- •Тема 3. Сучасні політичні течії.
- •Політична доктрина лібералізму.
- •Причини виникнення лібералізму
- •Етапи розвитку лібералізму
- •Ідеї сучасного (соціального) лібералізму
- •Поширення лібералізму
- •Політична доктрина консерватизму.
- •Причини виникнення консерватизму
- •Основні ідеї консерватизму
- •Історичний розвиток консерватизму
- •Основні ідеї сучасного консерватизму
- •Поширення консерватизму
- •Сутність, характерні риси та доктрини політичного екстремізму.
- •Ознаки екстремізму:
- •Різновиди екстремізму
- •Концепція анархізму.
- •6.Політичні концепції соціалізму.
- •Політична доктрина марксизму
- •Концепція більшовизму
- •Соціал-демократична концепція
- •Основні ідеї соціал-демократії
- •Поширення соціал-демократії в сучасному світі
Поширення лібералізму
Майже у кожній державі сучасного світу є політичні партії, які стоять на позиціях лібералізму.
Найбільші із них: Британська і Канадська ліберальні партії, демократична партія США, Ліберально-демократична партія Японії.
В Україні до ліберальних партій можна віднести: ДПУ, ЛПУ, ЛПУ(о), ЛДПУ.
Політична доктрина консерватизму.
Консерватизм – (від лат. conservare – зберігати, охороняти) – політична ідеологія і практика політичного життя, що орієнтується на збереження і підтримання існуючих форм соціальної структури (держави, сім’ї, церкви), традиційних цінностей і морально-правових засад.
Термін “консерватизм” запровадив початку ХІХ ст. Франсуа Шатобріан.
Причини виникнення консерватизму
прагнення ослабити наслідки буржуазних революцій в Європі (XVIIIст.), які використовували ідеологію лібералізму;
захист позицій аристократії, непохитність привілеїв вищих класів;
збереження божественного права монарха на владу.
Основні ідеї консерватизму
традиціоналізм – людина у свої вчинках повинна керуватися не власними бажаннями, а законами і звичаями, що існують в суспільстві;
суспільство не створене на основі договору, а дане від Бога;
політика повинна підпорядковуватися нормам моралі;
нації, як і люди, наділенні незмінними “характерами”;
окрім законів, суспільством керують звички і емоції;
людська природа переповнена лихими намірами, людський розум слабкий і немічний;
права людини підпорядковані її обов’язкам;
принцип рівності суперечить самій природі людини;
демократичне правління неможливе, бо маси ірраціональні і зобов’язані підкорятися еліті;
еліта повинна правити на підставі традицій.
Історичний розвиток консерватизму
І. Класичний консерватизм (XVIII-ХІХ ст.) – Е. Берк, Ж. де Местр
Едмонд Берк (1729-1797рр., “Роздуми про Французьку революцію”)
заперечив застосування теорії в політичній практиці;
суспільство формується історичними традиціями, тому в політиці повинен також панувати традиціоналізм;
засуджує раціоналізм, бо він веде до атеїзму і утилітаризму;
виступав проти рівності, свободи совісті та індивідуалізму;
найкращий політичний лад, як довела історія, був у Середньовіччі, тому його потрібно зберігати і поліпшувати.
Артур Шопенгауер (1788-1860рр., “Світ як воля і уявлення”)
розглядав розвиток суспільства, держави з позицій антиісторизму, песимізму (історія взагалі незмінна, намагання змінити світ і себе марні та шкідливі);
суспільство поділяв на стадо (5/6 населення) і аристократію (за походженням і рангом, грішми, розумом);
людина – дикий, мерзенний звір і природа її невиправна;
лише абсолютна монархія, що спирається на примус, здатна забезпечити захист власності, стабільність у суспільстві та вберегти звіроподібних істот від взаємовинищення.
ІІ. Сучасний консерватизм (ХХ ст.):
неоконсерватизм (Д. Белл, І.Крістол, Р. Дарендорф);
традиціоналізм;
лібертатизм (Ф. Гайєк, М. Фрідмен);
християнсько-демократична ідеологія.