Рекомендована література:

1. Губерначук С.С. Трипілля і українська мова. – К.: Фенікс, 2005.

2. Історія української культури / за ред. І. Крип’якевича. – К. : Либідь, 1999. – 656 с.

3. Історія української та зарубіжної культури: навч. посібник / [Б.І. Білик, Ю.А. Горбань, Я.С. Калакура та ін.]. – К. : Вища школа: Т-во «Знання», КОО, 1999. – 326 с.

4. Історія української та зарубіжної культури ХХ ст. / за ред. Мєднікової Г.С. – К. : Т-во «Знання», КОО, 2002. – 214 с.

5. Кордон М. В. Українська та зарубіжна культура: курс лекцій. – К.: ЦУЛ, 2002. – 508 с.

6. Культура і побут населення України: навч. посібник / [В.І.Наулко, Л.Ф. Артюр, В.Ф. Горленко та ін.]. – К. : Либідь, 1993. – 288 с.

7. Культурологія: українська та зарубіжна культура: навч. посібник / [М.М. Закович, І.А. Зязюн, О.М. Семашко та ін.]. – К. : Знання, 2004. – 567с.

8. Українська культура: історія і сучасність: навчал. Посібник / за ред. С.О. Черепанової. – Львів : Світ, 1994. – 456 с.

9. Українське мистецтво та архітектура кін. ХІХ – поч. ХХ ст. / за ред. П.О. Білецького. – К. : Наукова думка, 2000. – 238 с.

10. Українська та зарубіжна культура: навч. посібник / за ред. М.М. Заковича. – К. : Знання, 2001. – 550 с.

11. Шевнюк О.Л. Культурологія: навч. посібник / О.Л. Шевнюк. – К.: Знання-Прес, 2004. – 353 с.

12. Художня культура України: навч. посібник / [Л.М. Масол, С.А. Ничкало, Г.І. Веселовська та ін.]. – К. :Вища школа, 2006. – 239 с.

Змістовий модуль 2. Етика. Естетика.

Семінарське заняття 1. Предмет етики. Основні етичні вчення.

(2 години)

Навчальні цілі:

• з’ясувати сутність поняття «етика», «мораль», та визначити відмінності між цими поняттями;

• розглянути структуру цінностей, що належать до норм людської поведінки;

• виявити ознаки класифікації й охарактеризувати структуру моралі;

• узагальнити надбання етичної думки;

• розкрити сутність моралі в концепціях.

Питання для обговорення:

1. Етика як наука.

2. Поняття, сутність та структура моралі.

3. Розвиток етичної думки.

1. Етичні вчення періоду античності (VIII ст. до н.е. – III ст. н.е.).

2. Етична свідомість епохи Середньовіччя (IV - XIII ст.).

3. Етика епохи Відродження (XIV – початок XVI ст.).

4. Етичні вчення Нового часу (XVII – XVIII ст.).

5. Етичні концепції XIX ст.

4. Етична думка в XX ст.

Методичні поради для підготовки до семінарського заняття:

При опрацюванні теми потрібно усвідомити, що етика – це практична філософія, наука про мораль (моральність). Етика (від слова етос) показує зріз людської реальності, той зріз, де індивідуальні якості співвідносяться зі звичними формами суспільної поведінки. Сучасне розуміння етики – це розуміння певної галузі знань. Мораль (моральність) же – це предмет цих знань.

Звертаючись до першого питання, варто зупинитись на тлумаченні таких понять, як власне, етика, етичні принципи, етична система тощо. Зокрема, етична система містить у собі запрограмовану поведінку людини, через яку людина реалізує й розвиває у своєму існуванні такий спосіб життя, який нівелює суперечності її особистості, суперечності, які роз’їдають цілісність індивіда. Цей спосіб життя знімає надривного індивіда суперечності й має певний характер. За характером цього способу життя можна розрізнити етику гедонізму й евдемонізму. Тобто етичні програми, які приводять до цього способу життя, можна класифікувати.

Друге питання передбачає звернення до поняття моралі, моральності. Мораль – це вищі цінності людини та її повинність. Мораль узагальнює такий людський досвід, як добро й зло, чеснота й порок, обов’язок, совість.

Моральне розуміється коли, по-перше, осмислюється правильна поведінка, тобто поведінка належного характеру, поведінка, що визначає моральний вигляд; по-друге, осмислюються умови й межі довільностей (сваволі) людини, до вільностей, обмежуваних своєю власною (внутрішньою) повинністю, межі волі (межі цієї довільності) в умовах організації й нормативної впорядкованості, упорядкованості, яка задається людині ззовні.

Мораль – це, по-перше, правила, або система кодексів, яка встановлюється для виконання людиною ряду норм; по-друге, сфера індивідуального самопокладання особистості, самопокладання, вільного або визначеного зовнішніми факторами.

При вивченні третього питання студентам варто звернути увагу на те, що головною відмінністю від цивілізацій Давнього Сходу, що визначили принципово новий тип розвитку античної Греції, стало значно більш інтенсивне і динамічне розкладання родового суспільства і становлення класового, із глибоким поділом праці, появою приватної власності, інтенсивною експлуатацією рабської праці в рамках товарного виробництва, розвитком торгівлі, грошей, міст як центрів нової культури. Епоха Середньовіччя збігається в Європі з періодом формування, зміцнення і поступового розкладання феодальних суспільних відносин у У-Х ст. Становлення феодального способу виробництва, заснованого на особистій залежності землевласників-селян від феодалів – «власників землі» і позаекономічному примусі до праці, давало більший простір для розвитку суспільного виробництва, чим при рабовласництві. В той же час універсальним вираженням суспільних потреб стала гуманістична ідеологія епохи Відродження як перша форма буржуазної освіти і «виправлення» християнської релігії в ході протестантської Реформації в якості першого практичного виступу буржуазії проти феодалізму. Друга половина XIX - початок XX ст. стали часом суворих випробувань для філософських доктрин, світоглядних і моральних принципів і самих соціальних систем на їхню істинність і людяність. У цілому ця епоха стала часом перелому, що знаменував собою кінець класичної і становлення нової, сучасної філософії й етики.

У четвертому питанні можна звернутись до науковий концепцій XX століття – часу бурхливих змін. Революції, війни, бурхливе зростання промисловості не могли не позначитися на етичних переконаннях даного періоду. Зокрема, заслуговують на увагу доробки таких вчених :

1. Альберт Швейцер (1875-1965 рр.) виділяв в житті людини два періоди – егоїстичний і моральний. Егоїстичний період присвячений задоволенню приватних прагнень. Це період самоствердження. Моральний (або християнський) період – період самозречення, служіння людям.

2. Прагматизм (Д.  Дьюї, Ч.  Пірс та ін.) основою моралі є прагнення людей до досягнення вигоди. Людина в своїх діях керується поточною моральною ситуацією і оцінкою найближчих перспектив. Будь-який характер діяльності і засобу досягнення мети виправдані самою метою.

3. Екзистенціалізм (Карл Ясперс, Альберт Камю, Жан Поль Сартр та ін.).

4. Основоположник психоаналізу – З.  Фрейд. Структуру і мотиви поведінки людини виводив з його несвідомих, перш за все сексуальних, потягів. Подібні потяги, на його думку, успадковані ще з первісних часів і є своєрідною енергією людини, яка спрямована на реалізацію так званого «принципу задоволення». Проте з утворенням суспільства виникають моральні норми поведінки, що обмежують і пригнічують відкритий прояв несвідомих ваблень. Психічна енергія людини перетворюється (сублімується) на різні види культурної діяльності. Ваблення ж, сублімації, що не піддалися, виявляються у формі психічних хвороб і аморальних вчинків людей.

5. Неофрейдистська течія. Найбільш впливовий його представник Е.Фромм. Вважав моральні і етичні норми організуючим началом життєдіяльності людини. Висуває концепцію «гуманістичної» етики.