двовалентне залізо, СО2 і мікроелементи.

Виявлення миш’яковистих вод – явище рідкісне. На Україні вони виявлені лише в Закарпатській області (10 джерел). За концентрацією миш’яку вони належать до миш’яковистих міцних і дуже міцних. Наявність в них двовалентного заліза і вуглекислого газу посилює їх лікувальні властивості.

Бромисті та йодисті води найчастіше виводяться глибокими свердловинами при пошуках нафти. Деякі з них, окрім лікувального, мають і промислове значення – для добування брому і йоду.

Типовим представником лікувальних вод з підвищеним вмістом органічних речовин є „Нафтуся” Трускавецького і Східницького родовищ. В Карпатах є також інші родовища вод цього типу, але вони ще детально не досліджені. Води з підвищеною температурою – субтермальні, термальні – є дуже гарячі та надзвичайно гарячі (перегріті), трапляються лише в свердловинах. На Закарпатті відомі джерела кременистих терм – вод з підвищеною температурою і значним вмістом кремнієвої кислоти (більше 0,05 г/л).

3.1. Лікувальні грязі (пелоїди) – торфові, сапропелеві, мулові сульфідні відклади, сопкові утворення, які складаються з мінеральних і органічних речовин та води, пройшли складні перетворення внаслідок фізико-хімічних, хімічних, біохімічних процесів і являють собою однорідну тонко дисперсну пластичну масу, яка відповідно до бальнеологічного висновку спеціально уповноваженої установи придатна для застосування з лікувальною метою.

3.5. Запаси лікувальних грязей (загальні запаси) – кількість лікувальних грязей, які виявлені і підраховані на місці залягання на визначену дату за даними геологічного вивчення відкритих (ідентифікованих) родовищ. У зв’язку з тим, що в покладах лікувальних грязей постійно відбуваються природні процеси приросту грязей та їх деградації, скаламучення й некомпенсованого перевідкладення, можливі пересихання й заводнення, а також фізико-хімічні і біологічні зміни та зміни санітарно-бактеріологічного стану, величина запасів лікувальних грязей родовища може змінюватись у багаторічному періоді та за сезонами року. Але в будь-якому разі якість лікувальних грязей повинна відповідати встановленим для них вимогам(кондиціям).

4.1. Віднесення торфових, сапропелевих, сульфідних, сопкових грязей до категорії лікувальних здійснюється на підставі бальнеологічного висновку спеціально уповноваженої установи, де зазначаються кондиційні показники якості лікувальних грязей на місці їхнього залягання, напрями їх застосування, висновки про умови та терміни регенерації використаних грязей.

5.2. Вимоги, що висуваються до якості лікувальних грязей, передбачають такі нормативні показники:

• мікробіологічні показники, що вказують на придатність грязей до лікувального застосування й забезпечують їхню епідемічну безпеку;

• масова частка вологи, яка визначає ряд фізичних властивостей грязей, у тому числі пластичність та консистенцію, що дає змогу грязі утримуватися на тілі людини і мати високу теплоутримувальну здатність;

• засміченість мінеральними частками чи рослинними залишками, яка погіршує пластичність грязей, а при наявності великих уключень (кристалів, осколків раковин і ін.) викликає опіки;

• ступінь розкладання торфу (відсотку вмісту в ньому рослинних залишків, що розклались), яка визначає величину колоїдального комплексу, високі значення якого дають змогу використовувати торф як лікувальну грязь;

• опір зсуву, що характеризує пластично-в’язкі властивості грязей і, як наслідок, її придатність для грязьових аплікацій.

6.1. Родовища лікувальних грязей, що використовуються з лікувальною метою в Україні, поділяються на 4 основних генетичних (геолого-промислових) типи:

Торфові грязі – болотні відклади (торфи) зі ступенем розкладання понад 40%, переважно органічного складу (більше 50% від сухої речовини), які поширені в зоні надмірного зволоження;

Сапропелеві грязі – мулові відклади переважно прісних водойм, що вміщують у перерахунку на суху речовину більше 10% таких, що в значній мірі розклалися, органічних речовин рослинного й тваринного походження;

Мулові сульфідні (мінеральні) грязі – відклади солоних водойм, що вміщують у перерахунку на суху речовину менше 10% органічних речовин і звичайно збагачені водорозчинними солями й сульфідами;

Сопкові грязі – глинисті утворення, що викидаються з тектонічних тріщин газами й напірними водами, які вміщують звичайно менше 5% органічних речовин, різну кількість водорозчинних солей та інколи сульфіди.

6.2. Лікувальні грязі основних генетичних типів за основними фізико-хімічними показниками, які визначають їхні лікувальні властивості, поділяються на типи й різновиди:

За вмістом водорозчинних солей у грязьовому розчині (у г/дм³) – на прісноводні (менше 1), низько мінералізовані 91-15), середньо мінералізовані (15-35), високо мінералізовані (35-150) і соленасичені (більше 150);

За вмістом сульфідів (FeS у відсотках до природної грязі) – на без сульфідні (менше 0.01), слабо сульфідні (0,01-0,15), середньо сульфідні (0,15-0,50) і сильно сульфідні (більше 0,50);

За зольністю (відсоток на суху речовину) – торфові грязі – на низько зольні (менше 5), середньо зольні (5-20), високо зольні (більше 20); сапропелеві – на низько зольні (менше 30), середньо зольні (30-60), високо зольні (60-90); мулові мінеральні (сульфідні) і сопкові грязі всі є високо зольними, із зольністю більше 90 і більше 95% відповідно;

За реакцією середовища (рН) – на сильно кислі (менше 2,5), кислі (2,5-5,0), слабо кислі (5,0-7,0), слабо лужні (7,0-9,0) і лужні (більше 9,0).

Таблиця 5.1. Вимоги до лікувальних грязей, підготовлених до процедур

Показник	Розмірність	Норма для грязей
		торфових	сапропелевих	мулових мінеральних (сульфідних)	сопкових
1. Масова частка вологи	%	40-85	60-90	25-75	40-80
2. Засміченість частками розміром більше 0,25·10-3 м	% від природн. речовини	не більше 2	не більше 2	не більше 3	не більше 3
3. Засміченість частками розміром більше 5,0·10-3 м	% від природн. речовини	відсутність	відсутність	відсутність	відсутність
4. Ступінь розкладу (для торфових грязей)	% від орган. речовин	не нижче 40	-	-	-
5. Опір зсуву	Па	150-1200	50-750	150-1200	150-1200
6. Мікробіологічні показники а) загальне мікробне число ЗМЧ)	КУО/г	500000
б) титр лактопозитивних кишкових паличок, не нижче	КУО/ 10г	10
в) титр клостридій, не нижче	КУО/ 0,1г	0,1
г) патогенні стафілококи	КУО/ 10г	відсутність
г) синьо гнійна паличка (Pseudomonas aeruginosa)	КУО/ 10г	відсутність
д) термостабільні кишкові палички (фекальні колі форми)	КУО/ 10г	відсутність
е) ентерококи	КУО/ 10г	відсутність
є) індекс бактерицидності пелоїдів (ІБП)	%	1-100

Курорти України

Алупка. Приморський кліматичний курорт Автономної республіки Крим, 15 км від Ялти на схилах гір південного берегу Криму. Літо спекотне (t липня +24ºС), осінь тепла, середня температура зими – +5ºС. Багато сонячних ясних днів. Є санаторії для дорослих і дітей, що хворі різними формами туберкульозу.

Алушта. Кліматичний приморський передгірний курорт середземноморського типу в Криму, 50 км від Сімферополя і 43 км від Ялти, в долині на березі Чорного моря. Літо спекотне (t липня +23ºС), зима м’яка (+3ºС), осінь тепла. Клімат порівняно сухий. Температура води в морі у червні 18-19ºС, липні, серпні, вересні – 22-22,7 ºС. Є санаторії, курортна клініка, пансіонати.

Аркадія. Приморський бальнеокліматичний і грязевий курорт Одеси. Клімат відзначається поєднанням рис степового і морського, м’якістю, великою кількістю сонячних днів. Зима м’яка (t січня 1,5-2ºС), літо тепле (t липня 20-23ºС), осінь тепліша за весну. Застосовується талассотерапія і морська вода для ванн. Приморські пляжі з дрібним піском, який прогрівається на глибину 2-3 см. До 35-55ºС. Кращий період для купання – з червня по серпень. Багато санаторіїв різного профілю і курортна поліклініка.

Бердянськ. Грязевий і кліматичний приморський рівнинний курорт степової зони на північному березі Азовського моря в Запорізькій області, 5 км від Бердянська. Літо спекотне, сухе (t липня 24ºС), зима помірно м’яка (t січня –4ºС). На курорті багато соляних озер. З бальнеотерапевтичною метою використовується мулова грязь озера Червоне.

Формула хімічного складу ропи:

На березі моря великий дрібнозернистий піщаний пляж, що полого переходить в морське дно. Санаторії для дорослих, дітей. Широко застосовується виноградолікування, таласотерапія.

Березовські мінводи. Бальнеотерапевтичний курорт степової зони на висоті 175 м над р.м., 25 км від Харкова на схилах Березовської балки, у великому листяному парку. Літо тепле (температура червня +20ºС), переважає малохмарна спекотна і суха погода, зима м’яка (t січня –7ºС). Мінеральне джерело слабо мінералізованої гідрокарбонатно-кальцієво-натрієво-магнієві води, що містять залізо. На курорті є лікувальний торф, питтєві джерела.

Ворохта. Кліматичний низькогірний курорт лісової зони на висоті 800-850 м над р. м. в Івано-Франківській області, долина річки Прут (північний схил Карпат), зона хвойних лісів. Літо помірно тепле (t липня +15ºС), зима м’яка (t січня –6ºС). амплітуда температурних коливань значна (від +34 до -33 ºС).

Саки. Грязевий приморський курорт степової зони Автономної республіки Крим, 44 км від Сімферополя. Крім грязей, використовується термальна хлоридна натрієва вода.

Святогорськ. Кліматичний лісовий курорт Донецької області, на високому березі річки Сіверський Донець у хвойно-листяному лісі. Річкові купелі.

Симеїз. Кліматичний приморський курорт Республіки Крим, 22 км від Ялти, між горами.

Слав’янськ. Грязевий рівниний курорт степової зони (60-80 м над р. м.) на околиці Слав’янська Донецької області серед хвойно-листяного масиву лісу. Соляно-грязьові озера.

Старий Крим. Кліматичний передгірний курорт степової зони (500 м над р. м.), 25 км від Феодосії. Санаторії для хворих з активними формами туберкульозу легень.

Трускавець. Бальнеотерапевтичний, переважно питтєвий курорт. 13 різних вод, з них 7 для пиття, решта – для ванн. Урологічні захворювання, захворювання печінки, жовчних шляхів, шлунково-кишкового тракту.

Феодосія. Кліматичний і бальнеотерапевтичний курорт, 120 км від Сімферополя. Мінеральна вода „Феодосія” для пиття. Привізна грязь.

Хмільник. Бальнеотерапевтичний рівнинний курорт, 65 км від Вінниці. Мінводи родонові, використовуються для ванн.

. Кліматичний курорт, 20 км від Одеси. Є санаторії для хворих на туберкульоз легень і кісток.

Ялта. Кліматичний приморський передгірний курорт.

Яремче. Кліматичний низькогірний курорт. Санаторії для лікування хворих на туберкульоз легень.

Немирів. Бальнеотерапевтичний рівнинний курорт. Висота над р. м. 220 м. Яворівський район Львівської області. У мішаному хвойно-листяному лісі. Мін води для ванн. Застосування лікувального торфу.

Печера. Кліматичний рівнинний курорт лісової зони Вінницької області в листяному парку на березі р. Пд. Буг. Кліматолікування. Санаторії для дорослих, що хворі кістковим туберкульозом.

Поляна. Бальнеотерапевтичний передгірний курорт лісової зони (320 м над р. м.). 9 км від Сваляви в долині між горами, у хвойно-листяному лісі. Мінводи вуглекислі гідрокарбонатно-натрієві використовуються для пиття і ванн.

Пуща-Водиця. Кліматичний рівнинний курорт лісової зони (150 м над р. м.), 20 км від Києва, в масиві хвойного лісу. Санаторії для хворих на туберкульоз легень.

Рай-Єланівка. Бальнеотерапевтичний рівнинний курорт степової зони в Харківській області, 20 км від Харкова у великому листяному лісопарку.

Лебедівка. Кліматичний приморський і грязевий курорт степової зони, 40 км від Білгород-Дністровського. Літо дуже тепле (22), зима помірно м’яка (-3). Для лікування використовується грязь лиману, морські купання, санаторії для дорослих і дітей.

Любінь-Великий. Бальнеотерапевтичний рівнинний курорт лісової зони. 275 м над р. м. 28 км від Львова, в листяному парку. Літо тепле (18,5), зима м’яка (-4). Є декілька слабомінералізованих джерел сірководневих мін вод, що використовуються для ванн і пиття. Великі запаси торф’яної грязі.

Миргород. Бальнеотерапевтичний питтєвий і грязевий рівнинний курорт лісостепової зони в Полтавській області, 3 км від Миргорода, в долині ріки Хорол. Більша частина курорту зайнята парком і луками. Літо тепле (20), малохмарне, зима м’яка (-7). Є декілька мінеральних джерел зі слабомінералізованою хлоридно-натрієвою водою і лікувальний торф. Воду п’ють і приймають ванни.

Моршин. Бальнеотерапевтичний курорт в лісах передгір’я Карпат. М’який, вологий клімат. Літо тепле (18), зима м’яка (-4). Декілька джерел хлоридно-сульфатно-натрієво-магнієвих вод. Використовуються для ванн і для пиття. Застосовують торфяні грязі та озокерит.

Гопрі. Грязевий приморський рівнинний курорт степової зони. 18 км від Херсону, на лівому березі ріки Конки, в листяному парку. Літо спекотне (липень +23) з максимальною температурою до +40, зима м’яка (січень -3) з похмурою погодою. Мулова лужна грязь і ропа озера Гопрі. Санаторії для дорослих, грязелікування.

Гурзуф. Кліматичний приморський курорт середземноморського типу на Південному березі Криму. 16 км від Ялти, у великому парку із хвойно тропічною рослинністю. Пляжі, санаторії для дорослих.

Євпаторія. Кліматичний приморський і грязевий курорт степової зони на заході Криму на березі мілководної євпаторійської бухти, 65 км від Сімферополя. В кліматі поєднуються тенденції теплого морського і степового, помірно вологого, без різких коливань температури. Літо спекотне (липень +23), зима м’яка (січень -1), вітряна і хмарна. Температура води в кінці травня 17-18, у червні-вересні – 21-25. Є солоні озера – лимани. Використовується мулова грязь і ропи Великого Отар-Мойпакського озера, виведена свердловина термальної хлоридно-натрієвої води „Мойпаки”, що використовується для ванн і пиття. Чисельні дитячі санаторії та санаторії для дорослих.

Маріуполь. Приморський кліматичний і грязевий курорт степової зони на висоті 15 м над р. м. в Донецькій області, на березі Азовського моря. Санаторії для дорослих та дітей.

Затока. Кліматичний приморський курорт степової зони Одеської області на півострові між Чорним морем, Дністровським і Шаболатським лиманами. Літо спекотне (липень +22), зима м’яка. Широкий пляж, протяжністю 2,5 км. Дитячий санаторій для хворих кістково-суглобним туберкульозом.

Кирилівка. Кліматичний і грязевий приморський курорт степової зони (10 м над р. м.)в Запорізькій області на стрімкому березі Азовського моря і Утлюгського лиману. Санаторій, грязелікувальниця.

Кримське примор’я. Кліматичний приморський курорт степової зони, 29 км від Феодосії, на південно-східному березі Криму. Літо дуже тепле (26) із переважанням малохмарної спекотної, зима м’яка (січень -2), осінь тепла, малохмарна. Кліматолікування, купання. Пляжі, санаторії.

Куяльник. Грязевий приморський курорт степової зони, 9 км від Одеси, на правому березі Куяльницького лиману. Широкий піщаний пляж. Літо спекотне (23) із переважанням малохмарної спекотної, зима м’яка (січень -4), осінь тепла, малохмарна. Найбільші запаси лікувальних грязей, використовується хлоридно-натрієво-магнієва ропа. Санаторій для дорослих, курортна поліклініка.