Рекомендована література:

1. Гусейнов А.А., Апресян Р.Г. Этика: Учебник. – М., 2000. – 470 с.

2. Етика. Естетика / Під ред. І.Є.Волошко, Р.М. Вечірко, Т.С. Пітякова. – К.: КНУ, 2006. – 152 с.

3. Етика: Навч. посіб. / За ред.В.О.Лозового. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 224 с.

4. Золотухина-Аболина Е.В. Курс лекций по этике. – Ростов н/Д: «Феникс», 1999. – 381 с.

5. Каменская Е.Н. Этика. Эстетика. Конспект лекций. – Ростов н/Д: Феникс, 2004. – 256 с.

6. Лозовой В.А. Нравственная культура личности: содержание и пути формирования. Учебное пособие. – Харьков, 2001. – 44 с.

7. Самотаєва Е.О. Етика й естетика: Навч. посіб. – Донецьк: ДонУЕП, 2005. – 132 с.

Семінарське заняття 4. Культура спілкування і етикет.

(2 години)

Навчальні цілі:

• розглянути структуру цінностей, що належать до культури міжособистісних контактів;

• виявити ознаки класифікації й охарактеризувати основні типи спілкування;

• розкрити сутність спілкування як соціально-психологічного явища;

• охарактеризувати особливості норм поведінки між представниками різних соціокультурних світів;

• окреслити загальні принципи і норми етикетної поведінки.

Питання для обговорення:

1. Сутність спілкування, його мета і моральний сенс.

2. Основні типи, принципи та суперечності спілкування.

3. Моральна культура спілкування, її зміст і вияви.

4. Етикет як морально-естетична культура спілкування.

Методичні поради для підготовки до семінарського заняття:

Починаючи роботу над темою, варто усвідомити, що людське життя безпосередньо пов’язано із спілкуванням, сфера якого є тим фокусом, де зливаються як вічні, так і щохвилинні людські проблеми.

При підготовці до першого питання, слід засвоїти, що за своєю природою спілкування – соціально-психологічне явище. Як показали дослідження, основні психічні здібності, властивості, якості і характеристики особи, форми її поведінки й діяльності формуються в процесі спілкування з іншими людьми. Спілкування є обов’язковою умовою формування загального інтелекту, розвитку емоційної сфери і волі людини. Спотворене, порушене спілкування веде до деформації внутрішнього світу і психічних властивостей особи. Розвиток індивідуальної свідомості також неможливий без спілкування. Метою спілкування є планування і координація спільної діяльності індивідуума або суспільства в цілому, тобто воно обслуговує іншу, некомунікативну діяльність. Ця продуктивна діяльність може мати як матеріальний характер (матеріальні об’єкти – носії соціальних цінностей – знаряддя, предмети, засоби людської праці), так і духовний (ідеї, думки, ідеали, цінності).

При підготовці до другого питання, студент повинен засвоїти те, що на види і форми спілкування впливає також вік (між суб’єктами одного віку або різновікове спілкування), стать (одностатеве, різностатеве), національність (між суб’єктами однієї національності або міжнаціональне спілкування), релігійна, або інша приналежність, спілкування у сфері дозвілля. Спілкування буває пряме й непряме, безпосереднє й опосредковане. У процесі прямого спілкування люди взаємодіють один з одним прямо, тобто «віч-на-віч». У формі спілкування здійснюється безпосередня колективність діяльності людини. Але спілкування не зводиться до «абсолютно» безпосередніх контактів. Люди хоч на якійсь, але відстані спілкуються між собою. Так само людська діяльність не «абсолютно» спільна. Люди роблять справу кожний сам по собі, на відстані. У процесах соціальної еволюції виникають додаткові непрямі засоби, що забезпечують спілкування, між людьми, виникає додаткова розмаїтість зв’язків між діяльністю людей. Для цього виникають додаткові знакові й предметні засоби.

Вивчаючи матеріал третього питання, треба засвоїти, що моральна культура спілкування є різновидом людської діяльності, коли соціально-моральна активність спрямована на вирішення комунікативних протиріч таким чином, щоб перемога все-таки залишалася за принципами гуманізму и соціальної справедливості. Саме специфічні людські способи поведінки, які забезпечують гармонійний перебіг процесу спілкування між людьми, і називаються культурою спілкування. Моральна культура спілкування невід’ємна від моральної культури особи, випливає з неї і являє собою ступінь засвоєння морального досвіду попередніх поколінь у вигляді знань, умінь, навичок, почуттів, установок. Моральна культура особи включає: культуру моральної свідомості, культуру моральних почуттів і культуру моральної поведінки. Ці складові характеризують рівень засвоєння і реалізації моральності кожної конкретної соціальної особи. Спілкування є мірилом моральної культури людини. Моральна культура спілкування, зокрема, включає: знання культурних моделей поведінки (загальних зразків, етикетних правил, стратегій) і уміння їх адекватно використовувати в кожній конкретній ситуації спілкування.

При підготовці до четвертого питання, студент повинен усвідомити, що моральний зміст етикету зумовлений відповідністю і співвідношенням зовнішніх норм етикету й змісту моральної свідомості суспільства й особистості. Мається на увазі те, що зовнішні правила поведінки і спілкування базуються, перш за все, на моральних принципах. Етикет – це сукупність правил, які регулюють безособові відносини між людьми, форми їхнього взаємного обходження (наприклад, у гостях, у громадських місцях, на прийомах).

Функціональне значення правил етикету полягає в тому, що правила є знаком групової ідентичності. Правила етикету стандартизують поведінку людини й допомагають уникнути взаємонерозуміння, а значить, уникнути напруги, незручності. У сучасному суспільстві етикет спрощується й з’являється етикет повсякденного життя й етикет під час торжества. Знижується рівень етикету галантної поведінки. Це пов’язане з тенденцією вирівняти чоловіка й жінку. Сучасний етикет демократичний, тому що затверджуються принципи рівності, права людини, її гідність.