Навчальні цілі:

• з’ясувати сутність розуміння естетики в давньогрецькій та давньоримській філософії;

• розглянути структуру цінностей, що належать до часів Середньовіччя;

• виявити ознаки і оцінку мистецтва періоду Відродження;

• розкрити сутність аполонівських та діонісійських начал в культурі та мистецтві;

• охарактеризувати розвиток естетичної думки на тлі проникнення рис модернізму і постмодернізму в сучасну культуру.

Питання для обговорення:

1. Часи Античності.

2. Доба Середньовіччя та Відродження.

3. Осмислення мистецтва в ХVІІ – ХІХст.

4. Естетичні теорії сучасності.

Методичні поради для підготовки до семінарського заняття:

Починаючи опрацьовувати тему, слід з’ясувати, що як особлива дисципліна формується у XVIII ст. в А. Баумгартена, який ввів самий термін «естетика» для позначення «науки про почуттєве знання» – нижчої теорії пізнання, що доповнює логіку. А періоди історичного буття естетики представлені імпліцитною естетикою, експліцитною естетикою, некласичною естетикою, естетикою 21-го століття.

При підготовці до першого питання, студент повинен засвоїти, що антична естетична думка досягла найвищого розквіту в період VІІ ст. до н.е. – ІІІ ст. н.е., коли на зміну чуттєво-наочному, інтуїтивному уявленню натурфілософів приходить інтерес до самої людини, що пізнає. Античні мислителі сформували найголовніші проблеми естетики: питання про відношення естетичної свідомості до дійсності, про природу мистецтва, про сутність творчого процесу, про місце мистецтва в житті суспільства. Розробили теорію естетичного виховання. Велика заслуга – в аналізі естетичних категорій прекрасного, міри, гармонії, трагічного, комічного, іронії. В цей період формується імпліцитна естетика – вільне (напівтеоретичне) осмислення естетичного досвіду (вона подана як у наукових дисциплінах, так і в риториці, теології, богослов’ї).

При підготовці до другого питання, студент повинен засвоїти те, що традиції античної естетики після розпаду античного світу продовжували розвиватися у Візантії. Утвердження християнства формувало відповідну культуру, її релігійний характер мав величезне значення для подальшої долі європейської культурної традиції. Початкове християнство висуває нові духовні ідеали й основні принципи моральності – рівність і братерство усіх людей, любов до ближнього як відбиток божественної любові до людини, заради порятунку якої Христос приніс себе в жертву. Християнство висунуло вчення про те, що умовою порятунку і знаходження благодаті є не зовнішнє, а внутрішнє діяння. Відродження означало спробу створити нову, світську культуру, що протиставляє себе феодально-церковній культурі середньовіччя. Гуманісти сформулювали нову концепцію людини. Якщо церковна ідеологія всіляко обмежувала людину, підкреслюючи її слабкість, то гуманісти славили людську особистість, виражали віру в її безмежні можливості і творчий потенціал. Гуманісти вивчають Платона, Аристотеля, Плутарха, Лукіана, перекладають Архімеда, знайомлять суспільство з вченням Лукреція.

Вивчаючи матеріал третього питання треба засвоїти, що теоретичне закріплення нормативна естетика XVII ст. знайшла в класицизмі, що зберіг свій вплив аж до кінця XVIII – початку XIX ст. Експліцитна естетика зароджується в середині 18-го століття, коли був уведений термін «естетика» (А. Баумгартеном в 1735 р.). Прекрасне й піднесене виникають у душі людини (за Берком), яка спостерігає за предметами з певними властивостями (прекрасний предмет має невеликий розмір, із плавними контурами, світло розфарбований, є чистим, не брудним). Прекрасне й піднесене виникає від неутилітарного споглядання й супроводжується в людини задоволенням.

Опрацьовуючи останнє питання, потрібно звернутись до протистояння авангардистської установки на новизну та прагнення включити в контекст сучасного мистецтва весь досвід світової художньої культури шляхом її іронічного цитування і коментування. Рефлексія з приводу модерністської концепції світу як хаосу виливається у практиці постмодернізму в досвід освоєння цього хаосу як гри, перетворення його в середовище існування людини і культури. Некласична естетика починається з другої половини 20-го століття й триває дотепер. Некласична естетика – це експериментально-пошукове осмислення естетичного досвіду, пов’язане із ситуацією техногенної цивілізації, де проявляється аполлонівське й діонісійське начало.