2.1 Загальні вимоги до системи екологічного обліку на підприємстві

Екологічний облік як управлінський та інформаційний інструмент управління навколишнім природним середовищем у сучасному вигляді склався не відразу, і його формування продовжується.

Протягом останніх трьох десятиріч у більшості країн, і в першу чергу в розвинених, відбувалося значне зростання витрат на природоохоронну діяльність. Їх загальний обсяг нині складає десятки і сотні мільярдів доларів, і вони значною мірою відшкодовуються підприємствами-природокористувачами. Проте значну увагу обліку цих витрат і управлінню ними приділяються лише з початку 90-х рр. XX століття . Проведені в подальшому дослідження фахівців, як і розвиток практики, дозволили виробити такі підходи до екологічного обліку, спільні для різних країн:

• рахунки підприємства мають відображати його ставлення до навколишнього середовища, як і вплив пов'язаних з природоохоронною діяльністю витрат, ризиків і обов'язків/відповідальності на фінансовий стан підприємства;

• інвестори для прийняття інвестиційних рішень мають володіти інформацією про екологічні заходи і витрати, пов'язані з природоохоронною діяльністю;

• оскільки природоохоронні заходи є також предметом управлінської діяльності, менеджери мають виявляти і перерозподіляти природоохоронні витрати так, щоб продукція була правильно оцінена, а інвестиційні рішення базувалися на реальних витратах і вигодах;

• екологічний облік повинен стати ключем до стійкого розвитку на основі дотримання принципу екоефективності; при цьому остання (припускаючи зниження витрат підприємства на охорону навколишнього середовища (ОНС) при одночасному зростанні прибутковості) може бути виміряна тільки за умови надання точної інформації про природоохоронні витрати, заощадження і вплив господарської діяльності на навколишнє середовище;

• законодавство, банки, інвестори, громадськість і конкуренція (у тому числі міжнародна) стимулюють надання звітності про природоохоронні заходи та їх ефективність.

Обсяг інформації про діяльність підприємств, який повинен знайти відображення в екологічному обліку визначався з урахуванням досвіду і специфіки галузей економіки.

На даний момент ця інформація, як правило, охоплює такі основні позиції:

1. цільові показники, стандарти і результативні заходи за основними напрямками;

2. найважливіші екологічні аспекти діяльності підприємства, включаючи рівні викидів (скидів, розміщення відходів тощо);

3. фінансові показники і дані про майно підприємства (поточні витрати, капіталовкладення, витрати на НІОКР, витрати на післяаварійні заходи, придбання об'єктів природокористування та ін.);

4. відповідальність за екологічні аварії, включаючи судові розгляди з відшкодування відповідного збитку;

5. інформація, що міститься в додатках (примітках) до фінансових звітів,

Звичайно інформація за першою і другою з перелічених позицій/об'єднується під загальним поняттям власне екологічного обліку, який ще називають статистичним обліком. Він включає такі документи, як бухгалтерський баланс, звіт про прибутки і збитки, додатки до них, а також аудиторський висновок, які щорічно надаються підприємствами (у випадках, передбачених національним законодавством).

Цільові показники (завдання), пов'язані з поліпшенням стану навколишнього природного середовища, можуть встановлюватися як самим підприємством у вигляді складового елемента екологічної політики і програм по ОНС, так і зовнішніми відносно підприємства органами (наприклад, у вигляді екологічних стандартів і нормативів). Капітальні природоохоронні вкладення повинні деталізуватися за основними напрямами, включаючи скорочення викидів в атмосферне повітря, скидів стічних вод, розміщення і утилізацію відходів тощо. Окремо від капітальних фінансових вкладень здійснюється облік поточних_екологічних витрат у складі витрат виробництва. В сукупності екологічних витрат останніми роками все більше уваги приділяється заходам і відповідним витратам на попередження аварійності і забезпечення належного рівня екологічної безпеки виробництва, заходам з ресурсозбереження і особливо енергозбереженню, вдосконаленню з урахуванням екологічних вимог продукції, включаючи її безпеку, а також удосконаленню систем управління ОНС, підготовці і перепідготовці кадрів.

Що стосується покриття (або попередження) збитку від аварійного забруднення середовища, як і відображення відповідних витрат у звітності підприємства, то ця проблема в більшості країн чекає свого вирішення (четверта позиція поданого вище переліку). Тим самим реалізація принципу «забруднювач платить» і відображення цього факту в екологічному обліку на підприємстві поки здійснюється переважно в частині регулярного забруднення природного середовища. До числа не остаточно вирішених належить і проблема обґрунтування ефективності природоохоронних інвестицій шляхом співвідношення витрат на відповідні заходи з ефектами (результатами) цих витрат.

Очевидна важливість дотримання таких загальних принципів екологічного обліку: порівнянність, одноманітність, достовірність, значущість, нейтральність і повнота даних. У зв'язку з цим і сьогодні зберігається актуальність:

- підвищення якості екологічної інформації, переходу від подання описових матеріалів і часткових даних до систематизованої, цифрової, порівнянної (за галузями, країнами тощо) і достовірної (підтверджуваної) інформації;

• забезпечення необхідного практичного зв'язку між власне екологічною і фінансовою звітністю компаній, що становить першочерговий інтерес при переході до інтегрованого екологічного менеджменту;

• проведення чіткої межі між природоохоронними та іншими витратами, включаючи витрати на забезпечення загальної безпеки виробництва.