1) Призначення господарським судом судової експертизи;

2) Надсилання господарським судом матеріалів до слідчих органів;

3) Заміни однієї з сторін її правонаступником.

Господарський суд поновлює провадження у справі після усунення обставин, що зумовили його зупинення.

Про зупинення провадження у справі та його поновлення виноситься ухвала.

Ухвалу про зупинення провадження може бути оскаржено.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із

 законами України від 13.05.97 р. N 251/97-ВР,

від 21.06.2001 р. N 2539-III,

 від 18.11.2003 р. N 1255-IV,

 від 21.01.2010 р. N 1837-VI,

 від 12.05.2011 р. N 3329-VI)

Коментована стаття регулює питання зупинення провадження у справі та його поновлення.

Зупинення провадження у справі - тимчасове й повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені123.

Зупинення провадження у справі, на відміну від відкладення розгляду справи, здійснюється без зазначення строку, до усунення обставин, які зумовили зупинення провадження у справі, тобто закінчення строку визначається вказівкою на подію. Крім того, перелік підстав відкладення розгляду справи не є вичерпним, а зупинити провадження у справі господарський суд може лише з підстав, установлених законом.

Частина 1 коментованої статті встановлює обов'язок господарського суду зупинити провадження у справі. Причиною зупинення в даному випадку є неможливість розгляду справи, що знаходиться в провадженні господарського суду, до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, яка розглядається іншим судом.

Господарський суд повинен зупинити провадження у справі за наявності інформації про розгляд іншої справи, незалежно від заяв учасників судового процесу. Така інформація підтверджується тільки судовими документами: ухвалами, рішеннями, постановами судів, позовними заявами, скаргами.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід у кожному конкретному випадку з'ясовувати:

а) як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом;

б) чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.

Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок:

а) непідвідомчості;

б) обмеженості предметом позову;

в) неможливості розгляду тотожної справи;

г) певної черговості розгляду вимог.

Як приклад, можна навести вказівку, що міститься в п. 8.4 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 24.12.99 р. N 02-5/602 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України "Про заставу". Якщо у провадженні господарського суду одночасно є два чи більше спорів, пов'язаних із зверненням стягнення на заставлене майно та задоволенням вимог заставодержателів за рахунок цього майна (статті 19, 20 Закону України "Про заставу"), предметом яких є одне й те саме майно, то, незалежно від дати надходження відповідних позовів, господарський суд повинен, насамперед, розглянути справу, позивачем у якій є попередній заставодержатель або заставодержатель зареєстрованої застави рухомого майна, а у решті справ до її вирішення по суті зупинити провадження на підставі частини першої статті 79 ГПК.

Також у постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 26.08.2003 р. у справі за позовом ВАТ "Нерухомість столиці" до ВАТ "Український науково-дослідний інститут аналітичного приладобудування" про стягнення 10719786 грн. боргу зазначається, що господарські суди зобов'язані були зупинити провадження у справі, безпосередньо пов'язаній з іншою справою, що перебувала на апеляційному перегляді, який не було завершено на дату прийняття рішення у цій справі.

Інша справа повинна бути у провадженні суду. Розгляд справи будь-яким адміністративним органом (органами Антимонопольного комітету, податковими органами, правоохоронними органами тощо) не є підставою для зупинення провадження у справі.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про судоустрій України" судову систему України складають суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд України. Отож, під судом слід розуміти суди загальної юрисдикції, зокрема спеціалізовані (господарські, адміністративні), та Конституційний Суд України. У п. 13 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 р. N 01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" зазначається, що "іншим судом, про який йдеться у частині першій статті 79 ГПК, є будь-який орган, що входить до складу судової системи України згідно із статтею 3 та частиною 1 статті 18 Закону України "Про судоустрій України", а також створений відповідно до закону арбітраж (третейський суд)".

У п. 4 інформаційного листа від 25.11.2005 р. N 01-8/2229 "Про деякі питання практики застосування норм законодавства, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у I півріччі 2005 року" Вищий господарський суд України на запитання, чи є підставою для зупинення провадження у справі розгляд Верховним Судом України касаційної скарги в іншій справі, що пов'язана з первісною, відповів таке. В разі неможливості розгляду справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, господарський суд згідно зі статтею 79 ГПК України зупиняє провадження у справі. Під терміном "інший суд", який вживається у частині першій названої норми, слід розуміти, зокрема, будь-який орган, що входить до складу судової системи України згідно із статтею 3 та частиною першою статті 18 Закону України "Про судоустрій України", отже і Верховний Суд України.

Арбітраж створюється і діє відповідно до Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", ст. 2 якого визначає "арбітраж" як будь-який арбітраж (третейський суд) незалежно від того, чи утворюється він спеціально для розгляду окремої справи чи здійснюється постійно діючою арбітражною установою, зокрема, Міжнародним комерційним арбітражним судом або Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України.

Третейський суд створюється і діє відповідно до Закону України "Про третейські суди", ст. 2 якого визначає третейський суд як недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин.

Під "іншим судом" може також розумітися суд іноземної держави.

Також відповідно до п. 16 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 р. N 01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" у разі оскарження в апеляційному порядку ухвал суду першої інстанції останній, надсилаючи одержану апеляційну скаргу або подання разом зі справою відповідному апеляційному господарському суду (частина третя статті 91 ГПК), одночасно виносить ухвалу про зупинення провадження у даній справі на підставі частини першої статті 79 ГПК.

Слід також керуватися вказівкою, яка міститься в постанові Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. N 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" (п. 2), де зазначається, що у разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Конституції України застосований закон або закон, який підлягає застосуванню в конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України, який відповідно до ст. 150 Конституції може порушувати перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції законів та інших нормативно-правових актів.

Господарський суд також повинен зупинити провадження у справі, якщо відомо, що Конституційний Суд України відповідно до ст. 13 Закону України "Про Конституційний Суд України" розглядає питання конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи офіційного тлумачення Конституції та законів України, які є юридичною підставою позовної вимоги чи заперечення проти позову в даній справі.

Частина 2 коментованої статті передбачає випадки, коли господарський суд має право, але не зобов'язаний зупиняти провадження у справі. До таких випадків віднесено:

1) призначення господарським судом судової експертизи;

2) надсилання господарським судом матеріалів до слідчих органів;

3) заміни однієї з сторін її правонаступником внаслідок реорганізації підприємства, організації.

Установлений перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, тобто будь-які інші обставини не можуть бути підставою зупинення провадження у справі. Так, у постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 04.03.2003 р. N 2/390124 у справі за позовом ВАТ "Холодокомбінат N 4" до ЗАТ "Укррибсервіс" та КП "ОВ" Союзу організації інвалідів в Україні про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору уступки вимоги від 15 листопада 1999 р. N 15/11/99 зазначається, що надсилання господарським судом запиту чи витребування документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, не може бути підставою зупинення провадження у справі згідно зі ст. 79 ГПК.

Суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь у судовому процесі, або за своєю ініціативою. Таке клопотання можуть подати і треті особи.

Відповідно до ст. 41 ГПК для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. Оскільки для проведення експертизи матеріали справи направляються до судово-експертної установи, у цей період часу неможливо проводити процесуальні дії.

Надіслання матеріалів справи до слідчих органів можливо відповідно до ст. 90 ГПК: якщо при вирішенні господарського спору господарський суд виявить у діяльності працівників підприємств та організацій порушення законності, що містять ознаки дії, переслідуваної у кримінальному порядку, господарський суд надсилає про цей факт повідомлення органам внутрішніх справ чи прокуратури.

Відповідно до ст. 112 Кримінально-процесуального кодексу України встановлено підслідність злочинів.

Досудове слідство провадиться слідчими прокуратури у справах про злочини, передбачені статтями 115, 116, 117, 118, 119, 120, 137, 140, 141, 142, 143, 144, 145, 146, 152, 157, 158, 1581, 159, 1591, 160, 161, 162, 163, 166, частиною 2 статті 168, статтями 170, 171, 172, 173, 175, частиною 3 статті 176, частиною 3 статті 177, статтями 182, 183, частиною 2 статті 184, статтями 209, частиною 3 статті 229, 233, 234, 235, 236, 237, 238, 244, 253, 271, 272, 273, 274, 275, 276, 281, 335, 336, 338, 342, 343, 344, 345, 346, 347, 348, 349, 350, 351, 352, 364, 365, 366, 367, 368, 369, 370, 371, 372, 373, 374, 375, 376, 377, 378, 379, 380, 381, 382, 383, 392, 397, 398, 399, 400, 402, 403, 404, 405, 406, 407, 408, 409, 410, 411, 412, 413, 414, 415, 416, 417, 418, 419, 420, 421, 423, 424, 425, 426, 427, 428, 429, 430, 431, 432, 433, 434, 435, 438, 439, 441, 445 Кримінального кодексу України, а також у всіх справах про злочини, вчинені службовими особами, які займають особливо відповідальне становище, відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про державну службу" та особами, посади яких віднесено до 1 - 3 категорії посад, працівниками правоохоронних органів. За постановою Генерального прокурора України, його заступників, прокурора області та прирівняних до них прокурорів слідчими прокуратури можуть розслідуватися і інші злочини.

Досудове слідство провадиться слідчими органів внутрішніх справ У справах про злочини, передбачені статтями 121, 122, 123, 124, частиною 2 статті 126, статтями 127, 128, 129, 130, 131, 132, частинами 2 і 3 статті 133, статтями 134, 135, 136, 138, 139, 147, 148, 149, 150, 151, 153, 154, 155, 156, 165, 167, частиною 1 статті 168, статтями 169, 174, частинами 1 і 2 статті 176, частинами 1 і 2 статті 177, статтями 178, 179, 180, 181, частиною 1 статті 184, частинами 2, 3, 4, 5 статті 185, частинами 2, 3, 4, 5 статті 186, статтею 187, статтею 1881, статтею 189, частинами 2, 3, 4 статті 190, статтями 192, 193, частиною 2 статті 194, частинами 2 і 3 статті 1941, статтями 195, 196, 197, 1971, 198, 199, 200, частиною 2 статті 202, частиною 2 статті 203, статтею 2031, статтею 204, частиною 2 статті 205, статтями 206, 207, 209, частиною 2 статті 213, статтями 214, 215, 217, 219, 220, 221, 222, 223, 224, частиною 2 статті 225, частиною 2 статті 226, статтями 227, 228, частинами 1 і 2 статті 229, статтями 231, 232, 2321, 233, 234, 235, 239, 240, 241, 242, 243, частиною 2 статті 245, частиною 2 статті 248, частиною 2 статті 249, статтями 251, 252, 254, 259, 260, 261, 262, 263, 264, 265, 266, 267, 268, 269, 270, 277, 278, 279, 280, 281, 282, 283, 284, 285, 286, 287, 288, 289, 290, 291, 292, 293, 295, частинами 2, 3, 4 статті 296, статтями 297, 298, 2981, 299, 300, 301, 302, 303, 304, 306, 307, 308, 309, 310, 311, 312, 313, 314, 315, 316, 317, 318, 319, 320, 321, 322, 323, 324, 325, 326, 327, 337, 339, 340, 341, 344, 352, 353, 354, 355, 357, 358, 360, 361, 3611, 3612, 362, 363, 3631, 389, 390, 391, 393, 394 Кримінального кодексу України, а також у всіх справах про злочини, вчинені неповнолітніми.

Досудове слідство провадиться слідчими органів Служби безпеки України у справах про злочини, передбачені статтями 109, 110, 111, 112, 113, 114, 201, 209, 258, 2581, 2582, 2583, 2584, 261, 294, 305, 328, 329, 330, 332, 333, 334, 359, 361, 3611, 3612, 362, 363, 3631, 422, 436, 437, 438, 439, 440, 441, 442, 443, 444, 446, 447 Кримінального кодексу України. Якщо під час розслідування злочинів, передбачених статтями 328, 329, 422, будуть встановлені злочини, передбачені статтями 364, 365, 366, 367, 423, 424, 425, 426 Кримінального кодексу України, вчинені особою, щодо якої ведеться слідство, або іншою особою, якщо вони пов'язані із злочинами, вчиненими особою, щодо якої ведеться слідство, вони розслідуються слідчими органів Служби безпеки України, у тому числі й ті, що вчинені службовими особами, які займають особливо відповідальне становище відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про державну службу", та особами, посади яких віднесено до 1 - 3 категорій посад державних службовців, а так само вчинені працівниками правоохоронних органів.

Досудове слідство провадиться слідчими податкової міліції у справах про злочини, передбачені статтями 204, 207, 208, 209, частинами 2, 3, 4 статті 212, частинами 2, 3, 4 статті 2121, статтями 216, 218 Кримінального кодексу України, досудове слідство провадиться слідчими податкової міліції. Якщо під час розслідування цих злочинів будуть встановлені злочини, передбачені статтями 192, 200, 201, 202, 203, 205, 213, 215, 219, 220, 221, 222, 358 Кримінального кодексу України, вчинені особою, щодо якої ведеться слідство, або іншою особою, якщо вони пов'язані зі злочинами, вчиненими особою, щодо якої ведеться слідство, вони розслідуються слідчими податкової міліції.

У справах про злочини, передбачені статтями 191, 210, 211, 255, 256, 257 Кримінального кодексу України, досудове слідство провадиться тим органом, який порушив кримінальну справу. Якщо під час розслідування цих та інших справ будуть встановлені злочини, передбачені статтями 364, 365, 366, 367, 368, 369, 370 Кримінального кодексу України, пов'язані із злочинами, про які порушено справу, вони розслідуються тим органом, що порушив справу.

У справах про злочини, передбачені статтями 2091, 384, 385, 386, 387, 388, 396 Кримінального кодексу України, досудове слідство провадиться тим органом, до підслідності якого відноситься злочин, у зв'язку з яким порушено дану справу.

Надсилання справи до слідчих органів здійснюється відповідно до п. 3.8 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом голови Вищого господарського суду України від 10 грудня 2002 р. N 75.

Заміна однієї зі сторін її правонаступником внаслідок реорганізації підприємства, організації відбувається відповідно до ст. 25 ГПК. У разі вибуття однієї з сторін у спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношенні внаслідок реорганізації підприємства чи організації господарський суд здійснює заміну цієї сторони її правонаступником.

За наявності викладених обставин суд вправі зупинити провадження у справі. Водночас якщо зазначені процесуальні дії можливо виконати в межах строків для розгляду справи, встановлених ст. 69 ГПК, суд не позбавлений права, не зупиняючи провадження у справі, відкласти розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК.

Відповідно до частини 3 коментованої статті після усунення обставин, що були підставою для зупинення провадження у справі, господарський суд поновлює провадження у справі. Зазвичай господарський суд, зупиняючи провадження у справі, зобов'язує сторони сповістити суд про усунення обставин, що спричинили зупинення провадження.

Виходячи з того, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися своїми процесуальними правами, вони зобов'язані сповістити суд про усунення обставин, що спричинили зупинення провадження.

Частина 4 коментованої статті передбачає, що про зупинення провадження у справі та його поновлення виноситься ухвала.

Ухвала про зупинення провадження у справі повинна відповідати вимогам, установленим ст. 86 ГПК, а також містити викладення обставин, що зумовлюють зупинення провадження у справі, та процесуальні дії, що їх слід виконати у зв'язку із зупиненням провадження у справі (надіслання справи до судово-експертної установи, направлення матеріалів справи слідчим органам тощо). В ухвалі також слід покласти на сторони обов'язок повідомити суд про усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у справі.

Відповідно до ст. 41 ГПК про призначення експертизи господарський суд виносить ухвалу. Якщо через проведення експертизи господарський суд зупиняє провадження у справі, ухвала про призначення експертизи окремим процесуальним документом не виноситься, а питання, пов'язані з призначенням експертизи (призначення судово-експертної установи, визначення питань, які мають бути роз'яснені судовим експертом тощо), вирішуються в ухвалі про зупинення провадження у справі.

Про поновлення провадження у справі господарський суд виносить ухвалу. В ухвалі повинно бути зазначено, що причини, які зумовили зупинення провадження у справі, усунено, та про час і місце розгляду справи в судовому засіданні, а також про процесуальні дії, що їх належить вчинити.

Якщо провадження у справі було зупинено у зв'язку з необхідністю заміни однієї з сторін її правонаступником внаслідок реорганізації підприємства, організації, в ухвалі про поновлення провадження у справі суд зазначає про заміну сторони її правонаступником.

Відповідно до частини 5 коментованої статті ухвалу про зупинення провадження у справі може бути оскаржено в апеляційному чи касаційному порядку. Ухвала про поновлення провадження у справі оскарженню не підлягає.

Стаття 80. Припинення провадження у справі

Господарський суд припиняє провадження у справі, якщо:

1) спір не підлягає вирішенню в господарських судах України;

1-1) відсутній предмет спору;

2) є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав;

3) виключено

4) позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом;

5) сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду;

6) настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено діяльність суб'єкта господарювання, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва;

7) сторони уклали мирову угоду і вона затверджена господарським судом.

У випадках припинення провадження у справі повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається.

Про припинення провадження у справі виноситься ухвала, в якій мають бути вирішені питання про розподіл між сторонами господарських витрат, про повернення державного мита з бюджету, а також можуть бути розв'язані питання про стягнення штрафів, передбачених у пунктах 4 і 5 частини другої статті 83 цього Кодексу.

Ухвалу про припинення провадження у справі може бути оскаржено.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із

законами України від 13.05.97 р. N 251/97-ВР,

від 17.05.2001 р. N 2413-III,

 від 21.06.2001 р. N 2539-III,

 від 23.06.2005 р. N 2705-IV,

 від 12.05.2011 р. N 3329-VI)

Припинення провадження у справі - це форма завершення справи, яке зумовлене передбаченими законом обставинами, що повністю відкидають можливість судочинства125.

Існування норм, що регулюють припинення провадження у справі, викликано необхідністю вилучати з процесу судочинства справи, порушені за позовами, що подані на підставі помилкового уявлення особи про її право на звернення до господарського суду, або внаслідок розпорядчих дій сторін. При виявленні встановлених законодавством обставин відсутня необхідність розгляду справи по суті та винесення рішення. Припинення провадження у справі відбувається у випадках, коли неможливий судовий захист особи у господарському суді.

Суд за наявності викладених у ГПК підстав зобов'язаний припинити провадження у справі незалежно від того, чи подали сторони відповідне клопотання.

У застосуванні ст. 80 ГПК слід ураховувати вказівки, що містяться в роз'ясненні Вищого арбітражного суду України від 23.08.94 р. N 02-5/612 "Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального кодексу України".

Провадження у справі підлягає припиненню з посиланням на пункт 1 статті 80 ГПК, якщо при розгляді справи буде встановлено, що:

- спір непідвідомчий господарському суду (стаття 12 ГПК);

- позов подано в інтересах позивача іншими, крім органів прокуратури, юридичними особами, державними або іншими органами (стаття 2 ГПК). При цьому слід мати на увазі, що звернення до господарських судів України прокурорів з інших держав в інтересах господарюючих суб'єктів цих держав не передбачене чинним законодавством чи відповідними міждержавними угодами і договорами України. Тому такі спори вирішенню господарськими судами України не підлягають (пункт 1 статті 62 ГПК);

- є письмова угода сторін про передачу спору на вирішення третейського суду (пункт 5 статті 80 ГПК). Таку угоду сторони вправі укласти як до, так і після порушення провадження у справі. В останньому випадку провадження у справі підлягає припиненню з посиланням на пункт 5 статті 80 ГПК. Якщо ж таку угоду укладено до порушення провадження у справі, у прийнятті позовних матеріалів слід відмовити на підставі пункту 1 статті 62 ГПК або припинити провадження у справі з посиланням на пункт 1 статті 80 ГПК;

- вирішення даного спору відповідно до законів України, міждержавних угод чи договорів віднесене до відання інших органів (частина 4 пункту 1 статті 12 ГПК).

Господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 статті 80 ГПК), зокрема, у таких випадках:

- припинення існування предмета спору (наприклад, здійснене у встановленому порядку скасування оспорюваного акта), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань;

- спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання.

У випадках відмови позивача від позову (пункт 4 статті 80 ГПК) господарському суду слід керуватись частиною шостою статті 22 ГПК, тобто перевіряти, чи не суперечить ця відмова законодавству та чи не порушує вона інтереси інших осіб.

За наявності відомостей про ліквідацію підприємства чи організації, які є сторонами у справі, господарському суду слід враховувати таке. Відповідно до частини п'ятої статті 111 Цивільного кодексу України юридична особа є ліквідованою з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення, а згідно з частиною сьомою статті 59 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності. Отже, при вирішенні питання щодо припинення провадження у справі на підставі пункту 6 статті 80 ГПК господарський суд повинен витребувати докази виключення підприємства з державного реєстру.

У справах про визнання недійсним акта, раніше виданого ліквідованим органом, господарський суд вправі замінити його іншим органом, на який покладено видання таких актів.

У вирішенні питань розподілу судових витрат необхідно мати на увазі, що відповідно до п. 3 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 р. N 7-93 "Про державне мито" останнє підлягає поверненню позивачеві тільки у випадках припинення провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 статті 80 ГПК.

Частина 1 коментованої статті визначає підстави припинення провадження у справі.

Господарський суд припиняє провадження у справі у випадках, коли після порушення провадження у справі виявлено такі обставини:

- спір не підлягає вирішенню в господарських судах України;

- відсутній предмет спору;

- є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав;

- позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом;

- сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду;

- підприємство чи організацію, які є сторонами, ліквідовано;

- сторони уклали мирову угоду і вона затверджена господарським судом.

Перелік підстав припинення провадження у справі є вичерпним, тобто суд не має права припиняти провадження у справі з підстав, не зазначених у ч. 1 коментованої статті.

Як зазначається в п. 5 листа Вищого арбітражного суду України від 17.06.93 р. N 01-8/683 "Про окремі недоліки у вирішенні господарських спорів", провадження у справі не може бути припинене з підстав, не передбачених ст. 80 ГПК.

Спір не підлягає вирішенню в господарських судах, якщо:

а) спір не є підвідомчим господарському суду, тобто предмет спору не охоплюється ст. 12 ГПК;

б) спір за предметною ознакою підвідомчий господарському суду, але одна зі сторін не може бути учасником господарського процесу;

в) право чи інтерес не підлягають судовому захисту.

У постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 25.01.2005 р. у справі за позовом ВАТ "Сумісне українсько-бельгійське хімічне підприємство "Інтерхім" до ДП "Біостимулятор" про визнання неправомірним використання знака для товарів і послуг "Феназепам" зазначається, що провадження у справі підлягає припиненню на підставі пункту 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, якщо, зокрема, вирішення спору відповідно до законів України та угод віднесено до компетенції інших органів або судів іншої юрисдикції.

У постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 30.01.2007 р. у справі за позовом ВАТ "Броварисільбуд" до державного комунального підприємства "Броварське міжміське бюро технічної інвентаризації" і Броварської міської ради про визнання недійсними рішень державного комунального підприємства "Броварське міжміське бюро технічної інвентаризації" від 13.07.2004 про відмову в реєстрації права власності та визнання права власності зазначається, що відповідно до п. 1-1 ст. 80 ГПК припинення провадження у справі можливе за умови відсутності предмета спору, а не у зв'язку з тим, що позов подано до неналежного відповідача у справі.

У п. 3 інформаційного листа від 25.11.2005 р. N 01-8/2229 "Про деякі питання практики застосування норм законодавства, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у I півріччі 2005 року" Вищий господарський суд України на запитання, чи повинен господарський суд розглянути по суті позов, предмет якого не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, відповів таке. Господарські суди вирішують спори у порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає статті 1 ГПК України, а правовідносини, щодо яких виник спір, носять господарський характер. Дійшовши висновку, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, суд повинен відмовити у позові, а не припиняти провадження у справі за її непідвідомчістю суду.

До обставин, які свідчать про помилкове уявлення позивача про можливість вирішення спору господарським судом, тяжіє наявність рішення господарського суду або іншого органу, який у межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав. Тобто відкидається здійснення провадження та ухвалення судом рішення за тотожним позовом. Тут мається на увазі рішення господарського суду, третейського суду (арбітражу), а також рішення суду іноземної держави.

Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами. У постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 26.11.2002 р. у справі за позовом Донецької залізниці до ТОВ "ЦЗФ "Узлівська" про звернення стягнення на майно в розмірі 425,40 грн. зазначається, що визнання боржником претензії не є способом припинення зобов'язання і не свідчить про відсутність спору. Особа, претензія якої була визнана боржником, має право звернутися з позовом до суду про стягнення визнаної суми коштів.

Від предмета спору слід відрізняти предмет позову - певну матеріально-правову вимогу позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права, які перелічені, наприклад, у ст. 16 ЦК України. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

визнання права;

визнання правочину недійсним;

припинення дії, яка порушує право;

відновлення становища, яке існувало до порушення;

примусове виконання обов'язку в натурі;

зміна правовідношення;

припинення правовідношення;

відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Також слід ураховувати правову позицію, викладену в постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 15.01.2003 р. у справі за позовом ВАТ "Сигнаївський комбінат хлібопродуктів" до приватного підприємця К. про визнання платіжної вимоги такою, що не підлягає виконанню, де зазначається, що факт визнання боржником претензії не може бути підставою для припинення провадження у справі про стягнення з цього боржника відповідної заборгованості.

Суд також припиняє провадження у справі з огляду на процесуальні дії сторін щодо розпорядження їхніми процесуальними правами:

а) позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом (ст. 78 ГПК);

б) сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду (ст. 12 ГПК);

в) сторони уклали мирову угоду і вона затверджена господарським судом (ст. 78 ГПК).

Щодо припинення провадження у справі з тієї підстави, що сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду, слід мати на увазі вказівку, яка міститься в п. 10 листа Вищого арбітражного суду України від 10.03.98 р. N 01-8/91 "Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів": господарський суд, до якого подано позов, з питання, що є предметом арбітражної угоди, повинен припинити провадження у справі, якщо є заперечення однієї з сторін щодо вирішення спору в господарському суді і ним не буде визнано, що арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана. У постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 11.06.2003 р. у справі за позовом компанії "Вестрен Ен-Ай-Ес Ентерпрайз Фонд" до АТЗТ з іноземними інвестиціями "Сонола" про стягнення 2745762,11 дол. США також зазначається, що у вирішенні спору з питань, які є предметом укладеної між сторонами спору арбітражної угоди (застереження), господарський суд повинен припинити провадження у справі, якщо є заперечення однієї зі сторін щодо вирішення спору в господарському суді.

Суд також припиняє провадження у справі через об'єктивну неможливість подальшого судочинства, оскільки одну зі сторін (чи всі сторони) ліквідовано.

Відповідно до ст. 33 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи. Згідно із ст. 46 цього ж Закону фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

Частина 2 коментованої статті містить припис про наслідки припинення провадження у справі - повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається.

Однак ухвалу про припинення провадження у справі може бути переглянуто за нововиявленими обставинами за правилами ст. ст. 112 - 114 ГПК, наприклад, якщо угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду буде визнано недійсною або якщо третейський суд (арбітраж) винесе постанову, якою визнає, що спір виходить за межі його компетенції, як це передбачено ст. 16 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", або якщо третейський суд винесе мотивовану ухвалу з питань відсутності компетенції, як це передбачено ст. 27 Закону України "Про третейські суди".

Частина 3 коментованої статті встановлює, що господарський суд, припиняючи провадження у справі, виносить ухвалу. Ухвала має відповідати вимогам, викладеним у ст. 86 ГПК, а також містити вказівку на підставу припинення провадження у справі.

У цій само ухвалі суд обов'язково повинен вирішити питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення державного мита з бюджету за правилами ст. ст. 47, 49 ГПК.

Також суд у винесенні ухвали про припинення провадження у справі наділено правами, передбаченими пунктами 4, 5 ч. 1 ст. 83 ГПК, тобто господарський суд має право:

- стягувати у доход Державного бюджету України із сторони, що порушила строки розгляду претензії, штраф у розмірі, встановленому статтею 9 ГПК*, або у відповідності до законів, що регулюють порядок досудового врегулювання спорів у конкретних правовідносинах;

____________

* Стаття 9 ГПК виключена згідно із Законом України від 23.06.2005 р. N 2705-IV.

- стягувати в доход Державного бюджету України з винної сторони штраф у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на сторону.

Якщо суд, припиняючи провадження у справі, застосував зазначені заходи процесуальної відповідальності, про це зазначається в ухвалі про припинення провадження у справі.

Частина 4 коментованої статті передбачає право на оскарження ухвали про припинення провадження у справі в апеляційному чи касаційному порядку.

Стаття 81. Залишення позову без розгляду

Господарський суд залишає позов без розгляду, якщо:

1) позовну заяву підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано;

2) у провадженні господарського суду або іншого органу, який діє в межах своєї компетенції, є справа з господарського спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав;

3) виключено

4) позивач не звертався до установи банку за одержанням з відповідача заборгованості, коли вона відповідно до законодавства мала бути одержана через банк;

5) позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору;

6) громадянин відмовився від позову, який було подано у його інтересах прокурором.

Про залишення заяви без розгляду виноситься ухвала, в якій можуть бути вирішені питання про розподіл між сторонами господарських витрат, про повернення державного мита з бюджету, а також про стягнення штрафів, передбачених у пунктах 4 і 5 частини другої статті 83 цього Кодексу.

Ухвалу про залишення позову без розгляду може бути оскаржено.

Після усунення обставин, що зумовили залишення позову без розгляду, позивач має право знову звернутися з ним до господарського суду в загальному порядку.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із

 законами України від 17.05.2001 р. N 2413-III,

 від 21.06.2001 р. N 2539-III,

 від 23.06.2005 р. N 2705-IV)

Залишення позову без розгляду - це одна з форм закінчення провадження у справі без винесення судового рішення. Залишення позову без розгляду - це закінчення розгляду справи, що викликане недотриманням позивачем установлених законом умов порушення і нормального розвитку судового процесу126.

Від припинення провадження у справі залишення позову без розгляду відрізняється підставами та наслідками. Після залишення позову без розгляду допускається повторне звернення до господарського суду.

Частина 1 коментованої статті містить перелік підстав залишення позову без розгляду. Господарський суд залишає позов без розгляду, якщо:

- позовну заяву підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано;

- у провадженні господарського суду або іншого органу, який діє в межах своєї компетенції, є справа з господарського спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав;

- позивач не звертався до установи банку за одержанням з відповідача заборгованості, коли вона відповідно до законодавства мала бути одержана через банк;

- позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору;

- громадянин відмовився від позову, який було подано у його інтересах прокурором.

Перелік підстав залишення позову без розгляду є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Відповідно до ст. 54 ГПК позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі і підписується повноважною посадовою особою позивача або його представником, прокурором чи його заступником, громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності або його представником. Якщо під час розгляду справи встановлено, що позовну заяву підписано особою, яка не має на це повноважень, позовна заява підлягає залишенню без розгляду. Те саме стосується й випадку, коли позовну заяву підписано представником, а в його довіреності відсутнє повноваження на підписання позову. Також позов залишається без розгляду, коли в позовній заяві зазначено лише прізвище і підпис особи без зазначення її посадового становища.

Суд залишає позов без розгляду, якщо у провадженні господарського суду або іншого органу, який діє в межах своєї компетенції, є справа з господарського спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав. У даному випадку мається на увазі, що в тотожній справі порушено провадження, але розгляд справи не завершено.

Тотожна справа повинна бути у провадженні суду. Розгляд справи будь-яким адміністративним органом (органами антимонопольного комітету, податковими органами, правоохоронними органами, тощо) не є підставою для залишення позову без розгляду, оскільки ці органи не наділено повноваженнями з вирішення спорів.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про судоустрій України" судову систему України складають суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд України. Отже, під судом слід розуміти суди загальної юрисдикції, зокрема спеціалізовані (господарські, адміністративні), та Конституційний Суд України. У п. 13 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 р. N 01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" зазначається, що "іншим судом, про який йдеться у частині першій статті 79 ГПК, є будь-який орган, що входить до складу судової системи України згідно із статтею 3 та частиною 1 статті 18 Закону України "Про судоустрій України", а також створений відповідно до закону арбітраж (третейський суд)".

Арбітраж створюється і діє відповідно до Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", ст. 2 якого визначає "арбітраж" як будь-який арбітраж (третейський суд) незалежно від того, чи утворюється він спеціально для розгляду окремої справи чи здійснюється постійно діючою арбітражною установою, зокрема, Міжнародним комерційним арбітражним судом або Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України.

Третейський суд створюється і діє відповідно до Закону України "Про третейські суди", ст. 2 якого визначає третейський суд як недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин.

Під "іншим судом" може також розумітися суд іноземної держави, якщо він є компетентним розглядати господарські спори.

Позов залишається без розгляду, коли позивач не звертався до установи банку за одержанням з відповідача заборгованості, коли вона відповідно до законодавства мала бути одержана через банк.

Зокрема, маються на увазі розрахунки через договірне списання. Відповідно до п. 1.38 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" договірне списання - списання банком з рахунка клієнта коштів без подання клієнтом платіжного доручення, що здійснюється банком у порядку, передбаченому в договорі, укладеному між ним і клієнтом. Згідно із ст. 26 цього ж Закону платник при укладенні договорів із банком має право передбачити договірне списання грошей із своїх рахунків на користь банку платника та/або третіх осіб. Умови договору на договірне списання повинні передбачати обсяг інформації, достатній для належного виконання такого списання банком, що обслуговує платника (обставини, за яких банк має здійснити (здійснювати) договірне списання; найменування отримувача та банку отримувача; реквізити рахунка, з якого має здійснюватися договірне списання; реквізити договору між платником та отримувачем (за наявності договору), що передбачає право отримувача на договірне списання; перелік документів, що мають бути представлені отримувачем в обслуговуючий платника банк (якщо платник та отримувач домовились про надання цих документів до банку платника) тощо). Договірне списання здійснюється за платіжною вимогою отримувача або за меморіальним ордером, оформленим банком.

Якщо позивач без поважних причин не подав витребуваних господарським судом матеріалів, необхідних для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору, господарський суд залишає позов без розгляду. У цьому приписі встановлено процесуальну санкцію за невиконання вимог суду:

а) неподання позивачем документів, які витребувані судом і необхідні для вирішення спору;

б) представник позивача не з'явився на виклик господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору.

У разі неподання витребуваних судом документів суд не вправі залишити позов без розгляду, якщо визнає причини неподання документів поважними. Що ж до нез'явлення представника позивача, то суд залишає позов без розгляду незалежно від причин нез'явлення.

Відповідно до ст. 29 ГПК прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. Якщо позивач відмовився від позову, поданого прокурором в інтересах держави, це не позбавляє прокурора права підтримувати позов і вимагати вирішення спору по суті. Натомість якщо прокурор подав позов в інтересах громадянина, то у випадку відмови громадянина від поданого прокурором в його інтересах позову господарський суд повинен залишити позов прокурора без розгляду.

У роз'ясненні Вищого арбітражного суду України від 23.08.94 р. N 02-5/612 "Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального кодексу України" містяться такі вказівки. При вирішенні питання щодо залишення позову без розгляду (стаття 81 ГПК) господарським судам слід мати на увазі, що застосування пункту 5 цієї статті можливо лише за наявності таких умов:

- додаткові документи вважаються витребуваними, тільки якщо про це зазначено у відповідному процесуальному документі;

- витребувані документи чи явка представника позивача дійсно необхідні для вирішення спору;

- позивач не подав витребувані документи без поважних причин чи не направив свого представника в засідання господарського суду. Отже, перш ніж залишити позов без розгляду, господарський суд зобов'язаний з'ясувати причини невиконання його вимог позивачем і об'єктивно оцінити їх поважність.

Якщо позивач не подав витребувані документи, суд не має можливості розглянути справу по суті, оскільки позивач не надав йому необхідні для цього документи. Якщо ж представник позивача не з'явився в судове засідання, але його нез'явлення не перешкоджає розгляду справи по суті, суд не повинен залишати позов без розгляду, а має розглянути справу по суті.

Частина 2 коментованої статті встановлює, що господарський суд, залишаючи позов без розгляду, виносить ухвалу. Ухвала повинна відповідати вимогам, викладеним у ст. 86 ГПК, а також містити вказівку на підставу залишення позову без розгляду.

У цій само ухвалі суд може вирішити питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення державного мита з бюджету за правилами ст. ст. 47, 49 ГПК.

Відповідно до ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 N 7-93 р. "Про державне мито" останнє підлягає поверненню позивачеві тільки у випадках припинення провадження у справі. У всіх інших випадках застосування ст. 81 ГПК державне мито поверненню не підлягає.

Також суд при винесенні ухвали про залишення позову без розгляду наділений правами, передбаченими пунктами 4, 5 ч. 1 ст. 83 ГПК, тобто господарський суд має право:

- стягувати у доход Державного бюджету України із сторони, що порушила строки розгляду претензії, штраф у розмірі, встановленому статтею 9 ГПК* або у відповідності до законів, що регулюють порядок досудового врегулювання спорів у конкретних правовідносинах;

____________

* Стаття 9 ГПК виключена згідно із Законом України від 23.06.2005 р. N 2705-IV.

- стягувати в доход Державного бюджету України з винної сторони штраф у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на сторону.

Якщо суд, залишаючи позов без розгляду, застосував зазначені заходи процесуальної відповідальності, про це зазначається в ухвалі про залишення позову без розгляду.

Відповідно до частини 3 коментованої статті ухвалу про залишення позову без розгляду може бути оскаржено в апеляційному чи касаційному порядку.

У частині 4 коментованої статті зазначається, що позивач, усунувши обставини, які були підставами залишення позову без розгляду, має право звернутися з позовом до господарського суду в загальному порядку. У цьому випадку позов повинен бути поданий з дотриманням вимог ст. ст. 54 - 58 ГПК.

У п. 1 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 23.08.94 р. N 02-5/612 "Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального кодексу України" зазначається, що принципова відміна наслідків припинення провадження у справі від залишення позову без розгляду полягає у тому, що у першому випадку повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається, а у другому (після усунення обставин, що зумовили залишення позову без розгляду) позивач має право знову звернутись до господарського суду з тим само позовом у загальному порядку.

Стаття 811. Протоколи

У судовому засіданні, а також про огляд і дослідження письмових або речових доказів у місці їх знаходження складається протокол.

У протоколі судового засідання зазначаються:

1) рік, місяць, число і місце судового засідання;

2) найменування суду, що розглядає справу, та склад суду;

3) номер справи і найменування сторін;

4) відомості про явку в судове засідання представників сторін, інших учасників судового процесу або про причини їх неявки;

5) відомості про роз'яснення господарським судом сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, їх процесуальних прав і обов'язків, зокрема, права заявляти відводи, та попередження перекладача про відповідальність за завідомо неправильний переклад, судового експерта - за дачу завідомо неправильного висновку або відмові від дачі висновку;

6) усні заяви і клопотання сторін та інших осіб, які беруть участь у справі;

7) усні роз'яснення судовими експертами своїх висновків і відповіді на поставлені їм додаткові запитання.

Протокол веде секретар судового засідання.

Протокол у триденний строк підписують суддя (суддя - головуючий у колегії суддів) і секретар судового засідання.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають право знайомитися з протоколами і протягом п'яти днів після їх підписання подавати письмові зауваження з приводу допущених у протоколах неправильностей або неповноти протоколу. Зауваження на протоколи у всіх випадках долучаються до матеріалів справи.

Господарський суд розглядає зауваження на протокол протягом п'яти днів з дня подання зауваження і за результатами розгляду виносить ухвалу, якою приймає зауваження або мотивовано відхиляє їх.

На вимогу хоча б одного учасника судового процесу у суді першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи по суті або за ініціативою суду здійснюється фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

У випадку неявки у судове засідання всіх учасників судового процесу фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відтворення технічного запису судового процесу здійснюється в судовому засіданні при розгляді справи судом у першій інстанції, в апеляційному чи касаційному порядку, а також при розгляді зауважень на протокол судового засідання на вимогу сторін чи за ініціативою суду.

Питання про видачу копії технічного запису учаснику процесу, про його відтворення поза судовим засіданням вирішуються головуючим у кожному окремому випадку залежно від обставин.

(Доповнено статтею 811 згідно із

 Законом України від 21.06.2001 р. N 2539-III,

 із змінами і доповненнями, внесеними

 законами України від 08.09.2005 р. N 2875-IV,

від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

У господарському судочинстві ведення протоколу судового засідання було запроваджено із набранням чинності 28 червня 2002 р. ст. 811 ГПК. Цю статтю було введено Законом України "Про внесення змін до Арбітражного процесуального кодексу України" від 21 червня 2001 р. N 2539-III.

Коментована стаття встановлює правила ведення протоколу судового засідання у паперовій формі. Протокол судового засідання має важливе значення, оскільки в ньому фіксується перебіг розгляду справи, вчинення учасниками розгляду справи процесуальних дій, що здійснені ними в судовому засіданні. Протокол судового засідання має доказове значення для встановлення процесуальних фактів. Протоколи судових засідань, протоколи огляду та дослідження письмових або речових доказів у місці їх знаходження належать до письмових доказів.

Частина 1 коментованої статті визначає, що складаються два види протоколів:

- протокол судового засідання;

- протокол огляду і дослідження письмових або речових доказів у місці їх знаходження.

Протоколи - письмова форма фіксації судового процесу. У протоколі судового засідання відображається перебіг судового розгляду справи у судовому засіданні.

У частині 2 коментованої статті визначається склад відомостей, які секретар судового засідання відображає у протоколі судового засідання.

У протоколі судового засідання зазначаються:

1) рік, місяць, число і місце судового засідання;

2) найменування суду, що розглядає справу, та склад суду;

3) номер справи і найменування сторін;

4) відомості про явку в судове засідання представників сторін, інших учасників судового процесу або про причини їх неявки;

5) відомості про роз'яснення господарським судом сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, їх процесуальних прав і обов'язків, зокрема, права заявляти відводи, та попередження перекладача про відповідальність за завідомо неправильний переклад, судового експерта - за дачу завідомо неправильного висновку або відмові від дачі висновку;

6) усні заяви і клопотання сторін та інших осіб, які беруть участь у справі;

7) усні роз'яснення судовими експертами своїх висновків і відповіді на поставлені їм додаткові запитання.

Якщо відповідно до ч. 2 ст. 85 ГПК суддя оголошує вступну і резолютивну частини рішення, про це зазначається у протоколі судового засідання.

Неявка в судове засідання сторін, інших учасників судового процесу не звільняє суд від обов'язку ведення протоколу.

Частина 3 коментованої статті покладає обов'язок ведення протоколу судового засідання на секретаря судового засідання. Будь-яка інша особа не вправі вести протокол судового засідання.

Відповідно до частини 4 коментованої статті заповнення протоколу судового засідання завершується його підписанням. Протокол підписується суддею та секретарем судового засідання. Якщо справа розглядається колегіальним складом суду, протокол підписується не всім складом суду, а лише головуючим.

Заповнений і підписаний протокол разом із додатками до нього приєднується до матеріалів справи та зберігається разом із ними.

Частина 5 коментованої статті надає право сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі:

- знайомитися з протоколами;

- подавати письмові зауваження з приводу допущених у протоколах неправильностей або неповноти протоколу.

Зазначене стосується не лише протоколу судового засідання, а й протоколу огляду й дослідження письмових або речових доказів у місці їх знаходження.

Письмові зауваження можуть бути подані протягом п'яти днів після підписання протоколів. Зауваження можуть стосуватися лише неправильностей або неповноти протоколу. Якщо зауваження подано з пропуском встановленого строку, вони судом не розглядаються. Водночас, суд не позбавлено права поновити пропущений процесуальний строк на підставі ст. 53 ГПК.

Зауваження на протоколи в усіх випадках долучаються до матеріалів справи. Отже, письмові зауваження на протоколи приєднуються до справи незалежно від того, прийнято судом ці зауваження чи ні.

Частина 6 коментованої статті визначає порядок дій суду у випадку подання зауважень на протокол. Господарський суд розглядає зауваження на протокол протягом п'яти днів з дня подання зауваження. Зауваження на протокол розглядаються тим складом суду, який розглядає справу. ГПК не передбачено розгляду зауважень на протокол у судовому засіданні з викликом сторін та інших учасників судового процесу.

За результатами розгляду зауважень на протокол суд приймає зауваження або мотивовано відхиляє їх. Про прийняття зауважень на протокол чи їх відхилення суд виносить ухвалу. Ухвала про відхилення зауважень на протокол повинна відповідати вимогам ст. 86 ГПК та містити мотиви їх відхилення.

Ухвала про прийняття чи відхилення зауважень на протокол не підлягає оскарженню в апеляційному чи касаційному порядку.

Частина 7 коментованої статті зобов'язує господарський суд здійснювати фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Ця норма є конкретизацією ч. 3 ст. 44 ГПК, відповідно до якої судовий процес фіксується технічними засобами та відображається у протоколі судового засідання у порядку, встановленому ГПК.

До внесення змін Законом України від 08.09.2005 р. N 2875-IV "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" передбачалося лише право господарського суду здійснювати стенографічний, а також аудіо- чи відеозапис судового засідання.

Зараз встановлено, що фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу здійснюється місцевим господарським судом чи апеляційним господарським судом. Тож фіксування здійснюється на стадіях розгляду справи в суді першої інстанції, апеляційного перегляду в суді апеляційної інстанції, а також перегляду за нововиявленими обставинами, який здійснюється цими судами. Зазначене фіксування судом касаційної інстанції ГПК не передбачено. Також не передбачено фіксування під час перегляду Верховним Судом України постанови чи ухвали Вищого господарського суду України.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу здійснюється на вимогу хоча б одного учасника судового процесу. Тобто з такою вимогою можуть звернутися:

а) сторони;

б) треті особи;

в) прокурор, який бере участь у справі.

Господарський суд може здійснювати фіксування з власної ініціативи.

ГПК не визначає форми вимоги учасника судового процесу щодо фіксування судового процесу. Отже, така вимога може бути заявлена як у письмовій формі, так і усно.

Фіксування здійснюється лише під час розгляду справи по суті. Це означає, що фіксуванню не підлягає проведення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням (на стадії підготовки справи до розгляду відповідно до ст. 65 ГПК), вирішення окремих процесуальних питань, які розглядаються без виклику сторін (порушення провадження у справі, вжиття заходів до забезпечення позову тощо). З огляду на викладене можна дійти висновку, що фіксуванню підлягає перебіг розгляду справи у судовому засіданні (включаючи розгляд процесуальних заяв і клопотань учасників судового процесу).

Частина 8 коментованої статті регулює питання відтворення технічного запису, що здійснювався судом відповідно до ч. 7 коментованої статті. Встановлено, що відтворення цього запису здійснюється під час:

а) розгляду справи місцевим господарським судом;

б) апеляційного перегляду справи;

в) касаційного перегляду справи;

г) розгляду зауважень на протокол судового засідання в порядку ч. 6 коментованої статті.

Також відтворення може здійснюватися під час перегляду справи за нововиявленими обставинами.

Відтворення здійснюється господарським судом на вимогу сторін або з власної ініціативи.

Слід звернути увагу на те, що з вимогою про фіксування судового процесу може звернутися будь-хто з учасників судового процесу; на відміну від цього, з вимогою про відтворення запису може звернутися лише сторона. Отже, буквальне тлумачення цієї норми дає підстави для висновку, що з вимогою про відтворення технічного запису можуть звернутися тільки сторони. Водночас системне тлумачення цієї норми у сукупно з нормами статей 26, 27, 29 ГПК дає можливість стверджувати, що вимагати відтворення технічного запису вправі також треті особи і прокурор, який бере участь у справі.

Частина 9 коментованої статті врегульовує питання видачі копій технічного запису, який здійснювався відповідно до ч. 7 коментованої статті. Це питання, а також питання про відтворення технічного запису поза судовим засіданням вирішується суддею (головуючим у колегії суддів) залежно від обставин у кожному конкретному випадку.

Отже, учасник процесу, який бажає отримати копію технічного запису судового процесу, повинен звернутися з відповідним клопотанням до судді (головуючого у колегії суддів), який розглянув справу. Слід звертатися до суду тієї інстанції, який здійснював фіксування судового процесу.

Видача копії технічного запису допускається лише учаснику судового процесу, тобто стороні, третій особі, прокурору, який бере участь у справі.

Стаття 82. Прийняття рішення

При вирішенні господарського спору по суті (задоволення позову, відмова в позові повністю або частково) господарський суд приймає рішення.

Рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Рішення викладається у письмовій формі та підписується всіма суддями, які брали участь у засіданні. В разі розгляду справи трьома суддями суддя, не згодний з рішенням, зобов'язаний викласти у письмовій формі свою окрему думку, що приєднується до справи.

(У редакції Закону України

 від 13.05.97 р. N 251/97-ВР,

 із змінами і доповненнями, внесеними згідно із

 законами України від 21.06.2001 р. N 2539-III,

від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Частина 1 коментованої статті встановлює, що вирішення спору по суті у суді першої інстанції повинно закінчуватися винесенням судового акта, який називається рішенням.

Постановленням судового рішення закінчується діяльність суду по розгляду справи і вирішенню спору. Результат вирішення справи по суті знаходить офіційне закріплення в судовому рішенні, яке містить державно-владний та індивідуально конкретний припис і ґрунтується на нормі права, що застосована судом127.

Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

У п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1976 р. N 11 "Про судове рішення" звертається увага судів на те, що судове рішення є найважливішим актом правосуддя, покликаним забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини, правопорядку та здійснення проголошеного Конституцією принципу верховенства права.

Частина 2 коментованої статті встановлює вимоги до форми судового рішення. Рішення господарського суду повинно бути викладене письмово. Воно підписується суддею, який розглянув справу. Якщо справу розглянуто в колегіальному складі суду, рішення підписується всіма суддями, що розглядали справу в складі колегії суддів.

Зразок рішення наведено в додатку 12 до Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10 грудня 2002 р. N 75.

Якщо суддя, який брав участь у розгляді справи колегією суддів, не згоден із рішенням суду, він зобов'язаний викласти окрему думку письмово. Окрема думка судді приєднується до справи.

Роз'яснення питань застосування цієї норми викладено в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 23.11.2001 р. N 01-8/1272 "Про деякі питання, пов'язані із застосуванням частини другої статті 82 Господарського процесуального кодексу України". Згаданою нормою передбачено, зокрема, що прийняте господарським судом рішення підписується всіма суддями, які брали участь у засіданні. Отже, жодний із суддів за результатами вирішення спору не може, незважаючи на будь-які обставини, відмовитись від підписання рішення. Згідно з цією ж нормою ГПК у разі розгляду справи трьома суддями суддя, не згодний з рішенням, зобов'язаний викласти у письмовій формі свою окрему думку, що приєднується до справи. Проте даних про наявність окремої думки судді рішення (ухвала, постанова) містити не повинне.

Відповідний документ, який складається у довільній письмовій формі, під час оформлення матеріалів справи господарського суду вміщується працівником канцелярії в окремий конверт, що прикріплюється до внутрішнього боку обкладинки відповідної справи. Конверт опечатується і на ньому робиться позначка: "Окрема думка судді (прізвище, ініціали)". До опису матеріалів справи вносяться відповідні дані.

Цей конверт може бути відкрито лише суддями, які переглядають рішення (ухвалу, постанову) в апеляційному чи у касаційному порядку. Після здійснення такого перегляду документ, що містить окрему думку судді, знову законвертовується у тому ж порядку.

Судді, які беруть участь у розгляді справи у першій, апеляційній або касаційних інстанціях та працівник канцелярії, який оформлює матеріали справи, не вправі у будь-якій формі доводити до відома інших осіб, у тому числі учасників судового процесу, відомості про наявність окремої думки та її зміст.

Стаття 821. Таємниця нарадчої кімнати

Під час ухвалення судового рішення ніхто не має права перебувати в нарадчій кімнаті, крім складу суду, який розглядає справу.

Під час перебування в нарадчій кімнаті суддя не має права розглядати інші судові справи.

Судді не мають права розголошувати хід обговорення та ухвалення рішення у нарадчій кімнаті.

(Доповнено статтею 821 згідно із

 Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Стаття 83. Права господарського суду щодо прийняття рішення

 Господарський суд, приймаючи рішення, має право:

1) визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству;

2) виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони;

3) зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання;

4) стягувати у доход Державного бюджету України із сторони, що порушила строки розгляду претензії, штраф у розмірі, встановленому статтею 9 цього Кодексу або у відповідності до законів, що регулюють порядок досудового врегулювання спорів у конкретних правовідносинах;

5) стягувати в доход Державного бюджету України з винної сторони штраф у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на сторону;

6) відстрочити або розстрочити виконання рішення.

(Із змінами, внесеними згідно із

 законами України від 30.06.93 р. N 3345-XII,

 від 20.02.96 р. N 54/96-ВР,

 від 13.05.97 р. N 251/97-ВР,

 у редакції Закону України від 21.06.2001 р. N 2539-III) 

У коментованій статті викладено права господарського суду, якими його наділено при прийнятті рішення.

Пункт 1 передбачає право господарського суду визнати недійсним повністю чи в певній частині пов'язаний із предметом спору договір, який суперечить законодавству. У даному випадку мається на увазі ситуація, коли визнання недійсним договору не є предметом позову, тобто позовна вимога не полягає у визнанні договору недійсним. Договір повинен бути лише пов'язаним із предметом спору, тобто позовна вимога ґрунтується на договорі, що його суд може визнати недійсним з власної ініціативи.

Як зазначається в роз'ясненні Вищого арбітражного суду України від 12.03.99 р. N 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними", розглядаючи питання про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Стаття 4 ЦК містить перелік актів цивільного законодавства України. Основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Цивільні відносини можуть регулюватись актами Президента України у випадках, встановлених Конституцією України. Актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України.

Один із прикладів реалізації судом права, передбаченого п. 1 коментованої статті, наводиться у п. 6 листа Вищого арбітражного суду України від 23.10.2000 р. N 01-8/556 "Про деякі приписи чинного законодавства, що регулює підприємницьку діяльність громадян": якщо господарським судом буде встановлено, що підприємець, який є стороною у справі, належить до числа громадян, що відповідно до чинного законодавства не мають права займатися підприємницькою діяльністю або у встановленому законом порядку позбавлені права нею займатись (чи певним видом її), чи займаються нею без законних підстав, господарський суд згідно із частиною першою128 статті 83 ГПК визнає договір, укладений такою особою, недійсним повністю чи у певній частині.

У постанові Верховного Суду України від 25 лютого 2002 р. у справі за позовом спортивного об'єднання громадян "Стимул" до відділу освіти Ленінської районної державної адміністрації м. Севастополя про повернення майна та стягнення суми зазначалося, що відповідно до пункту 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, ухвалюючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи в певній частині пов'язаний з предметом спору договір, що суперечить закону. Також у постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 20.05.2002 р.129 у справі за позовом науково-виробничої дослідної агрофірми "Наукова" до ЗАТ КБ "ПриватБанк" про визнання недійсним договору застави зазначалося, що вихід арбітражного суду за межі позовних вимог без обґрунтування такої дії необхідністю захисту прав і законних інтересів сторін (ст. 83 АПК) порушує визначений ст. 129 Конституції України принцип диспозитивності, а тому є підставою для скасування відповідного судового рішення.

Згодом у постанові Верховного Суду України від 19.11.2002 р. за позовом СП "МН ЕКСІМ" до ТОВ "Сантанна" за участі третіх осіб: МО України та МПП "Антар", про внесення змін до договору про реінвестування будівництва зазначалося, що визнання господарськими судами з власної ініціативи договорів недійсними і такими, що втратили чинність, поза межами заявлених позивачем вимог суду суперечить конституційному принципу диспозитивності сторін судового процесу. У зв'язку з цим норма пункту першого частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України (про право господарського суду визнавати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству) на підставі статті 8 Конституції України не повинна застосовуватися.

Однак у постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 20.01.2004 р. у справі за позовом ТОВ "Торговельно-виробнича компанія "Віс-Альянс" до Миколаївської міської ради, Управління майном комунальної власності Миколаївської міської ради, за участі третіх осіб: ТОВ "Трудовий колектив готелю "Миколаїв", організації орендарів орендного підприємства готельного господарства, про визнання частково недійсним рішення Миколаївської міської ради від 29 травня 2001 р. N 30/27, зобов'язання прийняти рішення про приватизацію позивачем шляхом викупу частини майнового комплексу готелю "Миколаїв" та затвердити договір купівлі-продажу комунального майна, у редакції позивача зазначається, що згідно з вимогами п. 1 ст. 83 ГПК якщо у вирішенні спору буде встановлено, що зміст договору суперечить чинному законодавству, то господарський суд повинен з власної ініціативи визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині.

Пунктом 2 коментованої статті господарському суду при прийнятті рішення надано право виходити за межі позовних вимог.

Господарський суд може реалізувати це право за наявності таких умов:

- це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору;

- про це є клопотання заінтересованої сторони.

Необхідною є наявність двох зазначених умов одночасно.

Клопотання заінтересованої сторони повинно бути викладене письмово.

Вихід за межі позовних вимог означає лише збільшення кількісного показника розміру заявленої позивачем вимоги. Наприклад, суд може стягнути пеню або відсотки в більшому розмірі, ніж зазначено у позовній заяві: коли позивач зазначив суму пені або відсотків станом на дату подання позову, суд може стягнути цю суму станом на дату винесення рішення.

У п. 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.05.99 р. N 02-5/223 "Про деякі питання, пов'язані з застосуванням індексу інфляції" зазначено, що господарський суд, приймаючи рішення про відшкодування збитків, на підставі пункту 2 статті 83 Господарського процесуального кодексу України може, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів потерпілої особи, виходити за межі позовних вимог і стягувати збитки у розмірі, обчисленому на день вирішення спору.

Однак суд не вправі змінювати предмет позову, розглядати позовні вимоги, які не були заявлені позивачем.

Втім у цьому контексті слід звернути увагу на те, що Вищий господарський суд України в п. 11 інформаційного листа від 20.10.2006 р. N 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" на запитання, чи може господарський суд вирішити спір за вимогами, які не були заявлені під час судового провадження, відповів таке. Згідно з пунктом 2 статті 83 ГПК господарський суд вправі виходити за межі позовних вимог за одночасної наявності двох умов: по-перше, якщо це потрібно для захисту прав і законних інтересів позивача або третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору і, по-друге, за наявності відповідного клопотання заінтересованої сторони.

У п. 14 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 р. N 01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" на запитання, чи вправі господарський суд самостійно змінити позовні вимоги позивача чи спонукати сторони до уточнення позовних вимог, дається така відповідь. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції органи державної (в тому числі судової) влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частина четверта статті 22 ГПК визначає зміну підстави або предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог виключно як право, а не обов'язок позивача. Пунктом 2 статті 83 ГПК передбачено право господарського суду щодо виходу за межі позовних вимог (за наявності передбачених цією нормою умов, і про це є клопотання заінтересованої сторони), але не зміни таких вимог на власний розсуд чи спонукання до їх уточнення.

У п. 8 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 р. N 02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" зазначено, що у випадку визнання акта недійсним з моменту його прийняття особи, які на виконання такого акта здійснили певні дії (наприклад, передали майно, перерахували кошти та ін.), вправі звернутись з вимогою про відновлення первісного стану, якщо її не заявлено разом з вимогою про визнання акта недійсним. Проте у разі необхідності захисту порушеного права підприємства чи організації господарський суд не позбавлений права на підставі пункту 1130 статті 83 ГПК вийти за межі позовних вимог і прийняти рішення про відновлення первісного стану, хоча б таку вимогу і не було заявлено.

Крім того, як зазначається у п. 3.9.1.-2 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 р. N 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України", виходячи у разі необхідності за межі позовних вимог (пункт 2 статті 83 ГПК), господарський суд одночасно повинен вирішувати питання про стягнення недоплаченого позивачем державного мита.

Згідно з п. 3 коментованої статті господарський суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Застосовуючи цей припис, слід враховувати вказівку, що міститься в п. 2.4 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29.04.94 р. N 02-5/293 "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань". Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Арбітражного процесуального кодексу України), арбітражний суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Господарський суд не має права зменшувати розмір санкцій, передбачених нормами чинного законодавства. Так, у п. 6 листа від 31.03.99 р. N 01-8/141 "Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу арбітражних судів у 1998 році" Вищий арбітражний суд України, відповідаючи на запитання, чи вправі арбітражний суд застосовувати пункт 3 статті 83 АПК у разі, коли суми штрафу і пені, нарахованих за порушення антимонопольного законодавства, не сплачені винною особою через її важкий фінансовий стан, зазначив, що стаття 83 ГПК України надає суду право зменшувати розмір неустойки (пені, штрафу) лише у випадках порушення суб'єктом підприємницької діяльності зобов'язань за цивільно-правовими угодами, а не будь-яку неустойку взагалі. Тому господарському суду слід керуватись вимогами антимонопольного законодавства.

З цього ж питання в постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 28.01.2002 р.131 у справі за позовом Національного банку України до АБ "Зевс" про стягнення 234397,77 грн. зазначається, що право арбітражного суду зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені) на підставі п. 3 ст. 83 АПК не поширюється на штрафи, встановлені Законом України "Про банки і банківську діяльність", оскільки зазначене право арбітражного суду стосується лише зобов'язань, що виникають із цивільних правовідносин.

У контексті розгляду п. 4 коментованої статті слід ураховувати вказівку, викладену в п. 3.9.1-1 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 р. N 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (із змінами, внесеними рекомендаціями президії Вищого господарського суду України від 31.05.2007 р. N 04-5/103 "Про внесення змін та доповнень до деяких роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України і роз'яснень та рекомендацій президії Вищого господарського суду України і про визнання таким, що втратило чинність, роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України"). Відповідно до Рішення N 15-рп/2002 Конституційного Суду України від 9 липня 2002 р. у справі N 1-2/2002 (про досудове врегулювання спорів) положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Отже, з дати оприлюднення зазначеного Рішення Конституційного Суду України місцеві господарські суди мають у порядку, передбаченому ГПК, приймати до свого провадження як позови з вимогами, що ґрунтуються на визнаних претензіях позивача, так і позови, щодо вимог яких не подано доказів вжиття заходів досудового врегулювання спору. У зв'язку з викладеним суди з цієї дати не мають права застосовувати пункт 4 статті 83 ГПК.

У п. 5 коментованої статті передбачено право суду, постановляючи рішення, стягувати в доход Державного бюджету України з винної сторони штраф у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на сторону.

Відповідно до ст. 22 ГПК сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Сторони зобов'язані виконувати вказівки суду щодо вчинення процесуальних дій, необхідних для вирішення спору. Так, ст. 65 ГПК передбачено, що з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору суддя в необхідних випадках під час підготовки справи до розгляду зобов'язує сторони, інші підприємства, установи, організації, державні та інші органи, їх посадових осіб виконати певні дії (звірити розрахунки, провести огляд доказів у місці їх знаходження тощо); витребує від них документи, відомості, висновки, необхідні для вирішення спору. В процесі розгляду справи суд також може вимагати від сторін подання додаткових доказів, пояснень, обгрунтувань, тощо.

Про покладання певних обов'язків на сторону суд повинен зазначити в ухвалі про порушення провадження у справі або про відкладення розгляду справи. Якщо письмово про покладання певних обов'язків на сторону в ухвалі суду не було зазначено, суд не вправі застосовувати процесуальну санкцію, встановлену п. 5 коментованої статті.

Зазначена у п. 5 коментованої статті відповідальність може бути покладена лише на сторону. Якщо інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не є учасниками даної справи (у випадку покладання на них обов'язку, наприклад, подання доказів) не виконують обов'язку щодо вчинення дій, покладеного на них судом, суд не вправі застосувати до них зазначену санкцію.

Відповідно до п. 22.5 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум, то для цілей їх застосування використовується сума у розмірі 17 грн., крім норм адміністративного та кримінального законодавства у частині кваліфікації злочинів або правопорушень.

Пунктом 6 коментованої статті суду при прийнятті рішення надано право відстрочити або розстрочити його виконання. При цьому слід ураховувати приписи ст. 121 ГПК про те, що за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення. Натомість суду не надано право, ухвалюючи рішення, змінювати спосіб і порядок його виконання. Також відповідно до вимог ст. 84 ГПК у резолютивній частині рішення вказуються строк сплати грошових сум у разі відстрочки або розстрочки виконання рішення.

 

Стаття 84. Зміст рішення

Рішення господарського суду ухвалюється іменем України і складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин, при цьому:

1) у вступній частині вказуються найменування господарського суду, номер справи, дата прийняття рішення, найменування сторін, ціна позову, прізвище судді (суддів), представників сторін, прокурора та інших осіб, які брали участь у засіданні, посади цих осіб. При розгляді справи на підприємстві, в організації про це також вказується у вступній частині рішення;

2) описова частина має містити стислий виклад вимог позивача, відзиву на позовну заяву, заяв, пояснень і клопотань сторін та їх представників, інших учасників судового процесу, опис дій, виконаних господарським судом (огляд та дослідження доказів і ознайомлення з матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження);

3) у мотивувальній частині вказуються обставини справи, встановлені господарським судом; причини виникнення спору; докази, на підставі яких прийнято рішення; зміст письмової угоди сторін, якщо її досягнуто; доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін, їх пропозиції щодо умов договору або угоди сторін; законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення; обгрунтування відстрочки або розстрочки виконання рішення;

4) резолютивна частина має містити висновок про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково по кожній з заявлених вимог. Висновок не може залежати від настання або ненастання якихось обставин (умовне рішення).

При задоволенні позову в резолютивній частині рішення вказуються:

найменування сторони, на користь якої вирішено спір, і сторони, з якої здійснено стягнення грошових сум або яка зобов'язана виконати відповідні дії, строк виконання цих дій, а також строк сплати грошових сум при відстрочці або розстрочці виконання рішення;

розмір сум, що підлягають стягненню (основної заборгованості за матеріальні цінності, виконані роботи та надані послуги, неустойки, штрафу, пені та збитків, а також штрафів, передбачених у пунктах 4 і 5 частини другої статті 83 цього Кодексу);

найменування майна, що підлягає передачі, і місце його знаходження (у спорі про передачу майна);

найменування, номер і дата виконавчого або іншого документа про стягнення коштів у безспірному порядку (у спорі про визнання цього документа як такого, що не підлягає виконанню), а також сума, що не підлягає списанню.

У спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір-умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.

В резолютивній частині рішення вказується про визнання договору недійсним у випадках, передбачених у пункті 1 статті 83 цього Кодексу.

При задоволенні заяви про визнання акта недійсним в резолютивній частині вказуються найменування акта і органу, що його видав, номер акта, дата його видання, чи визнається акт недійсним повністю або частково (в якій саме частині).

Частину шосту виключено

В резолютивній частині рішення вказується про розподіл господарських витрат між сторонами, про повернення державного мита з бюджету.

Якщо у справі беруть участь кілька позивачів або відповідачів, у рішенні вказується, як вирішено спір щодо кожного з них, або зазначається, що обов'язок чи право стягнення є солідарним.

При розгляді первісного і зустрічного позовів у рішенні вказуються результати розгляду кожного з позовів.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із

 законами України від 13.05.97 р. N 251/97-ВР,

від 21.06.2001 р. N 2539-III,

від 18.11.2003 р. N 1255-IV,

 від 04.11.2010 р. N 2677-VI)

Частина 1 коментованої статті визначає структуру рішення господарського суду.

Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

У п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1976 р. N 11 "Про судове рішення" звертається увага судів на те, що судове рішення є найважливішим актом правосуддя, покликаним забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини, правопорядку та здійснення проголошеного Конституцією принципу верховенства права.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

У пунктах 1 - 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 10.12.96 р. N 02-5/422 "Про судове рішення" зазначається, що на підставі статті 124 Конституції України, частини першої статті 84 ГПК судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій її території.

У відповідності з статтею 4 ГПК України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Рішення має таку структуру:

вступна частина;

описова частина;

мотивувальна частина;

резолютивна частина.

У п. 5 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 10.12.96 р. N 02-5/422 "Про судове рішення" звертається увага на те, що господарські суди повинні дотримувати передбаченої статтею 84 ГПК послідовності викладення рішення (вступна, описова, мотивувальна та резолютивна частини).

У вступній частині вказуються:

а) найменування господарського суду - повна назва господарського суду, який ухвалив судове рішення;

б) номер справи. Відповідно до п. 3.5 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10 грудня 2002 р. N 75, з прийняттям позовної заяви до розгляду починається формування справи. Одночасно справі присвоюється номер. Номер справи присвоюється суддею, який її призначає. Він повинен містити порядковий номер судді, встановлений керівництвом суду у визначеному ним порядку, відокремлений похилою рискою від порядкового номера справи цього ж судді протягом поточного року. Номери процесуальних документів, які приймаються при вирішенні господарських спорів, мають відповідати номеру справи;

в) дата прийняття рішення - дата оголошення рішення відповідно до ст. 85 ГПК;

г) найменування сторін - найменування позивача й відповідача згідно з установчими документами (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я, по батькові (для фізичних осіб) так, як вони були зазначені у позовній заяві. Якщо під час розгляду справи відбулася зміна найменування юридичної особи, про це повинно бути зазначено у вступній частині рішення;

д) ціна позову - визначається у випадку, коли позовна вимога підлягає грошовій оцінці (майнова вимога), на підставі ст. 55 ГПК;

е) прізвище судді (суддів) - склад суду, який розглядав справу;

є) прізвище представників сторін, прокурора та інших осіб, які брали участь у засіданні, посади цих осіб, зокрема, експерта та перекладача;

ж) вказівка про розгляд справи на підприємстві, в організації. Але наразі, із скасуванням ст. 76 ГПК, процесуальним законом не передбачено розгляду справ на підприємстві, в організації.

У п. 7 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 10.12.96 р. N 02-5/422 "Про судове рішення" зазначено, що за наявності у справі третіх осіб у вступній та описовій частинах рішення згідно зі статтями 26 та 27 ГПК повинний бути точно визначений їх статус - з самостійними вимогами щодо предмета спору чи без таких. У залежності від цього слід формулювати мотивувальну та резолютивну частини рішень.

Описова частина рішення має містити:

а) стислий виклад вимог позивача - прохання позивача до суду та його обґрунтування;

б) стислий виклад відзиву на позовну заяву - прохання відповідача до суду та його обґрунтування;

в) стислий виклад заяв, пояснень і клопотань сторін та їх представників, інших учасників судового процесу;

г) опис дій, виконаних господарським судом (огляд та дослідження доказів і ознайомлення з матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження).

Якщо під час розгляду справи позивач відповідно до ст. 22 ГПК змінив підставу або предмет позову, збільшив чи зменшив розмір позовних вимог, про це має бути зазначено в описовій частині рішення.

У п. 10 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 11.11.98 р. N 02-5/424 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" зазначено, що в описовій частині рішення, ухвали, постанови господарського суду обов'язково має фіксуватися факт попередження судового експерта щодо відповідальності, передбаченої ст. ст. 384, 385 КПК України за дачу завідомо неправдивого висновку або відмову дати висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на них обов'язків.

У мотивувальній частині рішення вказуються:

а) обставини справи, встановлені господарським судом;

б) причини виникнення спору;

в) докази, на підставі яких прийнято рішення;

г) зміст письмової угоди сторін, якщо її досягнуто. Слід зазначити, що цей припис не узгоджується зі ст. 78 ГПК, відповідно до якої про затвердження мирової угоди виноситься ухвала, а не рішення;

д) доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін, їх пропозиції щодо умов договору або угоди сторін;

е) законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення, - посилання на норми матеріального права, на підставі яких вирішено спір;

є) обґрунтування відстрочки або розстрочки виконання рішення - у випадку, коли відповідно до ст. ст. 83, 121 ГПК суд відстрочив чи розстрочив виконання рішення.

У п. 4 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 10.12.96 р. N 02-5/422 "Про судове рішення" дається вказівка господарським судам виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що у відповідності зі статтею 43 ГПК наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 ГПК щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Резолютивна частина рішення має містити висновок про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог. У постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 17.06.2003 р. у справі за позовом ТОВ "Агрофірма "Лан" до НАСК "Оранта" про стягнення 1443214,69 грн. і за позовом ВАТ КБ "Хрещатик" до НАСК "Оранта" про стягнення 594994,51 грн. зазначається, що в разі об'єднання в одному провадженні кількох вимог у резолютивній частині судового рішення має бути сформульовано, що саме постановив суд за кожною позовною вимогою.

Висновок не може залежати від настання або ненастання якихось обставин (умовне рішення).

У п. 9 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 10.12.96 р. N 02-5/422 "Про судове рішення" зазначено, що резолютивна частина рішення ні за яких умов не повинна викладатись альтернативно (наприклад: стягнути з відповідача певну суму або в разі відсутності коштів на його рахунку - звернути стягнення на належне йому майно). У випадку, коли такі альтернативні вимоги містяться у позовній заяві, господарському суду необхідно визначити предмет позову і вирішувати спір у залежності від характеру зобов'язань відповідача.

У резолютивній частині рішення має бути остаточна відповідь щодо всіх вимог, які були предметом судового розгляду.

При цьому господарські суди повинні зазначати:

- у рішеннях за позовами про витребування майна чи про визнання права власності на майно - найменування майна, місце його знаходження (у спорі про передачу майна), а у разі необхідності - строк виконання відповідних дій та/або про видачу наказу про примусове виконання рішення;

- у рішеннях щодо кількох відповідачів - ступінь відповідальності кожного з них;

- у рішеннях про визнання недійсними установчих документів суб'єкта підприємництва - про обов'язок власника (власників) або органу, уповноваженого створювати підприємство, здійснити ліквідацію підприємства у встановленому законом порядку. Копію такого рішення надсилати власнику (власникам) або зазначеному органу;

- у рішеннях про часткове задоволення майнових вимог - про відхилення решти вимог, припинення провадження або залишення без розгляду позову у цій частині;

- у рішеннях, якими надано відстрочку або розстрочку виконання (ст. 121 ГПК), - конкретні терміни їх виконання;

- у рішенні про вчинення певних дій або про утримання від певних дій - відповідний припис, наприклад: "Такому-то звільнити таке-то приміщення (із зазначенням його найменування, місцезнаходження згідно з поштовою адресою, площі)", "Такому-то утриматися від вчинення дій, які перешкоджають доступу такого-то у приміщення (із зазначенням тих же даних про приміщення)", а у разі необхідності - строк виконання відповідних дій та/або про видачу наказу про примусове виконання рішення;

- у рішеннях зі справ, у яких мало місце поновлення строків позовної давності чи процесуальних строків, ця обставина зазначається як у мотивувальній, так і у резолютивній частинах рішення.

- у рішеннях зі спорів, пов'язаних із стягненням грошових сум, - зокрема, дані, визначені в пункті 3 частини першої статті 19 Закону України "Про виконавче провадження". У зв'язку з цим господарським судам слід враховувати таке. Відповідні дані зазначаються згідно з поданою до господарського суду позовною заявою. За відсутності у позовній заяві даних про найменування (ім'я) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (місце проживання), ідентифікаційний код (індивідуальний ідентифікаційний номер) тощо необхідні відомості господарському суду слід витребувати у позивача і відповідача згідно з пунктом 4 статті 65 ГПК. Якщо позивачем не подані витребувані відомості, господарський суд залишає позов без розгляду на підставі пункту 5 статті 81 ГПК. Залежно від конкретних матеріалів і обставин справи в наказі господарського суду можуть бути зазначені банківські рахунки в національній або іноземній валюті, а також реєстраційні рахунки.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження" (із змінами, внесеними згідно із Законом України від 10.07.2003 р. N 1095-IV) у виконавчому документі повинні бути, зокрема, зазначені найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника за його наявності (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника за його наявності (для фізичних осіб - платників податків), а також інші відомості, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, такі як дата і місце народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника тощо.

У п. 15 інформаційного листа від 20.10.2006 р. N 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" Вищий господарський суд України на запитання, чи повинен господарський суд зазначати у резолютивній частині рішення про визнання договору неукладеним, відповів, що про визнання договору неукладеним може зазначатися виключно у мотивувальній частині рішення як про обставину справи, встановлену господарським судом (пункт 3 частини першої статті 84 ГПК).

Частина 2 коментованої статті визначає особливості змісту резолютивної частини рішення про задоволення позову. У цьому випадку резолютивна частина рішення повинна містити:

а) найменування сторони, на користь якої вирішено спір;

б) найменування сторони, з якої здійснено стягнення грошових сум або яка зобов'язана виконати відповідні дії;

в) строк виконання дій;

г) строк сплати грошових сум при відстрочці або розстрочці виконання рішення;

д) розмір сум, що підлягають стягненню (основної заборгованості за матеріальні цінності, виконані роботи та надані послуги, неустойки, штрафу, пені та збитків);

е) розмір штрафів, передбачених у пунктах 4 і 5 ст. 83 ГПК, - у випадку, якщо суд застосував заходи процесуальної відповідальності, передбачені цими нормами;

є) найменування майна, що підлягає передачі, і місце його знаходження (у спорі про передачу майна);

ж) найменування, номер і дата виконавчого або іншого документа про стягнення коштів у безспірному порядку (у спорі про визнання цього документа як такого, що не підлягає виконанню), а також сума, що не підлягає списанню.

Частина 3 коментованої статті визначає особливості резолютивної частини рішення у спорах про укладання або зміну договору.

У спорі про укладання чи зміну договору в резолютивній частині рішення вказується рішення суду з кожної спірної умови договору. У даному випадку йдеться про врегулювання розбіжностей при укладанні чи зміні договору, тобто тоді, коли відповідний договір чи зміни до нього підписано сторонами з протоколом розбіжностей, які залишилися неврегульованими в досудовому порядку.

У спорі про спонукання укласти договір у резолютивній частині рішення повинні міститися умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору. У даному випадку йдеться про те, що одна з сторін взагалі ухиляється від обов'язку укласти договір.

Частина 4 коментованої статті встановлює, що коли господарський суд на підставі п. 1 ст. 83 ГПК визнає недійсним повністю чи в певній частині пов'язаний із предметом спору договір, який суперечить законодавству, він повинен зазначити про це в резолютивній частині рішення з посиланням на п. 1 ст. 83 ГПК.

Частина 5 встановлює особливості резолютивної частини рішення при задоволенні позову про визнання недійсним акта. При задоволенні заяви про визнання акта недійсним у резолютивній частині вказуються:

а) найменування акта;

б) найменування органу, що видав акт;

в) номер акта;

г) дата видання акта;

д) чи визнається акт недійсним повністю або частково. Якщо акт визнається недійсним частково, слід зазначити, в якій саме частині він визнається недійсним. Тобто слід зазначити, які саме пункти, речення чи їх частини визнані недійсними.

У роз'ясненні Вищого арбітражного суду України від 10.12.96 р. N 02-5/422 "Про судове рішення" даються такі вказівки.

У рішенні про визнання недійсним акта господарські суди повинні зазначати його номер і дату видання, найменування органу, що видав цей акт, а в разі визнання акта частково недійсним - також його конкретний пункт, абзац, частину, що визнається недійсною.

Визнаючи повністю або частково недійсним акт нормативного характеру державного чи іншого органу, у тому числі акт вищого чи центрального органу виконавчої влади, господарському суду слід також покладати на орган, що видав такий акт, обов'язок опублікувати (оприлюднити) резолютивну частину рішення господарського суду в тому самому виданні (у той самий спосіб), де було опубліковано (оприлюднено) визнаний недійсним акт. Копію відповідного рішення необхідно надіслати Міністерству юстиції України чи його органу. У рішенні господарського суду має бути визначений термін, протягом якого повинна бути здійснена публікація (оприлюднення).

Визнаючи повністю або частково недійсним акт ненормативного характеру (індивідуальний акт), який доведено до відома та/або виконання певного кола юридичних чи фізичних осіб (крім самого позивача), що спричинило порушення прав чи завдало шкоди охоронюваним законом інтересам позивача, господарський суд зобов'язує відповідача повідомити про резолютивну частину рішення зі справи тих же осіб і у той самий спосіб, яким до них було доведено цей акт, або в інший прийнятний для позивача спосіб та подати господарському суду у визначений ним термін докази такого повідомлення.

Частина 6 коментованої статті вимагає, щоб у резолютивній частині рішення було вказано про розподіл судових витрат між сторонами, про повернення державного мита з бюджету. Ці питання вирішуються на підставі відповідних норм ст. ст. 47 та 49 ГПК.

Частина 7 коментованої статті встановлює, що коли у справі беруть участь кілька позивачів і відповідачів, у рішенні вказується, як вирішено спір щодо кожного з них. Зазначена вимога випливає з того, що відповідно до ст. 23 ГПК позов може бути подано кількома позивачами чи до кількох відповідачів. Кожний із позивачів або відповідачів щодо іншої сторони виступає в судовому процесі самостійно.

Відповідно до частини 8 коментованої статті під час розгляду первісного і зустрічного позовів у рішенні вказуються результати розгляду кожного з позовів. Тобто в такому випадку в резолютивній частині рішення повинно бути зазначено про відмову чи задоволення первісного позову та про відмову чи задоволення зустрічного позову.

При підготовці тексту судового рішення слід також ураховувати вказівки, які давалися Вищим господарським судом України щодо змісту резолютивної частини рішення з окремих категорій справ.

У п. 8 роз'яснення Вищого господарського суду України від 12.09.96 р. N 02-5/334 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств" зазначено, що в разі прийняття господарським судом рішення про зобов'язання відповідного органу здійснити державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності в резолютивній частині такого рішення слід зазначити термін, протягом якого цей орган зобов'язаний видати свідоцтво про державну реєстрацію. При цьому господарський суд не зв'язаний вимогами законодавства щодо терміну здійснення державної реєстрації відповідним державним органом. У п. 20 цього ж роз'яснення зазначено, що, приймаючи рішення про ліквідацію підприємства, про визнання недійсними установчих документів та/або рішення про створення підприємства, а так само про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, господарському суду у резолютивній частині рішення слід зобов'язувати власника (власників) або орган, уповноважений створювати підприємство, здійснити ліквідацію підприємства у встановленому законом порядку.

У п. 8.9 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 24.12.99 р. N 02-5/602 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України "Про заставу" зазначено, що в резолютивній частині рішення в разі задоволення позову про звернення стягнення на заставлене майно слід зазначати суму вимоги, що задовольняється за рахунок заставленого майна на момент прийняття судового рішення.

У п. 8 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 р. N 02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" зазначено: якщо у зв'язку з внесенням змін до чинного законодавства оспорюваний акт перестав відповідати новим вимогам, його може бути визнано недійсним з моменту набрання чинності законодавчим актом, тобто лише на майбутнє.

У п. 7 листа Вищого арбітражного суду України від 31.01.2001 р. N 01-8/98 "Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом" зазначено: якщо негаторний позов визнано обґрунтованим, у резолютивній частині рішення необхідно чітко визначити дії, які повинен вчинити відповідач щодо усунення порушень права власника, і строк виконання цих дій. У разі невиконання такого рішення господарський суд видає наказ на примусове виконання рішення.

У п. 1.4 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 27.06.2001 р. N 02-5/744 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища" зазначено: якщо в судовому засіданні буде встановлено можливість відновлення навколишнього природного середовища за рахунок особи, яка порушила природноресурсове, природоохоронне законодавство про забезпечення екологічної безпеки, у рішенні господарського суду необхідно зазначити конкретні заходи щодо відновлення навколишнього природного середовища та строки їх здійснення.

Стаття 85. Оголошення рішення та набрання ним законної сили

Прийняте рішення оголошується господарським судом у судовому засіданні після закінчення розгляду справи.

У разі проголошення у судовому засіданні тільки вступної та резолютивної частин рішення господарський суд повідомляє, коли буде складено повне рішення.

Рішення суду, яке містить вступну та резолютивну частини, підписується всім складом господарського суду і додається до справи.

Повне рішення повинно бути складено у строк не більше п'яти днів з дня проголошення вступної і резолютивної частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

(У редакції законів України

 від 13.05.97 р. N 251/97-ВР,

 від 21.06.2001 р. N 2539-III;

 із змінами і доповненнями, внесеними згідно із

 Законом України від 11.05.2007 р. N 1012-V;

 у редакції Закону України

 від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Стаття 86. Винесення ухвали та її зміст

Якщо господарський спір не вирішується по суті (відкладення розгляду справи, зупинення, припинення провадження у справі, залишення позову без розгляду тощо), господарський суд виносить ухвалу.

Ухвала господарського суду має містити:

1) найменування господарського суду, номер справи і дату винесення ухвали, найменування сторін, ціну позову, вимогу позивача, прізвища судді (суддів), представників сторін, прокурора, інших осіб, які брали участь у засіданні (із зазначенням їх посад);

2) стислий виклад суті спору або зміст питання, з якого виноситься ухвала;

3) мотиви винесення ухвали з посиланням на законодавство;

4) висновок з розглянутого питання;

5) вказівку на дії, що їх повинні вчинити сторони, інші підприємства, організації, державні та інші органи та їх посадові особи у строки, визначені господарським судом.

(Із змінами, внесеними згідно із

 Законом України від 13.05.97 р. N 251/97-ВР)

Відповідно до ст. 45 ГПК ухвала є одним із видів судового рішення. Частина 1 коментованої статті встановлює, що ухвала господарського суду виноситься у випадках, коли спір не вирішується по суті. Ухвала господарського суду виноситься в порядку, встановленому ст. 47 ГПК:

- приймається суддею за результатами обговорення всіх обставин справи, а якщо спір вирішується колегіально - більшістю голосів суддів. У такому ж порядку вирішуються питання, що виникають у процесі розгляду справи;

- жодний із суддів не має права утримуватися від голосування. Головуючий суддя голосує останнім;

- суддя, незгодний із рішенням більшості складу колегії суддів, зобов'язаний підписати процесуальний документ і має право викласти письмово свою окрему думку, яка долучається до справи, але не оголошується;

- підготовку проектів судових рішень здійснює головуючий колегії суддів або - за його дорученням - будь-який суддя цієї колегії.

Зразок ухвали наведено в додатку 11 до Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10 грудня 2002 р. N 75.

Ухвала суду виноситься лише у випадках, установлених відповідними нормами ГПК.

Ухвала виноситься господарським судом у таких випадках:

- стаття 44 - про розгляд справи у закритому засіданні або про відхилення клопотання з цього приводу;

- стаття 17 - про передачу справи за підсудністю;

- стаття 20 - про відвід (самовідвід) судді;

- стаття 24 - про залучення іншого відповідача чи заміну неналежного відповідача;

- стаття 25 - про заміну сторони її правонаступником;

- стаття 26 - про прийняття позовної заяви та вступ третьої особи у справу;

- стаття 27 - про допущення або залучення третіх осіб до участі у справі;

- стаття 31:

про виклик експерта до суду для надання мотивованого висновку щодо поставлених йому питань;

про відвід судового експерта;

- стаття 41 - про призначення і проведення судової експертизи;

- стаття 434 - про вжиття запобіжних заходів або про відмову в задоволенні заяви про вжиття запобіжних заходів;

- стаття 435:

про залишення заяви про вжиття запобіжних заходів без руху;

про повернення заяви про вжиття запобіжних заходів заявнику;

- стаття 437 - про залишення без змін ухвали про вжиття запобіжних заходів або її зміну чи скасування;

- стаття 53 - про відмову у відновленні пропущеного строку;

- стаття 62 - про відмову у прийнятті позовної заяви;

- стаття 63 - про повернення позовної заяви;

- стаття 64 - про порушення провадження у справі;

- стаття 67 - про забезпечення позову;

- стаття 68 - про скасування забезпечення позову;

- стаття 69 - про продовження строку вирішення спору;

- стаття 77 - про відкладення розгляду справи;

- стаття 79:

про зупинення провадження у справі;

про поновлення провадження у справі;

- стаття 80 - про припинення провадження у справі;

- стаття 81 - про залишення позову без розгляду;

- стаття 811 - про прийняття чи відхилення зауважень на протокол;

- стаття 88:

про прийняття додаткової ухвали;

про відхилення заяви (подання) про прийняття додаткової ухвали;

- стаття 89 - про роз'яснення рішення, ухвали, а також про виправлення описок чи арифметичних помилок;

- стаття 90 - окрема ухвала про виявлені при вирішенні господарського спору порушення законності або недоліки в діяльності підприємства, установи, організації, державного чи іншого органу;

- стаття 97 - про повернення апеляційної скарги (подання);

- стаття 98 - про прийняття апеляційної скарги (подання) до провадження;

- стаття 100 - про прийняття відмови від апеляційної скарги (подання);

- стаття 1113 - про повернення касаційної скарги (подання);

- стаття 1114 - про прийняття касаційної скарги (подання) до провадження;

- стаття 1116 - про прийняття відмови від касаційної скарги (подання);

- стаття 113 - про повернення заяви (подання) про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами;

- стаття 1131 - про прийняття заяви, подання прокурора про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами;

- стаття 114 - за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами у разі зміни чи скасування ухвали або залишення рішення, ухвали, постанови без змін;

- стаття 117:

про розгляд у судовому засіданні заяви стягувача або боржника про виправлення помилки, допущеної при оформленні або видачі наказу, чи визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, та стягнення на користь боржника безпідставно одержаного стягувачем за наказом;

про зупинення стягнення за наказом, а також витребування наказу;

про внесення виправлення до наказу, а у разі якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково;

- стаття 119:

про час і місце розгляду заяви про відновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання;

за результатами розгляду заяви про відновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання;

- стаття 120 - про видачу дубліката наказу;

- стаття 121:

про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання;

про затвердження мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання судового рішення;

- стаття 1211:

про зупинення виконання судового рішення;

про поновлення виконання судового рішення;

- стаття 1212:

про час і місце розгляду скарги на дії органів Державної виконавчої служби;

за результатами розгляду скарги на дії органів Державної виконавчої служби;

- стаття 122 - про повне або часткове припинення стягнення за зміненими чи скасованими у відповідній частині рішенням, постановою.

У всіх інших випадках учинення судом певних процесуальних дій ухвала окремим процесуальним документом не виноситься, а про вчинені судом процесуальні дії, розглянуті клопотання тощо суд зазначає у прийнятому за результатами розгляду справи рішенні чи ухвалі. Наприклад, про відхилення заяви про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ухвала не виноситься, а про відхилення заяви зазначається в рішенні суду.

У провадженні справ про банкрутство ухвали виносяться у випадках, установлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Ухвала господарського суду набирає законної сили з моменту її винесення. Як зазначено у п. 8 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.02.2002 р. N 01-8/155 "Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів та внесення змін і доповнень до деяких інформаційних листів", відповідно до статті 86 ГПК ухвала виноситься господарським судом, якщо спір не вирішується по суті, тому приписи частин третьої і четвертої статті 85 ГПК не можуть застосовуватись до ухвал господарського суду.

Частина 2 коментованої статті встановлює вимоги до змісту ухвали.

В ухвалі має бути зазначено:

1) найменування господарського суду;

номер справи;

дату винесення ухвали;

найменування сторін;

ціну позову;

вимогу позивача;

прізвища судді (суддів);

прізвища представників сторін, прокурора, інших осіб, які брали участь у засіданні (із зазначенням їх посад);

2) стислий виклад суті спору або зміст питання, з якого виноситься ухвала;

3) мотиви винесення ухвали з посиланням на законодавство;

4) висновок з розглянутого питання;

5) вказівку на дії, що їх повинні вчинити сторони, інші підприємства, організації, державні та інші органи та їх посадові особи;

6) строки, визначені господарським судом.

При цьому, як зазначається у п. 5 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 10.12.96 р. N 02-5/422 "Про судове рішення", господарські суди повинні дотримуватися передбаченої статтею 86 ГПК послідовності викладення ухвали.

Стаття 87. Надсилання рішень та ухвал

Повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.

(Із змінами і доповненнями, внесеними

 згідно із законами України від 21.06.2001 р. N 2539-III,

від 22.05.2003 р. N 850-IV,

від 17.11.2009 р. N 1720-VI,

від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Коментована стаття визначає правила розсилання судових актів учасникам судового процесу.

Рішення та ухвали розсилаються:

сторонам;

прокурору, який брав участь у судовому процесі;

третім особам.

Іншим особам, які брали участь у справі (представникам, експертам, перекладачам), рішення та ухвали не розсилаються.

Рішення та ухвали повинні бути розіслані зазначеним особам не пізніше 5 днів з дати їх прийняття. Судові акти розсилаються поштою звичайним листом. Коментована стаття не передбачає надіслання судового акта рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Судовий акт має надсилатися:

а) за адресою, яка вказана особою, яка бере участь у справі, або

б) за місцезнаходженням юридичної особи (її відокремленого підрозділу, якщо позов виник з його діяльності), або

в) за місцем проживання фізичної особи.

Рішення та ухвали можуть бути вручені зазначеним особам під розписку. Це вручення відбувається у приміщенні суду. Надсилання судових актів нарочним під розписку коментована стаття не передбачає.

Якщо у справі бере участь іноземне підприємство чи організація, слід враховувати особливості повідомлення таких осіб та надіслання їм судових документів згідно з Гаазькою конвенцією про вручення за кордоном судових і позасудових документів у цивільних або комерційних справах, до якої Україна приєдналася 19.10.2000 р. Відповідно до статті 15 Конвенції134 якщо документ про виклик до суду або аналогічний документ підлягав передачі за кордон з метою вручення відповідно до положень цієї Конвенції, і якщо відповідач не з'явився, то судове рішення не може бути винесено, поки не буде встановлено, що

a) документ був вручений у спосіб, передбачений внутрішнім правом запитуваної Держави для вручення документів, складених у цій країні, особам, які перебувають на її території,

b) документ був дійсно доставлений особисто відповідачеві або за його місцем проживання в інший спосіб, передбачений цією Конвенцією,

і що в кожному з цих випадків вручення або безпосередня доставка були здійснені в належний строк, достатній для здійснення відповідачем захисту.

Кожна Договірна Держава може заявити, що суддя, незалежно від положень частини першої цієї статті, може постановити рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередню доставку, у разі, якщо виконані всі наступні умови:

a) документ було передано одним із способів, передбачених цією Конвенцією,

b) з дати направлення документа сплинув термін, який суддя визначив як достатній для даної справи і який становить щонайменше шість місяців,

c) не було отримано будь-якого підтвердження, незважаючи на всі розумні зусилля для отримання його через компетентні органи запитуваної Держави.

Вищий господарський суд України у п. 11 інформаційного листа від 15.03.2007 р. N 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" на запитання, чи повинен господарський суд з'ясовувати фактичне місцезнаходження сторін у справі з метою повідомлення їх про час і місце судового засідання, відповів таке. До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

У п. 4 інформаційного листа від 02.06.2006 р. N 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" Вищий господарський суд України на запитання, чи можуть вважатися доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення певних процесуальних дій примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку через неможливість вручення адресатові відповів, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Коментована стаття наголошує, що нормами ГПК може передбачатися інший порядок розсилання судових актів. Так, відповідно до ст. 90 ГПК окрема ухвала надсилається відповідним підприємствам, установам, організаціям, державним та іншим органам, посадовим особам. Розсилання окремої ухвали сторонам, третім особам не передбачено. Якщо в ухвалі передбачено покладання певних процесуальних обов'язків на осіб, які не є учасниками судового процесу (орган державної виконавчої служби, установа банку, особа, в якої витребуються докази тощо), цим особам слід надсилати відповідну ухвалу.

Передбачено особливості розсилання ухвал про порушення провадження у справі. Відповідно до п. 3.5.1 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10 грудня 2002 р. N 75, ухвала про порушення провадження у справі і призначення її до розгляду надсилається службою діловодства в день її прийняття всім учасникам процесу з повідомленням про вручення.

Повідомлення з відміткою про вручення ухвали адресатові залучаються до матеріалів справи. Факт неодержання ухвали адресатом засвідчується поштовим повідомленням встановленого зразка, яке разом із неотриманою ухвалою та конвертом оперативно передається службою діловодства судді для ознайомлення та залучення до справи.

Щодо розсилання судових актів у конкретних справах Вищий господарський суд України давав такі вказівки.

У п. 20 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.09.96 р. N 02-5/334 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств" зазначалося, що, приймаючи рішення про ліквідацію підприємства, про визнання недійсними установчих документів та/або рішення про створення підприємства, а так само про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, господарському суду у резолютивній частині рішення слід зобов'язувати власника (власників) або орган, уповноважений створювати підприємство, здійснити ліквідацію підприємства у встановленому законом порядку. Копії відповідного рішення необхідно направляти власникові (власникам) підприємства чи уповноваженому ним (ними) органу, а також органові, що здійснив державну реєстрацію, якщо вони не є стороною у судовому процесі.

У п. 9.3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 10.12.96 р. N 02-5/422 "Про судове рішення" встановлено, що господарські суди повинні зазначати у рішеннях про визнання недійсними установчих документів суб'єкта підприємництва - про обов'язок власника (власників) або органу, уповноваженого створювати підприємство, здійснити ліквідацію підприємства у встановленому законом порядку. Копію такого рішення надсилати власнику (власникам) або зазначеному органу.

У п. 9.7 цього ж роз'яснення також установлено, що, визнаючи повністю або частково недійсним акт нормативного характеру державного чи іншого органу, у тому числі акт вищого чи центрального органу виконавчої влади, господарському суду, крім даних, перелічених в абзаці першому цього підпункту роз'яснення, слід також покладати на орган, що видав такий акт, обов'язок опублікувати (оприлюднити) резолютивну частину рішення господарського суду у тому самому виданні (у той самий спосіб), де було опубліковано (оприлюднено) визнаний недійсним акт. Копію відповідного рішення необхідно надіслати Міністерству юстиції України чи його органу.

У п. 3.8 листа Вищого арбітражного суду України від 30.12.97 р. N 01-8/500 "Про Закон України "Про об'єднання громадян" зазначено, що оскільки підставою скасування запису в Реєстрі об'єднань громадян є судове рішення про припинення діяльності об'єднання громадян, господарський суд повинен надіслати копію відповідного рішення органу, що здійснив реєстрацію.

У п. 5.3 листа Вищого арбітражного суду України від 26.10.99 р. N 01-8/505 "Про Закон України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" зазначено, що прийняте судове рішення про примусовий розпуск профспілки чи об'єднання профспілок позбавляє останніх статусу юридичної особи з моменту виключення її з Реєстру об'єднань громадян. Оскільки виключення профспілки чи об'єднання з названого Реєстру і анулювання свідоцтва про реєстрацію здійснює легалізуючий орган, повідомити про це в засобах масової інформації зобов'язаний саме він, про що слід зазначити у рішенні арбітражного суду про примусовий розпуск профспілки або об'єднання профспілок. Копія такого рішення надсилається легалізуючому органу.

Стаття 88. Додаткове рішення, ухвала

Господарський суд має право за заявою сторони, прокурора, який брав участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою прийняти додаткове рішення, ухвалу, якщо: