Прес-конференції

Коли Вілл Моєрз був прес-секретарем Білого дому, ось як він описав свої дуелі з репортерами на прес-брифінгах: «Вони витягають з мене все доти, доки не залишається нічого, про що я б хотів іще розповісти».

Так само, як і брифінги Моєрза, більшість прес-конференцій — це напружена розмова, яку контролює герой. Існує чимало способів проводити прес-конференцію за стратегією Річарда Ніксона — так, наче її й не було взагалі. Герой може досить довго говорити про неістотні речі, відтягуючи таким чином час доги, доки він не закінчиться. Також герої можуть уникати прямих відповідей на запитання:

Запитання: Чому новий автобусний маршрут не охоплює «чорні» квартали?

Відповідь: Багато чорних лідерів було поінформовано щодо цього плану. Власне, ми обговорювали його з мешканцями усіх районів міста...

Герої можуть уникати додаткових запитань, позбавляючи репортерів будь-якої можливості піймати їх на слові. Вони можуть навіть домовитися зі своїми знайомими репортерами про те, щоб ті ставили вигідні їм запитання, і відповідати виключно на них.

Робота репортера полягає у тому, щоб пробиватися. Не кожен сюжет є вотергейтським скандалом, так само як і не кожен політик є Річардом Ніксоном. Немає потреби у грубості і параної, проте репортер повинен бути досить наполегливим і впертим, щоб узяти на себе контроль над прес-конференцією. Це вимагає того, щоб стояти і ставити сильним і переконливим голосом будь-які потрібні репортерові запитання. Може виникнути потреба повторити запитання, якщо герой спробує відійти від нього чи змінити тему, або ж навіть, якщо це можливо, припинити розтягування героєм часу і маніпулювання журналістами. Репортер, який добре підготувався і відкинув свою сором’язливість, може стати головним на прес-конференції.

Звісно, найкращий спосіб для репортера — уникнути того, щоб його під час прес-конференції ігнорували, — це дотримуватися формату прес-конференції, а потрібні теми зачепити в ексклюзивному інтерв’ю після неї. Якщо є можливість, можна провести таке інтерв’ю перед прес-конференцією — навіщо ділитися плодами своєї праці з іншими конкурентами?

Прес-конференції, так само як і промови, щедрі на синхрони. Репортери роблять із них головним чином синхрони і коментарі.

Кампанії

Спілкування з людьми, необхідне для перемоги на виборах, є джерелом новин. Кампанії все частіше перетворюються на медіа-події. За допомогою візиту до торгового центру кандидат може привернути до себе сотні виборців, але якщо там будуть радіо- чи телевізійні репортери, цей кандидат може привернути увагу багатьох тисяч.

Репортери у цій ситуації виступають у ролі людей, які мають встановлювати баланс, тож їхнім першим обов’язком є зберігати об’єктивність (див.: Розділ 19. Закон і етика).

Під час виборів досить часто з’являються гарячі історії, чергової порції яких потім доводиться чекати протягом двох чи чотирьох років. Репортери повинні бути готовими до них. Журналісти на багатьох станціях готуються до цього, збираючи від початку кампанії різні публікації про кандидатів, прес-релізи, меморандуми та газетні статті. Репортер, якого призначили спостерігати за кандидатом, може прочитати ці матеріали і таким чином бути готовим до виявлення непослідовностей, невпевненості чи навіть раптових свіжих ідей.

Кандидати рідко дають у своїх промовах щось «гаряченьке». Вони завчили, що офіційна позиція — детальна пропозиція податкової реформи, проект бюджету — може відвернути стільки ж виборців, скільки й привернути. Тож політичних репортерів тримають на незмінній дієті щедрих обіцянок допомогти всім і нікого не скривдити, приправлених банальними заявами про порядність виборців і міцність нашої демократії. Ці заяви потрібно маркувати «не новина» і тримати подалі від синхронів.

Неправильно

Коли я опинюся у Вашингтоні, я зроблю все для того, щоб якнайкраще представляти чудових мешканців цього прекрасного міста і підтримувати принципи, на яких базується наша нація.

Правило: якщо якісь слова могли б бути сказані будь-яким із кандидатів, це напевне не можна вважати новиною. Новина — це проблема, напад, суперечність і будь-які очевидні знаки того, чого варто очікувати від цих людей, якщо їх оберуть. Якщо кандидат не порушує жодних проблемних питань, це повинен зробити репортер.

Кандидатів потрібно просити відповісти на закиди опонента, їм потрібно ставити питання про головні проблеми, а будь-які нечіткі чи незрозумілі аспекти їхніх позицій потрібно роз’яснювати. Треба висвітлювати все, що торкається людей. Для того щоб записати щось суттєве, репортерам знадобиться вдатися до тиску, розслідування і протистояння.

Із розвитком прес-агенцій репортери все частіше почали отримувати заздалегідь записані синхрони кандидатів стосовно їхньої передвиборчої кампанії. Їх приносять на касетах чи CD вже готовими для використання. Деякі організації викладають аудіо- чи відеопрес-релізи на своїх сайтах. Більшість репортерів не видають ці матеріали в ефір, надаючи перевагу результатам власного опитування, а не відповідям, складеним PR-представниками кандидата. (див.: Розділ 7. Джерела).

Висвітлення кампанії може перетворитися на гру у пінг-понг між аргументами і контраргументами. Це прийнятно аж до останніх днів перед виборами. Коли виборці приймають остаточне рішення, опоненти можуть не мати часу на підготовку до відповіді на особливо ворожий закид. У зв’язку з цим репортери мають уникати випуску в ефір безпідставних звинувачень, на які не можна дати відповіді. Висвітлення несподіваних звинувачень у корупції, зроблених напередодні голосування, треба відкласти, попри його актуальність для новин.