Розділ 3. Рекреаційні навантаження та рекреаційна ємність

1. Механізм зміни лісового біогеоценозу під впливом рекреаційних навантажень.

2. стадії рекреаційної дигресії лісу.

3. Методи визначення рекреаційних навантажень.

4. Рекреаційна ємність лісових територій.

Значне зростання ролі рекреаційних лісів ставить перед робітниками лісової галузі, науки, перед рядом проектних організацій багато питань. Що визначають систему заходів із підготування лісових територій для приймання відпочиваючих. Важливе значення для розробки такої системи заходів мають величини рекреаційних навантажень на природні комплекси, окремі комплекси, функціональні зони, лісові урочища і масиви в цілому, а також величина рекреаційної ємності регіонів, що обстежуються.

Для визначення межі стійкості екосистеми необхідний аналіз механізму змін, що відбуваються у ній під впливом рекреаційного використання.

Лісовий біогеоценоз – складний живий організм, функціонування якого базується на стійкості вироблених зв’язків харчування чи трофічних зв’язках між всіма його компонентами.

Автотрофні зелені рослини ростуть і розвиваються завдяки сонячній енергії. Величезна маса деревних і трав’яних рослин - продуцентів є кормом рослиноїдним хижакам (дрібні ссавці та птахи). Вони. В свою чергу, є їжею для інших тварин – дрібних чи великих хижаків.

Якщо врахувати важливе місце шкідників у споживанні рослинної речовини, очевидним є значення комахоїдних птахів, що відіграють головну роль у підтриманні біологічної рівноваги у лісовому співтоваристві. Відмирання продуцентів та консументів є початком процесу повернення у грунт органічних речовин, утворюючи лісову підстилку. Нею живляться сапрофаги, розкладаючи на комплексні органічні похідні. Вони засвоюються ґрунтовими грибами-актиноміцетами і бактеріями – мікроскопічними сапрофітами, які служать для утворення простих мінеральних сполук. Що використовуються для асиміляції.

Одна із суттєвих функцій ґрунтової флори – дихання, яке трансформує частину комплексних вуглеводневих сполук у вуглекислоту, необхідну для фотосинтезу рослин. Грунтові організми відновлюють такі біогенні елементи, як азот, фосфор, сірка, кальцій, калій та ін., які потім використовуються для побудови живої речовини. Тому грунт є акумулятором „будівельних матеріалів” для рослин. Порушення рівноваги у будь-якій ланці БГЦ спричиняє порушення рівноваги всієї системи, до втрати нею стійкості та до повного розпаду.

Рекреаційна діяльність по-різному впливає на лісовий БГЦ. Присутність навіть однієї людини не минає для лісу безслідно:

• збирання грибів, ягід, квітів підриває самовідновлення ряду видів рослин;

• -вогнище на 5-7 років повністю знеживлює цей клаптик землі;

• шум відлякує птахів і ссавців, заважає тваринам вирощувати потомство;

• обломування гілок, засічки на стовбурах та інші механічні пошкодження сприяють зараженню рослин комахами-шкідниками.

Головний чинник впливу людини на ліс – просте ходіння по ньому, в результаті чого витоптується трава, гине молодий підріст, псується підстилка. Вплив однієї чи кількох людей ззовні непомітний, бо природа скоро відновлюється. Однак при масовому напливі відпочиваючих процеси відновлення „не встигають” за процесами руйнування і відбувається витіснення корінних видів рослинами, стійкішими до рекреаційного навантаження – рудеральними. Втрата стійкості відбувається внаслідок зміни всіх компонентів БГЦ:

• збільшується щільність верхнього горизонту грунту, що погіршує структуру, змінює вологість, збільшує об’ємну вагу, зменшує водопроникність і пористість;

• зникнення пористості спричиняє зниження фільтрації і різко порушуються хімічні та біологічні процеси в грунті.

Зміна фізичних властивостей грунту спричиняє зменшення в кілька разів площу живлення дорослих дерев. При цьому всмоктуючи корені поширюються в ширину і піднімаються вище до поверхні грунту, де є вищою ймовірність їх механічного пошкодження.

Дерева із пошкодженою кореневою системою і з механічними пошкодженнями стовбура швидко заселяються шкідниками. Їх потрібно видаляти санітарними рубаннями. Водночас, санітарні рубання, випадання сухостою, рубання туристами спричиняють збільшення освітлення під наметом лісу, викликаючи заміну лісових трав лучними, задерніння грунту.

Окрім змін фізичних властивостей грунту, відбувається ущільнення подрібнення і руйнування підстилки. Зникає най пухкіший і найзаселеніший мікроорганізмами та ґрунтовою фауною верхній шар, зменшується наступний, ферментативний, який складається із напіврозкладених рослинних решток. Ці зміни, безперечно, мають негативне значення для кругообігу біогенних елементів у лісі.

Внаслідок зрідження лісових насаджень зменшується кількість опаду – зменшується кількість підстилки – зовсім зникає підстилка. Це ключова подія у загальному ланцюгу змін БГЦ під рекреаційним впливом. Вона безпосередньо впливає на структуру трав’яного покриву, деревний підріст, ґрунтову флору і фауну.

Лучні види завдяки будові своїх кореневих систем спричиняють задерніння грунту, що призводить до відмирання підросту. Зупиняється самовідновлення деревостану.

Стаття, с. 247.

Зараз гостро стоїть питання охорони рекреаційних туристичних ресурсів, більша частина з яких використовується стихійно, нерегламентовано, без врахування допустимих навантажень. Заходи. Що здійснюються в цій сфері, мають епізодичний характер, неефективні та, здебільшого, переслідують комерційну мету (збирання грошей). Як наслідок, рекреаційні об’єкти поступово втрачають цінні рекреаційні властивості. Для їх відновлення і збереження необхідний комплекс заходів , проведення яких неможливе без виявлення рекреаційних можливостей окремих ресурсів (рекреаційного потенціалу).

Рекреаційні ресурси мають певну рекреаційну ємність – здатність одночасно задовольняти потреби певної кількості людей і при цьому відповідати певним екологічним нормативам щодо змін природних ресурсів.

Рекреаційна ємність (РЄ) – кількість людей на одиницю площі за одиницю часу.

Показники величини рекреаційних навантажень дають можливість оцінити ступінь рекреаційного використання окремих територій і є одним з основних критеріїв при здійсненні функціонального зонування, визначення об’ємів рекреаційного облаштування і деяких інших заходів. За рекреаційною ємністю можна визначити рекреаційні ресурси досліджуваних територій.

Щоб визначити на практиці, до початку туристичного сезону проводиться фізико-географічний опис виділених територій. Враховують :

- кут нахилу поверхні,

- склад порід,

- характер зволоження,

- особливості грунтово-рослинного покриву на незмінених ділянках та на дегресивних.

Облік рекреантів проводять у робочі та вихідні дні.

Допустиме рекреаційне навантаження (те, що не викликає незворотніх змін) визначається: 1) кількістю рекреантів на одиницю площі; 2) часом їх перебування; 3) видом відпочинку. Рекреаційне навантаження вимірюють кожну годину спостережень (люд.-год./га).

Середню одночасну щільність рекреантів визначаємо за формулою:

Д год. – середня одночасна щільність рекреантів впродовж години (люд./га);

Д і – і-та одночасна щільність рекреантів (люд./га);

т і – час перебування і-ї щільності рекреантів, хв.;

60 – сумарний час спостереження, хв.

Рекреаційне навантаження вказує середню кількість рекреантів протягом години:

Середньогодинне навантаження за весь день:

Сумарне навантаження за добу:

Середньодобове навантаження:

Сумарне річне рекреаційне навантаження:

Середнє рекреаційне навантаження для всіх стадій рекреації дигресії:

Після закінчення туристичного сезону необхідно виявити зміни, що відбулися на ділянках з різними стадіями рекреаційної дигресії. Ті, що до початку наступного туристичного сезону повернуться практично до початкового стану, вважаються з допустимим рекреаційним навантаженням.

Величину річного рекреаційного навантаження на оптимальній стадії рекреаційної дигресії приймаємо за РЄ для всієї досліджуваної території. На практиці доцільніше використовувати середньодобову РЄ (середньодобове рекреаційне навантаження) на оптимальній стадії.

Звідси РП (рекреаційний потенціал)

Перевантажені ділянки необхідні на деякий час виключити із рекреаційного користування.

4. Преображ., Веденин, с. 35 – 43.

При розрахунку рекреаційних балансів країни чи міста, при проектуванні місць відпочинку доводиться вирішувати скільки виділити земель для організації відпочинку.

Ємність – величина, що визначається кількістю людей, що потребують відпочинку на природі, помноженою на площу, необхідну для кожного з них для задоволення рекреаційних потреб.

РЄ природних комплексів визначається двома властивостями:

• територіальною психофізичною комфортністю;

• стійкістю проти рекреаційного впливу.

Територіальна психофізична комфортність характеризує можливість одночасного проведення на заданій площі яких-небудь рекреаційних занять деякою кількістю людей без порушення психофізичних і гігієнічних умов проведення цих занять для кожного з них. Це залежить і від виду рекреаційних занять(спорт, ігри об’єднують більшу кількість людей, ніж тихі прогулянки.

На ємність впливає і ступінь рухомості занять. Низька рухливість (пляж, пікніки) займає ділянку на довгий час, тому менше відвідувачів, більша рухливість (гриби, ягоди) – чинник змінності.

Підвищена комфортність лісу приваблює, зростає ємність. Але ємність визначається не лише потребами людей, але і ступенем стійкості природної системи.

Рекреаційна ємність лісопарку – сукупність рекреаційного навантаження на всі ділянки, що спричиняє до певної стадії дигресії.

Загальна рекреаційна ємність є сумою ємностей зон тихого і активного відпочинку.

До впливу літньої рекреації приєднується і зимова. Ущільнення снігу спричиняє збільшення його теплопровідності та промерзанню грунту, яке може збільшитися у 3 рази порівняно із невитоптаними.

На лижних схилах сніг переноситься вниз , швидше топиться навесні, збільшується ерозія. Змінюється кислотність. На лижних трасах механічно пошкоджується і гине підріст та підлісок. Якщо зберігається, то змінює свою форму – галузиться, стелиться. На лижних схилах в травяному покриві зникають ефемероїди (мають підсніжний розвиток). Починають переважати однорічники.

Весняний період характеризується витоптуванням великої площі біля стежок. Оскільки вони сильно розмокають. Восени грибники часто проникають у ті частини лісу, де звичайні рекреанти не потрапляють.

2. Отже, рекреаційна діяльність порушує зв’язки між компонентами лісового БГЦ, який втрачає стійкість. Замінюються корінні БГЦ похідними, другорядними. Такі зміни потребують різного часу, залежно від стійкості корінного БГЦ. Похідний БГЦ знаходиться у більшій рівновазі з існуючим рекреаційним навантаженням, але гарантій нема.

Оскільки ліс в процесі сукцесії під впливом рекреаційного використання проходить ряд характерних станів . можна виділити окремі стадії рекреаційної дигресії, що дозволить визначити межі стійкості корінного БГЦ – допустимі навантаження як для самого корінного БГЦ, так і для похідних з метою використання їх в паркових і лісопаркових господарствах.

І стадія – непорушена, пружна під ногами підстилка із повним набором характерних для даного типу лісу трав’яних видів, багаточисельним деревним підростом.

ІІ стадія – з’являються стежки, займають менше 5 % площі. Починається витоптування підстилки і проникнення узлісних видів під намет лісу.

ІІІ стадія – витоптані площі складають 10-15% площі. Потужність підстилки зменшується. Зріджується покрив, зменшується підлісок, підріст, що спричиняє збільшення кількості лучних видів і, навіть, бур’янові. Майже нема паростків головних порід.

ІV стадія – лісовий БГЦ набуває своєрідної структури, яка полягає у чергуванні куртин підросту і підліску, обмеженех галявинами і стежками. На галявинах повністю руйнується підстилка, розростаються лучні види, відбувається задерніння. Підріст лише під куртинами, життєвість низька. Витоптані ділянки – 15-30 %.

V стадія – витоптані площі – 40-100%. Значна площа без рослинності. Помітні лише її плями, фрагменти бур’янів та однорічників. Підріст майже повністю відсутній. Висока освітленість. Дорослі дерева є або хворими, або з механічними пошкодженнями, корені оголені та виступають на поверхню.

Допустиме рекреаційне навантаження відповідає верхній межі другої стадії. В таких лісах ще не регулюють відвідування і не проводять ніяких значних робіт із рекреаційного облаштування.

Максимально допустиме рекреаційне навантаження відповідає верхній межі третьої стадії, при якій лісові екосистеми ще здатні до самовідновлення, але із втратою деяких несуттєвих компонентів (зрідження підросту, збіднення трав’яного різноманіття). Заходи спрямовані на деяке регулювання відвідувачів і підвищення облаштування.

Гинення підросту і втрата фітоценозом здатності самовідновлюватися при незмінних рекреаційних навантаженнях відбувається між ІІІ та ІV стадіями. Це є межа стійкості БГЦ. Встановлення цієї межі має велике практичне значення для визначення допустимих рекреаційних навантажень і створення оптимального ландшафту лісопаркових територій.

На ІV-й стадії відновлення природного комплексу неможливе без значних обмежувальних і лісовідновлювальних заходів. Рекреаційні навантаження, що спричиняють цю стадію, є небезпечними, а верхня межа – критичною.

Рекреаційні навантаження, що призводять до V стадії, вважаються катастрофічними. Зміни незворотні. Вони вимагають значних робіт і заходів.