- •1. Психологічна сутність понять «людина», «індивід», «особистість», «індивідуальність»
- •2. Розуміння рівнів особистості, ієрархічна структура особистості за к. К. Платоновим
- •3. Становлення, формування та розвиток особистості. Соціалізація. Стадії соціалізації
- •4. Формування егоідентичності, стадії розвитку особистості. Етапи формування особистості
- •5. Поняття про психосоціальну кризу. Характеристика вікових криз за еріксоном
- •7. Головні форми та види діяльності. – дописати про форми
- •2.1 Ігрова діяльність
- •2.2 Навчальна діяльність
- •2.3 Трудова діяльність
- •8. Дія як одиниця діяльності. Види та компоненти дій.
- •10. Операція як складова діяльності.
- •11. Зміст, мета та засоби спілкування. Сторони спілкування
- •12. Вербальна(словесна) та невербальна комунікація.
- •13. Взаємодія як організація спільної діяльності.
- •14. Завдання та мовити діяльності.
- •15. Потреби та мотиви особистості
- •16. Здібності та характер. Самосвідомість особистості
- •17. Співвідношення основних категорій: освіта, навчання, виховання і розвиток особистості.
- •18. Соціально – психологічні чинники ефективності спільної інформації
- •19. Навчальна діяльність та її особливості
- •20. Мета як основа діяльності. Навчальні цілі
- •21. Мотивація. Стимулювання та активізація навчання.
- •22. Зміст навчальної діяльності
- •23. Процес і методи навчання.
- •24. Контроль та діяльність навчання. Критерії та норми оцінювання.
- •25. Планування та організація навчальної діяльності.
3. Становлення, формування та розвиток особистості. Соціалізація. Стадії соціалізації
Людина народжується як індивід, як суб'єкт суспільства, з притаманними їй природними задатками, формується як особистість у системі суспільних відносин завдяки цілеспрямованому вихованню.
Особистість — людина, соціальний індивід, що поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільно значущого та індивідуально-неповторного.
Це поняття виражає належність людини до певного суспільства, певної історичної епохи, культури, традицій. Тобто особистість виявляє себе тільки в суспільних відносинах.
Властиві особистості неповторні риси та особливості виражають її індивідуальність.
Індивідуальність — цілісна характеристика окремої людини, її оригінальність, самобутність психічного складу.
Не кожен індивід є індивідуальністю. Для цього йому необхідно стати особистістю. Це відбувається у процесі розвитку особистості — становлення та формування її під впливом зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих чинників, серед яких провідну роль відіграють цілеспрямоване виховання та навчання. Всі психічні процеси є необхідною умовою формування особистості — становлення людини як соціальної істоти внаслідок впливу середовища і виховання на внутрішні сили розвитку.
Розвиток особистості залежить від спадковості. У навчально-виховній діяльності педагогам слід враховувати, що розвиток особистості школяра має наслідувальний характер, а людська особистість розвивається в діяльності (всебічний розвиток природних задатків людини відбувається тільки в процесі її життєдіяльності), під впливом середовища. Особливості фізіологічного та психічного розвитку пов'язані з анатомо-фізіологічним дозріванням організму (його органів, центральної нервової системи, залоз внутрішньої секреції). Увесь процес розвитку людини поділяють на певні вікові періоди.
Вікова періодизація (класифікація) — поділ цілісного життєвого циклу людини на вікові відрізки (періоди), що вимірюються роками.
Темперамент — індивідуально-типологічна характеристика людини, яка виявляється в силі, напруженості, швидкості та зрівноваженості перебігу її психічних процесів.
Характер — комплекс сталих психічних властивостей людини, що виявляються в її поведінці та діяльності, у ставленні до суспільства, до праці, колективу, до самої себе.
Здібності — психічні властивості індивіда, що є передумовою успішного виконання певних видів діяльності.
Формування особистості відбувається також у процесі розвитку її інтересів, потреб.
Інтерес — спрямованість людини на певний об'єкт чи певну діяльність, зумовлена позитивним, зацікавленим ставленням до чогось, когось.
За змістом інтереси можуть бути матеріальними або духовними, суспільними або індивідуальними. В інтересах особистості закорінені її конкретні потреби.
Потреба — необхідність у чомусь, яка задовольняється переважно завдяки трудовій діяльності, у процесі якої створюються необхідні людині предмети.
У процесі реалізації інтересів, потреб розвиваються схильності особистості.
Схильність — стійка орієнтованість людини на щось, бажання виконувати певну працю.
У реаліях життя схильність виявляється як здатність людини до конкретних видів діяльності.
Нехтування індивідуальними особливостями призводить до того, що нерідко навіть здібні учні втрачають інтерес до навчання, праці і потрапляють до категорії так званих важких дітей. Належно організоване виховання передбачає знання особистості кожного учня, тому що без урахування індивідуальності школярів неможливе успішне навчання і виховання.
На розвиток і виховання особистості суттєво впливає процес акселерації.
Акселерація (лат.-прискорення) — прискорений індивідуальний розвиток, за якого середньофізичні та психофізіологічні константи дитини або підлітка випереджають оптимальні. Протилежним акселерації є процес ретардації (лат. - затримання) - фізичне й інтелектуальне відставання дитини в розвитку. Його спричинюють алкоголізм батьків, народження дітей у більш пізньому віці, спадкова хвороба одного з батьків.
Соціалізація особистості являє собою процес формування особистості у певних соціальних умовах, опанування людиною соціального досвіду, у ході якого людина перетворює соціальний досвід у власні цінності й орієнтації, вибірково вводить у свою систему поведінки ті норми і шаблони, що прийняті в суспільстві або групі. Норми поведінки, норми моралі, переконання людини визначаються тими нормами, що прийняті в даному суспільстві. Виділяють такі стадії соціалізації: 1. Первинна соціалізація, або стадія адаптації (від народження до підліткового періоду дитина засвоює соціальний досвід некритично, адаптується, пристосовується, наслідує). 2. Стадія індивідуалізації (з'являється бажання виділити себе серед інших, критичне ставлення до суспільних норм поведінки). У підлітковому віці стадія індивідуалізації, самовизначення “світ і я” характеризується як проміжна соціалізація, тому що усе ще не стійке у світогляді і характері підлітка. Юнацький вік (18-25 років) характеризується як усталено концептуальна соціалізація, коли виробляються стійкі властивості особистості. 3. Стадія інтеграції (з'являється бажання знайти своє місце в суспільстві, “вписатися” у суспільство). Інтеграція проходить благополучно, якщо властивості людини приймаються групою, суспільством. Якщо ж не приймаються, можливі такі виходи: - збереження своєї несхожості і поява агресивних взаємодій (взаємовідносин) з людьми і суспільством; - зміна себе (стати як всі); - конформізм, зовнішнє угодовство, адаптація. 4. Трудова стадія соціалізації охоплює весь період зрілості людини, весь період її трудової діяльності, коли людина не тільки опановує соціальний досвід, але й відтворює його за рахунок активного впливу людини на середовище через свою діяльність. 5. Післятрудова стадія соціалізації розглядає похилий вік як вік, що робить істотний внесок у відтворення соціального досвіду, у процес передачі його новим поколінням.