3. Матеріали для звіту.

3.1 Розрахунково-пояснювальна записка.

3.2 Графічна частина, яка розташовується за змістом записки.

3.2 Оперативний план пожежогасіння.

Термін здачі роботи на перевірку: "____"_____________20___ р.

Викладач: _____________________________________________________

Дата видачі завдання: "___"______________20__ р.

Вступ

В Україні з проголошенням її незалежності, попри всі перехідні процеси становлення держави, проблемам гасіння пожеж і рятуванню людей приділяється достатньо багато уваги.

На сьогоднішній день можна говорити про те, що з кожним днем у нашій країні все більшого розвитку набуває промисловість. Для людини сучасний технологічний процес стало важче контролювати. Використання нових матеріалів та речовин, що характеризуються пожежонебезпечними та вибухонебезпечними властивостями значно підвищило небезпеку виробництва.

Вирішуючи дану проблему органи влади розробили та видали ряд документів: закони, нормативні акти, державні будівельні норми, відомчі будівельні норми, технічні умови та правила, тощо.

Аналіз пожеж показує, що значна частина пожеж розвивається і приймає значні розміри через недоліки в організації управління силами і засобами на пожежі.

Пожежна тактика вивчає особливості розвитку пожежі, загальні принципи організації та ведення бойових дій. Також розробляє найбільш доцільні способи і прийоми оперативних дій підрозділів, нових вогнегасних речовин, важливі положення та правила, враховуючи, які КГП приймає обґрунтовані рішення. Вже недостатньо погасити пожежу, а необхідно погасити якомога скоріше, з найменшою затратою і збитком. Для цього необхідно попередньо планувати оперативні дії, тобто розробляти оперативні плани пожежогасіння. Призначення таких планів – допомагати КГП швидко зорієнтуватись в обстановці, правильно визначити ВНОД, а також ряд інших задач.

В даній курсовій роботі розглядається гасіння пожежі на елеваторі. Для цього необхідно знати будову, призначення, технологічний процес та пожежне навантаження елеваторів.

Елеватори призначені для очищення та зберігання зерна. За своїм призначенням бувають хлібоприймайльні, портові та промислові. Вони складаються з відділення для приймання зерна з автомобільного, залізничного та водного транспорту, робочої вежі та силосного корпусу для його зберігання.

Найбільш висока частина елеватора - робоча вежа, що досягає 60-65 м та більше, в якій зосереджено транспортне і технічне обладнання для обробки зерна, подачі його в силоси та видачі споживачам.

Технологія обробки зерна на елеваторах така: з транспортних засобів зерно поступає у приймальний бункер, а з нього - у нижні головки норії (вертикальні зернопідіймачі), які підіймають його у верхню частину робочої башти, де воно зважується та самопливом металевими трубами подається на очищення. Після очищення зерно поступає у нижні головки норії та подається, при необхідності, на сушіння, а потім безпосередньо у силоси для зберігання. Силосні корпуси розміщують по обидва боки робочої вежі на хлібоприймальних елеваторах або з одного боку, якщо робоча вежа поєднана з млино-круп`яним підприємством.

Силосні корпуси складаються з окремих силосів круглої, квадратної або іншої форми. Їх завантажують через верхні люки з допомогою стрічкових транспортерів, розташованих у надсилосній галереї, яка поєднується з робочою вежею. Розвантаження силосів здійснюється через випускні отвори, розташовані у днищі кожного силосу та обладнанні засувною арматурою. Зерно із силосів самопливом поступає на стрічні транспортери, що розташовані в підсилосному приміщенні, та подається у нижні головки норії робочої башти, а потім подається безпосередньо на відвантаження або на зернопереробне підприємство.

За останній час елеватори будують тільки типові із залізобетонних конструкцій. Силосні банки бувають круглі діаметром від 3 до 12 м або квадратні перетином 6 х 6 м. Висота силосного корпусу досягає 25-40 м.

Сучасні елеватори - підприємства повністю механізовані з диспетчерським автоматизованим управлінням усіма механізмами технологічного процесу, місткість яких складає 25-100 тисяч тон та більше. В окремих районах ще експлуатуються старі елеватори, особливо на хлібоприймальних пунктах, які збудовані з деревини, зовнішні стіни яких обшиті металевими та азбоцементними листами.

Для пожежогасіння у сходових клітках влаштовують внутрішні пожежні водопроводи з насосами - підвищувачами тиску води. Із зовнішнього боку робочої вежі та на кожному силосному корпусі влаштовують стаціонарні пожежі драбини, що служать другим евакуаційним шляхом для обслуговуючого персонала в умовах пожеж.

На сучасних елеваторах основним спалимим навантаженням є зерно, зерновий та борошняний пил, транспортні стрічки та спалимі елементи обладнання і окремі конструкції будинків. Зерно за нормальних умов займається та горить погано. Вогонь масою зерна розповсюджується повільно і тільки тоді, коли у ньому є залишки соломи. Швидкість горіння зерна у потоці повітря під час роботи технологічного обладнання значно зростає.

Оскільки даний об’єкт характеризується складним технологічним процесом, який створює велику пожежну небезпеку, то на нього в обов’язковому порядку повинен розроблятися оперативний план пожежогасіння.