- •1. Психологічна сутність понять «людина», «індивід», «особистість», «індивідуальність»
- •2. Розуміння рівнів особистості, ієрархічна структура особистості за к. К. Платоновим
- •3. Становлення, формування та розвиток особистості. Соціалізація. Стадії соціалізації
- •4. Формування егоідентичності, стадії розвитку особистості. Етапи формування особистості
- •5. Поняття про психосоціальну кризу. Характеристика вікових криз за еріксоном
- •7. Головні форми та види діяльності. – дописати про форми
- •2.1 Ігрова діяльність
- •2.2 Навчальна діяльність
- •2.3 Трудова діяльність
- •8. Дія як одиниця діяльності. Види та компоненти дій.
- •10. Операція як складова діяльності.
- •11. Зміст, мета та засоби спілкування. Сторони спілкування
- •12. Вербальна(словесна) та невербальна комунікація.
- •13. Взаємодія як організація спільної діяльності.
- •14. Завдання та мовити діяльності.
- •15. Потреби та мотиви особистості
- •16. Здібності та характер. Самосвідомість особистості
- •17. Співвідношення основних категорій: освіта, навчання, виховання і розвиток особистості.
- •18. Соціально – психологічні чинники ефективності спільної інформації
- •19. Навчальна діяльність та її особливості
- •20. Мета як основа діяльності. Навчальні цілі
- •21. Мотивація. Стимулювання та активізація навчання.
- •22. Зміст навчальної діяльності
- •23. Процес і методи навчання.
- •24. Контроль та діяльність навчання. Критерії та норми оцінювання.
- •25. Планування та організація навчальної діяльності.
10. Операція як складова діяльності.
З поширенням діяльнісного підходу загальноприйнятим стало виділення таких складових діяльності:
«мотив — діяльність»: без мотиву діяльності не буває; немотивована діяльність — це діяльність із суб'єктивно й об'єктивно прихованим мотивом;
«ціль —дія»: людська діяльність не існує інакше, як у формі дій. Якщо з діяльності умовно вичленувати дії, то від діяльності взагалі нічого не залишиться;
«задана —операція»: задача — це локальна ціль; способи, якими вона здійснюється, називаються операціями;
«операція — функціонально-фізіологічна система»: в процесі оволодіння людиною діями, знаряддями (засобами), операціями формуються специфічні функціональні системи — мозкові структурні новоутворення, в яких закришені зовнішні (рухові) й внутрішні (розумові, наприклад, логічні) операції.
Між названими складовими діяльності існують внутрішні системні зв'язки. «Діяльність може втратити мотив, який викликав її до життя, і тоді вона перетвориться на дію, яка може реалізувати зовсім інше ставлення до світу, іншу діяльність; навпаки, дія може набути самостійної спонуки й стати особливою діяльністю; нарешті, дія може трансформуватися у спосіб досягнення цілі, в операцію, здатну реалізувати різні дії» (О. М. Леонтьсв, 1975).
11. Зміст, мета та засоби спілкування. Сторони спілкування
Спілкування – це перш за все комунікація, тобто обмін інформацією потрібною для учасників спілкування.
Комунікація повинна бути ефективною, має сприяти досягненню мети учасників спілкування. Що передбачає вияснення наступних питань:
· які засоби комунікації і як правильно ними користуватися в процесі спілкування;
· як подолати комунікативні бар’єри непорозуміння і зробити комунікацію успішною.
Всі засоби спілкування поділяються на дві великі групи: вербальні (словесні) і невербальні.
На перший погляд може здатися, що невербальні засоби не такі важливі, як словесні. Але це не так. А.Піз в своїй книзі “Язык телодвижений» наводить дані, отримані. А.Мейерабіаном, згідно яким передача інформації здійснюється за рахунок вербальних засобів, тільки слів на 7%, звукових засобів, (враховуючи тон голосу, інтонації звуку) – на 38%, а за рахунок невербальних засобів – на 55%.
До такого самого висновку прийшов і професор Бердвісал, який встановив, що словесне спілкування у розмірі займає менше 35%, а більше 65% інформації передається за допомогою невербальних засобів. Між вербальними і невербальними засобами спілкування існує своєрідний розподіл функцій: по словесному каналі передається чиста інформація, а по вербальному – відношення до партнера.
Невербальна поведінка людини нероздільно пов’язана з її психічними станами і служить засобами їх вираження. В процесі спілкування невербальна поведінка виступає об’єктом пояснення не сама по собі, а як показник прихованих для безпосереднього спостереження індивідуально-психологічних і соціально-психологічних характеристик особистості. На основі невербальної поведінки розкривається внутрішній світ особистості, здійснюється формування психологічного змісту спілкування і спільної діяльності.
В соціально-психологічних дослідженнях розроблені різні класифікації невербальних засобів спілкування, до яких відносять всі рухи тіла, інтонаційні характеристики ти голосу, просторову організацію спілкування.
Спілкування – складний процес взаємодії між людьми, що полягає в обміні інформацією, а також у сприйнятті і розумінні партнерами один одного. Суб'єктами спілкування являються живі істоти, люди. У принципі спілкування характерне для будь-яких живих істот, але лише на рівні людини процес спілкування стає усвідомленим, зв'язаним вербальним і невербальним актами. Людина, що передає інформацію, називається комунікатором, що одержує її – реципієнтом.
У спілкуванні можна виділити ряд аспектів: зміст, мета і засоби. Розглянемо їх докладніше.
Зміст спілкування – інформація, що у міжіндивідуальних контактах передається від однієї живої істоти іншому. Це можуть бути відомості про внутрішній (емоційний і т.д.) стан суб'єкта, про обстановку в зовнішньому середовищі. Найбільш різноманітний зміст інформації в тому випадку, якщо суб'єктами спілкування виступають люди.
Ціль спілкування – відповідає на запитання «Заради чого істота вступає в акт спілкування?». Тут має місце той же принцип, що вже згадувався в пункті про зміст спілкування. У тварини мета спілкування не виходить звичайно за рамки актуальних для них біологічних потреб. У людини ж ця мета може бути дуже і дуже різноманітною, як виявляти собою засіб задоволення соціальних, культурних, творчих, пізнавальних, естетичних і багатьох інших потреб.
Засоби спілкування – способи кодування, передачі, переробки і розшифровки інформації, що передається в процесі спілкування від однієї істоти до іншого. Кодування інформації – це спосіб її передачі. Інформація між людьми може передаватися за допомогою органів чуття, мови й інших знакових систем, писемності, технічних засобів запису і збереження інформації.