Розділ XIV виконання рішення, ухвали, постанови

Стаття 115. Обов'язковість виконання судових рішень

Рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

(Із змінами, внесеними згідно із законами України 

 від 21.06.2001 р. N 2539-III,

 від 10.01.2002 р. N 2922-III)

Коментована стаття встановлює обов'язковість рішень, ухвал, постанов господарського суду, що набрали законної сили. Вони є обов'язковими на всій території України. Ця норма є відтворенням норми ст. 124 Конституції України, згідно з якою судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Також відповідно до ст. 11 Закону України "Про судоустрій" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об'єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України.

Рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ст. 1 цього Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Стаття 2 Закону визначає органи і посадові особи, які здійснюють примусове виконання рішень. Примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Відповідно до Закону України "Про державну виконавчу службу" примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районних, міських (міст обласного значення), районних в містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції. За наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення, або у разі виконання зведеного виконавчого провадження при органах державної виконавчої служби можуть утворюватися виконавчі групи в порядку, встановленому Міністерством юстиції України, до складу яких включаються державні виконавці одного або кількох органів державної виконавчої служби. За наказом Міністерства юстиції України або Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції на керівника групи можуть покладатися права та повноваження, встановлені цим Законом, у виконавчому провадженні для начальників районних, міських (міст обласного значення), районних в містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

Інші органи, установи, організації і посадові особи здійснюють виконавчі дії у випадках, передбачених законом, у тому числі відповідно до статті 6 цього Закону на вимогу чи за дорученням державного виконавця.

У ст. 3 Закону встановлено перелік рішень, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою. Відповідно до цього Закону державною виконавчою службою підлягають виконанню такі виконавчі документи:

1) виконавчі листи, що видаються судами, та накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду;

2) ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних та кримінальних справах у випадках, передбачених законом;

3) судові накази;

4) виконавчі написи нотаріусів;

5) посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень цих комісій;

6) постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

7) рішення органів державної влади, прийняті з питань володіння і користування культовими будівлями та майном;

8) постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу;

9) рішення інших органів державної влади у випадках, якщо за законом їх виконання покладено на державну виконавчу службу;

10) рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Відповідно до ст. 18 Закону державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа:

1) за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення, зазначеного в статті 3 цього Закону;

2) за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді;

3) в інших передбачених законом випадках.

Стаття 20 Закону визначає місце виконання рішення. Виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, які можуть вчиняти виконавчі дії по виконанню рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.

Виконання рішення, яке зобов'язує боржника вчинити певні дії, провадиться державним виконавцем за місцем здійснення таких дій.

Державний виконавець вправі проводити виконавчі дії щодо виявлення та звернення стягнення на кошти, що знаходяться на рахунках та вкладах боржника в установах банків чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях на території, на яку поширюється юрисдикція України.

Якщо у процесі виконавчого провадження змінилися місце проживання чи місцезнаходження боржника, місце його роботи або з'ясувалося, що майно боржника, на яке можна звернути стягнення, відсутнє, державний виконавець негайно складає про це акт і не пізніше наступного дня надсилає виконавчий документ разом з копією цього акта до органу Державної виконавчої служби за новим місцем проживання чи місцезнаходженням боржника, місцем його роботи чи місцем знаходження майна боржника, про що одночасно повідомляє стягувача та орган, який видав виконавчий документ.

У разі коли у процесі виконавчого провадження з'ясувалося, що майна боржника, на яке можливо звернути стягнення, недостатньо для повного задоволення вимог стягувача, однак майно боржника виявлено на території іншого органу державної виконавчої служби, державний виконавець звертає стягнення на таке майно в порядку, передбаченому Законом, за погодженням з начальником органу державної виконавчої служби, якому він підпорядкований та за умови, якщо стягувач авансує витрати на організацію і проведення виконавчих дій. Про вчинення виконавчих дій на території іншого органу державної виконавчої служби державний виконавець повідомляє начальника цього органу державної виконавчої служби. У разі коли стягувач не здійснить авансування витрат на організацію і проведення виконавчих дій на території іншого органу державної виконавчої служби, державний виконавець звертає стягнення на наявне майно боржника і після розподілу стягнутих коштів, у разі їх недостатності для повного задоволення вимог стягувача, направляє виконавчий документ до органу державної виконавчої служби за місцезнаходженням іншого майна боржника.

Порядок передачі виконавчого провадження з одного органу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого встановлюється Міністерством юстиції України.

Стаття 201 Закону визначає підвідомчість виконавчих проваджень.

На відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України покладається виконання рішень:

1) за якими боржниками є Апарат Верховної Ради України, Адміністрація Президента України, вищий чи центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди, Касаційний суд України, апеляційні суди, Генеральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, військові прокуратури регіонів і військова прокуратура Військово-Морських Сил України, Вища рада юстиції, Національний банк України, Рахункова палата, Управління справами Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради або обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, а також інші органи державної влади;

2) за якими стягненню підлягає сума боргу від десяти та більше мільйонів гривень або еквівалентна сума в іноземній валюті.

На підрозділ примусового виконання рішень відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції покладається виконання рішень:

1) за якими боржниками є територіальні підрозділи центральних органів державної влади, місцеві суди, міські або районні ради чи районні державні адміністрації, міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, військові прокуратури гарнізонів, а також інші територіальні підрозділи органів державної влади;

2) за якими підлягає стягненню сума боргу від п'яти до десяти мільйонів гривень або еквівалента сума в іноземній валюті.

В установленому Міністерством юстиції України порядку на виконання до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України або підрозділу примусового виконання рішень відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції можуть передаватися інші виконавчі провадження, що знаходяться на виконанні в органах державної виконавчої служби. Про прийняття до виконання виконавчого провадження або передачу виконавчого провадження з одного органу державної виконавчої служби до іншого виноситься вмотивована постанова, з якою ознайомлюються сторони виконавчого провадження.

Відповідно до ст. 21 Закону виконавчі листи та інші судові документи можуть бути пред'явлені до виконання протягом трьох років.

Стаття 115-1. Виключена. 

(Доповнено статтею 1151 згідно із

 Законом України від 19.10.2000 р. N 2056-III,

 виключена згідно із

 Законом України від 21.06.2001 р. N 2539-III)

Стаття 116. Наказ господарського суду і пред'явлення його для виконання

Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Наказ видається стягувачеві або надсилається йому після набрання судовим рішенням законної сили. Накази про стягнення державного мита надсилаються до місцевих органів державної податкової служби.

Накази видаються стягувачеві або надсилаються йому рекомендованим чи цінним листом. Якщо судом було вжито заходів щодо забезпечення позову за заявою осіб, на користь яких ухвалено судове рішення, суд разом із виконавчим листом видає копію документів, що підтверджують виконання ухвали суду про забезпечення позову.

У разі повного або часткового задоволення первісного і зустрічного позовів накази про стягнення грошових сум видаються окремо по кожному позову.

Якщо судове рішення прийнято на користь декількох позивачів, або проти декількох відповідачів, або якщо виконання повинно бути проведено в різних місцях, видаються накази із зазначенням тієї частини судового рішення, яка підлягає виконанню за даним наказом.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із

 законами України від 19.10.2000 р. N 2056-III,

 від 21.06.2001 р. N 2539-III,

 від 10.01.2002 р. N 2922-III,

 від 22.09.2005 р. N 2900-IV,

 від 04.11.2010 р. N 2677-VI)

У частині 1 коментованої статті встановлено вид виконавчого документа, що видається на виконання рішення господарського суду. Виконання рішення господарського суду здійснюється на підставі наказу. Зразок наказу господарського суду наведено в додатку 13 до Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10 грудня 2002 р. N 75.

Наказ видається стягувачу, тобто особі, на користь якої постановлено рішення. Такою особою є позивач у справі або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору. У деяких випадках стягувачем може бути й відповідач, наприклад, у випадках коли на позивача було покладено судові витрати, які за результатами їх розподілу підлягають стягненню з позивача.

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, яка зобов'язана за рішенням вчинити певні дії (передати майно, виконати інші обов'язки, передбачені рішенням) або утриматися від їх вчинення. У виконавчих провадженнях про стягнення сум у доход Державного бюджету України стягувачем є орган, за позовом якого судом винесено відповідне рішення, або орган, який відповідно до закону прийняв таке рішення. У виконавчих провадженнях про стягнення у доход Державного бюджету України судового збору (державного мита) стягувачем є орган державної податкової служби.

Вищий господарський суд України в п. 30 інформаційного листа від 14.08.2007 р. N 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" на запитання, чи підлягає видачі виконавчий документ за рішенням господарського суду про визнання права власності та чи може бути задоволено заяву про видачу виконавчого документа на виконання рішення третейського суду, яким задоволено позов про визнання права власності, відповів таке. Відповідно до частини першої статті 116 ГПК виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Якщо в рішенні господарського суду йдеться виключно про визнання права власності і не зазначається про виконання певних дій (передачу майна, видачу документів, що посвідчують відповідне право, тощо), то наказ на виконання такого рішення не видається. Подібним же чином вирішується питання щодо задоволення заяви про видачу господарським судом виконавчого документа на виконання рішення третейського суду. З урахуванням змісту частини третьої статті 55 Закону України "Про третейські суди" слід виходити з того, що коли виконання зазначеного рішення не потребує вчинення певних дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх службовими особами (в тому числі про визнання права власності), то у господарського суду відсутні правові підстави для прийняття та розгляду заяви про видачу виконавчого документа і тому він має відмовити у прийнятті такої заяви.

Наказ видається після набрання рішенням законної сили. Рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 ГПК. У разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.

Якщо в наказі господарського суду передбачено стягнення до державного бюджету державного мита, цей наказ надсилається до місцевих органів Державної виконавчої служби. У таких випадках відповідний орган Державної податкової служби вважається стягувачем за наказом.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" до системи органів державної податкової служби належать: Державна податкова адміністрація України, державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах. За змістом ст. 4 цього ж Закону до місцевих органів державної податкової служби віднесені державні податкові інспекції у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції. Отже, наказ про стягнення до державного бюджету надсилається одному із зазначених місцевих податкових органів за місцезнаходженням сторони, з якої слід стягнути державне мито.

Наказ видається місцевим господарським судом. Якщо рішення скасовано з прийняттям нового рішення чи змінено апеляційним господарським судом або Вищим господарським судом України, вони не наділені повноваженням видавати наказ. У таких випадках наказ видається місцевим господарським судом на підставі відповідної постанови апеляційної чи касаційної інстанції після того як справа повертається до місцевого господарського суду.

У роз'ясненні президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 р. N 04-5/365 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" зазначається, що відповідно до статті 116 ГПК виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Наказ видається стягувачеві або надсилається йому після набрання судовим рішенням законної сили. За змістом статей 116 і 117 ГПК видавати накази мають право виключно місцеві господарські суди після вирішення ними спорів у першій інстанції. У разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду за результатами його перегляду в апеляційному або у касаційному порядку апеляційна чи касаційна інстанція у резолютивній частині своєї постанови має зобов'язати господарський суд першої інстанції видати відповідний наказ.

Що ж до видачі наказів на виконання ухвал, то в цьому ж роз'ясненні (із змінами, внесеними рекомендаціями президії Вищого господарського суду України від 31.05.2007 р. N 04-5/103 "Про внесення змін та доповнень до деяких роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України і роз'яснень та рекомендацій президії Вищого господарського суду України і про визнання таким, що втратило чинність, роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України") зазначається, що згідно із статтями 66 та 67 ГПК господарський суд вживає заходів до забезпечення позову шляхом винесення відповідної ухвали. У ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають виконанню, зокрема, ухвали арбітражного суду (пункт 6 частини першої). У пункті 4 статті 181 названого Закону зазначено, що виконавчими документами є, зокрема, ухвали судів у випадках, передбачених законом. Отже, ухвала господарського суду (у тому числі апеляційної та касаційної інстанції) про вжиття будь-якого заходу забезпечення позову, включаючи накладання арешту на майно або грошові кошти, підлягає виконанню органами державної виконавчої служби або іншими органами виконання судових рішень відповідно до вимог статей 2, 3 і 6 Закону України "Про виконавче провадження", а наказ при цьому не видається.

Важлива вказівка міститься в п. 9 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 р. N 04-5/365 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України". Якщо на судове рішення суду першої інстанції, яке набрало законної сили і на виконання якого видано наказ (частина третя статті 85 і стаття 116 ГПК), подано апеляційну скаргу після закінчення встановленого частиною першою статті 93 ГПК строку, і суд апеляційної інстанції відновить цей строк та прийме скаргу до провадження, то копія відповідної ухвали повинна бути надіслана органу державної виконавчої служби, якою зазначений наказ прийнято до виконання. Такий наказ відповідно до статті 401 Закону України "Про виконавче провадження" повертається до суду, який його видав. У разі коли за результатами апеляційного розгляду оскаржене судове рішення буде залишене без змін, новий наказ на його виконання не видається, а виконується раніше виданий наказ. Якщо на час прийняття судового акта апеляційної інстанції строк для пред'явлення цього наказу до виконання закінчився, зазначений строк підлягає відновленню згідно із статтею 119 ГПК.

Вищий господарський суд України в п. 32 інформаційного листа від 14.08.2007 р. N 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" на запитання, чи може господарський суд відмовити у видачі виконавчого документа на виконання рішення третейського суду в разі, якщо господарський суд вважає таке рішення неправомірним, та чи можливе оскарження рішення господарського суду про видачу виконавчого документа на підставі рішення третейського суду, відповів таке. У вирішенні відповідних питань слід виходити з такого: вичерпний перелік підстав для відмови у задоволенні заяви про видачу виконавчого документа наведено в частині шостій статті 56 Закону України "Про третейські суди"; відмова в задоволенні такої заяви не позбавляє жодну із сторін спору, вирішеного третейським судом, права на звернення після набрання чинності відповідною ухвалою до господарського суду за вирішенням цього ж спору в загальному порядку (частина восьма статті 56 названого Закону); ухвалу про відмову у видачі виконавчого документа може бути оскаржено в апеляційному порядку на загальних підставах відповідно до розділу XII ГПК з урахуванням особливого строку, встановленого для цього частиною восьмою статті 56 названого Закону - 15 днів після винесення такої ухвали; відповідний строк є процесуальним, і в разі визнання господарським судом поважною причини його пропуску може бути відновлений.

Відповідно до частини 2 коментованої статті наказ видається стягувачеві під розписку або надсилається поштою. Якщо наказ надсилається поштою, він повинен бути надісланий стягувачеві рекомендованим чи цінним листом.

Згідно із п. 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом голови Вищого господарського суду України від 10 грудня 2002 р. N 75, перший і єдиний примірник наказу суду, підписаний суддею, засвідчується гербовою печаткою суду і надсилається стягувачеві. Копія наказу засвідчується працівником служби діловодства або іншою відповідальною особою (секретар суду, відповідальний секретар суду, інші працівники, які входять до складу судових палат, відділів тощо) в порядку, передбаченому абзацом 2 цього підпункту, і залучається до матеріалів справи.

На звороті копії наказу, яка залишається у справі, проставляється відмітка про відправку наказу і засвідчується підписом працівника, що здійснював відправку.

В інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.04.2006 р. N 01-8/839 "Про деякі питання, пов'язані з видачею наказів господарськими судами" зазначається, що у судовій практиці мають місце ситуації, за яких до апеляційних господарських судів надходять касаційні скарги (подання) на постанови цих судів, прийнятих за результатами перегляду судових рішень місцевих господарських судів; надсилаючи у зв'язку з цим касаційну скаргу (подання) разом зі справою безпосередньо до Вищого господарського суду України, суди апеляційної інстанції тим самим подеколи унеможливлюють своєчасну видачу місцевим господарським судом стягувачеві наказу на виконання судового рішення. З урахуванням викладеного апеляційним господарським судом необхідно враховувати, що: згідно з частиною четвертою статті 85 ГПК у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією; відповідно до частини третьої статті 105 ГПК України постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття; частиною першою статті 116 ГПК України передбачено, що наказ господарського суду на виконання судового рішення видається стягувачеві або надсилається йому після набрання цим рішенням законної сили. Отже, господарський суд апеляційної інстанції, прийнявши постанову за результатами перегляду рішення суду першої інстанції, повинен повернути матеріали відповідної справи до місцевого господарського суду. Якщо зазначену постанову оскаржено в касаційному порядку, матеріали справи у разі необхідності видачі судом першої інстанції наказу на виконання рішення і в цьому випадку мають бути повернуті до цього суду, який, видавши стягувачеві зазначений наказ, надсилає їх до Вищого господарського суду України для здійснення касаційного провадження.

У частині 3 коментованої статті встановлено, що коли у справі розглянуто первісний і зустрічний позови про стягнення грошових сум і кожний із позовів задоволено повністю чи частково, накази видаються окремо по первісному і по зустрічному позову.

За змістом частини 4 коментованої статті передбачено, що на виконання одного судового рішення може бути видано кілька наказів.

Кілька наказів видається у випадках, коли:

а) судове рішення прийнято на користь кількох позивачів;

б) судове рішення прийнято проти кількох відповідачів;

в) виконання рішення повинно бути проведено в різних місцях.

Ця норма пов'язана з нормою ст. 23 ГПК, згідно з якою позов може бути подано кількома позивачами чи до кількох відповідачів. Кожний із позивачів або відповідачів щодо іншої сторони виступає в судовому процесі самостійно.

Водночас, слід мати на увазі, що коли має місце процесуальна співучасть на стороні позивача чи відповідача, видається один наказ на стягнення всієї суми.

Інститут процесуальної співучасті виникає як наслідок існування множинності осіб у матеріальному правовідношенні на стороні боржника чи кредитора. Це може бути пов'язане з солідарною відповідальністю осіб у зобов'язанні.

Процесуальна співучасть на стороні боржника може виникнути з таких норм ЦК:

- відповідно до ст. 96 ЦК особи, які створюють юридичну особу, несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до її державної реєстрації;

- відповідно до ст. 107 ЦК якщо правонаступниками юридичної особи є кілька юридичних осіб і точно визначити правонаступника щодо конкретних обов'язків юридичної особи, що припинилася, неможливо, юридичні особи - правонаступники несуть солідарну відповідальність перед кредиторами юридичної особи, що припинилася;

- відповідно до ст. 124 ЦК у разі недостатності у повного товариства майна для задоволення вимог кредиторів у повному обсязі учасники повного товариства солідарно відповідають за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, на яке може бути звернене стягнення;

- відповідно до ст. 140 ЦК учасники товариства з обмеженою відповідальністю, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов'язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників;

- відповідно до ст. 151 ЦК учасники товариства з додатковою відповідальністю солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язаннями своїм майном у розмірі, який встановлюється статутом товариства і є однаково кратним для всіх учасників до вартості внесеного кожним учасником вкладу;

- відповідно до ст. 153 ЦК особи, що створюють акціонерне товариство, несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до державної реєстрації товариства;

- відповідно до ст. 198 ЦК особа, що випустила (видала) цінний папір, та особи, що індосували його, відповідають перед її законним володільцем солідарно;

- відповідно до ст. 232 ЦК довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв'язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними;

- відповідно до ст. 554 ЦК у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки;

- відповідно до ст. 808 ЦК якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу;

- відповідно до ст. 1119 ЦК у випадках, передбачених договором комерційної концесії, користувач може укласти договір комерційної субконцесії, за яким він надає іншій особі (субкористувачу) право користування наданим йому правоволодільцем комплексом прав або частиною комплексу прав на умовах, погоджених із правоволодільцем або визначених договором комерційної концесії. Користувач та субкористувач відповідають перед правоволодільцем за завдану йому шкоду солідарно;

- відповідно до ст. 1123 ЦК по договору комерційної концесії за вимогами, що пред'являються до користувача як виробника продукції (товарів) правоволодільця, правоволоділець відповідає солідарно з користувачем;

- відповідно до ст. 1138 ЦК якщо договір простого товариства не пов'язаний із здійсненням його учасниками підприємницької діяльності, кожний учасник відповідає за спільними договірними зобов'язаннями усім своїм майном пропорційно вартості його вкладу у спільне майно. За спільними зобов'язаннями, що виникли не з договору, учасники відповідають солідарно. Якщо договір простого товариства пов'язаний із здійсненням його учасниками підприємницької діяльності, учасники відповідають солідарно за всіма спільними зобов'язаннями незалежно від підстав їх виникнення.

- відповідно до ст. 1141 ЦК з моменту припинення договору простого товариства його учасники несуть солідарну відповідальність за невиконаними спільними зобов'язаннями щодо третіх осіб;

- відповідно до ст. 1190 ЦК особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

Слід відрізняти подання позову до кількох відповідачів, які солідарно відповідають за зобов'язанням, коли до всіх відповідачів пред'являється одна вимога, від об'єднання позовів, коли до кожного з відповідачів пред'являється самостійна вимога.

Процесуальна співучасть на стороні позивача можлива в таких випадках:

- відповідно до ст. 365 ЦК право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників;

- відповідно до ст. 1135 ЦК учасник, який вчинив від імені всіх учасників правочин, щодо якого його право на ведення спільних справ учасників було обмежене, або вчинив в інтересах усіх учасників правочин від свого імені, може вимагати відшкодування здійснених ним за свій рахунок витрат, якщо вчинення цього правочину було необхідним в інтересах усіх учасників. Учасники, яким внаслідок таких правочинів було завдано збитків, мають право вимагати їх відшкодування.

ГПК встановлює процесуальну самостійність кожного з процесуальних співучасників, тобто кожен із них самостійно і незалежно реалізує процесуальні права і несе обов'язки.

Водночас, співучасники мають право доручити ведення справи одному зі співучасників. ГПК не визначає, яким чином повинно бути оформлене це доручення. Таке доручення може бути реалізоване через призначення спільного представника для ведення справи в суді.

Від процесуальної співучасті слід відрізняти подання позову прокурором в інтересах держави чи однією особою в інтересах іншої особи. Прокурор, який звертається до суду з позовом в інтересах держави, чи особа, яка подає позов в інтересах іншої особи, не мають власного матеріально-правового інтересу.

Не буде процесуальної співучасті також у випадку подання позову третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, виходячи з того, що така третя особа не є співучасником матеріально-правового відношення та заперечує право позивача на предмет спору.

Якщо на виконання рішення видається кілька наказів, у кожному наказі повинна бути зазначена та частина судового рішення, яка підлягає виконанню за даним наказом.

Стаття 117. Оформлення наказу господарського суду, виправлення помилки в ньому та визнання наказу таким, що не підлягає виконанню

1. Наказ має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України "Про виконавче провадження".

2. Господарський суд, який видав наказ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати наказ таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за наказом.

3. Господарський суд розглядає заяву в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника і виносить ухвалу. Неявка стягувача і боржника не є перешкодою для розгляду заяви. До розгляду заяви господарський суд має право своєю ухвалою зупинити стягнення за наказом, а також витребувати наказ.

4. Господарський суд ухвалою вносить виправлення до наказу, а у разі якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, господарський суд визнає наказ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково. Якщо стягнення за таким наказом уже відбулося повністю або частково, господарський суд одночасно на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за наказом.

5. Ухвала господарського суду за результатами розгляду заяви надсилається стягувачеві і боржнику у п'ятиденний строк з дня її винесення. Ухвала може бути оскаржена у порядку, встановленому цим Кодексом.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із

законами України від 13.05.97 р. N 251/97-ВР,

 від 19.10.2000 р. N 2056-III,

 від 21.06.2001 р. N 2539-III,

 у редакції Закону України від 15.03.2006 р. N 3538-IV)

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо примусового проникнення до житла, виїмки та вилучення документів виконавчого провадження" ст. 117 ГПК викладено у новій редакції. Особливістю цієї новели є введення нового процесуального інституту - норм, що регулюють виправлення помилки, яку допущено при оформленні чи видачі наказу, визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, стягнення на користь боржника безпідставно одержаного стягувачем за наказом.

Частина 1 коментованої статті містить відсилочну норму, яка встановлює, що наказ має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України "Про виконавче провадження". Вимоги до виконавчого документа встановлені у ст. 19 цього Закону.

У виконавчому документі згідно з цією статтею повинні бути зазначені:

1) назва документа, дата видачі та найменування органу, посадової особи, що видали документ;

2) дата і номер рішення, за яким видано виконавчий документ;

3) найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника за його наявності (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника за його наявності (для фізичних осіб - платників податків), а також інші відомості, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, такі як дата і місце народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника тощо;

4) резолютивна частина рішення;

5) дата набрання чинності рішенням;

6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Виконавчий документ має бути підписаний уповноваженою посадовою особою і скріплений печаткою.

Законом можуть встановлюватися також інші додаткові вимоги до виконавчих документів.

У разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим ст. 19 Закону "Про виконавче провадження", державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження на підставі ст. 26 цього ж Закону.

У роз'ясненні президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 р. N 04-5/365 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" зазначається, що дата видачі наказу має співпадати з датою набрання рішенням господарського суду законної сили згідно з вимогами статті 85 ГПК, а строк дії наказу повинен відповідати статті 118 ГПК, згідно з якою цей строк має становити три роки.

Відповідно до ст. 84 ГПК у мотивувальній частині рішення вказується обґрунтування відстрочки або розстрочки виконання рішення, якщо господарський суд на підставі ст. 83 ГПК скористався правом відстрочити або розстрочити рішення. У такому випадку в наказі господарського суду додатково повинен бути зазначений час, з якого починається перебіг строку дії наказу. Водночас, якщо на підставі ст. 121 ГПК господарський суд виніс ухвалу про відстрочку або розстрочку виконання рішення, наказ, який був виданий раніше, втрачає чинність, а замість нього видається новий наказ, в якому зазначається час, з якого починається перебіг строку дії наказу.

Наказ господарського суду підписується суддею, а підпис скріплюється печаткою господарського суду. Якщо справу розглянуто колегіальним складом суду, наказ підписує суддя, головуючий у колегії суддів.

Пунктом 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом голови Вищого господарського суду України від 10 грудня 2002 р. N 75, встановлено, що перший і єдиний примірник наказу суду, підписаний суддею, засвідчується гербовою печаткою суду.

Частина 2 коментованої статті передбачає право суду вчинити такі процесуальні дії:

виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі наказу;

визнати наказ таким, що не підлягає виконанню;

стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за наказом.

Зазначені процесуальні дії суд вчиняє за заявою боржника або стягувача. Інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також учасники виконавчого провадження (включаючи державного виконавця) не вправі звертатися із заявою.

Закон не містить вимог до форми і змісту заяви. Заява оформлюється письмово і повинна містити:

а) найменування господарського суду і номер справи;

б) найменування сторін (боржника і стягувача);

в) підстава звернення із заявою (виправити помилку, допущену при оформленні або видачі наказу, чи визнати наказ таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за наказом);

г) обставини, що підтверджують підстави для звернення із заявою.

Заява держмитом не оплачується.

Заява подається до господарського суду, який видав наказ.

Подання заяви про виправлення помилки, допущеної при його оформленні або видачі, чи визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, та стягнення на користь боржника безпідставно одержаного стягувачем за наказом не заміняє видачі поворотного наказу. Тобто у випадку якщо виконані рішення або постанова змінені чи скасовані і прийнято нове рішення про повну або часткову відмову в позові, або провадження у справі припинено, або позов залишено без розгляду, боржникові повертається все те, що з нього стягнуто на користь стягувача за зміненим чи скасованим у відповідній частині рішенням, постановою в порядку ст. 122 ГПК. Подача та розгляд заяви в порядку ст. 117 ГПК та видача поворотного наказу в порядку ст. 122 ГПК мають під собою різні підстави для звернення з заявою. Крім того, процедура видачі поворотного наказу не передбачає участі стягувача, ухвала про видачу поворотного наказу судом не видається.

У частині 3 коментованої статті встановлено порядок розгляду заяви про виправлення помилки, допущеної при його оформленні або видачі, чи визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, та стягнення на користь боржника безпідставно одержаного стягувачем за наказом.

Заява розглядається виключно судом, який видав наказ, попри те, що рішення чи постанова, на виконання якого виданий наказ, винесено іншим судом. Втім заява не обов'язково повинна бути розглянута тим суддею, який підписав наказ.

В інформаційному листі Вищого господарського суду України від 20.04.2006 р. N 01-8/908 "Про Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо примусового проникнення до житла, виїмки та вилучення документів виконавчого провадження" щодо порядку розгляду заяв зазначається, що відповідні заяви слід розглядати за правилами ГПК. Зокрема, заявник повинен подати докази надіслання іншій стороні копії такої заяви і доказів на її обґрунтування; сторони мають бути повідомлені про час і місце розгляду заяви. Дата судового засідання, в якому вирішуватиметься питання про виправлення помилки, допущеної при оформленні або видачі наказу, визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, має встановлюватись з урахуванням того, що передбачений частиною третьою статті 117 ГПК (в редакції Закону) десятиденний строк визначається з наступного дня після винесення ухвали про призначення відповідного судового засідання.

Про розгляд заяви суд повідомляє боржника і стягувача шляхом надіслання ухвали із зазначенням дати і місця розгляду заяви. Інші учасники справи, а також виконавчого провадження про розгляд заяви не повідомляються, проте мають право брати участь у судовому засіданні та користуватися процесуальними правами, наданими їм нормами ГПК.

Якщо боржник і стягувач належним чином повідомлені про час і місце судового засідання з розгляду заяви, їх неявка не перешкоджає розгляду заяви.

При прийнятті заяви суд до розгляду заяви має право своєю ухвалою зупинити стягнення за наказом. Втім таке зупинення не є заходом забезпечення позову в сенсі ст. ст. 66 - 67 ГПК, тому така ухвала не підлягає апеляційному чи касаційному оскарженню.

Суд має право витребувати наказ у стягувача, або у державного виконавця, якщо наказ переданий для виконання.

Частина 4 коментованої статті містить підстави для задоволення заяви боржника чи стягувача про виправлення помилки, допущеної при його оформленні або видачі, чи визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, та стягнення на користь боржника безпідставно одержаного стягувачем за наказом.

У інформаційному листі Вищого господарського суду України від 20.04.2006 р. N 01-8/908 "Про Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо примусового проникнення до житла, виїмки та вилучення документів виконавчого провадження" зазначається, що виправлення до наказу мають вноситися з урахуванням вимог частини першої статті 89 ГПК, тобто ці виправлення не можуть зачіпати суті судового рішення, на виконання якого видано наказ.

Частина четверта статті 117 ГПК містить підстави визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за заявами стягувачів або боржників, поданими в порядку зазначеної статті:

- якщо його видано помилково;

- якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Наведений перелік підстав є вичерпним.

Щодо позовних заяв про визнання наказу господарського суду таким, що не підлягає виконанню, то вони на підставі пункту 1 частини першої статті 62 ГПК не підлягають розгляду в господарських судах.

Тією ж частиною четвертою статті 117 ГПК передбачено, що коли стягнення за наказом, визнаним таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, уже відбулося, господарський суд на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за наказом. Отже, до відповідної заяви боржника має бути додано довідку, підписану керівником і головним (старшим) бухгалтером, про те, що суму, стягнуту за раніше виданим наказом, списано з його рахунку або майно вилучено в порядку здійснення виконавчого провадження, чи інший документ (документи), який підтверджує зазначені обставини. За відсутності таких документів господарський суд витребує їх у заявника, а в разі неподання - відмовляє у задоволенні заяви.

У частині 5 коментованої статті зазначено строк виготовлення і надсилання ухвали, що прийнята судом за результатами розгляду заяви про виправлення помилки, допущеної при його оформленні або видачі, чи визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, та стягнення на користь боржника безпідставно одержаного стягувачем за наказом, який становить п'ять днів.

Ухвала надсилається відповідно до приписів, встановлених ст. 87 ГПК. Ухвала надсилається боржнику та стягувачу, іншим учасникам процесу та учасникам виконавчого провадження (зокрема, державному виконавцю) надсилання ухвали не передбачено.

В інформаційному листі Вищого господарського суду України від 20.04.2006 р. N 01-8/908 "Про Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо примусового проникнення до житла, виїмки та вилучення документів виконавчого провадження" зазначається, що згідно з частиною п'ятою статті 117 ГПК за результатами розгляду заяви виноситься ухвала. Зміст зазначеної ухвали має відповідати вимогам частини другої статті 86 ГПК. В ній же в разі необхідності зазначається про стягнення на користь боржника безпідставно одержаного стягувачем за наказом.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, є підставою для закінчення виконавчого провадження.

Стаття 118. Виключена.

(згідно із Законом України

 від 19.10.2000 р. N 2056-III)

Стаття 118. Виключена.

(Доповнено статтею 118 згідно із

 Законом України від 21.06.2001 р. N 2539-III,

із змінами, внесеними згідно із

 Законом України від 03.03.2005 р. N 2456-IV),

 виключена згідно із Законом України

 від 04.11.2010 р. N 2677-VI)

Стаття 119. Виключена.

(Із змінами, внесеними згідно із

 законами України від 30.06.93 р. N 3345-XII,

від 20.02.96 р. N 54/96-ВР,

виключена згідно із Законом України

 від 19.10.2000 р. N 2056-III)

Стаття 119. Поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання

У разі пропуску строку для пред'явлення наказу до виконання з причин, визнаних господарським судом поважними, пропущений строк може бути відновлено.

Заява про відновлення пропущеного строку подається до господарського суду, який прийняв судове рішення. Заява розглядається у засіданні господарського суду, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач і боржник. Неявка боржника і стягувача у судове засідання не є перешкодою для розгляду заяви.

За результатами розгляду заяви виноситься ухвала, яка надсилається стягувачеві і боржнику.

Ухвалу може бути оскаржено у встановленому цим Кодексом порядку.

(Доповнено статтею 119 згідно із

 Законом України від 21.06.2001 р. N 2539-III)

Частина 1 коментованої статті встановлює право господарського суду відновити пропущений строк для пред'явлення наказу до виконання. Відновлення пропущеного процесуального строку передбачено також і ст. 53 ГПК.

Стаття 111 Закону України "Про виконавче провадження" також передбачає, що стягувач має право подати заяву про поновлення строку пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Питання про відновлення пропущеного процесуального строку розглядається господарським судом за заявою стягувача. Будь-які інші особи не вправі звертатися з такими заявами. Прокурор має право звернутися з заявою про відновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання, якщо він брав участь у справі в інтересах держави чи громадянина.

На відміну від ст. 53 ГПК, у випадку пропуску строку для пред'явлення наказу до виконання не передбачено можливості відновлення строку з ініціативи господарського суду.

Господарський суд відновлює процесуальний строк, якщо визнає причини пропуску строку поважними. Відновлення процесуального строку означає лише, що суд надає дозвіл особі вчинити процесуальну дію, незважаючи на те, що строк для її вчинення пропущений. Тобто відновлення строку не означає, що перебіг строку продовжується.

Питання про відновлення строку може бути поставлене лише після закінчення процесуального строку.

Причини поважності пропуску строку для пред'явлення наказу до виконання оцінюються судом, виходячи з обґрунтування поважності цих причин, наданих доказів за правилами ст. 43 ГПК.

Відповідно до частини 2 коментованої статті з метою вирішення питання про відновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання подається заява.

Заява подається до господарського суду, який ухвалив судове рішення, на виконання якого було видано наказ. Заява повинна бути розглянута в судовому засіданні господарського суду з повідомленням стягувача і боржника.

Про розгляд заяви про відновлення строку для пред'явлення наказу до виконання в судовому засіданні господарський суд виносить ухвалу. Ухвала повинна за змістом відповідати вимогам ст. 86 ГПК. Окрім того, в ухвалі зазначається про час і місце проведення засідання суду, в якому розглядатиметься заява про відновлення строку для пред'явлення наказу до виконання.

Про час і місце розгляду заяви про відновлення строку для пред'явлення наказу до виконання стягувач і боржник повідомляються надісланням ухвали. Ухвала повинна бути надіслана за правилами ст. 87 ГПК. Ухвала надсилається лише стягувачу та боржнику. Надіслання ухвали іншим особам, які брали участь у справі, ГПК не передбачає. Ухвала також надсилається прокурору, якщо він подав заяву про відновлення строку для пред'явлення наказу до виконання.

Неявка боржника і стягувача в судове засідання, в якому розглядається заява про відновлення строку для пред'явлення наказу до виконання, не перешкоджає розгляду цієї заяви.

Відповідно до частини 3 коментованої статті господарський суд за результатами розгляду заяви про відновлення строку для пред'явлення наказу до виконання виносить ухвалу.

Ухвала за змістом повинна відповідати вимогам ст. 86 ГПК.

За результатами розгляду заяви про відновлення строку для пред'явлення наказу до виконання має право:

а) задовольнити заяву про відновлення строку для пред'явлення наказу до виконання;

б) відмовити в задоволенні заяви про відновлення строку для пред'явлення наказу до виконання.

В ухвалі, яку господарський суд виносить за результатами розгляду заяви про відновлення строку для пред'явлення наказу до виконання, повинні бути викладені мотиви задоволення чи відмови в задоволенні заяви.

Ухвала, винесена за результатами розгляду заяви про відновлення строку для пред'явлення наказу до виконання, надсилається стягувачеві та боржнику. Також ухвала надсилається прокурору, якщо питання про відновлення строку для пред'явлення наказу до виконання розглядалося за його заявою. Іншим особам, які брали участь у розгляді справи, ухвала не надсилається.

Ухвала, винесена за результатами розгляду заяви про відновлення строку для пред'явлення наказу до виконання, повинна бути надіслана за правилами ст. 87 ГПК.

Частина 4 коментованої статті встановлює право на оскарження ухвали, винесеної за результатами розгляду заяви про відновлення строку для пред'явлення наказу до виконання. Ухвалу може бути оскаржено в апеляційному чи касаційному порядку згідно з відповідними нормами ГПК.

Коло осіб, які можуть оскаржити ухвалу, винесену за результатами розгляду заяви про відновлення строку для пред'явлення наказу до виконання, коментована стаття не обмежує. Отже, апеляційна скарга може бути подана особами, зазначеними у ст. 91 ГПК, а касаційна скарга може бути подана особами, зазначеними у ст. 107 ГПК.

Стаття 120. Видача дубліката наказу

У разі втрати наказу господарський суд може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення наказу до виконання.

Про видачу дубліката наказу виноситься ухвала.

До заяви про видачу дубліката наказу мають бути додані:

довідка установи банку, державного виконавця чи органу зв'язку про втрату наказу;

при втраті наказу стягувачем - довідка стягувача, підписана керівником чи заступником керівника та головним (старшим) бухгалтером підприємства, організації, що наказ втрачено і до виконання не пред'явлено.

(Із змінами, внесеними згідно із

 законами України від 19.10.2000 р. N 2056-III,

 від 03.03.2005 р. N 2456-IV)

Частина 1 коментованої статті передбачає можливість видачі дубліката наказу в разі його втрати.

Дублікат наказу видається за зверненням стягувача або державного виконавця.

Також відповідно до ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець має право звертатися до органу, який видав виконавчий документ, з заявою про видачу дубліката виконавчого документа. Відповідно до ст. 111 цього ж Закону стягувач має право подати заяву про видачу дубліката виконавчого документа.

Стягувач або державний виконавець звертаються до господарського суду з відповідною заявою про видачу дубліката наказу. Зазначені особи мають право звернутися до господарського суду із заявою про видачу дубліката наказу в межах строку, встановленого для пред'явлення наказу до виконання, який відповідно до ст. 118 ГПК становить три роки. Якщо цей строк стягувачем пропущено, він повинен на підставі ст. 119 ГПК звернутися до господарського суду з заявою про відновлення строку для пред'явлення наказу до виконання, а після того як суд винесе ухвалу про відновлення строку для пред'явлення наказу до виконання, стягувач може подати заяву про видачу дубліката наказу. Оскільки державному виконавцю не надано права звертатися з заявою про відновлення строку для пред'явлення наказу до виконання, він вправі звертатися з заявою про видачу дубліката наказу лише в межах строку, встановленого для пред'явлення наказу до виконання.

У постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 17.09.2002 р. у справі за позовом прокурора Московського району м. Києва в інтересах українського державного підприємства АТЗТ "Укрінтеравтосервіс" до ВАТ "Державний експортно-імпортний банк України" про стягнення суми зазначається, що в разі втрати наказу господарський суд може видати його дублікат, якщо стягувач звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення наказу до виконання. У разі пропуску строку для пред'явлення наказу до виконання з причин, визнаних господарським судом поважними, пропущений строк може бути відновлено.

Відповідно до частини 2 коментованої статті про видачу дубліката наказу господарський суд виносить ухвалу. Ухвала повинна відповідати вимогам ст. 86 ГПК. Ухвала разом із дублікатом наказу надсилається стягувачеві або державному виконавцю за правилами ст. 87 ГПК.

Дублікат наказу оформляється за правилами ст. 117 ГПК і має містити відомості, передбачені ч. 1 ст. 117 ГПК. Окрім того, наказ повинен містити позначку "Дублікат".

ГПК не зобов'язує стягувача або державного виконавця наводити причини втрати наказу. Підставою для видачі наказу є подана заява з документами, які підтверджують факт втрати наказу. ГПК не надає суду права відмовити у задоволенні заяви про видачу дублікату наказу з мотивів її необґрунтованості. Водночас, у видачі дубліката наказу може бути відмовлено, якщо до заяви про видачу дубліката не додано документів, передбачених ч. 3 коментованої статті.

ГПК не містить вимог щодо змісту заяви про видачу дублікату наказу. Водночас, частина 3 коментованої статті визначає документи, які повинні бути додані до заяви про видачу дубліката наказу на підтвердження факту втрати наказу.

Якщо наказ втрачено стягувачем до пред'явлення наказу до виконання, він повинен додати до заяви про видачу дублікату наказу довідку стягувача, підписану керівником чи заступником керівника та головним (старшим) бухгалтером підприємства, організації. У цій довідці має бути зазначено, що наказ втрачено і до виконання не пред'явлено.

Якщо наказ втрачено державним виконавцем, до заяви додається довідка державного виконавця про втрату наказу.

Якщо наказ втрачено установою банку, в якого наказ пред'явлено до виконання, до заяви додається довідка цієї установи банку про втрату наказу.

Якщо наказ втрачено під час пересилання його поштою, до заяви додається довідка органу зв'язку (поштового відділення) про втрату поштового відправлення, в якому пересилався наказ.

Стаття 121. Відстрочка або розстрочка виконання рішення, зміна способу та порядку виконання рішення, ухвали, постанови

При наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

При відстрочці або розстрочці виконання рішення, ухвали, постанови господарський суд на загальних підставах може вжити заходів щодо забезпечення позову.

Про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання виноситься ухвала, яка може бути оскаржена у встановленому порядку. В необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю.

Мирова угода, укладена сторонами у процесі виконання судового рішення, подається на затвердження господарського суду, який прийняв відповідне судове рішення. Про затвердження мирової угоди господарський суд виносить ухвалу.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із

законами України від 13.05.97 р. N 251/97-ВР,

від 19.10.2000 р. N 2056-III,

 від 21.06.2001 р. N 2539-III,

від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Частина 1 коментованої статті визначає процесуальну можливість вирішення питань, пов'язаних із проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду. У процесі виконання рішення ймовірне виникнення обставин, що ускладнюють виконання чи роблять його неможливим. Так, виконання рішення про стягнення коштів може бути неможливим через відсутність коштів на рахунках боржника. Під час виконання рішення про передачу майна стягувачеві може виявитися, що майно, яке слід передати згідно з наказом господарського суду, в боржника відсутнє.

У постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 02.11.2004 р. у справі за позовом АТЗТ "Електропівденмонтаж-10" до ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" та відокремленого підрозділу "Запорізька АЕС" ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення 58365,02 грн зазначається, що відповідно до ст. 121 ГПК суд правомірно змінив порядок виконання рішення суду, оскільки встановлено неможливість його виконання визначеним раніше порядком.

Також ст. 33 Закону України "Про виконавче провадження" передбачає відстрочку або розстрочку виконання, встановлення чи зміну способу і порядку виконання рішення. За наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення чи унеможливлюють його, державний виконавець за власною ініціативою або за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення чи зміну способу й порядку виконання.

Втім Вищий господарський суд України в п. 1 інформаційного листа від 20.10.2006 р. N 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" на запитання, чи існує порядок розгляду господарським судом заяви державного виконавця про встановлення способу виконання рішення відповів таке. Статтею 33 Закону України "Про виконавче провадження" передбачена можливість, зокрема, встановлення способу і порядку виконання рішення. Водночас, у статті 121 ГПК йдеться про відстрочку або розстрочку виконання рішення, зміну способу та порядку виконання рішення, ухвали, постанови господарського суду і не згадується про встановлення способу і порядку виконання рішення. Разом з тим необхідно мати на увазі таке. Судове рішення, за яким захищаються права та інтереси певної особи чи осіб, одночасно має визначати (встановлювати) й спосіб його виконання та бути підставою для вчинення виконавчого провадження. У разі ж виникнення у державного виконавця сумнівів щодо порядку виконання судового рішення він вправі звернутися до суду із заявою про роз'яснення такого рішення (стаття 89 ГПК).

Рішення про відстрочку або розстрочку виконання, встановлення чи зміну способу і порядку виконання повинно бути прийнято у 10-денний строк і може бути оскаржено у встановленому порядку.

Щодо інших рішень відстрочка або розстрочка виконання, встановлення чи зміна способу і порядку виконання не допускаються.

Відстрочка виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до призупинення нарахування процентів за угодою про іпотечний кредит чи зміни прав та обов'язків сторін щодо основного зобов'язання боржника.

Відстрочка виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки не допускається у разі якщо:

іпотеку включено до іпотечного пулу;

відстрочка може призвести до істотного погіршення фінансового стану іпотекодержателя;

проти іпотекодавця чи іпотекодержателя порушено справу про визнання його банкрутом;

іпотекодавець раніше мав несплачені зобов'язання чи був неплатоспроможним;

є вірогідність, що протягом періоду відстрочки не буде сплачено зобов'язання.

Слід мати на увазі, що ГПК не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 43 ГПК. За наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення чи унеможливлюють його, господарський суд має право:

відстрочити виконання рішення, ухвали, постанови;

розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови;

змінити спосіб виконання рішення, ухвали, постанови;

змінити порядок виконання рішення, ухвали, постанови.

Заяву про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання можуть подати:

сторони;

державний виконавець.

Заява може бути подана також третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору. Оскільки треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, не беруть участі у виконанні судового рішення, їх не наділено правом подання заяви про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання.

Прокурор чи його заступник, які брали участь у розгляді справи, можуть внести подання про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання.

Питання про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання може бути розглянуто судом із власної ініціативи.

ГПК не містить вимог до змісту заяви про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання. Проте зі змісту коментованої статті вбачається, що заява повинна містити:

викладення обставин та обґрунтування причин, що унеможливлюють чи утруднюють виконання рішення;

зазначення того, що просить заявник - розстрочити чи відстрочити виконання рішення, яким чином змінити спосіб і порядок виконання рішення;

вказівку, в разі необхідності, про надіслання ухвали про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання установі банку або державному виконавцю.

До заяви мають бути додані докази, які підтверджують обставини, викладені в заяві щодо неможливості чи утруднення виконання рішення.

Заява про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання подається до господарського суду, який видав наказ про примусове виконання рішення.

Заява про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання розглядається господарським судом у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника. Якщо питання розглядається за заявою державного виконавця, він також має право брати участь у судовому засіданні. Про розгляд заяви ці особи повідомляються ухвалою господарського суду, в якій має бути зазначено час і місце розгляду заяви.

Питання про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання повинно бути розглянуто господарським судом протягом 10 днів з дня подання заяви (внесення подання). За змістом п. 25 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 р. N 01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" господарський суд не може продовжити встановлений частиною першою статті 121 ГПК строк розгляду заяви про відстрочку або розстрочку виконання рішення, зміну способу та порядку виконання рішення, ухвали, постанови.

Відстрочка або розстрочка виконання рішення, ухвали, постанови, зміна способу та порядку їх виконання допускаються у виняткових випадках і залежно від обставин справи. Отже, господарський суд не зобов'язаний задовольняти заяву про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання.

Слід також ураховувати вказівки, що містяться в роз'ясненні Вищого арбітражного суду України від 12.09.96 р. N 02-5/333 "Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України".

Господарський суд на підставі статті 121 ГПК має право за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за власною ініціативою у виняткових випадках залежно від обставин справи відстрочити, розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови (далі - рішення), змінити спосіб та порядок їх виконання.

Оскільки згадана стаття не обмежує відповідне право господарського суду певним строком, воно може бути реалізоване у будь-який час від набрання рішенням законної сили до його фактичного повного виконання.

Застосовуючи заходи, передбачені статтею 121 ГПК, господарські суди повинні мати на увазі таке.

Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Наприклад, відстрочка може надаватись за рішенням, у якому господарським судом визначено певний термін звільнення приміщення, повернення майна тощо.

Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття господарським судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими. Наприклад, зміна способу виконання рішення можлива шляхом видозмінення зазначеної у рішенні форми (грошової чи майнової) виконання, тобто за відсутності у боржника присудженого позивачеві майна в натурі або грошових коштів, достатніх для покриття заборгованості.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Заяву про надання відстрочки, розстрочки, зміну способу і порядку виконання рішення слід розглядати за правилами ГПК. Зокрема, заявник повинен подати докази надіслання другій стороні копії цієї заяви і доказів на її обґрунтування; сторони мають бути повідомлені про час і місце розгляду заяви.

Дата судового засідання, в якому вирішуватиметься питання про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання, має встановлюватися з урахуванням того, що передбачений частиною першою статті 121 ГПК десятиденний строк визначається з наступного дня після винесення ухвали про призначення відповідного судового засідання.

За відсутності у відповідача присудженого позивачеві майна в натурі, засвідченої державним виконавцем (стаття 40 Закону України "Про виконавче провадження"), господарський суд може змінити спосіб виконання рішення і видати наказ про стягнення вартості цього майна. При цьому господарський суд повинен виходити з вартості майна, визначеної ним у рішенні про його передачу (повернення).

Якщо у відповідача відсутні кошти на рахунку в банку або коли їх не вистачає для покриття заборгованості, господарський суд може змінити спосіб виконання рішення і видати наказ про звернення стягнення на його майно. Оскільки перелік майна боржника, на яке може бути звернено стягнення, визначає державний виконавець у порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", наказ господарського суду не повинен містити такого переліку, а лише вказівку про звернення стягнення на майно у сумі, що підлягає стягненню за рішенням господарського суду.

Також у п. 5 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 р. N 04-5/365 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" зазначається, що питання про відстрочку або розстрочку виконання постанови або ухвали апеляційної чи касаційної інстанції за наявності обставин, передбачених частиною першою статті 121 ГПК, вирішує сама апеляційна чи касаційна інстанція, якщо ці обставини стали їй відомі до винесення ухвали або постанови за результатами перегляду рішення господарського суду першої інстанції. У цих випадках припис про відстрочку або розстрочку, зміну способу та порядку виконання ухвали або постанови має міститись у резолютивній частині зазначеної ухвали або постанови. В інших випадках, тобто коли відповідну заяву подано стороною, державним виконавцем після винесення ухвали або постанови апеляційною чи касаційною інстанцією, питання про відстрочку або розстрочку, зміну способу та порядку виконання цієї ухвали чи постанови вирішує господарський суд першої інстанції.

Відповідно до частини 2 коментованої статті господарський суд, відстрочивши або розстрочивши виконання рішення, ухвали, постанови, має право на загальних підставах вжити заходів до забезпечення позову.

В ст. 66 ГПК зазначається, що господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно зі ст. 67 ГПК позов забезпечується:

накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві;

забороною відповідачеві вчиняти певні дії;

забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Про забезпечення позову виноситься ухвала. Ухвалу про забезпечення позову може бути оскаржено.

Згідно з п. 8 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.09.96 р. N 02-5/333 "Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України" якщо заходів забезпечення позову не було вжито до прийняття рішення зі спору, то господарський суд згідно з частиною другою статті 121 ГПК має право одночасно з вирішенням питання про відстрочку, розстрочку або зміну способу і порядку виконання рішення вжити заходів до забезпечення його виконання, про що зазначається в цій же ухвалі. В разі незгоди сторони чи прокурора, який брав участь у процесі, з такими діями господарського суду вони вправі звернутись, відповідно, зі скаргою або з поданням на таку ухвалу.

У п. 3 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 р. N 04-5/365 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" зазначається, що згідно із статтями 66 та 67 ГПК господарський суд вживає заходів до забезпечення позову шляхом винесення відповідної ухвали. Ухвала господарського суду (у тому числі апеляційної та касаційної інстанції) про вжиття будь-якого заходу забезпечення позову, включаючи накладання арешту на майно або грошові кошти, підлягає виконанню органами державної виконавчої служби або іншими органами виконання судових рішень відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження", а наказ при цьому не видається.

Частина 3 коментованої статті встановлює, що про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання виноситься ухвала.

Ухвала про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання повинна відповідати вимогам ст. 86 ГПК. Ця ухвала може бути оскаржена в апеляційному чи касаційному порядку.

Відповідно до п. 7 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.09.96 р. N 02-5/333 "Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України" частина третя статті 121 ГПК вимагає від господарського суду винесення ухвали про відстрочку або розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку його виконання. Оскільки форма процесуального документа, який приймається за наслідками розгляду даного питання, не ставиться у залежність від вирішення по суті, то як прийняття, так і відхилення вимог заявника щодо відстрочки, розстрочки або зміни способу і порядку виконання рішення повинно оформлюватись ухвалою господарського суду, яку може бути переглянуто на загальних підставах згідно з розділами XII і XII1 ГПК.

Ухвала про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання надсилається, якщо це необхідно, установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю. Про необхідність надіслання ухвали про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання установі банку або державному виконавцю заявник повинен зазначити у заяві про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання. Ухвала надсилається за правилами статті 87 ГПК.

У частині 4 коментованої статті зазначається, що мирова угода, укладена сторонами у процесі виконання судового рішення, подається на затвердження господарського суду, який прийняв відповідне судове рішення.

Сторони мають право укласти мирову угоду про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується судом відповідно до ст. 111 Закону України "Про виконавче провадження".

У випадку затвердження судом мирової угоди між стягувачем і боржником про закінчення виконавчого провадження виконавче провадження підлягає закінченню відповідно до ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".

У п. 9 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.09.96 р. N 02-5/333 "Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України" (із змінами, внесеними рекомендаціями президії Вищого господарського суду України від 31.05.2007 р. N 04-5/103 "Про внесення змін та доповнень до деяких роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України і роз'яснень та рекомендацій президії Вищого господарського суду України і про визнання таким, що втратило чинність, роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України") зазначається, що згідно із частиною четвертою статті 121 ГПК мирова угода, укладена сторонами у процесі виконання судового рішення, подається на затвердження господарського суду, який прийняв відповідне судове рішення. Про затвердження мирової угоди господарський суд виносить ухвалу.

Ця ухвала є виконавчим документом згідно з пунктом 2 частини другої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" і як виконавчий документ повинна містити у своїй резолютивній частині не лише вказівку про затвердження мирової угоди, а й інші передбачені законодавством (статтею 86 ГПК та статтею 19 названого Закону) ознаки та відомості, зокрема, щодо умов, розміру і строків виконання зобов'язань сторін тощо. За недодержання відповідних вимог ухвала про затвердження мирової угоди не може вважатися виконавчим документом, що підлягає виконанню державною виконавчою службою. У випадках невиконання зобов'язаною стороною умов мирової угоди, укладеної в процесі виконання судового рішення і затвердженої господарським судом, заінтересована сторона може звернутися до державного виконавця на підставі статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" із заявою про примусове виконання ухвали, якою затверджено цю угоду.

Якщо виконавче провадження стосовно судового рішення відкрито, сторони відповідно до частини третьої статті 111 Закону України "Про виконавче провадження" мають право укласти мирову угоду про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується судом. У разі подання відповідної заяви господарський суд повинен роз'яснити сторонам наслідки укладення мирової угоди про закінчення виконавчого провадження.

Про затвердження мирової угоди господарський суд виносить ухвалу. Ухвала про затвердження мирової угоди повинна відповідати вимогам ст. 86 ГПК.

Відповідно до п. 7 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.09.96 р. N 02-5/333 "Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України" можливості оскарження ухвали господарського суду про затвердження мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання судового рішення (частина четверта статті 121 ГПК), законом не передбачено.

Стаття 121-1. Зупинення виконання судового рішення

Суд касаційної інстанції за заявою сторони чи прокурора або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення господарського суду до закінчення його перегляду в порядку касації.

Про зупинення виконання судового рішення виноситься ухвала.

Після закінчення перегляду оскарженого судового рішення господарський суд може поновити виконання судового рішення, про що виноситься ухвала.

(Доповнено статтею 1211 згідно із

 Законом України від 21.06.2001 р. N 2539-III,

із змінами, внесеними згідно із

 Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Частина 1 коментованої статті надає право касаційному суду зупинити виконання оскарженого рішення господарського суду.

Про зупинення виконання оскарженого рішення мають право подати заяву:

сторона;

прокурор, який вніс касаційне подання або який брав участь у розгляді справи.

Заяву про зупинення виконання оскарженого рішення може бути подано в будь-який момент до закінчення касаційного перегляду. Втім якщо заяву подано в судовому засіданні, в якому закінчується касаційний перегляд, вона не приймається до розгляду, виходячи з того, що зупинення можливе лише до закінчення касаційного перегляду. Ця заява може бути оформлена окремим документом і подана разом із касаційною скаргою (поданням), а також викладена в тексті касаційної скарги (подання).

ГПК не вимагає викладення в заяві обґрунтування необхідності зупинення виконання рішення суду.

Якщо одна зі сторін подала касаційну скаргу або прокурор вніс касаційне подання, це не позбавляє іншу сторону (сторони) права подати заяву про зупинення виконання оскарженого рішення.

Суд касаційної інстанції вправі також зупинити виконання оскарженого рішення з власної ініціативи.

Господарський суд вправі зупинити виконання рішення господарського суду лише у випадку, якщо на рішення подано касаційну скаргу (внесено подання). Якщо рішення в касаційному порядку не оскаржено, суд касаційної інстанції не вправі розглядати заяву про зупинення виконання рішення.

Одночасно із зупиненням виконання оскаржуваного рішення суд касаційної інстанції має право вжити заходів до забезпечення позову за правилами статей 66, 67 ГПК, якщо цих заходів не було вжито місцевим господарським судом або апеляційним господарським судом.

У п. 6 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 р. N 04-5/365 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" зазначається, що згідно з вимогами статті 1211 ГПК зупиняти виконання судового рішення має право виключно суд касаційної інстанції. Тому суд апеляційної інстанції за будь-яких обставин не вправі зупиняти виконання судового рішення суду першої інстанції.

У п. 7 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 р. N 04-5/367 "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України" зазначається, що відповідно до статті 1211 ГПК суд касаційної інстанції за заявою сторони чи поданням прокурора або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого судового рішення до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Відповідна заява чи подання розглядаються колегією суддів без повідомлення сторін та прокурора, що беруть участь у справі.

Строк, на який може бути зупинено виконання рішення судом касаційної інстанції, встановлено вказівкою на подію - до закінчення касаційного перегляду.

Відповідно до частини 2 коментованої статті про зупинення виконання судового рішення суд касаційної інстанції виносить ухвалу. Ухвала повинна відповідати вимогам ст. 86 ГПК.

ГПК не зобов'язує суд касаційної інстанції задовольняти заяву про зупинення виконання оскарженого рішення. Слід також мати на увазі, що заява про зупинення виконання рішення суду не підлягає задоволенню, якщо рішення суду не передбачає реального виконання. Якщо ж таку заяву подано, суд касаційної інстанції не повинен виносити ухвалу про зупинення виконання рішення.

Ухвала про зупинення виконання оскарженого рішення оскарженню не підлягає.

Відповідно до частини 3 коментованої статті після закінчення касаційного перегляду оскарженого судового рішення господарський суд може поновити виконання судового рішення.

Суд касаційної інстанції зобов'язаний поновити виконання оскарженого рішення, якщо за результатами касаційного перегляду оскаржене судове рішення залишено без зміни. Якщо ж оскаржене рішення за результатами касаційного перегляду скасовано або змінено, виконання поновленню не підлягає.

У п. 7 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 р. N 04-5/367 "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України" зазначається, що питання про поновлення виконання судового рішення розглядається судом касаційної інстанції під час прийняття постанови, про що зазначається у постанові касаційної інстанції. Ухвалу про поновлення виконання судового рішення може бути винесено після закінчення перегляду оскарженого судового рішення і ухвалення судом касаційної інстанції постанови.

Ухвала про поновлення виконання судового рішення має відповідати вимогам статті 86 ГПК. Ця ухвала оскарженню не підлягає.

Стаття 121-2. Оскарження дій чи бездіяльності органів Державної виконавчої служби

Скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

Скарги на дії органів Державної виконавчої служби розглядаються господарським судом, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач, боржник чи прокурор та орган виконання судових рішень. Неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги.

За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, яка надсилається стягувачеві, боржникові та органові виконання судових рішень. Ухвалу може бути оскаржено у встановленому цим Кодексом порядку.

(Доповнено статтею 1212 згідно із

 Законом України від 21.06.2001 р. N 2539-III)

Коментована стаття встановлює порядок оскарження дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби у процедурі виконання рішення господарського суду.

Процедуру оскарження дій посадових осіб Державної виконавчої служби встановлено також у ст. 85 Закону України "Про виконавче провадження".

У виконавчому провадженні на дії (бездіяльність) державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби по виконанню рішення або відмову у здійсненні передбачених цим Законом дій стягувачем чи боржником може бути подана скарга до начальника відповідного органу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до відповідного суду.

Скарга у виконавчому провадженні по виконанню судових рішень на дії (бездіяльність) державного виконавця або начальника органу державної виконавчої служби подається до суду, який видав виконавчий документ. Скарги по виконанню інших рішень подаються до суду за місцем знаходження відповідного органу державної виконавчої служби, крім скарг на дії (бездіяльність) державних виконавців та посадових осіб Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, які подаються до апеляційного суду за місцем знаходження відповідного органу державної виконавчої служби.

Скарга у виконавчому провадженні подається у письмовій формі та повинна включати:

1) назву органу державної виконавчої служби, до якого подається скарга;

2) точну назву стягувача та боржника, їх місце проживання (для фізичних осіб) або знаходження (для юридичних осіб), а також назву представника сторони виконавчого провадження, коли скарга подається представником;

3) реквізити виконавчого документа (назва виконавчого документа, орган, який його видав, дата видачі виконавчого документа та його номер, резолютивна частина виконавчого документа);

4) зміст оскаржуваних дій (бездіяльності) та норму Закону, яка порушена;

5) виклад обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги;

6) підпис скаржника або його представника із зазначенням дати подання скарги.

Скарга, подана у виконавчому провадженні до начальника органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, розглядається у 10-денний строк. За наслідками розгляду скарги начальник органу державної виконавчої служби виносить постанову про задоволення чи відмову в задоволенні скарги, яка у 10-денний строк може бути оскаржена до вищестоящого органу державної виконавчої служби або до суду. Скарги, подані без додержання вимог, викладених у частині третій цієї статті, розглядаються начальником органу державної виконавчої служби, у порядку, встановленому Законом України "Про звернення громадян".

Вказівки щодо розгляду скарг на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби даються у постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року N 14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження", яку доведено до господарських судів інформаційним листом Вищого господарського суду України від 19.03.2004 р. N 01-8/491 "Про постанову Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003 N 14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження".

Законами України163 від 24 березня 1998 р. N 202/98-ВР (з наступними змінами) "Про державну виконавчу службу" (далі - Закон N 202/98-ВР) та від 21 квітня 1999 р. N 606-XIV (з наступними змінами) "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 606-XIV) до компетенції судів віднесено розгляд скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та вирішення ряду питань виконавчого провадження за зверненнями його учасників.

При розгляді справ за скаргами на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та за зверненнями учасників виконавчого провадження суди мають керуватися положеннями ст. 55 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини (Рим, 4 листопада 1950 р.; ратифікована Законом України від 17 липня 1997 р. N 475/97-ВР), Закону N 202/98-ВР, Закону N 606-XIV, розділу XIV Господарського процесуального кодексу України, іншого законодавства, яким врегульовано ці питання.

Скарги розглядаються за правилами ст. 1212 ГПК, якщо вони стосуються примусового виконання документів, перелік яких наведений у ст. 3 Закону N 606-XIV, звернення - за правилами, встановленими Законом N 606-XIV, статтями 89, 118 - 122 ГПК, якщо цими й іншими актами законодавства передбачено вирішення судом порушуваних у зверненнях питань.

Прокурор набуває статусу учасника виконавчого провадження за умови, що в передбачених ст. 36 Закону України від 5 листопада 1991 р. N 1789-XII "Про прокуратуру" випадках він здійснював представництво інтересів громадянина або держави в суді й зазначене провадження було відкрито на підставі виконавчого документа за його заявою (п. 2 ст. 18 Закону N 606-XIV).

Оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби до начальника відповідного відділу або керівника вищого в порядку підлеглості органу цієї служби в передбачених Законом N 606-XIV випадках не може бути підставою для відмови у прийнятті скарги судом, оскільки на ці правовідносини поширюється юрисдикція суду (статті 55, 124 Конституції).

Відповідно до ст. 85 Закону N 606-XIV скарги на рішення, дії (бездіяльність) державного виконавця або начальника відділу державної виконавчої служби, державних виконавців і посадових осіб Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Департамент) та відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласного, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, що стосуються виконання судових рішень, подаються до суду, який видав виконавчий документ.

Скарги щодо виконання інших рішень подаються до місцевого суду за місцем знаходження відповідного відділу державної виконавчої служби, а якщо оскаржуються дії (бездіяльність) державних виконавців та посадових осіб Департаменту та відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласного, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, - до апеляційного суду за місцем знаходження відповідного органу зазначеної служби.

Стягувач, боржник або прокурор мають право оскаржити дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів тільки до господарського суду, який розглянув відповідну справу по першій інстанції (ст. 1212 ГПК). Враховуючи, що примусове виконання судових рішень, постановлених господарськими судами, згідно зі ст. 4 Закону N 202/98-ВР та ст. 2 Закону N 606-XIV здійснюють державні виконавці, скарги на дії чи бездіяльність останніх розглядаються господарськими судами за правилами ст. 1212 ГПК. Оскільки ст. 111 Закону N 606-XIV інші учасники цього провадження також наділені правом оскарження дій (бездіяльності) державного виконавця щодо примусового виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів, їхні скарги відповідно до ст. 85 Закону N 606-XIV підлягають розгляду начальником відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або відповідним господарським судом.

Скарги, заяви, подання мають відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбаченим положеннями ГПК, та містити відомості, перелічені в пунктах 3 - 5 ч. 3 ст. 85 Закону N 606-XIV.

У разі відсутності спеціальної норми щодо вирішення певних питань, які виникають при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби, до заяв (скарг, подань) учасників виконавчого провадження мають застосовуватися положення ГПК, якими врегульовано аналогічні питання, зокрема, ст. ст. 2, 18, 21, 22, 26, 29, 31, 41, 42, 64, розділів XI, XII, XII1 ГПК тощо.

За змістом статей 18 і 1212 ГПК учасник виконавчого провадження (особа, залучена до проведення виконавчих дій), який звернувся до суду зі скаргою, заявою (поданням), бере участь у їх розгляді як заявник, а інші учасники цього провадження, прав і обов'язків яких безпосередньо стосується зазначене звернення, - як заінтересовані особи.

Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби розглядаються господарськими судами - справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби згідно зі ст. 1212 ГПК - за участю відповідного органу цієї служби (ст. 3 Закону N 202/98-ВР).

Судам необхідно враховувати, що в тому разі коли законом встановлено спеціальний порядок обчислення строків звернення заявника зі скаргою до суду (наприклад, ст. 26, ч. 4 ст. 57 Закону N 606-XIV, ст. 1212 ГПК), їх перебіг має визначатися за цими нормами, а не за загальними правилами. Відповідно до ст. 53 ГПК у разі відмови у відновленні пропущеного строку постановлюється ухвала.

Державний виконавець може звернутися в суд із поданням (заявою), а стягувач, боржник - із заявою про проведення у виконавчому провадженні дій, питання про які вирішує суд (зокрема, заяви про роз'яснення рішення; видачу дубліката виконавчого документа; поновлення (відновлення) строку пред'явлення виконавчого документа до виконання; заміну сторони, яка вибула, її правонаступником; встановлення чи зміну способу й порядку виконання рішення; відстрочку та розстрочку його виконання; закінчення виконавчого провадження; поворот виконання) у будь-який момент цього провадження, якщо спеціальною нормою закону (наприклад, ст. 120 ГПК) не встановлено обмежень у часі.

Заяви про поновлення (відновлення) пропущеного строку для пред'явлення до виконання наказу, виданого на підставі рішення, ухвали чи постанови господарського суду, заяви чи подання про відстрочку або розстрочку, зміну способу та порядку виконання рішення, ухвали чи постанови господарського суду, затвердження мирової угоди при виконанні останніх, поворот виконання, скарги на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання зазначених рішень, ухвал, постанов подаються до господарського суду, який постановив рішення, у порядку, визначеному в ГПК (статті 119, 121, 1212, 122).

Розгляд зазначених скарг, заяв, подань господарським судом здійснюється в строки, визначені у статтях 69, 121 ГПК, якщо інше не встановлено Законом N 606-XIV.

За результатами розгляду скарги господарський постановляє ухвалу, яка має відповідати вимогам статей 86, 1212 ГПК.

Заяви, подання учасників виконавчого провадження вирішуються господарським судом мотивованими ухвалами відповідно до вимог статей 86, 1212 ГПК. У разі визнання неправомірними рішення, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд зобов'язує їх усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює порушені права чи свободи заявника. При цьому суд не вправі зобов'язувати зазначених осіб до вчинення тих дій, які згідно із Законом N 606-XIV можуть здійснюватися тільки державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби (наприклад, постановити ухвалу про зупинення виконавчого провадження у випадках, передбачених ст. 35 Закону N 606-XIV), проте може привести визначений державним виконавцем строк зупинення провадження у відповідність із законом або скоротити його (ч. 3 ст. 36 Закону N 606-XIV).

При визначенні підсудності слід мати на увазі, що загальними судами за місцем виконання рішення розглядаються заяви (подання) про: відмову стягувача від стягнення або затвердження мирової угоди сторін про закінчення виконавчого провадження (частини 2, 3 статті 111 Закону N 606-XIV, ст. 352 ЦПК); визначення частки боржника в спільній власності на майно (ч. 8 ст. 50 Закону N 606-XIV); вилучення в інших осіб коштів і майна, а також коштів, які знаходяться на рахунках в установах банків та інших фінансових установах і належать боржнику (частини 4, 5 ст. 53 Закону N 606-XIV).

Заяви стягувача про поновлення строку для пред'явлення до виконання виданого судом виконавчого документа розглядаються судом за місцем виконання рішення або судом, який його постановив (ч. 2 ст. 23 Закону N 606-XIV, ст. 119 ГПК). Питання про відстрочку або розстрочку виконання, встановлення чи зміну способу й порядку виконання рішення (ч. 1 ст. 33 Закону N 606-XIV, ст. 121 ГПК), про його подальше виконання (ч. 8 ст. 79 Закону N 606-XIV), роз'яснення рішення (ст. 28 Закону N 606-XIV, ст. 89 ГПК), видачу дубліката наказу (ст. 120 ГПК), поворот виконання рішення (стаття 122 ГПК) розглядаються судом, який постановив рішення та видав виконавчий документ.

У визначених ст. 42 Закону N 606-XIV випадках державний виконавець може звертатися з поданням про оголошення розшуку боржника до відповідного суду за місцем виконання рішення, або за останнім відомим місцем проживання (знаходження) боржника чи місцем знаходження його майна, або за місцем проживання (знаходження) стягувача.

Питання про затвердження мирової угоди у виконавчому провадженні, порушеному за наказом господарського суду, вирішується господарським судом, який постановив відповідне рішення, за правилами ст. 121 ГПК.

З урахуванням прав осіб, які беруть участь у господарській справі, заяви й подання в будь-якому разі мають розглядатись у судовому засіданні (з обов'язковим повідомленням про час і місце його проведення заявника та заінтересованих осіб).

При вирішенні заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання суду потрібно мати на увазі, що відповідно до ст. 121 ГПК їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

Пропущений строк для пред'явлення до виконання наказу господарського суду може бути відновлений судом, який постановив судове рішення, за наявності умов, передбачених ст. 119 ГПК.

Заяви про поновлення (відновлення) пропущених строків для пред'явлення до виконання інших виконавчих документів судовому розгляду не підлягають.

Частка боржника у спільній власності з іншими особами визначається за поданням державного виконавця відповідно до положень законодавства, що регулює право власності.

У справах за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи інших посадових осіб державної виконавчої служби предметом судового розгляду можуть бути рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби (дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів).

Суди розглядають справи за такими скаргами в передбаченому ст. 1212 ГПК порядку незалежно від наявності у сторін спору про право, який підлягає розгляду в позовному провадженні. Такий спір не може бути підставою для залишення скарг без розгляду або яким-небудь чином впливати на останній.

Державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження в тому разі коли минув установлений строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання, або його не подано, або подано документ, не зазначений у ст. 181 Закону N 606-XIV, або наявні інші передбачені законодавством обставини, які виключають можливість здійснення виконавчого провадження (ст. 26 Закону N 606-XIV).

Перевіряючи додержання строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання, суд має виходити як із положень ст. 21 Закону N 606-XIV, так і з інших актів законодавства, якими врегульовано це питання.

Наведений у ст. 181 Закону N 606-XIV перелік виконавчих документів, що виконуються державною виконавчою службою, не є вичерпним. У передбачених законом випадках примусовому виконанню підлягають рішення й інших органів державної влади, якщо це покладено на зазначену службу.

До інших обставин, що можуть бути підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження, можна віднести, зокрема, звернення за виконанням рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України з порушенням вимог статей 35, 36 Закону України від 24 лютого 1994 р. N 4002-XII "Про міжнародний комерційний арбітраж" щодо попереднього звернення стягувача до компетентного суду з клопотанням про визнання й виконання рішення названого третейського суду.

Суди повинні мати на увазі, що при виконанні рішень про стягнення грошових коштів державний виконавець згідно зі ст. 50 Закону N 606-XIV у першу чергу звертає стягнення на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках і вкладах в установах банків та інших кредитних організаціях, а також на рахунки в цінних паперах у депозитаріях останніх, і лише за відсутності у боржника коштів і цінностей - на належне йому інше майно, за винятком того, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Наведений у додатку до Закону N 606-XIV Перелік видів майна громадян, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами, є єдиним для всіх випадків звернення стягнення на зазначене майно.

Стягнення на нерухоме майно (будинок, квартиру, приміщення, земельну ділянку) звертається за відсутності у боржника достатніх коштів чи рухомого майна з додержанням правил ст. 62 Закону N 606-XIV. При введенні спеціальною нормою закону мораторію на примусову реалізацію певного майна виконавче провадження підлягає зупиненню.

Боржник має право вказати ті види майна чи предмети, на які необхідно звернути стягнення в першу чергу (ст. 56 Закону N 606-XIV). Відмова державного виконавця задовольнити зазначену вимогу боржника може бути визнана в судовому порядку необґрунтованою, коли очевидно, що ця вимога не порушувала інтересів стягувача й не ускладнювала виконання рішення.

У справах за скаргами стягувача чи боржника на дії державного виконавця, пов'язані з арештом і вилученням майна та його оцінкою, суд перевіряє відповідність цих дій положенням статей 55, 57 Закону N 606-XIV. При цьому необхідно враховувати, що оцінка майна боржника провадиться самим державним виконавцем, якщо вартість майна не перевищує 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за ринковими цінами на день її проведення, крім випадків, коли застосовуються регульовані ціни. При складності оцінки чи наявності у стягувана або боржника заперечень проти її результатів до участі у виконавчому провадженні та складенні висновку залучається експерт (спеціаліст).

Для проведення оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських, річкових суден, а також майна, вартість якого перевищує 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, державний виконавець зобов'язаний залучити до участі у виконавчому провадженні оцінювача, який здійснює свою діяльність відповідно до Закону України від 12 липня 2001 р. N 2658-III "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

Вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржнику майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред'явлення ними відповідно до правил підвідомчості (ст. 12 ГПК) позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту. В такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним на законних підставах.

Розглядаючи скарги на дії державного виконавця, пов'язані з реалізацією арештованого майна, суд повинен перевірити їх відповідність як положенням ст. 61 Закону N 606-XIV, так і прийнятим відповідно до цього Закону нормативно-правовим актам, зокрема, Порядку накладення арешту на цінні папери (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 1999 р. N 1744); Положенню про порядок і умови зберігання та реалізації грошей, у тому числі іноземної валюти, цінних паперів, ювелірних та інших побутових виробів із золота, срібла, платини і металів платинової групи, дорогоцінних каменів і перлів, а також лому і окремих частин таких виробів, на які накладено арешт (затверджене постановою правління Національного банку України від 4 жовтня 1999 р. N 489 (з наступними змінами), зареєстроване в Міністерстві юстиції України (далі - Мін'юст) 29 жовтня 1999 р. за N 740/4033); Тимчасовому положенню про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна (затверджене наказом Мін'юсту від 27 жовтня 1999 р. N 68/5 (з наступними змінами), зареєстроване в Мін'юсті 2 листопада 1999 р. за N 745/4038); Порядку реалізації арештованого майна (затверджений наказом Мін'юсту від 15 липня 1999 р. N 42/5 (з наступними змінами), зареєстрованому в Мін'юсті 19 липня 1999 р. за N 480/3773).

Оскільки дії державного виконавця, пов'язані з реалізацією арештованого майна, є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків, до таких правовідносин мають застосовуватися загальні положення про захист цивільних прав шляхом пред'явлення позову, у зв'язку з чим у цій частині скаргу на дії державного виконавця суд ухвалою залишає без розгляду і роз'яснює заявникові можливість вирішення спору в позовному провадженні.

При розгляді справ за скаргами на постанови державного виконавця чи начальника відповідного відділу державної виконавчої служби про накладення штрафів, передбачених статтями 87, 88 Закону N 606-XIV, суд повинен виходити з того, що вони є не адміністративним стягненням, а санкцією за невиконання зазначених у цих статтях вимог.

Відповідно до статей 45, 46 Закону N 606-XIV витрати виконавчого провадження та виконавчий збір стягуються за постановою державного виконавця з боржника, якщо останній не виконав рішення добровільно в установлений для цього строк і воно було виконане примусово.

Суд може визнати стягнення виконавчого збору необґрунтованим, якщо встановлений державним виконавцем строк для добровільного виконання рішення не узгоджувався зі строками, встановленими в ч. 2 ст. 24 Закону N 606-XIV, і був нереальним.

При розгляді позовів фізичних і юридичних осіб про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної діями (бездіяльністю) державного виконавця, суди повинні виходити з положень ст. 11 Закону N 202/98-ВР, ст. 86 Закону N 606-XIV і враховувати, що в таких справах відповідачами можуть бути відповідні відділи державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державного казначейства України.

Скарги на рішення, дії або бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби оплачуються державним митом відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. N 7-93 "Про державне мито".

Інші витрати, пов'язані з розглядом таких скарг, включаючи й витрати для надання юридичної допомоги, а також витрати, пов'язані з поїздками, згідно зі ч. 5 ст. 49 ГПК покладаються судом у разі задоволення скарг - на відділ державної виконавчої служби, а в разі відмови в цьому - на заявника.

Вищий господарський суд України в п. 28 інформаційного листа від 14.08.2007 р. N 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" на запитання, за правилами якого кодексу - ГПК чи Кодексу адміністративного судочинства України - повинна оспорюватись (оскаржуватись) оцінка майна, майнових прав, здійснена державним виконавцем або іншим суб'єктом оціночної діяльності, відповів таке. Частиною четвертою статті 57 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено право сторін виконавчого провадження оскаржити до суду здійснену державним виконавцем оцінку арештованого майна. Відповідна скарга має розглядатися господарським судом на підставі та в порядку, передбаченому статтею 1212 ГПК, хоча б скаргу й було мотивовано посиланням на приписи Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно зі статтею 33 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" спори, пов'язані з оцінкою майна, майнових прав, вирішуються в судовому порядку. Господарським судам підвідомчі на загальних підставах зазначені спори, - за умови, коли сторонами у судовому процесі є підприємства чи організації у розумінні статті 1 ГПК, і вирішуються такі спори за правилами названого Кодексу.

Частина 1 коментованої статті встановлює право на подання скарги на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів.

Скарга на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів може бути подана:

стягувачем;

боржником;

прокурором, який брав участь у справі.

Іншим особам, які брали участь у справі, не надано права подання такої скарги.

Скарга на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби може бути подана впродовж 10 днів. Перебіг цього строку починається з:

дня вчинення оскаржуваної дії, або

дня, коли скаржнику стало відомо про вчинення оскаржуваної дії, або

дня, коли дія мала бути вчинена.

Скарга на дії органів державної виконавчої служби подається впродовж 10 днів з дати вчинення оскаржуваної дії або з дня, коли скаржнику стало про неї відомо. Скарга на бездіяльність органів державної виконавчої служби подається впродовж 10 днів з дня, коли виконавча дія мала бути вчинена.

У п. 7 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 р. N 04-5/365 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" зазначається, що за змістом статті 1212 ГПК скарги на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів розглядає виключно місцевий господарський суд, яким відповідну справу розглянуто у першій інстанції.

Виконання рішення, ухвали, постанови господарського суду є невід'ємною частиною судового процесу, тому господарські суди не повинні порушувати нове провадження за скаргою на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби. У зв'язку з цим така скарга не підлягає оплаті державним митом.

Згідно з частиною другою статті 4 Закону України "Про державну виконавчу службу" державний виконавець здійснює примусове виконання рішень у порядку, передбаченому законом. В той же час відповідно до положень статті 1212 ГПК представляти в судах державну виконавчу службу мають органи, зазначені у статті 3 названого Закону.

Встановлений у частині першій статті 1212 ГПК десятиденний строк для подання скарги є процесуальним і тому відповідно до вимог статті 53 ГПК може бути відновлений за наявності поважних причин його пропуску.

У постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 21.12.2004 р. у справі за позовом підприємства із 100-відсотковим іноземним капіталом "Дія-97" до ВДВС Євпаторійського міського управління юстиції АРК, треті особи: концерн "Ювента", ТОВ "Мелена" про оскарження дій ВДВС Євпаторійського міського управління юстиції АРК зазначається, що відповідно до статті 1212 ГПК господарськими судами розглядаються скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби лише щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів.

У постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 09.09.2003 р. N 02-4-17/10599 у справі за позовом відкритого акціонерного товариства з газопостачання та газифікації "Київоблгаз" до відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві про оскарження дій органу державної виконавчої служби зазначається, що, залишаючи без змін постанову апеляційного суду, суд касаційної інстанції не звернув уваги на те, що скарги на відмову державних виконавців у відкритті виконавчого провадження за визнаними претензіями не підлягають розгляду у господарських судах України. Стаття 1212 ГПК України передбачає право, зокрема, стягувача на оскарження дій чи бездіяльності органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів. У даному ж випадку позивач оскаржував постанову державного виконавця про відмову в порушенні виконавчого провадження за визнаною претензією. Оскарження учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, має здійснюватися до суду загальної юрисдикції.

Слід також ураховувати вказівку, викладену у п. 4 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 р. N 04-5/365 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України". Відповідно до статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутись до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту. Відповідачами у справах за цими позовами є стягувач і боржник. Що ж до заперечень проти арешту (опису) майна, які не пов'язані зі спором про право на це майно, а стосуються порушень вимог виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби, то їх слід розглядати за правилами статті 1212 ГПК.

У п. 20 інформаційного листа від 20.10.2006 р. N 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" Вищий господарський суд України на запитання, чи підлягають розглядові господарським судом скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби, якщо у відповідних скаргах ідеться про зведене виконавче провадження, учасниками якого є серед інших фізичні особи, що не мають статусу суб'єкта підприємницької діяльності, відповів таке. За змістом частини першої статті 1212 ГПК до господарського суду можуть бути подані скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби лише щодо виконання рішень, ухвал і постанов господарських судів. Отже, якщо у відповідній скарзі йдеться про оскарження дій (бездіяльності) названого органу у зведеному виконавчому провадженні, то вона підлягає розглядові господарським судом виключно в тій частині, яка стосується виконання рішення (ухвали, постанови) господарського суду, але не загального суду чи іншого органу, яким видано виконавчий документ.

У частині 2 коментованої статті передбачено, що скарга на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби повинна розглядатися в судовому засіданні господарського суду.

Про час і місце судового засідання з розгляду скарги повідомляються:

стягувач;

боржник;

прокурор, якщо він брав участь у розгляді справи;

орган Державної виконавчої служби.

Господарський суд про час і місце розгляду скарги повідомляє зазначених осіб ухвалою, яка за змістом повинна відповідати вимогам ст. 86 ГПК. Ухвала надсилається за правилами ст. 87 ГПК.

У п. 7 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 р. N 04-5/365 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" зазначено, що в ухвалі про час і місце розгляду скарги на дії органів державної виконавчої служби господарському суду слід зобов'язувати заявника надіслати копію скарги цьому органові, іншій стороні виконавчого провадження або прокурору. Невиконання цього припису ухвали не є перешкодою для розгляду скарги, однак може бути підставою для його відкладення. За змістом статті 1212 ГПК судові засідання у розгляді скарг на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів повинні проводитись господарськими судами окремо за різними справами.

Якщо боржник, стягувач, прокурор чи представник органу Державної виконавчої служби в судове засідання не з'явилися, це не перешкоджає розгляду скарги.

Відповідно до частини 3 коментованої статті за результатами розгляду скарги на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби господарський суд виносить ухвалу.

У п. 7 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 р. N 04-5/365 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" зазначається, що за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною або визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган Державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

Ухвала за результатами розгляду скарги на дії (бездіяльність) органів Державної виконавчої служби за змістом повинна відповідати вимогам ст. 86 ГПК. Ухвала надсилається стягувачеві, боржникові та органові виконання судових рішень за правилами ст. 87 ГПК. Іншим особам, які брали участь у справі, ухвала надсилатися не повинна. Ухвала також надсилається прокурору, якщо господарським судом розглядалася його скарга або якщо він брав участь у розгляді справи, хоча скарги не подавав.

Ухвала, що винесена господарським судом за результатами розгляду скарги на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, може бути оскаржена в апеляційному чи касаційному порядку за правилами розділів XII та XII1 ГПК.

Стаття 122. Поворот виконання рішення, постанови

Якщо виконані рішення або постанова змінені чи скасовані і прийнято нове рішення про повну або часткову відмову в позові, або провадження у справі припинено, або позов залишено без розгляду, боржникові повертається все те, що з нього стягнуто на користь стягувача за зміненими чи скасованими у відповідній частині рішенням, постановою.

Видача наказу про повернення стягнутих грошових сум, майна або його вартості провадиться господарським судом за заявою боржника, до якої додається довідка, підписана керівником чи заступником керівника і головним (старшим) бухгалтером, про те, що суму, стягнуту за раніше прийнятим рішенням, списано установою банку або майно вилучено державним виконавцем.

Якщо не приведені у виконання рішення або постанова змінені чи скасовані і прийнято нове рішення про повну або часткову відмову в позові, або провадження у справі припинено, або заяву залишено без розгляду, господарський суд виносить ухвалу про повне або часткове припинення стягнення за зміненими чи скасованими у відповідній частині рішенням, постановою.

(Із змінами, внесеними згідно із

 Законом України від 19.10.2000 р. N 2056-III)

Поворот виконання рішення, постанови - це процесуальна дія, яка полягає в повному або частковому відновленні первісного становища відповідача в разі зміни або скасування рішення з прийняттям нового рішення про повну або часткову відмову в позові.

Частина 1 коментованої статті встановлює випадки, коли здійснюється поворот виконання рішення, постанови.

Якщо згідно з рішенням місцевого господарського суду з відповідача стягнуто суму, вилучено майно, і це рішення змінено чи скасовано апеляційним господарським судом чи касаційним судом і прийнято нове рішення про повну або часткову відмову в позові, відповідачу слід повернути все, що було з нього стягнуто на підставі зміненого чи скасованого рішення.

Так само якщо постанову апеляційного господарського суду змінено чи скасовано касаційним судом і прийнято нове рішення про повну або часткову відмову в позові, відповідачу слід повернути все, що було з нього стягнуто на підставі зміненої чи скасованої постанови апеляційного господарського суду.

Такі ж наслідки передбачено у випадку скасування рішення місцевого господарського суду чи постанови апеляційного господарського суду та припинення провадження у справі або залишення позову без розгляду.

Відповідно до частини 2 коментованої статті видача наказу про повернення стягнутих грошових сум, майна або його вартості (поворотного наказу) покладається на місцевий господарський суд, який видавав наказ про стягнення.

У п. 2 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 р. N 04-5/365 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" зазначається, що за змістом статей 116 і 117 ГПК видавати накази мають право виключно місцеві господарські суди після вирішення ними спорів у першій інстанції. У разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду за результатами його перегляду в апеляційному або у касаційному порядку апеляційна чи касаційна інстанція у резолютивній частині своєї постанови має зобов'язати господарський суд першої інстанції видати відповідний наказ, зокрема, про поворот виконання рішення, постанови згідно з вимогами статті 122 ГПК.

Видача поворотного наказу здійснюється за заявою боржника, в якій повинно бути зазначено, що було з нього стягнуто за наказом господарського суду і підлягає поверненню. До заяви має бути додана довідка про те, що суму, стягнуту за раніше прийнятим рішенням, списано установою банку або майно вилучено державним виконавцем. Ця довідка повинна бути підписана керівником підприємства-боржника (його заступником) і головним (старшим) бухгалтером.

Частина 3 коментованої статті передбачає випадок, коли змінене чи скасоване рішення місцевого господарського суду або постанова апеляційного господарського суду не приведені у виконання. Тобто наказ господарським судом видано, але з будь-яких причин не виконано (наприклад, через відстрочку виконання рішення чи постанови).

Після скасування чи зміни рішення (постанови) з прийняттям нового рішення про повну або часткову відмову в позові, або припиненням провадження у справі, або залишенням позову без розгляду господарський суд виносить ухвалу про повне або часткове припинення стягнення, яке проводилося на підставі зміненого чи скасованого рішення (постанови).

Ухвала повинна відповідати вимогам ст. 86 ГПК. Ухвала надсилається боржнику для подання до органу державної виконавчої служби чи установи банку, яка проводить виконання раніше виданого наказу.

Ухвалу про повне або часткове припинення стягнення виносить місцевий господарський суд, який видавав наказ про примусове виконання рішення (постанови).

Якщо рішення (постанову) скасовано повністю, в ухвалі зазначається про повне припинення стягнення. Якщо рішення (постанову) змінено, в ухвалі зазначається про часткове припинення стягнення, і в якій саме частині стягнення припиняється.

Розділ XIV1

ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО ОСКАРЖЕННЯ РІШЕНЬ ТРЕТЕЙСЬКИХ СУДІВ ТА ПРО ВИДАЧУ ВИКОНАВЧИХ ДОКУМЕНТІВ НА ПРИМУСОВЕ ВИКОНАННЯ РІШЕНЬ ТРЕТЕЙСЬКИХ СУДІВ

(Доповнено розділом XIV1 згідно із

 Законом України від 03.02.2011 р. N 2980-VI)

Стаття 1221. Оскарження рішення третейського суду

Сторони, треті особи, а також особи, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки, мають право звернутися до господарського суду із заявою про скасування рішення третейського суду.

Заява про скасування рішення третейського суду подається до господарського суду за місцем розгляду справи третейським судом сторонами, третіми особами протягом трьох місяців з дня прийняття рішення третейським судом, а особами, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки, - протягом трьох місяців з дня, коли вони дізналися або повинні були дізнатися про прийняття рішення третейського суду.

Заява, подана після закінчення строку, встановленого частиною другою цієї статті, залишається без розгляду, якщо господарський суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Господарський суд виносить ухвалу про відмову в прийнятті заяви з підстав, передбачених статтею 62 цього Кодексу, а також у разі якщо рішення третейського суду оскаржено з підстав, не передбачених законом.

Стаття 1222. Форма і зміст заяви про скасування рішення третейського суду

Заява про скасування рішення третейського суду подається у письмовій формі і підписується особою, яка його оскаржує, чи її представником.

У заяві мають бути зазначені:

1) найменування господарського суду, до якого подається заява;

2) прізвище, ім'я та по батькові (для фізичних осіб), найменування (для юридичних осіб) особи, яка подає заяву, її місце проживання (перебування) або місцезнаходження;

3) прізвища, ім'я та по батькові (для фізичних осіб), найменування (для юридичних осіб) учасників третейського розгляду, їх місце проживання (перебування) або місцезнаходження;

4) найменування та склад третейського суду, який прийняв рішення;

5) відомості про рішення третейського суду, яке оскаржується, а саме: номер справи, дата і місце прийняття рішення, предмет спору, зміст резолютивної частини рішення;

6) дата отримання особою, яка звертається із заявою, рішення третейського суду, яке оскаржується;

7) підстава для оскарження і скасування рішення третейського суду;

8) зміст вимоги особи, яка подає заяву;

9) перелік документів та інших матеріалів, що додаються до заяви.

У заяві можуть бути зазначені й інші відомості, якщо вони мають значення для розгляду цієї заяви (номери засобів зв'язку, факсів, адреса електронної пошти сторін та третейського суду тощо).

До заяви про скасування рішення третейського суду додаються:

1) оригінал рішення третейського суду або належним чином завірена його копія. Копія рішення постійно діючого третейського суду завіряється головою постійно діючого третейського суду, а копія рішення третейського суду для вирішення конкретного спору має бути нотаріально завірена;

2) оригінал третейської угоди або належним чином завірена її копія;

3) документи, які подані на обґрунтування підстав для скасування рішення третейського суду;

4) документи, що підтверджують сплату державного мита та оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи;

5) довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника;

6) копії заяви про скасування рішення третейського суду та доданих до неї документів (матеріалів) відповідно до кількості учасників судового розгляду.

Заява про скасування рішення третейського суду, подана без додержання вимог, визначених у цій статті, а також у разі несплати суми державного мита чи неоплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи повертається особі, яка її подала, в порядку, встановленому статтею 63 цього Кодексу.

Стаття 1223. Підготовка справи до розгляду

Господарський суд до початку розгляду справи за клопотанням будь-кого з учасників судового розгляду може витребувати матеріали справи третейського розгляду, рішення в якій оскаржується, а також докази у порядку, встановленому цим Кодексом. Справа направляється до суду протягом п'яти днів з дня надходження такої вимоги.

Стаття 1224. Судовий розгляд справи

Справа про оскарження рішення третейського суду розглядається суддею одноособово протягом одного місяця з дня надходження до господарського суду заяви про скасування рішення третейського суду.

Про час і місце розгляду справи повідомляються особи, які беруть участь у справі. Неявка осіб, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

При розгляді справи в судовому засіданні господарський суд встановлює наявність або відсутність підстав для скасування рішення третейського суду.

Господарський суд не обмежений доводами заяви про скасування рішення третейського суду, якщо під час розгляду справи буде встановлено підстави для скасування рішення третейського суду, визначені статтею 1225 цього Кодексу.

Справа розглядається господарським судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з особливостями, встановленими цим розділом.

За наслідками розгляду заяви про скасування рішення третейського суду господарський суд має право: