УКРАЇНА

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

Природничо-гуманітарний ННІ

Кафедра історії і політології

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

Словник-довідник

для студентів всіх спеціальностей

В 2-х частинах

Частина 2

Київ – 2011

УДК 378.14:371.261:93/94 (477)

Наукове видання являє собою універсальний довідник з історії української культури, укладений відповідно до типової програми, затвердженої Міністерством освіти і науки України. У довіднику студенти стаціонарної та заочної форм навчання можуть знайти всю необхідну інформацію з курсу «Історія української культури»: основний зміст курсу, стислий огляд хронології найважливіших подій, термінологічно-понятійний апарат, іменний покажчик відомих діячів культури, стисла інформація про найвідоміші культурно-історичні пам’ятки України. Для зручності користування, весь матеріал довідника розміщений окремими блоками відповідно до модульно-рейтингової системи навчання.

Рекомендовано вченою радою Природничо-гуманітарного навчально-наукового інституту Національного університету біоресурсів і природокористування України.

Укладачі: кандидати історичних наук, доценти Кравченко Н.Б., Лановюк Л.П., Хвіст В.О., Білан С.О.

Рецензенти: доктор історичних наук, професор Мигрин Г.П.,

кандидат історичних наук Сироватський С.А.

Навчально-методичне видання історія української культури Словник-довідник для студентів всіх спеціальностей

В 2-х частинах. Частина 2.

Укладачі: КРАВЧЕНКО Наталія Борисівна,

ЛАНОВЮК Людмила Петрівна,

ХВІСТ Вікторія Олексіївна,

БІЛАН Сергій Олексійович

Видання друкується в авторській редакції

Підписано до друку 23.06.2011 р. Формат 60х84 1/16

Ум. друк. арк. 6,1 Обл.-вид. арк. 6,7

Наклад 150 пр. Зам. №

Друк ТОВ «Анва-Прінт»

Вул. Солом’янська, 1, Київ-35, 03035.

ЗМІСТ

І. Козацька символіка
ІІ. Язичництво та східнослов’янська міфологія
ІІІ. Історико-етнографічне районування України та етнографічні групи українського народу
IV. Іменний покажчик. Видатні діячі
V. Культурно-історичні пам’ятки України

Козацька символіка

Кожна з козацьких клейнод унікальна, кожна мала своє призначення, символізувала певну гілку влади на Запорозькій Січі. Недаремно точилася боротьба за клейноди Богдана Хмельницького: якщо без верби й калини нема України, то без атрибутів козацької символіки немає й самого козацтва.

Клейноди (німецькою – дрібний, малий) – відзнака, атрибути і символи військової та цивільної влади й окремих військових і цивільних урядів в Україні у XV–XVІІІ ст. Клейноди були військові (державні), січові, полкові, паланкові, сотенні, курінні тощо. Військові (державні) клейноди належали усьому війську (державі) і вручалися обраній на відповідну військову (державну) посаду старшині. Так само січові, полкові та інші клейноди належали тому чи іншому утворенню і вручалися обраній військовій і цивільній старшині. По закінченні терміну клейноди передавалися новообраній старшині або зберігалися до обрання у Генеральній канцелярії, січовій церкві, скарбниці тощо.

Г ерб Війська Запорозького – постать козака, озброєного мушкетом і шаблею – виник приблизно в другій половині XVI ст. Узаконив його Стефан Баторій у 1578 р. Цей герб вперше зображено на печатці Війська Запорозького в 1595 р. за гетьманування Григорія Лободи.

Прапор Війська Запорозького (хорогва, або корогва) - військова відзнака, зберігалася у хорунжого, має окрему історію, яка веде свій початок від Дмитра Вишневецького. Її історичний герб – малинове тло з білим хрестом. В нижній частині герба шляхетські роди зображували свої ініціали (у Вишневецьких це були зірка і півмісяць). Після загибелі легендарного Байди козаки продовжували використовувати його прапор. З часом зірка і півмісяць відпали, лишився білий хрест на малиновому тлі. На прапорах відбивались родові знаки тих гетьманів, які були при владі, проте прапори було жовто-блакитні, просто у різних варіаціях. Наприклад, прапор останнього кошового отамана Петра Калнишевського був блакитний, прошитий золотими нитками. але лиштва зосталась малиновою. Значок – відзнака сотні куреня, заступав у будні корогву військову та полкову.

Б улава - була найважливішою ознакою гетьманської влади та кошового отамана на Січі. Це була палиця з горіхового дерева або металу довжиною 0,5-0,7 м зі срібною чи визолоченою кулею на кінці, прикрашена коштовним камінням; в давнину – військова зброя.

Б унчук – це держак (помальована палиця 2-2,5м завдовжки) із золотою кулею, на якій було підвішене кінське волосся як символ гетьманської влади. Звичай ношення бунчука спочатку був у турків, потім цю традицію перейняли поляки, а тоді вже й українські гетьмани. Відзнака гетьмана і кошового, зберігалася у бунчужного.

П ечатка – символ влади судді. Нею скріплювались всі документи Війська Запорізького, видані кошем універсали, привілеї, дипломатичне листування. На печатці був зображений герб – постать козака з мушкетом і шаблею. Печатка – військова, січова, полкова або сотенна – зберігалася у генерального чи полкового судді, а сотенна – у сотника. Тростина, або комишина, іноді ліска – первісне відзнака козацьких гетьманів, січових отаманів, а пізніше – відзнака генерального чи полкового судді.

П ірнач (пернач або шестопер) - відзнака полковника полку і паланки, різновид булави (жезл), металева головка з гострими виступами, насадженими на держало; ознака влади курінного отамана.

К аламар - символом влади військового писаря, був срібний. У козацьких канцеляріях чорнильниці-каламари мали найрізноманітніші форми й були, як правило, мистецькими витворами народних умільців. Виготовлялися вони з металу (бронза, срібло), скла або кераміки. Козацькі каламари були стаціонарними і похідними. Серед перших – комбінації з кількох з’єднаних невеликих посудин для чорнила різного кольору зі спільною кришечкою. Серед других – посудини зі звуженим горлечком і вушками для підв’язування до пояса та комбінації з футляра для пер і спеціальні відділення для чорнильниці. Щоб чорнило не виливалося й не висохло, каламар мав кришечку або затичку.

Л итаври - відзнакою довбиша. Без ударів довбиша в литаври не могла розпочатись січова рада.

Г армати – загальновійськові клейноди, що були у віданні генерального чи полкового обозного, а на Січі – у пушкаря.

С урми – військові, полкові та січові клейноди під віданням сурмача. Старовинний український дерев’яний духовий музичний інструмент; грали на ньому «сурмачі». Використовувався як військовими музиками так і цивільним населенням.