Інформаційний зв’язок у мережі Інтернет. Ідентифікація комп’ютерів у мережі. Адресація в мережі Інтернет. Провайдери. Способи підключення комп’ютерів до глобальної мережі.

Глобальна мережа ─ це поєднання локальних мереж і окремих комп’ютерів, розташованих на великій відстані один від одного.

Історія Інтернет сягає 1969 р., коли була створена перша мережа комутації пакетів, мережа ARPANET, яку іноді називають «матір’ю» Інтернету.

Передавання даних в мережі відбувається двома методами ─ комутації каналів і комутації пакетів.

Метод комутації каналів передбачає встановлення всього шляху передавання даних від відправника до одержувача. Після готовності всіх каналів починається передавання даних, після завершення якого вказаний шлях може бути розірваним.

Метод комутації пакетів передбачає роздрібнення даних для передавання на пакети, яким видаються номери та адреси (від кого і кому). Ці пакети самостійно прокладають собі шлях мережею незалежними маршрутами, а потім збираються та аналізуються при отриманні.

Проблему взаємодії різних моделей комп’ютерів в мережі вдалося вирішити завдяки створенню «Еталонної моделі взаємодії відкритих систем» (ISO ). Модель ISO була розроблено Міжнародною організацією по стандартах для регламентування комп’ютерного обладнання та передавання інформації мережею за допомогою точного виконання протоколів ─ універсальних домовленостей, спеціальних правил, угод. Існує безліч найрізноманітніших протокольних стандартів, частіше званих протокольними наборами, проте, щоб взаємодіяти в мережі, комп’ютери повинні використовувати той самий же протокольний набір одночасно.

Для взаємодії комп’ютерів у мережі Інтернет використовується протокольний набір TCP/IP( протокол управління передаванням/міжмережний протокол), який інакше називають технологією між мережної взаємодії, або технологією Інтернету.

TCP/IP ─ загальноприйняте скорочення, що позначає набір протоколів передавання даних (близько 100), які використовуються для об’єднання комп’ютерів та комунікаційного обладнання для передавання даних у єдину мережу. Уперше TCP/IP був використаний в ARPANET у 1983 р. і до початку 90-х років ХХ ст. став фактичним стандартом.

Інформація, придатна для передавання в мережі, називається пакетом. За доставку пакетів та адресацію відповідає IP-протокол. Пакет за IP-протоколом може містити інформацію від 1 до 1500 байтів, а також має адресу відправника та одержувача.

Для передавання великих обсягів інформації використовується протокол управління передаванням, який поділяє інформацію на частини, кожна із яких утворює пакет, лічить їх, що дає потім можливість «зібрати» інформацію в потрібному вигляді. Якщо якоїсь частини не вистачає, протокол вимагає повторного передавання даних. Крім того, TCP перевіряє контрольну суму пакета ─ суму всіх його байтів, обчислену за спеціальною формулою. Якщо контрольна сума не співпала, це означає, що пакет спотворений і буде запит на повторне передавання.

Адресація в мережі Інтернет.

Кожний ПК в Інтернеті має свою унікальну IP- адресу. IP- адреса ─ це числова адреса, за допомогою якої визначене місце розташування кожного комп’ютера в адресному просторі комп’ютерів всього світу. IP- адреси складаються з чотирьох чисел (байтів), кожне з яких не перевищує 255.

В запису адреси числа відокремлюються одне від одного крапками : 192.112.36.5. Початок адреси містить інформацію для маршрутизаторів про те, до якої мережі належить комп’ютер; права частина адреси служить для того, щоб повідомити мережі, який комп’ютер має отримати інформацію.

Доменна адреса комп’ютера ─ символьна адреса, яка складається з декількох слів, розподілених крапками. Складові частини адреси називаються сегментами.

Доменне ім’я розбивається зліва направо : першим стоїть ім’я комп’ютера, потім ім’я домену (область), в який входить цей комп’ютер, потім ім’я більшого домену. Самий правий сегмент є доменом верхнього рівня.

Доменна система імен DNS являє собою метод призначення імен шляхом покладання на різні групи користувачів відповідальності за підмножини імен. За міжнародним стандартом домени країн мають двобуквене ім’я (наприклад ua ─ код України).

Доступ до Інтернету забезпечують спеціальні організації, які називаються постачальниками послуг Інтернету, або провайдерами. За допомогою власного або орендованого каналу зв’язку провайдер приєднується до опорного каналу та стає комп’ютерним вузлом, до якого підходить цей канал.

Способи підключення комп’ютерів до мережі Інтернет :

• Прямий доступ через виділений (спеціальний) канал зв’язку;

• Прямий доступ через виділений телефонний канал зв’язку;

• Комутований доступ (на час зв’язку) через телефонну мережу;

• Доступ через асиметричну цифрову абонентську лінію;

• радіозв’язок;

• супутниковий зв’язок;

• стільниковий зв’язок і т. п.

Доступ до Інтернету з використанням телефонної мережі передбачає використання модему ─ стандартного пристрою, що перетворює цифровий (дискретний) сигнал комп’ютера в аналоговий (безперервний) сигнал для передачі телефонною мережею, і навпаки. Модем складається з двох логічних пристроїв : модуляторів, який перетворює цифрову інформацію в аналогову форму, і демодулятора ─ зворотного перетворювача.