Рекомендовані джерела та література Джерела:

1. Величко С. В. Літопис / Пер. з книжної української мови, комент. В.О. Шевчука; Відп. ред. О.В. Мишанич. – Т. 2. – К.: Дніпро, 1991.

2. Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки. – К., 1992.

Література:

1. Андрущенко В.Л., Федоров В.М. Запорізька Січ як український феномен. – К., 1995.

2. Багалій Д. Нарис історії України. – К., 1994.

3. Бойко О.Д. Історія України. Посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К., 1999. – С. 65-70.

4. Верестюк В.Ф., Дзюба О.М., Репринцев В.Ф. Україна від найдавніших часів до сьогодення. Хронологічний довідник. – К., 1995.

5. Володарі гетьманської булави. – К., 1995.

6. Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко. Огляд його життя та політичної діяльності. – Нью-Йорк, 1985.

7. Жуковський А., Субтельний О. Нарис історії України. – Львів, 1993.

8. Ісаєвич Я. Україна давня і нова. Народ, релігія, культура. – Львів, 1996.

9. Історія України. Навчальний посібник / Під ред. Смолія В.А. – К., 1997.

Історія України в особах IX-XVIII ст. – К., 1993.

10. Історія Українського війська. – Т. 1. – Львів, 1992.

11. Історія українського козацтва. – Т. 1. – К., 2006.

12. Крикун М. Між війною і радою. Козацтво Правобережної України в другій половині XVII – на початку XVIII ст. – К., 2006.

13. Крип’якевич І. Історія України. – Львів, 1990.

14. Нариси з історії дипломатії України. – К., 2001.

15. Смолій В., Степанков В. Українська національна революція середини XVII ст. (1648-1676). – К., 1999.

16. Смолій В., Степанков В. Правобережна Україна в другій половині XVII-XVIII ст.: проблема державотворення. – К., 1993.

17. Підкова І,. Шуст Р. Довідник з історії України. – Ч. 1-2. – Львів, 1994.

18. Полонська-Василенко Н. Історія України. – Т. 2.– К., 1995. .

19. Чухліб Т. Гетьмани Правобережної України в історії Центрально-Східної Європи (1663-1713). – К., 2004.

20. Яковенко Н. Нарис історії України від найдавніших часів до кінця XVIII ст. – К., 1997.

Документи і матеріали Уривок із літопису Самійла Величка3 про обрання гетьманом і. Брюховецького та його боротьбу з опозицією (1663 р.)

Року від створення Адама 7171, а від утілення господнього 1663. Пресвітлий государ цар і великий князь Олексій Михайлович, всієї Росії самодержець, прийнявши в себе бажання Брюховецького стати гетьманом і подання за нього від Ромодановського, зволив грамотою своєю монаршою, писаною до полковників, всієї старшини і всього Запорозького війська і посланою у Ніжин через нарошного полковника, і звелів їй, старшині, та всьому війську учинити собі на цьому боці Дніпра одного гетьмана з двох кандидатів: Брюховецького або Сомка. За тим монаршим через грамоту указом і дозволом, коли з’їхалися в Ніжин на раду полковники і вся старшина цьогобічна з іншим городовим товариством, то стали в раді у полі під Ніжином⁴, і чи ж бо вільними голосами, чи ж бо через ховані вчинки, згоди й намови вибраний і поставлений гетьманом цьогобічним Іван Брюховецький, той, який з Петром Дорошенком служив за старшого слугу при гетьмані Богдані Хмельницькому, як свідчилося про це раніше у виводі про Хмельницького. Від Хмельницького він відійшов до Запорозької Січі, жив там кілька років, добре відзначившись, і був у ласці всього низового війська. Потім вийшов із Січі на Україну і доступився так, як вище висловлено, гетьманства. Тоді, на тій Ніжинській раді, коли учинений був гетьманом Брюховецький, зрадливо схоплено полковника переяславського й наказного гетьмана Сомка, а з ним його друзів – ніжинського полковника Васюту, чернігівського – Оникія та деяких інших старшин, що трималися Сомкового боку, – їх відведено на ув’язнення в Ніжинський замок. І як то в лядській приказці – два коти не можуть між собою жити в однім мішку, – так і Брюховецький, обійнятий недугою злоби й гніву і ненавидячи рівного собі Сомка, легко винайшов, як старший, деякі причини, через які йому, Сомкові, більше в живих бути не дозволено. Так само й те було донесено царській величності від Брюховецького на нього, Сомка, з товаришами, що той начебто мав у себе комісію, або Гадяцькі пакти, постановлені і вже поприсяжеиі в 1659 році Виговським з поляками, – вони дісталися Сомкові при розгромі Виговського під Хмельником 1659 року⁵, про що раніше трохи згадувалося в XII частині, в розділі 6-му. І коли б Сомко був поставлений гетьманом, то мав начебто на тому стояти, щоб Мала Росія лишалася під державою великого московського государя на тих Гадяцьких пактах. А коли б того не учинено, то й він, Сомко, начебто інакше мав чинити. Цьому донесенню (коли воно було) легко повірено і прислано з Москви до Брюховецького швидкий указ згубити Сомка з товаришами, знищивши всі колишні його вірні служби. При цьому указі і згідно з бажанням Брюховецького він, Сомко, з полковниками – ніжинським Васютою і чернігівським Оникієм – були забиті мечем посеред ринку...[18] вересня [1863 року] у місті Ніжинського полку Борзні, а інших, менших, товаришів та їхніх друзів відіслано в заслання на Москву. Брюховецький..., відправивши таке злостиве і шкідливе для душі дійство і зрадівши, що не має собі противенця (як Іродіада⁶ після вбивства Хрестителя), від’їхав на короткий час з Борзни до Гадячого, наказавши іншим підлеглим собі полковникам, які були в Борзні на Сомковій згубі, відразу виходити зі своїм товариством із домів і збиратися у військо для чинення воєнного промислу над Тетерею – тогобічним чигринським гетьманом.

Погляньте отут, малоросійські сини, на нещастя матері вашої і крайню погибель вітчизни вашої! Коли вже щезли горделиві й високодумні тодішні козацькі властолюбці і чварні войовники, руйнівники вашої вітчизни і вас самих нещадні губителі Виговський і полтавський Пушкар, перейшли вже після них Хмельниченко й Сомко, вже й треті народилися, подібні до тих гетьмани й губителі ваші – Тетеря й Брюховецький!

Брюховецький мало баривсь у Гадячому, а, звідомившись про з’єднання своїх полковників з військами, рушив із Гадячого до них. З’єднавшись із ними, пішов разом до Дніпра, прагнучи вторгнутися за Дніпро під Чигрин проти згаданого гетьмана Тетері. Але коли в перших числах жовтня прибув до міста Кременчука, відразу одержав звістку, що на тогобічну Україну йде з польським військом король. Отож, відклавши свій воєнний похід на Тетерю, він одразу повернув зі своїм військом од Кременчука до Гадячого, де трохи спочив, а зачувши про наближення короля до тогобічної України, рушив із Гадячого до Батурина, знамірюючись з’єднатися там з усім, цьогобічним військом і дати полякам відсіч.

Величко С. В. Літопис. – Т. 2 / Пер. з книжної української мови, комент. В. О. Шевчука; Відп. ред. О. В. Мишанич. – К.: Дніпро, 1991. – С. 28-29.