Розділ VII процесуальні строки

Стаття 50. Встановлення та обчислення процесуальних строків

Процесуальні дії вчиняються у строки, встановлені цим Кодексом. У тих випадках, коли процесуальні строки не встановлено, вони призначаються господарським судом.

Строки для вчинення процесуальних дій визначаються точною календарною датою, зазначенням події, що повинна неминуче настати, чи періодом часу. В останньому випадку дію може бути вчинено протягом всього періоду.

Перебіг процесуального строку, обчислюваного роками, місяцями або днями, починається наступного дня після календарної дати або настання події, якими визначено його початок.

Частина 1 коментованої статті визначає поняття і види процесуальних строків.

Необхідність установлення процесуальних строків випливає з вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, відповідно до якої кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків або при висуненні проти неї будь-якого кримінального обвинувачення має право на справедливий і відкритий розгляд впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Питання щодо розумності строку розгляду справи розглядається у листі Верховного Суду України від 25.01.2006 р. N 1-5/45, де зазначається таке: у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей ст. 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі. Критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає в разі нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань із великими інтервалами, затягування при переданні або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів для дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторного направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Процесуальний строк - це встановлений законом або призначений судовим органом (суддею) та обчислюваний роками, місяцями або днями проміжок часу чи момент у часі, який визначається точною календарною датою чи вказівкою на подію, яка неминуче має настати, протягом якого чи до якого судовий орган (суддя) або інші учасники судового процесу вправі або зобов'язані вчинити певну процесуальну дію або сукупність таких дій97.

Дотримання процесуальних строків є обов'язком господарського суду, учасників судового процесу, будь-яких інших осіб, на яких судом покладено виконання процесуальних дій.

Процесуальне законодавство розрізняє два види процесуальних строків:

а) строки, встановлені законом, для суду й осіб, які беруть участь у справі;

б) строки, які встановлюються судом для осіб, які беруть участь у справі, а також для осіб, які не беруть участі у справі (осіб, на яких судом покладено певні обов'язки, наприклад, щодо подання доказів).

Якщо строки окремих процесуальних дій не встановлено законом, вони встановлюються судом.

Розрізняються також строки:

а) здійснення певних процесуальних дій;

б) завершення певної частини судового провадження.

Судом установлюється строк у таких випадках:

частина 1 ст. 435 - суддя, встановивши, що заяву про вжиття запобіжних заходів подано без додержання вимог, викладених у ст. 433 ГПК, або не оплачено державним митом, виносить ухвалу про залишення заяви без руху, про що повідомляє заявника і надає йому строк для виправлення недоліків;

частина 3 ст. 69 - у виняткових випадках голова господарського суду чи заступник голови господарського суду має право продовжити строк вирішення спору, але не більш як на один місяць;

частина 2 ст. 84 - при задоволенні позову в резолютивній частині рішення вказуються найменування сторони, яка зобов'язана виконати відповідні дії, строк виконання цих дій, а також строк сплати грошових сум при відстрочці або розстрочці виконання рішення.

ГПК установлені такі строки:

частина 1 ст. 7 - претензія розглядається в місячний строк, який обчислюється з дня одержання претензії; в тих випадках, коли обов'язковими для обох сторін правилами або договором передбачено право перепровірки забракованої продукції (товарів) підприємством-виготовлювачем, претензії, пов'язані з якістю та комплектністю продукції (товарів), розглядаються протягом двох місяців;

частина 2 ст. 11 - підприємство, організація, які одержали пропозицію про зміну чи розірвання договору, відповідають на неї не пізніше 20 днів після одержання пропозиції;

частина 1 ст. 17 - якщо справа не підсудна даному господарському суду, матеріали справи надсилаються господарським судом за встановленою підсудністю не пізніше п'яти днів з дня надходження позовної заяви або винесення ухвали про передачу справи;

частина 5 ст. 20 - питання про відвід судді вирішується головою господарського суду або заступником голови господарського суду, а про відвід заступника голови - головою господарського суду, який виносить з цього приводу ухвалу в триденний строк з дня надходження заяви. Якщо голова господарського суду прийняв справу до свого провадження, питання про його відвід вирішується президією Вищого господарського суду України в триденний строк з дня надходження заяви про відвід;

частина 3 ст. 433 - заявник повинен подати відповідну позовну заяву протягом десяти днів з дня винесення ухвали про вжиття запобіжних заходів;

частина 1 ст. 434 - заява про вжиття запобіжних заходів розглядається не пізніше двох днів з дня її подання господарським судом, в районі діяльності якого належить провести ці процесуальні дії, з повідомленням заінтересованих осіб;

частина 1 ст. 437 - на ухвалу про вжиття запобіжних заходів, винесену за участю заявника без повідомлення особи, щодо якої вжито запобіжні заходи, остання протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали може подати заяву про її скасування;

частина 3 ст. 437 - заява про скасування вжиття запобіжних заходів розглядається протягом трьох днів господарським судом, який виніс ухвалу про їх вжиття;

частина 2 ст. 62 - про відмову в прийнятті позовної заяви виноситься ухвала, яка надсилається сторонам, прокурору чи його заступнику, якщо вони є заявниками, не пізніше п'яти днів з дня надходження заяви;

частина 2 ст. 63 - суддя повертає позовну заяву не пізніше п'яти днів з дня її надходження, про що виносить ухвалу;

частина 1 ст. 64 - суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше п'яти днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні;

частина 1 ст. 69 - спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви;

частина 2 ст. 69 - спір про стягнення заборгованості за опротестованим векселем має бути вирішено господарським судом у строк не більше одного місяця від дня одержання позовної заяви;

частина 4 ст. 811 - протокол у триденний строк підписують суддя (суддя - головуючий у колегії суддів) і секретар судового засідання;

частина 5 ст. 811 - сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають право знайомитися з протоколами і протягом п'яти днів після їх підписання подавати письмові зауваження з приводу допущених у протоколах неправильностей або неповноти протоколу. Зауваження на протоколи у всіх випадках долучаються до матеріалів справи;

частина 6 ст. 811 - господарський суд розглядає зауваження на протокол протягом п'яти днів з дня подання зауваження і за результатами розгляду виносить ухвалу, якою приймає зауваження або мотивовано відхиляє їх;

частина 3 ст. 85 - рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 ГПК;

стаття 87 - рішення та ухвали розсилаються сторонам, прокурору, який брав участь в судовому процесі, третім особам не пізніше п'яти днів після їх прийняття або вручаються їм під розписку, якщо інше не передбачено цим ГПК;

частина 3 ст. 91 - місцевий господарський суд у п'ятиденний строк надсилає одержану апеляційну скаргу або подання разом зі справою відповідному апеляційному господарському суду;

частина 1 ст. 93 - апеляційна скарга подається, а апеляційне подання вноситься протягом десяти днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 ГПК;

частина 2 ст. 93 - відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги (подання) можливе протягом трьох місяців з дня прийняття рішення місцевим господарським судом;

стаття 102 - апеляційна скарга (подання) на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня надходження справи разом з апеляційною скаргою (поданням) в апеляційну інстанцію;

частина 3 ст. 105 - постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття;

частина 4 ст. 105 - постанова апеляційної інстанції надсилається сторонам у справі в п'ятиденний строк з дня її прийняття;

частина 2 ст. 109 - місцевий або апеляційний господарський суд, який прийняв оскаржуване рішення або постанову, зобов'язаний надіслати скаргу (подання) разом зі справою до Вищого господарського суду України у п'ятиденний строк з дня її надходження;

стаття 110 - касаційна скарга (подання) може бути подана (внесена) протягом одного місяця з дня набрання рішенням місцевого господарського суду чи постановою апеляційного господарського суду законної сили;

стаття 1118 - касаційна скарга (подання) розглядається у двомісячний строк з дня надходження справи разом із касаційною скаргою (поданням) до Вищого господарського суду України;

частина 3 ст. 11111 - постанова касаційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття;

частина 4 ст. 11111 - постанова касаційної інстанції надсилається сторонам у справі у п'ятиденний строк з дня її прийняття;

частина 1 ст. 11116 - касаційна скарга, касаційне подання Генерального прокурора України на постанову чи ухвалу Вищого господарського суду України можуть бути подані не пізніше одного місяця з дня її прийняття;

частина 3 ст. 11116 - Вищий господарський суд України надсилає касаційну скаргу (подання) разом із справою до Верховного Суду України у десятиденний строк з дня надходження скарги (подання);

частина 1 ст. 11117 - питання про порушення провадження з перегляду Верховним Судом України постанови чи ухвали Вищого господарського суду України вирішується позитивно при згоді хоча б одного судді на засіданні колегії у складі трьох суддів Судової палати у господарських справах і розглядається протягом місяця з дня надходження касаційної скарги чи касаційного подання;

частина 4 ст. 11120 - постанова Верховного Суду України надсилається сторонам у справі в п'ятиденний строк з дня її ухвалення;

частина 1 ст. 113 - судове рішення господарського суду може бути переглянуто за нововиявленими обставинами за заявою сторони, поданням прокурора не пізніше двох місяців з дня встановлення обставин, що стали підставою для перегляду судового рішення;

частина 3 ст. 114 - заява, подання прокурора про перегляд рішення, ухвали, постанови за нововиявленими обставинами розглядаються господарським судом у судовому засіданні у місячний строк з дня їх надходження;

частина 5 ст. 114 - рішення, ухвала, постанова, прийняті за результатами перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами, надсилаються сторонам, прокурору у п'ятиденний строк з дня їх прийняття;

частина 3 ст. 117 - господарський суд розглядає заяву стягувача або боржника про виправлення помилки, допущеної при його оформленні або видачі, чи визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, та стягнення на користь боржника безпідставно одержаного стягувачем за наказом в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника і виносить ухвалу;

частина 5 ст. 117 - ухвала господарського суду за результатами розгляду заяви стягувача або боржника про виправлення помилки, допущеної при його оформленні або видачі, чи визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, та стягнення на користь боржника безпідставно одержаного стягувачем за наказом надсилається стягувачеві і боржнику у п'ятиденний строк з дня її винесення;

стаття 118 - виданий стягувачеві наказ може бути пред'явлено до виконання не пізніше трьох років з дня прийняття рішення, ухвали, постанови або закінчення строку, встановленого у разі відстрочки виконання судового рішення або після винесення ухвали про поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання. У цей строк не зараховується час, на який виконання судового рішення було зупинено;

частина 1 ст. 121 - при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання;

частина 1 ст. 1212 - скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

Строки вчинення процесуальних дій у справах про банкрутство визначаються Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Частина 2 коментованої статті встановлює порядок обчислення процесуальних строків.

Строки вчинення процесуальних дій можуть визначатися:

точною календарною датою;

вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати;

часом, протягом якого процесуальна дія повинна бути вчинена.

Точною календарною датою, як правило, визначаються строки, що призначаються господарським судом (дата проведення засідання, подання документів, вчинення окремих процесуальних дій).

Процесуальні строки, які визначаються періодом часу, обчислюються роками, місяцями і днями.

Якщо процесуальний строк установлено періодом часу, процесуальну дію може бути вчинено протягом усього періоду, тобто в будь-який момент установленого періоду.

Частина 3 коментованої статті визначає початок перебігу процесуального строку. Перебіг процесуального строку, обчислюваного роками, місяцями або днями, починається наступного дня після календарної дати, якою визначено його початок.

Якщо процесуальний строк установлюється вказівкою на подію, яка неминуче має настати, перебіг процесуального строку починається наступного дня після настання події, якою визначено його початок.

 

Стаття 51. Закінчення процесуальних строків

Строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідний місяць і число останнього року строку.

Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що не має відповідного числа, строк закінчується в останній день цього місяця.

У випадках, коли останній день строку припадає на неробочий день, днем закінчення строку вважається перший наступний за ним робочий день.

Процесуальна дія, для якої встановлено строк, може бути вчинена до 24-ї години останнього дня строку. Якщо позовну заяву, відзив на позовну заяву, заяву про перегляд рішення та інші документи здано на пошту чи телеграф до 24-ї години останнього дня строку, строк не вважається пропущеним.

Коментована стаття встановлює правила визначення дати закінчення процесуального строку. Ці правила застосовуються у випадках, коли процесуальний строк визначається часом, протягом якого повинна бути вчинена певна процесуальна дія. Відповідно до ст. 50 ГПК строк може обчислюватися роками, місяцями, днями.

Згідно із частиною 1 коментованої статті, якщо строк обчислюється роками, то його закінчення припадає на відповідні місяць і число останнього року строку. Це означає, що річний строк, який розпочався, наприклад, 10 січня 2005 року, закінчується 10 січня 2006 року.

Частина 2 коментованої статті встановлює, що процесуальний строк, який обчислюється місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Тобто двомісячний строк, який розпочався 15 січня, закінчується 15 березня. Якщо закінчення строку припадає на день, якого в календарі не існує (наприклад, 30 лютого, 31 квітня), строк закінчується в останній день цього місяця. Тобто, якщо закінчення строку мало би припадати на 31 квітня, строк закінчується 30 квітня.

Відповідно до частини 3 коментованої статті, якщо останній день строку припадає на неробочий день, останнім днем строку буде перший за неробочим робочий день.

Стаття 67 Кодексу законів про працю встановлює, що загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п'ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації і, як правило, має надаватися підряд з загальним вихідним днем. У випадку коли святковий або неробочий день (стаття 73) збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого. Вихідними днями є субота і неділя.

Статтею 73 Кодексу законів про працю визначено святкові і неробочі дні.

Святкові дні:

1 січня - Новий рік;

7 січня - Різдво Христове;

8 березня - Міжнародний жіночий день;

1 і 2 травня - День міжнародної солідарності трудящих;

9 травня - День Перемоги;

28 червня - День Конституції України;

24 серпня - День незалежності України.

Неробочими днями є дні, в які робота не провадиться, як у дні релігійних свят:

7 січня - Різдво Христове;

один день (неділя) - Пасха (Великдень);

один день (неділя) - Трійця.

За змістом частини 4 коментованої статті за загальним правилом строк закінчується в останній день строку о 24-й годині цього дня. Однак у тому випадку, коли процесуальну дію слід учинити в господарському суді або в іншому державному органі чи на підприємстві, в установі, організації, процесуальний строк закінчується із закінченням робочого дня.

Також час учинення процесуальної дії в останній день строку може бути обмежений часом здійснення певних операцій. Так, якщо процесуальна дія полягає у вчиненні грошової операції, закінчення строку буде обумовлене закінченням операційного дня у банківській установі. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" операційний день - частина робочого дня банку або іншої установи - члена платіжної системи, протягом якої приймаються від клієнтів документи на переказ і документи на відкликання та можна, за наявності технічної можливості, здійснити їх обробку, передачу та виконання. Тривалість операційного дня встановлюється банком або іншою установою - членом платіжної системи самостійно та закріплюється в їх внутрішніх нормативних актах; операційний час - частина операційного дня банку або іншої установи - члена платіжної системи, протягом якої приймаються документи на переказ і документи на відкликання, що мають бути оброблені, передані та виконані цим банком протягом цього ж робочого дня. Тривалість операційного часу встановлюється банком або іншою установою - членом платіжної системи самостійно та закріплюється в їх внутрішніх нормативних актах.

Певні процесуальні дії можуть бути вчинені направленням відповідних документів (чи здачі грошових сум) через засоби зв'язку. ГПК у такому випадку встановлює, що коли позовну заяву, відзив на позовну заяву, заяву про перегляд рішення та інші документи здано на пошту чи телеграф до 24-ї години останнього дня строку, процесуальний строк не вважатиметься пропущеним. Ці документи може бути передано іншим засобам зв'язку. Під іншими засобами зв'язку можуть розумітися кур'єрська служба доставки чи інші аналогічні служби.

Відповідно до п. 36 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002 р. N 1155, про прийняття для пересилання реєстрованого поштового відправлення (поштового переказу) відправникові з додержанням вимог Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" видається розрахунковий документ, що підтверджує надання такої послуги (касовий чек, розрахункова квитанція тощо). Під час приймання для пересилання міжнародного рекомендованого відправлення в розрахунковому документі працівником поштового зв'язку також зазначається повна адреса одержувача та проставляється відбиток календарного штемпеля. Дата на розрахунковому документі є датою, що підтверджує дату прийняття поштового відправлення (поштового переказу).

Як зазначається в п. 3.3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 р. N 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (в редакції рекомендації президії Вищого господарського суду України від 10.02.2004 р. N 04-5/212 "Про внесення змін і доповнень до деяких роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України і президії Вищого господарського суду України та про визнання такими, що втратили чинність, роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України"), розрахунковий документ, виданий відправникові поштового відправлення відповідно до пункту 36 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2002 р. N 1155, може вважатися належним доказом надсилання відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів. Відсутність опису вкладення до листа не тягне за собою наслідків у вигляді повернення позовної заяви, оскільки згідно з пунктом 78 названих Правил листи, бандеролі і посилки приймаються з таким описом лише за бажанням відправника, і у господарського суду відсутні правові підстави спонукати відправників до обов'язкового оформлення описів вкладення.

  

Стаття 52. Зупинення процесуальних строків

Перебіг усіх незакінчених процесуальних строків зупиняється із зупиненням провадження у справі.

З дня поновлення провадження перебіг процесуальних строків продовжується.

Частина 1 коментованої статті містить правило, відповідно до якого перебіг усіх незакінчених процесуальних строків у справі, яка знаходиться у провадженні господарського суду, зупиняються у випадку зупинення провадження у справі. Це правило стосується лише тих процесуальних строків, які на день винесення ухвали про зупинення провадження у справі не закінчилися.

Відповідно до ст. 79 ГПК господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Господарський суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь у судовому процесі, або за своєю ініціативою у випадках:

1) призначення господарським судом судової експертизи;

2) надсилання господарським судом матеріалів до слідчих органів;

3) заміни однієї зі сторін її правонаступником внаслідок реорганізації підприємства, організації.

Господарський суд також зупиняє провадження у справі, якщо виникає питання про конституційність законів та інших нормативно-правових актів або про необхідність офіційного тлумачення Конституції України та законів України, які мають бути застосовані до спірних правовідносин. У цих випадках господарський суд звертається з ухвалою до Верховного Суду України з клопотанням про внесення відповідного конституційного подання до Конституційного Суду України.

Таку процедуру викладено у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. N 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. У разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Конституції України застосований закон або закон, який підлягає застосуванню в конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України, який відповідно до ст. 150 Конституції може порушувати перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції законів та інших нормативно-правових актів.

Правило щодо зупинення процесуальних строків поширюється як на процесуальні строки, встановлені законом, так і на строки, встановлені судом у конкретній справі.

Частина 2 коментованої статті встановлює, що з дня поновлення провадження перебіг процесуальних строків продовжується, тобто перебіг строку не починається спочатку, а час, який сплинув до зупинення, має враховуватися в обчисленні строку, який зупинявся.

Відповідно до ст. 79 ГПК господарський суд поновлює провадження у справі після усунення обставин, що зумовили його зупинення.

  

Стаття 53. Відновлення та продовження процесуальних строків

За заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк.

Про відновлення пропущеного строку зазначається в рішенні, ухвалі чи постанові господарського суду. Про відмову у відновленні строку виноситься ухвала.

Ухвалу про відмову у відновленні пропущеного строку може бути оскаржено.

Призначені господарським судом строки можуть бути ним продовжені за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи.

(Із змінами, внесеними згідно із

 Законом України від 21.06.2001 р. N 2539-III)

Коментована стаття встановлює порядок вирішення питань, що виникають у зв'язку із відновленням пропущеного процесуального строку, а також подовження процесуального строку.

Частина 1 коментованої статті надає господарському суду право відновити пропущений процесуальний строк. Питання про відновлення пропущеного процесуального строку розглядається судом за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи. У заяві повинно міститися обґрунтування поважності причин пропуску процесуального строку. Суд відновлює процесуальний строк, якщо визнає причини пропуску строку поважними. Відновлення процесуального строку означає лише, що суд надає дозвіл особі вчинити процесуальну дію, незважаючи на те що строк для її вчинення пропущено. Тобто відновлення строку не означає, що перебіг строку продовжується. Відновлення пропущеного строку можливо як для строків, установлених законом, так і для строків, що встановлює суд. Питання про відновлення строку може бути поставлене лише після закінчення процесуального строку.

Вищий господарський суд України у п. 1 інформаційного листа від 15.03.2007 р. N 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" на запитання, чи достатньо для вирішення господарським судом питання про відновлення процесуального строку самого лише клопотання про це або наявність поважної причини пропуску строку має бути доведена, відповів так. Згідно з частиною першою статті 53 ГПК за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк. Отже, наведена норма пов'язує можливість відновлення процесуального строку з обов'язковою наявністю поважної причини (чи причин) пропуску відповідного строку. Це стосується й тих випадків, коли таке відновлення здійснюється з ініціативи господарського суду, що має зазначити відповідну причину (причини) в судовому рішенні, в якому йдеться про відновлення строку. Якщо відновлення процесуального строку здійснюється за заявою сторони чи прокурора, заявник повинен обґрунтувати поважність причини (причин) пропуску строку, в разі необхідності - з поданням доказів цього за загальними правилами розділу V ГПК.

У постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 17.01.2006 р. N 3/376(5/323) у справі за позовом Центрального музею Збройних Сил України до Первомайської районної ради, Миколаївська область, про визнання недійсним рішення V сесії Первомайської районної ради XXIV скликання від 15 листопада 2002 року N 7 "Про припинення права користування земельною ділянкою та припинення договору оренди землі" зазначається, що Господарський процесуальний кодекс України не пов'язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Отже, у кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

Із заявою про відновлення пропущеного строку можуть звертатися лише сторони (треті особи, оскільки вони користуються правами сторони), прокурор. Будь-які інші особи не вправі звертатися з такими заявами.

Водночас, слід мати на увазі, що відповідно до ст. 107 ГПК касаційну скаргу мають право подати також особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав і обов'язків. Такі особи користуються правами та несуть обов'язки осіб, які беруть участь у справі, а отже, мають право звертатися із заявами про поновлення пропущеного строку на подання скарги.

ГПК не встановлює випадків, коли пропущений процесуальний строк відновленню не підлягає, тобто є пресічним.

Втім відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.

У деяких нормах ГПК міститься обмеження строку, протягом якого може бути відновлено пропущений процесуальний строк.

Це стосується, зокрема, відновлення пропущених строків на стадії апеляційного перегляду судових актів. Так, відповідно до ст. 93 ГПК відновлення пропущеного строку для подання апеляційної скарги (внесення подання) можливе протягом трьох місяців від дня прийняття рішення місцевим господарським судом. На стадії касаційного перегляду час, упродовж якого можливе відновлення пропущеного строку на подання касаційної скарги, не обмежений.

Заява про відновлення пропущеного строку розглядається без виклику сторін.

Частина 2 коментованої статті встановлює, що про відновлення пропущеного строку зазначається в рішенні, ухвалі чи постанові господарського суду.

Це означає, що суд у випадку задоволення заяви про відновлення пропущеного процесуального строку не виносить окремого процесуального документа. Про відновлення пропущеного процесуального строку господарський суд зазначає в судовому акті, який виноситься за результатами розгляду відповідного питання. Так, про відновлення пропущеного строку для подання апеляційної чи касаційної скарги суд зазначає в ухвалі про прийняття до розгляду відповідної скарги.

Водночас, про відмову у відновленні пропущеного процесуального строку виноситься ухвала, яка оформлюється окремим процесуальним документом.

Розгляд заяви про відновлення пропущеного процесуального строку має передувати розгляду документа по суті. Документ розглядається по суті, якщо заяву про поновлення пропущеного процесуального строку судом задоволено.

Частина 3 коментованої статті надає право на оскарження ухвали про відмову у відновленні пропущеного процесуального строку в апеляційному чи касаційному порядку.

У частині 4 коментованої статті встановлено, що призначені господарським судом строки можуть бути ним продовжені за заявою сторони, прокурора чи з власної ініціативи.

На відміну від відновлення пропущеного строку, питання про продовження процесуального строку можна ставити лише щодо строків, встановлених судом. Господарському суду надано право продовжити тільки встановлений ним строк. Питання про продовження процесуального строку розглядається за заявою сторони, прокурора чи з власної ініціативи. Заява про продовження строку не повинна задовольнятися, якщо її подано після закінчення процесуального строку. Вирішення питання про продовження процесуального строку, на відміну від відновлення пропущеного строку, не пов'язується з причинами, з яких особа подає заяву про продовження строку.

За змістом п. 25 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 р. N 01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" господарський суд не може продовжити встановлений частиною першою статті 121 ГПК строк розгляду заяви про відстрочку або розстрочку виконання рішення, зміну способу та порядку виконання рішення, ухвали, постанови.