Розділ XII перегляд судових рішень в апеляційному порядку

(Розділ із змінами, внесеними згідно із

 законами України від 30.06.93 р. N 3345-XII,

 від 13.05.97 р. N 251/97-ВР,

 від 21.12.2000 р. N 2181-III,

від 17.05.2001 р. N 2413-III,

 у редакції Закону України від 21.06.2001 р. N 2539-III)

Стаття 91. Право апеляційного оскарження

Сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Ухвали місцевого господарського суду оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення господарського суду лише у випадках, передбачених статтею 106 цього Кодексу.

Апеляційна скарга подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу.

Місцевий господарський суд у триденний строк надсилає одержану апеляційну скаргу разом зі справою, а у випадках, передбачених частиною третьою статті 106 цього Кодексу, - копіями матеріалів справи відповідному апеляційному господарському суду.

Справа, яка надіслана до апеляційного господарського суду, реєструється в день її надходження з дотриманням порядку, встановленого частинами другою, третьою статті 21 цього Кодексу.

(Із змінами, внесеними згідно із

 Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI,

зміни, внесені Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI

 щодо запровадження автоматизованої системи

 документообігу в судах, вводяться в дію з 1 січня 2011 року)

Частина 1 коментованої статті встановлює право на апеляційне оскарження.

Забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом відповідно до ст. 129 Конституції України, є однією з основних засад судочинства.

Апеляція - самостійний звичайний спосіб оскарження, спрямований на перегляд чи скасування судового акта першої інстанції, який не вступив в законну силу137.

Апеляційне провадження поєднує в собі два, здавалося б, суперечливі моменти: це і розгляд справи по суті, і, одночасно, - перегляд судового акта, перша і головна можливість проконтролювати правильність судового рішення, що ухвалене у першій інстанції. Але суперечливість виявляється лише на перший погляд. Обидва моменти необхідно розглядати як головні якісні характеристики апеляційного провадження. З одного боку, будучи новим розглядом справи по суті, апеляційне провадження, поряд із провадженням у суді першої інстанції, має можливість безпосереднього дослідження доказів, використовує (за окремими винятками) ті ж правила, що і суд першої інстанції. Тобто справа ще раз розглядається і вирішується. З іншого, - апеляційне провадження є одним із засобів виправлення судових помилок (поряд із переглядом актів, що набрали законної сили), входить до системи перегляду судових актів. Єдність цих двох якостей дає можливість говорити про те, що суттю апеляційного провадження є перегляд справи (новий розгляд) з одночасним контролем правильності діяльності і рішень суду першої інстанції138.

Характерні ознаки апеляції:

а) апеляція подається на рішення суду, яке не вступило в законну силу;

б) справа по апеляції переноситься на розгляд вищестоящого суду;

в) подання апеляційної скарги обумовлюється неправильністю рішення суду першої інстанції, яка виражається, на думку особи, що подала апеляційну скаргу, або в неправильному встановленні фактичних обставин, або в неправильному застосуванні закону, або в неповністю наданому сторонами матеріалі;

г) апеляційний суд, переглядаючи справу, розглядає як питання факту, так і питання права, тобто має право перевірити як юридичну, так і фактичну сторону справи в тому ж обсязі, що й суд першої інстанції;

д) апеляційний суд у результаті розгляду справи зазвичай не вправі повернути справу до суду першої інстанції для нового розгляду і винесення рішення, а зобов'язаний винести нове рішення;

е) повноваження апеляційного суду при перегляді справи обмежено предметом рішення суду першої інстанції. Нові вимоги, що не були предметом рішення суду першої інстанції, не можуть бути подані в апеляційному провадженні139.

Право на апеляційне оскарження мають:

а) сторони;

б) прокурор.

Оскільки треті особи користуються правами сторони, вони також мають право на подання апеляційної скарги.

Інші учасники судового процесу не мають права оскаржувати рішення суду в апеляційному порядку.

Прокурор має право на апеляційне оскарження незалежно від того, чи брав він участь у розгляді справи в суді першої інстанції, виходячи з того, що відповідно до ст. 29 ГПК прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити зі своєї ініціативи у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційне, касаційне подання, подання про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб.

Приймаючи таке подання, відповідний апеляційний господарський суд має перевіряти наявність у справі інтересів держави чи громадянина. Як зазначається в роз'ясненні президії Вищого господарського суду України від 22.05.2002 р. N 04-5/570 "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам" (п. 8), відповідно до визначеної законом компетенції прокурор вправі внести апеляційне, касаційне подання лише у справах зі спорів про захист інтересів держави або у справах про банкрутство, де кредитором є держава в особі уповноваженого органу державної влади. У разі внесення прокурором відповідного подання у справах інших категорій господарський суд повинен відмовити у його прийнятті і винести з цього приводу ухвалу.

У постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 21.01.2002 р.140 у справі за позовом спільного товариства "Агротехсервіс" до акціонерного товариства "Херсоннафтопереробка" про стягнення збитків, неустойки та зобов'язання виконати угоду щодо поставки нафтопродуктів зазначається, що прокурор може ініціювати процедуру перевірки законності та обґрунтованості судового рішення лише у справах, де він звертався з позовом або був учасником їх розгляду з метою захисту інтересів держави.

У п. 2 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 р. N 04-5/366 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" зазначається, що право на звернення з апеляційною скаргою або апеляційним поданням мають, відповідно, сторони зі справи і прокурор. Особи, що не були залучені до участі у справі місцевим господарським судом, не мають права на подання апеляційної скарги навіть у випадках, якщо цей суд прийняв рішення про їх права та обов'язки. Однак відповідні особи мають право подати касаційну скаргу на підставі статті 107 ГПК.

ГПК не передбачає права особи, яка не була залучена до участі у справі, подати апеляційну скаргу на рішення суду, якщо прийнято рішення про права чи обов'язки такої особи. Втім у постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 26.09.2006 р. N 22/401-05-10793 у справі за позовом Одеської міської ради до акціонерного комерційного банку "Порто-франко", акціонерного комерційного банку "ХФБ Банк Україна" про зобов'язання погашення облігацій у розмірі 18800000 грн. зазначається: стаття 129 Конституції України визначає одними з основних засад судочинства законність та забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. Пленум Верховного Суду України в пункті 2 постанови від 1 листопада 1996 року N 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" роз'яснив, що оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції, і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Статтею 107 Господарського процесуального кодексу України закріплено право осіб, яких не було залучено до участі у справі, на касаційне оскарження рішень і постанов суду, що стосується їх прав і обов'язків. Обмеження права на апеляційне оскарження для цих осіб суперечить статті 129 Конституції України. Відмовляючи в прийнятті апеляційної скарги компанії "Ліндселл Ентерпрайзис Лімітед" на рішення господарського суду Одеської області від 1 березня 2006 року, апеляційний господарський суд не звернув увагу на те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції безпосередньо стосується прав та обов'язків скаржника. Вирішення спору без залучення його до участі у справі тягне за собою наслідки, передбачені пунктом 3 частини 3 статті 104 Господарського процесуального кодексу України і є безумовною підставою для прийняття апеляційної скарги до розгляду.

У випадку апеляційного оскарження сторони і треті особи подають апеляційну скаргу, прокурор звертається до апеляційного суду з поданням.

Крім рішень місцевих господарських судів, апеляційні господарські суди переглядають в апеляційному порядку рішення місцевих загальних судів у корпоративних спорах.

Відповідно до Перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів" від 15 грудня 2006 року N 483-V судові рішення у справах, передбачених абзацом першим пункту 1 та пунктом 4 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України і не набрали законної сили, можуть бути оскаржені до апеляційного господарського суду за місцезнаходженням господарського товариства в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, і в строки, визначені процесуальним законом, за правилами якого була розглянута справа чи постановлено рішення суду першої інстанції.

Неоскаржені судові рішення у справах, передбачених абзацом першим пункту 1 та пунктом 4 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цим Законом, набирають законної сили в порядку і у строки, встановлені Господарським процесуальним кодексом України.

Це означає, що судові рішення у справах у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та у справах, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів, які розглянуті в першій інстанції місцевими загальними судами, переглядаються в апеляційному порядку апеляційними господарськими судами за місцезнаходженням господарського товариства. Апеляційні скарги на такі судові рішення подаються у строки, визначені цивільним процесуальним законодавством, в порядку, встановленому нормами ГПК.

З цього питання Верховний Суд України в інформаційно-методичному листі від 06.02.2007 р. N 1-5/218 надав такі роз'яснення.

Відповідно до розділу II "Прикінцеві положення" Закону N 483-V від 15 грудня 2006 р. та з метою однакового застосування законодавства, запобігання порушенням норм матеріального і процесуального права судам слід враховувати наступне.

Апеляційні скарги на судові рішення, які ухвалені місцевими загальними судами до набрання чинності Закону N 483-V від 15 грудня 2006 р. і не набрали законної сили, подаються до відповідних апеляційних господарських судів за місцезнаходженням господарського товариства у порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.

Апеляційні скарги та справи за апеляційними скаргами, які після набрання чинності Законом N 483-V від 15 грудня 2006 р. не розглянуті апеляційними загальними судами, передаються для розгляду відповідним апеляційним господарським судам, виходячи з того, яким місцевим господарським судом підлягала б розгляду справа відповідно до положень Закону N 483-V від 15 грудня 2006 р.

Господарським судам при вирішенні спорів відповідно до Закону N 483-V від 15 грудня 2006 р. слід враховувати, що процесуальні документи, подані до 29 грудня 2006 р. згідно з правилами, передбаченими Цивільним процесуальним кодексом України чи Кодексом адміністративного судочинства, вважаються такими, що відповідають формі і змісту, які встановлені відповідним процесуальним законом. Якщо підстави невідповідності форми і змісту заяв і скарг, встановлені Господарським процесуальним кодексом України, не мають відповідного аналогу у положеннях Цивільного процесуального кодексу України чи Кодексу адміністративного судочинства України, то такі заяви і скарги не можуть бути залишені без руху чи повернуті без розгляду. У тих випадках, коли місцевими загальними судами як судами цивільної або адміністративної юрисдикції надавався строк для усунення недоліків, господарським судам слід забезпечити право сторін на усунення недоліків у період встановленого для цього судом строку.

Відповідно до частини 2 коментованої статті апеляційна скарга подається до апеляційного суду через місцевий господарський суд, який розглядав справу як суд першої інстанції. Подання апеляційної скарги безпосередньо до апеляційного суду не допускається. Втім доцільно зауважити, що порушення порядку подання апеляційної скарги не є підставою для повернення апеляційної скарги. З цього питання у п. 4. роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 р. N 04-5/366 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" зазначається, що апеляційну скаргу може бути повернуто виключно з підстав, визначених частиною першою статті 97 ГПК. Отже, апеляційний господарський суд не вправі повернути апеляційну скаргу, якщо її подано не через місцевий господарський суд, який розглянув справу.

Частина 3 коментованої статті визначає дії місцевого господарського суду у випадку надходження апеляційної скарги. Місцевий господарський суд надсилає одержану апеляційну скаргу (подання) разом зі справою відповідному апеляційному господарському суду. Справа повинна бути надіслана у п'ятиденний строк з дня надходження апеляційної скарги до місцевого господарського суду.

У п. 4 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 р. N 04-5/366 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" зазначається, що в разі надходження до місцевого господарського суду апеляційної та касаційної скарг (подань) на рішення (постанову), ухвалу суду першої інстанції цей суд згідно з вимогами частини третьої статті 91 ГПК у п'ятиденний строк надсилає одержану апеляційну скаргу або подання разом зі справою відповідному апеляційному господарському суду. У той же строк місцевий господарський суд надсилає касаційну скаргу касаційній інстанції і одночасно письмово повідомляє її про зазначені обставини.

Слід також ураховувати вказівку, надану в п. 16 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 р. N 01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році": у разі оскарження в апеляційному порядку ухвал суду першої інстанції останній, надсилаючи одержану апеляційну скаргу або подання разом зі справою відповідному апеляційному господарському суду (частина третя статті 91 ГПК), одночасно виносить ухвалу про зупинення провадження у даній справі на підставі частини першої статті 79 ГПК. Таку ж позицію викладено в п. 3.8 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 р. N 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України": за змістом статті 79 ГПК оскарження у встановленому порядку ухвал суду першої інстанції і, відповідно, надіслання матеріалів справи до апеляційної інстанції може бути підставою для зупинення ним позовного провадження або провадження у справі про банкрутство.

Також у п. 23 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 р. N 01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" дається відповідь на за питання, чи може місцевий господарський суд у разі оскарження ухвали про забезпечення позову надіслати до апеляційного суду лише цю ухвалу та заяву позивача, на підставі якої її було винесено, та розглядати справу далі з метою дотримання строку вирішення спору. Чинне законодавство, зокрема, стаття 91 ГПК, не передбачає можливості надсилання до суду апеляційної інстанції у зв'язку з поданням апеляційної скарги лише якихось окремих матеріалів справи, а не всієї справи в цілому.

Щодо апеляційних скарг на ухвали, то Вищий господарський суд України інформаційним листом від 31.01.2005 р. N 01-8/157 "Про деякі питання судової практики, пов'язані з оскарженням ухвал господарських судів" довів до відома надісланий на адресу Вищого господарського суду України інформаційний лист Верховного Суду України від 17.01.2005 р. N 1/3.2. Цей лист містить узагальнення судової практики з питання оскарження ухвал в апеляційному та касаційному порядку. Зокрема, зазначається, що матеріали господарських справ свідчать про поширення практики подання сторонами у справі апеляційних і касаційних скарг на ухвали господарського суду, які не може бути оскаржено ані в апеляційному, ані в касаційному порядку. Відповідні дії сторін у справі, як правило, спрямовані на затягування судового процесу у зв'язку з пересиланням матеріалів справи до суду вищого рівня і є порушенням приписів статті 22 ГПК, зокрема, стосовно обов'язку сторін добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони. Згідно з частиною першою статті 106 та частиною першою статті 11113 ГПК ухвали, відповідно, місцевого господарського суду і апеляційного господарського суду можуть бути оскаржені у випадках, передбачених ГПК та Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Проте мають місце випадки, коли суд апеляційної чи касаційної інстанції розглядає такі скарги по суті.

Далі в листі наводяться приписи, які зобов'язують суди нижчого рівня виносити ухвали про відмову в прийнятті апеляційної чи касаційної скарги. У разі подання апеляційної скарги на ухвалу, яку не може бути оскаржено, місцевий господарський суд має відмовляти у прийнятті такої скарги з посиланням на частини першу та четверту статті 106 ГПК. У разі подання касаційної скарги на ухвалу місцевого або апеляційного господарського суду, яку не може бути оскаржено, відповідному місцевому або апеляційному господарському суду, до якого надіслано скаргу, слід відмовляти у прийнятті такої скарги з посиланням на частини першу та четверту статті 11113 ГПК. У разі подання касаційної скарги на ухвалу Вищого господарського суду України, яку не може бути оскаржено, названий суд повинен відмовляти у прийнятті такої скарги з посиланням на статтю 11122 ГПК. Про відмову в прийнятті апеляційної чи касаційної скарги виноситься ухвала.

Вищий господарський суд України у п. 14 інформаційного листа від 15.03.2007 р. N 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" на запитання, чи вправі місцевий господарський суд витребовувати у учасників судового процесу позовні матеріали в разі подання апеляційної чи касаційної скарги на ухвалу про відмову в прийнятті позовної заяви або про повернення позовної заяви без додання до таких скарг зазначених матеріалів або повертати такі скарги, відповів таке. Законодавство України не уповноважує місцевий господарський суд витребовувати у учасників судового процесу позовні матеріали в разі подання апеляційної чи касаційної скарги (внесення подання) на ухвалу про відмову в прийнятті позовної заяви або про повернення позовної заяви на підставі відповідно статей 62 або 63 ГПК без додання до таких скарг (подань) зазначених матеріалів. Так само місцевий господарський суд не вправі повертати скаржникові апеляційну та касаційну скарги (подання), до яких не додано відповідних позовних матеріалів. У випадку надходження до місцевого господарського суду апеляційної чи касаційної скарги (подання) на зазначені ухвали (з доданими до неї позовними матеріалами або без них) матеріали такої скарги мають бути разом з супровідним листом місцевого господарського суду направлені у строк, встановлений статтями 91 і 109 названого Кодексу, до апеляційного господарського суду або до Вищого господарського суду України. В разі відсутності у доданих до апеляційної чи касаційної скарги (подання) позовних матеріалів, необхідних для розгляду скарги (подання), відповідні судові інстанції не позбавлені права та можливості витребувати їх у скаржника.

Крім того, у п. 5 інформаційного листа від 02.06.2006 р. N 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" Вищий господарський суд України на запитання, якими мають бути дії місцевого господарського суду в разі отримання ним повідомлення органу зв'язку про вручення учасникові судового процесу надісланого йому процесуального документа, якщо матеріали відповідної справи знаходяться в суді апеляційної чи касаційної інстанції, відповів таке. Господарському суду необхідно дотримуватися вимог підпунктів 3.5.1 та 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 N 75. Приписи відповідних підпунктів названої Інструкції передбачають порядок направлення учасникам процесу процесуальних документів та оформлення відмітки про їх відправку. Якщо на час надіслання одержаної апеляційної чи касаційної скарги (подання) разом зі справою місцевим господарським судом відповідному апеляційному чи касаційному господарському суду (частина третя статті 91 або частина друга статті 109 ГПК) зазначене повідомлення ще не надійшло до місцевого господарського суду, останній може і повинен після отримання такого повідомлення негайно надіслати його до апеляційного чи касаційного господарського суду, який здійснює перегляд судового рішення.

Стаття 92. Визначення апеляційної інстанції

Перегляд за апеляційною скаргою рішень та ухвал місцевого господарського суду здійснює апеляційний господарський суд, повноваження якого поширюються на територію знаходження відповідного місцевого господарського суду.

(Із змінами, внесеними згідно із

 Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Коментована стаття визначає, який апеляційний господарський суд повинен за територіальною ознакою переглядати рішення місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 25 Закону України "Про судоустрій України" апеляційними спеціалізованими судами є апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні суди, які утворюються в апеляційних округах відповідно до указу Президента України. Досі апеляційних округів не визначено, а перегляд за апеляційною скаргою або поданням рішення місцевого господарського суду здійснює апеляційний господарський суд, повноваження якого поширюються на територію відповідного місцевого господарського суду.

Такі території визначено Указом Президента України від 11 липня 2001 р. N 511/2001 "Про утворення апеляційних господарських судів та затвердження мережі господарських судів України" (з урахуванням змін, внесених Указами Президента України від 30 травня 2002 р. N 499/2002, від 25 червня 2003 р. N 552/2003):

Дніпропетровський апеляційний господарський суд - Дніпропетровська, Кіровоградська області;

Донецький апеляційний господарський суд - Донецька область;

Житомирський апеляційний господарський суд - Вінницька, Житомирська, Хмельницька області;

Запорізький апеляційний господарський суд - Запорізька, Херсонська області;

Київський апеляційний господарський суд - Чернігівська область та місто Київ;

Київський міжобласний апеляційний господарський суд - Київська, Полтавська, Черкаська області;

Луганський апеляційний господарський суд - Луганська область;

Львівський апеляційний господарський суд - Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька області;

Одеський апеляційний господарський суд - Миколаївська, Одеська області;

Севастопольський апеляційний господарський суд - Автономна Республіка Крим, місто Севастополь;

Харківський апеляційний господарський суд - Сумська, Харківська області.

Стаття 93. Строк подання апеляційної скарги

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Апеляційна скарга, яка подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо апеляційний господарський суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для відновлення строку, про що постановляється ухвала. Розгляд заяви особи про поновлення строку на подання апеляційної скарги здійснюється одним із суддів колегії суддів апеляційного господарського суду, склад якої визначений при реєстрації справи відповідно до положень частини четвертої статті 91 цього Кодексу.

(У редакції Закону України

 від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Стаття 94. Форма і зміст апеляційної скарги

Апеляційна скарга подається у письмовій формі і повинна містити:

1) найменування апеляційного господарського суду, до якого подається скарга;

2) найменування місцевого господарського суду, який прийняв рішення, номер справи та дату прийняття рішення;

3) вимоги особи, яка подає апеляційну скаргу, а також підстави, з яких порушено питання про перегляд рішення, з посиланням на законодавство і матеріали, що є у справі або подані додатково;

4) перелік документів, доданих до скарги.

Апеляційна скарга підписується особою, яка подає скаргу або її представником.

До скарги додаються докази сплати державного мита і надсилання копії скарги іншій стороні у справі.

(Із змінами, внесеними згідно із

 Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Коментована стаття встановлює вимоги до форми і змісту апеляційної скарги (подання).

Відповідно до частини 1 коментованої статті апеляційна скарга подається в письмовій формі, тобто на паперовому носії.

За змістом текст апеляційної скарги повинен містити:

1) найменування апеляційного господарського суду, до якого подається скарга;

2) найменування місцевого господарського суду, який прийняв рішення;

номер справи;

дату прийняття рішення;

3) вимоги особи, яка подає апеляційну скаргу;

підстави, з яких порушено питання про перегляд рішення;

посилання на законодавство і матеріали, що є у справі або подані додатково;

4) перелік документів, доданих до скарги.

Апеляційне подання прокурора також вноситься в письмовій формі й повинно містити такі ж відомості, що й апеляційна скарга.

Вимоги особи, яка подає апеляційну скаргу, мають узгоджуватися з викладеними у ст. 103 ГПК повноваженнями апеляційної інстанції, тобто в апеляційній скарзі може бути викладена вимога:

скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення;

скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково;

змінити рішення.

Якщо в апеляційному порядку оскаржується ухвала про відмову у прийнятті позовної заяви, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, припинення провадження у справі, про залишення позову без розгляду в апеляційній скарзі викладеться також вимога про передачу справи на розгляд місцевого господарського суду (відповідно до ст. 106 ГПК).

Апеляційна скарга не повинна містити вимог, які не були предметом судового розгляду в суді першої інстанції.

Підстави, з яких порушено питання про перегляд рішення, - це ті порушення норм матеріального і процесуального права, яких, на думку скаржника, припустився місцевий господарський суд при винесенні рішення. Ці підстави мають узгоджуватися з викладеними у ст. 104 ГПК підставами для скасування або зміни рішення:

неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо:

справу розглянуто господарським судом у незаконному складі колегії суддів;

справу розглянуто господарським судом за відсутністю будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду;

господарський суд прийняв рішення про права і обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі;

рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні;

рішення прийнято не тими суддями, які входили до складу колегії, що розглядала справу;

рішення прийнято господарським судом з порушенням правил предметної або територіальної підсудності, крім випадків, передбачених у частині третій статті 17 ГПК;

рішення прийнято господарським судом з порушенням правил виключної підсудності.

Перелік документів, доданих до апеляційної скарги (подання), повинен містити докази сплати державного мита і надсилання копії скарги іншій стороні у справі, а також інших доказів, які обґрунтовують вимоги апеляційної скарги. Подаючи нові докази, особа, що подає апеляційну скаргу (подання), повинна обґрунтувати неможливість їх подання до суду першої інстанції.

Частина 2 коментованої статті встановлює вимогу щодо підписання апеляційної скарги: апеляційна скарга підписується особою, яка подає скаргу, або її представником. Апеляційне подання повинно бути підписано прокурором, який його вносить.

Частина 3 коментованої статті встановлює, що до апеляційної скарги мають бути додані докази:

сплати державного мита;

надсилання копії скарги іншій стороні у справі.

Державне мито повинно бути сплачене відповідно до вимог ст. 46 ГПК.

Розмір державного мита, порядок сплати державного мита встановлені Декретом Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. N 7-93 "Про державне мито".

Відповідно до ст. 3 Декрету розмір ставок державного мита з апеляційних скарг на рішення - 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті у разі подання заяви, для розгляду спору в першій інстанції, а із спорів майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої, виходячи з оспорюваної суми.

Апеляційні скарги на ухвали судів державним митом не оплачуються.

Витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу при поданні апеляційної скарги (подання) не сплачуються, оскільки відповідно до п. 10 Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. N 1258 (із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2007 р. N 627) встановлено сплату цих витрат за апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після перегляду його в апеляційному порядку, касаційну скаргу на рішення апеляційного суду, скаргу у зв'язку з винятковими обставинами та заяву про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами у цивільних справах.

Доказ надсилання копії скарги іншій стороні додається до апеляційної скарги на виконання вимог ст. 95 ГПК.

Якщо апеляційна скарга подається на ухвалу про відмову у прийнятті позовної заяви чи про повернення позовної заяви, до апеляційної скарги слід додати позовну заяву та додані до неї документи, що подавалися до місцевого господарського суду.

Стаття 95. Надсилання копії апеляційної скарги сторонам у справі

Особа, яка подає апеляційну скаргу, надсилає іншій стороні у справі копію цієї скарги і доданих до неї документів, які у сторони відсутні.

Прокурор, який подає апеляційну скаргу, надсилає сторонам по справі її копію і копії доданих до неї документів, які відсутні у справі.

(Із змінами, внесеними згідно із

 Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Частина 1 коментованої статті зобов'язує особу, яка подає апеляційну скаргу, надіслати копію скарги іншій стороні у справі. Якщо у справі декілька процесуальних співучасників на одній чи двох сторонах, апеляційну скаргу слід надіслати всім співучасникам.

Разом з копією апеляційної скарги слід надсилати копії доданих до неї документів, якщо ці документи відсутні в іншої сторони. Копію доказу сплати державного мита можна не додавати.

У постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 13.01.2004 р. N 5/69/03141 у справі за позовом прокурора Шевченківського району м. Запоріжжя в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції Шевченківського району м. Запоріжжя до відділу Державної виконавчої служби у Шевченківському районі м. Запоріжжя і товариства з обмеженою відповідальністю "Українсько-ізраїльське підприємство "ДБС Груп"; треті особи - Запорізька філія Державного спеціалізованого підприємства "Укрспецюст", закрите акціонерне товариство "Автотранссервіс" та закрите акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" в особі філії "Запорізьке регіональне управління" про визнання недійсним протоколу проведення аукціону зазначається, що положення ГПК не містять прямої вказівки щодо необхідності надіслання копії апеляційної скарги третій особі, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Що ж до третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, то виходячи з того, що вона відповідно до ст. 26 ГПК користується правами позивача, їй слід надсилати копію апеляційної скарги. Копію апеляційної скарги слід також надсилати прокурору, який брав участь у справі в місцевому господарському суді.

Особа, яка подає апеляційну скаргу, повинна мати доказ надіслання іншій стороні копії апеляційної скарги та доданих до неї матеріалів. Таким доказом може бути квитанція поштового відправлення, реєстр поштових відправлень, розписка про вручення нарочним.

У постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 08.06.2004 р. N 3-1768ук04 у справі за позовом Донецької залізниці до спеціалізованої ДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень зазначається, що поштова квитанція, додана до апеляційної скарги, є належним доказом направлення копії апеляційної скарги іншій стороні у справі. Якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати документи й матеріали, необхідні для вирішення спору.

Частина 2 коментованої статті встановлює, що прокурор, який вносить апеляційне подання, зобов'язаний надіслати копію апеляційної скарги сторонам. Разом із копією апеляційної скарги надсилаються документи, додані до апеляційної скарги, якщо у сторін ці документи відсутні.

Надіслання здійснюється за тими ж правилами, що застосовуються відповідно до ч. 1 коментованої статті.

Стаття 96. Відзив на апеляційну скаргу

Сторона у справі, отримавши апеляційну скаргу, має право надіслати відзив на неї апеляційній інстанції і особі, яка подала скаргу.

Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

(Із змінами, внесеними згідно із

 Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Частина 1 коментованої статті встановлює право особи, яка одержала апеляційну скаргу (подання), надати відзив на апеляційну скаргу. Відзив направляється до апеляційного суду, а також особі, яка подала апеляційну скаргу (подання). Відзив може бути поданий лише апеляційному суду.

Подання відзиву є правом, а не обов'язком особи, яка отримала апеляційну скаргу. Водночас, апеляційний суд може зобов'язати цю особу надати відзив на апеляційну скаргу. В такому випадку особа, яка отримала апеляційну скаргу, зобов'язана виконати вимогу апеляційного суду щодо подання відзиву.

ГПК не містить вимог до змісту відзиву на апеляційну скаргу. Однак якщо особа, яка вирішила подати відзив, у будь-якому випадку має у відзиві зазначити мотиви повного або часткового відхилення вимог апеляційної скарги з посиланням на законодавство, а також докази, що обґрунтовують відхилення вимоги апеляційної скарги.

Частина 2 коментованої статті встановлює, що перегляд рішення місцевого господарського суду здійснюється апеляційним судом незалежно від наявності відзиву на апеляційну скаргу, тобто відсутність відзиву (навіть якщо судом було покладено обов'язок щодо його подання) не є перешкодою для перегляду справи в апеляційній інстанції.

Стаття 97. Повернення апеляційної скарги

Апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом, якщо:

1) апеляційна скарга підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено;

2) до скарги не додано доказів надсилання її копії іншій стороні (сторонам);

3) до скарги не додано документів, що підтверджують сплату державного мита у встановлених порядку і розмірі;

4) скаргу подано після закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання про відновлення цього строку;

5) до винесення ухвали про прийняття скарги до провадження особа, яка подала скаргу, подала заяву про її відкликання.

Про повернення апеляційної скарги виноситься ухвала.

На ухвалу про повернення апеляційної скарги може бути подана касаційна скарга.

Після усунення обставин, зазначених у пунктах 1, 2 і 3 частини першої цієї статті, апеляційна скарга може бути подана повторно.

(Із змінами, внесеними згідно із

 Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Частина 1 коментованої статті містить випадки, коли апеляційна скарга (подання) не повинна прийматися апеляційним судом до розгляду по суті. Ці випадки є обставинами, пов'язаними з дефектами форми, а також волевиявленням особи, яка подала апеляційну скаргу, відкликати скаргу.

Апеляційна скарга (подання) не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом у таких випадках:

1) апеляційна скарга (подання) підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено;

2) до скарги (подання) не додано доказів надсилання її копії іншій стороні (сторонам);

3) до скарги не додано документів, що підтверджують сплату державного мита у встановлених порядку і розмірі;

4) скаргу (подання) подано після закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання про відновлення цього строку;

5) до винесення ухвали про прийняття скарги (подання) до провадження особа, яка подала скаргу, подала заяву про її відкликання.

Зазначений перелік підстав є вичерпним і розширенню не підлягає, тобто повернення апеляційної скарги з інших підстав не допускається.

Відсутність права на підписання апеляційної скарги (подання) повинна вбачатися з матеріалів справи. Якщо в суду є сумніви у повноваженнях особи на підписання апеляційної скарги (подання), суд не повинен повертати апеляційну скаргу, а має прийняти апеляційну скаргу до розгляду та витребувати в особи, яка її подала, належні докази її повноважень.

Зазначення посадового становища особи повинно бути лише у випадку, коли скаргу підписано посадовою особою скаржника. Якщо ж скарга підписується представником, який діє на підставі довіреності й не є посадовою особою, її посадове становище не зазначається.

Відсутність доданих до скарги доказів надсилання її копії іншій стороні (сторонам) є порушенням вимог ст. 95 ГПК.

У постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 13.01.2004 р. N 20/27142 у справі за позовом дочірньої компанії "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" в особі відділення "Дніпропетровське лінійне виробниче управління магістральних газопроводів" філії "Управління магістральних газопроводів "Харківтрансгаз" до відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Донецькоблгаз" про стягнення вартості безпідставно отриманого у 1996 р. природного газу у сумі 1159409,31 грн. зазначається, що представник юридичної особи, що діє на підставі довіреності, якою йому надано право представляти інтереси підприємства в судах з усіма правами, наданими чинним законодавством представнику сторони в судовому процесі, має право підписувати апеляційну скаргу на рішення суду, оскільки до процесуальних прав сторони законом віднесено право оскаржувати судові рішення в порядку, установленому ГПК.

З питання повернення апеляційної скарги в роз'ясненні президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 р. N 04-5/366 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" (із змінами, внесеними рекомендаціями президії Вищого господарського суду України від 31.05.2007 р. N 04-5/103 "Про внесення змін та доповнень до деяких роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України і роз'яснень та рекомендацій президії Вищого господарського суду України і про визнання таким, що втратило чинність, роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України") дано такі вказівки.

Апеляційну скаргу може бути повернуто виключно з підстав, визначених частиною першою статті 97 ГПК. Отже, апеляційний господарський суд не вправі повернути апеляційну скаргу, якщо її подано не через місцевий господарський суд, який розглянув справу. У застосуванні пункту 2 частини першої коментованої норми ГПК господарському суду необхідно враховувати таке. Розрахунковий документ, виданий відправникові поштового відправлення відповідно до пункту 36 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2002 р. N 1155, може вважатися належним доказом надсилання відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів. Відсутність опису вкладення до листа не тягне за собою наслідків у вигляді повернення апеляційної скарги, оскільки згідно з пунктом 78 названих Правил листи, бандеролі і посилки приймаються з таким описом лише за бажанням відправника, і у господарського суду відсутні правові підстави спонукати відправників до обов'язкового оформлення описів вкладення.

Суду апеляційної інстанції не слід допускати повернення апеляційних скарг у разі подання як доказу сплати державного мита платіжних доручень, що відповідають вимогам Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції від 22.04.93 р. N 15 (з наступними змінами і доповненнями). У разі виникнення сумнівів щодо надходження й зарахування державного мита до Державного бюджету України суд може і повинен згідно з пунктом 4 статті 65 ГПК витребувати від сторони, яка подала апеляційну скаргу, відповідне підтвердження територіального органу Державного казначейства України.

Якщо після прийняття апеляційної скарги виникають сумніви у наявності в особи, яка підписала скаргу, права на її підписання, суд пропонує заявникові надати відповідні докази. У разі неподання таких доказів скарга залишається без розгляду на підставі пункту 1 частини першої статті 81 ГПК.

У випадках коли передбачені у пунктах 2 і 3 частини першої статті 97 ГПК підстави повернення апеляційної скарги виявлені судом апеляційної інстанції після прийняття апеляційної скарги, суд витребовує від особи, яка подала скаргу, докази надсилання її копії іншій стороні (сторонам) та сплати державного мита у встановленому порядку і розмірі. У разі неподання таких доказів скарга залишається без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК.

Якщо після прийняття апеляційної скарги виявлено обставини, передбачені пунктом 5 частини першої статті 97 ГПК, апеляційний господарський суд припиняє перегляд судового рішення в апеляційному порядку на підставі пункту 4 частини першої статті 80 ГПК.

У постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 02.12.2003 р.143 у справі за позовом ДПА в Одеській області до ПП "Фактор", ТОВ "Зернопродукт" про визнання угоди недійсною зазначається, що апеляційну скаргу на рішення суду правомірно залишено без розгляду на підставі п. 5 ст. 81 ГПК, оскільки скаржник не виконав вимог ухвали апеляційної інстанції подати в судове засідання докази сплати державного мита та оригінали поштових квитанцій про надіслання копій скарги іншим сторонам у справі.

Частиною 2 коментованої статті встановлено, що, повертаючи апеляційну скаргу (подання), апеляційний суд виносить ухвалу. Ухвала має виноситися з дотриманням вимог ст. 86 ГПК. Ухвала суду повинна містити мотиви повернення з посиланням на відповідні пункти ч. 1 ст. 97 ГПК.

У п. 3 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 р. N 04-5/366 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" зазначається таке. Питання про прийняття або повернення апеляційної скарги вирішується колегією суддів без повідомлення сторін та прокурора, що беруть участь у справі. Якщо рішення місцевого господарського суду оскаржено в апеляційному порядку з дотриманням вимог ГПК декількома особами, апеляційний господарський суд приймає до провадження всі апеляційні скарги, які відповідають вимогам ГПК, та розглядає в одному апеляційному провадженні. По кожній з них виноситься ухвала про прийняття до провадження або про її повернення.

Водночас, у випадку подання апеляційних скарг декількома особами за результатами апеляційного перегляду виноситься єдина постанова, а не постанова по кожній апеляційній скарзі.

Частина 3 коментованої статті встановлює, що на ухвалу про повернення апеляційної скарги (подання) може бути подана касаційна скарга. Касаційна скарга може бути подана лише особою, якій повернено апеляційну скаргу. Іншим учасникам судового процесу не надано право на оскарження ухвали про повернення апеляційної скарги.

Частина 4 коментованої статті надає право повторного звернення з апеляційною скаргою. Таке право надано особі, яка зверталася з апеляційною скаргу, щодо якої апеляційним судом винесено ухвалу про повернення апеляційної скарги.

Ця особа має право повторно подати апеляційну скаргу після усунення обставин, зазначених у пунктах 1 - 3 ч. 1 коментованої статті, тобто на повторне звернення з апеляційною скаргою, якщо її було повернуто з посиланням на те, що:

1) апеляційна скарга (подання) підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено;

2) до скарги (подання) не додано доказів надсилання її копії іншій стороні (сторонам);

3) до скарги не додано документів, що підтверджують сплату державного мита у встановлених порядку і розмірі.

Повторне звернення з апеляційною скаргою не допускається, якщо її було повернуто з посиланням на те, що:

1) скаргу (подання) подано після закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання про відновлення цього строку;

2) до винесення ухвали про прийняття скарги (подання) до провадження особа, яка подала скаргу, подала заяву про її відкликання.

Щодо повернення апеляційної скарги з мотивів пропуску встановленого для подання апеляційної скарги строку, то повторне звернення не допускається, якщо скаржник не додає до нього клопотання про відновлення строку. Якщо ж до апеляційної скарги, що подається повторно, додано клопотання про відновлення строку, апеляційний суд повинен розглянути це клопотання та, у випадку визнання причин пропуску строку поважними, відновити строк і прийняти апеляційну скаргу до розгляду.

Повторне подання апеляційної скарги здійснюється в загальному порядку, тобто через місцевий господарський суд, який виніс оскаржуване рішення (ухвалу).

Також у п. 4 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 р. N 04-5/366 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" зазначається: якщо первісну апеляційну скаргу повернуто судом апеляційної інстанції не у зв'язку з порушенням, що передбачене пунктом 2 частини першої статті 97 ГПК, то у разі повторного подання тієї ж самої скарги суд не має права вимагати від сторони подання доказів надсилання іншій стороні (сторонам) копії скарги.

Стаття 98. Прийняття апеляційної скарги

Про прийняття апеляційної скарги до провадження апеляційний господарський суд виносить ухвалу, в якій повідомляється про час і місце розгляду скарги. Питання про прийняття апеляційної скарги до провадження або про відмову у прийнятті до провадження апеляційний господарський суд вирішує не пізніше трьох днів з дня надходження апеляційної скарги. 

Ухвала надсилається сторонам та прокурору, який брав участь у розгляді справи або вступив у розгляд справи.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із

 Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Апеляційний господарський суд приймає апеляційну скаргу (подання) до розгляду в апеляційній інстанції, якщо апеляційна скарга (подання) відповідає нормам ГПК та відсутні підстави для її повернення, визначені у ст. 97 ГПК. Відповідно до частини 1 коментованої статті про прийняття апеляційної скарги до провадження, апеляційний господарський суд виносить ухвалу.

ГПК не визначає строку, протягом якого апеляційний господарський суд повинен вирішити питання про прийняття скарги до розгляду та винесення відповідної ухвали. Проте слід ураховувати, що відповідно до ст. 102 ГПК апеляційна скарга (подання) на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня надходження справи разом із апеляційною скаргою (поданням) до апеляційної інстанції.

Питання про прийняття апеляційної скарги до розгляду вирішується господарським судом без виклику учасників судового процесу.

Ухвала виноситься й підписується колегією суддів, як це передбачено ст. 47 ГПК.

В ухвалі зазначаються час і місце розгляду апеляційної скарги (подання). В ухвалі суд також має право на підставі ст. 65 ГПК визначити дії, що їх належить учинити з метою підготовки справи до розгляду, зокрема, витребувати документи, необхідні для розгляду скарги.

У п. 5 роз'яснення Президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 р. N 04-5/366 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" зазначається, що подання апеляційної скарги після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 93 ГПК, або особою, яка не має права на її подання, внесення прокурором апеляційного подання з порушенням його компетенції, визначеної статтею 37 Закону України "Про прокуратуру", подання апеляційної скарги на ухвалу місцевого господарського суду, яка не підлягає оскарженню, виключають перегляд судових актів місцевого господарського суду в апеляційному порядку. У таких випадках апеляційний господарський суд повинен відмовити у прийнятті апеляційної скарги і винести з цього приводу відповідну ухвалу.

Частина 2 коментованої статті встановлює, що ухвала про прийняття апеляційної скарги (подання) до розгляду в апеляційній інстанції надсилається:

а) сторонам;

б) прокурору, який брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції або вступив у розгляд справи внесенням апеляційного подання.

Ухвала також повинна бути надіслана третім особам, які брали участь у розгляді справи в місцевому господарському суді.

Ухвала про прийняття апеляційної скарги (подання) до розгляду в апеляційній інстанції повинна бути надіслана в порядку, встановленому ст. 87 ГПК: ухвала розсилається сторонам, прокурору, який брав участь у судовому процесі, третім особам не пізніше п'яти днів після її прийняття або вручається їм під розписку.

Відповідно до п. 3.17 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом голови Вищого господарського суду України від 10 грудня 2002 р. N 75, ухвала про прийняття апеляційної скарги до розгляду надсилається учасникам процесу з повідомленням про вручення.

Стаття 99. Порядок розгляду апеляційної скарги

В апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

(Із змінами, внесеними згідно із

 Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Частина 1 коментованої статті встановлює, що апеляційний господарський суд переглядає справу за правилами розгляду справи у першій інстанції, за винятком норм, що встановлюють особливості, передбачені процедурою апеляційного перегляду. Отже, процедура перегляду регулюється нормами розділів I - XI ГПК з урахуванням таких особливостей:

а) стаття 101 ГПК встановлює межі перегляду справи;

б) стаття 102 ГПК встановлює строк перегляду справи незалежно від категорії справи (предмета спору). Водночас, строк може бути подовжено за правилами ст. 69 ГПК;

в) стаття 103 визначає повноваження апеляційного суду. Водночас, коли апеляційний суд виносить нове рішення, він користується правами, визначеними ст. 83 ГПК;

г) відповідно до ст. 105 ГПК за наслідками розгляду апеляційної скарги (подання) апеляційний господарський суд виносить постанову.

У п. 8 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 р. N 04-5/366 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" зазначається, що згідно з частиною першою статті 99 ГПК в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених розділом XII ГПК.

Отже, правила, які встановлено тільки для розгляду справ у першій інстанції, застосуванню апеляційним судом не підлягають. Зокрема, не повинні застосовуватись апеляційним судом правила про об'єднання позовних вимог (стаття 58 ГПК), про подання зустрічного позову (стаття 60 ГПК) та видачу наказу (стаття 116 ГПК).

Положення розділів I - X ГПК мають загальний характер і можуть застосовуватись апеляційним судом з урахуванням конкретних обставин, оскільки під час розгляду справи в апеляційній інстанції суд відповідно до частини першої статті 101 ГПК повторно розглядає справу та згідно із статтею 103 ГПК має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

Норми ГПК щодо вчинення господарським судом першої інстанції певних процесуальних дій не застосовуються судом апеляційної інстанції у випадках, коли відповідною нормою ГПК прямо передбачено, що процесуальна дія вчиняється лише до прийняття рішення судом першої інстанції, крім передбаченого статтею 24 ГПК права залучати до участі у справі іншого відповідача. Отже, суд апеляційної інстанції має право за своєю ініціативою залучити до участі у справі іншого відповідача, якщо суд першої інстанції прийняв рішення, що стосується його прав і обов'язків.

Крім того, Вищий господарський суд України в п. 4 інформаційного листа від 20.10.2006 р. N 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" на запитання, чи може апеляційна інстанція у розгляді апеляційної скарги затвердити мирову угоду, укладену сторонами в процесі апеляційного провадження, відповів таке. Затвердження апеляційною інстанцією мирової угоди, укладеної сторонами в процесі апеляційного провадження, не є можливим, оскільки це потягло б за собою скасування рішення місцевого господарського суду з відповідної справи, що допускається виключно з підстав, передбачених статтею 104 ГПК.

Відповідно до ст. 46 ГПК перегляд в апеляційному порядку рішень місцевих господарських судів здійснюється апеляційними господарськими судами колегією у складі трьох суддів.

Частина 2 коментованої статті встановлює, що під час перегляду рішення місцевого господарського суду апеляційний господарський суд користується правами, наданими суду першої інстанції. Однак слід мати на увазі, що ці права обмежуються особливостями розгляду справи в апеляційній інстанції, які випливають із меж перегляду справи відповідно до ст. 101 ГПК.

У п. 6 інформаційного листа від 25.11.2005 р. N 01-8/2229 "Про деякі питання практики застосування норм законодавства, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у I півріччі 2005 року" Вищий господарський суд України на запитання, чи вправі суд апеляційної інстанції у здійсненні апеляційного перегляду судового рішення прийняти вимогу позивача про зміну підстави або предмету позову, збільшення (зменшення) розміру позовних вимог або ж відмову від позову, відповів таке. Норми ГПК України щодо вчинення господарським судом першої інстанції певних процесуальних дій не застосовуються судом апеляційної інстанції у випадках, коли відповідною нормою ГПК України прямо передбачено, що процесуальна дія вчиняється лише до прийняття рішення судом першої інстанції. Це повною мірою стосується прав позивача, передбачених частиною четвертою статті 22 ГПК України.

У випадку необхідності вчинення певних процесуальних дій (витребування доказів, відкладення розгляду справи, зупинення розгляду справи тощо) апеляційний господарський суд виносить ухвалу на підставі ст. 86 ГПК та інших статей ГПК, що регулюють учинення певної процесуальної дії.

Стаття 100. Відмова від апеляційної скарги

Особа, яка подала апеляційну скаргу, має право відмовитися від неї до винесення постанови.

Апеляційний господарський суд має право не приймати відмову від скарги з підстав, визначених у частині шостій статті 22 цього Кодексу.

Про прийняття відмови від скарги апеляційний господарський суд виносить ухвалу, якщо рішення місцевого господарського суду не оскаржено іншою стороною.

(Із змінами, внесеними згідно із

 Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Частина 1 коментованої статті надає право особі, яка подала апеляційну скаргу (подання), відмовитися від неї. Зазначена норма є проявом принципу диспозитивності господарського процесу, який означає можливість особи вільно розпоряджатися своїми процесуальними правами.

Відмова особи, яка подала апеляційну скаргу, є можливою до винесення постанови апеляційного суду за результатами апеляційного перегляду. Тобто для вчинення цієї процесуальної дії встановлено процесуальний строк, перебіг якого закінчується вказівкою на подію.

Відмова від апеляційної скарги можлива лише після винесення ухвали про прийняття апеляційної скарги (подання) до провадження, оскільки відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 97 ГПК особа, яка подала апеляційну скаргу, вправі до винесення ухвали про прийняття скарги (подання) до провадження подати заяву про її відкликання.

ГПК не встановлює форми, в якій подається відмова від апеляційної скарги. Якщо відмова від апеляційної скарги подається до початку розгляду скарги в судовому засіданні, вона може бути оформлена письмово. Особа, яка подала апеляційну скаргу, може відмовитися від неї безпосередньо в судовому засіданні, заявивши про це усно. Про усну відмову від апеляційної скарги повинно бути зазначено у протоколі судового засідання, який складається за правилами ст. 811 ГПК.

ГПК не зобов'язує особу, яка відмовляється від апеляційної скарги, мотивувати свою відмову.

Якщо особа, яка подала апеляційну скаргу, відкликала її до винесення ухвали про прийняття апеляційної скарги (подання) до провадження, повторне звернення з апеляційною скаргою не допускається, про що зазначено в ч. 4 ст. 97 ГПК.

У частині 2 коментованої статті встановлено, що суд може не прийняти відмову від апеляційної скарги з підстав, що викладені в ч. 6 ст. 22 ГПК.

У ч. 6 ст. 22 ГПК зазначається, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Отже, апеляційний господарський суд не приймає відмови від апеляційної скарги, якщо ці дії:

а) суперечать законодавству;

б) порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

У вирішенні питання щодо відповідності закону зазначених процесуальних дій скаржника, а також про порушення прав інших осіб слід виходити з норм ЦК та ГК.

Зокрема, ст. 13 ЦК встановлює межі здійснення цивільних прав:

цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства;

при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині;

не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах;

при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства;

не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.

Стаття 14 ЦК встановлює загальні засади виконання цивільних обов'язків:

цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства;

особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Стаття 6 ГК встановлює загальні принципи господарювання:

забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання;

свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом;

вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України;

обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави;

захист національного товаровиробника;

заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

У ст. 44 ГК визначено принципи підприємницької діяльності. Підприємництво здійснюється на основі:

вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;

самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

вільного найму підприємцем працівників;

комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;

вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;

самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Слід також звернути увагу на те, що за змістом коментованої статті перевірка відповідності дій сторін закону та відсутності порушення прав інших осіб є не правом, а обов'язком суду. Якщо суд установить, що реалізація права скаржника на відмову від апеляційної скарги призводить до порушення закону та прав інших осіб, він зобов'язаний не прийняти відмови і розглянути апеляційну скаргу по суті.

Так само якщо прокурор відмовився від апеляційного подання, але ця відмова порушує права та інтереси держави або громадянина, в інтересах якого прокурор вступив у справу, апеляційний господарський суд не приймає відмови прокурора від апеляційного подання.

Частина 3 коментованої статті встановлює, що у випадку прийняття відмови особи, яка її подала, від апеляційної скарги апеляційний господарський суд виносить ухвалу. Однак якщо рішення місцевого господарського суду оскаржено також іншою стороною (чи учасником процесу), апеляційний господарський суд не вправі винести ухвалу про прийняття відмови від апеляційної скарги, а повинен розглянути апеляційну скаргу по суті та за результатами розгляду скарги винести відповідну постанову. При цьому в постанові повинно бути зазначено, що одна зі сторін відмовилася від апеляційної скарги і її відмову прийнято (або не прийнято), а щодо інших скарг - результат їх розгляду по суті вимог.

Стаття 101. Межі перегляду справи в апеляційній інстанції

У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

(Із змінами, внесеними згідно із

 Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

У коментованій статті визначається, в яких межах апеляційний господарський суд переглядає рішення місцевого господарського суду.

У теорії процесуального права вирізняють два види апеляції:

а) неповну апеляцію;

б) повну апеляцію.

Неповна апеляція являє собою перегляд рішення суду першої інстанції на підставі фактичних даних, що були надані особами, які беруть участь у справі. За загальним правилом неповної апеляції наводити нові посилання на факти або докази під час судового розгляду в апеляційному суді не дозволяється, але за певних умов посилання на нові докази чи обставини можуть бути допущені. За повної апеляції особам, які беруть участь у справі, дозволяється подавати в апеляційних судах поряд з уже розглянутими й нові докази144.

Частина 1 коментованої статті встановлює, що апеляційний господарський суд розглядає справу повторно. Тобто метою суду є не перевірка правильності й законності рішення суду першої інстанції, а розгляд справи по суті повторно.

За загальним правилом апеляційний господарський суд переглядає справу за наявними у справі доказами, тобто тими доказами, що зібрані місцевим господарським судом і покладені в основу рішення цього суду. Водночас, суд переглядає справу також і за додатково поданими апеляційному суду доказами. Втім подання сторонами нових доказів апеляційному суду обмежено. Додаткові докази приймаються судом, якщо особа, яка подає докази, обґрунтує неможливість подання цих доказів місцевому господарському суду під час розгляду справи у першій інстанції. Обґрунтовуючи неможливість подання доказів суду першої інстанції, особа, яка бажає подати нові докази, має довести обставини, що об'єктивно перешкоджали їй подати ці докази місцевому господарському суду.

Як зазначається у п. 9 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 р. N 04-5/366 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", відповідно до частини першої статті 101 ГПК апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Додаткові докази, подані стороною в обґрунтування її відзиву на апеляційну скаргу, приймаються і розглядаються апеляційним судом без обмежень, встановлених статтею 101 ГПК. Без обмежень також приймаються додаткові докази, витребувані апеляційною інстанцією відповідно до вимог статті 38 ГПК.

У постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 16.11.2004 р. у справі за позовом ДПІ у м. Іллічівську Одеської області до ЗАТ "Руссмашекспорт" та АТЗТ "Іллічівський морський рибний порт" про визнання права власності на безхазяйне майно за державою зазначається: якщо апеляційне провадження порушено за скаргою сторони, що не змогла взяти участь у розгляді справи в суді першої інстанції, то її клопотання про залучення до справи додаткових доказів апеляційний суд не має права відхиляти на підставі ч. 1 ст. 101 ГПК (додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежать від нього).

Апеляційний господарський суд не обмежений у праві збирати докази, зокрема, витребувати їх у сторін та інших учасників провадження. Якщо це необхідно для правильного вирішення спору, апеляційний господарський суд зобов'язаний витребувати необхідні для вирішення спору докази. У постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 12.10.2004 р. у справі за позовом Державної інспекції з контролю за цінами в Одеській області до Одеської залізниці про стягнення 329674 грн. 18 коп. неправомірно отриманої виручки і 659348 грн. 36 коп. штрафу за завищення абонентської плати за користування міжміським телефонним зв'язком при розрахунках з третіми підприємствами і організаціями, підключеними до окремої лінії, зазначається, що апеляційний господарський суд не має права відмовляти у позові лише з тієї підстави, що зібрані та оцінені судом першої інстанції докази є недостатніми для прийняття рішення про задоволення позову, а наведені в апеляційній скарзі посилання не дають можливості суду надати правову оцінку наявності чи відсутності порушень чинного законодавства відповідачем, оскільки ці посилання суперечать повноваженням суду апеляційної інстанції, а також положенням ч. 1 ст. 38 ГПК, згідно з якою, якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій, незалежно від їх участі у справі, документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.

Відповідно до частини 2 коментованої статті доводи, що викладені в апеляційній скарзі, для апеляційного господарського суду не є обов'язковими. Суд, не будучи зв'язаним цими доводами, мусить перевірити законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду. Перевірка рішення місцевого господарського суду здійснюється в повному обсязі.

Викладене означає: незважаючи на те що в апеляційній скарзі викладено доводи щодо незаконності частини рішення, суд зобов'язаний перевірити законність і обґрунтованість також і тієї частини рішення, яка не викликає заперечень особи, яка подала апеляційну скаргу.

У п. 6 інформаційного листа від 02.06.2006 р. N 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" Вищий господарський суд України на запитання, чи повинен господарський суд апеляційної інстанції перевіряти законність і обґрунтованість: рішення місцевого господарського суду в повному обсязі, якщо оскаржується лише частина такого рішення; інших, крім оскаржуваного, судових рішень, ухвалених господарським судом у конкретній справі, відповів таке. Відповідно до припису частини другої статті 101 ГПК доводи, викладені в апеляційній скарзі, не є обов'язковими для господарського суду апеляційної інстанції. Останній перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. Отже, якщо в апеляційній інстанції оскаржується лише частина судового рішення, суд зобов'язаний перевірити законність і обґрунтованість й тієї його частини, щодо якої відсутні доводи особи, яка подала апеляційну скаргу. Це правило стосується перевірки законності і обґрунтованості лише того судового рішення, яке оскаржено в апеляційному порядку, і не поширюється на решту судових рішень, ухвалених господарським судом у конкретній справі.

Частина 3 коментованої статті містить обмеження щодо розгляду вимог, які не були предметом розгляду в місцевому господарському суді. Вимоги, які судом першої інстанції не розглядалися, не приймаються і не розглядаються апеляційним господарським судом.

Зазначене обмеження означає, що позивач не може реалізовувати деяких прав, наданих йому ст. 22 ГПК: він не вправі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог. Водночас, позивач не позбавлений права на підставі ст. 22 ГПК відмовитися від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Під час перегляду справи в апеляційному порядку не можуть вступити у справу треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, тобто правила ст. 26 ГПК в апеляційній інстанції не застосовуються.

Також під час апеляційного перегляду справи не може бути реалізоване право відповідача на подання зустрічного позову, передбачене ст. 60 ГПК.

У п. 22 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 р. N 01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" наводиться відповідь на запитання, чи може апеляційний господарський суд у випадку виявлення неправильного застосування місцевим господарським судом приписів статті 60 ГПК усунути виявлені порушення в межах своїх повноважень. Зазначається, що згідно із статтею 101 ГПК у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд повторно розглядає справу і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. Отже, апеляційна інстанція не лише може, а й зобов'язана перевірити правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального права, в тому числі статті 60 ГПК. Водночас, слід мати на увазі, що відповідно до частини третьої статті 101 ГПК в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Однак у випадку, коли певна позовна вимога була позивачем заявлена під час розгляду справи в суді першої інстанції, проте суд з якоїсь причини цю вимогу не розглянув і не прийняв по ній рішення, суд апеляційної інстанції зобов'язаний цю вимогу розглянути, що обумовлено ч. 1 коментованої статті.

Крім того, у п. 21 інформаційного листа від 20.10.2006 р. N 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" Вищий господарський суд України на запитання, чи вправі суд апеляційної інстанції передавати до суду першої інстанції зустрічну позовну заяву, встановивши, що у прийнятті останньої слід відмовити або повернути її без розгляду, відповів таке. Відповідно до частини першої статті 60 ГПК зустрічний позов може бути поданий відповідачем тільки до прийняття рішення зі спору. Отже, апеляційна інстанція не вправі вирішувати будь-які питання, пов'язані з розглядом зустрічної позовної заяви, поданої після прийняття рішення зі справи місцевим господарським судом, у тому числі й передавати її для розгляду до названого суду.

Стаття 102. Строк розгляду апеляційної скарги

Апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження. 

Апеляційна скарга на ухвалу місцевого господарського суду розглядається протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

(У редакції Закону України

 від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Стаття 103. Повноваження апеляційної інстанції

Апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право:

1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення;

2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення;

3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково;

4) змінити рішення.

(Із змінами, внесеними згідно із

 Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

У коментованій статті визначаються повноваження апеляційного господарського суду щодо результату розгляду апеляційної скарги (подання) та перегляду справи.

Розглянувши апеляційну скаргу (подання), апеляційний господарський суд вправі:

1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу (подання) без задоволення;

2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення;

3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково;

4) змінити рішення.

Апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу (подання) - без задоволення, якщо рішення є законним та обґрунтованим.

В постанові Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1976 р. N 11 "Про судове рішення" зазначається, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Якщо рішення місцевого господарського суду є незаконним повністю або частково, апеляційний господарський суд скасовує його повністю або в частині, що суперечить закону та не ґрунтується на зібраних у справі доказах. Підстави скасування чи зміни рішення викладено у ст. 104 ГПК.

За неповної апеляції в установлених законом випадках можливо повернення справи для нового розгляду і винесення рішення. Апеляційні суди, що діють за правилами повної апеляції, при розгляді апеляційної скарги не мають права повертати справу для нового розгляду до суду першої інстанції, а повинні самі виносити рішення145.

Скасувавши рішення повністю або частково, апеляційний господарський суд зобов'язаний:

прийняти нове рішення, або

припинити провадження у справі, або

залишити позов без розгляду повністю або частково, або

змінити рішення.

Якщо суд приймає нове рішення, воно повинно відповідати вимогам ст. 84 ГПК.

Скасувавши рішення, апеляційний господарський суд має право припинити провадження у справі з підстав, зазначених у ст. 80 ГПК:

спір не підлягає вирішенню в господарських судах України;

відсутній предмет спору;

є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав;

позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом;

сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду;

підприємство чи організацію, які є сторонами, ліквідовано;

сторони уклали мирову угоду і вона затверджена господарським судом.

Скасувавши рішення, апеляційний господарський суд має право залишити позов без розгляду з підстав, зазначених у ст. 81 ГПК:

позовну заяву підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано;

у провадженні господарського суду або іншого органу, який діє в межах своєї компетенції, є справа з господарського спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав;

позивач не звертався до установи банку за одержанням з відповідача заборгованості, коли вона відповідно до законодавства мала бути одержана через банк;

позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору;

громадянин відмовився від позову, який було подано у його інтересах прокурором.

Зміна рішення може полягати у внесенні деяких поправок до резолютивної частини рішення (зменшити чи збільшити суму, що підлягає стягненню, змінити розмір державного мита, що підлягає стягненню, тощо), не змінюючи при цьому викладеного в рішенні головного висновку місцевого господарського суду щодо прав та обов'язків сторін у спірних правовідносинах.

Відповідно до п. 9 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 р. N 04-5/366 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" повноваження апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції вичерпно визначено статтею 103 ГПК, яка не передбачає можливості передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Таке право надано апеляційній інстанції лише у разі скасування ухвал, зазначених у частині четвертій статті 106 ГПК. Отже, якщо у процесі перегляду справи апеляційним господарським судом буде встановлено, що суд першої інстанції, приймаючи рішення, неправомірно відмовив у задоволенні частини позовних вимог, припинив провадження чи залишив без розгляду позов у певній частині або ж не розглянув одну чи кілька заявлених вимог, суд апеляційної інстанції повинен самостійно усунути відповідне порушення. Він не вправі передавати справу на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Також у п. 13 цього ж роз'яснення зазначається, що відповідно до статті 1211 ГПК повноваження на зупинення виконання судового рішення має виключно суд касаційної інстанції. Тому апеляційний господарський суд за будь-яких обставин не має права на таке зупинення.

 Стаття 104. Підстави для скасування або зміни рішення

Підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо:

1) справу розглянуто господарським судом у незаконному складі колегії суддів;

2) справу розглянуто господарським судом за відсутністю будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду;

3) господарський суд прийняв рішення про права і обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі;

4) рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні;

5) рішення прийнято не тими суддями, які входили до складу колегії, що розглядала справу;

6) рішення прийнято господарським судом з порушенням правил предметної або територіальної підсудності, крім випадків, передбачених у частині третій статті 17 цього Кодексу;

7) рішення прийнято господарським судом з порушенням правил виключної підсудності.

(Із доповненнями, внесеними згідно із

 Законом України від 15.12.2006 р. N 483-V)

Частина 1 коментованої статті визначає загальні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Такими підставами є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, та недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав установленими, пов'язані з порушеннями процесу доказування, які допущені місцевим господарським судом. Це означає, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, оскільки відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1976 р. N 11 "Про судове рішення" обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Необґрунтованим є рішення, в якому неправильно встановлено або взагалі не встановлено фактичних обставин справи. Неповне з'ясування обставин справи свідчить про те, що господарський суд не поставив на свій розгляд і не дослідив усіх передбачених нормою матеріального права юридичних фактів чи доказових фактів, наявність або відсутність яких впливає на вирішення справи. Дефекти у встановленні істотних для справи обставин пояснюються скоріше неправильним визначенням предмета доказування або кола доказових фактів у справі. Недоведеність обставин, які мають значення для справи, що їх місцевий господарський суд визнав установленими, має місце в тих випадках, коли істотні для справи обставини не підтверджено вказаними в законі доказами або підтверджено недопустимими чи недостовірними, суперечливими доказами, а також доказами, отриманими судом із порушенням норм процесуального права. Причиною недоведеності обставин, що мають значення для справи, є порушення судом правил дослідження й оцінки доказів. Невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи має місце в тих випадках, коли суд із фактів, що встановлені, дійшов неправильного висновку про відносини сторін146.

Порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права означає, що рішення місцевого господарського суду є незаконним. Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1976 р. N 11 "Про судове рішення" рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо господарський суд:

а) не застосував закон, який підлягає застосуванню;

б) застосував закон, який не підлягає застосуванню;

в) неправильно витлумачив закон.

Незастосування закону, який підлягає застосуванню, має місце в тих випадках, коли суд не лише не зазначає в рішенні норму матеріального права, яка підлягає застосуванню в даній справі, а й вирішує справу всупереч нормам чинного законодавства. Таке порушення полягає також у тому, що суд застосував закон, який скасований, або норми підзаконного акта, який суперечить чинному закону. До цієї групи порушень слід віднести й випадки застосування судом норм міжнародного договору, який не ратифіковано в порядку, передбаченому законом. Застосування неналежного закону полягає у тому, що суд у вирішенні спору керувався не тією нормою, яка регулює спірні відносини. Таке порушення обумовлюється, як правило, неправильною кваліфікацією відносин сторін. Неправильне тлумачення закону має місце в тих випадках, коли застосовується закон, який підлягає застосуванню, але його зміст чи сутність розуміються неправильно, внаслідок чого в рішенні суд доходить неправильного висновку про права та обов'язки сторін. Таке порушення може бути, зокрема, допущено при застосуванні розширювального або обмежувального тлумачення судом норм матеріального права147.

Частина 2 коментованої статті конкретизує норму щодо скасування чи зміни рішення місцевого господарського суду з підстав порушення або неправильного застосування норм процесуального права. Такі порушення можуть бути підставою для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції не в усіх випадках, а лише тоді, коли вони призвели до прийняття неправильного рішення.

Вирішення питання про те, чи призвело порушення норм процесуального права до прийняття неправильного рішення, залежить від обставин конкретної справи, і суд у кожному конкретному випадку повинен оцінювати склад процесуального порушення, причинний зв'язок між порушенням і його наслідками. Те саме порушення залежно від обставин справи може тягнути різні наслідки і не спричинювати скасування рішення. Якщо судом допущено незначні процесуальні порушення, які не вплинули і не могли вплинути на висновки суду, вони не є підставою для скасування рішення. Такими порушеннями можуть бути порушення норм щодо строків розгляду справи, щодо порядку ведення судового засідання, порядку повідомлення учасників справи, якщо вони були присутніми в судовому засіданні й реалізували свої процесуальні права. До процесуальних порушень, які могли призвести до прийняття неправильного рішення, можуть бути віднесені ті, що зашкодили учасникам судового процесу реалізувати їхні процесуальні права, - розгляд справи за відсутності сторони, неповідомлення чи неналежне повідомлення про час і місце судового засідання тощо.

Частина 3 коментованої статті серед порушень норм процесуального права вирізняє ті, наявність яких є незаперечною підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. За наявності цих процесуальних порушень рішення підлягає скасуванню незалежно від того, що воно є, по суті, правильним і обґрунтованим.

Такими порушеннями визначено випадки, коли:

1) справу розглянуто господарським судом у незаконному складі колегії суддів;

2) справу розглянуто господарським судом за відсутністю будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду;

3) господарський суд прийняв рішення про права і обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі;

4) рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні;

5) рішення прийнято не тими суддями, які входили до складу колегії, що розглядала справу;

6) рішення прийнято господарським судом з порушенням правил предметної або територіальної підсудності, крім випадків, передбачених у частині третій статті 17 ГПК;

7) рішення прийнято господарським судом з порушенням правил виключної підсудності.

Виявлення зазначених порушень під час апеляційного розгляду зобов'язує апеляційний господарський суд скасувати рішення місцевого господарського суду. Відповідно до п. 11 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 р. N 04-5/366 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" порушення норм процесуального права, зазначені у пунктах 1 - 6 частини третьої статті 104 ГПК, є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, у тому числі і тоді, коли суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. У такому випадку апеляційний суд скасовує рішення місцевого господарського суду повністю і згідно з пунктом 2 статті 103 ГПК приймає нове рішення.

Незаконність складу колегії суддів може полягати в тому, що:

а) справу розглянуто особами, які не є суддями;

б) справу розглянуто суддями, які не є суддями даного суду;

в) справу розглянуто суддями, яким було заявлено відвід із підстав, зазначених у ст. 20 ГПК, але в задоволенні якого було відмовлено.

Повідомлення сторони вважається неналежним, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце розгляду справи, надіслано з порушенням вимог ст. 87 ГПК. У п. 11 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 р. N 04-5/366 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" зазначається, що стороною, не повідомленою належним чином про місце засідання суду, що є порушенням припису пункту 2 частини третьої статті 104 ГПК, слід вважати сторону, стосовно якої судом першої інстанції не дотримано вимог статті 64 ГПК.

Вищий господарський суд України у п. 11 інформаційного листа від 15.03.2007 р. N 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" на запитання, чи повинен господарський суд з'ясовувати фактичне місцезнаходження сторін у справі з метою повідомлення їх про час і місце судового засідання, відповів таке. До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Однак якщо сторона брала участь у судовому розгляді та реалізувала свої процесуальні права, то саме по собі неналежне повідомлення не є підставою для скасування рішення.

Рішення прийнято місцевим господарським судом із порушенням правил підсудності, якщо не додержано вимог щодо підсудності господарських справ, установлених у ст. ст. 13, 15, 16 ГПК.

Стаття 13 ГПК встановлює, що місцеві господарські суди розглядають у першій інстанції усі справи, підвідомчі господарським судам. Порушення цієї норми може полягати в тому, що справу в першій інстанції розглянуто апеляційним чи касаційним судом.

Стаття 15 ГПК встановлює загальні правила територіальної підсудності справ господарському суду.

Справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо.

Справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також справи про визнання недійсними актів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача.

Справи у спорах за участю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача. Справи у спорах за участю боржника і стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача або за місцем виконання виконавчого напису нотаріуса за вибором позивача.

Якщо юридичну особу представляє уповноважений нею відособлений підрозділ, територіальна підсудність спору визначається з урахуванням частин першої - третьої цієї статті залежно від місцезнаходження відособленого підрозділу.

Місце розгляду справи з господарського спору, в якому однією з сторін є апеляційний господарський суд, господарський суд Автономної Республіки Крим, господарський суд області, міст Києва та Севастополя, визначає Вищий господарський суд.

Справи про банкрутство розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника.

Стаття 16 ГПК встановлює правила виключної підсудності справ господарським судам.

Віднесені до підсудності господарського суду справи у спорах, що виникають з договору перевезення, в яких одним з відповідачів є орган транспорту, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням цього органу.

Справи у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна.

Справи у спорах про порушення майнових прав інтелектуальної власності розглядаються господарським судом за місцем вчинення порушення.

Справи у спорах, у яких відповідачем є вищий чи центральний орган виконавчої влади, Національний банк України, Рахункова палата, Верховна Рада Автономної Республіки Крим або Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради або обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, а також справи, матеріали яких містять державну таємницю, розглядаються господарським судом міста Києва.

Справи у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарського товариства, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням господарського товариства згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Порушення норм ст. ст. 15 - 16 ГПК може полягати в тому, що справу розглянуто іншим місцевим господарським судом, ніж той, що повинен розглядати справу за правилами цих статей.

Винятком з цього правила є норма, встановлена в ч. 3 ст. 17 ГПК, - справа, прийнята господарським судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута по суті і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому господарському суду.

Вищий господарський суд України в п. 25 інформаційного листа від 14.08.2007 р. N 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" на запитання, якщо судом апеляційної інстанції скасовано рішення місцевого господарського суду на підставі пункту 6 або пункту 7 частини третьої статті 104 ГПК, то якими мають бути подальші дії суду апеляційної інстанції і зокрема, чи не повинен він надіслати справу для розгляду за підсудністю до відповідного господарського суду, відповів таке. Згідно з пунктами 6 і 7 частини третьої статті 104 ГПК порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо: рішення прийнято господарським судом з порушенням правил предметної або територіальної підсудності, крім випадків, передбачених у частині третій статті 17 ГПК; рішення прийнято господарським судом з порушенням правил виключної підсудності. У разі скасування рішення місцевого господарського суду з відповідних підстав апеляційна інстанція має повернути матеріали справи до зазначеного господарського суду, а останній, з урахуванням наведеного в постанові апеляційної інстанції, - надіслати ці матеріали за встановленою підсудністю в порядку статті 17 ГПК.

Стаття 105. Постанова апеляційної інстанції

За наслідками розгляду апеляційної скарги апеляційний господарський суд приймає постанову.

У постанові мають бути зазначені:

1) найменування апеляційного господарського суду, який розглянув апеляційну скаргу, склад суду, номер справи і дата прийняття постанови;

2) найменування сторін і найменування особи, яка подала скаргу;

3) найменування місцевого господарського суду, рішення якого оскаржується, номер справи, дата прийняття рішення, прізвища судді (суддів);

4) стислий виклад суті рішення місцевого господарського суду;

5) підстави, з яких порушено питання про перегляд рішення;

6) доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу;

7) обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів;

8) у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду - доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції;

9) висновки за результатами розгляду апеляційної скарги;

10) новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова надсилається сторонам у справі в триденний строк з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.

(Із змінами, внесеними згідно із

 Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

У частині 1 коментованої статті визначається вид судового акта, який приймає апеляційний господарський суд за наслідками розгляду апеляційної скарги. Відповідно до ст. 45 ГПК постанова апеляційного господарського суду приймається іменем України. Постанова апеляційного господарського суду викладається у письмовій формі. Зразок постанови наведено у додатку 15 до Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом голови Вищого господарського суду України від 10 грудня 2002 р. N 75.

Порядок прийняття постанови і вирішення питань щодо розгляду справи регулюється ст. 47 ГПК. Постанова приймається суддями за результатами обговорення усіх обставин справи більшістю голосів суддів. У такому ж порядку вирішуються питання, що виникають у процесі розгляду справи. Жодний із суддів не має права утримуватися від голосування. Головуючий суддя голосує останнім. Суддя, не згодний з рішенням більшості складу колегії суддів, зобов'язаний підписати процесуальний документ і має право викласти письмово свою окрему думку, яка долучається до справи, але не оголошується. Підготовку проекту постанови здійснює головуючий колегії суддів або за його дорученням - будь-який суддя цієї колегії.

У п. 23 інформаційного листа від 20.10.2006 р. N 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" Вищий господарський суд України на запитання, який процесуальний документ має прийматися апеляційним господарським судом за результатами апеляційного провадження у разі залишення позову без розгляду, відповів таке. Відповідно до пункту 3 статті 103 ГПК апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги (подання) має право, зокрема, залишити позов без розгляду повністю або частково. Оскільки згідно з частиною першою статті 105 названого Кодексу за наслідками розгляду апеляційної скарги (подання) приймається постанова, то й у даному разі апеляційною інстанцією має бути прийнято зазначений процесуальний документ з одночасним вирішенням у ньому, зокрема, питання щодо скасування чи зміни судового рішення місцевого господарського суду з відповідної справи.

Частина 2 коментованої статті містить вимоги до змісту постанови апеляційного господарського суду, яка виноситься за наслідками апеляційного перегляду.

У постанові мають бути зазначені:

1) найменування апеляційного господарського суду, який розглянув апеляційну скаргу, склад суду, номер справи і дата прийняття постанови;

2) найменування сторін і найменування особи, яка подала скаргу (подання);

3) найменування місцевого господарського суду, рішення якого оскаржується, номер справи, дата прийняття рішення, прізвище судді (суддів);

4) стислий виклад суті рішення місцевого господарського суду;

5) підстави, з яких порушено питання про перегляд рішення;

6) доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу (подання);

7) обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів;

8) у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду - доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції;

9) висновки за результатами розгляду апеляційної скарги (подання);

10) новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

Якщо за результатами апеляційного перегляду апеляційний господарський суд скасовує рішення місцевого господарського суду і приймає нове рішення, його зміст повинен відповідати вимогам ст. 84 ГПК.

У п. 26 інформаційного листа від 20.10.2006 р. N 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" Вищий господарський суд України на запитання, якщо судом першої інстанції позов задоволено частково, а апеляційна інстанція дійшла висновку про необхідність відмови у позові, то чи підлягає резолютивна частина рішення місцевого господарського суду зміні в частині задоволення позову або скасуванню в повному обсязі, відповів таке. Відповідне питання моє вирішуватися з огляду на конкретні обставини певної справи та з урахуванням такого. Оскаржуване судове рішення, яке є незаконним частково, підлягає скасуванню в частині, що суперечить закону та не ґрунтується на зібраних у справі доказах. В тій його частині, яка відповідає вимогам щодо законності та обґрунтованості судового рішення, визначених законом підстав для скасування рішення немає. У разі часткового скасування рішення місцевого господарського суду апеляційною інстанцією у відповідній частині приймається нове рішення. Що ж до зміни резолютивної частини судового рішення, то вона може стосуватися окремих елементів цієї частини (як - от розміру стягуваної суми, сум стягуваних судових витрат тощо), але не повинна зачіпати основного висновку господарського суду першої інстанції стосовно прав та обов'язків сторін спору.

Відповідно до п. 12 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 р. N 04-5/366 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" питання про відстрочку або розстрочку виконання постанови апеляційного суду та порядку її виконання вирішується апеляційним судом одночасно з прийняттям постанови за результатами перегляду судового рішення, про що зазначається у постанові. В інших випадках, коли відповідну заяву подано після прийняття постанови апеляційним судом, зазначені питання вирішуються господарським судом, який розглянув справу у першій інстанції, з винесенням ухвали на підставі ст. 121 ГПК.

Відповідно до п. 10 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 р. N 04-5/366 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" апеляційний суд вправі прийняти додаткову постанову за заявою особи, яка бере участь у справі, або за своєю ініціативою у разі, якщо він скасував рішення господарського суду першої інстанції повністю або частково і прийняв нове рішення (пункт 2 статті 103 ГПК). Додаткову постанову може бути прийнято апеляційним судом з підстав і в порядку, зазначеному у статті 88 ГПК.

Згідно із частиною 3 коментованої статті постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

Оскільки відповідно до ст. 99 ГПК в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі, постанова апеляційного господарського суду за правилами статті 85 ГПК оголошується у судовому засіданні після закінчення апеляційного розгляду справи. За згодою сторін може бути оголошено тільки вступну та резолютивну частини постанови, про що зазначається у протоколі судового засідання. Однак правила ст. 85 ГПК щодо набрання постановою законної сили в апеляційній інстанції не застосовуються.

Частина 4 коментованої статті встановлює строк надіслання сторонам у справі постанови апеляційного господарського суду. Ця постанова надсилається протягом п'яти днів з дня її прийняття. Це означає, що протягом цього часу повинен бути виготовлений і розісланий повний текст постанови.

Відповідно до п. 3.17 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом голови Вищого господарського суду України від 10 грудня 2002 р. N 75, постанова апеляційного господарського суду надсилається учасникам процесу рекомендованою поштою.

У інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.04.2006 р. N 01-8/839 "Про деякі питання, пов'язані з видачею наказів господарськими судами" зазначається, що у судовій практиці мають місце ситуації, за яких до апеляційних господарських судів надходять касаційні скарги (подання) на постанови цих судів, прийнятих за результатами перегляду судових рішень місцевих господарських судів; надсилаючи у зв'язку з цим касаційну скаргу (подання) разом зі справою безпосередньо до Вищого господарського суду України, суди апеляційної інстанції тим самим подеколи унеможливлюють своєчасну видачу місцевим господарським судом стягувачеві наказу на виконання судового рішення. З урахуванням викладеного апеляційним господарським судам необхідно враховувати, що згідно з частиною четвертою статті 85 ГПК у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією; відповідно до частини третьої статті 105 ГПК України постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття; частиною першою статті 116 ГПК України передбачено, що наказ господарського суду на виконання судового рішення видається стягувачеві або надсилається йому після набрання цим рішенням законної сили. Отже, господарський суд апеляційної інстанції, прийнявши постанову за результатами перегляду рішення суду першої інстанції, повинен повернути матеріали відповідної справи до місцевого господарського суду. Якщо зазначену постанову оскаржено в касаційному порядку, матеріали справи у разі необхідності видачі судом першої інстанції наказу на виконання рішення і в цьому випадку мають бути повернуті до цього суду, який, видавши стягувачеві зазначений наказ, надсилає їх до Вищого господарського суду України для здійснення касаційного провадження.

Частина 5 коментованої статті встановлює право на оскарження постанови апеляційного господарського суду в касаційному порядку.

У п. 10 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 р. N 04-5/366 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" зазначається, що коли апеляційний господарський суд з підстав і в порядку, зазначеному у статті 88 ГПК, прийняв додаткову постанову, то таку постанову також може бути оскаржено у касаційному порядку.

Стаття 106. Апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду

Окремо від рішення місцевого господарського суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали місцевого господарського суду:

1) про вжиття запобіжних заходів, відмову в задоволенні заяви про вжиття запобіжних заходів, залишення без змін ухвали про вжиття запобіжних заходів, зміну чи скасування ухвали про вжиття запобіжних заходів;

2) про повернення позовної заяви;

3) про відмову у прийнятті позовної заяви;

4) про передачу справи за підсудністю;

5) про забезпечення позову, скасування забезпечення позову;

6) про зупинення провадження у справі;

7) про припинення провадження у справі;

8) про залишення позову без розгляду;

9) про затвердження мирової угоди;

10) у справах про банкрутство (неплатоспроможність) у випадках, передбачених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом";

11) про відмову прийняти додаткове рішення, ухвалу;

12) про роз'яснення чи відмову у роз'ясненні рішення, ухвали;

13) про внесення виправлень у рішення, ухвалу;

14) про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами;

15) окрема;

16) додаткова;

17) про поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання;

18) про внесення виправлень до наказу, визнання наказу таким, що не підлягає виконанню;

19) про видачу дубліката наказу або відмову у його видачі;

20) про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови, зміни способу та порядку їх виконання;

21) про розгляд скарг на дії (бездіяльність) органів Державної виконавчої служби;

22) про відмову у прийнятті заяви про скасування рішення третейського суду;

23) про повернення заяви про скасування рішення третейського суду;

24) про відмову поновити пропущений процесуальний строк;

25) про повернення заяви про видачу виконавчого документа за рішенням третейського суду.

Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду. У разі подання апеляційної скарги на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, місцевий господарський суд повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу, яка не підлягає оскарженню.

У разі подання апеляційної скарги на ухвали місцевого господарського суду, передбачені пунктами 1, 5, 10 - 21 частини першої цієї статті, до суду апеляційної інстанції передаються лише копії матеріалів, необхідних для розгляду скарги. У разі необхідності апеляційний господарський суд може витребувати також копії інших матеріалів справи.

Подання апеляційних скарг на ухвали місцевого господарського суду не перешкоджає продовженню розгляду справи цим судом.

Апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

Апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду можуть подавати сторони та інші учасники судового процесу, зазначені у цьому Кодексі та Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

У випадках скасування апеляційною інстанцією ухвал про відмову у прийнятті позовної заяви або заяви про порушення справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про порушення справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, припинення провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа передається на розгляд місцевого господарського суду. 

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із

 законами України від 07.07.2010 р. N 2453-VI,

від 03.02.2011 р. N 2980-VI)

Коментована стаття встановлює особливості апеляційного оскарження та апеляційного перегляду ухвал господарського суду першої інстанції.

У частині 1 коментованої статті встановлено обмеження права на апеляційне оскарження ухвал місцевого господарського суду. Ухвали місцевого господарського суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку у випадках, передбачених ГПК та Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Отже, за змістом зазначеної норми ухвалу місцевого господарського суду може бути оскаржено до апеляційного господарського суду тоді, коли це прямо передбачено у відповідних статтях ГПК, що регулюють винесення ухвал.

Оскарження наступних ухвал місцевого господарського суду передбачено такими нормами ГПК:

про передачу справи за підсудністю (ст. 17 ГПК);

про вжиття запобіжних заходів, про відмову в задоволенні заяви про вжиття запобіжних заходів, а також про залишення без змін ухвали про вжиття запобіжних заходів або її зміну чи скасування (ст. 438 ГПК);

про відмову у відновленні пропущеного строку (ст. 53 ГПК);

про відмову у прийнятті позовної заяви (ст. 62 ГПК);

про повернення позовної заяви (ст. 63 ГПК);

про забезпечення позову (ст. 67 ГПК);

про зупинення провадження (ст. 79 ГПК);

про припинення провадження у справі (ст. 80 ГПК);

про залишення позову без розгляду (ст. 81 ГПК);

додаткова ухвала (ст. 88 ГПК);

окрема ухвала (ст. 90 ГПК);

про повернення заяви (подання) про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами (ст. 113 ГПК);

ухвала за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами у разі зміни чи скасування ухвали або залишення рішення, ухвали, постанови без змін (ст. 114);

ухвала за результатами розгляду заяви стягувача або боржника про виправлення помилки, допущеної при його оформленні або видачі, чи визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, та стягнення на користь боржника безпідставно одержаного стягувачем за наказом (ст. 117 ГПК);

про поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання (ст. 119 ГПК);

про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання (ст. 121 ГПК);

ухвала за результатами розгляду скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів (ст. 1212 ГПК).

У постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 21 грудня 2004 р. у справі за позовом ПП "Виробничо-комерційна фірма "ІвЕл" до малого колективного підприємства "Кліринг" про стягнення 98347,30 грн. зазначалося, що, вирішуючи питання оскарження ухвали про затвердження мирової угоди, господарський суд не врахував, що затвердження господарським судом мирової угоди сторін із одночасним припиненням провадження у справі є одноактовою (нерозривною) процесуальною дією і не може розцінюватися як два самостійні акти - окремо щодо затвердження мирової угоди і щодо припинення провадження у справі.

Не підлягають апеляційному оскарженню ухвали:

про розгляд справи у закритому засіданні, про відхилення клопотання з цього приводу (ст. 44 ГПК);

про відвід судді (ст. 20 ГПК);

про залучення іншого відповідача чи заміну неналежного відповідача (ст. 24 ГПК);

про заміну сторони її правонаступником (ст. 25 ГПК);

про прийняття позовної заяви та вступ третьої особи у справу (ст. 26 ГПК);

про допущення або залучення третіх осіб до участі у справі (ст. 27 ГПК);

про виклик експерта до суду для надання мотивованого висновку щодо поставлених йому питань (ст. 31 ГПК);

про відвід судового експерта (ст. 31 ГПК);

про призначення і проведення судової експертизи (ст. 41 ГПК);

про порушення провадження у справі (ст. 64 ГПК);

про продовження строку вирішення спору (ст. 69 ГПК);

про відкладення розгляду справи (ст. 77 ГПК);

про прийняття чи відхилення зауважень на протокол (ст. 811 ГПК);

про роз'яснення рішення, ухвали, а також про виправлення описок чи арифметичних помилок (ст. 89 ГПК);

про прийняття заяви, подання прокурора про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами (ст. 1131 ГПК);

ухвала про розгляд заяви стягувача або боржника про виправлення помилки, допущеної при його оформленні або видачі, чи визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, та стягнення на користь боржника безпідставно одержаного стягувачем за наказом (ст. 117 ГПК);

ухвала зупинення стягнення за наказом до розгляду заяви стягувача або боржника про виправлення помилки, допущеної при його оформленні або видачі, чи визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, та стягнення на користь боржника безпідставно одержаного стягувачем за наказом, а також про витребування наказу (ст. 117 ГПК);

про час і місце розгляду заяви про відновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання (ст. 119);

про видачу дубліката наказу (ст. 120 ГПК);

про час і місце розгляду скарги на дії органів Державної виконавчої служби (ст. 1212 ГПК);

про повне або часткове припинення стягнення за зміненими чи скасованими у відповідній частині рішенням, постановою (ст. 122 ГПК).

Про те, що ухвалу про порушення провадження у справі не може бути оскаржено, зазначається також і в п. 21 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 р. N 01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році".

Щодо оскарження ухвал про призначення експертизи, то у п. 7 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 27.11.2006 р. N 01-8/2651 "Про деякі питання призначення судових експертиз" зазначається що ГПК не передбачено можливості оскарження ухвал про призначення судової експертизи. Водночас, за приписами пункту 1 частини другої статті 79 названого Кодексу господарський суд має право зупинити провадження у справі у випадку призначення судової експертизи, а згідно з частиною п'ятою цієї ж статті ухвалу про зупинення провадження може бути оскаржено. Отже, у вирішенні питань, пов'язаних з оскарженням відповідних ухвал, господарським судам необхідно враховувати таке. Якщо апеляційна чи касаційна скарга (подання) за своїм змістом стосується виключно ухвали про призначення судової експертизи у справі, така скарга (подання) з урахуванням вимог частини першої статті 106 та частини першої статті 11113 ГПК не може бути розглянута господарським судом. У разі коли апеляційна чи касаційна скарга (подання) за своїм змістом стосується ухвали про зупинення провадження у справі, вона може бути розглянута господарським судом у загальному порядку з точки зору наявності чи відсутності передбаченої законом підстави для такого зупинення (згаданий пункт 1 частини другої статті 79 ГПК). Якщо ж в апеляційній чи касаційній скарзі (поданні) йдеться про оскарження як призначення експертизи, так і зупинення у зв'язку з цим провадження у справі, то відповідна скарга (подання) може бути прийнята і розглянута в частині зупинення провадження.

Правову позицію щодо можливості оскарження ухвал у справах про банкрутство висловлено в рекомендації президії Вищого господарського суду України від 04.06.2004 р. N 04-5/1193 "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

У вирішенні питання про можливість оскарження ухвал, що виносяться під час розгляду справ про банкрутство, апеляційним господарським судам слід враховувати таке.

Відповідно до ст. 129 Конституції України одним із основних принципів судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом.

Під час провадження у справі про банкрутство господарським судом виносяться не лише ухвали, спрямовані на забезпечення судового процесу (наприклад, про призначення судового засідання, відкладення розгляду справи, витребування необхідних документів у сторін та учасників провадження тощо), а й ухвали, що встановлюють майнові права та обов'язки сторін, інших учасників справи про банкрутство (ухвали про визнання або відхилення кредиторських вимог, затвердження змін до плану санації, відмову у призначенні розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора, відсторонення керівника тощо).

Сама відсутність у Законі чи ГПК прямих указівок на можливість оскарження ухвал, які суттєво впливають на права та обов'язки учасників провадження, і введення тих чи інших процедур банкрутства, не може бути підставою для повернення або відмови у прийнятті апеляційних і касаційних скарг, оформлених згідно з вимогами господарського процесуального законодавства, за відсутності прямої заборони в Законі на їх оскарження.

У випадку апеляційного чи касаційного оскарження ухвал про відкриття провадження у справі, відкладення розгляду справи, призначення судового засідання, витребування необхідних для розгляду документів, відновлення провадження у справі та інших ухвал, які забезпечують лише рух судового процесу, судам апеляційної та касаційної інстанцій слід відмовляти у прийнятті таких скарг, оскільки вони подані на судові акти, які не підлягають оскарженню.

У вирішенні питань, пов'язаних із апеляційним оскарженням ухвал, слід ураховувати вказівки, викладені в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 11.07.2003 р. N 01-8/791 "Про деякі питання перегляду в апеляційному та касаційному порядку ухвал про відмову у прийнятті або поверненні позовної заяви та заяви про порушення справи про банкрутство".

Відповідно до статті 94 ГПК апеляційна скарга (подання) повинна містити, зокрема, перелік документів, доданих до скарги (подання).

До апеляційної скарги (подання) про перегляд ухвал суду першої інстанції про відмову у прийнятті або поверненні позовної заяви обов'язково поряд з іншими документами, визначеними статтею 57 ГПК, має додаватись примірник позовної заяви, у прийнятті якої скаржнику (прокурору) відмовлено або яку повернуто на підставі, відповідно, ст. ст. 62 або 63 ГПК.

До аналогічної скарги (подання) про перегляд ухвал суду першої інстанції про відмову у прийнятті або поверненні заяви про порушення справи про банкрутство обов'язково має додаватись у числі інших документів, визначених частинами 3 чи 8 статті 7 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", примірник заяви про порушення справи про банкрутство, у прийнятті якої скаржнику (прокурору) відмовлено або яку повернуто на підставі, відповідно, статей 8 або 9 Закону.

У випадках коли скаржник або прокурор не додає до скарги (подання) примірника позовної заяви чи заяви про порушення справи про банкрутство, апеляційна інстанція повинна витребувати їх на підставі статті 99 ГПК.

Щодо апеляційних скарг на ухвали, то Вищий господарський суд України інформаційним листом від 31.01.2005 р. N 01-8/157 "Про деякі питання судової практики, пов'язані з оскарженням ухвал господарських судів" довів до відома надісланий на адресу Вищого господарського суду України інформаційний лист Верховного Суду України від 17.01.2005 р. N 1/3.2. Цей лист містить висновок узагальнення судової практики з питання оскарження ухвал в апеляційному та касаційному порядку. Зокрема, зазначається, що матеріали господарських справ свідчать про поширення практики подання сторонами у справі апеляційних і касаційних скарг на ухвали господарського суду, які не може бути оскаржено ані в апеляційному, ані в касаційному порядку. Відповідні дії сторін у справі, як правило, спрямовані на затягування судового процесу у зв'язку з пересиланням матеріалів справи до суду вищого рівня і є порушенням приписів статті 22 ГПК, зокрема, стосовно обов'язку сторін добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони. Згідно з частиною першою статті 106 та частиною першою статті 11113 ГПК ухвали, відповідно, місцевого господарського суду і апеляційного господарського суду можуть бути оскаржені у випадках, передбачених ГПК та Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Проте мають місце випадки, коли суд апеляційної чи касаційної інстанції розглядає такі скарги по суті.

Далі в листі наводяться приписи, які зобов'язують суди нижчого рівня виносити ухвали про відмову у прийнятті апеляційної чи касаційної скарги. У разі подання апеляційної скарги на ухвалу, яку не може бути оскаржено, місцевий господарський суд має відмовляти у прийнятті такої скарги з посиланням на частини першу та четверту статті 106 ГПК. У разі подання касаційної скарги на ухвалу місцевого або апеляційного господарського суду, яку не може бути оскаржено, відповідному місцевому або апеляційному господарському суду, до якого надіслано скаргу, слід відмовляти у прийнятті такої скарги з посиланням на частини першу та четверту статті 11113 ГПК. У разі подання касаційної скарги на ухвалу Вищого господарського суду України, яку не може бути оскаржено, названий суд повинен відмовляти у прийнятті такої скарги з посиланням на статтю 11122 ГПК. Про відмову у прийнятті апеляційної чи касаційної скарги виноситься ухвала.

Згідно з частиною 2 коментованої статті апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в такому самому порядку, в якому розглядаються апеляційні скарги на рішення місцевого господарського суду. Це означає, що у розгляді апеляційних скарг на ухвали місцевого господарського суду застосовуються приписи:

статті 99 ГПК - щодо порядку розгляду апеляційної скарги (подання);

статті 100 ГПК - щодо відмови від апеляційної скарги (подання);

статті 101 ГПК - щодо меж перегляду справи в апеляційній інстанції;

статті 102 ГПК - щодо строку розгляду апеляційної скарги (подання);

статті 103 ГПК - щодо повноважень апеляційної інстанції;

статті 104 ГПК - щодо підстав для скасування або зміни рішення;

статті 105 ГПК - щодо змісту постанови апеляційної інстанції.

Частина 3 коментованої статті встановлює склад осіб, яким надано право подавати апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду.

Апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду можуть подавати:

а) сторони;

б) інші учасники судового процесу - треті особи.

Прокурор може внести на ухвалу місцевого господарського суду апеляційне подання.

У провадженні справ про банкрутство можуть оскаржити ухвали місцевого господарського суду учасники цього провадження, визначені в Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Відповідно до ст. 1 цього Закону учасниками провадження у справі про банкрутство є:

сторони;

арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор);

власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника.

У випадках, передбачених цим Законом, - інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство;

Фонд державного майна України;

державний орган з питань банкрутства;

представник органу місцевого самоврядування;

представник працівників боржника.

Частина 4 коментованої статті визначає повноваження апеляційного господарського суду у випадку скасування деяких ухвал місцевого господарського суду.

Це стосується таких ухвал позовного провадження:

про відмову у прийнятті позовної заяви (ст. 62 ГПК);

про повернення позовної заяви (ст. 63 ГПК);

про зупинення провадження у справі (ст. 79 ГПК);

про припинення провадження у справі (ст. 80 ГПК);

про залишення позову без розгляду (ст. 81 ГПК).

Також йдеться про деякі ухвали у провадженні справ про банкрутство:

про відмову у прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство;

про повернення заяви про порушення справи про банкрутство;

про залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду.

Якщо апеляційний господарський суд за результатами апеляційного перегляду справи вирішив ці ухвали скасувати, він зобов'язаний передати справу до місцевого господарського суду для розгляду справи по суті. Отже, у цих випадках апеляційний господарський суд після скасування ухвали не має права розглядати справу по суті і виносити у ній рішення. Таким чином, під час апеляційного перегляду зазначених ухвал не застосовується правило ч. 1 ст. 101 ГПК, відповідно до якої у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

У п. 3 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.07.2003 р. N 01-8/791 "Про деякі питання перегляду в апеляційному та касаційному порядку ухвал про відмову у прийнятті або поверненні позовної заяви та заяви про порушення справи про банкрутство" зазначається, що у разі скасування ухвали суду першої інстанції про відмову у прийнятті позовної заяви або заяви про порушення справи про банкрутство чи її повернення постанова апеляційної або касаційної інстанції надсилається суду першої інстанції з усіма доданими до скарги (подання) документами, включаючи примірник позовної заяви чи заяви про порушення справи про банкрутство.