8.1.3. Типи файлів

Раніше ОС підтримували файли різної спеціалізованої структури. Сьогодні є тенденція взагалі не контролювати на рівні ОС структуру файла, відображаючи кожен файл простою послідовністю байтів. У цьому разі застосування, які працюють із файлами, самі визначають їхній формат.

Такий спрощений підхід справедливий не для всіх файлів. Є спеціальні файли, що їх операційна система інтерпретує особливим чином. Структуру таких файлів ОС підтримує відповідно до тих задач, які з їхньою допомогою розв’язуються.

Ще однією категорією файлів є виконувані файли. Хоч їх звичацно не розглядають разом зі спеціальними файлами, вони мають жорстко заданий формат, який розпізнає операційна система. Часто буває так, що ОС може працювати із виконуваними файлами різних форматів.

Ще одним варіантом класифікації є поділ на файли із прямим і послідовним доступом. Файли із прямим доступом дають змогу вільно переходити до будь-якої позиції у файлі, використовуючи для цього поняття покажчика поточної позиції файла (seek pointer), що може переміщатися у будь-якому напрямку за допомогою відповідних системних викликів. Файли із послідовним доступом можуть бути зчитані тільки послідовно, із початку в кінець. Сучасні ОС звичайно розглядають усі файли як файли із прямим доступом.

8.1.4. Імена файлів

Важливою складовою роботи із файлами є організація доступу до них за іменем. Різні системи висувають різні вимоги до імен файлів. Так, у деяких системах імена є чутливими до регістра (myfile.txt і MYFILE.TXT будуть різними іменами), а в інших – ні.

Операційна система може розрізняти окремі частини імені файла. Кілька останніх символів імені (звичайно відокремлені від інших символів крапкою) у деяких системах називають розширенням файла, яке може характеризувати його тип. В інших системах обов’язкове розширення не виділяють, при цьому деякі програми можуть, однак, розпізнавати потрібні їм файли за розширенням (наприклад, компілятор С може розраховувати на те, що вихідні файли програм матимуть розширення .с).

Важливою характеристикою файлової системи є максимальна довжина імені файла. У минулому багато ОС різним чином обмежували довжину імен файлів. Широко відоме було обмеження на 8 символів у імені файла і 3 – у розширенні, присутнє у файловій системі FAT до появи Windows 95. Сьогодні стандартним значенням максимальної довжини імені файла є 255 символів.

8. 2. Організація інформації у файловій системі

У сучасній ОС файли у файловій системі прийнято зберігати одним невпорядкованим списком (зазначимо, що можливі винятки, наприклад, для вбудованих систем). Десятки гігабайтів даних, що зберігаються зараз на дисках, вимагають упорядкування, файли, в яких перебувають ці дані, мають бути ефективно організовані. Підходи, що були запропоновані для вирішення цього завдання, наведено нижче.

8.2.1. Розділи

Перед тим, як розглянути підходи до організації інформації безпосередньо у файловій системі, зупинимося на тому, як організовують дисковий простір для розміщення на ньому файлової системи, і введемо поняття розділу. Розділи реалізують логічне відображення фізичного диска.

Розділ (partition) – частина фізичного дискового простору, що призначена для розміщення на ній структури однієї файлової системи і з логічної точки зору розглядається як єдине ціле.

Розділ – це логічний пристрій, що з погляду ОС функціонує як окремий диск. Такий пристрій може відповідати всьому фізичному диску (у цьому разі кажуть, що диск містить один розділ); найчастіше він відповідає частині диска (таку частину ще називають фізичним розділом); буває й так, що подібні логічні пристрої поєднують кілька фізичних розділів, що перебувають, можливо, на різних дисках (такі пристрої ще називають логічними томами –logical volumes).

Кожний розділ може мати свою файлову систему (і, можливо, використовуватися різними ОС). Для поділу дискового простору на розділи використовують спеціальну утиліту, яку часто називають fdisk. Для генерації файлової системи на розділи потрібно використати операцію високорівневого форматування диска. У деяких ОС під томом (volume) розуміють розділ із встановленою на ньому файловою системою.

Реалізація розділів дає змогу відокремити логічне відображення дискового простору від фізичного і підвищує гнучкість використання файлових систем.