1) З якоїсь позовної вимоги, яку було розглянуто в засіданні господарського суду, не прийнято рішення;

2) Не вирішено питання про розподіл господарських витрат або про повернення державного мита з бюджету.

Додаткове рішення, ухвала можуть бути оскаржені в установленому порядку.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із

 законами України від 13.05.97 р. N 251/97-ВР,

 від 21.06.2001 р. N 2539-III)

Додаткове рішення - засіб виправлення неповноти судового рішення. Через незмінність судового рішення суд, який його ухвалив, не вправі його скасувати чи змінити, проте він має право виправити деякі його недоліки, зокрема, неповноту135. Неповнота судового рішення може полягати в невирішенні деяких питань, що стояли перед судом.

Частина 1 коментованої статті надає право господарському суду прийняти додаткове рішення, ухвалу. Суд управі прийняти додаткове рішення, ухвалу:

за заявою сторони;

за заявою прокурора, який брав участь у судовому процесі;

зі своєї ініціативи.

ГПК визначає випадки, коли суд має право винести додаткове рішення, ухвалу:

1) з якоїсь позовної вимоги, яку було розглянуто в засіданні господарського суду, не прийнято рішення;

2) не вирішено питання про розподіл судових витрат або про повернення державного мита з бюджету.

Зазначений перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

У пунктах 11 - 13 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 10.12.96 р. N 02-5/422 "Про судове рішення" щодо питань винесення додаткового рішення зазначається таке. Прийняття додаткового рішення за заявою сторони, прокурора, який брав участь у процесі, або за ініціативою суду здійснюється, як правило, тим же суддею (складом суду), що приймав первісне рішення. Про відхилення заяви сторони чи прокурора щодо прийняття додаткового рішення виносяться ухвала (стаття 86 ГПК). Господарським судам слід мати на увазі, що прийняття додаткового рішення припустиме виключно з підстав, передбачених статтею 88 ГПК. Господарський процесуальний кодекс України не встановлює будь-яких обмежень строків подання заяв про прийняття додаткового рішення. Тому при розгляді цих заяв господарським судам слід керуватись тими статтями ГПК, які регламентують відповідні строки щодо основного рішення. Вирішуючи питання процедури розгляду заяв про прийняття додаткового рішення, господарські суди повинні виходити з того, в якому порядку розглядалась справа, зокрема, за участю однієї чи обох сторін або за їх відсутності, а також з обставин справи, доводів, наведених у заяві тощо.

У п. 8 інформаційного листа від 25.11.2005 р. N 01-8/2229 "Про деякі питання практики застосування норм законодавства, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у I півріччі 2005 року" Вищий господарський суд України на запитання, чи необхідне звернення до господарського суду державного виконавця з метою отримання додаткового рішення суду про накладення арешту на кошти та інші цінності боржника для здійснення ним заходів з виконання судового рішення, зазначив таке. Відповідно до абзацу сьомого частини третьої статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" (з подальшими змінами) державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження має право на підставі рішення суду накладати арешт на грошові кошти та інші цінності боржника, в тому числі на кошти, які знаходяться на рахунках та вкладах в установах банків, інших кредитних установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей. З урахуванням контексту частини третьої статті 5 та статті 50 названого Закону в зазначеному абзаці йдеться про вчинення державним виконавцем дій, передбачених самим виконавчим документом, виданим господарським судом (наприклад, накладення арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві), тому правові підстави для звернення державного виконавця до господарського суду за прийняттям нового судового рішення з цього приводу відсутні. З цього приводу в листі Національного банку України від 08.08.2005 N 18-311/3482-7852 зазначено, що "постанова державного виконавця про арешт коштів, яка винесена на виконання рішення суду про стягнення коштів, є обов'язковою для виконання. При цьому винесення судом додаткового рішення про арешт коштів чинним законодавством не вимагається".

Частина 2 коментованої статті передбачає можливість оскарження додаткового рішення, ухвали в апеляційному чи касаційному порядку.

Стаття 89. Роз'яснення і виправлення рішення, ухвали

Суддя за заявою сторони чи державного виконавця роз'яснює рішення, ухвалу, не змінюючи при цьому їх змісту, а також за заявою сторони або за своєю ініціативою виправляє допущені в рішенні, ухвалі описки чи арифметичні помилки, не зачіпаючи суті рішення.

Про роз'яснення рішення, ухвали, а також про виправлення описок чи арифметичних помилок виноситься ухвала.

Подання заяви про роз'яснення рішення суду допускається, якщо воно ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред'явлене до примусового виконання.

Заява про роз'яснення рішення суду розглядається протягом десяти днів. Неявка осіб, які брали участь у справі, і (або) державного виконавця не перешкоджає розгляду питання про роз'яснення рішення суду.

Ухвала, в якій роз'яснюється рішення суду, надсилається особам, які брали участь у справі, а також державному виконавцю, якщо рішення суду роз'яснено за його заявою.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із

законами України від 13.05.97 р. N 251/97-ВР,

від 19.10.2000 р. N 2056-III,

 від 04.11.2010 р. N 2677-VI)

Частина 1 коментованої статті передбачає обов'язок господарського суду роз'яснити рішення (ухвалу), а також виправити описки чи арифметичні помилки.

Роз'яснення рішення, ухвали - засіб виправлення недоліків судового акта, який полягає в усуненні неясності судового акта.

Суд роз'яснює рішення, ухвалу за заявою:

а) сторони;

б) державного виконавця.

Із заявою про роз'яснення рішення, ухвали можуть також звернутися треті особи, прокурор, який брав участь у справі. Суд не має права роз'яснювати рішення, ухвалу з власної ініціативи.

Роз'яснюючи рішення, ухвалу, господарський суд не вправі змінювати зміст рішення, ухвали, тобто не має права змінювати:

відомостей, викладених у рішенні відповідно до вимог ст. 84 ГПК;

відомостей, викладених в ухвалі відповідно до вимог ст. 86 ГПК.

Тож у вирішенні питання про межі, в яких суд вправі діяти, надаючи роз'яснення рішення, ухвали, слід виходити з приписів ст. ст. 84, 86 ГПК щодо змісту рішення, ухвали.

Отже, роз'яснення рішення, ухвали - це викладення рішення ухвали у більш ясній і зрозумілій формі.

Відповідно до ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження" у разі якщо резолютивна частина рішення, викладена у виконавчому документі, є незрозумілою, державний виконавець, а також сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення відповідного рішення чи змісту документа. Суд, який видав виконавчий документ, зобов'язаний розглянути заяву державного виконавця у 10-денний строк з дня її надходження і при необхідності дати відповідне роз'яснення рішення чи змісту документа, не змінюючи їх змісту. Про роз'яснення рішення чи змісту документа або відмову в цьому суд постановляє ухвалу.

Отже, державний виконавець має право на звернення до господарського суду із заявою про роз'яснення рішення, ухвали лише після відкриття виконавчого провадження та в межах цього провадження.

Виправлення допущених у рішенні, ухвалі описок чи арифметичних помилок можливо за заявою сторони, а також третьої особи, прокурора, який брав участь у справі. Суд має право виправити допущені в рішенні, ухвалі описки чи арифметичні помилки з власної ініціативи.

Під описками слід розуміти неправильне написання слів, прізвищ, імен, назв тощо. Арифметичні помилки - це неправильне викладення:

вихідних даних для розрахунків, які не відповідають наявним у справі доказам;

результатів арифметичних дій.

Не може вважатися арифметичною помилкою неправильне застосування числових показників, які встановлені законом (наприклад, неправильне застосування ставок державного мита, індексів інфляції, процента за користування чужими коштами, цін і тарифів, ставок податків і зборів тощо) або договором (розміру неустойки, штрафу, пені).

Отже, виправлення допущених у рішенні, ухвалі описок чи арифметичних помилок допускається, якщо при цьому не зачіпається суть рішення, ухвали.

Із питання застосування коментованої статті надавалися роз'яснення Вищим господарським судом України.

У роз'ясненні Вищого арбітражного суду України від 10.12.96 р. N 02-5/422 "Про судове рішення" зазначається таке. Господарський процесуальний кодекс України не встановлює будь-яких обмежень строків подання заяв про виправлення чи роз'яснення рішення. Тому при розгляді цих заяв господарським судам слід керуватись тими статтями ГПК, які регламентують відповідні строки щодо основного рішення.

Вирішуючи питання процедури розгляду заяв про роз'яснення чи виправлення рішення, господарські суди повинні виходити з того, в якому порядку розглядалась справа, зокрема, за участю однієї чи обох сторін або за їх відсутності, а також з обставин справи, доводів, наведених у заяві тощо.

Згідно зі статтею 89 ГПК роз'яснення чи виправлення рішення здійснюється, зокрема, за заявою сторони. При цьому необхідно враховувати, що у відповідності зі статтями 26 та 27 ГПК правами сторони користуються треті особи, отже, вони також можуть звернутись до господарського суду з відповідною заявою.

Господарським судам слід також мати на увазі, що практично не виключено звернення з заявою про роз'яснення чи виправлення рішення державного або іншого органу, на який покладено виконання рішення (установа банку, державний виконавець, фінансовий орган, який забезпечує стягнення коштів у доход державного бюджету тощо). У такому випадку питання про задоволення або відхилення цієї заяви необхідно вирішувати з урахуванням характеру припущеної помилки чи описки та їх впливу на можливість виконання рішення.

У п. 2 листа Вищого арбітражного суду України від 11.12.2000 р. N 01-8/739 "Про Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Законів України "Про державну виконавчу службу" та "Про виконавче провадження" зазначено, що запроваджено обов'язок судді роз'яснювати рішення, ухвалу за заявою сторони чи державного виконавця. Отже, в разі надходження такої заяви суд не може відмовити у роз'ясненні відповідного судового акта, зокрема, за тим мотивом, що такий акт, на думку суду, не потребує роз'яснення.

Частина 2 коментованої статті встановлює, що про роз'яснення рішення, ухвали, а також про виправлення описок чи арифметичних помилок виноситься ухвала. Ця ухвала повинна відповідати вимогам ст. 86 ГПК.

Ухвала про роз'яснення рішення, ухвали, а також про виправлення описок чи арифметичних помилок оскарженню не підлягає.

Стаття 90. Окрема ухвала. Повідомлення господарського суду

Господарський суд, виявивши при вирішенні господарського спору порушення законності або недоліки в діяльності підприємства, установи, організації, державного чи іншого органу, виносить окрему ухвалу.

Окрема ухвала надсилається відповідним підприємствам, установам, організаціям, державним та іншим органам, посадовим особам, які несуть відповідальність за ухилення від виконання вказівок, що містяться в окремій ухвалі, в порядку та розмірі, передбачених частиною першою статті 119 цього Кодексу.

Окрему ухвалу може бути оскаржено в установленому цим Кодексом порядку.

Якщо при вирішенні господарського спору господарський суд виявить у діяльності працівників підприємств та організацій порушення законності, що містять ознаки дії, переслідуваної у кримінальному порядку, господарський суд надсилає про цей факт повідомлення органам внутрішніх справ чи прокуратури.

(Із змінами, внесеними згідно із

 Законом України від 21.06.2001 р. N 2539-III)

Коментована стаття регулює питання винесення окремої ухвали та повідомлення господарського суду. Окрема ухвала та повідомлення господарського суду - засоби реагування господарського суду на виявлені під час судового розгляду порушення законності або суттєвих недоліків у діяльності підприємства, установи, організації, державного чи іншого органу, їх працівників чи посадових осіб136.

Відповідно до частини 1 коментованої статті господарський суд виносить окрему ухвалу у випадку, коли виявить:

а) порушення законності в діяльності підприємства, установи, організації, державного чи іншого органу;

б) недоліки в діяльності підприємства, установи, організації, державного чи іншого органу.

Окрему ухвалу може бути винесено лише, якщо зазначені обставини виявлені під час розгляду справи. Отже, якщо зазначені обставини виявлені судом після винесення судового рішення, суд не вправі виносити окрему ухвалу, хоча б це і було пов'язане із виконанням рішення.

Окрему ухвалу може бути винесено щодо будь-якого підприємства, установи, організації, державного чи іншого органу, незалежно від їхньої участі у справі.

Окрема ухвала за змістом повинна відповідати вимогам ст. 86 ГПК.

У роз'ясненні Вищого арбітражного суду України від 02.12.92 р. N 01-6/1444 "Про практику застосування статті 90 Господарського процесуального кодексу України" зазначається таке.

Окрема ухвала виноситься господарським судом за наявності умов, передбачених частиною першою статті 90 ГПК - виявлення при вирішенні спору порушень законності або недоліків у діяльності підприємства, установи, організації, державного чи іншого органу.

Окрема ухвала виноситься, як правило, одночасно з рішенням зі справи.

В окремій ухвалі має бути зазначено закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його стаття, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення. Просте перерахування допущених порушень без зазначення конкретних норм чинного законодавства або перерахування норм права, порушення яких встановлено у судовому розгляді, є неприпустимим.

Вказівки, що містяться в окремій ухвалі, повинні бути максимально конкретними і реальними для виконання.

При винесенні окремої ухвали слід ураховувати, що вказівки щодо усунення порушень законності чи недоліків у діяльності підприємств і організацій не повинні виходити за межі компетенції господарського суду, тобто господарський суд не вправі давати вказівки стосовно виробничих процесів або оперативно-господарської діяльності та визначати, яке стягнення слід накласти на службову особу.

В умовах переходу до ринкової економіки та різноманіття форм власності господарському суду необхідно утримуватись від вимог відшкодування збитків за рахунок службових осіб.

При виявленні під час розгляду справи порушень законності чи недоліків у діяльності підприємства, організації або посадових осіб господарський суд виносить на їх адресу окрему ухвалу незалежно від того, чи є вони учасниками господарського процесу.

Вищим господарським судом України надавалися вказівки щодо застосування ст. 90 ГПК в окремих категоріях справ.

У п. 11 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29.02.96 р. N 02-5/95 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди" зазначено, що за наслідками вирішення спорів, пов'язаних із відшкодуванням моральної шкоди, господарським судам необхідно виявляти причини та умови, що призводять до порушення прав та охоронюваних законом інтересів господарюючих суб'єктів, та реагувати на ці порушення відповідно до статті 90 Господарського процесуального кодексу України.

У п. 1.2 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 06.08.97 р. N 02-5/276 "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про підприємництво" зазначено: якщо з матеріалів справи буде встановлено, що одним із засновників підприємства, господарського товариства тощо є фізична особа, яка Законом або вироком суду позбавлена права займатись підприємницькою діяльністю чи певним видом її, слід виносити окрему ухвалу на адресу власників майна підприємства або уповноваженого ними органу та реєструючого органу (стаття 90 ГПК). Аналогічний припис міститься в п. 6 листа Вищого арбітражного суду України від 23.10.2000 р. N 01-8/556 "Про деякі приписи чинного законодавства, що регулює підприємницьку діяльність громадян": якщо господарським судом буде встановлено, що підприємець, який є стороною у справі, належить до числа громадян, що відповідно до чинного законодавства не мають права займатися підприємницькою діяльністю або у встановленому законом порядку позбавлені права нею займатись (чи певним видом її), або займаються нею без законних підстав, господарський суд вирішує в такому разі питання про необхідність винесення окремої ухвали на адресу органу, що здійснив реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності.

У п. 3.6 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 р. N 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Арбітражного процесуального кодексу України" зазначено, що у разі нез'явлення в засідання господарського суду представника позивача, якщо його присутність було визнано обов'язковою, суддя вправі винести окрему ухвалу, як це передбачено частиною першою статті 90 ГПК. У разі нез'явлення представника відповідача за викликом господарського суду останній має право вжити заходів, передбачених статтею 90 ГПК.

У п. 12 листа Вищого арбітражного суду України від 29.12.2000 р. N 01-8/795 "Про деякі приписи законодавства про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями державних і громадських організацій" зазначено, що, вирішуючи спори про відшкодування шкоди, заподіяної державними та іншими органами, господарським судам слід виявляти і ретельно з'ясовувати причини правопорушень та реагувати на них шляхом винесення окремих ухвал, у яких, зокрема, за наявності для того підстав, порушувати питання про притягнення винних посадових осіб до встановленої відповідальності.

Відповідно до частини 2 коментованої статті окрема ухвала надсилається відповідним підприємствам, установам, організаціям, державним та іншим органам, посадовим особам. Ухвала повинна бути надіслана тим підприємствам, установам, організаціям, державним та іншим органам, у діяльності яких під час розгляду справи виявлено порушення законності чи недоліки.

За текстом коментованої статті ці особи несуть відповідальність за ухилення від виконання вказівок, що містяться в окремій ухвалі, в порядку та розмірі, передбачених ч. 1 ст. 119 ГПК. Слід зазначити, що ст. 119 ГПК встановлювала відповідальність за ухилення від виконання рішення, ухвали, постанови. Передбачалося за ухилення від виконання рішення, ухвали, постанови арбітражного суду підприємством, установою чи організацією, яким ухвала або наказ пред'явлено до виконання, арбітражний суд може стягнути в доход державного бюджету штраф в розмірі 50 процентів від суми виконання або до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо виконання не пов'язане із перерахуванням чи списанням грошових сум. Однак цю статтю було виключено згідно із Законом України від 19.10.2000 р. N 2056-III "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям законів України "Про державну виконавчу службу" та "Про виконавче провадження". Зараз чинна редакція ст. 119 ГПК не містить заходів відповідальності за ухилення від виконання рішення, ухвали, постанови.

У п. 6 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 02.12.92 р. N 01-6/1444 "Про практику застосування статті 90 Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що окрема ухвала надсилається посадовій особі або органу, які за своїми повноваженнями повинні усунути виявлені господарським судом недоліки чи порушення.

Стаття 90 ГПК не встановлює обов'язку підприємства, установи, організації, посадової особи, на адресу яких надіслано окрему ухвалу, повідомляти господарський суд про виконання вказівок цієї ухвали, проте ч. 2 ст. 11 Закону України "Про судоустрій України" передбачає обов'язковість виконання судових рішень. Керуючись цією нормою, останній з метою забезпечення виконання вказівок, що містяться в окремій ухвалі, встановлює у ній строк для надання відповіді в залежності від змісту вказівок та терміну, необхідного для їх виконання.

Відповідно до частини 3 коментованої статті окрему ухвалу може бути оскаржено в апеляційному чи касаційному порядку. Окрему ухвалу можуть оскаржити не лише сторони, а й підприємство, установа, організація, державний та інший орган, у діяльності яких виявлено під час розгляду справи порушення законності чи недоліки, щодо яких винесено окрему ухвалу. Такі особи можуть скористатися правом на касаційне оскарження, передбаченим у ст. 107 ГПК, де зазначається, що касаційну скаргу мають право подати також особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав і обов'язків.

Частина 4 коментованої статті встановлює обов'язок господарського суду надіслати повідомлення органам внутрішніх справ чи прокуратури, якщо під час вирішення господарського спору господарський суд виявить у діяльності працівників підприємств та організацій порушення законності, що містять ознаки дії, переслідуваної у кримінальному порядку.

У роз'ясненні Вищого арбітражного суду України від 02.12.92 р. N 01-6/1444 "Про практику застосування статті 90 Господарського процесуального кодексу України" з цього приводу зазначалося таке.

На відміну від окремої ухвали, повідомлення органам внутрішніх справ чи прокуратури (частина четверта статті 90 ГПК) надсилаються господарським судом не з будь-якого факту порушення підприємством або організацією законності, а лише у тих випадках, коли господарський суд виявить у діяльності працівників підприємства, організації такі порушення законності, які містять ознаки дії, переслідуваної в кримінальному порядку.

За наявності умов, передбачених частиною четвертою статті 90 ГПК, господарський суд повинен надсилати повідомлення саме тому органу, до компетенції якого віднесено вирішення питань про необхідність проведення певних дій або порушення кримінальної справи.

Стаття 90 ГПК не передбачає обов'язку органів внутрішніх справ інформувати господарський суд про наслідки розгляду повідомлення. Однак господарським судам необхідно мати на увазі, що відповідно до ст. ст. 97 - 99 Кримінально-процесуального кодексу України за повідомленням про злочин прокурор, слідчий чи орган дізнання повинні не пізніше триденного строку прийняти рішення про порушення кримінальної справи або про відмову в порушенні кримінальної справи чи направити повідомлення за належністю, надіславши ухвалу про відмову у порушенні справи заінтересованій установі, організації, у даному випадку - господарському суду. Таку відмову може бути оскаржено в порядку, передбаченому статтею 991 названого Кодексу.

ГПК не передбачено, що повідомлення оформлюється ухвалою. Отже, повідомлення надсилається відповідному органу у формі листа.

Повідомлення з конкретних справ повинні надсилатися відповідним органам, як правило, одночасно з вирішенням спору, а повідомлення, що ґрунтуються на узагальнених матеріалах, - негайно по закінченні узагальнення.

При вирішенні питання про те, якому органу надсилати повідомлення, слід виходити з приписів ст. 112 Кримінально-процесуального кодексу України, якою встановлено підслідність злочинів.

Досудове слідство провадиться слідчими прокуратури у справах про злочини, передбачені статтями 115, 116, 117, 118, 119, 120, 137, 140, 141, 142, 143, 144, 145, 146, 152, 157, 158, 1581, 159, 1591, 160, 161, 162, 163, 166, частиною 2 статті 168, статтями 170, 171, 172, 173, 175, частиною 3 статті 176, частиною 3 статті 177, статтями 182, 183, частиною 2 статті 184, статтями 209, частиною 3 статті 229, 233, 234, 235, 236, 237, 238, 244, 253, 271, 272, 273, 274, 275, 276, 281, 335, 336, 338, 342, 343, 344, 345, 346, 347, 348, 349, 350, 351, 352, 364, 365, 366, 367, 368, 369, 370, 371, 372, 373, 374, 375, 376, 377, 378, 379, 380, 381, 382, 383, 392, 397, 398, 399, 400, 402, 403, 404, 405, 406, 407, 408, 409, 410, 411, 412, 413, 414, 415, 416, 417, 418, 419, 420, 421, 423, 424, 425, 426, 427, 428, 429, 430, 431, 432, 433, 434, 435, 438, 439, 441, 445 Кримінального кодексу України, а також у всіх справах про злочини, вчинені службовими особами, які займають особливо відповідальне становище, відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про державну службу" та особами, посади яких віднесено до 1 - 3 категорії посад, працівниками правоохоронних органів. За постановою Генерального прокурора України, його заступників, прокурора області та прирівняних до них прокурорів слідчими прокуратури можуть розслідуватися і інші злочини.

Досудове слідство провадиться слідчими органів внутрішніх справ У справах про злочини, передбачені статтями 121, 122, 123, 124, частиною 2 статті 126, статтями 127, 128, 129, 130, 131, 132, частинами 2 і 3 статті 133, статтями 134, 135, 136, 138, 139, 147, 148, 149, 150, 151, 153, 154, 155, 156, 165, 167, частиною 1 статті 168, статтями 169, 174, частинами 1 і 2 статті 176, частинами 1 і 2 статті 177, статтями 178, 179, 180, 181, частиною 1 статті 184, частинами 2, 3, 4, 5 статті 185, частинами 2, 3, 4, 5 статті 186, статтею 187, частинами 2 і 3 статті 188, статтею 1881, статтею 189, частинами 2, 3, 4 статті 190, статтями 192, 193, частиною 2 статті 194, частинами 2 і 3 статті 1941, статтями 195, 196, 197, 1971, 198, 199, 200, частиною 2 статті 202, частиною 2 статті 203, статтею 2031, статтею 204, частиною 2 статті 205, статтями 206, 207, 209, частиною 2 статті 213, статтями 214, 215, 217, 219, 220, 221, 222, 223, 224, частиною 2 статті 225, частиною 2 статті 226, статтями 227, 228, частинами 1 і 2 статті 229, статтями 231, 232, 2321, 233, 234, 235, 239, 240, 241, 242, 243, частиною 2 статті 245, частиною 2 статті 248, частиною 2 статті 249, статтями 251, 252, 254, 259, 260, 261, 262, 263, 264, 265, 266, 267, 268, 269, 270, 277, 278, 279, 280, 281, 282, 283, 284, 285, 286, 287, 288, 289, 290, 291, 292, 293, 295, частинами 2, 3, 4 статті 296, статтями 297, 298, 2981, 299, 300, 301, 302, 303, 304, 306, 307, 308, 309, 310, 311, 312, 313, 314, 315, 316, 317, 318, 319, 320, 321, 322, 323, 324, 325, 326, 327, 337, 339, 340, 341, 344, 352, 353, 354, 355, 357, 358, 360, 361, 3611, 3612, 362, 363, 3631, 389, 390, 391, 393, 394 Кримінального кодексу України, а також у всіх справах про злочини, вчинені неповнолітніми.

Досудове слідство провадиться слідчими органів Служби безпеки України у справах про злочини, передбачені статтями 109, 110, 111, 112, 113, 114, 201, 209, 258, 2581, 2582, 2583, 2584, 261, 294, 305, 328, 329, 330, 332, 333, 334, 359, 361, 3611, 3612, 362, 363, 3631, 422, 436, 437, 438, 439, 440, 441, 442, 443, 444, 446, 447 Кримінального кодексу України. Якщо під час розслідування злочинів, передбачених статтями 328, 329, 422, будуть встановлені злочини, передбачені статтями 364, 365, 366, 367, 423, 424, 425, 426 Кримінального кодексу України, вчинені особою, щодо якої ведеться слідство, або іншою особою, якщо вони пов'язані із злочинами, вчиненими особою, щодо якої ведеться слідство, вони розслідуються слідчими органів Служби безпеки України, у тому числі й ті, що вчинені службовими особами, які займають особливо відповідальне становище відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про державну службу", та особами, посади яких віднесено до 1 - 3 категорій посад державних службовців, а так само вчинені працівниками правоохоронних органів.

Досудове слідство провадиться слідчими податкової міліції у справах про злочини, передбачені статтями 204, 207, 208, 209, частинами 2, 3, 4 статті 212, частинами 2, 3, 4 статті 2121, статтями 216, 218 Кримінального кодексу України, досудове слідство провадиться слідчими податкової міліції. Якщо під час розслідування цих злочинів будуть встановлені злочини, передбачені статтями 192, 200, 201, 202, 203, 205, 213, 215, 219, 220, 221, 222, 358 Кримінального кодексу України, вчинені особою, щодо якої ведеться слідство, або іншою особою, якщо вони пов'язані зі злочинами, вчиненими особою, щодо якої ведеться слідство, вони розслідуються слідчими податкової міліції.

У справах про злочини, передбачені статтями 191, 210, 211, 255, 256, 257 Кримінального кодексу України, досудове слідство провадиться тим органом, який порушив кримінальну справу. Якщо під час розслідування цих та інших справ будуть встановлені злочини, передбачені статтями 364, 365, 366, 367, 368, 369, 370 Кримінального кодексу України, пов'язані із злочинами, про які порушено справу, вони розслідуються тим органом, що порушив справу.

У справах про злочини, передбачені статтями 2091, 384, 385, 386, 387, 388, 396 Кримінального кодексу України, досудове слідство провадиться тим органом, до підслідності якого відноситься злочин, у зв'язку з яким порушено дану справу.

Також у листі Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України від 03.08.92 р. N 01-8/912, 8а/4 исх. "Про деякі питання застосування законів України "Про арбітражний суд", "Про прокуратуру" та Арбітражного процесуального кодексу України" зазначено, що, як це передбачено статтею 90 Арбітражного процесуального кодексу України, у випадках коли при вирішенні господарського спору арбітражний суд виявить у діяльності посадових осіб підприємств та організацій порушення законодавства, що містять ознаки дії, переслідуваної в кримінальному порядку, арбітражний суд повідомляє про цей факт органам прокуратури. Копії повідомлень арбітражних судів можуть бути надіслані вищестоящому прокурору для здійснення контролю за вжиттям необхідних заходів. Про наслідки їх розгляду прокурори повинні своєчасно повідомляти арбітражні суди.