Розділ xii1 перегляд судових рішень у касаційному порядку

(Доповнено розділом XII1 згідно із

 Законом України від 21.06.2001 р. N 2539-III)

Стаття 107. Право касаційного оскарження

Сторони, прокурор, треті особи, особи, які не брали участі у справі, але щодо яких суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на:

1) Рішення місцевого господарського суду після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду;

2) ухвали місцевого господарського суду, зазначені в частині першій статті 106 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду.

(Із змінами, внесеними згідно із

 Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Коментована стаття визначає право осіб на подання касаційної скарги.

Забезпечення касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом, відповідно до ст. 129 Конституції України є однією з основних засад судочинства.

Перегляд судових актів у касаційному порядку, поряд із апеляційним переглядом, призначений для усунення судових помилок у вирішенні господарських справ.

Завдання або цілі касаційної інстанції мають подвійний характер, що визначається як необхідністю забезпечення однакового застосування закону, так і потребою захисту порушеного права148.

Системний аналіз повноважень Вищого господарського суду України дає підстави для висновку, що основна роль суду касаційної інстанції в системі господарських судів України полягає у формуванні єдиної практики здійснення господарського судочинства через забезпечення одноманітного тлумачення норм матеріального і процесуального права149.

Право на подання касаційної скарги мають сторони. Виходячи з того, що треті особи користуються правами сторін, касаційну скаргу можуть подати також і треті особи.

Прокурор наділений правом на внесення касаційного подання. Під час прийняття такого подання відповідному господарському суду слід перевіряти наявність у справі інтересів держави чи громадянина. Як зазначається в роз'ясненні президії Вищого господарського суду України від 22.05.2002 р. N 04-5/570 "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам" (п. 8), відповідно до визначеної законом компетенції прокурор вправі внести касаційне подання лише у справах зі спорів про захист інтересів держави або у справах про банкрутство, де кредитором є держава в особі уповноваженого органу державної влади. У разі внесення прокурором відповідного подання у справах інших категорій господарський суд повинен відмовити у його прийнятті і винести з цього приводу ухвалу.

У постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 21.01.2002 р.150 у справі за позовом спільного товариства "Агротехсервіс" до акціонерного товариства "Херсоннафтопереробка" про стягнення збитків, неустойки та зобов'язання виконати угоду щодо поставки нафтопродуктів зазначено, що прокурор може ініціювати процедуру перевірки законності та обґрунтованості судового рішення лише у справах, де він звертався з позовом або був учасником їх розгляду з метою захисту інтересів держави.

У касаційному порядку можуть бути оскаржені три види судових актів:

а) рішення місцевого господарського суду, які набрали законної сили;

б) постанови апеляційного господарського суду;

в) ухвали місцевого господарського суду та апеляційного господарського суду.

Отже, обов'язковою ознакою судового акта, що оскаржується в касаційному порядку, є набрання ним законної сили.

Відповідно до ст. 85 ГПК рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 ГПК. У разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією. Відповідно до ст. 105 ГПК постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття.

Крім рішень місцевих господарських судів, підлягають касаційному перегляду судові рішення місцевих загальних судів та апеляційних судів у корпоративних спорах.

Відповідно до Перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів" від 15 грудня 2006 року N 483-V після набрання чинності цим Законом касаційні скарги (подання) на судові рішення у справах, передбачених абзацом першим пункту 1 та пунктом 4 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України, підлягають розгляду за правилами Господарського процесуального кодексу України.

Касаційні скарги (подання) на рішення судів у справах, передбачених абзацом першим пункту 1 та пунктом 4 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України, що подані до набрання чинності цим Законом, по яких провадження не порушено (не відкрито) Верховним Судом України чи Вищим адміністративним судом України, передаються для розгляду Вищому господарському суду України.

Це означає, що судові рішення у справах у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та у справах, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів, які розглянуті в першій інстанції місцевими загальними судами, переглядаються в касаційному порядку Вищим господарським судом України. Касаційні скарги на такі судові рішення подаються у строки, визначені цивільним процесуальним законодавством, в порядку, встановленому нормами ГПК.

З цього питання Верховний Суд України в інформаційно-методичному листі від 06.02.2007 р. N 1-5/218 надав такі роз'яснення.

Відповідно до розділу II "Прикінцеві положення" Закону N 483-V від 15 грудня 2006 р. та з метою однакового застосування законодавства, запобігання порушенням норм матеріального і процесуального права судам слід ураховувати наступне.

Касаційні скарги (подання) на рішення судів, які подані до набрання чинності Законом N 483-V від 15 грудня 2006 р. незалежно від процесуального порядку, що діяв на час їх подачі і по яких Верховним Судом України чи Вищим адміністративним судом України не відкрито касаційне провадження, передаються для розгляду Вищому господарському суду України. Вищий господарський суд України здійснює перегляд зазначених судових рішень у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України.

Господарським судам при вирішенні спорів відповідно до Закону N 483-V від 15 грудня 2006 р. слід враховувати, що процесуальні документи, подані до 29 грудня 2006 р. згідно з правилами, передбаченими Цивільним процесуальним кодексом України чи Кодексом адміністративного судочинства, вважаються такими, що відповідають формі і змісту, які встановлені відповідним процесуальним законом. Якщо підстави невідповідності форми і змісту заяв і скарг, встановлені Господарським процесуальним кодексом України, не мають відповідного аналогу у положеннях Цивільного процесуального кодексу України чи Кодексу адміністративного судочинства України, то такі заяви і скарги не можуть бути залишені без руху чи повернуті без розгляду. У тих випадках, коли місцевими загальними судами як судами цивільної або адміністративної юрисдикції надавався строк для усунення недоліків, господарським судам слід забезпечити право сторін на усунення недоліків у період встановленого для цього судом строку.

На відміну від оскарження рішення в апеляційному порядку, крім сторін, третіх осіб, прокурора, оскаржити судове рішення в касаційному порядку мають право особи, яких не було залучено до участі у справі. Таким особам право на оскарження надається, якщо:

а) судом прийнято рішення чи постанову, що стосується їхніх прав і обов'язків;

б) їх не було залучено до участі у справі.

Таку скаргу можуть подати, зокрема, й особи, які в силу ст. ст. 1, 21 ГПК не можуть бути учасниками господарського процесу. Так, у п. 1 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 р. N 04-5/367 "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України" зазначається, що таке право мають особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав і обов'язків, у тому числі громадяни, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Уявлення скаржника про те, що рішення чи постанова стосуються його прав та обов'язків, може відповідати дійсності, а може бути помилковим. Проте суд при прийнятті касаційної скарги такої особи не вправі відмовити в її прийнятті лише з тих підстав, що не вбачається, ніби суд прийняв рішення про її права та обов'язки. При прийнятті касаційної скарги суд не може завчасно вирішувати питання про обґрунтованість скарги, він має лише пересвідчитись у прийнятності такої скарги, зокрема, й щодо її форми і змісту151.

Рішення, оскаржуване такою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов'язків цієї особи, тобто в рішенні суду безпосередньо розглядається й вирішується спір про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення слід уважати таким, що прийнято про права та обов'язки осіб, яких не було залучено до участі у справі, якщо:

1) в описовій чи мотивувальній частині рішення містяться висновки або судження суду про права та обов'язки цих осіб. Таке рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їхнє право на судовий захист;

2) у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки цих осіб152.

Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не повинен братися до уваги.

Стаття 108. Касаційна інстанція

Судом касаційної інстанції є Вищий господарський суд України.

(Із змінами, внесеними згідно із

 Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

У коментованій статті встановлюється, що касаційною інстанцією в системі господарських судів є Вищий господарський суд України.

Відповідно до ст. 125 Конституції України вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди.

Як зазначається у ст. 39 Закону України "Про судоустрій України", до повноважень вищого спеціалізованого суду віднесено розгляд в касаційному порядку справ відповідної судової юрисдикції, а також інших справ у випадках, визначених процесуальним законом.

За своїм процесуальним статусом Вищий господарський суд України є останньою інстанцією в системі спеціалізованих судів господарської юрисдикції та виконує функції касаційної інстанції. Тлумачення норм розділу XII1 ГПК дає підстави для висновку, що основним завданням Вищого господарського суду України як суду касаційної інстанції є перевірка правильності застосування на підставі встановлених фактичних обставин справи судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права153.

Стаття 109. Порядок подання касаційної скарги

Касаційна скарга подається до Вищого господарського суду України через апеляційний господарський суд, який прийняв оскаржуване рішення чи постанову.

Апеляційний господарський суд зобов'язаний невідкладно надіслати скаргу разом зі справою до Вищого господарського суду України.

(У редакції Закону України

 від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Стаття 110. Строк подання касаційної скарги

Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням місцевого господарського суду чи постановою апеляційного господарського суду законної сили.

(Із змінами, внесеними згідно із

 Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Коментована стаття встановлює строк подання касаційної скарги чи внесення касаційного подання.

Касаційна скарга може бути подана протягом одного місяця з дня набрання рішенням місцевого господарського суду або постановою апеляційного господарського суду законної сили.

У цей само строк прокурором може бути внесено касаційне подання.

Стаття 85 ГПК визначає момент вступу рішення місцевого господарського суду в законну силу: рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 ГПК. У разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, рішення набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.

Отож, якщо рішення місцевого господарського суду не оскаржено в апеляційному порядку, касаційна скарга на нього може бути подана протягом 40 днів з дня його прийняття, а якщо в судовому засіданні оголошувалися лише вступна і резолютивна частини рішення, то протягом 40 днів з дня підписання повного тексту рішення.

У постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 29.06.2004 р. у справі за позовом ПП "Пересипь" до ДПІ у Суворівському районі м. Одеси про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення зазначається: якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, то воно набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до вимог ст. 84 ГПК. У цьому випадку перебіг строку на касаційне оскарження рішення господарського суду починається із дня набрання ним законної сили.

Відповідно до ст. 105 ГПК постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Тому касаційну скаргу (подання) на постанову апеляційного господарського суду може бути подано протягом 30 днів з дня її прийняття.

Початок перебігу та закінчення строку на подання касаційної скарги обчислюється за правилами ст. ст. 51 - 52 ГПК.

Строк на подання касаційної скарги (внесення подання) може бути відновлено в порядку, передбаченому ст. 53 ГПК. На відміну від норми ст. 93 ГПК, строк, протягом якого може бути відновлено строк для подання касаційної скарги, не обмежено.

У постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 05.10.2004 р. у справі за позовом ТОВ "еМІСТ" до виконкому Ялтинської міської ради і ТОВ "Юг Компані" про визнання недійсним розпорядження зазначається: якщо строк на касаційне оскарження пропущено внаслідок порушення судом першої інстанції вимог ст. 87 ГПК, то така причина пропуску є поважною і відповідно до ст. 53 ГПК такий строк підлягає відновленню.

У постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 02.11.2004 р. у справі за позовом Джанкойської об'єднаної ДПІ до сільськогосподарського кооперативу "Перемога" про звернення стягнення на активи зазначається: безпідставним є відхилення клопотання про відновлення строку на подання касаційної скарги, оскільки попереднє повернення касаційної скарги здійснено судом на порушення п. 6 ч. 1 ст. 1113 ГПК.

У п. 5 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 р. N 04-5/367 "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України" зазначається, що ГПК не встановлено строк для звернення до господарського суду з клопотанням про відновлення пропущеного строку подання касаційної скарги. Якщо скаргу повернуто через пропуск строку за відсутності клопотання про його відновлення, скаргу може бути подано вдруге з клопотанням про відновлення строку. З відповідним клопотанням можуть звертатися лише особи, що мають право на подання касаційної скарги. Таке клопотання може бути викладено у скарзі чи в окремій заяві і має бути подано одночасно з поданням касаційної скарги. Клопотання розглядається, якщо воно надійшло до винесення ухвали про повернення касаційної скарги. Клопотання про відновлення строку подання касаційної скарги розглядається колегією суддів без повідомлення осіб, що беруть участь у справі, до вирішення питання про прийняття касаційної скарги до провадження. Відповідно до статті 53 ГПК відновлення пропущеного процесуального строку здійснюється господарським судом за наявності поважної причини його пропуску. За результатами розгляду клопотання про відновлення пропущеного строку виноситься ухвала, яка не підлягає оскарженню. Про відновлення пропущеного строку з викладом відповідних мотивів може бути зазначено в ухвалі про прийняття касаційної скарги. Про відмову у відновленні пропущеного строку може бути зазначено в ухвалі про повернення касаційної скарги.

У постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 17.01.2006 р. N 3/376(5/323) у справі за позовом Центрального музею Збройних Сил України до Первомайської районної ради, Миколаївська область про визнання недійсним рішення V сесії Первомайської районної ради XXIV скликання від 15 листопада 2002 року N 7 "Про припинення права користування земельною ділянкою та припинення договору оренди землі" зазначається, що Господарський процесуальний кодекс України не пов'язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Отже, у кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку. Слід зазначити, що встановлені законом строки вчинення процесуальних дій мають своїм завданням забезпечення ефективного захисту порушених прав особи. Тому пропуск строку внаслідок усунення стороною недоліків при поданні касаційної скарги, обумовлених неоднозначністю викладених у процесуальній нормі вимог, не може розглядатися як такий, що вчинений без поважних причин.

Стаття 111. Форма і зміст касаційної скарги

Касаційна скарга подається у письмовій формі і повинна містити:

1) найменування касаційної інстанції;

2) найменування місцевого або апеляційного господарського суду, судове рішення якого оскаржується, номер справи та дату прийняття рішення або постанови;

3) найменування особи, що подає скаргу, та іншої сторони (сторін) у справі;

4) вимоги особи, що подала скаргу, із зазначенням суті порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права;

5) перелік доданих до скарги документів.

Не допускаються посилання у касаційній скарзі на недоведеність обставин справи.

Касаційна скарга підписується особою, яка подала скаргу або її уповноваженим представником.

До скарги додаються докази сплати державного мита і надсилання копії скарги іншій стороні у справі.

(Із змінами, внесеними згідно із

 Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Частина 1 коментованої статті встановлює вимоги щодо форми та змісту касаційної скарги (подання).

Касаційна скарга подається, а касаційне подання вноситься у письмовій формі.

За змістом у касаційній скарзі (поданні) повинно бути зазначено:

1) найменування касаційної інстанції;

2) найменування місцевого або апеляційного господарського суду, судове рішення якого оскаржується, номер справи та дату прийняття рішення або постанови;

3) найменування особи, що подає скаргу (подання), та іншої сторони (сторін) у справі;

4) вимоги особи, що подала скаргу (подання), із зазначенням суті порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права;

5) перелік доданих до скарги (подання) документів.

Вимоги особи, яка подає касаційну скаргу (подання), повинні узгоджуватися з викладеними у ст. 1119 ГПК повноваженнями касаційної інстанції, тобто в касаційній скарзі може бути викладена вимога:

скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення;

скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції;

скасувати рішення першої інстанції, постанову апеляційної інстанції повністю або частково і припинити провадження у справі чи залишити позов без розгляду повністю або частково;

змінити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції;

залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

Викладення суті порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права полягає в тому, що скаржник повинен указати, які саме норми порушено чи застосовано неправильно, і в чому саме полягає це порушення або неправильне застосування.

В одній касаційній скарзі може бути об'єднано вимоги про скасування кількох судових актів. У постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 06.06.2006 р. у справі за позовом корпорації "Д" до Дніпропетровської обласної ради, треті особи: корпорація "В", товариство з обмеженою відповідальністю "Ф", фірма "С" про стягнення суми зазначено, що вимоги щодо форми і змісту касаційної скарги встановлені статтею 111 ГПК України, яка не передбачає обов'язковість викладення в одній касаційній скарзі вимог щодо оскарження лише одного судового акта.

У частині 2 коментованої статті викладено норму-заборону, яка встановлює обмеження щодо змісту касаційної скарги: не допускаються посилання в касаційній скарзі (поданні) на недоведеність обставин справи.

Ця заборона кореспондує з нормами, що встановлюють завдання касаційного перегляду (ч. 2 ст. 1115 ГПК) та межі касаційного перегляду (ст. 1117 ГПК). Виходячи з того, що завданням касаційної інстанції є перевірка юридичної оцінки обставин справи та повноти їх установлення в рішенні або постанові господарського суду, в касаційній скарзі не повинно бути посилань на те, що ті чи інші обставини справи не підтверджено зібраними у справі доказами, оскільки аналіз судом цих посилань означає перевірку доказів, а це відповідно до ст. 1117 ГПК є перевищенням наданих касаційному суду повноважень.

Водночас, наявність у касаційній скарзі посилань на недоведеність обставин справи не є підставою для повернення касаційної скарги.

Не буде порушенням викладеної норми-заборони посилання в касаційній скарзі на неповноту встановлення обставин справи, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 1115 ГПК суд касаційної інстанції перевіряє не лише юридичну оцінку обставин справи, а й повноту їх установлення в рішенні або постанові господарського суду.

Неповне з'ясування обставин справи означає, що господарський суд не поставив на свій розгляд і не дослідив усіх передбачених нормою матеріального права юридичних фактів чи доказових фактів, наявність або відсутність яких впливає на вирішення справи. Недоведеність обставин справи має місце в тих випадках, коли істотні для справи обставини не підтверджено вказаними в законі доказами або підтверджено недопустимими чи недостовірними, суперечливими доказами, а також доказами, отриманими судом із порушенням норм процесуального права154.

Частина 3 коментованої статті встановлює, що касаційна скарга повинна бути підписана особою, яка подала касаційну скаргу. Касаційна скарга також може бути підписана представником особи, яка подає касаційну скаргу, що діє на підставі довіреності. У цьому випадку до касаційної скарги повинна бути додана довіреність, що підтверджує повноваження представника на підписання касаційної скарги.

У постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 25.01.2005 р. у справі за позовом дочірнього підприємства "Інвеста" компанії з обмеженою відповідальністю "Інвеста ЛЛС" до ТОВ "Технології-2000" про визнання недійсним рішення загальних зборів зазначається, що відсутність права на підписання касаційної скарги і неподання доказів про наявність такого права мають неоднакові правові наслідки. Останнє серед підстав повернення касаційної скарги не передбачено. Крім того, за наявності сумнівів щодо виконання особою, що підписала скаргу, обов'язків виконавчого директора суд міг витребувати необхідні докази, а не повертати її.

Відповідно до частини 4 коментованої статті до касаційної скарги повинні бути додані докази:

а) сплати державного мита;

б) надіслання копії касаційної скарги іншій стороні.

Державне мито повинно бути сплачене відповідно до вимог ст. 46 ГПК.

Розмір державного мита, порядок сплати державного мита встановлені Декретом Кабінету Міністрів України "Про державне мито".

Відповідно до ст. 3 Декрету розмір ставок державного мита із касаційних скарг на рішення - 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті у разі подання заяви для розгляду спору в першій інстанції, а зі спорів майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Касаційні скарги на ухвали судів державним митом не оплачуються.

У постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 29.06.2004 р. у справі за позовом ВАТ "Пластмас-Прилуки" до Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку в особі відділення Промінвестбанку в м. Прилуки про визнання недійсним договору застави та додаткової угоди зазначається, що стаття 55 ГПК, якою встановлено правила визначення ціни позову, не відносить позови про визнання угод недійсними до тих, які підлягають грошовій оцінці. У цьому разі оплата державного мита здійснюється в розмірі 50 % ставки державного мита за подання касаційної скарги із позовних заяв немайнового характеру.

Касаційні скарги на ухвали судів державним митом не оплачуються.

Витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу при поданні касаційної скарги (подання) не сплачуються, оскільки відповідно до п. 10 Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. N 1258 (із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2007 р. N 627) встановлено сплату цих витрат за апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після перегляду його в апеляційному порядку, касаційну скаргу на рішення апеляційного суду, скаргу у зв'язку з винятковими обставинами та заяву про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами у цивільних справах.

Доказ надсилання копії касаційної скарги іншій стороні додається до касаційної скарги на виконання вимог ст. 1111 ГПК.

У постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 28.09.2004 р. у справі за позовом ВАТ "Нікопольський завод феросплавів" до ТОВ фірма "Емін" про стягнення 9502,18 грн. зазначається, що фінансовий чек та опис вкладення відповідно до ст. 34 ГПК є належними доказами направлення копії касаційної скарги іншій стороні у справі.

У постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 28.09.2004 р. у справі за позовом ЗАТ "Софора" до ДПІ в м. Ужгороді про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення зазначається, що квитанція, видана відділенням поштового зв'язку, згідно зі ст. 32 ГПК є доказом направлення копії касаційної скарги іншій стороні.

Якщо касаційна скарга подається на ухвалу про відмову в прийнятті позовної заяви чи про повернення позовної заяви, до касаційної скарги слід долучити позовну заяву та додані до неї документи, що подавалися до місцевого господарського суду.

Стаття 111-1. Надсилання касаційної скарги сторонам у справі

Особа, яка подала касаційну скаргу, надсилає іншій стороні у справі копії касаційної скарги і доданих до неї документів, які у цієї сторони відсутні.

Прокурор, який подає касаційну скаргу, надсилає сторонам у справі її копію і копії доданих до неї документів, відсутніх у справі.

(Із змінами, внесеними згідно із

 Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Частина 1 коментованої статті містить вимогу щодо надіслання копії касаційної скарги іншій стороні. Разом із копією касаційної скарги повинні бути надіслані копії доданих до неї документів, які відсутні в цієї сторони. Копії доказу сплати держмита можна не додавати.

Якщо у справі беруть участь кілька відповідачів чи позивачів, копію касаційної скарги слід надіслати усім сторонам справи.

Норми ГПК не містять прямої вказівки щодо необхідності надіслання копії касаційної скарги третій особі, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Щодо третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, то, виходячи з того, що вона відповідно до ст. 26 ГПК користується правами позивача, їй слід надсилати копію касаційної скарги. Копію касаційної скарги треба також надсилати прокурору, який брав участь у справі в місцевому чи апеляційному господарському суді.

Особа, яка подає касаційну скаргу, повинна мати доказ надіслання іншій стороні копії апеляційної скарги та доданих до неї матеріалів. Таким доказом може слугувати квитанція поштового відправлення, реєстр поштових відправлень, розписка про вручення нарочним.

У постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 28.09.2004 р. у справі за позовом ЗАТ "Софора" до ДПІ у м. Ужгороді про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення зазначається, що квитанція, видана відділенням поштового зв'язку, згідно зі ст. 32 ГПК є доказом направлення копії касаційної скарги іншій стороні.

У постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 28.09.2004 р. у справі за позовом ВАТ "Нікопольський завод феросплавів" до ТОВ фірма "Емін" про стягнення 9502,18 грн. зазначається, що фінансовий чек та опис вкладення відповідно до статті 34 ГПК є належними доказами направлення копії касаційної скарги іншій стороні у справі.

Частина 2 коментованої статті встановлює, що прокурор, який вносить касаційне подання, зобов'язаний надіслати копію касаційної скарги сторонам. Разом із копією касаційної скарги надсилаються документи, які додані до касаційної скарги, якщо в сторін ці документи відсутні.

Надіслання здійснюється за тими ж правилами, що застосовуються відповідно до ч. 1 коментованої статті.

Стаття 111-2. Відзив на касаційну скаргу

Сторона у справі, отримавши касаційну скаргу, має право надіслати відзив на неї касаційній інстанції і особі, що подала скаргу.

Відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення, що оскаржується.

(Із змінами, внесеними згідно із

 Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Частина 1 коментованої статті встановлює право особи, яка одержала касаційну скаргу (подання), надати відзив на касаційну скаргу. Відзив направляється до суду касаційної інстанції, а також особі, яка подала касаційну скаргу (подання). Відзив може бути поданий лише до касаційного суду.

Подання відзиву є правом, а не обов'язком особи, яка отримала касаційну скаргу (подання). Водночас, касаційний суд може зобов'язати цю особу надати відзив на апеляційну скаргу.

ГПК не містить вимог до змісту відзиву на касаційну скаргу. Однак особа, яка вирішила подати відзив, у будь-якому випадку повинна у ньому зазначити мотиви повного або часткового відхилення вимог касаційної скарги з посиланням на законодавство, а також на юридичну оцінку обставин справи, що обґрунтовують відхилення вимоги касаційної скарги.

Частина 2 коментованої статті встановлює, що перегляд рішення місцевого господарського суду або постанови апеляційного господарського суду здійснюється касаційним судом незалежно від наявності відзиву на касаційну скаргу, тобто відсутність відзиву (навіть якщо судом було покладено обов'язок щодо його подання) не є перешкодою для перегляду справи в касаційній інстанції.

Стаття 111-3. Повернення касаційної скарги

Касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом, якщо:

1) касаційна скарга підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено;

2) скаргу надіслано інакше, ніж через місцевий або апеляційний господарський суд, що прийняв рішення або постанову;

3) до скарги не додано доказів надіслання її копії іншій стороні (сторонам) у справі;

4) до скарги не додано документів, що підтверджують сплату державного мита у встановлених порядку і розмірі;

5) скаргу подано після закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання або таке клопотання відхилено про відновлення цього строку;

6) у скарзі не зазначено суті порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права;

7) до надіслання ухвали про прийняття скарги до провадження від особи, що подала скаргу, надійшла заява про її відкликання.

Про повернення касаційної скарги виноситься ухвала.

Після усунення обставин, зазначених у пунктах 1, 2, 3, 4 і 6 частини першої цієї статті, касаційна скарга може бути подана повторно.

(Із змінами, внесеними згідно із

 Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Частина 1 коментованої статті містить перелік підстав повернення касаційної скарги. Суд касаційної інстанції, отримавши касаційну скаргу і виявивши одну чи кілька зазначених підстав, зобов'язаний не прийняти касаційну скаргу до розгляду і повернути її особі, яка подала касаційну скаргу.

Перелік підстав повернення касаційної скарги обмежений і розширенню не підлягає, тобто суд касаційної інстанції не має права повертати касаційну скаргу з інших підстав, ніж зазначені в наведеному переліку.

До підстав повернення касаційної скарги віднесено такі:

1) касаційна скарга (подання) підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено;

2) скаргу (подання) надіслано інакше, ніж через місцевий або апеляційний господарський суд, що прийняв рішення або постанову;

3) до скарги (подання) не додано доказів надіслання її копії іншій стороні (сторонам) у справі;

4) до скарги не додано документів, що підтверджують сплату державного мита у встановлених порядку і розмірі;

5) скаргу (подання) подано після закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання про відновлення цього строку або таке клопотання відхилено;

6) у скарзі (поданні) не зазначено суті порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права;

7) до надіслання ухвали про прийняття скарги (подання) до провадження від особи, що подала скаргу (подання), надійшла заява про її відкликання.

З питань повернення касаційної скарги надано вказівки у п. 3 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 р. N 04-5/367 "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України". Касаційна інстанція не вправі повернути касаційну скаргу (подання) супровідним листом або в інший, не передбачений законом спосіб. Повернення касаційної скарги (подання) здійснюється Вищим господарським судом України виключно з підстав, визначених у частині першій статті 1113 ГПК. У застосуванні пункту 3 частини першої названої норми ГПК господарському суду необхідно враховувати таке. Розрахунковий документ, виданий відправникові поштового відправлення відповідно до пункту 36 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2002 р. N 1155, може вважатися належним доказом надсилання відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів. Відсутність опису вкладення до листа не тягне за собою наслідків у вигляді повернення касаційної скарги, оскільки згідно з пунктом 78 названих Правил листи, бандеролі і посилки приймаються з таким описом лише за бажанням відправника, і у господарського суду відсутні правові підстави спонукати відправників до обов'язкового оформлення описів вкладення.

Суду не слід допускати повернення касаційних скарг у разі подання як доказу сплати державного мита платіжних доручень, що відповідають вимогам Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції від 22.04.93 р. N 15 (з наступними змінами і доповненнями). У разі виникнення сумнівів щодо надходження й зарахування державного мита до Державного бюджету України суд може і повинен згідно з пунктом 4 статті 65 ГПК витребувати від сторони, яка подала касаційну скаргу, відповідне підтвердження територіального органу Державного казначейства України.

У постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 25.01.2005 р. у справі за позовом дочірнього підприємства "Інвеста" компанії з обмеженою відповідальністю "Інвеста ЛЛС" до ТОВ "Технології-2000" про визнання недійсним рішення загальних зборів зазначається, що відсутність права на підписання касаційної скарги і неподання доказів про наявність такого права мають неоднакові правові наслідки. Останнє серед підстав повернення касаційної скарги не передбачено. Крім того, за наявності сумнівів щодо виконання особою, що підписала скаргу, обов'язків виконавчого директора суд міг витребувати необхідні докази, а не повертати її.

Також у постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 01.03.2005 р. у справі за позовом Харківського обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів до ЗАТ "Н" про стягнення суми зазначається, що ГПК України не передбачено вимогу долучати до касаційної скарги докази на підтвердження обсягу повноважень особи, яка її підписала. У випадку виникнення у суду сумнівів щодо повноважень виконуючого обов'язки генерального директора на здійснення відповідних процесуальних дій, суд міг і повинен був витребувати відповідне підтвердження, але не мав законних підстав для повернення скарги.

У постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 14.09.2004 р. у справі за позовом ВАТ "Черкаський завод телеграфної апаратури" до ДПІ у м. Черкаси про визнання недійсним рішення зазначається: враховуючи, що касаційна скарга надійшла до суду касаційної інстанції разом зі справою, факт подання цієї скарги через місцевий, а не апеляційний господарський суд, не створював ніяких перешкод для розгляду скарги по суті. За таких обставин не було законних підстав для застосування п. 2 ч. 1 ст. 1113 ГПК на обґрунтування повернення касаційної скарги.

У постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 25.11.2003 р. N 35/280 у справі за позовом Управління міського майна Маріупольської міської ради до ТОВ "Лего", третя особа - Державне комунальне шляхово-експлуатаційне управління м. Маріуполя, про витребування майна з незаконного володіння та визнання договору оренди таким, що втратив чинність, зазначається, що зарахування державного мита в дохід бюджету за платіжними реквізитами, які були надалі змінені Державним казначейством України, не може бути підставою повернення касаційної скарги.

В постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 05.10.2004 р. у справі за позовом ТОВ "еМІСТ" до виконкому Ялтинської міської ради та ТОВ "Юг Компані" про визнання недійсним розпорядження зазначається: якщо строк на касаційне оскарження пропущений внаслідок порушення судом першої інстанції вимог ст. 87 ГПК, така причина пропуску є поважною і відповідно до статті 53 ГПК такий строк підлягає відновленню.

Відповідно до частини 2 коментованої статті, за наявності підстав для повернення касаційної скарги (подання) касаційний суд виносить ухвалу. Ухвала повинна містити відомості, викладені у ст. 86 ГПК. В ухвалі також повинні бути викладені мотиви повернення касаційної скарги з посиланням на конкретний пункт ч. 1 коментованої статті.

В ст. 11114 ГПК зазначається, що сторони у справі та Генеральний прокурор України мають право оскаржити в касаційному порядку до Верховного Суду України ухвалу Вищого господарського суду України про повернення касаційної скарги (подання).

Згідно з частиною 3 коментованої статті особа, якій було повернуто касаційну скаргу (подання) з підстав, зазначених у пунктах 1, 2, 3, 4 і 6 ч. 1 коментованої статті, вправі повторно звернутися з касаційною скаргою (поданням) у загальному порядку. Тобто якщо касаційну скаргу (подання) повернуто з тих підстав, що: касаційна скарга (подання) підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено; скаргу (подання) надіслано інакше, ніж через місцевий або апеляційний господарський суд, що прийняв рішення або постанову; до скарги (подання) не додано доказів надіслання її копії іншій стороні (сторонам) у справі; до скарги не додано документів, що підтверджують сплату державного мита у встановлених порядку і розмірі; у скарзі (поданні) не зазначено суті порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права, особа, яка подала касаційну скаргу, може усунути ці недоліки і звернутися до суду касаційної інстанції вдруге.

Таке право відсутнє в особи, якій повернуто касаційну скаргу з тих підстав, що: скаргу (подання) подано після закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання про відновлення цього строку або таке клопотання відхилено; до надіслання ухвали про прийняття скарги (подання) до провадження від особи, що подала скаргу (подання), надійшла заява про її відкликання.

Також у п. 3 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 р. N 04-5/367 "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України" зазначається, що після усунення обставин, які були підставою для повернення касаційної скарги, її може бути подано повторно відповідно до частини третьої статті 1113 ГПК. Якщо первісну касаційну скаргу повернуто судом касаційної інстанції не у зв'язку з порушенням, що передбачене пунктом 3 частини першої статті 1113 ГПК, то у разі повторного подання тієї ж самої скарги суд не має права вимагати від сторони подання доказів надсилання іншій стороні (сторонам) копії скарги.

Якщо зазначені обставини буде встановлено після прийняття касаційної скарги до провадження, касаційна інстанція у процесі розгляду касаційної скарги (подання) вживає необхідних заходів до усунення обставин, зазначених у ч. 1 цієї статті.

Стаття 111-4. Прийняття касаційної скарги

Про прийняття касаційної скарги до провадження суд виносить ухвалу, в якій повідомляється про час і місце розгляду скарги, а також витребовує справу чи копії матеріалів справи, необхідні для розгляду скарги на ухвалу суду.

Ухвала надсилається усім учасникам судового процесу.

(Із змінами, внесеними згідно із

 Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Якщо касаційна скарга (подання) відповідає вимогам ст. 111 ГПК та відсутні підстави для повернення касаційної скарги (подання), передбачені ст. 1113 ГПК, касаційний суд відповідно до частини 1 коментованої статті приймає касаційну скаргу (подання) до провадження.

Приймаючи касаційну скаргу до провадження, суд виносить ухвалу. Ухвала повинна відповідати вимогам ст. 86 ГПК. Зразок ухвали наведений у додатку 14.1 до Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом голови Вищого господарського суду України від 10 грудня 2002 р. N 75. В ухвалі повинно бути зазначено час і місце розгляду касаційної скарги (подання).

Якщо касаційний суд задовольнив клопотання про відновлення строку для подання касаційної скарги, про це також зазначається в ухвалі про прийняття касаційної скарги до провадження.

У цій же ухвалі касаційний суд може вирішити питання про зупинення виконання судового рішення на підставі ст. 1211 ГПК, відповідно до якої суд касаційної інстанції за заявою сторони чи поданням прокурора або зі своєї ініціативи може зупинити виконання оскарженого рішення господарського суду до закінчення його перегляду в порядку касації.

Якщо в касаційного суду виникли сумніви щодо повноважень особи, яка підписала касаційну скаргу, доказів сплати державного мита і надіслання копії касаційної скарги стороні, суд управі витребувати відповідні докази, зазначивши про це в ухвалі про прийняття скарги до провадження.

У п. 2 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 р. N 04-5/367 "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України" зазначається, що питання про прийняття або повернення касаційної скарги вирішується колегією суддів без повідомлення сторін та прокурора, що беруть участь у справі. За результатами вирішення відповідного питання виноситься ухвала.

У разі оскарження декількома особами у встановленому ГПК порядку постанови апеляційного господарського суду, касаційною інстанцією приймаються до провадження всі скарги, які відповідають вимогам ГПК, та розглядаються в одному касаційному провадженні. По кожній з них виноситься ухвала про прийняття до провадження або про її повернення.

У п. 4 цього ж роз'яснення вказується на те, що Вищий господарський суд України відмовляє у прийнятті касаційної скарги (подання) і виносить з цього приводу відповідну ухвалу у випадках, якщо касаційну скаргу подано особою, яка відповідно до вимог ГПК не має права на її подання, або якщо касаційне подання внесено прокурором з порушенням його компетенції, визначеної у статті 37 Закону України "Про прокуратуру", або касаційну скаргу (подання) подано на ухвалу суду першої або апеляційної інстанції, яку не може бути оскаржено. Наведені обставини виключають перегляд судових рішень у касаційному порядку.

Ухвала про прийняття касаційної скарги (подання) до провадження оскарженню не підлягає.

Частина 2 коментованої статті встановлює, що ухвала про прийняття касаційної скарги (подання) до провадження повинна бути надіслана всім учасникам судового процесу.

Отже, ухвала про прийняття касаційної скарги (подання) до провадження в касаційній інстанції надсилається:

а) сторонам;

б) прокурору, який брав участь у розгляді справи або вступив у розгляд справи.

Ухвала також повинна бути надіслана третім особам, які брали участь у розгляді справи в місцевому господарському суді.

Ухвала про прийняття касаційної скарги (подання) до провадження в касаційній інстанції повинна бути надіслана в порядку, встановленому ст. 87 ГПК: ухвала розсилається сторонам, прокурору, який брав участь у судовому процесі, третім особам не пізніше п'яти днів після її прийняття або вручаються їм під розписку.

Відповідно до п. 3.26 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10 грудня 2002 р. N 75, ухвала про прийняття касаційної скарги до розгляду Вищим господарським судом України надсилається учасникам процесу з повідомленням про вручення або рекомендованою поштою. Решта процесуальних документів касаційної інстанції надсилається учасникам процесу рекомендованою поштою.

Стаття 111-5. Порядок розгляду касаційної скарги

У касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

(Із змінами, внесеними згідно із

 Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Частина 1 коментованої статті встановлює правила розгляду касаційної скарги (подання) у суді касаційної інстанції. Розгляд скарги відбувається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції. Проте не допускається вчинення процесуальних дій, спрямованих на встановлення обставин справи та їх доказування.

Касаційна скарга (подання) розглядається колегіальним складом суду. Відповідно до ст. 46 ГПК перегляд у касаційному порядку рішень місцевих і апеляційних господарських судів здійснюється Вищим господарським судом України колегією у складі трьох чи більшої непарної кількості суддів.

У розгляді касаційної скарги (подання) не застосовуються правила, які підлягають застосуванню лише в суді першої інстанції. Зокрема, не повинні застосовуватися касаційним судом правила про об'єднання позовних вимог (ст. 58 ГПК), про подання зустрічного позову (ст. 60 ГПК) та видачу наказу (ст. 116 ГПК).

Норми ГПК щодо вчинення господарським судом першої інстанції певних процесуальних дій не застосовуються судом касаційної інстанції у випадках, коли відповідною нормою ГПК прямо передбачено, що процесуальна дія вчиняється лише до прийняття рішення судом першої інстанції. Не може бути використане передбачене ст. 24 ГПК право залучати до участі у справі іншого відповідача.

Суд касаційної інстанції не має права вчиняти процесуальні дії з метою збирання доказів, установлення обставин та їх доказування. Отже, не повинні застосовуватися правила ст. ст. 32 - 43 ГПК.

Під час перегляду справи у касаційному порядку допускаються:

а) процесуальне правонаступництво (ст. 25 ГПК);

б) участь прокурора у справі (ст. 29 ГПК);

в) забезпечення позову (ст. ст. 66 - 68 ГПК);

г) відстрочка або розстрочка виконання постанови касаційної інстанції, зміна способу та порядку її виконання (ст. 121 ГПК).

У п. 9 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 р. N 04-5/367 "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України" зазначається, що під час перегляду судових рішень у касаційній інстанції застосовуються приписи статей 77 і 79 ГПК, крім вміщених у пунктах 2 - 4 статті 77 і пунктах 1 і 2 частини другої статті 79.

У вирішенні питання про відкладення та зупинення розгляду справи слід мати на увазі, що згідно із статтею 1115 ГПК касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні чи постанові господарського суду.

Якщо після прийняття касаційної скарги буде подано заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, провадження за скаргою зупиняється на підставі частини першої статті 79 ГПК.

Якщо касаційна скарга надійшла до господарського суду після надходження заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, у першу чергу розглядається ця заява. Після прийняття судового акта за результатами розгляду такої заяви касаційна скарга надсилається до суду касаційної інстанції.

У разі отримання від місцевого господарського суду касаційної скарги з повідомленням про одночасне надходження апеляційної та касаційної скарг (подань) на рішення (постанову), ухвалу суду першої інстанції і надсилання ним справи до апеляційного господарського суду касаційна інстанція на підставі статті 1115 ГПК виносить ухвалу про відкладення розгляду питання щодо повернення чи прийняття касаційної скарги до закінчення перегляду судового рішення в апеляційному порядку.

У випадку надходження до Вищого господарського суду України касаційної скарги (подання) на рішення (постанову), ухвалу суду першої чи апеляційної інстанції зі справи, матеріали якої згідно з частиною четвертою статті 11116 ГПК надіслано до Верховного Суду України, Вищий господарський суд України на підставі статті 1115 ГПК виносить ухвалу про відкладення розгляду питання щодо повернення чи прийняття касаційної скарги до закінчення перегляду Верховним Судом України судового рішення Вищого господарського суду України з відповідної справи.

Частина 2 коментованої статті встановлює обмеження використання процесуальних прав суду касаційної інстанції. Ці процесуальні права можуть бути використані не інакше як з метою:

перевірки юридичної оцінки обставин справи;

повноти встановлення обставин справи у рішенні або постанові господарського суду.

Юридична оцінка обставин справи полягає у визначенні норм матеріального права, які підлягають застосуванню з метою встановлення змісту прав та обов'язків сторін у правовідношенні та вирішення спору на підставі оцінки зібраних у справі доказів.

Повнота встановлення обставин справи полягає в тому, що господарський суд поставив на свій розгляд усі питання і дослідив усі передбачені нормою матеріального права юридичні факти чи доказові факти, наявність або відсутність яких впливає на вирішення справи.

Стаття 111-6. Відмова від касаційної скарги

Особа, що подала касаційну скаргу, має право відмовитися від неї до винесення постанови касаційною інстанцією.

Касаційна інстанція має право не прийняти відмову від скарги з підстав, зазначених у частині шостій статті 22 цього Кодексу.

Про прийняття відмови від скарги касаційна інстанція виносить ухвалу, якщо рішення або постанову господарського суду не оскаржено іншою стороною.

(Із змінами, внесеними згідно із

 Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Частина 1 коментованої статті надає право особі, яка подала касаційну скаргу (подання), відмовитися від неї. Ця норма є проявом принципу диспозитивності господарського процесу, який означає можливість особи вільно розпоряджатися своїми процесуальними правами.

Відмова особи, яка подала касаційну скаргу (подання), є можливою до винесення постанови суду касаційної інстанції за результатами касаційного перегляду. Тобто для вчинення цієї процесуальної дії встановлено процесуальний строк, перебіг якого закінчується вказівкою на подію.

Відмова від касаційної скарги (подання) є можливою лише після винесення ухвали про прийняття касаційної скарги (подання) до провадження, оскільки відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 1113 ГПК особа, яка подала касаційну скаргу, вправі до винесення ухвали про прийняття скарги (подання) до провадження подати заяву про її відкликання.

ГПК не встановлює форми, в якій подається відмова від касаційної скарги. Якщо відмова від касаційної скарги подається до початку розгляду скарги в судовому засіданні, вона може бути оформлена письмово. Особа, яка подала касаційну скаргу, може відмовитися від неї безпосередньо в судовому засіданні, заявивши про це усно.

ГПК не зобов'язує особу, яка відмовляється від касаційної скарги (подання), мотивувати свою відмову.

Якщо особа, яка подала касаційну скаргу (подання), відкликала її до винесення ухвали про прийняття апеляційної скарги (подання) до провадження, повторне звернення з касаційною скаргою не допускається, про що зазначено в ч. 3 ст. 1113 ГПК.

Відмова від касаційної скарги (подання) для суду не є обов'язковою, оскільки в частині 2 коментованої статті встановлено, що суд може не прийняти відмову від касаційної скарги з підстав, викладених у ч. 6 ст. 22 ГПК.

У ч. 6 ст. 22 ГПК зазначається, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси.

Отже, господарський суд касаційної інстанції не приймає відмови від касаційної скарги (подання), якщо ці дії:

а) суперечать законодавству;

б) порушують чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси.

У вирішенні питання щодо відповідності закону зазначених процесуальних дій скаржника, а також про порушення прав інших осіб слід виходити з норм ЦК та ГК.

Зокрема, ст. 13 ЦК встановлює межі здійснення цивільних прав:

цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства;

при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині;

не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах;

при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства;

не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.

Стаття 14 ЦК встановлює загальні засади виконання цивільних обов'язків:

цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства;

особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Стаття 6 ГК встановлює загальні принципи господарювання:

забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання;

свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом;

вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України;

обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави;

захист національного товаровиробника;

заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

У ст. 44 ГК визначені принципи підприємницької діяльності. Підприємництво здійснюється на основі:

вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;

самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

вільного найму підприємцем працівників;

комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;

вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;

самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Слід також звернути увагу на те, що за змістом коментованої статті перевірка відповідності дій сторін закону та відсутності порушення прав інших осіб є не правом, а обов'язком суду. Якщо суд установить, що реалізація права скаржника на відмову від касаційної скарги призводить до порушення закону та прав інших осіб, він зобов'язаний не прийняти відмову від касаційної скарги і розглянути касаційну скаргу по суті.

Так само, якщо прокурор відмовився від касаційного подання, але ця відмова порушує права та інтереси держави або громадянина, в інтересах якого прокурор вступив у справу, господарський суд касаційної інстанції не приймає відмови прокурора від касаційного подання.

Частина 3 коментованої статті встановлює, що у випадку прийняття відмови від касаційної скарги (подання), особою, яка її подала, господарський суд касаційної інстанції виносить ухвалу. Однак якщо рішення місцевого господарського суду або постанову апеляційного господарського суду оскаржено також іншою стороною, суд не вправі винести ухвалу про прийняття відмови від касаційної скарги (подання), а повинен розглянути касаційну скаргу по суті і за результатами розгляду скарги винести відповідну постанову. При цьому в постанові повинно бути зазначено, що одна зі сторін відмовилася від касаційної скарги, і цю відмову судом прийнято, але через наявність касаційної скарги іншої сторони розглядається касаційна скарга цієї сторони.

Стаття 111-7. Межі перегляду справи в касаційній інстанції

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Коментована стаття визначає межі компетенції суду касаційної інстанції.

У частині 1 коментованої статті зазначається, що касаційна інстанція перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Ця перевірка здійснюється на підставі фактичних обставин справи, встановлених судом першої чи апеляційної інстанції.

При цьому суд касаційної інстанції перевіряє:

а) чи застосовано закон, який підлягає застосуванню;

б) чи не застосовано закон, який не підлягає застосуванню;

в) чи правильно витлумачено закон.

Незастосування закону, який підлягає застосуванню, має місце у тих випадках, коли суд не лише не зазначає в рішенні норму матеріального права, яка підлягає застосуванню в даній справі, а й вирішує справу всупереч нормам чинного законодавства. Таке порушення полягає також у тому, що суд застосував закон, який скасований, або норми підзаконного акта, який суперечить чинному закону. До цієї групи порушень слід віднести й випадки застосування судом норм міжнародного договору, якого не ратифіковано в порядку, передбаченому законом. Застосування неналежного закону полягає в тому, що суд у вирішенні спору керувався не тією нормою, яка регулює спірні відносини. Таке порушення обумовлюється зазвичай неправильною кваліфікацією відносин сторін. Неправильне тлумачення закону має місце в тих випадках, коли застосовується закон, який підлягає застосуванню, але його зміст або сутність розуміється неправильно, внаслідок чого в рішенні суд доходить неправильного висновку про права та обов'язки сторін. Таке порушення може бути, зокрема, допущено при застосуванні розширювального чи обмежувального тлумачення судом норм матеріального права155.

Частина 2 коментованої статті встановлює норму-заборону, яка не дозволяє суду касаційної інстанції:

встановлювати обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним;

вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним;

вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу;

вирішувати питання про перевагу одних доказів над іншими;

збирати нові докази;

додатково перевіряти докази.

Ці обмеження обумовлюються метою касаційного перегляду, яка полягає в перевірці застосування норм матеріального і процесуального права.

Водночас, суду касаційної інстанції не заборонено перевіряти повноту встановлення обставин справи.

У постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 05.10.2004 р. у справі за позовом спільного українсько-італійського підприємства "Блю Стар Лезер ЛТД." до виконавчого комітету Войнашівської сільської ради Барського району Вінницької області за участі третьої особи АТ "Вінницям'ясо" про визнання недійсним рішення та визнання права зазначається, що, вдавшись до переоцінки доказів щодо строків позовної давності, касаційний суд перевищив свої повноваження, передбачені ст. 1117 ГПК України, і дійшов висновку про відсутність поважних причин пропуску строку позовної давності, виходячи з обставин, визнаних судом першої інстанції доведеними.

Частина 3 коментованої статті містить заборону щодо розгляду в касаційній інстанції вимог, які не були предметом розгляду в місцевому господарському суді. Вимоги, які судом першої інстанції не розглядалися, не приймаються і не розглядаються судом касаційної інстанції.

Зазначене обмеження означає, що позивач не може реалізовувати прав, наданих йому ст. 22 ГПК, він не вправі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог. Водночас, позивач не позбавлений права на підставі ст. 22 ГПК відмовитися від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Під час перегляду справи в касаційному порядку не можуть вступити у справу треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, тобто ст. 26 ГПК в апеляційній інстанції не застосовується.

Також під час касаційного перегляду справи не може бути реалізоване право відповідача на подання зустрічного позову, передбачене ст. 60 ГПК.

Стаття 1118. Строк розгляду касаційної скарги

Касаційна скарга у випадках, передбачених пунктом 1 частини першої статті 107 цього Кодексу, розглядається протягом одного місяця, а у випадках, передбачених пунктом другим частини першої статті 107 цього Кодексу, - протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про прийняття касаційної скарги до провадження Вищим господарським судом України.

(У редакції Закону України

 від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Стаття 1119. Повноваження касаційної інстанції

Касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право:

1) залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення;

2) скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення;

3) скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції;

4) скасувати рішення першої інстанції, постанову апеляційної інстанції повністю або частково і припинити провадження у справі чи залишити позов без розгляду повністю або частково;

5) змінити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції;

6) залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

(Із змінами, внесеними згідно із

 Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

У коментованій статті визначаються повноваження суду касаційної інстанції в установленні результату розгляду справи.

Розглянувши касаційну скаргу (подання), суд касаційної інстанції має право:

1) залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу (подання) без задоволення;

2) скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення;

3) скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо суд припустився порушень, передбачених частиною другою статті 11110 цього Кодексу;

4) скасувати рішення першої інстанції, постанову апеляційної інстанції повністю або частково і припинити провадження у справі чи залишити позов без розгляду повністю або частково;

5) змінити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції;

6) залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

Суд касаційної інстанції залишає рішення місцевого господарського суду або постанову апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу (подання) без задоволення, якщо рішення чи постанова є законними та обґрунтованими.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1976 р. N 11 "Про судове рішення" зазначається, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Якщо рішення місцевого господарського суду або постанова апеляційного суду є незаконними повністю або частково, касаційний суд скасовує його повністю або в частині, що суперечить закону. Підстави скасування чи зміни рішення викладено у ст. 11110 ГПК.

Скасувавши рішення повністю або частково, касаційний суд зобов'язаний:

прийняти нове рішення;

передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції;

припинити провадження у справі чи залишити позов без розгляду повністю або частково.

Касаційний суд також може:

змінити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції;

залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

Касаційний суд передає справу на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо:

1) справу розглянуто судом у незаконному складі колегії суддів;

2) справу розглянуто судом за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду;

3) господарський суд прийняв рішення або постанову, що стосується прав і обов'язків осіб, які не були залучені до участі в справі;

4) рішення або постанова не підписані будь-ким із суддів або підписані не тими суддями, що зазначені в рішенні або постанові;

5) рішення прийнято не тими суддями, які входили до складу колегії, що розглянула справу;

6) рішення прийнято господарським судом з порушенням правил предметної або територіальної підсудності, крім випадків, передбачених у частині четвертій статті 17 цього Кодексу;

7) рішення прийнято господарським судом з порушенням правил виключної підсудності.

Якщо суд приймає нове рішення, воно повинно відповідати вимогам ст. 84 ГПК.

Скасувавши рішення суду першої інстанції або постанову апеляційної інстанції, касаційний суд має право припинити провадження у справі з підстав, зазначених у ст. 80 ГПК:

спір не підлягає вирішенню в господарських судах України;

відсутній предмет спору;

є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав;

сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду;

підприємство чи організацію, які є сторонами, ліквідовано;

сторони уклали мирову угоду і вона затверджена господарським судом.

Скасувавши рішення суду першої інстанції або постанову апеляційної інстанції, касаційний суд має право залишити позов без розгляду з підстав, зазначених у ст. 81 ГПК:

позовну заяву підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано;

у провадженні господарського суду або іншого органу, який діє в межах своєї компетенції, є справа з господарського спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав;

позивач не звертався до установи банку за одержанням з відповідача заборгованості, коли вона відповідно до законодавства мала бути одержана через банк;

громадянин відмовився від позову, який було подано у його інтересах прокурором.

Зміна рішення суду першої інстанції або постанови суду апеляційної інстанції може полягати у внесенні деяких поправок до резолютивної частини рішення (зменшити чи збільшити суму, що підлягає стягненню, змінити розмір державного мита, що підлягає стягненню, тощо), не змінюючи при цьому викладеного в рішенні чи постанові головного висновку місцевого господарського суду щодо прав і обов'язків сторін у спірних правовідносинах.

У п. 10 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 р. N 04-5/367 "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України" зазначається, що згідно із статтею 1117 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

У разі коли за результатами перевірки судом касаційної інстанції буде встановлено, що фактичні обставини, які входять до предмета доказування в цій справі, з'ясовані судом першої або апеляційної інстанції з достатньою повнотою, але допущено помилки в застосуванні норм матеріального права, через що висновки суду першої і апеляційної інстанції не відповідають цим обставинам, суд касаційної інстанції приймає нове рішення (п. 2 ст. 1119 ГПК).

У випадках коли судом касаційної інстанції за результатами перевірки касаційної скарги (подання) буде встановлено, що судом першої або апеляційної інстанції неповно з'ясовані фактичні обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору, і прийняте судове рішення через це недостатньо обґрунтовано або судом першої та апеляційної інстанцій прийнято судовий акт про права і обов'язки осіб, не залучених до участі у справі (п. 3 ч. 2 ст. 11110 ГПК), суд касаційної інстанції скасовує рішення суду першої інстанції, постанову апеляційної інстанції та передає справу на новий розгляд до суду першої інстанції. У постанові касаційної інстанції мають бути обов'язково зазначені дії, що їх повинні виконати сторони та суд першої інстанції у разі скасування рішення, постанови й передачі справи на новий розгляд. Ці дії мають бути спрямовані виключно на встановлення обставин, що входять до предмета доказування у справі та не були з'ясовані в рішенні або постанові господарського суду.

Суд касаційної інстанції залишає в силі одне з раніше ухвалених рішень чи постанов у випадку, коли один із цих судових актів є законним та обґрунтованим.

У постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 15.04.2003 р. у справі за позовом ЗАТ "Оболонь" до АТЗТ "Кадем" про припинення порушення прав і усунення порушень конкурентного законодавства України, визнання недійсним договору комісії, укладеного між ЗАТ "Сармат" і ЗАТ "Інвестиційна компанія "Керамет Инвест", зазначається, що суд касаційної інстанції не мав права приймати нового рішення, якщо суди першої та апеляційної інстанцій не дали оцінки зібраним доказам, що стосуються предмета спору.

Стаття 111-10. Підстави для скасування або зміни рішення або постанови

Підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо:

1) справу розглянуто судом у незаконному складі колегії суддів;

2) справу розглянуто судом за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду;

3) господарський суд прийняв рішення або постанову, що стосується прав і обов'язків осіб, які не були залучені до участі в справі;

4) рішення або постанова не підписані будь-ким із суддів або підписані не тими суддями, що зазначені в рішенні або постанові;

5) рішення прийнято не тими суддями, які входили до складу колегії, що розглянула справу;

6) рішення прийнято господарським судом з порушенням правил предметної або територіальної підсудності, крім випадків, передбачених у частині четвертій статті 17 цього Кодексу;

7) рішення прийнято господарським судом з порушенням правил виключної підсудності.

(Із доповненнями, внесеними згідно із

 Законом України від 15.12.2006 р. N 483-V)

Частина 1 коментованої статті містить загальні підстави скасування рішення місцевого господарського суду або постанови апеляційного суду. Такими підставами є:

порушення або неправильне застосування норм матеріального права;

порушення або неправильне застосування норм процесуального права.

Порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права означає, що рішення місцевого господарського суду чи постанова апеляційного господарського суду є незаконними. Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1976 р. N 11 "Про судове рішення" рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо господарський суд:

а) не застосував закону, який підлягає застосуванню;

б) застосував закон, який не підлягає застосуванню;

в) неправильно витлумачив закон.

Незастосування закону, який підлягає застосуванню, має місце в тих випадках, коли суд не лише не зазначає в рішенні норму матеріального права, яка підлягає застосуванню в даній справі, а й вирішує справу всупереч нормам чинного законодавства. Таке порушення полягає також в тому, що суд застосував закон, який скасований, або норми підзаконного акта, який суперечить чинному закону. До цієї групи порушень слід віднести й випадки застосування судом норм міжнародного договору, який не ратифіковано в порядку, передбаченому законом. Застосування неналежного закону полягає у тому, що суд у вирішенні спору керувався не тією нормою, яка регулює спірні відносини. Таке порушення обумовлюється зазвичай неправильною кваліфікацією відносин сторін. Неправильне тлумачення закону має місце в тих випадках, коли застосовується закон, який підлягає застосуванню, але його зміст або сутність розуміється неправильно, внаслідок чого в рішенні суд доходить неправильного висновку про права та обов'язки сторін. Таке порушення може бути, зокрема, допущено при застосуванні розширювального чи обмежувального тлумачення судом норм матеріального права156.

У постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 15.06.2004 р. у справі за позовом ТОВ "Торговий дім "ЛМК" до Лубенської об'єднаної ДПІ та відділення Державного казначейства Лубенського району Полтавської області про стягнення бюджетної заборгованості з ПДВ зазначається: якщо висновки суду апеляційної інстанції щодо законності та обґрунтованості вимог позивача судом касаційної інстанції визнані такими, що відповідають обставинам справи й вимогам закону, то Вищий господарський суд України не вправі скасовувати апеляційну постанову в повному обсязі на підставі ст. 11110 ГПК.

Частина 1 коментованої статті, на відміну від ст. 104 ГПК (підстави скасування рішення в апеляційній інстанції), не встановлює, що порушення або неправильне застосування норм процесуального права можуть бути підставою для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції чи постанови апеляційного господарського суду, коли вони призвели до прийняття неправильного рішення.

Отже, за буквальним тлумаченням норм коментованої статті будь-яке порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування рішення місцевого господарського суду чи постанови апеляційного суду.

Вирішення питання про те, чи може бути порушення норм процесуального права підставою для скасування рішення чи постанови, залежить від обставин конкретної справи, і касаційний суд у кожному конкретному випадку повинен оцінювати склад процесуального порушення, причинний зв'язок між порушенням і його наслідками. Те саме порушення залежно від обставин справи може тягнути різні наслідки і не призводити до скасування рішення чи постанови. Якщо судом допущено незначні процесуальні порушення, які не вплинули і не могли вплинути на висновки суду, вони не повинні бути підставою для скасування рішення чи постанови. Такими порушеннями можуть бути порушення норм щодо строків розгляду справи, щодо порядку ведення судового засідання, порядку повідомлення учасників справи, якщо вони були присутніми в судовому засіданні та реалізували свої процесуальні права. До процесуальних порушень, які могли спричинити прийняття неправильного рішення, можуть бути віднесені ті, що зашкодили учасникам судового процесу реалізувати їхні процесуальні права, - розгляд справи за відсутності сторони, неповідомлення чи неналежне повідомлення про час і місце судового засідання, тощо.

У п. 12 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 р. N 04-5/367 "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України" зазначається, що відповідно до частини першої статті 11110 ГПК підставою для скасування судового рішення місцевого чи апеляційного господарського суду є, зокрема, порушення або неправильне застосування норм процесуального права. Проте судовий акт підлягає скасуванню лише за умови, якщо таке порушення призвело до прийняття неправильного судового рішення. Як правило, скасування судового рішення має бути наслідком істотного порушення процесуальних прав сторін спору або інших учасників судового процесу, що потягло за собою неповне з'ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення спору. Відповідне питання повинно вирішуватись у кожному конкретному випадку на підставі встановлення кола обставин, що входять до предмета доказування у справі та з урахуванням її матеріалів.

Водночас, порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду за обставин, визначених у частині другій статті 11110 ГПК. У випадках цих порушень суд касаційної інстанції передає справу на новий розгляд до суду першої інстанції (пункт 3 статті 1119 ГПК).

Безумовною підставою для скасування судового рішення є, зокрема, розгляд судом справи за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду (пункт 2 частини другої статті 11110 ГПК).

Частина 2 коментованої статті з-поміж порушень норм процесуального права відрізняє ті, наявність яких є безумовною підставою для скасування рішення місцевого господарського суду чи постанови апеляційного господарського суду. За наявності цих процесуальних порушень рішення чи постанова підлягає скасуванню, навіть якщо по суті воно є правильним і обґрунтованим.

Такими порушеннями визначено випадки, коли:

1) справу розглянуто судом у незаконному складі колегії суддів;

2) справу розглянуто судом за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду;

3) господарський суд прийняв рішення або постанову, що стосується прав і обов'язків осіб, які не були залучені до участі в справі;

4) рішення або постанова не підписані будь-ким із суддів або підписані не тими суддями, що зазначені в рішенні або постанові;

5) рішення прийнято не тими суддями, які входили до складу колегії, що розглянула справу;

6) рішення прийнято господарським судом з порушенням правил предметної або територіальної підсудності, крім випадків, передбачених у частині четвертій статті 17 цього Кодексу;

7) рішення прийнято господарським судом з порушенням правил виключної підсудності.

У перелічених випадках касаційний суд скасовує рішення місцевого господарського суду чи постанову апеляційного господарського суду повністю і згідно з пунктом 3 статті 1119 ГПК передає справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Незаконність складу колегії суддів може полягати в тому, що:

а) справу розглянуто особами, які не є суддями;

б) справу розглянуто суддями, які не є суддями даного суду;

в) справу розглянуто суддями, яким було заявлено відвід із підстав, зазначених у ст. 20 ГПК, у задоволенні якого було відмовлено.

Повідомлення сторони вважається неналежним, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце розгляду справи, надіслано з порушенням вимог ст. 87 ГПК. У п. 12 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 р. N 04-5/367 "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України" зазначається, що не повідомленою належним чином про час і місце засідання суду слід уважати сторону, щодо якої судом не було дотримано всіх вимог статті 64 ГПК.

Однак якщо сторона брала участь у судовому розгляді та реалізувала свої процесуальні права, то саме по собі неналежне повідомлення не є підставою для скасування рішення чи постанови.

Вищий господарський суд України у п. 11 інформаційного листа від 15.03.2007 р. N 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" на запитання, чи повинен господарський суд з'ясовувати фактичне місцезнаходження сторін у справі з метою повідомлення їх про час і місце судового засідання, відповів таке. До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Рішення ухвалено місцевим господарським судом з порушенням правил підсудності, якщо не додержано вимог щодо підсудності господарських справ, установлених у ст. ст. 13 - 16 ГПК.

Стаття 13 ГПК встановлює, що місцеві господарські суди розглядають у першій інстанції усі справи, підвідомчі господарським судам. Порушення цієї норми може полягати в тому, що справу в першій інстанції розглянуто апеляційним чи касаційним судом.

Стаття 15 ГПК встановлює загальні правила територіальної підсудності справ господарському суду.

Справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо.

Справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також справи про визнання недійсними актів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача.

Справи у спорах за участю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача. Справи у спорах за участю боржника і стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача або за місцем виконання виконавчого напису нотаріуса за вибором позивача.

Якщо юридичну особу представляє уповноважений нею відособлений підрозділ, територіальна підсудність спору визначається з урахуванням частин першої - третьої цієї статті залежно від місцезнаходження відособленого підрозділу.

Місце розгляду справи з господарського спору, в якому однією з сторін є апеляційний господарський суд, господарський суд Автономної Республіки Крим, господарський суд області, міст Києва та Севастополя, визначає Вищий господарський суд.

Справи про банкрутство розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника.

Стаття 16 ГПК встановлює правила виключної підсудності справ господарським судам.

Віднесені до підсудності господарського суду справи у спорах, що виникають з договору перевезення, в яких одним з відповідачів є орган транспорту, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням цього органу.

Справи у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна.

Справи у спорах про порушення майнових прав інтелектуальної власності розглядаються господарським судом за місцем вчинення порушення.

Справи у спорах, у яких відповідачем є вищий чи центральний орган виконавчої влади, Національний банк України, Рахункова палата, Верховна Рада Автономної Республіки Крим або Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради або обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, а також справи, матеріали яких містять державну таємницю, розглядаються господарським судом міста Києва.

Справи у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарського товариства, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням господарського товариства згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Порушення норм ст. ст. 15 - 16 ГПК може полягати в тому, що справу розглянуто іншим місцевим господарським судом, аніж той, що повинен розглядати справу за правилами цих статей.

Винятком із цього правила є норма, встановлена у ч. 3 ст. 17 ГПК, - справа, прийнята господарським судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута по суті і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому господарському суду.

Стаття 111-11. Постанова касаційної інстанції

За наслідками розгляду касаційної скарги суд приймає постанову.

У постанові мають бути зазначені:

1) найменування касаційної інстанції, склад суду, номер справи і дата прийняття постанови;

2) найменування сторін і найменування особи, яка подала касаційну скаргу;

3) найменування місцевого господарського суду або апеляційного господарського суду, рішення, постанова якого оскаржується, номер справи, дата прийняття рішення, постанови, прізвище судді (суддів);

4) стислий виклад суті рішення місцевого господарського суду, рішення, постанови апеляційного господарського суду;

5) підстави, з яких оскаржено рішення, постанову;

6) доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу;

7) мотиви, за якими касаційна інстанція не застосовує закони та інші нормативні правові акти, на котрі посилалися сторони, а також закони та інші нормативно-правові акти, якими керувався суд, приймаючи рішення;

8) у разі скасування або зміни рішення, постанови, - мотиви, за якими касаційна інстанція не погодилася з висновками суду першої або апеляційної інстанції;

9) висновки за результатами розгляду касаційної скарги;

10) дії, що їх повинні виконати сторони та суд першої інстанції у разі скасування рішення, постанови і передачі справи на новий розгляд;

11) новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова надсилається сторонам у справі у триденний строк з дня її прийняття.

(Із змінами, внесеними згідно із

 Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI) 

У частині 1 коментованої статті визначається вид судового акта, що його ухвалює суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги (подання). Відповідно до ст. 45 ГПК постанова касаційного суду приймається іменем України. Постанова касаційного суду викладається у письмовій формі. Зразок постанови касаційного суду наведено у додатку 14 до Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом голови Вищого господарського суду України від 10 грудня 2002 р. N 75.

Порядок прийняття постанови і вирішення питань щодо розгляду справи регулюється ст. 47 ГПК. Постанова приймається суддями за результатами обговорення всіх обставин справи більшістю голосів суддів. У такому ж порядку вирішуються питання, що виникають у процесі розгляду справи. Жодний із суддів не має права утримуватися від голосування. Головуючий суддя голосує останнім. Суддя, не згодний з рішенням більшості складу колегії суддів, зобов'язаний підписати процесуальний документ і має право викласти письмово свою окрему думку, яка долучається до справи, але не оголошується. Підготовку проекту постанови здійснює головуючий колегії суддів або за його дорученням - будь-який суддя цієї колегії.

Частина 2 коментованої статті містить вимоги до змісту постанови суду касаційної інстанції, яка виноситься за наслідками касаційного перегляду.

У постанові мають бути зазначені:

1) найменування касаційної інстанції, склад суду, номер справи і дата прийняття постанови;

2) найменування сторін і найменування особи, яка подала касаційну скаргу (подання);

3) найменування місцевого господарського суду або апеляційного господарського суду, рішення, постанова якого оскаржується, номер справи, дата прийняття рішення, постанови, прізвище судді (суддів);

4) стислий виклад суті рішення місцевого господарського суду, рішення, постанови апеляційного господарського суду;

5) підстави, з яких оскаржено рішення, постанову;

6) доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу (подання);

7) мотиви, за якими касаційна інстанція не застосовує закони та інші нормативні правові акти, на котрі посилалися сторони, а також закони та інші нормативно-правові акти, якими керувався суд, приймаючи рішення;

8) у разі скасування або зміни рішення, постанови - мотиви, за якими касаційна інстанція не погодилася з висновками суду першої або апеляційної інстанції;

9) висновки за результатами розгляду касаційної скарги (подання);

10) дії, що їх повинні виконати сторони та суд першої інстанції у разі скасування рішення, постанови і передачі справи на новий розгляд;

11) новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

Якщо за результатами касаційного перегляду суд касаційної інстанції скасовує рішення місцевого господарського суду чи постанову апеляційного господарського суду і приймає нове рішення, його зміст має відповідати вимогам ст. 84 ГПК.

Відповідно до п. 12 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 р. N 04-5/367 "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України", питання про відстрочку або розстрочку виконання постанови касаційної інстанції, зміну способу та порядку її виконання вирішується господарським судом касаційної інстанції одночасно з прийняттям постанови за результатами перегляду судового рішення, про що зазначається у постанові. В інших випадках, тобто коли відповідну заяву подано після прийняття постанови судом касаційної інстанції, зазначені питання вирішуються господарським судом, який розглянув справу у першій інстанції, з винесенням ухвали на підставі статті 121 ГПК.

Касаційний суд вправі прийняти додаткову постанову за заявою особи, яка бере участь у справі, або за своєю ініціативою у разі, якщо він скасував рішення господарського суду першої інстанції чи постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняв нове рішення. Додаткову постанову може бути прийнято касаційним судом з підстав і в порядку, зазначеному у статті 88 ГПК.

Відповідно до частини 3 коментованої статті постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Оскільки згідно зі ст. 1115 ГПК у касаційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції, за винятком процесуальних дій, пов'язаних із установленням обставин справи та їх доказуванням, постанова касаційного суду за правилами ст. 85 ГПК оголошується в судовому засіданні після закінчення касаційного перегляду справи. За згоди сторін може бути оголошено тільки вступну та резолютивну частини постанови. Однак правила ст. 85 ГПК щодо набрання постановою законної сили в касаційній інстанції не застосовуються.

Частина 4 коментованої статті встановлює строк надіслання сторонам у справі постанови касаційного суду. Ця постанова надсилається протягом п'яти днів з дня її прийняття. Це означає, що протягом цього часу повинен бути виготовлений і розісланий повний текст постанови.

Відповідно до п. 3.26 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом голови Вищого господарського суду України від 10 грудня 2002 р. N 75, ухвала про прийняття касаційної скарги до розгляду Вищим господарським судом України надсилається учасникам процесу з повідомленням про вручення або рекомендованою поштою. Решта процесуальних документів касаційної інстанції надсилається учасникам процесу рекомендованою поштою.

Отже, постанова суду касаційної інстанції надсилається учасникам судового процесу рекомендованою поштою.

Стаття 111-12. Обов'язковість вказівок, що містяться у постанові касаційної інстанції

Вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Постанова касаційної інстанції не може містити вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.

Частина 1 коментованої статті надає суду касаційної інстанції додаткове повноваження щодо надання вказівок у постанові, яка приймається за результатами касаційного перегляду справи. Це повноваження реалізується касаційною інстанцією у випадку, якщо за результатами перегляду справи в касаційній інстанції суд скасовує рішення місцевого господарського суду чи апеляційного господарського суду та повертає справу для нового розгляду до суду першої інстанції.

Ці вказівки є обов'язковими під час нового розгляду для суду першої інстанції, який розглядатиме справу. Під час нового розгляду місцевий господарський суд зобов'язаний діяти згідно з цими вказівками і не має права ухилитися від їх виконання.

Вказівки суду касаційної інстанції повинні розкривати порушення чи неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права, які призвели до прийняття неправильного рішення суду першої інстанції чи постанови апеляційної інстанції. Ці вказівки повинні бути викладені таким чином, аби місцевому господарському суду були зрозумілі помилки, допущені у попередньому розгляді справи чи апеляційному перегляді.

У п. 10 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 N 04-5/367 "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України" зазначається, що у випадках коли судом касаційної інстанції за результатами перевірки касаційної скарги (подання) буде встановлено, що судом першої або апеляційної інстанції неповно з'ясовані фактичні обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору, і прийняте судове рішення у зв'язку з цим недостатньо обґрунтовано або судом першої і апеляційної інстанцій прийнято судовий акт про права і обов'язки осіб, не залучених до участі у справі (пункт 3 частини другої статті 11110), суд касаційної інстанції скасовує рішення суду першої інстанції і постанову апеляційної інстанції та передає справу на новий розгляд до суду першої інстанції. У постанові касаційної інстанції мають бути обов'язково зазначені дії, що їх повинні виконати сторони та суд першої інстанції у разі скасування рішення, постанови і передачі справи на новий розгляд. Ці дії мають бути спрямовані виключно на встановлення обставин, що входять до предмета доказування у справі і не були з'ясовані у рішенні або постанові господарського суду.

У п. 7 інформаційного листа від 02.06.2006 р. N 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" Вищий господарський суд України на запитання, які положення постанов касаційної інстанції мають характер обов'язкових вказівок для суду першої інстанції у новому розгляді справи, відповів таке. Закон не містить приписів про те, які положення постанов касаційної інстанції мають характер обов'язкових вказівок для суду першої інстанції в розумінні частини першої статті 11112 ГПК, визначаючи лише коло питань, з яких такі вказівки не можуть надаватися (частина друга цієї ж статті). Тому у вирішенні відповідного питання слід, на наш погляд, у кожному окремому випадку враховувати обставини певної справи і конкретний зміст обов'язкових вказівок касаційної інстанції, вміщених в її постанові. За будь-яких обставин суд касаційної інстанції не може надавати вказівок судам нижчого рівня, зокрема, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована у новому розгляді справи.

Частина 2 коментованої статті конкретизує норму ч. 1 цієї ж статті щодо змісту вказівок суду касаційної інстанції, які викладаються в постанові суду, що приймається за результатами касаційного перегляду.

Постанова касаційної інстанції не може містити вказівок про:

достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу;

переваги одних доказів над іншими;

те, яка норма матеріального права повинна бути застосована;

те, яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.

Такі обмеження випливають із необхідності дотримання принципу незалежності суддів, що встановлений у ст. 14 Закон України "Про судоустрій України", згідно з яким судді при здійсненні правосуддя незалежні від будь-якого впливу, нікому не підзвітні і підкоряються лише закону.

Не допускаються вказівки про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, виходячи з того, що відповідно до ст. 1117 ГПК касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Водночас, касаційна інстанція може вказати на неповноту встановлення обставин справи у рішенні місцевого господарського суду або постанові апеляційного господарського суду, а також зазначити, в чому саме полягає ця неповнота (не встановлено фактів, що входять до предмета доказування, та інших обставин, що мають значення для справи).

Не допускаються вказівки про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення слід прийняти за результатами нового розгляду справи, оскільки суд касаційної інстанції не повинен визначати наперед результат розгляду справи і підміняти собою суд першої інстанції.

Стаття 111-13. Касаційні скарги на ухвали господарських судів

Ухвали місцевого та апеляційного господарського суду можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених частиною першою статті 106 цього Кодексу.

Касаційні скарги на ухвали місцевого або апеляційного господарських судів розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення місцевого господарського суду, постанови апеляційного господарського суду.

Частину третю виключено 

У випадках скасування касаційною інстанцією ухвал про відмову у прийнятті позовної заяви або заяви про порушення справи про банкрутство про повернення позовної заяви або заяви про порушення справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, припинення провадження у справі, про залишення позову без розгляду або про залишення без розгляду заяви у провадженні у справі про банкрутство, справа передається на розгляд суду першої інстанції.

(Із змінами, внесеними згідно із

 Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Коментована стаття визначає особливості касаційного оскарження та касаційного перегляду ухвал господарського суду першої та апеляційної інстанції.

У частині 1 коментованої статті встановлено обмеження права на касаційне оскарження ухвал місцевого господарського суду та апеляційного господарського суду. Ухвали місцевого господарського суду та апеляційного господарського суду можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених ГПК та Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Отже, за змістом зазначеної норми ухвалу місцевого господарського суду чи апеляційного господарського суду може бути оскаржено до касаційного суду тоді, коли це прямо передбачено у відповідних статтях ГПК, що регулюють винесення ухвал.

Оскарження ухвал місцевого господарського суду передбачено такими нормами ГПК:

про передачу справи за підсудністю (ст. 17 ГПК);

про відмову у відновленні пропущеного строку (ст. 53 ГПК);

про відмову у прийнятті позовної заяви (ст. 62 ГПК);

про повернення позовної заяви (ст. 63 ГПК);

про забезпечення позову (ст. 67 ГПК);

про зупинення провадження у справі (ст. 79 ГПК);

про припинення провадження у справі (ст. 80 ГПК);

про залишення позову без розгляду (ст. 81 ГПК);

додаткова ухвала (ст. 88 ГПК);

окрема ухвала (ст. 90 ГПК);

про повернення заяви (подання) про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами (ст. 113 ГПК);

ухвала за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами у разі зміни чи скасування ухвали або залишення рішення, ухвали, постанови без змін (ст. 114);

ухвала за результатами розгляду заяви стягувача або боржника про виправлення помилки, допущеної при його оформленні або видачі, чи визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, та стягнення на користь боржника безпідставно одержаного стягувачем за наказом (ст. 117 ГПК);

про поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання (ст. 119 ГПК);

про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання (ст. 121 ГПК);

ухвала за результатами розгляду скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів (ст. 1212 ГПК).

У постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 21 грудня 2004 р. у справі за позовом ПП "Виробничо-комерційна фірма "ІвЕл" до малого колективного підприємства "Кліринг" про стягнення 98347,30 грн. зазначалося, що, вирішуючи питання оскарження ухвали про затвердження мирової угоди, господарський суд не врахував, що затвердження господарським судом мирової угоди сторін із одночасним припиненням провадження у справі є одноактовою (нерозривною) процесуальною дією і не може розцінюватися як два самостійні акти - окремо щодо затвердження мирової угоди і щодо припинення провадження у справі.

Не підлягають касаційному оскарженню ухвали:

про розгляд справи у закритому засіданні, про відхилення клопотання з цього приводу (ст. 44 ГПК);

про відвід судді (ст. 20 ГПК);

про залучення іншого відповідача чи заміну неналежного відповідача (ст. 24 ГПК);

про заміну сторони її правонаступником (ст. 25 ГПК);

про прийняття позовної заяви та вступ у справу третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору (ст. 26 ГПК);

про допущення або залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору (ст. 27 ГПК);

про виклик експерта до суду для надання мотивованого висновку щодо поставлених йому питань (ст. 31 ГПК);

про відвід судового експерта (ст. 31 ГПК);

про призначення і проведення судової експертизи (ст. 41 ГПК);

про порушення провадження у справі (ст. 64 ГПК);

про продовження строку вирішення спору (ст. 69 ГПК);

про відкладення розгляду справи (ст. 77 ГПК);

про прийняття чи відхилення зауважень на протокол (ст. 811 ГПК);

про роз'яснення рішення, ухвали, а також про виправлення описок чи арифметичних помилок (ст. 89 ГПК);

про прийняття заяви, подання прокурора про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами (ст. 1131 ГПК);

ухвала про розгляд заяви стягувача або боржника про виправлення помилки, допущеної при його оформленні або видачі, чи визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, та стягнення на користь боржника безпідставно одержаного стягувачем за наказом (ст. 117 ГПК);

ухвала зупинення стягнення за наказом до розгляду заяви стягувача або боржника про виправлення помилки, допущеної при його оформленні або видачі, чи визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, та стягнення на користь боржника безпідставно одержаного стягувачем за наказом, а також про витребування наказу (ст. 117 ГПК);

про час і місце розгляду заяви про відновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання (ст. 119);

про видачу дубліката наказу (ст. 120 ГПК);

про затвердження мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання судового рішення (ст. 121 ГПК);

про час і місце розгляду скарги на дії органів Державної виконавчої служби (ст. 1212 ГПК);

про повне або часткове припинення стягнення за зміненими чи скасованими у відповідній частині рішенням, постановою (ст. 122 ГПК).

Оскарження ухвал щодо вжиття запобіжних заходів ст. 438 ГПК передбачено лише в апеляційному, а не в касаційному порядку. Як зазначається у п. 20 рекомендації президії Вищого господарського суду України від 10.06.2004 р. N 04-5/1107 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності", відповідно до пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень суду, крім випадків, встановлених законом. Тому в разі подання касаційної скарги на відповідну ухвалу та/або на прийняту за результатами її апеляційного перегляду постанову Вищий господарський суд України відмовляє в прийнятті такої скарги і виносить з цього приводу відповідну ухвалу.

Касаційному оскарженню підлягають ухвали апеляційного господарського суду про повернення апеляційної скарги (подання) (ст. 97 ГПК), а також ті ухвали, що виносить суд апеляційної інстанції, використовуючи права суду першої інстанції (наприклад, про вжиття заходів до забезпечення позову, зупинення провадження у справі тощо).

Не підлягають оскарженню ухвали апеляційного господарського суду:

про прийняття апеляційної скарги (подання) до провадження (ст. 98 ГПК);

про прийняття відмови від скарги (подання) (ст. 100 ГПК).

Окрім того, відповідно до ст. 99 ГПК апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції. Виходячи з цього, апеляційний господарський суд виносить ухвали у випадках, коли він учиняє відповідну процесуальну дію, яка має оформлюватись ухвалою. Такі ухвали підлягають оскарженню в касаційному порядку, якщо це право передбачено відповідними статтями ГПК, що регулюють питання винесення цих ухвал.

Щодо оскарження ухвал про призначення експертизи, то у п. 7 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 27.11.2006 р. N 01-8/2651 "Про деякі питання призначення судових експертиз" зазначається що ГПК не передбачено можливості оскарження ухвал про призначення судової експертизи. Водночас, за приписами пункту 1 частини другої статті 79 названого Кодексу господарський суд має право зупинити провадження у справі у випадку призначення судової експертизи, а згідно з частиною п'ятою цієї ж статті ухвалу про зупинення провадження може бути оскаржено. Отже, у вирішенні питань, пов'язаних з оскарженням відповідних ухвал, господарським судам необхідно враховувати таке. Якщо апеляційна чи касаційна скарга (подання) за своїм змістом стосується виключно ухвали про призначення судової експертизи у справі, така скарга (подання) з урахуванням вимог частини першої статті 106 та частини першої статті 11113 ГПК не може бути розглянута господарським судом. У разі коли апеляційна чи касаційна скарга (подання) за своїм змістом стосується ухвали про зупинення провадження у справі, вона може бути розглянута господарським судом у загальному порядку з точки зору наявності чи відсутності передбаченої законом підстави для такого зупинення (згаданий пункт 1 частини другої статті 79 ГПК). Якщо ж в апеляційній чи касаційній скарзі (поданні) йдеться про оскарження як призначення експертизи, так і зупинення у зв'язку з цим провадження у справі, то відповідна скарга (подання) може бути прийнята і розглянута в частині зупинення провадження.

Правову позицію щодо можливості оскарження ухвал у справах про банкрутство висловлено в рекомендації президії Вищого господарського суду України від 04.06.2004 р. N 04-5/1193 "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

У вирішенні питання про можливість оскарження ухвал, що виносяться під час розгляду справ про банкрутство, судам слід враховувати таке.

Відповідно до ст. 129 Конституції України одним із основних принципів судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених Законом.

Під час провадження у справі про банкрутство господарським судом виносяться не лише ухвали, спрямовані на забезпечення судового процесу (наприклад, про призначення судового засідання, відкладення розгляду справи, витребування необхідних документів у сторін та учасників провадження тощо), а й ухвали, що встановлюють майнові права та обов'язки сторін, інших учасників справи про банкрутство (ухвали про визнання або відхилення кредиторських вимог, затвердження змін до плану санації, відмову у призначенні розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора, відсторонення керівника тощо).

Сама відсутність у Законі чи ГПК України прямих вказівок на можливість оскарження ухвал, які суттєво впливають на права та обов'язки учасників провадження, і введення тих чи інших процедур банкрутства не може бути підставою для повернення або відмови у прийнятті апеляційних і касаційних скарг, оформлених відповідно до вимог господарського процесуального законодавства, за відсутності прямої заборони в Законі на їх оскарження.

У випадку апеляційного чи касаційного оскарження ухвал про відкриття провадження у справі, відкладення розгляду справи, призначення судового засідання, витребування необхідних для розгляду документів, відновлення провадження у справі та інших ухвал, які забезпечують лише рух судового процесу, судам апеляційної та касаційної інстанцій слід відмовляти у прийнятті таких скарг, оскільки їх подано на судові акти, які не підлягають оскарженню.

У вирішенні питань, пов'язаних із касаційним оскарженням ухвал, треба враховувати вказівки, викладені в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 11.07.2003 р. N 01-8/791 "Про деякі питання перегляду в апеляційному та касаційному порядку ухвал про відмову у прийнятті або поверненні позовної заяви та заяви про порушення справи про банкрутство".

Відповідно до ст. 111 ГПК касаційна скарга (подання) повинна містити, зокрема, перелік документів, доданих до скарги (подання).

До касаційної скарги (подання) про перегляд ухвал суду першої інстанції про відмову у прийнятті або поверненні позовної заяви обов'язково поряд з іншими документами, визначеними статтею 57 ГПК, має додаватись примірник позовної заяви, у прийнятті якої скаржнику (прокурору) відмовлено або яку повернуто на підставі, відповідно, статей 62 або 63 ГПК.

До аналогічної скарги (подання) про перегляд ухвал суду першої інстанції про відмову у прийнятті або поверненні заяви про порушення справи про банкрутство обов'язково має додаватись у числі інших документів, визначених частинами 3 чи 8 статті 7 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", примірник заяви про порушення справи про банкрутство, у прийнятті якої скаржнику (прокурору) відмовлено або яку повернуто на підставі, відповідно, статей 8 або 9 Закону.

У випадках коли скаржник або прокурор не додає до скарги (подання) примірника позовної заяви чи заяви про порушення справи про банкрутство, апеляційна інстанція повинна витребувати їх на підставі ст. 1115 ГПК.

Щодо касаційних скарг на ухвали, то Вищий господарський суд України інформаційним листом від 31.01.2005 р. N 01-8/157 "Про деякі питання судової практики, пов'язані з оскарженням ухвал господарських судів" довів до відома надісланий на адресу Вищого господарського суду України інформаційний лист Верховного Суду України від 17.01.2005 р. N 1/3.2. Цей лист містить висновок узагальнення судової практики з питання оскарження ухвал в апеляційному та касаційному порядку. Зокрема, зазначається, що матеріали господарських справ свідчать про поширення практики подання сторонами у справі апеляційних і касаційних скарг на ухвали господарського суду, які не може бути оскаржено ані в апеляційному, ані в касаційному порядку. Відповідні дії сторін у справі, як правило, спрямовані на затягування судового процесу у зв'язку з пересиланням матеріалів справи до суду вищого рівня і є порушенням приписів статті 22 ГПК, зокрема, стосовно обов'язку сторін добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони. Згідно з частиною першою статті 106 та частиною першою статті 11113 ГПК ухвали, відповідно, місцевого господарського суду і апеляційного господарського суду можуть бути оскаржені у випадках, передбачених ГПК та Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Проте мають місце випадки, коли суд апеляційної чи касаційної інстанції розглядає такі скарги по суті.

Далі в листі наводяться приписи, які зобов'язують суди нижчого рівня виносити ухвали про відмову у прийнятті апеляційної чи касаційної скарги. У разі подання апеляційної скарги на ухвалу, яку не може бути оскаржено, місцевий господарський суд має відмовляти у прийнятті такої скарги з посиланням на частини першу та четверту статті 106 ГПК. У разі подання касаційної скарги на ухвалу місцевого або апеляційного господарського суду, яку не може бути оскаржено, відповідному місцевому або апеляційному господарському суду, до якого надіслано скаргу, слід відмовляти у прийнятті такої скарги з посиланням на частини першу та четверту статті 11113 ГПК. У разі подання касаційної скарги на ухвалу Вищого господарського суду України, яку не може бути оскаржено, названий суд повинен відмовляти у прийнятті такої скарги з посиланням на статтю 11122 ГПК. Про відмову у прийнятті апеляційної чи касаційної скарги виноситься ухвала.

Згідно з частиною 2 коментованої статті касаційні скарги (подання) на ухвали місцевого господарського суду та апеляційного господарського суду розглядаються в такому самому порядку, в якому розглядаються касаційні скарги на рішення місцевого господарського суду, постанови апеляційного господарського суду. Це означає, що в розгляді касаційних скарг на ухвали місцевого господарського суду застосовуються приписи:

статті 1115 ГПК - щодо порядку розгляду касаційної скарги (подання);

статті 1116 ГПК - щодо відмови від касаційної скарги (подання);

статті 1117 ГПК - щодо меж перегляду справи в касаційній інстанції;

статті 1118 ГПК - щодо строку розгляду касаційної скарги (подання);

статті 1119 ГПК - щодо повноважень касаційної інстанції;

статті 11110 ГПК - щодо підстав для скасування або зміни рішення, постанови;

статті 11111 ГПК - щодо змісту постанови касаційної інстанції.

Частина 3 коментованої статті встановлює склад осіб, яким надане право подавати касаційні скарги на ухвали місцевого господарського та апеляційного господарського суду.

Касаційні скарги на ухвали місцевого господарського та апеляційного господарського суду можуть подавати:

а) сторони;

б) інші учасники судового процесу - треті особи.

Прокурор може внести на ухвалу місцевого господарського та апеляційного господарського суду касаційне подання.

Відповідно до ст. 107 ГПК касаційну скаргу мають право подати, крім сторін, також особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав і обов'язків. Однак ці особи не мають права подати касаційну скаргу на ухвалу місцевого чи апеляційного господарського суду, виходячи з того, що ухвалою суду спір не вирішується по суті, а тому ухвала не може стосуватися прав і обов'язків цих осіб.

У провадженні справ про банкрутство можуть оскаржити ухвали господарського суду учасники цього провадження, визначені в Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Відповідно до ст. 1 цього Закону учасниками провадження у справі про банкрутство є:

сторони;

арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор);

власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника.

У випадках, передбачених цим Законом, - інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство;

Фонд державного майна України;

державний орган з питань банкрутства;

представник органу місцевого самоврядування;

представник працівників боржника.

Частина 4 коментованої статті визначає повноваження касаційного суду у випадку скасування деяких ухвал місцевого господарського суду.

Це стосується таких ухвал позовного провадження:

про відмову у прийнятті позовної заяви (ст. 62 ГПК);

про повернення позовної заяви (ст. 63 ГПК);

про зупинення провадження у справі (ст. 79 ГПК);

про припинення провадження у справі (ст. 80 ГПК);

про залишення позову без розгляду (ст. 81 ГПК).

Також йдеться про деякі ухвали у провадженні справ про банкрутство:

про відмову у прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство;

про повернення заяви про порушення справи про банкрутство;

про залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду.

Якщо касаційний суд за результатами касаційного перегляду справи вирішив ці ухвали скасувати, він зобов'язаний передати справу до місцевого господарського суду для розгляду справи по суті. Отже, у цих випадках касаційний суд після скасування ухвали не має права розглядати справу по суті і виносити щодо неї рішення.

Також у випадку скасування ухвали апеляційного господарського суду про повернення апеляційної скарги суд касаційної інстанції повинен передати справу до апеляційного господарського суду для апеляційного перегляду справи.

У п. 3 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.07.2003 р. N 01-8/791 "Про деякі питання перегляду в апеляційному та касаційному порядку ухвал про відмову у прийнятті або поверненні позовної заяви та заяви про порушення справи про банкрутство" зазначається, що у разі скасування ухвали суду першої інстанції про відмову у прийнятті позовної заяви або заяви про порушення справи про банкрутство чи її повернення постанова апеляційної або касаційної інстанції надсилається суду першої інстанції з усіма доданими до скарги (подання) документами, включаючи примірник позовної заяви чи заяви про порушення справи про банкрутство.

Розділ XII2.

 ПЕРЕГЛЯД СУДОВИХ РІШЕНЬ ВЕРХОВНИМ СУДОМ УКРАЇНИ

(Доповнено розділом XII2 згідно із

 Законом України від 21.06.2001 р. N 2539-III;

із змінами і доповненнями, внесеними згідно із 

законами України від 15.05.2003 р. N 761-IV,

від 18.11.2003 р. N 1255-IV,

 від 11.02.2010 р. N 1876-VI;

у редакції Закону України

 від 07.07.2010 р. N 2453-VI,

зміни, внесені Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI

 щодо запровадження автоматизованої системи

 документообігу в судах, вводяться в дію з 1 січня 2011 року)

Стаття 111-14. Перегляд судових рішень Верховним Судом України

Верховний Суд України переглядає рішення господарських судів виключно на підставі і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Стаття 111-15. Право на звернення про перегляд судових рішень господарських судів

Сторони у справі та Генеральний прокурор України мають право подати заяву про перегляд судових рішень господарських судів після їх перегляду в касаційному порядку.

Заява про перегляд судового рішення в господарських справах з мотивів, передбачених пунктом 2 частини першої статті 11116 цього Кодексу, може бути подана особою, на користь якої постановлено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною.

Не може бути подана заява про перегляд ухвал суду касаційної інстанції, які не перешкоджають провадженню у справі. Заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до заяви про перегляд судового рішення, ухваленого за наслідками касаційного провадження.

Стаття 111-16. Підстави для подання заяви про перегляд судових рішень господарських судів

Заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана виключно на таких підставах: