1) Заява не підлягає розгляду в господарських судах України;

2) у провадженні господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує господарський спір, є справа зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет із тих же підстав або є рішення цих органів з такого спору;

3) настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено діяльність суб'єкта господарювання, які звернулися із позовною заявою або до яких пред'явлено позов, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Про відмову в прийнятті позовної заяви виноситься ухвала, яка надсилається сторонам, прокурору чи його заступнику, якщо вони є заявниками, не пізніше трьох днів з дня надходження заяви.

До ухвали про відмову у прийнятті позовної заяви, що надсилається заявникові, додаються позовні матеріали.

Ухвалу про відмову у прийнятті позовної заяви може бути оскаржено. У разі скасування цієї ухвали позовна заява вважається поданою в день первісного звернення до господарського суду.

(Із змінами, внесеними згідно із

 законами України від 13.05.97 р. N 251/97-ВР,

 від 21.06.2001 р. N 2539-III,

від 07.07.2010 р. N 2453-VI,

 від 12.05.2011 р. N 3329-VI)

Частина 1 коментованої статті визначає перелік підстав для повернення позовної заяви позивачеві.

Суддя відмовляє у прийнятті позовної заяви, якщо:

1) заява не підлягає розгляду в господарських судах України;

2) у провадженні господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує господарський спір, є справа зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав або є рішення цих органів з такого спору;

3) позов подано до підприємства, організації, які ліквідовано.

Цей перелік підстав є вичерпним і розширенню не підлягає, тобто суд не має права відмовити у прийнятті позовної заяви з підстав, інших, ніж викладені у коментованій статті.

Так, у постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 18.03.2002 р.111 у справі за позовом ЗАТ "Нафта-К" до ВАТ "Лисичанськнафтооргсинтез" про зобов'язання передати паливно-мастильні матеріали зазначається, що порушення справи про банкрутство не є підставою для відмови у прийнятті позовної заяви. Така відмова порушує конституційне право особи на судовий захист.

Господарські суди також розглядають заяви про скасування рішень третейських судів на підставі ст. 51 Закону України "Про третейські суди". Рішення третейського суду є остаточним і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим Законом. Рішення третейського суду може бути оскаржене стороною у випадках, передбачених цим Законом, до компетентного суду відповідно до встановлених законом підвідомчості та підсудності справ. Рішення третейського суду може бути оскаржене та скасоване лише з таких підстав:

1) справа, по якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону;

2) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди;

3) третейську угоду визнано недійсною компетентним судом;

4) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам статей 16 - 19 цього Закону.

Заяву про скасування рішення третейського суду може бути подано до компетентного суду протягом трьох місяців з дня прийняття рішення третейським судом.

Відповідно до п. 1.9.1 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 11.04.2005 р. N 04-5/639 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами Закону України "Про третейські суди" господарський суд виносить ухвалу про відмову в прийнятті заяви, якщо:

- рішення третейського суду оскаржено з підстав, не передбачених статтею 51 Закону;

- заяву подано не стороною у справі, тобто позивачем або відповідачем, які згідно зі статтею 2 Закону не були сторонами третейського розгляду. Треті особи відповідно до частини третьої статті 34 Закону не користуються правом оскарження рішення третейського суду;

- заяву подано з пропуском встановленого Законом строку;

- оскаржується рішення третейського суду зі справи, не віднесеної до підвідомчості господарському суду;

- у провадженні господарського суду є справа про скасування того ж рішення третейського суду з тих же підстав.

Заява не підлягає розгляду в господарських судах України, якщо її подано з порушенням правил підвідомчості справ господарським судам, установлених у ст. 12 ГПК.

Водночас, суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви, якщо з матеріалів справи вбачається, що сторони домовилися про те, що спір розглядатиметься третейським судом (арбітражем), якщо за правилами підвідомчості цей спір є підвідомчим господарським судам.

Вищий господарський суд України в п. 16 інформаційного листа від 14.08.2007 р. N 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" на запитання, чи можливе об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, відповів таке. ГПК не передбачено можливості об'єднання в одне провадження вимог, що підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства. Тому в разі подання позову, в якому такі вимоги об'єднано, господарський суд приймає позовну заяву в частині вимог, що підлягають розглядові господарськими судами, а в іншій частині з посиланням на пункт 1 частини першої статті 62 ГПК - відмовляє у прийнятті позовної заяви. Якщо у розгляді справи буде встановлено, що провадження у відповідній частині порушено помилково, господарський суд припиняє провадження у справі в цій частині згідно з пунктом 1 частини першої статті 80 ГПК.

Не допускається повторний розгляд тотожних справ. Тотожними є справи між тими ж сторонами про той же предмет з тих же підстав.

Суддя зобов'язаний відмовити у прийнятті позовної заяви, якщо прокурором подано позов не у випадку, коли стороною у справі є орган державної влади або орган місцевого самоврядування, наділені повноваженнями виконавчої влади, а в інтересах самостійного суб'єкта господарювання. Правова позиція Судової палати у господарських справах Верховного Суду України висловлена в постанові від 22 лютого 2005 р. у справі за позовом заступника прокурора Харківської області в інтересах Міністерства палива та енергетики в особі акціонерної компанії "Харківобленерго" до СТОВ ім. Г. С. Сковороди про стягнення 76162,20 грн. заборгованості за понаддоговірне споживання електроенергії, полягає в тому, що прокурор може бути представником сторони у справі тільки у випадку, коли цією стороною у справі є орган державної влади або орган місцевого самоврядування, наділені повноваженнями виконавчої влади. Якщо позов подано в інтересах самостійного суб'єкта господарювання, порушення провадження у такий справі є безпідставним.

Якщо судді відомо, що тотожна справа знаходиться в провадженні господарського суду чи іншого органу, який у межах своєї компетенції вирішує господарський спір, суддя повинен відмовити у прийнятті позовної заяви. Так само слід відмовити у прийнятті позовної заяви, якщо є рішення господарського суду чи іншого органу, який у межах своєї компетенції вирішує господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Під "іншим органом" слід розуміти третейський суд (арбітраж) або міжнародний комерційний арбітраж, а також суд іноземної держави, оскільки відповідно до ст. 75 Закону України "Про міжнародне приватне право" суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Не можна під "іншим органом" розуміти органи Антимонопольного комітету України, які відповідно до ст. 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" уповноважені розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами, позаяк викладені процедури не є вирішенням спорів.

Суддя відмовляє у прийнятті позовної заяви, якщо позов подано до підприємства, організації, які ліквідовано. Відповідно до ст. 59 ГК суб'єкт господарювання вважається ліквідованим з дня внесення до Державного реєстру запису про припинення його діяльності. Порядок проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації встановлено ст. 36 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців". Державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації припинення юридичної особи повинен видати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) голові ліквідаційної комісії або уповноваженій ним особі один примірник оригіналу установчих документів і свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи, які мають спеціальну відмітку про державну реєстрацію припинення юридичної особи. Така відмітка робиться державним реєстратором також на примірнику оригіналу установчих документів юридичної особи, який залишається у реєстраційній справі.

Ця спеціальна відмітка повинна відповідати опису штампа про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи, визначеному Описами штампів для нанесення державним реєстратором відміток на документах при проведенні реєстраційних дій, що затверджені наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 7 квітня 2004 р. N 42.

Слід звернути увагу на те, що ГПК не надає права судді відмовляти у прийнятті позовної заяви до фізичної особи - підприємця, якщо припинено діяльність цієї фізичної особи як підприємця.

Частина 2 коментованої статті встановлює, що про відмову у прийнятті позовної заяви господарський суд виносить ухвалу. Зразок ухвали про відмову у прийнятті позовної заяви наведено в додатку 9 до Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом голови Вищого господарського суду України від 10 грудня 2002 р. N 75.

В ухвалі, окрім відомостей, передбачених ст. 86 ГПК, повинні бути зазначені підстави відмови у прийнятті позовної заяви.

Ухвала повинна бути винесена протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви. Днем надходження позовної заяви до суду слід вважати день надходження її до канцелярії господарського суду незалежно від дня і способу відправлення позовної заяви. День надходження позовної заяви до господарського суду відповідно до п. 2.3 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом голови Вищого господарського суду України від 10 грудня 2002 р. N 75, засвідчується в правому нижньому куті або вільному від тексту місці першого аркуша проставленням реєстраційного штампа, дати надходження до суду, реєстраційного номера.

Ухвала про відмову у прийнятті позовної заяви надсилається сторонам, прокурору чи його заступнику, якщо вони є заявниками. ГПК не передбачає надсилання цієї ухвали третім особам, хоча б ці треті особи і були зазначені позивачем у позовній заяві.

Частина 3 коментованої статті встановлює правило про те, що матеріали позовної заяви додаються до ухвали про відмову у прийнятті позовної заяви, яка надсилається заявникові. Отже, матеріали позовної заяви у випадку відмови у її прийнятті повертаються заявникові, а не залишаються у справах суду.

Відмова у прийнятті позовної заяви унеможливлює повторне звернення до господарського суду з цією ж позовною заявою.

Частина 4 коментованої статті визначає можливість оскарження ухвали про відмову у прийнятті позовної заяви в апеляційному чи касаційному порядку. Слід звернути увагу на те, що ГПК не обмежує коло осіб, яким надається право на оскарження цієї ухвали. Отже, апеляційна чи касаційна скарга може бути подана не лише заявником, а й особою, до якої подано позов.

Якщо ухвалу про відмову у прийнятті позовної заяви скасовано за результатами апеляційного чи касаційного перегляду, позовна заява вважається поданою в день первісного звернення до господарського суду. Цей припис має значення для вирішення питання про подання позову з дотриманням строків позовної давності.

Стаття 63. Повернення позовної заяви

Суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо:

1) позовну заяву підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано;

2) у позовній заяві не вказано повного найменування сторін, їх поштових адрес;

3) у позовній заяві не вказано обставин, на яких грунтується позовна вимога, доказів, що підтверджують викладені в заяві обставини, обгрунтований розрахунок стягуваної чи оспорюваної суми;

4) не подано доказів сплати державного мита у встановлених порядку та розмірі;

5) порушено правила поєднання вимог або об'єднано в одній позовній заяві кілька вимог до одного чи кількох відповідачів і сумісний розгляд цих вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору;

6) не подано доказів надсилання відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів;

7) виключено

8) виключено 

9) до винесення ухвали про порушення провадження у справі від позивача надійшла заява про врегулювання спору; 

10) не подано доказів сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Суддя повертає позовну заяву не пізніше трьох днів з дня її надходження, про що виносить ухвалу. Ухвалу про повернення позовної заяви може бути оскаржено.

Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення допущенного порушення.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із

 законами України від 13.05.97 р. N 251/97-ВР,

 від 17.05.2001 р. N 2413-III,

 від 21.06.2001 р. N 2539-III,

 від 23.06.2005 р. N 2705-IV,

від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Частина 1 коментованої статті зобов'язує суддю, який вирішує питання про прийняття позовної заяви, повернути позовну заяву з підстав неправильного оформлення позовної заяви та доданих до неї документів.

Суд розглядає позовну заяву в аспекті коментованої статті, якщо відсутні підстави для відмови у прийнятті позовної заяви, передбачені ст. 62 ГПК. Суддя не має права повертати позовну заяву, якщо встановить, що слід відмовити у прийнятті позовної заяви на підставі ст. 62 ГПК.

Суд досліджує позовну заяву за формальними ознаками, не вивчаючи питання по суті позовних вимог.

Позовна заява підлягає поверненню, якщо вона за формою та змістом не відповідає вимогам ст. ст. 54 - 58 ГПК.

Суддя повертає позовну заяву без розгляду в таких випадках:

а) позовну заяву підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано (порушення вимог ч. 1 ст. 54 ГПК);

б) у позовній заяві не вказано повного найменування сторін, їх поштових адрес (порушення вимог п. 2 ч. 2 ст. 54 ГПК);

в) у позовній заяві не вказано обставин, на яких ґрунтується позовна вимога, доказів, що підтверджують викладені в заяві обставини, обґрунтований розрахунок стягуваної чи оспорюваної суми (порушення вимог п. 5 ч. 2 ст. 54 ГПК);

г) не подано доказів сплати державного мита у встановлених порядку та розмірі (порушення вимог п. 3 ч. 1 ст. 57 ГПК);

д) порушено правила поєднання вимог або об'єднано в одній позовній заяві кілька вимог до одного чи кількох відповідачів і сумісний розгляд цих вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору (порушення вимог ч. 1 ст. 58 ГПК);

е) не подано доказів надсилання відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів (порушення вимог ч. 1 ст. 56 ГПК);

є) до винесення ухвали про порушення провадження у справі від позивача надійшла заява про врегулювання спору;

ж) не подано доказів сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (порушення вимог п. 31 ч. 1 ст. 57 ГПК).

Наведений перелік підстав є вичерпним і розширенню не підлягає. Це означає, що будь-які інші порушення в оформленні позовної заяви та доданих до неї документів не можуть бути підставою для повернення позовної заяви. Так, якщо до позовної заяви додано копії документів, належним чином не засвідчені, суд не має права повертати позовну заяву, а повинен зобов'язати позивача надати суду належним чином засвідчені копії, а в разі необхідності - оригінали.

Також у постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 01.04.2003 р.112 у справі за позовом Головного міжрегіонального управління статистики у м. Києві до Центру обслуговування споживачів та продажу послуг Київської міської дирекції ВАТ "Укртелеком" про повернення безпідставно нарахованих і сплачених коштів у сумі 26078,25 грн. зазначається, що господарський суд правомірно повернув без розгляду позовну заяву (п. 1 ст. 63 ГПК), оскільки з доданої до неї довіреності не вбачається надання особі, яка підписала позовну заяву, права підписувати її від імені позивача.

У п. 3.3 роз'яснення від 18.09.97 р. N 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Арбітражного процесуального кодексу України" Вищий господарський суд України зазначив: якщо у позовній заяві є посилання на докази, що підтверджують викладені обставини, але самі докази до позовної заяви не додані, таку заяву не можна повертати з посиланням на статтю 63 ГПК. У цьому випадку суддя у процесі підготовки справи до розгляду ухвалою витребовує ці докази від позивача чи відповідача.

Господарським судам не слід допускати повернення позовних заяв та заяв кредиторів у справах про банкрутство у разі подання як доказу сплати державного мита платіжних доручень, що відповідають вимогам Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.93 р. N 15 (з наступними змінами та доповненнями). У разі виникнення сумнівів щодо надходження і зарахування державного мита до Державного бюджету України суди мають право згідно з пунктом 4 статті 65 ГПК витребувати від позивача чи кредитора відповідне підтвердження територіального органу Державного казначейства України.

У застосуванні пункту 6 статті 63 ГПК господарському суду необхідно враховувати таке. Розрахунковий документ, виданий відправникові поштового відправлення відповідно до пункту 36 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2002 р. N 1155, може вважатися належним доказом надсилання відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів. Відсутність опису вкладення до листа не тягне за собою наслідків у вигляді повернення позовної заяви, оскільки згідно з пунктом 78 названих Правил листи, бандеролі і посилки приймаються з таким описом лише за бажанням відправника, і у господарського суду відсутні правові підстави спонукати відправників до обов'язкового оформлення описів вкладення.

Також у постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 18.02.2003 р. N 3-170к03113 у справі за позовом ТОВ "Спільне підприємство "Правекс-Брок" про стягнення з ВАТ "Запорізький завод надпотужних трансформаторів" 42150,12 грн. зазначається, що сплата позивачем державного мита до Державного бюджету України на інші рахунки, а не на визначені у листі Державного казначейства України, не може бути підставою для повернення відповідного позову без розгляду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 63 ГПК за умови дотримання вимог Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита.

У п. 8 рекомендації президії Вищого господарського суду України від 27.06.2007 р. N 04-5/120 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" зазначається: якщо позов, який підлягає розглядові за правилами ГПК, помилково подано на підставі норм КАС України, господарським судам слід перевіряти позовні матеріали на предмет їх узгодженості з приписами статей 54 і 57 ГПК і в разі невідповідності цих матеріалів зазначеним приписам керуватися вимогами статті 63 ГПК.

Якщо до винесення ухвали про порушення провадження у справі від позивача надійшла заява про врегулювання спору, що є підставою для повернення позовної заяви, суд повинен пересвідчитися, що цю заяву підписано тією ж особою, що й позовну заяву, а якщо заяву про врегулювання спору підписано іншою особою, - перевірити повноваження особи, яка підписала заяву, і в разі необхідності, на підставі ст. 65 ГПК, у порядку підготовки справи до розгляду викликати представника позивача для з'ясування обставин підписання заяви про врегулювання спору.

У випадку повернення позовної заяви разом із нею позивачу повертаються додані до неї матеріали.

Якщо позовну заяву подано з порушенням правил територіальної підсудності, встановлених у ст. ст. 15 - 16 ГПК, суд не вправі повертати позовну заяву, а має надіслати матеріали справи за встановленою підсудністю, як це передбачено ст. 17 ГПК.

Частина 2 коментованої статті встановлює, що суд повинен вирішити питання про повернення позову, якщо для цього є відповідні підстави, протягом п'яти днів з дня її надходження. Днем надходження позовної заяви до суду слід уважати день надходження її до канцелярії господарського суду незалежно від дня і способу відправлення позовної заяви. День надходження позовної заяви до господарського суду відповідно до п. 2.3 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10 грудня 2002 р. N 75, засвідчується у правому нижньому куті або вільному від тексту місці першого аркуша проставленням реєстраційного штампа, дати надходження до суду, реєстраційного номера.

Про повернення позовної заяви суд виносить ухвалу. Зразок ухвали про повернення позовної заяви наведено в додатку 8 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10 грудня 2002 р. N 75. В ухвалі про повернення позовної заяви, крім відомостей, передбачених ст. 86 ГПК, мають бути зазначені підстави повернення позовної заяви.

У п. 2.2 листа Вищого господарського суду України від 03.08.92 р. N 01-8/912, 8а/4исх. "Про деякі питання застосування Законів України "Про арбітражний суд", "Про прокуратуру" та Арбітражного процесуального кодексу України" зазначалося, що, повертаючи заяву, суддя зобов'язаний мотивувати свої дії.

На відміну від ст. 62 ГПК, у коментованій статті не зазначено, що ухвала про повернення позовної заяви повинна надсилатися сторонам. Отже, ця ухвала надсилається лише особі, яка подала позовну заяву.

Ухвалу про повернення позовної заяви може бути оскаржено в апеляційному чи касаційному порядку. Водночас, не зазначено, що коли за результатами апеляційного чи касаційного перегляду ухвалу про повернення позовної заяви скасовано, позовна заява вважається поданою в день первісного звернення до господарського суду.

Частина 3 коментованої статті встановлює, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення допущеного порушення.

Законодавець не встановлює обмеження строку для виправлення позивачем недоліків позовної заяви.

Норми ГПК не містять вказівок про те, в який спосіб позивач повинен усунути недоліки позовної заяви. Тому слід виходити зі змісту зазначених в ухвалі про повернення позовної заяви підстав. Якщо встановлені недоліки стосуються неповноти тексту позовної заяви, позивач мусить подати доповнення до неї; якщо до позовної заяви не додано певних документів, позивач мусить надіслати їх до суду. Доцільно також зауважити, що додаткові документи подаються на виконання ухвали суду про повернення позовної заяви.

Ураховуючи, що позивач зобов'язаний надіслати копії позовної заяви та доданих до неї документів особам, які беруть участь у справі, він також повинен надіслати їм копії документів, що подаються до суду з метою усунення недоліків позовної заяви.

  

Стаття 64. Порушення провадження у справі

Суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше трьох днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні. Ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Ухвала надсилається також іншим підприємствам, установам, організаціям, державним та іншим органам, у випадках, коли від них витребуються документи, відомості та висновки або їх посадові особи викликаються до господарського суду.

Ця ухвала виноситься з додержанням вимог статті 86 цього Кодексу.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із

 законами України від 13.05.97 р. N 251/97-ВР,

від 07.07.2010 р. N 2453-VI)

Частина 1 коментованої статті визначає дії судді у випадку прийняття позовної заяви.

Прийнявши позовну заяву до розгляду, суддя виносить ухвалу про порушення провадження у справі. Зразок ухвали про порушення провадження у справі наведено в додатку 10 до Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10 грудня 2002 р. N 75.

Підставою порушення провадження у справі є позовна заява, що надійшла до господарського суду, якщо її оформлено і подано до господарського суду за правилами ГПК. Господарський суд не вправі відмовляти у прийнятті позовної заяви та зобов'язаний прийняти позовну заяву до розгляду й порушити провадження у справі, якщо її оформлено і подано до господарського суду з дотриманням вимог норм ГПК.

Ухвала про порушення провадження у справі повинна бути винесена протягом п'яти днів від дня її надходження до господарського суду. У цей само строк ухвала надсилається сторонам, прокурору, якщо він є заявником, третім особам, яких залучено до участі у справі.

Вищий господарський суд України у п. 11 інформаційного листа від 15.03.2007 р. N 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" на запитання чи повинен господарський суд з'ясовувати фактичне місцезнаходження сторін у справі з метою повідомлення їх про час і місце судового засідання, відповів так. До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Ухвала про порушення провадження у справі виноситься без виклику сторін.

В ухвалі про порушення провадження у справі суддя зазначає:

- про прийняття позовної заяви;

- про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду;

- про час і місце проведення судового засідання;

- про необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні.

Відповідно до ст. 65 ГПК з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору суддя може вчинити в необхідних випадках такі дії з підготовки справи до розгляду:

1) вирішує питання про залучення до участі у справі іншого відповідача та про виключення чи заміну неналежного відповідача;

2) викликає представників сторін (якщо сторони знаходяться у тому ж населеному пункті, що й господарський суд) для уточнення обставин справи і з'ясовує, які матеріали може бути подано додатково;

3) зобов'язує сторони, інші підприємства, установи, організації, державні та інші органи, їх посадових осіб виконати певні дії (звірити розрахунки, провести огляд доказів у місці їх знаходження тощо);

4) витребовує від сторін, інших підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, їх посадових осіб документи, відомості, висновки, необхідні для вирішення спору, чи знайомиться з такими матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження;

5) вирішує питання про призначення експертизи;

6) провадить огляд і дослідження письмових та речових доказів у місці їх знаходження;

7) вирішує питання про визнання явки представників сторін у засідання господарського суду обов'язковою;

8) вирішує питання про виклик посадових та інших осіб для дачі пояснень по суті справи;

9) вирішує питання про розгляд справи безпосередньо на підприємстві, в організації;

10) вирішує питання про вжиття заходів до забезпечення позову;

11) вчиняє інші дії, спрямовані на забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи.

Водночас, на цій стадії суд не вправі давати оцінку обставинам справи. Так, у постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 15.10.2002 р.114 у справі за позовом ЗАТ "Футбольний клуб "Чорноморець" до ЗАТ "Футбольний клуб "Волинь" і громадської організації спортивний клуб "Волинь-1" про визнання договору про правонаступництво недійсним зазначалося, що на стадії порушення провадження у справі та підготовки матеріалів до розгляду в першій інстанції суд не вправі з'ясовувати, чи насправді порушено права та охоронювані законом інтереси позивача зі спору про визнання угоди недійсною, оскільки це можливо зробити лише з дотриманням основних засад судочинства (ст. 129 Конституції України) у судовому процесі за результатами розгляду порушеної справи.

Частина 2 коментованої статті передбачає обов'язок суду надіслати ухвалу про порушення провадження у справі підприємствам, установам, організаціям, державним та іншим органам у випадках, коли:

- від них витребуються документи, відомості та висновки (в порядку ст. 38 ГПК);

- їх посадові особи викликаються до господарського суду (в порядку ст. 30 ГПК).

Частина 3 коментованої статті встановлює, що ухвала господарського суду виноситься з додержанням вимог ст. 86 ГПК.

Відповідно до ст. 86 ГПК ухвала господарського суду має містити:

1) найменування господарського суду, номер справи і дату винесення ухвали, найменування сторін, ціну позову, вимогу позивача, прізвища судді (суддів), представників сторін, прокурора, інших осіб, які брали участь у засіданні (із зазначенням їх посад);

2) стислий виклад суті спору або зміст питання, з якого виноситься ухвала;

3) мотиви винесення ухвали з посиланням на законодавство;

4) висновок з розглянутого питання;

5) вказівку на дії, що їх повинні вчинити сторони, інші підприємства, організації, державні та інші органи та їх посадові особи у строки, визначені господарським судом.

Ухвала про порушення провадження у справі виноситься без участі сторін.

У п. 7 листа Вищого арбітражного суду України від 27.04.95 р. N 01-8/281 "Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів" зазначається, що у випадку надходження позовних матеріалів з іншого господарського суду за підвідомчістю у порядку, передбаченому статті 17 ГПК, господарський суд повинен виносити ухвалу про порушення провадження у справі, оскільки стаття 64 ГПК не ставить форму процесуального документа, який повинен прийматись у разі надходження до господарського суду позовних матеріалів, у залежність від того, ким - позивачем, прокурором чи іншим господарським судом - ці матеріали надіслані.

  

Стаття 65. Дії судді по підготовці справи до розгляду

З метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору суддя вчиняє в необхідних випадках такі дії по підготовці справи до розгляду:

1) вирішує питання про залучення до участі у справі іншого відповідача та про виключення чи заміну неналежного відповідача;

2) виключено 

3) викликає представників сторін (якщо сторони знаходяться у тому ж населеному пункті, що й господарський суд) для уточнення обставин справи і з'ясовує, які матеріали може бути подано додатково;

4) зобов'язує сторони, інші підприємства, установи, організації, державні та інші органи, їх посадових осіб виконати певні дії (звірити розрахунки, провести огляд доказів у місці їх знаходження тощо); витребує від них документи, відомості, висновки, необхідні для вирішення спору, чи знайомиться з такими матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження;

5) вирішує питання про призначення експертизи;

6) провадить огляд і дослідження письмових та речових доказів у місці їх знаходження;

7) вирішує питання про визнання явки представників сторін у засідання господарського суду обов'язковою;

8) вирішує питання про виклик посадових та інших осіб для дачі пояснень по суті справи;

9) вирішує питання про розгляд справи безпосередньо на підприємстві, в організації;

10) вирішує питання про вжиття заходів до забезпечення позову;

11) вчиняє інші дії, спрямовані на забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із

 законами України від 13.05.97 р. N 251/97-ВР,

 від 17.05.2001 р. N 2413-III,

 від 23.06.2005 р. N 2705-IV)

Коментована стаття визначає дії судді з підготовки справи до розгляду, які полягають у здійсненні певних заходів і процесуальних дій, спрямованих на правильне і своєчасне вирішення спору.

Суддя самостійно на власний розсуд визначає, які саме дії слід учинити виходячи з конкретних обставин справи, ступеня підготовленості матеріалів самими сторонами, а також тих клопотань, що подані позивачем разом із позовною заявою. Втім здійснення всіх перелічених засобів не є обов'язковим. Так, виклик представників сторін для уточнення обставин справи і з'ясування, які матеріали може бути подано додатково, практично не застосовується, зазвичай ці питання вирішуються у першому судовому засіданні.

ГПК пропонує здійснення таких заходів із підготовки справи до розгляду:

а) вирішення питань, пов'язаних із суб'єктним складом учасників справи, зокрема, про залучення до участі у справі іншого відповідача та про заміну неналежного відповідача відповідно до ст. 24 ГПК.

У процесі підготовки суддя також у випадку необхідності може вирішити питання про залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору (відповідно до ст. 27 ГПК), заміну відповідної сторони її правонаступником (відповідно до ст. 25 ГПК), про вступ у справу третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору (відповідно до ст. 26 ГПК).

Якщо суддя вбачає підстави для об'єднання позовів, ці процесуальні питання вирішуються за правилами ст. 58 ГПК. Якщо відповідачем подано зустрічний позов, суддя вирішує питання про прийняття його для одночасного розгляду з первісним позовом за правилами ст. 60 ГПК.

Суд також вирішує питання про визнання явки представників сторін у засідання господарського суду обов'язковою.

Суд у процесі підготовки справи до розгляду може вирішувати питання про виклик посадових та інших осіб для дачі пояснень по суті справи (в порядку ст. 30 ГПК);

б) виклик представників сторін (якщо сторони знаходяться у тому ж населеному пункті, що й господарський суд) для уточнення обставин справи і з'ясування того, які матеріали може бути подано додатково, зокрема:

- викликає сторони до суду, проводить їх опитування, з'ясовує в позивача суть позовних вимог та у відповідача суть заперечень проти позову, пропонує сторонам надати докази на підтвердження їх вимог та заперечень;

- роз'яснює сторонам їх процесуальні права та обов'язки, а також наслідки вчинення (невчинення) певних процесуальних дій та наслідки порушення встановлених строків вчинення процесуальних дій. У цій частині суддя особливо повинен роз'яснити позивачу його право відмовитися від позову, а відповідачу - його право визнати позов, та роз'яснити наслідки цих процесуальних дій;

- роз'яснює сторонам право укласти мирову угоду та вживає заходів до примирення сторін;

- роз'яснює сторонам право передати спір на розгляд третейського суду (арбітражу), а також процесуальні наслідки такої дії.

Опитування сторін із викладених питань суд може проводити як спільно, так і окремо щодо кожної сторони. ГПК не вимагає фіксування підготовчих дій судді, опитування сторін, результатів учинення цих дій процесуальним документом (протоколом). У випадку якщо позивач має намір відмовитися від позову, відповідач має намір визнати позов або сторони бажають укласти мирову угоду чи передати спір на вирішення третейського суду (арбітражу), суд роз'яснює сторонам порядок оформлення цих процесуальних дій;

в) вирішення питань збирання доказів, зокрема:

- зобов'язує сторони, інші підприємства, установи, організації, державні та інші органи, їх посадових осіб виконати певні дії (звірити розрахунки, провести огляд доказів у місці їх знаходження тощо); витребує від них документи, відомості, висновки, необхідні для вирішення спору, чи знайомиться з такими матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження. Якщо наданих сторонами доказів недостатньо для вирішення спору, суддя відповідно до ст. 38 ГПК вправі витребувати у сторін додаткові докази, необхідні для з'ясування обставин, що мають значення для правильного розгляду справи і ухвалення законного та обґрунтованого судового рішення до початку судового засідання;

- вирішує питання про призначення експертизи (в порядку ст. 41 ГПК);

- проводить огляд і дослідження письмових та речових доказів у місці їх знаходження (в порядку ст. 39 ГПК).

Суд під час підготовки справи до розгляду вправі вирішити питання про вжиття заходів до забезпечення позову за наявності підстав, передбачених ст. 66 ГПК, та в порядку, встановленому ст. 67 ГПК.

Вищий господарський суд України у п. 10 інформаційного листа від 15.03.2007 р. N 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" на запитання, якщо позовна заява містить клопотання щодо вжиття заходів до забезпечення позову, то чи повинен суддя розглянути таке клопотання під час підготовки до розгляду справи або може зробити це в судовому засіданні з розгляду відповідної справи, відповів таке. Якщо клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову подано разом із позовною заявою або викладено в цій заяві, його може бути розглянуто під час підготовки справи до розгляду в порядку статті 65 ГПК. Втім за змістом статті 66 названого Кодексу не виключається можливість розгляду відповідного клопотання і в процесі розгляду судом господарської справи, в тому числі за результатами судового засідання, в якому спір не вирішується по суті.

Коментована стаття зберігає також як одну з дій щодо підготовки справи до розгляду вирішення питання про розгляд справи безпосередньо на підприємстві, в організації. Однак наразі цей розгляд норми ГПК не передбачають. Раніше такий порядок розгляду допускався ст. 76 ГПК, відповідно до якої арбітражний суд міг розглядати справи, що мають важливе громадське значення, безпосередньо на підприємствах та в організаціях. Цю статтю було виключено згідно з Законом України від 21.06.2001 р. N 2539-III "Про внесення змін до Арбітражного процесуального кодексу України".

Суд також учиняє інші дії, спрямовані на забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи, що передбачені відповідними нормами ГПК.

Перелік заходів, що їх уживає суддя, готуючи справу до розгляду в судовому засіданні, не є вичерпним: у разі необхідності та з урахуванням конкретних обставин справи суддя вправі вчиняти й інші дії відповідно до його компетенції, за винятком дій, які можуть бути вчинені лише в судовому засіданні.