Рекомендована література:

1. Борзова Е.П. История мировой культуры / Е.П. Борзова. – СПб. : Изд-во «Лань», 2001. – 672 с.

2. Гуревич П. С. Культурология: Учебник для вузов / П. С. Гуревич. – М.: Гардарики, 2001. – 280 с.

3. Історія української та зарубіжної культури ХХ ст. / за ред. Мєднікової Г.С. – К. : Т-во «Знання», КОО, 2002. – 214 с.

4. Історія української та зарубіжної культури: навч. посібник / [Б.І. Білик, Ю.А. Горбань, Я.С. Калакура та ін.]. – К. : Вища школа: Т-во «Знання», КОО, 1999. – 326с.

5. Кармин А. С., Новикова Е. С. Культурология. – СПб: Питер, 2004. – 464 с.

6. Кордон М. В. Українська та зарубіжна культура: курс лекцій. – К.: ЦУЛ, 2002. – 508 с.

7. Кравець М. С., Семашко О. М., Піча В. М. та ін. Культурологія. Навч. посібник / За заг. ред. В.М. Пічі. – Львів: «Магнолія плюс», 2003. – 353 с.

8. Культурология. ХХ век. Энциклопедия. – Т.1 – СПб: Университетская книга; ООО «Алетейя», 1998. – 447 с.

9. Культурологія: Навч. посіб / Упорядн. О. І. Погорілий, М. А. Собуцький. – К.: Вид. дім «КМ Академія», 2003. – 316 с.

10. Культурологія: теорія та історія культури. Навчальний посібник / За ред І. І. Тюрменко, О. Д. Горбула. – Київ: Центр навчальної літератури, 2004. – 368 с.

11. Культурологія: українська та зарубіжна культура: навч. посібник / [М.М. Закович, І.А. Зязюн, О.М. Семашко та ін.]. – К. : Знання, 2004. – 567с.

12. Полікарпов В.С. Лекції з історії світової культури: навч. посібник / В.С. Полікарпов. - К. : Вища школа: Знання, КОО, 1999. – 359 с.

13. Українська культура: історія і сучасність: навчал. Посібник / за ред. С.О. Черепанової. – Львів : Світ, 1994. – 456 с.

14. Українська та зарубіжна культура: навч. посібник / за ред. М.М. Заковича. – К. : Знання, 2001. – 550 с.

15. Шевнюк О.Л. Культурологія: навч. посібник / О.Л. Шевнюк. – К.: Знання-Прес, 2004. – 353 с.

Семінарське заняття № 2. Культура як знаково - семіотична система.

(2 години)

Навчальні цілі:

• розглянути структуру цінностей, що належать до сфери матеріальних і духовних артефактів;

• виявити ознаки класифікації та охарактеризувати види семіотичних смислів інформації;

• визначити форми реалізації сакральних символів у культурі;

• осягнути процес формування та використання символів ідентичності;

• розглянути історичні умови складання символічних систем та їхній вплив на культуру;

• охарактеризувати особливості розуміння культури як сукупності соціальної інформації.

Питання для обговорення:

1. Інформаційно - семіотичне тлумачення культури як єдності трьох світів : артефактів, смислів, знаків.

2. Сакральні символи (християнство, іслам, буддизм, шаманство, язичництво).

3. Символи ідентичності – державні прапори, національні емблеми, військова символіка, політичні емблеми.

4. Символіка емоцій та глибинного розуму.

Методичні поради для підготовки до семінарського заняття:

Починаючи роботу над темою, слід усвідомити, що вихідним моментом інформаційно - семіотичного підходу до культури є знання про способи та наслідки людської діяльності.

При підготовці до першого питання, потрібно засвоїти, що постійне формування все нових і нових завдань і засобів діяльності призводить до того, що люди поступово занурюються в штучно створений ними світ знаків, а семіотика дешифрує їх. Виступаючи в ролі носіїв смислу, «оброблені» (фізично і духовно) людиною речі, процеси, явища стають знаками та символами. Продукти та наслідки людської діяльності, штучно створені людиною предмети і явища називають артефактами (штучний — виконаний). Артефактами — феноменами культури — є виготовлені людиною речі, народжені нею думки, винайдені та використані нею засоби та способи дії. Культура включає в себе не тільки те, що знаходиться поза людиною, але й зміни, які вона виконує в самій собі, в своїм тілі, в своїй душі, у власній фізичній та духовній зовнішності. Отже, культура є світ людської діяльності або світ артефактів — це її найперша, але недостатня для розуміння її сутності характеристика. Культура — це і світ смислів, які людина вкладає у свої творіння і дії. І такими видами смислів виступають знання, цінності і регулятиви. Смисли утворюються у голові людини, коли вона у відповідності зі своїми потребами пізнає, оцінює та регулює оточуючі її явища і процеси і ті, що відбуваються у ній самій. Відповідно цьому знання (те, що дається пізнанням), цінності (те, що встановлюється за допо­могою оцінки) і регулятиви (те, чим регулюються дії) представляють собою три основних види смислів.

Готуючись до другого питання, слід звернути увагу на те, що сакральні символи є чимось набагато більшим, ніж прості графічні репрезентації суб’єктів релігійного шанування. Вони пронизані багатошаровим глибоким сенсом, який, будучи сконцентрованим в одному знаку, одночасно містить в собі догмати віри і історію релігії. Схожість між релігійними символами вказує як на взаємне запліднення ранньої релігійної думки, так і на спільність космічних інтерпретацій. Більшість найбільш важких для осягнення понять виражаються простими символами: колесо буддиста, наприклад, означає круг існування або закон буддиста; найважливіший зі всіх християнських символів — розп’яття — нагадує про жертву Христа; космічний знак даосизму інь-ян говорить про закономірність чергування сил. Деякі символи втілюють божественну силу сакральних текстів: єврейські скрижалі закону і Тора, буддійське молельное колесо і ісламська каліграфія. Символи верховного божества отримують різні форми в залежності від релігії: племена американських індійців можуть зображати його як птаха-грому, тоді як іудаїзм відкидає персоніфікацію. Іудаїзм і християнство використовують тетра-грамматон, або трикутник Святої Трійці. Боги Давнього Єгипту, індуїзму, греко-римського пантеону і Будда зображаються в тілесній — хай іноді і гібридній — формі. Істоти природного миру також можуть позначати сакральне поняття: у віруваннях австралійських аборигенів і американських індійців тварини на зразок кенгуру і буйвола є тотемами і наділяються надприродною силою та ін.

Вивчаючи матеріал третього питання, треба засвоїти, що ідентичність складається з багатьох, часом мало сумісних між собою елементів, передати всю її складність за допомогою одиничного символу неможливо, проте є можливим вичленення і символічна передача окремих граней, з яких складається ціле. Існують різновиди символів, за допомогою яких формуються відчуття приналежності, особистої і колективної ідентичності. Люди також знаходять ідентичність завдяки своєму ремеслу, і більшості з нас знайомі такі символи професійної приналежності, як стовпчик перукаря, піратський прапор або королівська корона, які з предметів практичного ужитку перетворилися на загальні родові знаки. Геральдика сама по собі є вельми специфічною символічною системою. За символами індивідуальності йдуть племінні символи, які виражають конкретні звичаї, історію і вірування роду. Все це — різновиди символів, за допомогою яких формуються відчуття приналежності, — особистої і колективної ідентичності.

У четвертому питанні слід звернути увагу на те, що особлива заслуга у визначенні розуміння того, як наш розум реагує на символічні образи, належить 3. Фрейду та К. Юнгу. Саме австрійський лікар-психіатр Фрейд ввів поняття аналізу сновидінь як цінного інструменту в тлумаченні послань несвідомого, а ідентифікація Юнгом символів — архетипів, властивих колективному несвідомому, стала значним кроком в науці.