2. Структура фінансів домогосподарств.

Обсяг фінансів в домашніх господарств і їх структура за джерелами надходжень залежать від впливу низки факторів, основним з яких є рівень розвитку економіки країни. За допомогою цього фактора визначають частку національного доходу, що спрямовується на споживання у вигляді як оплати праці, так і соціального захисту з боку держави непрацездатних членів суспільства.

Важливим фактором є також розвиненість ринкових відносин, від якої залежить ступінь економічної активності працездатного населен­ня, що дає змогу підвищити доходи від самостійної діяльності в межах домогосподарства.

Збільшення фінансів населення безпосередньо пов'язане з під­вищенням продуктивності праці, що дає змогу підприємствам збіль­шити фонд оплати праці без втрати конкурентоспроможності продукції.

Структура фінансів домогосподарств за напрямками розподілу коштів формується виходячи з необхідності першочергового забезпечення розширеного відтворення робочої сили, тобто залежить від обсягу витрат на фізіологічні потреби населення, які є пріоритетними. Таким чином, що менший загальний фонд споживання країни, то більша питома вага витрат на життєзабезпечення населення і відповідно мен­ші витрати на духовний розвиток людини та інвестиційна спромож­ність населення.

Структура витрат домашніх господарств:

• придбання матеріальних благ для відтворення робочої сили у її фізичному вигляді;

• витрати на оплату послуг, що забезпечують фізичне відтворення робочої сили (відпочинок, платне медичне обслуговування);

• витрати на духовний розвиток і освіту для відтворення якості робочої сили (як доповнення до безкоштовного бюджетного фі­нансування);

• податки та збори;

• страхові внески;

• довгострокові вклади населення в цінні папери і банківські депозити;

• витрати на розвиток приватного підприємництва.

Матеріальні цінності, які купує населення, називаються матеріальними благами. Структуру витрат на матеріальні блага, що споживає населення, утворює співвідношення витрат на окремі види товарів (продукти харчування, одяг тощо). У розвинених країнах сучасна структура споживання, яка визнана оптимальною, приблизно така: продукти харчування — 30 %, інші матеріальні блага — 70 %. Нині в Україні структура споживання протилежна, що свідчить про низький життєвий рівень населення і неможливість за рахунок фінан­сів домогосподарств забезпечити всебічний розвиток особистості. Фінансова політика держави має сформувати структуру видатків, наближену до розвинених країн, але це можливо тільки в разі збільшен­ня загального обсягу фінансів населення.

3. Соціальний захист населення та його основні принципи. Економічна сутність державних гарантій.

Соціальний захист населення з боку держави становлять кошти, що надходять в домогосподарства у вигляді безпосередніх виплат та надання послуг з боку сфери охорони здоров'я, освіти та культури, що сплачуються за рахунок фінансових ресурсів бюджетної системи і державних цільових страхових фондів.

Сума коштів необхідного соціального захисту населення залежить переважно від середнього рівня життя населення: що нижчі доходи населення з фонду оплати праці, то більша питома вага видатків бюджету у структурі фінансів домогосподарств.

Соціальний захист населення полягає в забезпеченні мінімального ріння споживання населення. Такий захист передбачає надання кожній людині державою певних гарантій споживання, що закріплені законодавчо.

Гарантії держави є соціально-економічними: соціальними — з огляду на їх спрямованість на певні групи населення, які особливо потребують державної підтримки, економічними —стосовно визна­чення розміру гарантії з погляду їх необхідного розміру і водночас можливостей держави. Усі види гарантій обов'язково мають фінансові джерела покриття і надаються лише в межах сум, затверджених у бюджеті поточного року. З урахуванням наявності джерел фінансуван­ня соціальний захист населення має різний рівень за роками і відпові­дає загальній динаміці державного бюджету.

Соціально-економічні гарантії держави населенню надаються в трьох напрямках.

1. Держава встановлює для повноцінного працівника нормальний рівень споживання через гарантований мінімальний рівень оплати праці, індексацію оплати праці відповідно до рівня інфляції, помір­ні податки та свободу підприємництва.

2. Держава шляхом бюджетного фінансування в мінімальному розмі­рі задовольняє пріоритетні потреби суспільства, тобто такі по­треби з відтворення населення, які неможливо перекласти на окремих громадян без ризику втрати в майбутньому якості робочої сили. Держана піклується про відтворення населення, оскільки до таких пріоритетних потреб суспільства належать загальна освіта, виховання дітей, охорона здоров'я, культурно-пізнавальна робота.

3. Вирівнювання рівнів життя окремих груп населення, які з об'єктивних причин не можуть задовольнити свої споживчі потреби власною працею: за станом здоров'я, внаслідок втрати роботи, за умов загальної кризи в економіці. Таким групам населення на­дається допомога у вигляді прямих виплат (пенсії, допомога, стипендії) і податкових пільг, що збільшують реальні доходи.

Економічна сутність державних гарантій полягає в перерозподілі національного доходу. Через фінансову систему у населення вилу­чається частина доданого продукту і перерозподіляється за окремими групами населення. Цей перерозподіл обмежується реальними можливостями державного бюджету, тобто розміром податкових надходжень.

Соціально-економічні гарантії населенню надаються державою у вигляді:

• реалізації прав громадян на працю та допомогу з безробіття;

• гарантії виплати заробітної плати та забезпечення її мінімального рівня;

• індексації всіх видів соціальної допомоги в умовах інфляції;

• надання допомоги і пільг малозабезпеченим верствам населення;

• виплати всіх видів пенсійного забезпечення.

До основних принципів соціального захисту населення як джерела поповнення фінансів населення належать:

• адресність надання допомоги, що означає отримання допомоги лише тими, хто її справді потребує;

• залучення до надання соціальної допомоги коштів як державного, так і місцевих бюджетів.

Ознайомлення з досвідом розвинених країн виявило загальні підходи до побудови механізму державного соціального захисту населення:

• фінансування на державному рівні мінімального розміру соціаль­них гарантій;

• випереджальний перегляд рівня грошових виплат населенню в умовах інфляції, що включає нові звернення за соціальною допомогою;

• перегляд розміру середньодушового доходу через інфляцію і призначення допомоги для підтримки купівельної спроможності малозабезпечених груп населення.