Тема 3. Теорія грошей та грошового обігу

Кількість годин: 4

Мета вивчення: визначення змісту категорії гроші та їх значення для еко­номічного розвитку.

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

Гроші мають багатотисячолітню історію. Існують дві основні концепції, що пояснюють причини виникнення грошей:

• раціоналістична: пояснює виникнення гро­шей як результат домовле­ності між людьми про вве­дення спеціального інстру­мента (грошей) для здійс­нення обміну товарів

• еволюційна: стверджує, що гроші виникли стихійно, незалежно від волі людей, у результаті тривалого еволюційного розвитку суспільного поділу праці, товар­ного виробництва та обміну.

Раціоналістична концепція панувала до кінця XVIII ст. має прихильників і серед деяких сучасних економістів. П. Самуельсон визначає гроші як "штучну соціальну умовність", а Дж.К. Гелбрейт вважає, що закріплення гро­шових функцій за благородними металами та іншими пред­метами — "продукт угоди між людьми".

Однак спроби пояснити походження грошей угодою між людьми чи законодавчими актами держави, з нашого погля­ду, є не дуже переконливими. Адже гроші у своїх найпрості­ших проявах виникли на ранніх етапах розвитку окремих народів, коли ні фактор взаємної угоди, ні влада держави не могли відігравати істотної ролі у конституюванні такої складної категорії, як гроші. Можна припустити, що дер­жава лише на певній стадії розвитку законодавчо закріпи­ла певний товар, який стихійно виконував роль загального еквівалента, як "декретні гроші".

Еволюційна концепція вперше була сформульована К. Марксом, який, спираючись на ідеї А. Сміта та Д. Рікардо, показав, що гроші мають товарне походження і виникли в результаті тривалого розвитку товарообміну та послідов­ної зміни форм вартості (простої або випадкової, повної або розгорнутої, загальної, грошової).

На ранньому етапі розвитку людського суспільства по­яві грошей передувала епоха натурального (бартерного) товарообміну (Т₁—Т₂), коли товар Т₁ виражав свою вартість у протиставленому йому товарі-еквіваленті Т₂ . У міру роз­витку товарного виробництва та насичення ринку товара­ми прямий товарообмін дедалі більше ускладнювався, оскіль­ки інтереси учасників товарної угоди не збігалися. Для того щоб отримати потрібний товар, необхідно було попе­редньо відшукати товар-посередник, який задовольнив би партнера обміну, а з часом і товар, який би відповідав інте­ресам усіх учасників обмінних операцій, тобто був загаль­ним еквівалентом. У різних народів товарами, що викону­вали роль загальних еквівалентів, були: худоба, хутро, риба, зерно, чай, рис, дорогоцінні раковини, залізо, мідь, бронза та ін. З подальшим розвитком товарних відносин роль товару-посередника, який виконував функцію загального екві­валента, закріпилась за дорогоцінними металами — сріблом та золотом, а згодом — тільки за золотом.

Золото стало виконувати роль загального еквівалента і називатися грошима завдяки своїм природним властивостям (рідкісність, однорідність, подільність без втрати вар­тості, портативність, можливість тривалого зберігання).

З появою грошей увесь товарний світ ніби розділився на два полюси: на одному знаходяться всі звичайні товари, на другому — особливий товар — гроші, що виконують роль загального еквівалента.

Гроші сприяли трансформації бартерного товарообміну (Т₁—Т₂) у товарно-грошовий обіг (Т₁—Г—Т₂).

Сутність грошей виявляється в єдності трьох їхніх властивостей :

1. гроші виконують роль загального еквівалента, своєрідного "економічного метра", за допомогою якого решта товарів вимірюють свою вартість

2. гроші набувають загальної споживної вартість, яка поля гає у їхній здатності обмінюватися на всі інші товари, тобто вони мають абсолютну ліквідність

3. гроші виражають певні економічні відносини, які вини­кають між товаровиробниками з приводу обміну продук­тами праці через ринок

Отже, гроші — це особливий товар, який виконує роль загального еквівалента, виступає посередником в обміні товарів і виражає економічні відносини між людьми з приводу виробництва та обміну товарів.

Сучасні західні економісти визначають сутність грошей, виходячи з їхніх функцій. Класична економічна теорія виділяє п'ять функцій гро­шей: міри вартості, засобу обігу, засобу утворення скарбів, засобу платежу, світових грошей .

Функція грошей як міри вартості полягає у здат­ності грошей як загального еквівалента вимірювати вартість усіх інших товарів, надаючи їй форму ціни.

Функцію міри вартості гроші виконують ідеально, тобто на основі мисленого прирівнювання вартості товару до уяв­леної кількості грошей.

Функція грошей як міри вартості реалізується через масштаб цін.

Масштаб цін — це певна вагова кількість дорогоцін­ного металу, яка законодавчо встановлюється державою як грошова одиниця країни та використовується для виміру товарних цін.

У кожній країні грошова одиниця має власну назву — долар, франк, марка, фунт cстерлінгів, йєна, гривня, карбова­нець та ін. Через масштаб цін ціни товарів встановлюють­ся не за ваговою кількістю золота, а в національних грошо­вих одиницях.

З середини XX ст. відповідно до рекомендацій МВФ краї­ни світу не проводять фіксації офіційного (золотого) масш­табу цін.

Функція засобу обігу — гроші виконують роль по­середника в обміні товарів і забезпечують їхній обіг.

Процес товарного обміну з участю грошей виражається фор­мулою Т-Г-Т. Функція грошей засіб обігу завжди поєднуєть­ся з попередньою функцією міри вартості. Тільки в єдності вони забезпечують абстрактну визначеність категорії грошей. Це зумовлено тим, що мінова вартість товару набуває загально­го визначення тільки в результаті обміну товару на гроші.

Функцію засобу обігу гроші виконують у формі монет і паперових грошей.

Монета — зливок грошового металу певної ваги, форми, проби та номіналу, узаконений державою як засіб обігу.

Оскільки гроші виконують функцію засобу обігу миттє­во, як тимчасовий посередник в обміні товарів, то в цій Функції їх можна замінити грошима, які не мають вартості, тобто паперовими.

Паперові гроші — це знаки, символи, представники пов­ноцінних (золотих) грошей в обігу, що наділені державною владою примусовим курсом обігу. Паперові гроші не ма­ють власної вартості, оскільки затрати на виготовлення їх незначні.

Функція засобу платежу полягає в обслуговуванні грошима погашення різноманітних боргових зобов'я­зань між суб'єктами економічних відносин.

Цю функцію гроші здійснюють як у сфері товарного обігу при продажу товару в кредит, так і поза ним (заробітна плата, сплата податків, орендна і квартирна плата, повер­нення позик тощо).

На основі цієї функції виникли кредитні гроші — век­сель, банкнота, чек.

Функцію утворення скарбу виконують ті гроші, які виходять з обігу, тимчасово переривають свій рух, нагромаджуються і перетворюються на скарб у своїй золотій або срібній "плоті".

Ця функція пов'язана зі здатністю грошей бути засо­бом збереження вартості, представником абстрактної фор­ми багатства. Поряд із безпосереднім нагромадженням скарбів у золотомонетній формі відбувається нагромаджен­ня їх і в естетичній формі (ювелірні вироби, предмети роз­коші з золота). Це пояснюється тим, що золото має стабіль­ну вартість і характеризується досконалою, абсолютною ліквідністю. Іншим видам грошей та активам стабільність вартості й ліквідність притаманні лише більшою або мен­шою мірою.

Функція світових грошей полягає в обслуговуванні грошима міждержавних економічних відносин, пов'я­заних з розрахунками за зовнішньоторговельні опе­рації, наданням кредитів та іншими угодами.

Первісно цю функцію виконувало тільки золото. У цій функції гроші виступають у трьох значеннях: як загальний платіжний засіб (розрахунки за зовнішньоторговель­ним та платіжним балансами країни), як загальний купі­вельний засіб (купівля таких товарів, як зброя, зерно, енер­горесурси з негайною готівковою оплатою), як загальне втілення суспільного багатства нації у разі переміщення золота з однієї країни в іншу (надання позик, сплата кон­трибуцій, передача золота на збереження тощо).

Сучасна західна економічна наука неоднозначно вста­новлює кількість виконуваних грошима функцій, але більшість учених вважають, що гроші сьогодні виконують три функції: засобу обігу, міри вартості, засобу нагрома­дження. Функція грошей як засобу платежу не виділяється окремо, оскільки вона поєднується з функцією засобу обігу, а світові гроші виконують ті ж самі функції, що й гроші в національному ринковому господарстві.

Грошовий обіг — це рух грошей у готівковій і безго­тівковій формах, який обслуговує реалізацію товарів і нетоварні платежі в господарстві.

Обіг грошей здійснюється на основі притаманних йому законів. Одним з найважливіших є закон, який визначає кількість грошей, необхідних для обігу.

Закон грошового обігу передбачає, що протягом пев­ного періоду в обігу має бути певна, об'єктивно зумовлена грошова маса. Він з'ясовує внутрішні зв'яз­ки між кількістю грошей в обігу і масою товарів, рівнем цін, швидкістю обороту грошей.

Згідно з класичним підходом кількість грошей, необхід­них для обігу, може бути визначена за такою формулою:

де КГ — кількість грошей, необхідних для обігу; СЦ — сума цін товарів, реалізованих протягом року; К — сума цін товарів, про­даних у кредит; П — платежі за кредити минулого року; ВП — платежі, які взаємно погашаються; О — швидкість обороту однієї грошової одиниці за рік.

Грошова система — це форма організації грошово­го обігу, яка історично склалася в певній країні й за­конодавчо закріплена державою.

Вона складається з таких елементів :

1. назва національної грошової одиниці

2. вид грошових знаків і характер їхнього забезпечення

3. порядок грошової емісії, тобто порядок друкування грошей і випуску їх в обіг

4. встановлення курсу національної валюти і порядок її обміну на іноземну

5. наявність державних фінансових інститутів, які здійснюють регулювання грошового обігу в країні

Історія знає два основних типи грошових систем: мета­леву і паперово-кредитну

Металева система поділяється на два види — біметалізм і монометалізм.

Біметалізм є системою, де роль загального еквіва­лента законодавчо закріплюється на рівних правах за двома благородними металами — золотом і сріблом.

Монометалізм — це грошова система, в якій роль загального еквівалента закріпляється за одним бла­городним металом — золотом.

У паперово-кредитній системі функціонують паперові й кредитні гроші.

При цьому класичні паперові гроші як представники золота сьогодні зникли з обігу внаслідок його демонети­зації. Але потреба в них збереглася, оскільки державний бюджет має дефіцит, нерідко величезний. Для його покрит­тя державна скарбниця випускає паперові гроші, які не мають золотого забезпечення. Тому їх ще називають біле­тами державної скарбниці.

Кредитні гроші — це знаки вартості, які функціо­нують на основі кредитної угоди й виражають відно­сини між кредитором і боржником.

Існують такі види кредитних грошей: вексель, банкно­та, чек, кредитна картка, електронні гроші

Вексель — це письмове боргове зобов'язання суворо вста­новленої законом форми, в якому вказані величина грошо­вого боргу, строки його сплати, а також право його власни­ка (векселетримача) вимагати від боржника (векселедав­ця) сплати боргу при настанні встановленого строку.

Векселі бувають простими і переказними.

Простий вексель — це вексель, підписаний однією осо­бою на ім'я іншої особи, який не може бути переданий третій особі.

Переказний вексель (тратта) — це вексель, який може передаватися третій особі (ремітенту) для отримання ним боргу з векселедавця у визначений строк.

Передача векселя іншій особі оформляється передаваль­ним записом (індосаментом). Третя особа може передати вексель четвертій особі, здійснивши власний передаваль­ний запис, і т. д. Таким чином, переказний вексель набуває певної форми грошей — кредитних грошей, що виконують функції засобів обігу і засобів платежу.

Залежно від характеру виникнення векселі поділяють­ся на комерційні і банківські.

Комерційний вексель — це боргове зобов'язання, яке підприємці видають один одному при купівлі-продажу товарів з відстрочкою платежу, тобто в борг. Власник комерційного векселя може використати його замість грошей для платежу за товари, куплені у третьої особи.

Банкнота — це вексель банку, за яким пред'явник в будь-який час одержати гроші і яким банк за­мінює комерційний вексель.

Банки проводять операції з обліку комерційних векселів, суть яких полягає в тому, що власник векселя може до на­стання строку платежу представити його в банк і одержати зазначену у векселі суму з утриманням так званого об­лікового процента.

Класичні банкноти мали багато переваг перед комер­ційними векселями:

по-перше, банкноти користувалися більшою довірою, оскільки вони випускалися від імені банку, який є платоспроможнішим, ніж окремий комерсант;

по-друге, банкнота обмінювалася банком на золото за першою вимогою пред'явника і тому перебувала в обігу нарівні із золотими грошима;

по-третє, оскільки банкнота випускалася банком замість облікованих ним комерційних векселів і вільно обмінювала­ся на золото, то вона мала подвійне забезпечення — товарне (товари під вексель) і золоте (золотий запас емісійного банку);

по-четверте, банкнота є безстроковим кредитним зобов'я­занням банку і тому, на відміну від комерційного векселя, має необмежений період обігу.

Однак ці переваги були притаманні лише так званим класичним (першодрукованим) банкнотам, які випускали­ся в період золотомонетного стандарту.

Коли було скасовано золотомонетний грошовий обіг, а далі й будь-який обмін банкнот на золото, банкноти стали втрачати істотні риси класичних кредитних грошей і по­ступово перетворилися на різновид паперових грошей. Цьому сприяло й те, що багато держав, потребуючи грошей, доз­волили емісійним банкам випускати банкноти не лише під забезпечення комерційних векселів, а й під векселі скарб­ниці (облігації державних позик) і просто для покриття дефіциту державного бюджету. Тим самим кредитні гроші, окрім власних функцій, виконують ще й функції паперових грошей. Сама ж банкнота стала своєрідним "гібридом" кредитних і паперових грошей.

Чек — це письмове розпорядження власника поточного рахунка в банку про виплату готівки або перерахування з його рахунка на інший рахунок певної суми грошей .

Чековий обіг у розвинутих країнах дуже поширений. Так, у США понад 90 % сімей мають чекові книжки, в Англії — 60 % сімей. У структурі сучасних кредитних грошей при­близно 3/4 припадає на чеки і 1/4 — на банкноти.

Кредитна картка — це іменний платіжно-розрахун­ковий документ, який засвідчує особу власника рахунка в банку і надає йому право на придбання товарів і послуг у кредит без оплати готівкою.

Нині в розвинутих країнах налічуються десятки видів пластикових кредитних карток (смарт-карток), у тому числі для придбання товарів і послуг, для здійснення подорожей і відпочинку, для міжнародних розрахунків (системи "Віза", "Америкен Експрес", "Мастеркард", "Єврокард" та ін.). У США випущено понад 600 млн кредитних карток, якими користуються більше 70 % сімей країни. У фінансових по­слугах населення розвинутих країн світу частка кредитної картки — близько 20 %.

Дедалі більшого поширення набувають електронні гроші.

Електронні гроші — це банківська система переказу грошових засобів за допомогою ЕОМ.

Сучасні електронні гроші — це магнітні носії платіж­ної інформації, які замінюють паперові гроші, чеки та інші грошові документи при безготівкових розрахунках.

Електронні гроші посилюють тенденцію де матеріалізації грошових засобів, значно підвищують їхній обіг, за­ощаджують суспільні витрати, що позитивно впливає на еко­номічний розвиток країни.

Інфляція – знецінення грошей в результаті перевищення кількості грошових знаків, що перебувають в обігу, над сумою цін товарів та послуг, тобто недотримання вимог закону грошового обігу.

Інфляція зумовлює загальне падіння купівельної спроможності та зниження курсу національної валюти, перерозподіл частки національного багатства на користь підприємств – монополістів, держави, тіньової економіки та мафіозних структур.

Явище інфляції відоме приблизно з IV – III до нашої ери, тобто з моменту, коли грошовим товаром у світі утверджувалося срібло. Причиною знецінення була втрата довіри до монет, в яких при карбуванні закладалося менше металу порівняно з офіційно встановленою кількістю. Але постійного та загального характеру інфляція набуває на рубежі ХІХ – ХХ ст. разом з невпинним розвитком та поглибленням ринкових відносин в суспільстві. Сучасна інфляція має багатофакторний характер. Основними її причинами є:

1) диспропорції між основними сферами народного господарства (між попитом і пропозицією , доходами і витратами держави тощо ) і насамперед глибока деформація між групою „А” і групою „Б”.

2) монополістичні тенденції в економіці, які через механізм ціноутворення призводять до необґрунтованого підвищення цін на товари і послуги;

3) надмірні воєнні витрати;

4) зростання дефіциту державного бюджету, однією з вагомих причин якою є непропорційний ріст соціальних витрат ( на виплату пенсій , стипендій , допомоги безробітнім тощо) . Разом з надмірним воєнними витратами це призводить до зростання внутрішнього боргу і випуску в обіг зайвої маси грошей ;

5) необґрунтоване підвищення заробітної плати, при якому темпи зростання перевищують темпи розвитку продуктивності праці ;

6) крах золотого стандарту, що зумовлює відсутність обміну банкнот на золото;

7) дотації держави нерентабельним галузям і підприємствам , великий обсяг незавершеного будівництва;

8) надмірна кредитна емісія;

9) наявність маси посередників між виробниками і споживачами, кожен з яких підвищує ціни на товари і послуги.

Крім названих внутрішніх причин, існують і зовнішні. До них належать: необґрунтоване встановлення валютного курсу при конвертації валюти; швидкий ріст цін на імпортні товари та послуги; пострадянський синдром.

Так, протягом лише 1992 року ціни на нафтопродукти, які закуповує Україна зросли приблизно у 300 разів.

Методологічним ключем до аналізу видів інфляції є теорія грошей, яка передбачає багатогранність підходу при визначені основних форм інфляції. Залежно від темпів інфляційного процесу розрізняють три різновиди інфляції: повзучу, галопуючу і гіперінфляцію.

Повзуча інфляція – така інфляція, що досягає щорічно не більше одноцифрового числа (наприклад 5%) і проявляється у постійному зростанню цін. За повзучої інфляції безгосподарність та марнотратство, некомпетентність та економічна неграмотність керівництва країни покриваються за рахунок народу. Повзуча інфляція не спричиняє швидкоплинних і виразних негативних явищ в економічному житті. Водночас вона здатна виступати дійовим фактором збалансування грошово – фінансових та матеріально – речових ресурсів, прискорення технічного переозброєння виробництва, стимулює товаровиробників постійно дбати про зниження матеріалоємності і затрат живої праці. Проте вказані переваги повзучої інфляції можна досягти лише в умовах вільного ринку, конкуренції і підтримання рівноваги попиту – пропозиції.

Галопуюча інфляція – це така інфляція, яка набуває розміру двозначного числа щорічно. Вона супроводжується стрімким, стрибкоподібним підвищенням цін, охоплює всі сфери господарського життя і викликає серйозні негативні наслідки в економіці та соціальній сфері. Зростання індексів галопуючої інфляції практично не кероване (10 – 100%).

Гіперінфляція – надвисока і вкрай небезпечна інфляція, що як правило, веде до економічного паралічу, провокування гострих соціальних конфліктів та непередбачених катаклізмів. На перший план діяльності уряду висувається емісійна інфляція, потужність друкарського верстата (50% і більше на місяць). Міжнародний валютний фонд допускає 40% рівень інфляції і 2% рівень дефіциту держбюджету протягом року. В Україні ціни в 1993 році зростали щомісяця в середньому на 170%, що свідчило про супер – гіперінфляцію. Так за 1992 – 1993 р.р. ціни в Україні зросли в 2569 разів. За 1992-1995 р.р. споживчі ціни зросли у 80000 разів, а грошові доходи населення лише у 26,7 тисяч разів.

Теорією грошей допускається і більш вузька класифікація факторних форм інфляції. Йдеться про виділення групи інфляційних форм, розвиток яких зумовлений монетарним фактором, та інфляційні форми, що розвиваються під впливом немонетарних чинників. У першому випадку це, як правило, інфляція попиту, а у другому – інфляція витрат.

Інфляція попиту характеризується тим, що суспільство прагне витрачати більше, ніж це дозволяють виробничі потужності економіки. Виробничий сектор не в змозі відповісти на підвищений попит збільшення реального об’єму продукції, що призводить до підвищення цін на товари.

Інфляція також може виникнути в результаті змін витрат. Це інфляція витрат. Її головна причина – це збільшення номінальної заробітної плати та підвищення цін на сировину та енергію.

Інфляція в Україні – результат всієї сукупності складних соціально – економічних процесів, які склалися після розпаду СРСР.

Розгляд питань соціально – економічних наслідків інфляції є центральним в даній темі і передбачає перш за все, розгляд тих глибоких соціально - економічних наслідків, до яких призводить інфляція, а саме її крайня форма – гіперінфляція. Отже, наслідки впливу гіперінфляції на макроекономічні процеси в цілому є завжди і у всіх аспектах деструктивними. Необхідно звернути увагу на такі соціально – економічні наслідки інфляції:

Гіперінфляція призводить до розбалансування економічної рівноваги, порушення структури виробництва, підриває стимули довгострокових інвестицій, стримує процес нагромадження;

Відбувається перелив капіталу із сфери виробництва у сферу обігу, де більш швидкими темпами збільшується його кругообіг. За цих умов формується інфляційний мультиплікатор, яки прискорює деструктивні процеси в економіці;

Знижуючи реальні доходи широких верств населення інфляція звужує ємність внутрішнього ринку, спотворює структуру попиту, посилює спекуляцію, тіньовий бізнес;

Гіперінфляція неодмінно призводить до кризи державних фінансів, що розвивається в наслідок швидкого знецінення податків та інших надходжень до державної скарбниці та одночасного зростання видаткової частини бюджету;

В умовах гіперінфляції відбувається натуралізація обміну. Гроші втрачають здатність виконувати функції міри вартості та засобу накопичення. За цих умов здійснюється стихійний перехід до бартерних операцій;

Розвиток гіперінфляції ослаблює зовнішньоекономічні позиції країни, зменшує її конкурентні позиції на світовому ринку, призводить до падіння валютного курсу національних грошей, знецінення їх;

В ході посилення інфляційного процесу загострюється дефіцит платіжного балансу, який викликає порушення зовнішньоекономічних пропорцій;

Політичні наслідки гіперінфляції, загострення соціальних конфліктів. Гіперінфляція, як правило призводить до урядових криз, згортання демократії, встановлення тоталітарних режимів. У зв’язку з цими процесами зростає значимість активної антиінфляційної політики, яка має займати чільне місце в політиці уряду та центральних банків будь-якої країни.

Ключова роль в процесі боротьби з гіперінфляцією та пошуку ефективних методів стабілізації грошового обігу належить державі, з боку якої можуть застосовуватися слідуючи засоби стабілізації:

1. Загальне підвищення народногосподарської ефективності;

2. Прискорення НТР;

3. Вдосконалення структури відтворення;

4. Розумна інвестиційна політика;

5. Конверсія військового виробництва;

6. Скорочення чисельності управлінського персоналу, вдосконалення його роботи;

7. Раціоналізація зовнішньоторгових та зовнішньоекономічних відносин;

8. Проведення фінансово – кредитної реформи;

9. Суворий контроль за виплатою коштів;

10. Продумана податкова політика;

11. Обмеження масштабів діяльності „тіньової економіки”;

12. Створення сприятливого клімату для середнього та малого бізнесу.

Проведення антиінфляційної політики з боку держави передбачає і застосування суто монетарних методів стабілізації грошового обігу. Розрізняють такі три з них:

1) Нуліфікація (лат. Nulificatio – знищення) означає такий різновид грошової реформи, коли знецінені грошові знаки анулюються, тобто оголошуються недійсними. Цей метод використовується за наявності суперінфляція. Він мав місце під час проведення грошової реформи 1922 – 1924 р.р. в колишньому СРСР коли один новий карбованець обмінювався на 50 млрд. старих, під час проведення грошової реформи 1996 року в незалежній Україні коли обмінний курс складав за 1 гривню – 100000 купонокарбованців.

2) Ревалоризація – це повернення попередньої купівельної сили грошовим знакам. Для цього з обігу вилучаються зайві гроші. Цей метод застосовується за незначної інфляції.

3) Девальвація – означає зниження обмінного курсу (ціни) валюти порівняно з іноземною. Протягом 1991 – 1994 років радянський карбованець був декілька разів девальвований, внаслідок чого його комерційний курс щодо американського долара на кінець 1991 року становив близько 100 карбованців, а у березні 1995 року – понад 5000 карбованців. В Україні курс купона до долара з жовтня 1992 року по лютий 1995 року знизився з 340 до 150 тисяч карбованців, тобто більше ніж в 440 разів.

Завдання: прочитати, скласти конспект у відповідності до питань самоконтролю, підготуватися до семінару.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

1. Охарактеризуйте процес виникнення та сутність грошей?

2. Які функції грошей? Наведіть їх характеристики.

3. Дайте визначення грошового обігу та його законів ?

4. Опишіть грошову систему, її елементи та види?

5. Що таке інфляція? Які її причини, типи, види та наслідки?

Рекомендована література : (5: с 135-163; 1; 2; 7; 16)

Форма контролю: фронтальне опитування.