Розділ VIII подання позову

Стаття 54. Форма і зміст позовної заяви

Позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі і підписується повноважною посадовою особою позивача або його представником, прокурором чи його заступником, громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності або його представником.

Позовна заява повинна містити:

1) найменування господарського суду, до якого подається заява;

2) найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) сторін, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), ідентифікаційні коди суб'єкта господарської діяльності за їх наявності (для юридичних осіб) або індивідуальні ідентифікаційні номери за їх наявності (для фізичних осіб - платників податків);

2-1) документи, що підтверджують за громадянином статус суб'єкта підприємницької діяльності;

3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; суми договору (у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів);

4) зміст позовних вимог; якщо позов подано до кількох відповідачів, - зміст позовних вимог щодо кожного з них;

5) виклад обставин, на яких грунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обгрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов;

6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору якщо такі проводилися;

61) відомості про вжиття запобіжних заходів відповідно до розділу V1 цього Кодексу;

7) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви.

У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, якщо вони необхідні для правильного вирішення спору.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із

 законами України від 13.05.97 р. N 251/97-ВР,

від 17.05.2001 р. N 2413-III,

від 21.06.2001 р. N 2539-III,

 від 22.05.2003 р. N 850-IV,

 від 18.11.2003 р. N 1255-IV,

 від 23.06.2005 р. N 2705-IV)

Коментована стаття визначає форму і зміст позовної заяви.

Позовна заява - процесуальний документ, за допомогою якого реалізується право на звернення до господарського суду.

Подання позовної заяви є формою реалізації права на позов. Подати позов - означає звернутися до господарського суду із заявою, в якій повинно міститися прохання, адресоване суду, про розгляд спору про право, що виник98.

Позов визначається у правовій літературі як вимога особи про захист свого або чужого права чи охоронюваного законом інтересу99.

Звернення до господарського суду здійснюється у формі позовної заяви у спорах, які виникають із господарських правовідносин.

Господарське процесуальне право розрізняє поняття "позов" у процесуальному і матеріальному сенсі. Позов у процесуальному сенсі - звернена до суду першої інстанції вимога про захист своїх прав та інтересів. У цьому аспекті позов є засобом започаткування господарського процесу. Позов у матеріальному сенсі - право на задоволення своїх позовних вимог100.

Елементи позову - його структурні складові, які сукупно визначають його зміст. Вирізняють два елементи позову:

а) предмет позову;

б) підстави позову.

Вирізнення елементів позову має значення в питанні недопущення подання тотожних позовів - між тими ж сторонами про той же предмет і з тих же підстав. Подання позову, тотожного з тим, що вже розглянутий судом, не допускається. Якщо такий позов подано до суду, то відповідно до ст. 62 ГПК господарський суд відмовляє у прийнятті позовної заяви, якщо у провадженні господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує господарський спір, є справа зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет із тих же підстав або є рішення цих органів з такого спору.

Предметом позову як вимоги про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу є спосіб захисту цього права чи інтересу. Підстави позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. До підстав позову входять лише юридичні факти, тобто ті, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення. Розрізняють фактичні та юридичні (правові) підстави позову101.

Визначаючи предмет позову як спосіб захисту права чи інтересу, слід звернути увагу на перелік способів захисту цивільного права та інтересу, викладений у ст. 16 ЦК. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Стаття 20 ГК встановлює, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом:

визнання наявності або відсутності прав;

визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;

відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання;

припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;

присудження до виконання обов'язку в натурі;

відшкодування збитків;

застосування штрафних санкцій;

застосування оперативно-господарських санкцій;

застосування адміністративно-господарських санкцій;

установлення, зміни і припинення господарських правовідносин;

іншими способами, передбаченими законом.

Слід відрізняти поняття "позов" і "позовна заява". Так, позовна заява може містити кілька позовів. Позов може впродовж слухання справи змінюватися (зміна предмета, підстав позову), позовна ж заява як письмова форма позову залишається незмінною.

Частина 1 коментованої статті встановлює вимоги щодо форми позовної заяви. Позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі. Норми ГПК не визначають способів і технічних засобів, за допомогою яких допускається виготовлення позовної заяви. У судовій практиці склався звичай, згідно з яким позовна заява виготовляється на паперовому носії за допомогою друкарської чи комп'ютерної техніки. Не заперечується виготовлення позовної заяви рукописним способом.

Позовна заява має містити підпис позивача або його представника, прокурора чи заступника прокурора із зазначенням дати подання заяви.

Якщо фізична особа веде справу в суді самостійно, вона особисто підписує позовну заяву. Позовна заява від імені фізичної особи-підприємця може бути підписана її представником. Відтворення підпису за допомогою факсиміле або інших технічних засобів не допускається.

ГПК не містить правила щодо підписання позовної заяви особою, яка не може власноручно поставити підпис через хворобу або фізичну ваду. На нашу думку, в такому випадку за дорученням особи, яка не може підписатися власноручно, текст позовної заяви в її присутності може підписати інша особа. Підпис іншої особи на тексті позовної заяви засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст позову не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

Юридична особа відповідно до ст. 92 ЦК набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів і закону. Отже, від імені юридичної особи позовну заяву підписує повноважна посадова особа, повноваження якої ґрунтуються на установчих документах чи приписах закону.

Якщо юридичну особу очолює виконувач обов'язків керівника, він має право підпису на підставі рішення (наказу) про призначення його виконувачем обов'язків, якщо в цьому рішенні (наказі) відсутні обмеження щодо права підпису.

Якщо юридичну особу очолює колегіальний орган, позовна заява підписується одним із членів колегіального органу, якого уповноважено рішенням цього органу. Позовна заява може бути також підписана і всіма членами колегіального органу.

Питання про повноваження на підписання позовної заяви від імені юридичної особи вирішується на підставі установчих документів юридичної особи.

У постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 16.11.2004 р. у справі за позовом ДП "Донецьквугілля" до ОП "Шахта ім. О. Ф. Засядька" про стягнення 943762,18 грн. зазначалося, що чинними нормативно-правовими актами не вимагається окремого уповноваження представника на вчинення такої дії, як підписання позовної заяви.

Від імені юридичної особи, що ліквідується, позовна заява підписується головою ліквідаційної комісії, крім випадків, коли відповідно до ст. 60 ГК це покладено на орган управління суб'єкта, що ліквідується.

У процедурах банкрутства юридичної особи позовна заява може підписуватися арбітражним керуючим. Його повноваження на це випливають із норми ст. 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", відповідно до якої арбітражний керуючий має право звертатися до господарського суду у випадках, передбачених цим Законом. Відповідно до ст. 17 цього ж Закону керуючий санацією має право подавати заяви про визнання угод, укладених боржником, недійсними. Крім того, керуючий санацією зобов'язаний від імені боржника заявляти позови про стягнення заборгованості з дебіторів боржника, а також з осіб, які несуть з боржником відповідно до закону або договору субсидіарну (додаткову) чи солідарну відповідальність. Позовна заява може бути підписана ліквідатором, оскільки згідно зі ст. 25 Закону з дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника (органів управління) юридичної особи - банкрута.

Відповідно до ст. 23 ГПК позов може бути подано спільно кількома позивачами. У такому випадку позовна заява повинна бути підписана від імені кожного позивача або ним самим, або його повноважним представником.

У частині 2 коментованої статті викладено вимоги щодо змісту позовної заяви.

З урахуванням цих вимог позовна заява повинна містити:

1) найменування господарського суду, до якого подається заява. Найменування господарського суду визначається відповідно до Указу Президента України від 11 липня 2001 р. N 511/2001 "Про утворення апеляційних господарських судів та затвердження мережі господарських судів України", п. 3 якого затверджено мережу місцевих господарських судів України.

Місцевими господарськими судами є:

Господарський суд Автономної Республіки Крим,

Господарський суд Вінницької області;

Господарський суд Волинської області,

Господарський суд Дніпропетровської області,

Господарський суд Донецької області,

Господарський суд Житомирської області,

Господарський суд Закарпатської області,

Господарський суд Запорізької області,

Господарський суд Івано-Франківської області,

Господарський суд Київської області,

Господарський суд Кіровоградської області,

Господарський суд Луганської області,

Господарський суд Львівської області,

Господарський суд Миколаївської області,

Господарський суд Одеської області,

Господарський суд Полтавської області,

Господарський суд Рівненської області,

Господарський суд Сумської області,

Господарський суд Тернопільської області,

Господарський суд Харківської області,

Господарський суд Херсонської області,

Господарський суд Хмельницької області,

Господарський суд Черкаської області,

Господарський суд Чернівецької області,

Господарський суд Чернігівської області,

Господарський суд міста Києва,

Господарський суд міста Севастополя;

2) найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові за його наявності - для фізичних осіб) сторін, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), ідентифікаційні коди суб'єкта господарювання за їх наявності (для юридичних осіб) або індивідуальні ідентифікаційні номери за їх наявності (для фізичних осіб - платників податків).

Відповідно до ст. 90 ЦК юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму. Найменування установи має містити інформацію про характер її діяльності. Юридична особа може мати крім повного найменування скорочене найменування. Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до Єдиного державного реєстру.

Згідно із ст. 57 ГК, яка визначає зміст установчих документів, в установчих документах повинно бути, зокрема, зазначено найменування та місцезнаходження суб'єкта господарювання.

Відповідно до ст. 93 ЦК місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені. Стаття 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" визначає, що місцезнаходження юридичної особи - адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені. Місцезнаходження юридичної особи визначається засновниками в установчих документах та вказується в реквізитах реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи, яка подається реєструючому органу під час державної реєстрації (наказ Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 20 квітня 2007 р. N 54).

Отже, найменування і місцезнаходження у позовній заяві повинно визначатися та вказуватися згідно з установчими документами юридичної особи.

Вищий господарський суд України в п. 15 інформаційного листа від 14.08.2007 р. N 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" на запитання, яким є співвідношення місцезнаходження сторони у справі в розумінні пункту 2 частини другої статті 54 ГПК та її фактичного місцезнаходження з точки зору права на подання позову, якщо позивачеві невідоме фактичне місцезнаходження іншої сторони, відповів таке. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 ГПК позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб). Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені. У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. N 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Водночас законодавство України, в тому числі ГПК, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах. В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу. Якщо ж господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи вважає за потрібне з'ясувати фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу, то він не позбавлений права і можливості після порушення провадження зі справи здійснити це, зокрема, шляхом витребування відповідних доказів у порядку, передбаченому частинами першою і другою статті 38 ГПК. Запит щодо подання таких доказів за необхідності може бути виданий господарським судом заінтересованій стороні (її представникові).

Прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи вказується за даними паспорта цієї особи або іншого документа, що замінює його.

Місцем проживання фізичної особи згідно зі ст. 29 ЦК є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Щодо фізичної особи - підприємця ця норма конкретизується у ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців": місце проживання фізичної особи - житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово, що знаходиться за певною адресою, за якою здійснюється зв'язок з фізичною особою - підприємцем.

Ідентифікаційний код визначається за довідкою органів статистики.

Відповідно до Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. N 118 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22 червня 2005 р. N 499), ведеться Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) - автоматизована система збирання, накопичення та опрацювання даних про юридичних осіб всіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання, відокремлені підрозділи юридичних осіб, що знаходяться на території України, а також відокремлені підрозділи юридичних осіб України, що знаходяться за її межами. Згідно з пунктами 5 - 7 цього ж Положення присвоєння ідентифікаційних кодів з Реєстру здійснюється: державними реєстраторами - суб'єктам, на яких поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців"; органами державної статистики - суб'єктам, на яких не поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" і відомості про які не становлять державну таємницю; відповідними центральними органами виконавчої влади - суб'єктам, відомості про які становлять державну таємницю. Таким органам Держкомстат передає ідентифікаційні коди для ведення відомчого обліку. Порядок передачі ідентифікаційних кодів для присвоєння їх суб'єктам затверджується Держкомстатом разом з відповідними центральними органами виконавчої влади. Ідентифікаційний код зберігається за суб'єктом, якому він присвоєний, протягом усього періоду його існування і є єдиним. У разі перетворення юридичної особи за правонаступником зберігається її ідентифікаційний код. У разі припинення юридичної особи шляхом приєднання до іншої юридичної особи та створення на базі юридичної особи, що припинилася, відокремленого підрозділу ідентифікаційний код такої юридичної особи залишається за відокремленим підрозділом. В інших випадках припинення юридичної особи присвоєння її ідентифікаційного коду новоствореним суб'єктам забороняється. Ідентифікаційний код є обов'язковим для використання в усіх видах звітних та облікових документів суб'єкта і зазначається на його печатках та штампах.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про Державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів" індивідуальні ідентифікаційні номери надаються фізичним особам - платникам податків та інших обов'язкових платежів і зберігаються за ними протягом усього їх життя. Визначення поняття "платник податків" дається у ст. 4 Закону України "Про систему оподаткування": платниками податків і зборів (обов'язкових платежів) є юридичні і фізичні особи, на яких згідно з законами України покладено обов'язок сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі);

3) документи, що підтверджують за громадянином статус суб'єкта підприємницької діяльності.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" таким документом є свідоцтво про державну реєстрацію - документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію юридичної особи або фізичної особи - підприємця.

4) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; суми договору (у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів).

Ціна позову повинна бути визначена відповідно до вимог ст. 55 ГПК. Ціна позову визначається:

а) у позовах про стягнення грошей - стягуваною сумою або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку;

б) у позовах про витребування майна - вартістю майна, що витребується;

в) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою усіх вимог;

г) у позовах про стягнення іноземної валюти - в іноземній валюті та у карбованцях відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову.

Ціна позову має підтверджуватися обґрунтованим розрахунком.

Якщо предметом спору є укладання, зміна чи розірвання господарського договору, замість ціни позову зазначається сума відповідного договору, якого позивач просить укласти, змінити чи розірвати;

5) зміст позовних вимог, якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них.

Зміст позовних вимог включає предмет і підстави позову. Якщо в одній позовній заяві об'єднано кілька позовних вимог, слід викласти зміст кожної позовної вимоги. Якщо позов подано до кількох відповідачів, то в позовній заяві треба вказати зміст позовних вимог до кожного з відповідачів. Але якщо відповідачі солідарно відповідають за зобов'язанням, позовна вимога зазначається як вимога про солідарну відповідальність боржників, тобто єдина вимога до всіх відповідачів;

6) виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов.

Позовні вимоги повинні бути обґрунтовані певними обставинами, до яких належать:

а) обставини, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги;

б) інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування - це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи102. У предмет доказування включають факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.

До обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, належать обставини, пов'язані з процесуальними діями (належність повідомлення осіб, які беруть участь у справі, підстави для залучення третіх осіб, вжиття заходів до забезпечення позову, зупинення, припинення провадження у справі тощо). До цих обставин також відносять відомості, які підтверджують чи спростовують достовірність відомостей, що включаються в предмет доказування, а отже, дають можливість їх правильно оцінити: відомості про некомпетентність експерта, фальсифікацію письмових доказів тощо.

У предмет доказування включається також факт приводу для позову, який являє собою обставини, що підтверджують право на звернення до суду, тобто факти порушення суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу позивача.

Повинні бути зазначені докази, що підтверджують кожну обставину, зокрема, наявність підстав для звільнення від доказування.

Відповідно до ст. 32 ГПК доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами:

письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів;

поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі. У необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, повинні бути зазначені у позовній заяві. При цьому слід вказати докази, що підтверджують кожну обставину окремо.

Якщо певні обставини не потребують доказування, про звільнення від доказування цих обставин має бути зазначено в позовній заяві. Підстави звільнення від доказування викладено у ст. 35 ГПК. Обставини, визнані господарським судом загальновідомими, не потребують доказування. Факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені. Рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору. Факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи. Таке припущення може бути спростовано в загальному порядку.

Слід зазначити, що обставини (факти), що визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть бути вказані в позовній заяві, якщо визнання цих обставин вбачається з попереднього листування осіб або з документів, отриманих у претензійному порядку.

Посилання на законодавство являє собою юридичні підстави позову. У позовній заяві повинні бути викладені норми матеріального права, що регулюють спірні матеріально-правові відносини та порушені відповідачем, а також відповідно до яких, на думку позивача, слід вирішити спір. Термін "законодавство" треба розуміти в широкому смислі як законодавчі, так і підзаконні та інші нормативно-правові акти;

7) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися.

Якщо відповідно до ст. 5 ГПК сторони намагалися врегулювати спір у претензійному порядку, в позовній заяві слід зазначити, яких заходів досудового врегулювання спору було вжито і яким є результат цих заходів;

8) відомості про вжиття запобіжних заходів відповідно до розділу V1 ГПК.

Якщо позивач звертався до господарського суду із заявою про вжиття запобіжних заходів на підставі ст. 431 ГПК, у позовній заяві слід зазначити, до якого суду звертався позивач з відповідною заявою, який запобіжний захід було вжито господарським судом у випадку задоволення цієї заяви. Якщо ж заявнику у задоволенні заяви про вжиття запобіжних заходів було відмовлено, зазначення про це в позовній заяві не є обов'язковим. Водночас, якщо заяву про вжиття запобіжних заходів було задоволено, але до подання позову запобіжні заходи було скасовано, про це має бути зазначено у позовній заяві;

9) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви, вказується в позовній заяві як перелік додатків до позовної заяви.

Відповідно до ст. 57 ГПК у цьому переліку вказуються документи, які підтверджують: вжиття заходів досудового врегулювання господарського спору у випадках, передбачених ст. 5 ГПК, з кожним із відповідачів (у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - відповідно, договір, проект договору, лист, який містить вимогу про укладання, зміну чи розірвання договору, відомості про пропозиції однієї сторони і розгляд їх у встановленому порядку, відповідь другої сторони, якщо її одержано, та інші документи; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - копія претензії, докази її надсилання відповідачу, копія відповіді на претензію, якщо відповідь одержано); відправлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів; сплату державного мита у встановлених порядку і розмірі; сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги. До заяви про визнання акта недійсним додається також копія оспорюваного акта або засвідчений витяг із нього. До позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача.

Якщо судом застосовувалися запобіжні заходи, слід у переліку документів, що додаються до позовної заяви, зазначити реквізити відповідної ухвали.

Частина 3 коментованої статті містить диспозитивну норму, відповідно до якої дозволяється зазначати в позовній заяві інші відомості з метою забезпечення правильного розгляду справи. Зокрема можуть бути зазначені номери засобів зв'язку (телефон, телефакс), адреса електронної пошти.

У позовній заяві можуть бути вміщені клопотання про вчинення процесуальних дій, зокрема:

про витребування доказів;

про залучення третіх осіб;

про призначення експертизи тощо.

Якщо такі клопотання містяться в позовній заяві, вони повинні за змістом відповідати вимогам норм ГПК, що регулюють питання подання та вирішення цих клопотань.

  

Стаття 55. Ціна позову

Ціна позову визначається:

1) у позовах про стягнення грошей - стягуваною сумою або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку;

2) у позовах про витребування майна - вартістю майна, що витребується;

3) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою усіх вимог;

4) у позовах про стягнення іноземної валюти - в іноземній валюті та у карбованцях відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову.

В ціну позову включаються також вказані в позовній заяві суми неустойки (штрафу, пені), а якщо вони не вказані, - суми їх, визначені суддею.

Ціну позову вказує позивач. У випадках неправильного зазначення ціни позову вона визначається суддею.

(Із змінами, внесеними згідно із

 Законом України від 13.05.97 р. N 251/97-ВР)

Ціна позову - вартість майна, що витребовується, грошових коштів, що стягуються, або вартість іншого права, що має вартісну оцінку103.

Ціна позову має значення, передусім, для визначення розміру державного мита за подання позову до суду. Ціна позову визначається у позовах позивачем самостійно і відповідно до ст. 54 ГПК має міститись у позовній заяві.

Частина 1 коментованої статті встановлює правила визначення ціни позову про стягнення грошей.

Відповідно до класифікації способів захисту права, встановленої у ст. 16 ЦК, до позовів про стягнення грошей слід віднести:

а) примусове виконання обов'язку в натурі (якщо обов'язок полягає у проведенні розрахунків);

б) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

в) відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

У позовах про стягнення грошей ціна позову визначається стягуваною сумою.

У позовах про витребування майна ціна позову визначається вартістю цього майна. Вартість майна у позовах про витребування майна визначається на підставі правовстановлюючих документів, що підтверджують право власності на майно.

Якщо в позові викладено кілька самостійних вимог, ціна позову визначається загальною сумою всіх вимог.

Якщо до господарського суду подано позов про стягнення іноземної валюти, ціна позову виражається в іноземній валюті та у гривні104 відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про Національний банк України" офіційний валютний курс - курс валюти, офіційно встановлений Національним банком України як уповноваженим органом держави. Також згідно зі ст. 36 цього ж Закону Національний банк встановлює офіційний курс гривні до іноземних валют та оприлюднює його.

Вказівки щодо визначення ціни позову містяться в деяких роз'ясненнях і листах Вищого господарського суду.

У п. 1 роз'яснення Вищого господарського суду України від 17.02.94 р. N 02-5/114 "Про деякі питання визначення ціни позову, підсудності справ та сплати державного мита" зазначається, що ціна позову про стягнення іноземної валюти визначається в іноземній валюті та національній валюті України відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову. При визначенні ціни позову, поданого в іноземній валюті, необхідно виходити з тієї валюти, в якій провадились чи повинні бути проведені розрахунки між сторонами. У разі подання позову про стягнення національної валюти України - еквіваленту іноземної валюти ціна позову визначається в національній валюті України.

У п. 6 листа Вищого господарського суду України від 06.04.99 р. N 01-8/151 "Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів" зазначається, що оскільки у разі позитивного рішення з справи про звернення стягнення на майно боржника заявник одержує певну суму грошей, розмір державного мита повинен визначатись, виходячи з розміру цієї суми.

В інших позовах, крім тих, що зазначені в коментованій статті, ціна позову не зазначається. Це - позови немайнового характеру. Відповідно до класифікації способів захисту права, встановленої у ст. 16 ЦК, до позовів немайнового характеру слід віднести позови про:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) зміну правовідношення;

6) припинення правовідношення;

7) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

У постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 29.06.2004 р. у справі за позовом ВАТ "Пластмас-Прилуки" до Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку в особі відділення Промінвестбанку в м. Прилуки про визнання недійсним договору застави та додаткової угоди зазначалося, що стаття 55 ГПК, якою встановлені правила визначення ціни позову, не відносить позови про визнання угод недійсними до тих, які підлягають грошовій оцінці.

Частина 2 коментованої статті встановлює правило, за яким вказані в позовній заяві суми неустойки (штрафу, пені) включаються до ціни позову.

Відповідно до ст. 549 ЦК неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Якщо позивач у позовній заяві просить стягнути неустойку (штраф, пеню), але не визначає її розміру, суми неустойки (штрафу, пені) визначає суддя.

Відповідно до частини 3 коментованої статті ціну позову має вказати позивач. Ця норма кореспондує з нормою ч. 2 ст. 54 ГПК, згідно з якою позовна заява повинна, зокрема, містити зазначення ціни позову. Якщо ж ціну позову зазначено позивачем неправильно, вона визначається суддею.

У п. 18 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 р. N 01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" зазначається таке. Господарський суд у розгляді справи не зобов'язаний здійснювати замість позивача "перерахунок" розрахованих останнім сум штрафних санкцій, річних тощо. Однак з огляду на вимоги частини першої статті 47 ГПК щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 ГПК стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійснення позивачем нарахування таких сум і в разі якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно. Якщо для здійснення перерахунку необхідні додаткові матеріали, суд витребує їх у позивача, а в разі неподання ним таких матеріалів - з урахуванням обставин конкретної справи залишає позов (в частині стягнення відповідних спірних сум) без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК або відмовляє в задоволенні позову у відповідній частині у зв'язку з недоведеністю позовних вимог. Що ж до відсутності розрахунку штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції тощо, то з цього приводу слід зазначити таке. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 54 ГПК позовна заява повинна містити, зокрема, обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються. Якщо у позовній заяві йдеться лише про стягнення зазначених спірних сум (тобто їх стягнення є не додатковою, а єдиною позовною вимогою) і обґрунтований розрахунок стягуваної суми відсутній, така заява підлягає поверненню господарським судом відповідно до пункту 3 частини першої статті 63 ГПК. В інших випадках, коли вимога про стягнення сум штрафних санкцій, річних тощо є додатковою вимогою до основної (наприклад, про стягнення заборгованості) і розрахунок зазначених сум відсутній, суд, прийнявши позовну заяву, в порядку підготовки справи до розгляду (стаття 65 ГПК) зобов'язує позивача надати такий розрахунок, за необхідності - з матеріалами, які його обґрунтовують, а в разі їх неподання - з урахуванням обставин конкретної справи застосовує зазначений припис пункту 5 частини першої статті 81 ГПК або відмовляє в задоволенні позову.

В ціну позову не включаються суми судових витрат, які позивач зазначає в позові і просить суд стягнути зазначені суми з відповідача. Це пояснюється тим, що розмір судових витрат не зажди можливо визначити при поданні позову, а також тим, що розмір судових витрат напряму не залежить від характеру спору і ціни позову і вирізняється у кожній конкретній справі залежно від фактично зроблених витрат105.

  

Стаття 56. Надсилання копії позовної заяви і доданих до неї документів

Позивач, прокурор чи його заступник зобов'язані при поданні позову надіслати сторонам копії позовної заяви та доданих до неї документів відповідно до кількості відповідачів та третіх осіб листом з описом вкладення.

Такий самий обов'язок покладається на позивача у разі залучення господарським судом до участі у справі іншого відповідача, заміни господарським судом неналежного відповідача.

(Із змінами, внесеними згідно із

 законами України від 13.05.97 р. N 251/97-ВР,

від 19.05.2011 р. N 3382-VI)

Коментована стаття встановлює процесуальний обов'язок позивача щодо надіслання копій позовної заяви.

Відповідно до частини 1 коментованої статті позивач зобов'язаний надіслати копії позовної заяви сторонам. Такий самий обов'язок покладено на прокурора (чи його заступника), якщо він подає позов в інтересах держави.

Позивач також зобов'язаний надіслати сторонам копії документів, доданих до позовної заяви, якщо ці документи відсутні в сторін.

Якщо позивач у позовній заяві зазначає третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, і просить суд залучити їх до участі у справі, він має надіслати цим особам копію позовної заяви та доданих до неї документів.

Копії позовної заяви та доданих до неї документів повинні надсилатися до подання позовної заяви до суду, виходячи з того, що відповідно до ст. 57 ГПК до позовної заяви додаються, зокрема, документи, які підтверджують відправлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів.

Копії позовної заяви та доданих до неї документів надсилаються поштою, кур'єрською доставкою або вручаються нарочним під розписку.

Невиконання вимоги щодо надіслання сторонам копії позовної заяви та відсутніх у них документів, що додані до позовної заяви, є відповідно до ст. 63 ГПК підставою для повернення позовної заяви без розгляду.

Частина 2 коментованої статті встановлює, що обов'язок щодо надіслання копії позовної заяви та доданих до неї документів покладається на позивача, якщо господарським судом залучено до участі у справі іншого відповідача або здійснено заміну неналежного відповідача.

Такі процесуальні дії передбачені ст. 24 ГПК, в якій зазначається, що:

господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача;

господарський суд, встановивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну первісного відповідача належним відповідачем.

Про залучення іншого відповідача чи заміну неналежного відповідача виноситься ухвала, і розгляд справи починається заново.

У цій ухвалі господарський суд повинен зазначити про те, що позивач зобов'язаний надіслати копію позовної заяви залученому чи новому відповідачу, а докази надіслання надати суду.

Якщо у справу на підставі ст. 26 ГПК вступають треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, суд виносить про це ухвалу, в якій також зобов'язує позивача надіслати таким третім особам копії позовної заяви та доданих до неї матеріалів, а докази надіслання надати суду.

Стаття 57. Документи, що додаються до позовної заяви

До позовної заяви додаються документи, які підтверджують:

1) вжиття заходів досудового врегулювання господарського спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, з кожним із відповідачів (у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - відповідно договір, проект договору, лист, який містить вимогу про укладання, зміну чи розірвання договору, відомості про пропозиції однієї сторони і розгляд їх у встановленому порядку, відповідь другої сторони, якщо її одержано, та інші документи; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - копія претензії, докази її надсилання відповідачу, копія відповіді на претензію, якщо відповідь одержано);

2) відправлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів;

3) сплату державного мита у встановлених порядку і розмірі;

31) сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу;

4) обставини, на яких грунтуються позовні вимоги.

До заяви про визнання акта недійсним додається також копія оспорюваного акта або засвідчений витяг з нього.

До позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із

 законами України від 17.05.2001 р. N 2413-III,

 від 21.06.2001 р. N 2539-III)

Коментована стаття містить вимоги щодо комплектності документів, які повинні додаватися до позовної заяви.

Відповідно до частини 1 коментованої статті до позовної заяви, що подається до господарського суду, мають бути додані документи, які підтверджують:

1) вжиття заходів досудового врегулювання господарського спору у випадках, передбачених ст. 5 ГПК, з кожним із відповідачів:

а) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - відповідно, договір, проект договору, лист, який містить вимогу про укладання, зміну чи розірвання договору, відомості про пропозиції однієї сторони і розгляд їх у встановленому порядку, відповідь другої сторони, якщо її одержано, та інші документи;

б) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - копія претензії, докази її надсилання відповідачу, копія відповіді на претензію, якщо відповідь одержано.

Загальний порядок укладання господарського договору встановлено ст. 181 ГК. Відповідно до цієї статті проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

Ця норма кореспондує з вимогами щодо судового порядку укладання господарських договорів, встановленого у ст. 187 ГК. Спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі, якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

Отже, викладеними нормами встановлено обов'язкове складання проекту договору, і цей проект повинен бути доданий до позовної заяви.

Якщо в позовній заяві йдеться про зміну чи розірвання договору, позивач повинен додати до позовної заяви проект змін до договору або пропозицію про розірвання договору.

Порядок зміни та розірвання господарських договорів визначено у ст. 188 ГК. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Що ж до подання документів про вжиття заходів досудового врегулювання спору про виконання договору, то ці документи додаються у випадку, коли відповідний порядок установлено господарським договором;

2) відправлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів.

Якщо копії позову надсилають поштою, документом, який підтверджує надіслання, є квитанція поштового відправлення або фінансовий чек поштового відділення. У постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 04.11.2003 р. (у справі за позовом ВАТ "Нафтопереробний комплекс "Галичина" до Дрогобицької об'єднаної ДПІ Львівської області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення) зазначається, що видана відділенням поштового зв'язку квитанція підтверджує факт відправлення стороні у справі рекомендованого листа106.

Доказом надіслання копії позовної заяви може бути також документ, що видається кур'єрськими службами доставки, а також відмітка про вручення нарочним;

3) сплату державного мита в установлених порядку й розмірі.

Документом, що підтверджує сплату державного мита, є відповідний документ фінансової установи, яка здійснила перерахування суми державного мита до бюджету.

У п. 5 роз'яснення від 04.03.98 р. N 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Арбітражного процесуального кодексу України" Вищий господарський суд України дав такі вказівки. Платіжне доручення на безготівкове перерахування державного мита, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою додаються до позовної заяви (заяви) і мають містити відомості про те, яка саме позовна заява (заява) оплачується державним митом. Платіжні документи подаються до господарського суду тільки в оригіналі. Ксерокопії чи фотокопії платіжних документів не можуть бути доказом сплати державного мита.

Відповідно до п. 14 Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 22 квітня 1993 р. N 15, при сплаті державного мита готівкою до документа, щодо якого вчиняється відповідна дія, додається оригінал квитанції кредитної установи, яка прийняла платіж, а при перерахуванні мита з рахунку платника - останній примірник платіжного доручення з написом (поміткою) кредитної установи такого змісту "Зараховано в дохід бюджету ___ грн. (дата)". Цей напис скріплюється першим і другим підписами посадових осіб і відтиском печатки кредитної установи з відміткою дати виконання платіжного доручення. У випадках коли перерахування мита проводиться з рахунку вкладника, що знаходиться в кредитній установі, до документа, оплаченого митом, додається довідка, засвідчена підписом контролера і відтиском печатки кредитної установи.

Якщо позивач має право на пільги зі сплати державного мита, він повинен додати до позовної заяви документи, які підтверджують це право. Перелік пільг зі сплати державного мита встановлений ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. N 7-93 "Про державне мито". Якщо ці пільги пов'язані зі спеціальним статусом позивача, він зобов'язаний додати до позову документи, що підтверджують цей статус;

4) сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На сьогодні розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. N 1258 "Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів" (постанова Кабінету Міністрів України 29 березня 2002 р. N 411 "Про визначення розміру витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу" визнана такою, що втратила чинність, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2007 р. N 627 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. N 1258 та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України").

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. N 1258 розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у господарських справах встановлено:

для позивачів, у встановленому порядку звільнених від сплати державного мита, - за нульовою ставкою;

для всіх інших позивачів - за ставкою 118 гривень.

Відповідно до п. 12 зазначеної постанови документом про оплату витрат є квитанція установи банку або відділення поштового зв'язку, які прийняли платіж, платіжне доручення, підписане уповноваженою посадовою особою і скріплене печаткою установи банку з відміткою про дату виконання платіжного доручення. У разі коли оплата витрат здійснюється шляхом перерахування коштів з рахунка вкладника, відкритого в установі банку, додається довідка, засвідчена підписом контролера, скріпленим печаткою фінансової установи.

Крім того, такий документ має відповідати звичайним вимогам до платіжних документів, що встановлені Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні";

5) обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Тут маються на увазі докази в розумінні ст. 32 ГПК - будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги й заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Хоча норми коментованої статті не передбачають подання документів на підтвердження юридичного статусу позивача, зазвичай господарські суди в ухвалі про порушення провадження у справі зобов'язують сторони подати відповідні документи, які підтверджують державну реєстрацію юридичної особи або статус фізичної особи - підприємця на момент виникнення спірних правовідносин.

Як зазначається у ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", документом встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію юридичної особи або фізичної особи - підприємця, є свідоцтво про державну реєстрацію.

Відповідно до ст. 9 цього ж Закону (із змінами, внесеними згідно із Законом України від 16.03.2006 р. N 3575-IV) державні реєстратори використовують бланки свідоцтв про державну реєстрацію юридичних осіб та бланки свідоцтв про державну реєстрацію фізичних осіб - підприємців єдиних зразків. Описи бланка свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи і бланка свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця, а також порядок їх оформлення встановлюються спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації. Бланки свідоцтв про державну реєстрацію юридичних осіб та бланки свідоцтв про державну реєстрацію фізичних осіб - підприємців є документами суворої звітності, мають облікову серію і номер. У бланку свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи зазначаються: найменування юридичної особи; ідентифікаційний код Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України; місцезнаходження юридичної особи; місце проведення державної реєстрації; дата проведення державної реєстрації та номер запису в Єдиному державному реєстрі; прізвище та ініціали державного реєстратора; підстава, дата та номер запису в Єдиному державному реєстрі про заміну свідоцтва про державну реєстрацію (у разі проведення заміни свідоцтва).

У бланку свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця зазначаються: ім'я фізичної особи - підприємця; ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів (далі - ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків) або номер та серія паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовляються від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку у паспорті); місце проживання фізичної особи - підприємця; дата проведення державної реєстрації та номер запису в Єдиному державному реєстрі; місце проведення державної реєстрації; прізвище та ініціали державного реєстратора; підстава, дата та номер запису в Єдиному державному реєстрі про заміну свідоцтва про державну реєстрацію (у разі проведення заміни свідоцтва).

Свідоцтво про державну реєстрацію підписується державним реєстратором та засвідчується його печаткою.

Опис бланків свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця та виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців затверджено наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 2 квітня 2004 р. N 37. Порядок оформлення бланка свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи і бланка свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця затверджено наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 6 квітня 2004 р. N 39 (у редакції наказу Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16 квітня 2007 р. N 51). Опис гербової печатки державного реєстратора затверджено наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 7 квітня 2004 р. N 42.

Свідоцтво про державну реєстрацію повинно бути надане у належним чином засвідченій копії.

Замість копії свідоцтва про державну реєстрацію може бути надана виписка з Державного реєстру.

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (із змінами, внесеними згідно із законами України від 22.02.2006 р. N 3456-IV та від 16.03.2006 р. N 3575-IV) виписка з Єдиного державного реєстру видається юридичній особі або фізичній особі - підприємцю за їх письмовим запитом протягом двох робочих днів з дати подання цього запиту або на підставі їх письмової заяви при видачі свідоцтва про державну реєстрацію або при його заміні. Державні реєстратори використовують бланк виписки з Єдиного державного реєстру встановленого зразка. Опис бланка виписки з Єдиного державного реєстру, а також порядок його оформлення встановлюються спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації. Бланки виписок з Єдиного державного реєстру мають облікову серію і номер та є документами суворої звітності. У виписці зазначаються: найменування юридичної особи або ім'я фізичної особи - підприємця; ідентифікаційний код юридичної особи або ідентифікаційний номер фізичної особи - підприємця - платника податків; місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця; прізвище, ім'я та по батькові осіб, які мають право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи або від імені фізичної особи - підприємця без довіреності, у тому числі підписувати договори, їх ідентифікаційні номери фізичних осіб - платників податків; наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи або фізичної особи - підприємця; дата та номер запису в Єдиному державному реєстрі; дата видачі виписки. Виписка з Єдиного державного реєстру підписується державним реєстратором і засвідчується його печаткою. У разі, коли юридична особа знаходиться у процесі припинення або фізична особа - підприємець знаходиться у процесі припинення підприємницької діяльності, у виписці робиться відповідний запис. Виписка з Єдиного державного реєстру є чинною протягом тридцяти календарних днів з дати її видачі.

Документи про державну реєстрацію, які подаються до господарського суду, повинні відображати статус особи станом на дату виникнення спірних матеріальних правовідносин.

Форма виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та Порядок її оформлення затверджені наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 13 квітня 2004 р. N 47.

Якщо позивачем є фізична особа, яка не має статусу суб'єкта підприємницької діяльності, надання відповідного документа про державну реєстрацію не вимагається.

Частина 2 коментованої статті встановлює особливу вимогу щодо подання документів у спорах про визнання недійсними актів. До заяви про визнання акта недійсним додається також копія оспорюваного акта або засвідчений витяг із нього.

Водночас, у деяких випадках подання належним чином засвідченої копії акта чи витягу з нього може бути утруднене. У цьому випадку позивач повинен у позовній заяві викласти обставини, що утруднюють чи унеможливлюють отримання належним чином засвідченої копії чи витягу з оспорюваного акта, і клопотання про витребування цього документа як доказу на підставі ст. 38 ГПК.

Якщо позивач просить визнати недійсним акт, якого було офіційно оприлюднено, він додає до позовної заяви копію акта з видання, яке цей акт оприлюднило.

Частина 3 коментованої статті передбачає обов'язок позивача додати до позовної заяви документ, що підтверджує повноваження представника позивача, якщо позовну заяву підписано представником. Таким документом може бути довіреність чи інший документ. Документи, що посвідчують повноваження представників, і порядок їх оформлення визначаються ст. 28 ГПК, відповідно до якої представниками юридичних осіб можуть бути особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

Довіреність відповідно до ст. 244 ЦК - це письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Установлено вимоги до довіреності, що видається юридичною особою. Довіреність від імені юридичної особи повинна бути підписана її керівником чи іншою уповноваженою на це її установчими документами особою та скріплена печаткою відповідної юридичної особи. Господарський суд вправі під час перевірки повноважень представника вимагати надання установчих документів із метою встановлення повноважень особи, яка підписала довіреність.

У літературі висловлювалася думка, що процесуальне представництво, будучи інститутом, притаманним усім процесуальним галузям права, є міжгалузевим інститутом права107. Виходячи з цього, до порядку видачі й форми довіреності на представництво в господарському суді слід застосовувати норми цивільного та цивільного процесуального законодавства в тій частині, в якій це питання не врегульоване нормами ГПК.

Відповідно до ст. 42 ЦПК довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на службі, стаціонарному лікуванні чи за рішенням суду, або за місцем його проживання. Згідно зі ст. 245 ЦК довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, встановлених частиною четвертою цієї статті. Довіреність військовослужбовця або іншої особи, яка перебуває на лікуванні у госпіталі, санаторії та іншому військово-лікувальному закладі, може бути посвідчена начальником цього закладу, його заступником з медичної частини, старшим або черговим лікарем. Довіреність військовослужбовця, а в пунктах дислокації військової частини, з'єднання, установи, військово-навчального закладу, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні дії, а також довіреність робітника, службовця, члена їхніх сімей і члена сім'ї військовослужбовця може бути посвідчена командиром (начальником) цих частини, з'єднання, установи або закладу. Довіреність особи, яка перебуває у місці позбавлення волі (слідчому ізоляторі), може бути посвідчена начальником місця позбавлення волі. Довіреності, посвідчені зазначеними посадовими особами, прирівнюються до нотаріально посвідчених.

Довіреність повинна містити:

- зазначення особи, що видає довіреність;

- зазначення особи, якій видано довіреність;

- зазначення третьої особи, перед якою здійснюється представництво (в даному випадку - господарський суд);

- повноваження представника;

- строк довіреності;

- дату видачі довіреності;

- підпис особи, що видала довіреність, а якщо довіреність видано юридичною особою, - печатку юридичної особи.

Строк довіреності встановлюється у довіреності. Якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії. Довіреність, у якій не вказана дата її вчинення, є нікчемною (ст. 247 ЦК).

Довіреність може бути видана на представництво в конкретній справі (разова довіреність) або на представництво в усіх справах в усіх чи певних судах (постійна довіреність).

Представництво в господарському суді можуть здійснювати адвокати. ГПК не вирізняє адвоката з-поміж інших осіб, які представляють інтереси осіб у господарському суді. Отже, адвокати представляють інтереси своїх довірителів на підставі довіреності.

Стаття 58. Об'єднання позовних вимог

В одній позовній заяві може бути об'єднано кілька вимог, зв'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.

Суддя має право об'єднати кілька однорідних позовних заяв або справ, у яких беруть участь ті ж самі сторони, в одну справу, про що зазначається в ухвалі про порушення справи або в рішенні.

Не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із

 законами України від 13.05.97 р. N 251/97-ВР,

від 17.11.2009 р. N 1720-VI)

Коментована стаття встановлює правила об'єднання кількох позовних вимог в одній позовній заяві, а також об'єднання в одну справу кількох позовних заяв.

Відповідно до частини 1 коментованої статті в одній позовній заяві може бути об'єднано кілька вимог. Під вимогою розуміється матеріально-правова вимога, тобто предмет позову, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права. Отже, позивач наділений правом об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, тобто кілька способів захисту порушеного права.

Дозволяється об'єднувати вимоги, які пов'язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.

Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача. Отже, вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких ґрунтуються ці вимоги.

Доказами в господарському судочинстві є будь-які відомості, отримані у визначеному законом порядку, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, на яких обґрунтовуються вимоги і заперечення осіб, що беруть участь у справі, та інші обставини, які мають значення для правильного розгляду справи.

Отже, можна об'єднати вимоги, якщо обставини, на яких вони ґрунтуються, підтверджуються тими самими доказами. Позивач має право об'єднати в одній позовній заяві не лише вимоги до одного відповідача, а й вимоги до кількох відповідачів за умови, що ці вимоги пов'язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.

Об'єднання позовів дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також унеможливити винесення різних рішень за однакових обставин.

Право об'єднати в одній позовній заяві надається позивачу, а також третій особі, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, і відповідачу, який подає зустрічний позов.

Позивач має право на об'єднання позовів не лише при поданні позовної заяви. Позивач не позбавлений такого права, коли він змінює на підставі ст. 22 ГПК предмет позову, тобто замінює одну вимогу на кілька вимог.

Системне тлумачення коментованої статті сукупно з п. 5 ч. 1 ст. 63 ГПК дає можливість дійти висновку, що не допускається об'єднання в одній позовній заяві кількох вимог до одного чи кількох відповідачів, якщо сумісний розгляд цих вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору.

Не дозволяється об'єднання вимог, які розглядаються в порядку різних видів провадження. У ГПК відповідно до ст. 41 вирізняються два види провадження:

а) позовне провадження;

б) провадження у справах про банкрутство.

Усі вимоги, що об'єднуються в одній позовній заяві, повинні бути підвідомчі господарському суду. Не допускається об'єднання в одній позовній заяві позовних вимог, які підлягають розгляду в судах різної юрисдикції.

У пунктах 1 - 2 рекомендації президії Вищого господарського суду України від 27.06.2007 р. N 04-5/120 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" зазначається, що необхідно мати на увазі, що ГПК не передбачено можливості об'єднання в одне провадження вимог, що підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства. Тому в разі подання позову, в якому такі вимоги об'єднано, господарський суд приймає позовну заяву в частині вимог, що підлягають розглядові господарськими судами, а в іншій частині з посиланням на пункт 1 частини першої статті 62 ГПК - відмовляє у прийнятті позовної заяви. Якщо у розгляді справи буде встановлено, що провадження у відповідній частині порушено помилково, господарський суд припиняє провадження у справі в цій частині згідно з пунктом 1 частини першої статті 80 ГПК.

Порушення позивачем правил об'єднання позовних вимог є підставою для повернення позовної заяви на підставі п. 5 ч. 1 ст. 63 ГПК.

Частина 2 коментованої статті надає право суду об'єднати в одне провадження кілька позовних вимог, що містяться в різних позовах.

Таке об'єднання можливе за наявності сукупно таких умов:

а) позовні вимоги мають бути однорідними;

б) позови мають бути пред'явлені тим самим позивачем до того самого відповідача (відповідачів) або різними позивачами до того самого відповідача.

Однорідними вимогами слід уважати такі, що одночасно:

а) являють собою однаковий спосіб захисту права (наприклад, про визнання недійсним правочину, про виконання обов'язку в натурі тощо);

б) мають ті самі (з одного договору) чи однорідні (з різних, але аналогічних договорів) підстави виникнення.

Суд вправі об'єднати в одне провадження позовні вимоги незалежно від згоди позивача. Таке об'єднання можливе як під час прийняття позовних заяв до розгляду й порушення провадження у справі, так і під час судового розгляду. Сторони у справі не позбавлені права подати до господарського суду клопотання про об'єднання позовів в одне провадження.

Право на об'єднання позовних вимог надано лише суду першої інстанції. Про об'єднання позовів господарський суд виносить ухвалу. Якщо питання про об'єднання позовів суд вирішує під час прийняття позовної заяви до розгляду і порушення провадження у справі, суд в одній ухвалі приймає до розгляду позовні заяви, які підлягають об'єднанню, порушує єдине провадження за всіма поданими позовними заявами, зазначивши в цій ухвалі про об'єднання позовів.

Слід зазначити, що Верховний Суд України дії суду щодо об'єднання справ в одне провадження розглядає не як право суду, а як його обов'язок. У постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 16 вересня 2003 р. у справі за позовом ТОВ "Гірник" до Відділення фізико-технічних гірничих проблем Національної академії наук України при Донецькому фізико-технічному інституті ім. О. О. Галкіна про стягнення суми зазначається, що оскільки у провадженні суду вже знаходилася справа, в якій брали участь ті самі сторони, з позовними вимогами, зв'язаними між собою підставами виникнення, що й вимоги в цій справі, суд повинен був вирішити питання про об'єднання відповідних справ в одне провадження108. Аналогічну позицію висловлено у постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 06.07.2004 р. у справі за позовом спільного українсько-швейцарського підприємства у формі ТОВ "Регіон-Агро" до сільськогосподарського ВАТ "Птахокомбінат Тульчинський" про стягнення суми, де зазначалося, що коли окремий розгляд справ був неможливим, суду слід було вирішити питання про об'єднання зазначених справ в одне провадження, відповідно до ч. 2 ст. 58 ГПК.

Господарському суду не надано права роз'єднати поєднані в одне провадження позовні вимоги.

Якщо суд, вирішуючи питання про прийняття справи до розгляду, встановить, що порушено правила поєднання вимог чи об'єднано в одній позовній заяві кілька вимог до одного чи кількох відповідачів і сумісний розгляд цих вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору, він відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 63 ГПК повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду.

Навіть у випадку коли позивач правомірно об'єднав вимоги, пов'язані між собою, суд вправі повернути позовну заяву, якщо вважатиме, що сумісний розгляд об'єднаних вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору.

Стаття 59. Відзив на позовну заяву

Відповідач має право після одержання ухвали про порушення справи надіслати: